Заселення Південної України. Положення степів і Дніпро з його порогами, плавнями та островами. Буг і Дністер. Флора, Фауна. Невигоди степового життя зімова холоднеча, літня спека і засухи сарана сусідство з татарами

• Название: Положення степів і Дніпро з його порогами, плавнями та островами. Буг і Дністер. Флора, Фауна. Невигоди степового життя зімова холоднеча, літня спека і засухи сарана сусідство з татарами
• Анкор: Заселення Південної України
• Дата: 10.09.2022
• Размер: 1.67 Mb.
• Имя файла: Bagaley_Zaselennya.docx
• Тип: Положення; #669964
• страница: 6 из 8

1‘).

У Новоросійському краю дуже бракувало жіночого населення; тому сюди вербували й дівчат; одному єврею вербовщикові давали по 5 карб, за дівчину. Війсковій старшині давали чини ^1Г>). Щоб легше було переводити людей з-за Дніпров'я - засновувались слободи біля самої межі, щоб легче було переводити сюди переселенців з-за Дніпрянщини ^п). Правитель Катеринославського намісництва Сінельників сам признається, що він

67

привабив українське населення польських губерній до переселення у Новоросію ¹⁸).

ІЦо-ж до великоросійських поселенців, - то були казенні та панські кріпаки, однодвірці, військові, моряки, дяки, роскольники. З Ярославської, Костромської. Володимерської губ. викликались селяне, які знали якесь майстерство. Так було у 1795 році, коли Зубов робив усі заходи для заселення утворенної їм Вознесенської губ. ¹⁹). У початку 19 століття казенних слобід уже було чимало і людей в них жило багато. У 1814 р. у Мелитопольському повіті було 13 казенних сел з 21.147 душами населення, то б то, на круг по 1626 душ на кожне село ²⁰). Велика частина тих слобід були заселені однодвірцями, що були служилими людьми на Великоросії. Таке, наприклад, походження слоб. Богданівки, Тернівки в Катеринославській губ. ²¹). Морякам та військовим Каховський збірався дати землю по берегах Бугу, до Миколаїва ^;й). Дяків заштатніх Потьомкин хотів селити у Новоросійському краю через те, що вони, по його думці, були б і землеробами і, в той же час, і військовими стражниками²³). По наказові 1781 р. велено було переселити до 20000 панських кріпаків та набрати з по-між них до 24000, які-б мали охоту перейти по своїй волі ²⁴). Треба думати, що найперше місце між великоросійськими переселенцями займали роскольники. Вони почали сідати ще за цариці Анни у Херсонській губ., біля сучасного Ананьїва та Новомиргорода; тут ними були засновані: Цибулів та Бешка (тепер Олександрія).

Найбільш прийшло їх у середині 18 в., коли само правительство визивало їх із Польщі та Молдавії, їм було дано землі в кріпости св. Єлисавети (тепер Елисаветград) та в окрузі, де й було ними засновано кілько сел (Клинці та др.); села їх були великолюдні, та багаті. Потьомкин теж дбав про їх переселення. У 1785 та 1786 р.р. прийшла велика купа їх та сіла у Дніпров­ськім повіті, Тавриц. губ., на р. Білозерні. Старообряд­цям із Знаменського, які думали їхати до Білозерки, малось давати по 50 карб, на двір з 4 х душ та на 5 років льготи від податків -’⁵). В наказі цариці теж говорилось про всякі льготи за-для них ²⁶). В указі императриці про роскольників було сказано: „для по­селенія старообрядцев назначить мѣста, лежащія между Дніпром и Перекопом, с тѣм, что они будут получать попов своих от архіерея Таврической области опредѣ­леннаго, дозволяя всѣм ии отправлять служеніе по гв

старопечатный книгам. А дабы разсѣянных внѣ гра­ницы имперіи нашей старообрядцев вызвать в Россію, можете -публиковать сіи свободы, им дозволенныя; лицам, вызывавшим расколіников, выдавалось извѣстное вознагражденіе" ²⁷).

Все це дало свої наслідки: у 1795 р. з Туреччини ²⁷) вийшло й сіло в Очаківськім краю 6524 душі ста­рообрядців. Окрім старообрядців, ми знаходимо ще й духоборів. Ці були поселені по р. Молошній на під­ставі маніфесту Олександра І у 1802 р. -^>8). їм було .відведено у повну власність багато землі, а окрім того, за дуже малу платню, були віддані в аренду землі но­гайських татар, та дано на 5 р. льготу від податів. Нічому дивуватись, що їх села були дуже багаті; у їх земля оброблювалася усією громадою, а урожай поділявсь нарівно між усіма. У 1814 р. духоборів у Мелітополь­ськім повіті було 1155 душ чоловіків у 8 слободах²⁹), цеб то у середньому по 144 чол. на кожну; ви­ходить, що вони не булп великолюдні. Духобори на р. Молошній знайшли собі тихий приют після тих пригод, які випали на їх долю раніш; одні з них пробували у засланні в кріпости Динамюнді, а другі-в Катеринбурзі і були повернуті звідтіля тільки у 1801 році по указу Олександра 1-го ³⁰).

Новоросійському губернаторові Миклагаевському було велено переселити слободсько-українських та Ново­російських духоборів в одно місце на р. Молошну, дати їм по 15 дес. землі на душу, на 5 років увільнити від податів, та по 100 карб, на сім'ю позички, з пово­ротом ЇЇ через ЗО років.

У двадцятих роках 19 ст. у Новоросію пересели­лись молокане з Тамб. та Астрахан. губ. і заснували тут кілько слобід, які були дуже багаті. У 30-их ро­ках усих роскольників було біля 36.000 дуга ³¹).

Особисту й дуже численну частину серед посе­ленців являли з себе біглі (втікачі), українці і великоросіяне. Вони приставали не тілько до панів: і по казенних селах вони находили собі оселю. Правитель­ство на те дивилось крізь пальці, навіть визнавало їх. Те бачимо з потайного листа Зубова до Катеринослав­ського намісника Хорвата; в тому листі, між иншим, говориться про те, щоб до біглих було милосердіе, щоб, коли будуть бродяги, то приписувати їх до міст та сел, щоб вони там змогли себе годувати.

Але треба було це робити тишком-нишком, без жадної поголоски. Наслідком цього було те, що в число

Г>!»

городян попадали непевні люди, які показували за собою великі капітали, а в дійсносте не могли навіть збудувати собі будинки і обзавестися господарством. Так було в Катеринославі. Магістрат Катеринославу, виконуючи роспорядження начальства про запись їх до купецтва, мусив видавати їм пашпорти, з котрими вони вже могли вільно мандрувати з одного місця на друге, займаючись иноді злочинством і утворюючи шкоду тубільцям тому, що податки за них збіралися з тих городян, що залишилися па місці ³³). Серед одесь­ких мешканців також знайшлось чимало біглих, кот­рих розшукували поміщики ³³).

Але діло не кінчалось тілько бродягами: началь­ство не нехтувало й тими, кого лічило злочинцями: у 1792 р. велено було переселити в Очаківський край селян сл. Турбаїва (Полт. губ.), які вбили свого попа Базилевського ³⁴). До Таганрогу посилались арештанти (в'язні) з Московської, Казанськ., Вороніжськ. та Нижегородської губ. ^№).

Закінчуючи огляд заселення, яке провадили, під доглядом правительства, вільні російські поселенці, ми повинні сказати, що дялеко не всяк раз по потребі ті люди одержували належну допомогу місцевого началь­ства. Усі льготи та привилеїз цього боку, як далі побачимо, були для чужоземних поселенців. Треба думати, що для своїх людей, особливо місцевих, як знайомих з умовами життя в краю, усякі допомоги від казни вва­жались не потрібними. Але ж така думка була правди­вою тілько на половину: росіяне теж дуже бідували по перших часах, не могли довго стати на ноги і тому мали велику потребу в льготах. Про те нам опо­відає, як свідок, проф. харьківського університету Дюгуров. По його словам, села, що були засновані по сусідству з ногайцями, біля р. Молошної, переселенцями з України, пробували в дуже тяжкому стані; найголовніш вони бідували тому, що прибували на нові місця без грошей; треба було обзавестись хазяйством і в той-же час платити податки, а землі було зовсім у них не багато ³⁶). Його книжка присвячена, власно кажучи, життю татар; при кінці книжки він присвячує кілько сторінок сусідам ногайців-молоканам, духоборам, пансь­ким кріпакам, українцям.

З цього явища Дюгуров виводить висновок чима­лого значіння; він висловлює побажання, щоб російські слободи користувались такими ж допомогами, як і чужо­земні. „Руські поселенці, - говорить він, - хоч і не пря-

70

ходять, як чужоземні, шукати нової родини та підля­гати чужим законам: але ж переселені з півночі на південь, з губернії в губернію, вони, без-сумніву, мали потребу в льготах та допомозі. Я знаю, що вони кори­стувались 2 - 3 роки де якими льготами. Але чому ж не наділити їх хазяйською справою, скотиною, грішми? Вони все також справно виплатили, як і італійці, німці, євреї. Увільнення їх на 5 років від податків, було-б за-для них великим полегшенням. В той час вони змогли-б підправити свої діла, а потім і випла­чувати правительству не важкі податки, та ту позичку, яка їм була дана" ^з;).

Нічого додавати до цих гарних слів чужого чоло­віка (француза). З свого боку тілько додамо, що иноді так робило правительство й з росіянамиАле тілько иноді (з роскольниками), а не завжди.

Звернемося теперь до панського заселення, для якого брались кріпаки, підданці, біглі та инші.

За старі часи єдиними власниками Новоросій­ських степів були запорожці. Але, ще коли Запорожжя істтнувало, велика частина земель його була віддана сербам, волохам та другим вихідцям на заселення. За­порожці жалілись, прохали, суперечились, казали про свої права: - їх старовічна батьківщина тікала з рук. Після зруйнування Січі (у 1775 р.) їх землі стали роз­давати ріжним людям, які брали на себе обов'язок за­селення їх кріпаками та вільними.

Ті землі могли одержувати урядовці (чиновники), військова старшина та чужоземці. Виключались тілько однодвірці, селяне та панські люди. Отже так і насад­жувались великі маетности в тім краю, який до того часу не мав нічого панського та кріпосного. Наймен­шим участком - було 1500 десятин землі. Не треба було бути й на службі в Новоросійському краю. Умови були дуже легкі: на 10 років давалась льгота від усіх повинностей,в той час власники повинні були заєелити свої землі, так щоб на кожні 1500 десятин при­ходилось по 13 дворів. Розміри участків бували від 1500 до 12000 десятин; але були й такі (генерал Вя­земський, Прозоровський), які одержували по кілько десятків тисяч десятин. (Див об цім цікаву інструкцію та передмову до неї в „Кіев Стар" 1882 р., серпень, стор. 322 - 330); А. С. Пишчевич, син відомого серб­ського вихідця, дуже співчуває роздачі запорожських земель багатим власникам „потому, что этим содѣялась пространная область полезною государству". Але він

71

сам оповідає про таке, що суперечить його поглядам: „Сѣчь, переименованная селом ІІокровским", говорить він: - подарена бывшему тогда генерал-прокурору Вя­земскому при 200.000 десятинах земли. Впослѣдствіи сіи 200.000 десятин заселены 3000 душ и наслѣдниками Вяземскаго проданы еврею Штиглицу, нажившему необ'ятную сумму денег от содержанія им по откупу соляных озер в Тавридѣ. Таким образом, Штиглиц сдѣ­лался пѳрвым в сем краѣ помѣщиком. Такова Россія для бродяг; кто-бы смѣл подумать в прежнія времена сказать запорожцям, что их лихая Сѣчь будет принад­лежать еврею!" ^зч). 3 1774 р. та по 1784 р. було роз­дано новоросійською та азовською губернськими канце­ляріями панам та під казенні слободи 4.470.320^і,-2 де­сятин. на яких поселились 53.511 чоловіків та 44.098 жі­нок; то-б то, на круг на І чоловіка приходилось 83 де­сятини ^Зй). Мною видані були відомости ⁴⁰), знайдені д. Манжурою, з яких видно, що в Катеринославськім повіті 94 чоловікам було дано 4оО.ООО десятин землі; навіть найменьші чиновники одержували десятин по 1500 на душу; Фаліїв одержав під фабрику 12.000 дес. По 10 роках землі ті ставали власністю тих осіб. При таких умовах Новоросія стала для тих людей - усяких там майорів, реєстраторів, архиварів - якимсь золо­тим дном. Ні за що, ні про що можна було закріпити за собою чималенькі шматки земельки, аби тільки там поселилось 13 дворів. Тілько об тим було й турботи! Але й це діло було не дуже важким: треба було тілько закликати на слободи - по старинному - і годі! З початку давались всякі льготи людім, але за те в будучині малось прибрати до рук не тілько земельку, а ще й людей. Ось як говорилось про те у народі: „як увели „положеніе", Синегуб і поселився у Заплавці і почав до себе хрестян звати. Тоді саме пішла така казенщина і город (Катеринослав) строїли, виганяли й шляхи ко­пати заставляли, - то було він і каже: ідіть до мене, поможете мені по хазяйству управитись, а я вас на казенщину не дам. Отто й ішли люди. Год шість, росказують, і добре було: привезе, було, йому чоловік віз очерету та дров воза три, а влітку з хлібом поможе управитись - та й робота вся. А то, як уже вийшло шість год - він іх і підписав під себе на віки; та так діло й зашерхло, аж до волі* (Записано це п. Ман­журою ⁴¹).

Очевидячки, що й Потьомкин і другі діячі не цу­рались таких поглядів, а навіть ще й приносили їх

72

в новий край та насажували в ньому кріпацтво... І вопо добре вродило!... Свої наміри на заселення вони й по­кладали на кріпатцтво, яке вже було по російських губерніях. За Катерину кріпацтво було затверджено й на Україні, а Потьомкин та инші принесли його й до Новоросійського краю, і першим ділом їх - було ска­сування Запорожжя, яке жило зовсім другим, вільним ладом та устрієм. Далі було: - насадження великих зе­мельних господарств, на яких утворилося земельне дворянство, а потім і кріпацтво. Також заселяли й очаківські землі, що дістались від Туреччини.

Збереглася цікава відомость земель цієї країни, які призначені були під міста, казенні слободи й по­міщицькі деревні; з неї виявляється, що й там дво­ряне отримували не менш, як по 1500 десятин гід­ної землі. У всіх чотирьох повітах було відведено 2.167.800 десятин доброї землі, а саме - під нові міста (Нові Дубосари, Григоріополь, Хаджибей) з 15 ка­зенними селами 113.500 дес., під істнуючі 38 казенні села - 342.500 дес., залишилося для нових казенних сел 89.000 дес., роздано поміщикам 624.600 дес., приз­начено для них же ще 584.200 дес. Виходить, що ка­зенним поселянам і городяна.м було відведено 545.000дес., а поміщикам - 1.634.800 дес., цеб то, першим у тричі менш, ніж другим ⁴²). По документах Генерального межування виявляється, що приватним персонам (уря­довцям, військовим і гражданським) в Олександрійському повіті, Херсонської губ., (359 чол.) було відведено більше земель, ніж казенним обивателям і городянам; на долю кожного з них випадало у середньому по 1000 дес., коли населення в них було куди менш, ніж на ка­зенних? ⁴³). Найкращі землі Каховський примушений був роздавати великим панам вельможам, котрі мали вплив на його службову кар'єру „Сколь скоро зем­лемѣры, - писав він Попову, снимающіе здѣшней области карту, соберутся в Дубосары, то выберу и назначу я, по предписанію В. П., лучшую дачу для гр. Н. II. (Салтикова прѳзідента Воєнної колегії) • и к заселенію ея потщусь оказать все зависящія от меня пособія. .Са­мыя лучшія дачи, пише він у другому листі, беруть Мордвинов и Рибас да самовольно завладѣл обер-комендант Херс., Очак., Кинб. и Ник. гр. Вит (так он подписываѳт на подорожніх), я всем подлаживаю, по­слѣдній, однако, чудно творит ⁴⁴). Звичайно, це могло шкодити успіху заселення країни; так, Каховський по­читав необхідним зайняти усю нову західню границю

4

73

(Дніпровське побережжя) виключно казенними селами; „из сих поселян - писав він Попову, можно будет устро­ить воєнную цѣпь в свое время и при селеніях пост­роить небольшіе редуты. Буде же сіи селенія поступят в роздачу помѣщикам, то всѣ они разбредутся". Він не осміливсь здійснити свого користного заміру, бо одержав од гр. А. А. Безбородка листа про відведення йому земель, де раніше жили чорноморці (до перехода їх на Кубань), і ось він прохає Попова владнати цю делікатну справу, обіцяє відвести Безбородку землі, не гірші від тих і навіть кращі тому, що лежатимуть не на кордоні, і тому з них населення не бігатиме, як з тих ⁴⁶).

Така роздача кращих земель, та ще великими участками, дуже шкодила заселенню вільними людьми. Стародубські старообрядці, викликані Потьомкивим, в кількости 60 сімейств, зайняли собі місце нижче Ве­ликої Знамінки; кой-як перезімували, набрались чи­мало горя, стали вже розорювати землі, як повинні були кидати місце.тому, що земля була відведена кня­зеві Вяземському. На новому місці їм теж не прийшлось сісти, бо пісошні кучугури не дали їм присту­патись до землі ⁴⁶).

Не мало серед поселенців на панських землях було біглих; ті з них, які наймали у панів хати та обробляли їм землю з десятої части, звались десятинщиками ⁴⁷). Панськими ж кріпаками стало чимало з бувших „підданих", або „челяді" запорожського війська, а також вихідці з-за-дніпрянської України **). Крім того, пани переводили в Новоросію на свої землі людей з середньої Росії.

Як-же посувалось заселення панських земель усіма тими людьми? Чи справдились надії правительства на негайне заселення? Відомости, які про це маються, при­мушують визнати, що ті надії не справдились. В однім Катеринославськім повіті після першоі роздачи залиши­лось незаселеними 188.920Ѵ₂ дес. земель у 64 вла­сників ^4У). Землі-ж між Бугом та Дністром, які було роздано ріжним власникам за для заселення - залиши­лися порожніми. По докладам міністерства внутрішніх справ та фінансів виявилось: усіх земель чиновникам було роздано 824.374 д.; за 12 років на них було по­селено не більш, як 6740 чол. Багато дач по 12.000 дес зовсім пустувало; де-які дачі по 18.000 - мали населення до 40 чоловіка.

74

Тому государем було затвержено: 1) продовжити ще на 4 роки строк для заселення (окрім 12 років); 2) приймати як чужоземних, так і руських поселенців - вільних і кріпаків, - виключаючи тілько біглих; 3) хто заселить менш наказаного числа, у того тілько відрізати лишок землі⁴¹); незаселені землі власники повинні були або ж віддати у казну по 80 к. за десятину, або ж продати комусь иншому, хто б взяв на себе їх обов'язки по заселенню. Так панам дані були нові льготи ⁵⁰). Кн. В’яземський, гр. Салтиков, Безбородко, Завадовський, Остерман, Якобі, Грибовський, Рибас і багацько инших своїх земель не заселили, а потім попродавали. Грибовський село Таганно, заселене переселенцями мол­даванами, не злякався продати, як кріпацьке, одеському митному уряднику ⁵¹). Инших настигали невдачі; так було, наприклад, з двома французськими графами - уазелем і Клермонтерой, які після революції втікли в Росію і зайняли собі землі по обидва боки балки Лепатихи ^б2). Инші й брали землі простісінько для того, щоб їх потім продати ^б3).

Так панам були дані нові льготи. Але все ж таки багато з їх не змогли виповнити своїх обов'язків і свої землі попродавали