Заселення Південної України. Положення степів і Дніпро з його порогами, плавнями та островами. Буг і Дністер. Флора, Фауна. Невигоди степового життя зімова холоднеча, літня спека і засухи сарана сусідство з татарами

• Название: Положення степів і Дніпро з його порогами, плавнями та островами. Буг і Дністер. Флора, Фауна. Невигоди степового життя зімова холоднеча, літня спека і засухи сарана сусідство з татарами
• Анкор: Заселення Південної України
• Дата: 10.09.2022
• Размер: 1.67 Mb.
• Имя файла: Bagaley_Zaselennya.docx
• Тип: Положення; #669964
• страница: 8 из 8

²⁰). Болгарські кольонії мали великий культурний вплив на землеробство ²¹). Не мало було й поляків, які посідали в Херсоні, Одесі, де-які були завербовані в полки. Крім того, польські пани, які одер­жували від російського правительства великі земельні участки в Новоросійському краю, переводили сюди своїх кріпаків з Польщі -²).

Найперше місце серед чужоземних поселенців ^и) належить німцям, а між нами - менонітам. Виїхали вони з Прусії в початку 1789 р., числом 228 сімей, зложивши через своїх депутатів з російським правительством особисту умову. Посередником в цій умові був комісар Потьомкина Траппе, з котрим вони утво­рили умову і про подорож своїх делегатів. Делегати самі могли вибрати для себе землю і вони не згодилися на ті землі, які їм було рекомендовано Потьомкиним. Нарешті, вони вибрали собі землі проти (по 65 дес. на двір) м. Береславля, біля річки Кінських Вод, і острів Тавань і пред'явили прохання про вільготи риболовні, ліси, десятирічня воля від податків, увільнення навіки вічні від військової служби і т. и. Після всяких перепон переселення утворилося, але землі їм були відведені не у Кінських Вод, а на острові Хортиці, (Писаревскій. Из исторіи иностранной колонизаціи въ Россіи, стр. 299 - 338). По цій умові вони маіи право три­матись своєї віри, льготу на 10 років од усяких по­датків, постоїв, некрутчини та инших повинностів;

83

одержували підводи до самого місця, гроші на подорож, харч, позички по 500 карб, на сім'ю, насіння для посіву; мали право ставити заводи, торгувати, запису­ватись до цехів та 5 гільдій; одержували по 65 дес. землі, за яку платили по 15 к. за дес., і то, коли минали льготні роки.

Землі їм були відписані у сучасній Катеринославщині, но правому березі Дніпра, за островом Хортицею, де й було засновано 8 слобід. З 1793 р. по 1796 р. по тих-же місцях, і нових, осіло ще 118 сімей. Становище всіх цих поселян було дуже важким з-за суровости природи краю. Контеніус говорить у своїх записках так: «меноніти - люди добрі, чесні й роботя­щі, а.те-ж живеться їм дуже важко, бо земля їх висока, суха; трави вигоряють, хліба росте мало, тілько скоти­ною де-як можуть пробувати¹⁴. Тому Контеніус радив дати менонітам ще нові льготи: перевести їх на нові місця, продовжити льготи на 5 - 10 років, не повер­тати з них грошей за подорож та инші. З цим згоди­лись, і тому меноніти одержали найбільші привилеї, про які не думалось руським поселенцям.

Окрім менонітів, приїхали й другі німецькі вихідці: іозефстальські, ямбургські, гданські. І всі вони не змогли обжитись на чужині. В більшости своїй - знаючи тілько рукомесла, дуже бідували тут, де сувора природа краю потрібувала зовсім иншого знання. Тілько де-які обза­велись дворами, багато-ж їх розійшлося по других місцях; родилось їх менш, ніж умірало.

До німців треба додати шведських поселенців: селян, та взятих на -війні у полон. Селяне були пере­ведені у 1787 році з острова Дато, числом 904 д., і заснували в Херсон, повіті „Шведську кольонію", в якій Контеніус знайшов тілько 148 д., инші повмірали від холоду та голоду; а з 31 д. полонян залиши­лося 9 душ ²⁴). Відносно шведських переселенців місце­вий уряд (Сінельників) проявив велику дбалість і їм були дадені великі вільготи (по 60 десятин доброї землі на двір, казенний ліс і грошова допомога на бу­дівлі, насіння на посів і казенні харчі на рік; на 4 роки звільнення від усяких податків і т. и.) Будинки для них будувалися під доглядом курляндських майстрів на зразок тих, які були в них у рідних місцях Для них розшукали пастора; для їхньої церкви з казни видали багату церковну утварь, поселили їх усіх укупі, в Херсонській губ. і повіті, недалеко від заштатного

84

міста Борислава, і всю кольонію назвали - Альт-Шведендорф - Старо-шведською (Писаревський, 221 - 226).

Постійна й сильна поміч німецьким поселенцям від Російською правительства стала причиною того, що вони все-ж окріпли на новій землі. У 1845 р. їх було вже 95 700 чол. ²⁵).

Таке було германське заселення Новор. краю. Романське-ж було надзвичайно малим: одна слобода швейцарців на Дністровському лимані, невелика купка італійців ²⁶), де-кілько французських купців - от і всі! Плян організації військових поселень не здійснився ^2Т).

Більш важнішим було грецьке заселення, чому причиною були політичні події того часу.

Після Кучук-Кайнарджинського замирення, яким Крим був визнаний незалежним, багато христіянських сімей - греків та вірменів - виїхало з Криму. Грамотою їм була відведена для поселення земля в Азовській губ., по р.р. Солоній та Кальміусу, та по Азовському над­морью ®). Грамотою було їм дано чимало льгот - ри­бальство, грошові позички, увільнення від некрутчини. Було засновано поселенцями місто Маріуполь та 20 сел округ Маріуполю ²⁹). У Одесі та біля неї посідало не мало вихідців із Архипелагу. І тут греки мали чимало привилеїв і, можна сказати, поклали основу одеській торгівлі. В 1797 р. їх було там біля 1000 д. ³⁰). У Єлисаветі вся торгівля теж була у греків ³¹) В Та­ганрозі, Керчі, Ениколі було чимало албанців ³²).

Разом з греками прийшли й вірмени. У 17 79 р. вони вийшли з Кафи, числом 561 д., та поселились у кріп. св. Дмитра Ростовського, а потім заснували м. Нахічевань. У 1780 р. біля тіеї-ж кріпости осіло 603 д., що прийшли з Криму з єпископом Азаричем та арх. Симеоном, та 1892 д. з Карасубазаря ³³). Вірменське місто Нахічевань було тоді значнішим ніж Ростов; у 1780 р. в ньому було 1040 д. російських купців та ин., 4121 вірмен ³⁴), де-кілько заводів і багато кам'яних будинків. Ростов показавсь одному по­дорожнику куди меншим містом: там займалися ри­бальством і торгівлею ³⁵).

Друга частина вірменів вийшла з Кавказу та з-за Дністра і заснувала м. Григоріополь; ті, що прийшли з Бендер, з Измаїлу, прохали собі всяких привилеїв, і Каховський найшов можливим їх задовольнити ³⁶). Сама цариця турбувалась про них, писавши об тім Каховському ³⁷).

85

Багато прийшло до Новоросійського краю молдаванів. Почалось те ще за Лизавети: їх чимало ввійшло в Новосербію. а по за нею вони, рядом з російськими вихідцями, заснували новослобідське козаче поселення.

Друга частина молдаванів у кінці 18 в. засну­вала м.м. Овидіополь, Нові Дубосари, Тирасполь та инші. Тоді ж 26 молдаванських бояр та чиновників одержали у Тираспільскім та Ананьївськім повітах 26.000 землі і заснували 20 сел та хуторів ³⁸).

Молдавський боярин Стурдза прохав для себе 9 сел з 11.000 чел. і 46.000 десятинами землі ³⁹).

Землі свої молдавани заселяли руськими селянами; окрім того, вони закріпили за собою біля 1000 своїх земляків. Російському правительству прийшлось видати указ про те, що селяне люди вільні, тілько земля, на якій вони жили, була власністю поміщиків; за землю селяне повинні були робити 12 днів на рік панщини, платити одну десятину від прибутків своїх ⁴⁰).

Єврейське заселення також було примітним в Новор. краю. Переселення сюди євреїв-талмудистів з західної Росії та з Польщі почалось у 1769 р. Євреї повинні були самі собі збудувати будинки, школи; мали право держати винокурні та броварні. Льготи від постоїв та других повинностів їм давалися тільки на 1 рік; податки повинні були платити чи з капіталів своїх, 1 коп. з карбованця, чи з душі - 2 карб, на рік; як і чужоземцям, їм дозволялося привозити з со­бою товарів на 300 карбов.: дозволялося брати у найми російських робітників, держатись своєї віри і т. п. ⁴¹). Розселення євреїв по містах ішло добре; зовсім инше стояла справа з так званими єврейськими землеробськими кольоніями. Правительством були ви­трачені на те великі гроші, а гарних наслідків з того не було: землеробство серед євреїв не розвинулося - вони більше тягли до міст, де брались за торгівлю, рукомесла та инше.

От як росповідає А. С. Пишчевич про те: під їх села відведено багато земель. Першою ж зімою їх (євреїв-поселян) багато померло. Обробляти хліб вони не вміють. Чудно дивитись, як вони орють землю. Біля волів, що запряжені у плуги, стоїть куча євреїв, усі кричать, поганяють... Плуг трогаєіься з міста і кидається на всі боки поверх землі. Євреї, щоб придавити, сідають на плуг верхи і перекидаються... Так і день проходить"... ⁴²) це стверджується й фактами, які знаходимо в спеціаль­ній монографії Никитина про евреїв-землеробів ⁴³).

R6

Становище євреїв-поселенців було надзвичайно важким. На місця вони приходили і голі, і босі. Од суворого климату та негарної води серед них ходили пошести, які робили їх ще більш нездатними до хлібо­робства. Так бачимо, що євреї зовсім не змогли боротись з усіма тими негодами, які зустрічали поселенців серед дикого степу ⁴⁴).

Треба ще сказати й про циган, яки кочували по краю і доповнювали собою ріжноманітність його на­селення.

На великий жаль, не маємо ніяких звісток про численність чужоземних поселян на кінці 1 ої четверти 19 віку що до числа усього населення. Можна тільки ска­зати те, що їх було далеко менш, ніж українців і великоросіян. У першу чергу по численности треба поставити слов’ян, німців, євреїв. Усіх поселян по 161 слободі у 1822-3 рр. було 52.262 душі; євреїв у 1844 р. було 46.312 душ, а в кінці 1-ої четверти 19 в. багато менш; потім ідуть греки, молдавани, вірмени та инші. Загальне число всіх мешканців Херсонської та Катериносл. губ. було багато більшим ніж 1.000.000 д. Через це мусимо сказати, що Новоросійський край міг-би бути заселенням одними українськими та великоросійськими вихідцями, може тілько на те потрібувалось би більш часу. Як українці, так і великоросіяне показали на ділі свою здатність до того, не дивлючись на те, що їм і не сни­лась та допомога, яку одержували чужоземці від росій­ського правительства. Ми бачили, які надзвичайні льготи та привилеї одержували меноніти, та взагалі німці, серби й инші словя'не; бачили, при яких сприяючих умовах нровадилось розселення вірменів, молдаванів та греків: стілько витрат та зусилля покладено було на заснування єврейських землеробських хуторів. Льготи ті давались рівно, і міщанам і селянам, і, одначе, вони ніколи не відповідали тій користі, яку правительство від їх бажало мати. Щоб в тому завіритись, треба тільки згадати молдаванських бояр; їм Новоросійський край був дном золотим, як-то кажуть; а що вони дали країні?

Взагалі, у 18 в. мало дивились на те, яку невелику «вартість уявляли з себе вихідці з Європи; турбувались тільки скоріш заселити порожні землі, яких під ті часи було чимало. І того здобули. У 1768 р. усіх меш­канців в краю було біля І00.000 д., у 1797 р. - більш 850.000 д., у 1822-3 рр. 1.500.000 д., то б то за перші 28 років число збільшилось у 8Ѵ-2 разів, а за слідуючі 25 років - тілько у 2 рази. На великий жаль, не можемо

В7

сказати, настолько ці числа росли від народження насе­лення й настільно від його прибутку з других країв. Не можемо через те, що сюди війшли мешканці нових завойованих земель - Запорожжя, Криму, Ногайської та Очаковської области і, вдруге, через те, що межі Нов. краю часто змінювались - то ширились, то вужчали, завдяки усяких адміністративних роспоряджень.

Коли-ж мати на увазі збільшення населення від по­ширення краю новими землями, то й тоді мусимо сказати, що заселення особливо швидко провадилось у 18 в. Турбуючись тілько про численність поселян із чужо­земців і не звертаючи ніякої уваги на їх невелику здатність в справі заселення, правительство не діждало того, чого хотіло. Так було, як ми бачили, з слов'янськими поселенцями, так було й з иншими чужоземними вихід­цями. Тому зрозуміло цілком, що правительство Оле­ксандра І змінило такий порядок, - як зовсім до того й непотрібний уже в ті часи, - і приймало (а не викли­кало) тільки таких людей, яки були користні для краю. Хоч і на цей раз не завжди здобували того, чого хотіли, але діло все-ж стало на більш певний шлях.

88

ШОСТИЙ РОЗДІЛ.

ПОЧАТОК МІСЦЕВОЇ КУЛЬТУРИ.

Історичні данні про матеріальну культуру: землеробство; садівництво; огородництво; скотарство; рибальство; здобич соли й кам'яного; вугілля; торговля. Просвітня культура.

КОЛИ ми вели розмову про заселення Новоросій­ського краю, ми не раз звертались до культурної діяльности поселенців. Тепер ми торкнемося цього питання ближче, щоб побачити, як розвивалася культура в краї і яке значіння в тому мав кожен народ.

Приведемо рядок фактичних відомостей і потім зложемо загальні висновки. Про тюрко-татарське насе­лення ми нічого не казатимемо¹).

Хліборобство в Нов. кр. в початку 19 в. досягло величезних розмірів, і край, з дикої пустині, став зо­лотим дном Росії, її житницею, якою зостається й по сей день. Того добились не без боротьби та зусиль. Окрім татар, треба було вести постійну, вперту бо­ротьбу з природою. В такім становищі були запорожці; як вихідці з хліборобів, вони не кидали й тут зай­няття своїх батьків. Але місцеві умови життя не доз­воляли на де-якпй час братись за спокійну домашню роботу гречкосіїв. Тільки в половині 18 в. в Запорожжі примітно переход до нових умов життя й побуту; в запорожських паланках, що лежали на північній частині козачих земель, біля р.р. Самари та Орелі (в Самар­ській, Кодацькій, Орельській та Протовчанській) зай­мались уже хліборобством: сіяли, переважно, просо, овес, гречку, ячмінь та горох; жито, пшеницю. Жито, пшениця та ячмінь родили сам 10, а просо - сам ЗО; держали козаки й невеличкі баштани, де родили, хоч і небагато, кавуни, дині, капуста, буряки, горох, пше­ничка та цибуля ²).

Пізнішим поселенцям ириходилось вести боротьбу тілько з однією природою, але й ця боротьба була не­легка. Цікаві відомости про те оповідає піп Маркіанов, сучасник кн. Потьомкина: найголовнішими причинами,

89

які примушували зачасту поселенців вертатися назад, були: зле повітря й плавень, мошка, комарь; овражки. До цього треба додати ще те, що кріпка степна цілина була дуже важка для оранки; часті зазухи, а з ними й неврожаї; недостача води; зімні заверюхи та холода, від яких зачасту загибала вся рослинність і скотина; недостача лісу для отоплення; пошести, як чума 1812 р., і т. п. Потрібна була особлива звичка, щоб терпіти всі оті негоди, та не згубити з перших же часів всю енер­гію, щоб не жалкувати за покинутою родиною.

Велике значіння тут мала та допомога, яку да-вало правительство. Може кольоніїменонітів не дійшли-б до свого великого розвитку в сельско-господарській діяльности, коли-б не одержували вони тих допомог, про які говорено вище. Розвиток їх кольоніп залежав, по-перше, від місцевих^ умов; по-друге, від спроможности на обзаведення хазяйством та приладдям хлібо­робства і, по-третє, від хисту, звички, енергії самих поселян. Меноніти, як ми бачили, були в найкращих умовах і обставинах: самі вони мали досить грошей, щоб обзавестись на нових місцях; одержували позички; добре вели своє хазяйство; але-ж і вони страшенно терпіли від суворої природи.

Найбільш терпіли від місцевих важких умов єв­реї; вони, можна сказати, прийшли зовсім неозброєні на боротьбу з природою. Ще недавно тільки крамарі та дрібні рукомесники - вони повинні були відразу стати хліборобами в дикім пустім степу, серед літніх засух та зімніх холодів. Згадаємо ще, які негоди тер­піли сербські вихідці.

Найбільш здатними до місцевих умов були українські поселенці, особливо ті, які мали якесь від­ношення до козаків - запорожців. Тому не приходиться дивуватись, що головнішим зразком господарства був зра­зок українського господарства, а потім уже молдавського та татарського. Найважнішими рисами українського господарства були: плуг, віл, віз; широке скотарство, без загонів; невеликі огороди. Молдавське хазяйство не стояло вище над українським: кращим у них було тілько розведення овець та коней. Хазяйство болгар та, почасти, росіян-роскольників стояло вище над тим і другим: тут рядом із скотарством насажувались садки, виноградарство, розводились огороди. Найкращими були господарство менонітів та німців; замісто волів - тут коні; скотина кращих пород; хліборобське знаряддя - закордон­но; земля обробляється дуже гарно, часто угноюється ³).

90

На великий жал|>, вони дуже мало впливали на голов­ніший зразок - на українські господарства і тому куль­турне значіння менонітів невелике.

Одначе з початку 19 в. Нов. кр. робиться хліб­ницею Росії. У 1803 р. на Катеринославщині було посіяно 418.195 четвертей хліба; уродилось 1.565.856 ч., залишилось на продаж 446.468 ч.; у 1804 р. по­сіяно 413.047 ч., зібрано 2.387.708 ч., залишилось 1.079.017 ч.

На Херсонщині хліборобство велось особливо добре по місцях, біля Подільської, Київської та Катеринослав, губ. губ.; по низах же Бугу, Інгула, Дніпра, особливо по берегах Чорного моря до Дністра, було багато су­хих пісчаних місць; урожаї тут були дуже перепадисті: иноді бували чималі лишки, а иноді бували неврожаї, так, у 1803 р. було посіяно 261.425 ч. хліба; вродило 554.318 ч. - на прожиття не вистатчило 265.031 ч. У 1804 р. посіяно 205.497 ч., зібрано 1.430.634 ч. - лишку було 644.207 ч. ⁴).

Можливо, що часті неврожаї привели ГІишчевича до думки про те, що заселення Нов. кр. треба спи­нити у початку 19 ст., через те, що по природнім умовам там не може розвинутись хліборобство, а тілько скотарство; а за для того треба привілля: „велике ж число людей у тім степу тільке буде тіснити народ, а користи ніякої не дасть".

Найбільшим горем було безлісся. Через те не­обхідно було вжити заходів проти знищення ісгнувавших лісів і, разом, за-для насадження нових, а також і розведення садків. Першими до того дійшли запорожці. На знищення лісів, садків, що служили на користь суспільства - вони дивились, як на тяжку провинність ^б). Два сучасних Катеринославських сад­ки - (Поть омкинський та Мінський) були розведені запорожцем Лазарем Глобою ⁶). Потім про насадження лісів та садків турбувалися ще більше.

Велике значіння в тому мав Мельгуноз (прави­тель Новосербії), Потьомкин, Рішельє, француз Десмет та генерал Інзов.

Мельгунов розвів сад у кр. св. Єлизавети та по др. місцях Нової Сербії; про ті с£дки росповідає Гюльденштедт: в Єлисаветградському садку були доріжки з вишневих дерев, багато винограду, оріхів волошських тат. и.; в Крюківськім садку було 1000 вишн. дерев виноград, сливи, груші та инші дерева. Потьомкин розвів 2 садки в Херсоні, купив 2 садки у Глоби в

91

Катеринославі; в один із них перевів свою чудову теплицю і, нарешті, наказав французові садоводу Я. Фавру розвести дачу на Бузі, біля Інгула. Де які з тих садків після Потьомкина були забуті та розо­рені ⁸), як, наприклад, Миколаївський ^я). Рішельє теж багато зробив для одеських, херсонських та катерино­славських садків. Десмет розвів садок (ботаничний) в Одесі, серед юлого степу. Ген. Інзов допомогав розве­денню садків на кольовіях чужоземців.

Виноградники та шовковиця були розведені по де-яких місцях Нов. кр., але це діло не пішло. Окрім казенних садків, були й приватні: такі як тираспільські та багато внших. Своїми багатими огородами славилися роскольники ¹⁰). Табаком теж займались здавна ще запорожці.

Скотарство почалось раніш хліборобства, через те, що кругом було море трави. І татари, і запо­рожці мали скотарство за своє головне й постійне діло. Рогата скотина, вівці, гурти коней та ин. було багацтвом запорожця. їх коні були славні далеко кругом.

Особливо розвинуте було скотарство по зі мовни­ках. Проте оповідає й автор „Топогр. опис.“: „Скотина і літом і зімою була на підніжній паші; чабани мали для себе коші, куди ховались в часи негоди; то були намети, які стояли на двох колесах; в середині була кабиця - де варили їжу для людей та собак і де можна було обігрітися та обсушитись ^и). Про великі гурти скотини свідчать такі відомости: у 1769 р. у кошового отамана татарами було відігнано 600 коней, у полков­ника Коллака 1200 овець, 127 коней, 300 гол. рогатої скотини; у козака Рудя 5010 овець 6 волів; у козака Ф. Горюхи 2000 овець та 6 коней. Разом було забрано біля 100.000 овець та 10.000 коней ^І2).

З новими - чужоземними та російськими поселен­цями та замиренням краю і розміри скотарства поши­рювались безупинно.

У початку 19 ст. вже лічилось біля гѴз мілійонів скотини. Великою перешкодою в тім ділі були холодні зіми та чума. В люту зіму 1812 р. загибло 1.250.352 г. скотини, то-б то - ¹/а усієї численности ¹³). Таким ві­домостям можна вірити, через те, що знаємо, що ско­тина ввесь рік була на підніжній паші ^и).

У 19 ст. почали розводити овець з тонкою вовною по роспорядженяю міністра Кочубея. Першими почали чужоземці Рувьєта Мілер, яким і казна дала чималу допо-

92

могу. У 1823 р. на Херсонщині вже було 199,280 г. ме­риносів, в Катеринославщ. 114.980 г., в Тавриц. г. - 112.000 г. Почалася ширитись і торгівля шерстю ^1Б).

Охота й звіроловство особливо вживались у запо­рожців, які охотились аа лисицями, дикими кіньми,

сугаками, дикими козами та видрами, з капканами, собаками та самопалами ¹⁶). Рибальство було таким-же старим промислом, як і мислівство. Річки краю, як ми бачили, були багаті надзвичайно рибою, якої запо­рожці ловили дуже багато. ]Цо-року військо кидало ляси (жереби) на рибальство на всіх своїх володіннях!.. Мешканці 4-х паланок - калміуської, бугогардівської,

прогноїнської та інгульської - тілько й жили тим, що ловили рибу ³"). Вловлену рибу сушили, або солили (сіль добували по Кінбурнських озерах) і розвозили по містах та по селах України й Польші ¹⁸). Не мале зна­чіння лишилось за рибальством і в пізнішу добу життя Новорос. краю.

З промислів підземних знаємо добування соли та

кам‘яного вугілля. Найбільш соли було в Криму, тому,

здобутий Росією

коли був Крим

були здобуті нові й

великі багацтва. У 1823 р. кримської соли було про­дано на 5.000.000 карб. Для добування соли козаки

Озюмського полку, а потім і казна, і приватні люди користувались Бахмутськими промислами. Але здобича тут була невелика, і сіль обходилась дорого. Збірали сіль також і в Хаджибейському лимані. На кінці 18 в. було знайдене кам'яне вугілля, що мало надзвичайне значіння для краю, де не було лісу для отоплення. Знайдене воно було ще за Потьомкина і він звелів привезти 100.000 пуд. до Миколаїва ¹⁹). Згодом вугілля було знайдене у багатьох місцях Катеринославщинн та сучасної землі Війська Донського. Багацтва Кривого Рогу передбачав ще акад. Зуїв, який проїздив по тих місцях у 1782 р. ²⁰). Здобували грифель ²¹). Потьомкин думав поставити тут завод ²²), який і був заснований у 1795 р. в Лугаві ²³).

Так ширилась промисловість краю, а з нею разом ширилась і торговля. Початок її застаємо ще наЗапорожжі: кош вів і внутрішню й закордонну торговлю, і водою, і

сухопуттям.

До Січі, яка містилась по р. Підпольній, при­ходило що-року 5 - 10 турецьких кораблів .з вином і бакалією". Зі слів Пейсонеля довідуємось, що україн­ські й запорожські козаки спускались по Днінру до Очакова, де продавали баранне сало, шкури, тютюн,

93

бечівки, руські полотна, дрова, точильний камінь, сушанную, рибний клей; а купували там - вино, сіль, сушені фрукти, масло, лацон,ситець, персидський сап'ян та инші товари ²⁴). Закордонну сухопутню торговлю запорожці вели в Кримом, Польщею, внутрішню - з Ліво­бережною Україною, Слобідською Україною та Новосербією. Чималою перешкодою дляторговлі з Україною були таможні (у Кременчузі та Переволочній). У 1755 р. вони були зачинені. В ті часи, як лічили самі запорожці, з України до Січі перевозилось 10.000 ч. жита, 1000 пшениці, 5000 пшона, 500 боч. горілки, 200 боч. солоду, 1000 цебер меду, 4000 пудів ниток на риболовні снасті, 20.000 ар. полотна, 20.000 ар. хрящу, 4000 штучок китайки, 4000 ар. сукна, 2000 инших матерій, окрім того ще вівці, шкуры, порох, свинець, кулі. З Січі на Україну вивозилось 1500 возів риби, 2000 возів соли, 4000 возів вовчих та лисичих шкур, 1000 коней, 1000 гол. рогатої скотини, та до 1000 п. свинячого сала ²°).

Ще дуже поширилась торговля краю, коли був здобутий весь берег Чорного моря, та засновані нові міста. Приведемо де-які відомости що до того. За 1782 р. з чорноморських нристанів морем та сухопуттям було вивезено до Костянтинополю товарів на 337,398 р. 12 к, - найбільш - заліза, масла, шкір, икри, тютюну, бечівок. З Костянтинополю до Новоросії привезено було на 190,561 р. 22³Л к. - вина, озюму, шов­кових товарів. Вивезено було більш, чим привезено, на 146,836 р. 891/з к. ²⁶). З приєднанням Криму (1773 р.), чорноморська торговля стала рости надзвичайно швидко. У м. Таганрозі кількість чужоземних товарів з 1782 по 1805 р р. збільшилась до 2.440,000 р. з 69.000 р.; вивозних товарів - до 2.272.000 р. з 225.000 р. ²⁷)..

У 1794 р. до Очакову було привезено товарів на 244.340 р., вивезено на 209.321 р„ з Херсону на 148.433 р.; з Миколаїва на 106.532 р.; привезено сухопут­тям з-за кордону на 989.504 р., вивезено на 1.054.663 р., Одного хліба з Очакова, Херсону, Миколаїва й Таганрогу було вивезено 244.099 чет. і 211.548 пуд. У 1804 р. з Одеси було вивезено ¹/2 мілійону четв. пшениці на 3.000.000 карб. У 1805 р. торговля Одеси виросла до оѴз мил. р.; Херсону - теж до 5¹/-» мил. р.; далі куди нижче стояли - Керч, Єниколь, Херсон, Маріуполь, Миколаїв. У 1817 р. торговля у Одесі виросла до 60 мил., у Таганрогу до 17 мил. р.; у 1822 р. у 4-х найголовніших (з Одесою) пристанях до 31 мил. карб. Головним чином

94

вивозили хліб, шерсть та инші речі місцевої промисловости^,28).

Що до розвитку просвіти, то вона йшла поруч з загальним розвитком краю. Навіть в Запорожжі ми знаходимо де-кілько „письменних",то б то, грамотних, і школу. Після зруйнування Січі цо ріжних селах Катеринославщини, що були заселені українцями, вже істнували школи, по зразку народнії шкіл України у 18 в. ²⁹). Як відомо, Потьомкин думав одчинити уні­верситет з академією мистецтва в Катеринославі та медично-хирургичну школу в Симферополі; але наміри ті не збулись, і при Катерині II були відчинені в Новоросії тілько народні школщ Краще пішла справа освіти при Олександрові І. У Катеринославі, Херсоні, Таганрозі, Симферополі були відчинені Гімназії; у Мико­лаїв! - штурманська фльотська та артілерійська школи, в Одесі - інстітут, що з 1817 р. став Рішельєвським ліцеєм; жіночий інстітут, комерційна школа; по других містах та селах - заведені повітові та мійські школи; у Катеринославі - духовна семінарія. Чималі книгозбірні знаходимо в Одесі, Миколаїв!, Севастополі; друкарні - у Миколаїв! з 1798 р.; зібрання старовини у Керчі, у Миколаїв! (потім було передане до музею Одеського О-ва); першу часопись знаходимо у Одесі (Messager de la Russie Meridionale)³⁰).

Звертаючись до загального значіння культурної діяльности народів, заселивших Нов. край, ми повинні не забувати, що діяльність та почала розвиватись вільно тілько з часу повного замирення краю, - то-б-то з завойюванням Криму; до 50-60-70 р.р. 18 ст. над краєм ще висіла погроза татарських набігів, а в 1-ій половині 18 ст., особливо ж у 16 - 17 ст.ст., за часів Запорожжя, - тут усе життя, усі сили українського посе­ленця - козака, тратилось на боротьбу по охороні краю, і не до культурної роботи було тоді! Все-ж, не глядючи на такі надзвичайно важкі обставини військового життя, і в Запорожжі ми знаходимо початки хліборобства, промисловости, торговлі і навіть духовної діяльности; і на початки ті належить звернути велику увагу, не глядючи на їх невеликі розміри. Отже, таким чипом, неправий був Пишчевич, який казав, що ніякої ко­рнети державі не було від козаків³¹); неправий був і Рішельє. коли казав, що освіченість та культура у запорожців зовсім не ширилися, та що вони самі знищували її у сусідів своїми нападами та набігами. Неправий був і нащадок молдавського переселенця -

9Ь

боярина Стурдзи, який на зборах сільсько-господарського зібрання говорив: - „вам нічого не залишилось в цім молодім краю від наших попередників, окрім затоптаної кочів’ями степної землі, і на ній повинні ми все зробити самі: дістати і воду, і рослину, і куток для дітей своїх ³²). Цікаво зазначити, що всі ці три особи - чужоземці, а не росіяне в не українці. З здобуттям Криму починаються нові, кращі часи для культурного життя краю:от цього часу вже приходиться вести боротьбу не з кочовим татарином, а тілько з природою; треба пустиню було перевернути на з‘оране поле, розсадити ліси та садки, розвести скотину, дібратись до багацтв під землею, скористуватись здобутими понадморськими берегами, установити привозну та вивозну торговлю і, нарешті, заложити туг насіння освіти та культури! І все те було здобуте зусиллями держави й народу...

Не мало було зроблено чужими людьми, які зачасту були більш освічені та культурні, ніж українські та великоросійські поселяне. Не можна забути про те, що зробили вони на користь хліборобства, скотарства і, особливо, торговлі. Торговля, можна сказати, була цілком у руках греків, армян, євреїв; а торговля, особливо закордонна, дала силу, славу й багацтво краю, - його містам. Тому необхідно визнати велике значіння чужоземних поселян на розвиток торговельних міст. Меншим був їх вплив на сільський побут, хоч-би на те-ж хліборобство, або скотарство. Самі вони були, справді, кращими господарями, ніж українські поселяне, але, коли вони жили окремим, осібним життям, куль­турний вплив їх був не дуже примітним. Щоб упев­нитися у тому, тільки згадаємо, що вже в по­ловині 19 ст. з З¹/-’ мил. населення Новор. тілько 102.300 чоловіка вели своє хазяйство по німець­кому зразку, а по українському 2.300.000 ч. Отже чимало зроблено чужоземцями і для заселення Нов. кр., і для розвитку культури в ньому, але-ж далеко менш, ніж українським і россійский населенням. Це,останнє, бу­ло поставлене в умови далеко важчі, ніж перші: йому треба ще вести й боротьбу з татарами; воно одержувало зовсім мало з тих льгот, які давались чужоземцям; про його мало турбувались і почасту кидали без допо­моги на волю Божу в боротьбі з усякими негодами; і, нарешті, йому прийшлось ставати в залежність од не­величкої купки власників - поміщиків, яким допомогало правительство, бо держало їх руку; а по містах йому зовсім було важко боротись з багатим, освіченим, об­

96

дарованим усякими льготами иноземним купецтвом. І все-ж, не днвлючись на все це, українство, по 1-ше, уявляло з себе головну частину населення по своїй численности і, по 2-ге, мало дуже велике значіння в роз­витку місцевої культури, і духовної, і не духовної. В тому ми вже змогли завіритись, показуючи, що голов­нішим зразком хазяйства - був український, а не чужо­земний; те-ж саме треба сказати й відносно скотарства, стільки-ж поважного, як і хліборобство й инші селян­ські промисли. Не можна не бачити значіння рус. населен­ня й серед мійського побуту: ми знаємо, що роскольники приймали не меншу участь в торговлі Єлисаветграду, ніж греки; і, взагалі, українським та великоросійським поселенцям не чужа була торговля „другої руки“ і ріжні рукомесла; по де-яких містах (Катеринослав, напр.), чужоземців було дуже мало.

І поруч з цим ми все ж признаємо велике зна­чіння й инозомців у житті Нов. краю. Ми, навіть, думаємо, що в значній мірі розвиток місцевої культури залежить, між иншим, і від ріжноманітности етнографичного складу населення краю: один нарід розробляв, розвивав одну сторону культури, а другий - другу. Так, зі слів невідомого автора „Опис, город, и уѣздов Азов. губ.“ ³³) - дізнаємось, що великоросійські однодвірці та селяне були дуже здатні до хліборобства; українці, займаючись хліборобством, любили розводити й скотину; вірмени - промисли та торговлю, греки - ріжні майстерства, садівництво та хліборобство, а по містах, од себе додамо, - торговлю. І життя доказало, що з цими звичками і особливостями ріжних народів треба було рахуватись. Усі змагання правительства про розвиток німецьких хліборобських кольоній, в склад яких увійшли колишні рукомесники, - не дали ніяких наслідків; усі зусилля зробити євреїв-промисловців гарними хлібо­робами - була даремна праця.

97

БІБЛІОГРАФИЧНІ

II Р И М І Т К И.

Цікаву й надто своєрідну сторінку в загальній історії заселення Росії й України уявляє з себе істо­рія заселення Запорожжя й Новоросійського краю і по надзвичайно швидкому процессу заселення і по ріжноманітности етнографичних елементів, притягнених до цього процесу, і по блискучим наслідкам, котрі були нагородою за тяжку працю перших поселенцій. Ця сторінка почасти вже навіть написана в чи­сленних працях ветерана історика Новоросійсь­кого краю А. А. Скальковського ^г); і кожен, хто знає його історичні та статистичні праці, погодиться з тим, що вони для свого часу являлися до високої міри видатними творами можна сказати, що в крайовій істо­ричній літературі того часу вони займали перше місце; так на них дивилась і петербурзька Академія Наук, котра присудила авторові найбільшу нагороду (Демвдівську та Уварівську премії. Та й тепер кожен дослідувач запорожської й новоросійської старовини повинен буде звертатися до праць А. А. Скальковського, як до найбагатшої скарбниці цінних матеріалів, котрі ніколи не загублять свого значіння. Инше ми повинні сказати про критичне оброблення та ґрупіровку цього мате­ріалу; вимоги від ісгоричного развідування за останній час значно збільшились і їх не задовольняє хронольогичне „обозрѣніе" історії Новоросійського краю, котре викладене не в прагматичній, а в літописній формі. До праць А. А. Скальковського, по свойому характеру та напрямку, прилучаються розвідування преосв. Гавриїла ^{* 2}). Потім, пізніше, начали з'являтися історико-статистичні описи окремих губ., котрі складалися офіцерами Генерального штабу, між ними були й описи Хер­

і) «Исторія Новой Сѣчи». З видання (1842, 1846, 1885 р.\ «Хронологическое обозрѣніе исторіи Новороссійскаго Края» (1730 1823 г.), 2 книжки. Од 1836 і 1838 р.; «Опыт статисти­ческаго описанія Новороссійскаго Края» 2 части, 1850 - 1853.

²) Очерк повѣствованія о Новороссійской краѣ, из оригипальных источнивов почерпнутый, (в 3-му томі «Зап. Одес. Общ.») и продолженіе очерка о Новороссійской краѣ (в 5-му томі «Запи­сок Одес. Общ.*); ці ж статті передруковані в «Сочиненіях« преосвя­щенного, виданих у Москві в 18*4 році.

9*

сонщини та Катеринославщини; в опису Херсонщини ми, між иншим, стріваємо „Краткій историческій взглид на Херсонскую губ.“ котрий содержує в собі за­гальний нарис заселення губ. та де-кілько нових фак­тичних данних, котрі взяті з архивних джерел. Оце й все, зроблене раніш, що до історії Новоросійського краю, взагалі, та заселення його з‘окрема-на російській мові ²).

Але раніш всього цього (в 1820 р.) булд надру­ковано французькою мовою в Парижі твір, котрий був спеціяльно присвячений історичному нарисові Новоросії, написаний маркізом де-Кастедьно ®). Цей твір міг дати змогу чужинцям наглядно й досить вірно уявити собі край, котрий їх дуже цікавив і приваблював своїм торгом та промисловістю, тим більше, що на чолі його тоді стояв відомий французський емігрант дюк де-Рішельє, котрий хотів притягти сюди велику кількість французських поселенців. Автор цієї книжки мав всі давні за для того, аби написати добрий твір про те, що хотів: він довго жив у Новоросії, мандрував по ній, робив спостереження над місцевого природою мав без­посередні стосунки з місцевими діячами і, щ найважніше, одержував од місцевої адміністрації ріжні пові­домлення про недавнє минуле та сучасне становище краю. Коли ми ще згадаємо про дуже приємне відно­шення автора до особи та діяльності! Олександра 1-го, котре він, між иншим, виявив присвяченням йому своєї книжки, і бажання оцінювати заходи ріжних дія­чів, то для нас стане ясно, що це поважний твір, цікавий не лише для чужинця, але й за-для русь­кого читача.

Так, у другій частині ми знайдемо чимало ціка­вих данних та думок що до історії заселення Ново­росії (такий його опис місцевої природи та повідомлення про кольонії); а 3-я частина, спеціяльно присвячена м. Одесі та її торгу, ще більш цікава з цього боку.

О А Шмидта. Матеріалы для геогр. в етат. Рос. Херсон, губ. 2 части. СПБ, 1863; стр. З 78.

²) Сюди ще треба додати М. Кирьянова «Историко-статистичесиое обозрѣніе Херсонск. губ. в «Матеріалах для стати­стики Рос. Иип. 1839, стр. 163 - 189.

^s) Еззаів ваг 1’histoire апсіиппе et moderue de la Non velle Russie 3 vol P. 1820. В першій та другій частині викладається сістематична історія степів Новоросії, починаючи від скифів і закінчуючи кримськими татарами й вапорожцнми і українськими та великоросійськими переселенцями в другій половині XYII і першій четверти XIX ст. Окрім того, описується природа Ново, російської країна та її кольоній. У 3-ій частині вміщені історичні та статистичні відомости про Одесу та звіт про мандрівку до Криму-

99

Звичайно, сучасний читач не буде задоволений книж­кою де-Кастельно і знайде в ній чимало прогалин та помилок; йому менш цікаво буде знати, що було з Новоросісю колись дуже давно, і йому шкода буде, що про історію заселення країни в 2-й половині XVIII ст. та почат. XIX так мало написано; в характеристиці діяльиости дюка де-Рішельє він побачить не об'єктивне

викладання заслуг та хиб цього діяча, а виключно один панеґірік; не раз він жалкуватиме також, що автор не зазначив більш точно своїх джерел. А. А. Скальковському та иншим розвідувачам не треба було звертатися до книжки де-Кастельно, бо вони мали

в свойому роепорядженню багато нових та ріжноманітних матеріялів і писали лише на підставі їх, але майбутній історик новоросійського заселення, нам зда­ється, не обійде її і візьме на увагу де-які погляди маркіза де-Кастельно.

Крім цих загальних творів, можна ще вказати на де-кілько монографій що до окремих питань: А. А. Скальковського - про болгарські кольонії, його ж, Смолья­нинова, Орлова та проф. В. К. Надлера - про Одесу, Владимирова - про Катеринослав, Нікітина про євреївхліборобів, Щебальського та Брикнера - про Потьомкина, Пейсонеля - про чорноморську торговлю, Клауса - „Наші кольонії", 1869 р., Веліцина - „Нѣмцы въ Россіи", 1893 р., Stach - Die Deutschen kolonien in siid russland, 1904, Keller - Die deutschen kolonien in russland,

1905, проф. Гр. Писаревський - „Изъ исторіи ино­странной колонизаціи" (по неизданный архивныя до­кументам), М., 1909, X, 340, 83, та инші. Остання розвідка - дісертація, в котрій багато фактичних данних, узятих в державного архиву мініст.закорд. справ., архиву канцелярії опікунства, з архиву міністерства хлібороб­ства і державного майна, московського архиву мініст. юстиції та инших. Це - початок сістематичниго дослі­джування про чужоземну кольонізацію в Росії і Новоросії. Питання про заселення Новоросійського краю поставлене на фактичний ґрунт і у „Матеріалах для оцѣнки земель", котрі видавала херсонська земська управа. Не можна не подякувати херсонському земству та статистикам за те, що в виданих їм „Матеріалах" вони вмістили коротенькі нариси заселення тих пові­тів, які описують, так що з цих окремих нарисів скла­дається цінна картина заселення Херсонщини. Немає ніякого сумніву, питання про заселення перебуває в тісному з'язку з тими формами володіння землею та

100

господарства, які нині істнують, позаяк під час самого заселення складалися та вироблювались ті або инші форми володіння землею, ставів, місцевого управління та т. и. На жаль, статистики були обмежені своїми спеціальними завданнями (сучасного господарства та економичного виучування губ.) і не змогли досить до­кладно, як того потребує тема, викласти історію фак­тичного заселення Новоросійського краю та умов, у яких воно провадилось. Очевисто, що це повинно бути прямим завданням спеціяліста історика. Одначе, шкода, що до сього часу нікому з дослідувачів не впало на думку написати про це; напевне, цьому заважають ши­рокі завдання й занадто велика кількість ріжноманітних друкованих та архивних данних. Я далекий від думки взцти на себе таке завдання - за-для цього по­трібно було б написати велику книжку. Цей же мій етюд уявляє з себе передруковані, з де якими додатками, прилюдні лекції, котрі я читав по-весні 1888 року у м. Миколаїв! і котрі були надруковані в часописі „Кіевская старина" і окремим відбитком - „Колониза­ція Новороссійскаго края и первые шаги его по пути культуры", 1889 р. (російс. мовою).

З огляду на те, що після того вийшла й вище­згадана праця по історії чужоземної кольонізації - проф. Гр. Писаревського, і ціла низка цінних моно­графій Еварницького, по історії Запорожжя, де ба­гато місця відведено топографії й заселенню Запорожжя, що з'явилися й де-які нові матеріали, наприклад, в „Записках Одесскаго Общества исторіи и древностей," - можливо було б значно доповнити тон мій етюд, але за-для цього потрібно було б значно поширити його, для чого в мене нема часу. Одначе, переглянувши його зараз, я переконався, що він буде користним і в цій, тільки трохи доповненій, редакції, бо праць А. А. Скаль­ковського в продажу немає, а мойого відбитку з „Кіев­ской старины" було надруковано так мало примір­ників, що це виданвя являється, по суті, першим, а не другим. З того часу, як вийшли праці А. А. Скаль­ковського, зібралось чимало нових матеріялів, вони й були, в свій час, головним джерелом за-для мойого етюду: це ріжноманітпі й цінні документи, котрі вмі­щені в 13 книжках „Записок Одесскаго Общества исторіи и древностей", (тепер цих книжок ми маємо куди більш), в де-кількох книжках „Сборника Императ. Рус. Истор. Общ.“, у часописі .Кіевская ста­рина", у .Матеріалах для истор. стат. оп. Екатерино-

101

славской епархіи*, Ѳеодосія, у мемуарах німецького лікаря Дрімпельмана та Пишчевяча. Крім того, я знай­шов тоді за-для себе де-що цінне й у таких джерелах з перших рук, котрі були видані ще до виходу праці Скальковського, але котрими ні він, ані инші майже не користувалися: це мандрівки та описування ака­демика Гюльденштедта, проф. Дюгурова, Ізмайлова, Не­відомого, Мейєра. Нарешті, я чимало взяв із тієї скарб­ниці матеріалів, з якої брали та й будуть брати всі розвідувачі, - з „Полнаго Собранія Законов". Не пере­лічую тут також і джерел, які покладено в основу топографичного нарису Новоросійських степів, бо вони всім відомі (Еріх Лясота, Боплан, князь Митець­кий, Корж та инші).

На підставі всіх цих матеріалів та перелічених вище підручників я прослідкував у загальних рисах занорожську кольонізацію, поширення держави та пе­реселення народу на південь до заповіданих берегів Чорного та Азовського моря; винайшов види та форми, розмір та скорість заселення, ролю в ньому держави та народу, - українського та великоросійського племени й чужинців. Укупі з тим, зробив короткий нарис початку місцевої культури, котра розвинулася поруч 8 заселенням краю і котра пробувала в прямому, без­посередньому з‘язку з заселенням, і, можливо сказати, цілком залежала від нього.

102

ПРИМІТКИ до

ПЕРШОГО РОЗДІЛУ.

і) Мат. для геогр. та стат. Рос. Херс. губ., 1, 96. ^а) У .Зап. Од. Общ. истор. и др.ПІ, 57і - 580, знаходимо .Описаніе р. Днѣпра от м. Перевалочного до Чорного моря", котре має в собі цікаві відомости про великі та малі річки, віткя та острові р. Дніпра.’ ³) Путевыя записки, Е. Лясоты, пер. и прим. Бруна, стр. 27.⁴) Описаніе Украипы, стр. 22._t⁵) Поѣздка в Южную Россію, 1-я часть. Очерки Днѣпра, стр. 100, 101, 103, 104. ⁶) Матер. для геор. и ст. Херс. губ. 1, 168 - 169. ⁷) Поѣздка в Южную Россію, часть 1-я. Очерки Днѣпра, стр. 154. ^ѳ) Путевыя записки, стр. 26 - 30, 52 - 53. ⁹) Онисан. Украины, стр. 17 - 19, 22 - 29. ¹⁰) «Запис. Одес. Общ.», 7 т., стр. 180 - 181. И) Матер. для геогр. и стат. Херс. губ., 1, 188, 190; див. також опис р. Бугу у Мейера .Повѣсти. землей и естест. описаніе Очак. земли*. СПБ. 1794 г., ст. 110 - 112. ¹²) Опис. Укр., стр. 31. W) Матер. для геогр. и стат. Херсон, губ., 198. ^п) Повний реєстр. Дніпрянськ. віток див. у кн. Митецького: .Истор. о козаках-иапорожских", стр. 59 - 73; далеко менш задовольняючі відомостн атласа р. Дніпра кінця минулого століття, див. Русова .Русскіе тракты", стр. 128129. ¹⁵) »3ап. Одес. Общ. ист. и древн.^-. т. VII, стр. 183 - 184, 181. ¹⁶) Скальковського „Опыт стат. оп. Новор. края, ч. 1,стор. 200 - 201.¹⁷) Опис. Украины, ст. 16. ^1Ѳ) Ibidem, ст. 18. ¹⁹) Ibidem ст. 23. ») Ibidem, ст. 25. ²¹) Ист. о казок, запор., 78. _в3ап. Одес. Общ.т. 7-й, стр. 185. ²³) _в3ап. Од. Обш.^а, т. 7-й, стр. 186 - 187; Чернявський у своєму „Описаніи Сѣчиперераховує ліси, котрі на­лежали запорожцям; див. ,Ист. о козак, вапорож.,* стор. 83 - 84. 2*) (Зап. Од. Общ/*, 1, 260 - 261. 2*) Опис. Украины, ст. 89 - 93. 2®) „Путевыя записки®, ст. 54. ²⁷) Ист. о коз. запор., ст. 77. 2®) Зап. Одес. Общ., т. 7-й. ст. 187. 2°) Ист.-стат. обозр. Херс. губ., Кирьякова (Мат. для стат. Рое. имп., ст. 181); про сугаків та диких коз свідчіть і Мейєр, ст. 192. ЗО) Ист. о козак, запор., ст. 77, 78. 91) „Зап. Од. Общ.", т. 7-й, ст. 187. з²) Опис. Укра­ины, ст. 32 - 33. ^м) Ibidem, ст. 15 - 16, 18. ³⁴) Ист. о козак, за­пор., ст. 77. ^ь5) „Зап. Од. Общ.“, т. 7-й, ст. 187, 9®) Зап. Од. Общ., XI, стр. 192 - 193. З⁷) Боплан, Опис Украины, стр. 96 - 98* ^ll) Memoiree du baron de Tott eur les turcea et les tartares 1781 153-154. ") Очак. віма по сучасному опису. В. Ястре­бова, в .Кіевской Отар., 1884 р. серпень, стор. 732. ⁴⁰) „Зап. Од. Общ.“, VII, стор. 183. ⁴¹) Опис. Украины, стор. 85 - 87. ^Іа) Опис. Укр., ст. 84; див. також. Афанаоьєва-Чужбкнського • Поѣздка в Южную Россію. Очерки Днѣпра¹*. ⁴³) Цікаві відомості про чуму в Херсонщині у замітці А. С. Пишчевича, особливо цікавий його опис Крюковського карантину м. Кременчука, дни. _аКіев. Стар.1885 р., травень, стор. 155 - 163.

103

ПРИМІТКИ до

ДРУГОГО РОЗДІЛУ.

і) Про походження запор, козаків див. статтю д. Падалки (,Кіевск. Старина^-, 1681 р., серпень та вересень, етор. 580 - 613, 27 52); основна думка -однаковість факторів, котрі викликали до життя українських та запорожськнх козаків - з⁽ясована авто­ром докладно, до того-ж, на підставі точних фактичних данник, і тому може бути прийнятою, як доведена цілком; слабіший має відтінок рівниця між тими й другими по складу, заняттях, вну­трішній організації; автор з цілком певними підставами надає величезного значіння сусідству татар, з одного боку, і польському дер жав но-громадському устрію - з другого; у за пороже ьких коза­ках він вбачає своєрідне, на пів-перехоже, напів-оселе заселення ⁸) Д. И. Еварницького. .Число я порядок ѳапорожських сѣчей, стор. 4 - 15; всі ці місцевосте можна легко знайти на атласі р. Дніпра, т. XVIII ст. (див. Русова, .Русскіе тракты⁴⁴). ³) Д. И. Еварницького. „Число и порядок запоров, сѣчей/ стор. 15 - 19; його ж .Ист. запоров, казаков." І, СПБ. 1892, 78 - 180. *) Д. И. ЕварницькиЙ .Запорожье, II, стр. 6 - 9. ⁵) „Лѣтоп. Самовидца* 1878 р., стор. 289 - 290. власне, цей уривок, уміщений у .Краткой описаніи Малороссіи^-. ^ѳ) «Истор. о козак, запор.*, стор. 79. 7) Устное повѣствованіе Н. Л. Коржа, див. також Еварвяцького „Сборн. матеріал, для истор. запор, козаков", ст. 147 - 148. ⁸) „Исторіи о козак, заворожених*' ст. 80 - 81. ^s) Д. И. Евар­ницькиЙ „Исторія запор, козаков.'⁴, 1, СПБ. 1892, ст. 20. ¹⁰) Ки. Митецький, ст. 81. ^п) Скальковського ,,Ист. Новой Сѣчи'⁴, 3-є видав., І, стор. 36 - 37. ^и) Ibidem, стор. 33--37. ^и) Ѳеодосія „Матеріалы для истор. стат. опис. Екат. епархіи", вы о. II, стор. 215. ^м) ЕварницькиЙ „Исторія запоров, козаков", І, 1892, стор. 196 - 197, котрий посилається й на А. Скальковського, ,«Исторію Новой Сѣчи, 1885, І, 33 - 41, .Зап. Одес. Общ.% VII, 182. ^и) Д. И. ЕварницькиЙ ,,Исторія зяпорожек. козаков, І, 1892, стор. 203 -205. „Истор. о козан. запор., 81 - 82. ¹⁷) „Зап. Од. Общ.⁴', VII, 182-188. ¹⁸) Скальковський «Исторія Новой Сѣчи^-, Од 1885, 1, 199.^1Э) Д. И. ЕварницькиЙ „Исторія запорож. коз." II, СПБ. 1892, стор. 299. 2°) Ѳеодосія „Матеріалы для ист. - стат. оп. Екат. еп." І, 522523, 397. ²¹) Ѳеодосія „Матер. для ист. - стат. оп. Екат. еп. І 191, 221. J\. И. ЕварницькиЙ „Запорожье, И, 9. Ibidem

17 - 18; ^2<) Д. И. ЕварницькиЙ. Истор. запор, козак. L 194 - 196.

Устное повѣсти., стр. 84 - 94. Reisen durch Rusaland, II,

ст. 110 - 111. 27) „Исторія Новой Сѣчи, I, 33-37. ®) Сборник антропол. и этногр. ст., вид. Дашковым, I, прил. 1-е. Ист. о во8.вацор., ст. 81 - 82. **) А. А. Андріевського, „Матер. для истор. южво-рус. края⁴⁴ од. 1886, ст. 117. ³¹) Опис іх дав. у Коржа. ^м) Устное повѣсти., ст. 55 -61; ^м) Память о Запорожьѣ, ст. 68 - 69,

104

ПРИМІТКИ до

ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ.

*) А. А. Скальковського, Хронол. обозр. 1,84 - 86; див. також II. С. Зак., т. XIX, № 13160 (уж. 10 мая 1770 г.); опис, цієї ливіі у Гольденштедта, Reiseu durch Ruseland, 101 - 106. ²) Зап. Од. Общ., 3-й т., стор. 295296. ®) Про нього ми скажемо де-кілько слів, коли будемо описувати слов'янське заселення. *) Мат. для от. вем. Херс. губ. 1, 42. ⁵) Мат. для георг. ж стат. Россіи. Херсонская губ., Шмидта 1, 59 - 60. ^ѳ) П. С. Законов, т. ХХПІ, № 17018, (указ Каховському от 26 янв. 1792 г.). Зап. Од. Общ. 11, 770. ⁷) Скальжовського, Хрон. обозр. 1, 217 - 218. ⁰) Сборн. Имп. Рус. Ист. Общ., т. 27-й, 155. •) Ibidem 155, 166. ^м) Зап. Од. Общ. XIII, стр. 156. ^ll) Ibidem, стр. 158. ^u) Ibidem, стр. 159. ^іа) Ibidem, стр. 165 - 179. ^м) Рус. архів. 1867 р., 1213 - 1215 стр.¹⁵) Сжальковського. Хрон. обозр. 1, 145, 190 - 191. ^1в) Короткий історичний нарис м. Херсону, складений Чирвовим, надруковано в нам. вн. Херсонщини на 1864 р. 1 - 17; занепад Херсону автор, на наш погляд, пояснює цілком докладно - конкуренцією Миколаїва. ¹⁸) Вони надруковані в „Зап. Од. Общ. ист. и древ.,* т. XI, 324 - 377. 1®) Скальковського Хро­нол. обозр. 1, 135. 20) Зап. Од. Общ. и древ., XI, 342. ^я) 1Ь., 344. ^ffi) Див. уривки з того, що писалося про Херсон під час пробуття там цариці в ст. Брикнера .Путеш.Екат. в Крым“. („Ист. Вѣсти.* 1885 г., сентябрь, 478 - 487. 22) Пут. в пол. Рос., II,стр., 186 - 188.²³) Письма о Крымѣ..., стор. 42. ^2<) Зап. Имп. Общ ист. и древ., XII, 477 - 481. ^а) А .А. Скальвовсьвого. Хрон. обозр. 1, 233. ^л) Егорова .Екатеринославское блуканіе”, 1887 Вла­димирова «Первое столѣтіе Екатеринослава* (матеріали для істо­ричного нарису) 1887 р.; К. Королькова „Столѣтній юбилей Ека терияосіава. Е. 1880 г. 2?) Мат. для ист. стат. оп. Еват. еп., Е. 1880 р., 306 - 318. Владимиров, 11 - 20. 2®) Мат. для |ист.-ст. оп. Ев. еп. 1, 25-40. 29) п. С. З.,т. XXII, № 15910 (ук. от 22 янв. 1784 г.) 3°) Рус. архив., 1865, ст. 394 - 395. ³¹) П. С. Зак. т. XXII, № 16057 (ук. 4 сент. 1784 г.) ^Е) «Зап. Од. Общ..о IV, 375. *3) ibidem 376, 377. 34) «Зап. Одес. Общ.» II. 332 и 774. з*) «Зап. Одес. Общ., о 5-й т., стр. 444 - 445: всіх фабрик у Катеринославі малось бути 12. ^м) Рус. архив. 1865, стор. 66 - 6Я. ³⁷) Ibidem, ст. 869. з⁸) Зап. Од. Общ., 5-й т., стр. 458 - 459. Зап., Одес.

Общ., III, стр. 289. 40) Владимирова .Первое столѣтіе г. Екате­ринослава*, стор. 212 - 213. 41) Ibidem, ст. 103 -105, 145 - 150. 42) „Зап. Одес. Общ.* П 672. А. А. Скальвовський висловив думку, що Миколаїв був заснований 28 березоля 1769 р., і посилається на архив чорномор. гндрогр. депо, відкіля вів передрукував і в. другім томі „Зап. Одес. Общ.* Цілковито вирішить це питання той, хто наведе справки в цьому архиві. *3) _в3ап. Од. Общ.*, II, стор, 769. 44) Початок заснування рос. флоту на Чорному морі (.Зап. Од. Общ.* IV, 285) 45) _в3ап. Од. Общ.,“ XIII, 182 - 183, 184 - 186, 187, див. також „Распоряженія и предположенія кн. Потемкжна-Таврическаго объ устройствѣ Черноморскаго фюта и г. Ни­колаева. (Мор. сбор. 1855, № 11, стр. 151 - 167). ^tt) _л3ап. Од. Общ.* 11, 673 - 674. 47) ibidem, 673. 43) Записки нім. ліжаря про Росію на кінці минулого століття (Рус. Архив, 1881, кн. 1-я,

105

стр. 48 - 49). <*) .Зап. Од. Общ.11, 747. *>) .Зап. Од. Общ.11,772. ³¹) Пут. й полуд. Рос. II, 99 - 100. ⁵²) .Письма о Крымѣ, объ Одессѣ и Авовском морѣ" М. 1810, стр. 3940. ⁵³) .Землеописа­ніе Рос. Имп.V. 347-348. «) „Зап. Од. Общ." II, 747. Ь5) Див. порівнюючу таблицю ріжних суден, збудованих в тій та другій верфі до 1824 р. в .Зап Од. Общ.“ II, 749 - 750. Скальковського, Хрон. обозр.. 1, 235. ^w) Між нашим, думка про будівлю міста там, де був тур. Хаджибей, виникла у цариці ще в 1782 році, див. .Зап. Од. Общ.“ 1, 261. ⁵⁷) Сборн. Имп. Рус. Ист. Общ., т. L IV р. 32 (Notice surll аппёоз de Ia vie du duc de Richelieu a Odessa pour вегѵіг £ 1’histoire de savie) ^№) Исторія Одессы, стр. 167 - 168. ⁵⁹) Сборн. Имп. Рус. Истор. Общ., т. L IY, Р. 370. ^ю) Ебваі ваг 1'hietoire aucieune et moderne de la Nonvelle Buseie, III, p. 17 - 112; приведені нами фактичні давні про Одесу взяті з творів Смольянинова та А. А. Скальковського. ^6І) .Записки Одес. Общ.“, Ш 293. „Описаніе городов іг уѣздов Азовской губ/ На підставі де-яких хронольогичних вказівок самого документу, видавці відносять його до 1779 р.; але як можна балакати про 1779 рік, коли в тексті згадується про 1780 рік? Виходячи а того, що тут описується перший Катеринослав, треба віднести його на початок 80-х років XVIII століття. ⁶²) Ibidem, ст. 297. .Зап. Од. Общ./ II, 835 - 838. 63) „Запис. Одес. Общ/, III. 295 - 296. ^м) Сборн. Имп. Рус. Ист. Общ. L IV р., 276 -281. °⁵) Письма о Крымѣ... стр. 230, 232, 258, 262; .впрочем, в 1805 г. торговые обороты Таганрога превышали 5.000,000 руб/ (Скальковського, Хронологич. обозр. II 95. 66, ^w) Traite de la commerce... 1. P 302. ⁸⁷) А. А. Скальковського, Хронолог, обозр., 11, 95. W) А. А. Скальковського, Хронол. обозр., 1.246 - 247 ⁶⁹) Ibidem, 11, 40-41: про вільготи, давні мешканцям Одеси. Див. А. Орлова: „Истор. очерк. г. Одессы" Одеса 1885 р. ⁷⁰) А. Орлова .Истор. очерк Одессы⁴¹ стор. 14. ⁷¹) Ibidem, 52. Ibidem, придож. 123 - 127. 73) Ibidem, прил. 104 - 222; ⁷⁴) „Зап. Од. Общ.¹', IX, 252; 73) Сборн. антр. и агногр. статей о Россіи.

106

ПРИМІТКИ до

ЧЕТВЕРТОГО РОЗДІЛУ.

>) Скальковського, „Хронол. обозр/' 1, 124. •) Пр. Ѳеодосія .Матеріалы"... 1. 8 - 9. ^в)Пр. Феодосія. Матеріалы 1. 496. ⁴) Див. про його замітку Мурзакевича в „Зап. Од. Общ.* XII, 462 - 464. ⁵) Пр. Ѳеодосія. Матеріалы, 1, 358. ®) Пр. Феодосія. Матеріалы.. II, 50 - 51: на таких же підставах були Шолохова, Чаплинка та инши. ⁷) Примітка А. С. Пишчевича на Новоросійський край. (.Кіев. Стар"., 1794 янв.. 118 ⁸) .Зап. Од. Общ." X 239. ⁰) Пр. Ѳеодосія. Матеріалы II, 195. ¹⁰) А. А. Скальковського. Хронол. обозр. II, 240. ^п) Нѣсколько выводов из стат. труд, по Чери, н Херсонской губ., издано Херсонской губ. земскою управою, стор. 15. ¹²) .Зап. Од. Общ., IX, 279 ^І3) А. А. Андрієвського. Мат. для истор. Южно-русск. края. Од. 1886 р., стор. 50 - 77. ^и) .Матеріалы для оцѣнки земель Херс. губ.*, т. II, стр. 128 - 129.15) _вЗ_ап< Одес. Общ.^и XII, 349, 358 - 359. *«) .Зап. Одес. Общ./' IX, 272. ¹⁷) Ibidem, 273-274. „Зап. Одес. Общ/ IX, 265. *«) „Зап. Одес. Общ.“ II, 775 ^т) De 1а сі vi lisation des tatare nogais dans lemidi de la Russie enropeenne 1816 p. 120. ²¹) llp. Ѳеодосія. Матеріалы. 1, 486. .Зап. Од. Общ/⁴ XII, 349 - 350. ²³) .Зап. Од. Общ*, VIII, 212. ²⁴) Владимирова, „1-е стол. г. Екатерино­слава*, стр. 9. .Зап. Одес. ибщ.", IX, 270. ²⁶ ) „Зап. Одес. Общ/' XI, 284; грамота, яка давала старовірцям волю віри, коли поселятьсяв Новоросії, надрукована в , Хронол. обозр." А. А. Скаль­ковського, 1, 280 - 281. &) „Зап. Одес. Общ/'. IX, 288; посилка на Рус. архив. 1869 р., стор. 1611. '^л) Цяв. П. С. Зак., т. XXVII, № 20123 (указ от 25 января 1802 г.) ^w) De la civilisation des tatars nogais, p. 120 з⁰). В архивнім ділі „О выпущенныя по Всемилостивѣйшему повелѣнію духоборцах на прежнія жилища. 1801 г.* Є цікаві подробиці про поворот духоборців із заслання: вони можуть дати матеріял для окремоі статті. ³¹) Див. АА. Скальковського „Русскіе диссиденты в Новороссія" (Кіевск. Ста­рина*, 1887 р., квітень, 771 - 782): його ж .Опыт... 1. 212 - 215. ³²) Владимирова .1-е стол. Екатеринослава", стор. 207 - 210. ^л). Орлова. .Истор. очерк. Одессы", стор. 15 - 16, про втікачів у Чорноморіі, див. ст. д Щербини в .Кіевск. Стар.* 1883 р., чер­вень, ст. 233 248, ³⁴) .Зап. Од. Общ.*, II, 770. цікава наукова розвідка про це вбивство надрукована О. Я. Ефименковою, на підставі діла, яке переховується в Харьк. істор. архиві - „Турбаевская катастрофа (.Южн. Русь"). ³⁵) ,3ап. Одес. Общ.*, VII, 301. 3^е) De la civilisation des tatars-nogais, p. 95 - 96; в Харьк. універс. Дюгуров викладав загальну історію. ³⁷) De la civilisation.... р. 96-98. ») Див, .Примѣчанія Александра Пишчевича на Ново­россійскій край* (.Кіевская Старина", 1884 р., січень, стор. 121) з®) .Зап. Одес ОбщЛ. II, 763, 764. <°) „Кіевская Старина", 1885 р., квітень, стор, 783 - 790. ⁴¹) .Екатер. юбил. листок® 1887 р.. №2. &) .Зап. Од. Общ.,* IX, 319331. ⁴³) .Матер. для оцѣнки земель в Херсон. губ.“ т. III стор. 123 - 125. «) .Зап. Од. Общ.“, XII, 360-361. ⁴³) Ibidem, стр. 361-364. <«) „Кіевск. Старина", 1885 р., березоль, 534 - 535. ⁴⁷) „Матер. для оцѣнки земель Херс. губ“ 1, 48, 49 ^4Ѳ) Ѳеодосія. Матеріалы, 1, 560. ^4В) .Екатер. юбилей, листок* 1887 р., № 3 “Реєстр о розданныя, ио не

107

заселенны* Екатѳрнн. уѣзда землях", 5°) П. С. Зак.. т. XXVIII, ук. 31 дек. 1804 г. 51) _ш3аи. Одес. Общ./XII, 383. .Кіѳвск. Старина*, 1885 р., березоль, 537. .Зап, Од. Общ.“ XII, 337. 5*) Матер. для геогр. и стат. Рос Екат. губ.. стр. 9. 55) .Земле­владѣніе Рос Имп,", Y, 304, 339. ^5б)А. А. Скальковського „Хронол. обоарЛ, II, ⁵⁷) Ibidem.. 1, 231. &) Відомості про його в праці пр. Гаврміла та Феодосія.

108

ПРИМІТКИ до

П'ЯТОГО РОЗДІЛУ.

і) А. А. Скальковського „Хронолог, обозр/ 1,15 - 45; Його ж _вОпыт. стат. описанія Новороссійскаго края, 1, 223 - 225. ²) А. А. Скальковського .Хронол. обозр.", 1,23. ³) .Извѣстіе о похожденіях Семена Степановича Пншчевича”, М. 1884, стор. 91; по­переджую читача, що надалі в вибірках я не буду додержувати правопису тексту Пишчевича. ⁴) „Извѣстіе о похожденія* ^а, стор. 416417. ⁵) Ibidem, 449 - 450. ⁶) .Извѣстіе о похожденіях^-, стор. 185 - 190. ⁷) Ibidem, 191. ⁸) „Зап. Одес. Общ/, VIII, 268. Див. про це ст. архвм. Арсенія «Сафроній Добрашевич, архим. Новой Сербіи*» .Кіевская Старина", 1884 р., жовтень, 276-304. 1°) .Зап. Одес. Общ"., III, 88. ^и) Reisen durch Russland, II, 174. 12) Reisen durch Russland, II, 120, 124 - 177. ІЗ) п. С. Зак., т. XV № 11720, 1<) П. С. Зак., т. XVI № 11880. *&) П. С. 3. т. XV № 11879, 16) п. С. Зак., т. XVI № 11881. П) П. С. Зак. т. XXVI № 20259, їв) П. С. Зак , т. XXVIII № 21163. 12) 11. С. Зак. т. XXVIII № 21177, 2°) Скальковського „Болгарскія колоніи в Бессарабіи и Новорос. Краѣ®. Од., стр. 34 - 35 «1) А. А. Скальковского „Опыт", I, стор. 227 - 228. 22) А. А. Скальковского, .Опыт“, стат. оп. I, 247 - 250. 23) Досить докладні відомости про німецьку кольонізацію в Рогіи можна знайти у відомому творі Клауса .Наши колоніи", 1869 р.; проте, автор головним робом цікавиться їх сучасним становищем, а про минуле говорить мало. У А. А. Скальковського ми знайдемо спис усіх чужоземних кольоній 8 озцакою часу та місця, де й коли іх засновано („Хронол. обозр/ 1,527 330). а*) П. С. Зак., т. XXVI, № 19372, ук. 6 квіт. 1800 р. 25) А. А. Скальковського „Ооыт“ 1, 264. &) Подробиці про зло­щасне переселення італійців з Корсики, див. у Писаревського, стр. 227 - 261. ²⁷) Див. плин організації цих кольоній у „Сбор. Имп. Рус. Ист, Общ/ L IV 102 - 205. ^а) Подробиці про наділ іх землею див. у „Зап. Одес. Общ?⁴, т. IV, ст. 359--362. 2®) Див. ст. еп. Гавриіла „Переселеніе греков из Крыма в Азовскую губернію („Зап. Од. Общ. 1, 197 - 204). А. А. Скальковського, „ОпытІ, 281 - 283. зі) Про грецьке братство та його влаштування див. цікаву статтю д. Ястребова „Греки в Елисаветградѣ¹¹ („Кіевская Старина*¹, 1884 р., квітень, 673 - 684). з²) „Зап. Од. Общ?¹ VIII, 209 - 210, X, 274 - 276. з⁹) Див. „Сборник событій в Новорос­сійской Краѣ¹¹ („Зап. Од. Общ?¹, VII, 305). „Зап, Од. Общ., III, 297. з⁵) „Письма о Крымѣ¹¹, 218, 220. ^зв) „Зап. Од. Общ?¹, XII, 403-405. з*) „Зап. Одес. Общ?¹ 11, 660. ») А. А. Скальковского. „Општ" 1, 255, 2-й додаток до „Хронолог. Обозр., ІІ-Й т. з⁹) .Зап. Одес. Общ-., XII, 379-380. “) д. С. 3., т. XXVIII, № 21, 458, указ од 20 вересня 1804 р. <*) Д. И. Еварнкцького „Сборн. мат. для исторіи запорож. козак. СІІБ. 1888, 222 - 225. <2) Примітка А. Пишчевича на Новорос. Край („Кіевск. старина¹¹, 1884 р., січень, 129 - 130). <®) В. М. Никітвна „Евреи-земледѣльцы", стор. 25, 75, 85.

109

ПРИМІТКИ до

ШОСТОГО РОЗДІЛУ.

¹) Див. „Топ. Оп.^с< в „Зап. Од. Общ." т. 7-й. *) Скаль­ковскаго .Исторія Новой Сѣчи", 1, 179 - 180; .Зап. Од. Общ.", т. 7-й, стор. 185. ³) А. А. Скальковскаго „Опыт^я, 11, 23, 14, 18 - 19, 21. ⁴) Зябловскаго .Описаніе Рос. Имп." V, 305, 339 - 340. „Кіевск. Стар.", 1884, січень, 123 - 129. ⁵) А. А. Скаль­ковскаго .Исторія Новой Сѣчи" 1,190 - 191. *) „Устное повѣсти." Н. Л. Коржа, 57. ⁷) Reisen durch Russland, IL 178, 190. ⁸) .Екатер. юбил. листок", № 21, 204 - 206. ⁹) .Путешествіе в полуден­ную Россію", II, 107, 108. Проте, мусимо зауважити, що в книжці Ізмайлова дуже багато риторики та мало фактів; певно, й тут він трохи збільшує. ^,0) А. А. Скальковскаго „Опыт", II, 103 - 119, 122-124, 154-160, 193 - 198, 305-306. И) .Устное повѣст. .Н. Л. Коржа, стор. 33. ¹²) А. А. Скальковскаго, .Исторія Новой Сѣчи", 1, 184. ¹³) А. А. Скальковскаго, «Опыт®, II, 340. ¹⁴) Зябловського .Землеописаніе Рос. Имп.", У", 341. ¹⁵) А. А. Скальковскаго: _е0пыт*, II, 353 - 364. ^Ів) „Зап. Одес. Общ.^а, VII, 186. ¹⁷) А. А. Скальковскаго: .Опыт", IJ, 405. ^1Ѳ) ,3ап. Одес. Общ.", VII, 186. ^1Э) „Морской сборник", 1855, листопад. 167. 2°) „Путешественныя записки", 269. ²¹) „Морской сборнвк**, 1855, листопад, 167). 22) „Екатерин. юбил. листок¹*, № 6, стор. 51: на жаль, ми не змогли дістати брошюри інжініра Штріппельмана і не знайшли у „Морск. Сборн." стат. інж. Сімечкина, на яку по­силається автор замітки, д. ПІрейдер. *^а) А. А. Скальковскаго „Опыт“, II, 508 - 515. Traite ваг le commerce de 1а шег Noire, 1, 297 - 298. Подробиці див. у А. А. Скальковскаго .Исторія Новой Сѣчи", 1, 212 - 244. А. А. Андрієвського; „Матер. для исторіи Южнорус. Края** 310 312. 2®) „Сборн. антр. и этногр. ст/‘, видан. Дашковим, 1. прим. II. ^2У) Зябловскаго: „Землеописаніе", V, 324 - 325. Всі ці числа взяли з 1-й та 2-й ки. „Хронол. Обозр.** А. А. Скальковського. ^м) Див. про це в .Истор. Новой Сѣчи'* А. А. Скальковського та в „Матер.⁴⁴ преосв. Ѳеодосія. °) Лялікова „Ист. и стат. взгляд на успѣхи умствен. образов. в Новор. Краѣ** („Зап. Одес. Общ.“ II, 330 - 356). ³¹) „Сборник Импер. Рус. Истор. Общ.“, т. IV. Р. 307. 32) А. А Скальковс­каго: „Опыт**, II, 98 - 99. ^8S) „Зап. Од. Общ.**, III, 305.

ПО

ЗМІСТ.

Ст.

IV. Народне заселення країни.

Українська і Великоросій­ська колонізація 63

V. Чужоземне заселення у XVIII

і першій четверти XIX ст. 76

VI. Початок місцевої культури 82

VII. Бібліографичні примітки .. 98

VIII. Примітки ди першого розділу 103

IX. до другого розділу 104

X. до третього розділу 105

XI. до четверт. розділу 107

XII. до п’ятого розділу 109

XIII. до шостого розділу ПО