Заселення Південної України. Положення степів і Дніпро з його порогами, плавнями та островами. Буг і Дністер. Флора, Фауна. Невигоди степового життя зімова холоднеча, літня спека і засухи сарана сусідство з татарами

• Название: Положення степів і Дніпро з його порогами, плавнями та островами. Буг і Дністер. Флора, Фауна. Невигоди степового життя зімова холоднеча, літня спека і засухи сарана сусідство з татарами
• Анкор: Заселення Південної України
• Дата: 10.09.2022
• Размер: 1.67 Mb.
• Имя файла: Bagaley_Zaselennya.docx
• Тип: Положення; #669964
• страница: 5 из 8

65). Дубосари відомі своєю сухопутньою торгівлею; відціля вивозилось багато сирих товарів: при кінці 18 стол. на 12.210 карб. °⁶), а у 1805 р. вже на 179.562 карб., а привозилось на 1.163.979 карб. ⁶⁷).

58

Оглядаючись на історію заснування та розвитку міст Новоросії, ми повинні зазначити, що цуже велике значіння в тому мали ті льготи, які давались урядом населенню. Тому ясний приклад - Одеса. Розміри тих льгот були не скрізь однакові. Звичайний зміст їх маємо в так званому „відкритому листові“ губернатора Хор­вата 1795 р., яким він звертався до російських та чужо­земних поселенців Катер, губ.; тим листом уставлялись льготи на 10 років од податків, вільні церковні служби, а також і грошові допомоги ^6а); такі ж льготи були уставлені і по містах Очаківського краю у 1803 р. ⁶⁹).

Роздивляючись склад населення міст Новоросії, помічаємо в ньому чималу частину чужоземців; ті-то чужоземні купці й згуртували з себе осередок торговопромислового населення, яке заводило торгівлю. Так було в Одесі; там ми знаходимо греків, євреїв, болгар, молдаванів, поляків ‘°). Незабаром головне значіння зайняли там греки; істнувавший російський магістрат для російських купців був замінений чужоземним магі­стратом, і в виборах де який час брали участь тілько одні чужоземці ⁷¹); більша частина одеських купців першої та другої гільдій у 1800 р. були чужоземці; багато було їх і серед 3-ої Гільдії З 1796 по 1800 р. було прийнято до магістрату 135 російських купців та 181 - чужоземців ”³). Маріуполь був і засно­ваний греками, і вся його торгівля велась ними. Важне значіння мали греки і в Єлисаветі. В їх-же руках була й торгівля Таганрогу, а вона після Одеси була на першім місці. В Ростові й Нахічевані торгівля дер­жалась армянами.

Окрім цих двох найголовніших причин розвитку та поширення міст Новоросії, були ще й инші, не менш важні: то - близкість хліборобських хуторів, ті чи инші ґеографичні умови, забезпеченність того чи другого місця і т. а.; коли все це не бралось до уваги, тоді й усі великі витрати, як-то було з Вознесенськом, ні до чого не приводили.

Дуже багато було зроблено російським урядом в ділі заселення Новоросійського краю.

Сперше всього великі сили були покладені, щоб забезпечити край, який уявляв із себе ще так недавно місце, де безперечно панували татарські кочів'я, який постійно терпів од нападів степняків. Ми бачили, що для того будувались кріпості і, навіть, цілі Кріпосні лінії; ті кріпості заселялись військовими людьми; буду­вались воєнні кораблі; улаштовувалися пристані та адми-

59

ралтейства; закладалися з торговими та промисловими цілями міста; досилались туди робітники; на чолі діла урядом ставились свої надежні люди, він запро­шував чужоземців, витрачував великі гроші на їх оселі і, взагалі, правительство приймало усі можливі заходи, щоб насадити та розвити в новому краю культуру. І ясно чому: верховна влада Росії - Катерина II, Олександр І - дивились на заселення Новоросійського краю, як на діло надзвичайної ваги за-для держави, і тому не жа­ліли на його засобів. Особи, що відали тим ділом, стояли близько до верховної влади, були у великій силі і користувались повним його довір'ям. Такими були: кн. Потьомкин, почасти Зубов, Рішельє. Діяльність Потьомкина оцінювалась ще при ньому. Одні хвалили його, другі не згожувались з його діяльністю. Хто від його залежав (а таких було багато), той гнув перед ним шию, та підлабузнювався до нього. Ось лист його співробітника Фалісва, написаний з приводу подарування князеві Святогорського манастиря (Хар. губ.) - дуже добрий приклад такого відношення.

„Думаю весь тот край благополучним себя почтет, что Святогорская дача пожалована вам, тѣм паче, что всѣ тамошніе обыватели, между каторыми и я, по ми­лости вашей, в оном помѣщик, под тѣнью вашего покрова и защиты, благоденствовать буду. Сей край под­линно, который в забвеніи и незнаніи по сію пору был - теперь воскрѳснет и лестный учинится для всякаго" ⁷*).

Князь, як ми бачили в ділі лікаря Самойловича, не любив, щоб судили його діяльність.

Але правдиво цінили його чужоземці, які не за­довольнялись тим, щоб дивитись на діло з того боку, з якого їм показували - з кращого, - а звертали увагу і на помилки, на недостачі, на слаб[ сторони. Так робив цісарь Йосиф, де-Лінь, Сеґюр. Иосиф оповідав Сеґюру, що все те, що бачив він зробленим у Нов. краю, змогло бути зробленим тілько в підневільній державі, де життя людей та їх праця не мають ніякої ціни, де по болотах пробивають дороги, будують міста, кріпости, палаци, де по пустих степах розводяться ліси, без усякої ціни, або за невелику, ціну голодним людям.

В наші часи теж знаходимо ріжне відношення до діяльности Потьомкина, - одні ставлять її дуже високо, другі-ж дивились на неї холодніш. До других нале­жить проф. Брикнер. Брикнер про Потьомкина гово­рить тав: „Не так все вийшло, як надіявся князь, ба­

бо

жаючи південну Росію зробити багатим краєм, укри­тим садками, багатими містами, селами з великим промисловим населенням - він не досяг тієї цілі. Діяль­ність князя була широка й невсипуща, але разом ба­чимо спішність, похвальбу, славолюбство, бажання до­сягнути надзвичайного чого сь. Заселення краю, буду­вання міст, розведення лісів, винограду, шовку; уста­новлення шкіл, фабрик, друкарень, корабельних заво­дів - все це робилось на широку руку, в великих роз­мірах, до того ще - Потьомкин не жалів ні людей, ні грошей, ні сили. На великий жаль, багато було кинуто начатого; друге з самого початку й залишалось на письмі; здійснювалась тілько невеличка частина сміли­вих надій" ⁷⁶).

Цими словами зовсім правдиво показані слабі сторінки діяльности князя. Ми сюди додали б ще одно, що однаково малось і за Зубовим і, особливо, за Рішельє: то дуже прихильне відношення до заможніх людей, до панів, яких була зовсім невелика частина проти більшости малого люду, народу, інтереси якого цілком при­носились у жертву.

Так зароджувалось кріпосне право; між тим як чужоземні поселенці одержували і зберегли за собою чимало всяких привилеїв та вільностей. Ми зовсім не хочемо сказати, що не треба було давати тих приви­леїв; навпаки, - наша думка в тім, що вони то, оті привилеї й були основою добробуту та багацтва чужо­земних поселенців. Ми тілько думаємо, що усі ті вільности повинно було дати перше всього місцевому на­селенню; їх повинно було поділити більш рівномірно й правдиво між ріжними народами, по мірі їх заслуг.

Відомий де Рішельє, діяч часів Олександра, теж дуже гаряче стояв за панів і промисловців і зовсім не вважав інтересів меншого люду - бувших запорожців.

Помилки князя Потьомкина через те й]були числен­ні, що діяльність його була надзвичайно велика й широка. Зубов, порівнюючи з ним, зовсім невдатний. За-для міста Вознесенська він випросив у цариці чималі гроші: 3.000.000 карб., і тілько за-для того, щоб збу­дуванням своїм перевищити князя. Діяльність Рішельє за себе сама говорить: йому тілько Одеса мусить бути вдячною за своє процвітання та поширення. Добрим словом треба згадати й других діячів: Каховського, Сінельникова, Фалієва, Контеніуса. Колпака та др. Одні зробили більш, другі менш; не будемо дуже суворі

до тих, хто думав зробити багато, а зробив мало. Чимало було зроблено доброго, вдатного, корисного. Чимало було й невдатного, злого. Одні хотіли служити громадським інтересам, другі просто виповнювали свої обов'язки, треті шукали слави, а инші не вільні були й од своєї користи. Але-ж на кінець кінців діло було зроблено велике: зброєю та мирним заселенням прид­бано Новоросійський край і в ньому насаджена чимала культура.

62

ЧЕТВЕРТИН РОЗДІЛ.

НАРОДНЕ ЗАСЕЛЕН­НЯ КРАЇНИ УКРАЇН­СЬКА І ВЕЛИКОРОСІЙ­СЬКА КОЛОНІЗАЦІЯ

Заснування сел; українські й великоросійські казенні слободи; помі­щицькі села й деревні.

РОСІЙСЬКА держава засновувала в Новоросійському краю нові міста, заселяв же їх народ. Усі села, слободи, хутори, містечки - усі вони були засно­вані вільними народними поселенцями, головним чином, українськими, почасти ж великоросійськими.

Як і в наші часі українці уявляють із себе най­більшу частину населення краю, так, треба думати, було і в старі часи. І думка ця має підставу в усіх історич­них відомостях.

Усіх поселенців українських треба поділяти на три частини: то були, перше всього, запорожські посе­ленці, вихідці з правобережної України, задніпрянської; потім переселенці з лівобережної України і, почасти, з Слобідської. Що до великоросійських, то вони прихо­дили, утікали сюди та переводились з ріжних місць. Великоросійські села були і окремі, і змішані з укра­їнськими: часто бувало,що воднім селі жили і ті, й другі. Так було і по казенних, і по поміщицьких селах.

Річ в тому, що всі землі, які були призначені для заселення, поділялись на казенні, то-б то державні, і приватні - поміщицькі. Тому й населення краю може бути теж поділеним на 2 великі частини: 1) вільних поселян, які пробували по державних слободах та селах, чи, взагалі, по казенних землях; належали вони до укра­їнського народу і, почасти, до великоросійського; одні з них по своїй власній охоті, чи по заклику уряду прибували сюди; другі переводились урядом; треті просто утікали сюди від своїх панів, і 2) панських поміщицьких кріпаків українців, почасти великоросі я я: вони сідали по землях приватних осіб, ставаючи під якусь од них залежність.

63

В останні часи свого історичного істнування Запо­рожжя, як ми бачили, переходило помалу до постійного побуту землеробів. У його межах з'явилось чимало сел., хуторів. Така мирна діяльність запорожських козаків та їх підданних по заселенню країни велась і після зруйнування Січі і була дуже примітним з’явищем в історії вільного народнього заселення, не глядючи на те, що російський уряд зовсім не давав їй такої допомоги, якою користувались чужоземці й великоросіяне. Велике значіння в тому мала та причина, що на запорожців, під час скасування їх політичної самостійности, уряд російський і місцеві діячі дивились дуже косо та підо­зріло. Після зруйнування Січі вся її військова та стар­шинська казна була забрана урядом і з неї було засно­вано, так званий, городський капітал (б. 120,000 к.) за для допомоги поселенцям Новоросійської губернії *): Так і по смерти своїй Запорожжя залишило по собї спадщину, що йшла на ті-ж цілі, яких домогалось і само товариство.

А ще важнішою спадщиною, що залишиласй після запорожців - то був їх багатий та широкий степ, який разом з козачими грішми діставсь, як далі побачимо, другим.

Треба думати, що запорожці змогли-б самі засе­лити велику частину свого степу, коли-б не було їх віддано панам та чужоземцям. Але згодом підозріле відношення до козаків забувалось: люди, які добре знали умови місцевого життя (напр., Чертков), після 1775 р. стали допомогати запорожцям. І добре робили: вільне народне заселення не стоїло урядові тих грошей і було найбільше дійсним. Між тим, як чужоземцям, напр., приходилось які великі гроші видавати? Коли ми звер­немось до значніших сел та місць сьогочасньої Катеринославщини, побачимо, що багато з них були колись „сторожитними" козацькими займищами, зімовниками, хуторами. Тут, по землянках та мазанках довгі часи проживали жонаті козаки з своїми сімействами, най­митами, хлопцями, малюками.

„Здатний на все запорожець Горленко,- - говорить єпископ Феодосій: - „поставлений Чертковим у комісарі, згідно з бажанням його, за допомогою других запорожців, скоро засновував по казацьких зімовниках слободи та заселяв їх людьми сімейними, постійними*. Незабутній на Запорожжі, якого до сього часу знають у народі під призвищем дикого попа, - священник от. Кирил Тарлівський - найближчий чоловік до Черткова, за допомогою

М

манахів Самарського манастиря, оживив і заселив степи орельські та тернівські. За короткий час він заснував 24 слободи, збудував по їх 12 церков, з шпиталями та школами ²). Взагалі, українські слободи засновувались найчастіше, завдяки діяльности та енергії окремих людей, так званих, осадчих. Так виникла, напр., слобода В'язівок. У 1775 р. Азовський губернатор Чертков забажав того. Межева комісія відвела**землю, а „вахмистр" Мураїв сам визвався бути осадчим слободи В’язівки. Він одер­жав благословення дикого пона Тарлівського та гроші і доручив Михайлові Білостоцькому по намічених місцях копати землянки, будувати хати - мазанки, а сам поїхав по всій окрузі збірати народ, запрошувати людей на постійне життя в нову слободу. Народу прийшло чимало, бо місце було гарне, земля добра. Осадчий Мураїв був призначений доглядачем сл. В'язівки, а мешканець її Радченко отаманом громади.

Найвидатнішим в цим ділі був запорожський пол­ковник Панас Хведорович Колпак ⁴). Ного хлопець і малець Сергій Лот в зімовнику його осадив 50 дворів козаків і цю слободу назвав Колпаківкою ^б). Цікавий зразок перетворення запорожського селища в слободу уявляє Гродівка (у Бахмутському повіті, Катеринослав­ської губ.). В широких, просторих степах між Торцем і Солоненькою, каже преосв. Феодосій, часто проживали запорожці й гріли свої животи. По скасуванню у 1775 році послідньої запорожської січи, запорожці, які проживали у балці Холодній, згідно зважанням Азовського губер­натора Черткова з усіх боків почали стягувати до себе на життя осілих і сімейних українських поселенців. У 1788 році в казенній слободі Гродівці постійних мешканців українців було більше 800 чоловіків і жінок °). А. Пишчевич, який до запорожців відноситься дуже вороже, говорить, що з запорожських хуторів виникли Глинськ, Крилів, Табурище, Крюків і тілько жалкує, що призвищами „зтих разбойников“ було названо чимало слобід та сел ⁷).

До заснування бувшими запорожцями слобід при­ходило чимало людей з Гетьманщини; то були, найчастіш, їх родичі та свояки; за для нежонатих - шукали жінок на Україні⁸). Иноді яереселэнці з Гетьманщини заснову­вали слободи в межах Запорожжя; так була заснована сл. Пологи переселенцями з Переяславського повіту Полтавської губ ⁹). Про успіх такого заселення свідчать такі відомости: у 1810 р. поселянин с. Петрівки (Олександрійського повіту) Павло Тріска визвав з

•J5

України 119 душ переселенців; було йому відведено в Херсонському повіті 23.000 десятин землі; у 1814 р. у тім селі числилось уже 1448 душ „и множество земледѣльческих обзаведеніи" ¹⁰). Про розмір виселення з лівобережної Україна, особливо Чернигівщини, знаємо, що в одному Херсонському повіті переселенцями з Чернигівщини було засновано біля 32 сел ^и). Одні з селян (колишні козаки) мали 'право вільного переходу, тому й на законних підставах переселялись до Ново­російського краю; другі (колишні посполиті) згубили те право у 1783 році і тому таким треба було тікати від своїх панів; те ж можна сказати і про Слобідську Україну; тут вони мали надію стати вільними, і само правительство, як побачимо далі,такими біглими користу­валось. Правитель Катеринославського намісництва Сінельників навіть хотів купити у харьківських та вороніжських панів їх підданних українців (черкас) та заселити ними Новоросію; купити їх можна було, як він оповідає, зовсім не дорого (карб, по 40 - 50) і заселен­ня ними нових міст те-ж коштувало-б дуже дешево, тому що ті черкаси з. охотою стали казенними ¹²). Так Сінельників намічав за для їх визволення від кріпацтва.

Дуже велике число переселенців-українців дала також і задніпрянська Україна, що була тоді ще під Польщею; одні з них селились на запорожських селах, другі - на українських, треті - на панських.

У матеріалах по історії Запорожжя А. А. Андріївсь­кого знаходимо чимало відомостей, що прояснюють нам те діло Сьогочасний єлисаветградський повіт Херсонськ. губ. з-за давна став заселятись переселенцями з Польщі, Гетьманщини та Запорожжя. На самій межі з Польщею, де сходяться р. р. Тарговиця та Синюха, було засноване місто Архангельське (тепер Новоархангельськ), насе­лення якого зростало найбільш від українських пере­селенців із Польщі. Київському полковнику Танському було велено поновити та заселити села, що лежали по російській стороні Синюхи, зруйновані татарами за часи турецької війни. До Цибуліва був призначений отаманом та осадчим козак Миргородського полку Леонтій Сагай­дачний, а у Архангельська - тамтошній пасішник Степан Таран.

Сагайдачний дуже добре повів своє діло і посадив у себе більш ніяг’300 дворів (переселенців із Польщі). Таран-же жив у лісі і зовсім не дбав про доручене йому діло і тому був замінений козаком того-ж полку Давидом Миргородським. Нове місто, як окраїна, про­

66

бувало, особливо по перших часах, в чималій небезпеці: найближче село Цибулів було за 70 верст, поляки напали на місто, взяли у полон кілько чоловіка; осад­чий Звенигородський був схоплений на польській землі і вбитий. Такий же напад був зроблений і на с. Давидівку. 'Годі правительство дало наказ поставити застави та кріпости, що й було доручено Миргородському пол­ковнику Капнистові. У 1744 р. в тим краю було засно­вано 13 слобід, а в них посажено 357 козацьких та 563 посполитських дворів, і тут більш усього при­ваблювали вільготи переселенцям ¹³). Під захистом кріпостей та сторож заселення пішло дуже добре: у 1752 р. там жило більш ніж 4000 українських дворів (старинних поселенців з України, слобідських полків, Запорожжя та Польщі ^н).

Так почалось переселення з-за Дніпрянщини. За царицю Катерину П воно продовжувалось. Люди, що стояли на чолі діла (Каховський, Сінельників) були дуже прихильні до цих задніпрянських переселенців, і навіть посилали до них своїх комісарів на вербунки - вербувати охочих поселитись у Новоросії.

„Из Польши", - писав Каховський: - „собирается поселян к нам много; я послал отсюда внушить им, чтоб выбирались не торопясь и забирали-бы с собою не только имущество, но и домы. Если Всевышній поможет,. то уповаю, что в донѳсѳніях моих о выходцах будут цыфры не десятичныя, но тысячныя*. В другім листі Каховський говорить так: „посылаемые мною в Польшу для вызова поселян доносят, что генеральные комисары и губернаторы в имѣніях владѣльцев, а при­совокупись к ним и арендаторы, строго принялись пре­сѣчь выход желающих прійти к нам. Они перехватывают идущих, ограбляют их и возвращают на старыя жилища", хазяїв же садять по тюрмах і поводяться з ними дуже суворо. Це мені завдає тугу, бо перешкоджує заселенню цієї чудової і користної країни. Щоб уникнути цих перешкод Каховський радив утворити рухомий кордон