Микроба. микроба. Поняття інфекційний процес та інфекційне захворювання

• Название: Поняття інфекційний процес та інфекційне захворювання
• Анкор: Микроба
• Дата: 27.10.2020
• Размер: 230.39 Kb.
• Имя файла: микроба.docx
• Тип: Документы; #146196
• страница: 2 из 22

Токсичні ефекти бактерій. Екзо- та ендотоксини

Токсини - фактори агресії. В залежності від звязку з клітинами виділяють

• 
  єкзотоксини (звязані з клітинами, утворюються при руйнації), эндотоксини(виділяються живими патогенними МіО як продукти життєдіяльності), мезотоксини(токсичні речовини, звязані тісно з клітинами, частково виділяються в середовище. Экзотоксини - білки (9-19 амінокислот), виділяються в процесі життєдіяльності, термолабільні, дуже токсичні, діють після інкубації протягом 18-72 годин, виражена специфічність дії, чуттєві до спирту, кислотам лугам травним ферментам, при дії формаліну переходить в анатоксин, активні антигени.
  
• 
  єндотоксини - ЛПС із білком, виділяються при руйнуванні клітки, термостабільні, менш отрутні, діють досить швидко, мало чуттєві до хім речовин, не переходять в анатоксини, слабкі антигени.
  

5. Фактори патогенності бактерій

Основні фактори патогенності мікроорганізмів – адгезини, ферменти патогенності, що пригнічують фагоцитоз речовини, мікробні токсини, у певних умовах – капсула, рухливість мікробів.

Адгезини й фактори колонізації – частіше поверхневі структури бактеріальної клітини, за допомогою яких бактерії розпізнають рецептори на мембранах клітин, прикріплюються до них і колонізують тканини. Функцію адгезії виконують пілі, білки зовнішньої мембрани, ЛПС, тейхоєві кислоти, гемаглютиніни вірусів. Адгезія – пусковий механізм реалізації патогенних властивостей збудників.

У більшості хвороботворних бактерій можна виділити декілька груп факторів патогенності, які найбільш розповсюджені. Це заразливість, інвазивність, токсигенність і антигенність.

І. Заразливість (контагіозність, інфекційність) – це здатність збудника спричиняти інфекційний процес в якомога більшої кількості людей чи тварин. Заразливість залежить від таких факторів, як видова схильність хазяїна, тропізм, вхідні ворота інфекції, адгезія і колонізація.

ІІ. Інвазивність – це здатність мікроорганізмів у природних умовах проникати крізь шкірні покриви, слизисті оболонки, а також усередину клітин, органів і тканин, що і забезпечує поширення інфекції.

ІІІ. Антигенність – здатність мікроорганізмів утворювати на поверхні клітини антигенні структури, які обумовлюють патогенні властивості мікроорганізма. Ці антигени, з одного боку, розпізнаються імунною системою як чужерідні, а з іншого боку, здатні пригнічувати дію факторів імунної системи, наприклад, протидіяти фагоцитозу, блокувати комплемент і, тим самим, процеси лізису бактерій, зв'язувати антитіла з утворенням імунних комплексів, блокувати реакцію опсонізації та інше. Однак не всі автори включають антигенність до групи факторів патогенності.

ІV. Токсигенність. Вірулентність багатьох мікроорганізмів у значній мірі пов’язана з наявністю у них речовин - токсинів, які є отруйними для організму хазяїна. З 1888 р., коли Е. Ру та А. Ієрсен відкрили дифтерійний токсин, мікробні токсини більшістю вчених визнані основними факторами вірулентності патогенних мікроорганізмів. Токсини змінюють метаболізм хазяїна і справляють тим самим негативний вплив на макроорганізм.

6. Фагоцитоз як клітинний фактор неспецифічного захисту організму

Факторами неспецифічної резистентності є шкіра і слизові оболонки, які механічно перешкоджають проникненню мікроорганізмів в тканини і продукують (виділяють) речовини, що мають інгібуючу дію на мікроби. Для більшості мікроорганізмів, в тому числі патогенних та умовно патогенних, шкіра та слизові оболонки є бар'єром, що попереджує їх проникнення в організм, наприклад ВІЛ.

Постійне злущення епітелію шкіри, секрети сальних, потових залоз видаляють мікроби з поверхні шкіри. Крім того, шкіра проявляє бактерицидну дію за рахунок дії молочної та жирних кислот, ферментів, що виділяються сальними та потовими залозами. Шкіра є природним біотопом для автохтонних облігатних мікроорганізмів, які адгезуються на епітеліоцитах, колонізують її, виділяючи речовини, що інгібують розмноження алохтонних, в тому числі патогенних бактерій.

Слизові оболонки відкритих порожнин (рота, зіву, дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту, сечостатевої системи, ока) мають виражені захисні функції: змивають мікроорганізми з поверхні слизової оболонки. Пригнічують ріст і вбивають аллохтонні мікроорганізми слина, сльоза, шлунковий сік, ферменти травлення, жовч та інші секрети. Перераховані секрети містять в собі біологічно активні речовини, мова про яких буде нижче. Слизова оболонка покрита глікокалексом, який представляє собою біологічну плівку, утворену автохтонними облігатними мікроорганізмами і глікопротеїнами, що продукують їх епітеліальні клітини і самі мікроби, які входять в глікокалікс. Утворена зусиллями бактерій і епітеліальних клітин біоплівка (глікокалекс) виконує різноманітні захисні функції для організму людини, формує колонізаційну резистентність слизових оболонок. Доки глікокалекс не буде пошкодженим патогенні та умовно патогенні мікроорганізми не можуть проявити свої патогенні дії, так як їм необхідно адгезуватися на епітелії слизової оболонки. В нормі це неможливо, так як слизова оболонка колонізована автохтонними облігатними мікроорганізмами. Біологічна ніша зайнята і процес не може проявитись в порожнині