Микроба. микроба. Поняття інфекційний процес та інфекційне захворювання

• Название: Поняття інфекційний процес та інфекційне захворювання
• Анкор: Микроба
• Дата: 27.10.2020
• Размер: 230.39 Kb.
• Имя файла: микроба.docx
• Тип: Документы; #146196
• страница: 5 из 22

Сучасне визначення імунітету.

Імуніте́т — сукупність захисних механізмів, які допомагають організму боротися з чужорідними чинниками: бактеріями, вірусами, найпростішими, гельмінтами, їхніми токсинами, різноманітними хімічними речовинами, тощо.

Основна функція імунної системи спрямована на виявлення змін у внутрішньому середовищі організму і усунення їх, тобто імунітет зберігає власну біологічну індивідуальність і сталість внутрішнього середовища.

14. Імунна система. Її особливості як системи. Будова імунної системи.

Іму́нна систе́ма — сукупність органів, тканин, клітин, які забезпечують захист організму від чужорідних агентів; система організму, яка контролює сталість клітинного і гуморального складу організму.

Органи імунної системи поділяють на первинні та вторинні.

До первинних (центральних) органів належать загруднинна залоза (тимус) і кістковий мозок. Обидва центральних органи імунної системи є місцем диференціювання різних популяцій лімфоцитів. Загруднинна залоза (тимус) – місце утворення Т-лімфоцитів, а в кістковому мозку формуються В-лімфоцити. У первинних органах імунної системи відбувається антиген-незалежне диференціювання лімфоцитів, під час якого антиген не впливає на процеси розвитку попередників лімфоцитів. Основним критерієм, який визначає доцільність подальшого розвитку і можливість виходу в периферичну циркуляцію клітин центральних органів імунної системи, є здатність нормально взаємодіяти із власними клітинами, а не розпізнавати певні антигени.

До периферичних (вторинних) органів імунної системи відносять селезінку, лімфатичні вузли, мигдалики, лімфоїдну тканину, асоційовану зі слизовою оболонкою кишок, бронхів і легень. У плода лімфоїдна тканина ще недостатньо сформована, оскільки немає контактів з антигенами. У периферичних органах імунної системи здійснюється антигензалежне диференціювання лімфоцитів. У процесі антигензалежного розвитку перевагу отримують клітини імунної системи, здатні краще взаємодіяти з певним актуальним антигеном. Вони витісняють інші, менше пристосовані лімфоцити.

Периферичні органи імунної системи заселяються Т- і В- лімфоцитами з центральних органів імунної системи, причому кожна популяція мігрує у свої локуси, формуючи, відповідно, тимусзалежні і тимуснезалежні зони цих органів.

У різних органах імунної системи, незважаючи на різні гістологічну будову та функції клітин, які в них утворюються, відбуваються подібні процеси. У ході утворення, дозрівання і функціонування Т- і В-лімфоцити в центральних органах імунної системи проходять стадії проліферації, генерації розмаїтості структур лімфоцитів, здатних до розпізнавання антигенів, селекції та диференціювання.

15. Формування імунокомпетентних Т- і В-лімфоцитів. Їх розселення.

Формуються Т-лімфоцити з особливих клітин-попередників, що утворяться в кістковому мозку. Дозрівання Т-лімфоцитів включає обов'язковий період їхнього розвитку й «спеціалізації» у тимусі (підгруднинній залозі).

Найбільш ранньою клітиною, що з'являється в тимусі, є протимоцит, який формується в органі з пре-Т-лімфоцита, що мігрував сюди з кісткового мозку. Протимоцити заселяють кортикальну зону тимусу. Дозріваючі кортикальні тимоцити в процесі диференціювання на своїй поверхні експресують (утворюють) спеціальні маркери (диференціальні антигени - cluster of differentiation) - CD. Спочатку тимоцити експресують маркер CD1, специфічний тільки для тимоцитів кіркового шару, а потім постійний маркер дозрілих Т-клітин - CD2. На ранніх стадіях розвитку клітин на їх поверхні виявляються CD44 і CD25. Далі в процесі дозрівання тимоцити експресують на своїй поверхні маркер, специфічний для клітин запалення/хелперів - CD4, а інша частина клітин - CD8. Таким чином відбувається розділення всієї популяції тимоцитів на 2 фенотипи - CD4 (з індукторно хелперними властивостями) і CD8 (з цитотоксичними властивостями). Процес заселення Т-зон лімфоїдних органів і тканин включає взаємодію Тлімфоцитів з ендотелієм посткапілярних венул і проходження їх через ендотелій у паренхіму органу. Проходження Т-клітин через ендотеліальний бар'єр судин здійснюється за допомогою спеціальних хімічних речовин - інтегринів, що експресовані на лімфоцитах. Інтегрини контактують з речовинами, що представлені на ендотелії судин органів і тканин, що призводить до міграції клітин у паренхіму органу. Локалізація Т-лімфоцитів у Т-зонах забезпечується двома спеціальними речовинами - хемокінами, які виробляються інтердигітальними дендритними клітинами, що знаходяться в Т-зонах лімфоїдної тканини.

Важлива роль у підтриманні імунологічного гомеостазу належить В-клітинам. Розвиток В-лімфоцитів здійснюється в кістковому мозку під впливом клітинного кістковомозкового мікрооточення й гуморальних факторів. Під впливом спеціальних поверхневих адгезивних молекул (CD44 та інш.) посилюється проліферація ранніх пре-Влімфоцитів та на їх поверхні експресуються рецептори до інтерлейкіну-7 (IL-7). Під впливом IL-7 про-В-лімфоцити проліферують і диференціюють у ранні пре-В-лімфоцити, а потім - у малі пре-В-лімфоцити, на поверхні яких з'являються поверхневі мономірні імуноглобуліни М (IgM). Ці структури є рецепторами В-клітин, які розпізнають антиген. Антигенна специфічність рецепторів генетично детермінована. На наступному етапі розвитку В-лімфоцитів відбувається орієнтація клітин на синтез антитіл певного класу. Одночасно з’являються В-лімфоцити, які експресують поряд з IgM також IgMG або IgA, а потім IgD.