Микроба. микроба. Поняття інфекційний процес та інфекційне захворювання

• Название: Поняття інфекційний процес та інфекційне захворювання
• Анкор: Микроба
• Дата: 27.10.2020
• Размер: 230.39 Kb.
• Имя файла: микроба.docx
• Тип: Документы; #146196
• страница: 22 из 22

Радіомунний аналіз

РІА- Радіоімунний метод є найбільш інформативним, заснований на дослідженні характеру взаємодії антитіла з антигеном з утворенням імунного комплексу, в один з компонентів якого (антиген або антитіло) введена радіоактивна мітка. Найбільшого поширення набув метод конкуренції за специфічні антитіла міченого радіоактивним ізотопом антигена і такого ж антигена, але вільного від радіоактивної мітки, кількість якого необхідно визначити в досліджуваному біологічному середовищі. З цією метою в досліджувану рідину, в якій передбачається наявність антигена, додають відому кількість такого ж міченого антигена і стандартну кількість антисироватки з відповідними антитілами. Якщо в досліджуваній рідині відсутній шуканий специфічний антиген, то близько 70-80 % міченого антигена зв'язується з антитілами, обумовлюючи високу радіоактивність преципі-

тату, що утворюється. Якщо ж в біологічному середовищі присутній шуканий антиген, він конкурує з міченим антигеном і зв'язує частину антитіл. В результаті радіоактивність преципітату падає в порівнянні з контролем. На цьому принципі засновано кількісне визначення антигенів або антитіл. Оскільки мічений антиген додається в певній дозі, то можна визначити, яка його частина зв'язалася з антитілами, а яка залишилася не зв'язаною в результаті конкуренції з не міченим антигеном, що виявлявся. При певних концентраціях кількість міченого антигена, що зв'язався з антитілами, зворотно пропорційна до кількості визначуваного антигена. Після взаємодії антигенів із антитілами комплекси антиген - антитіло відокремлюють від вільного міченого антигена. Способи відділення: 1. Електрофорез; 2. Гель - фільтрації; 3.Фракційного осадження імунного комплексу етанолом і ін. Відокремивши мічений антиген від комплексу антиген - антитіло визначають кількість міченого антигена, що зв'язався в комплексі за кількістю імпульсів (сцинтиляційним лічильником). Зменшення кількості імпульсів в одиницю часу порівняно з відповідними контролями свідчить про присутність гомологічного міченого антигена, по- в'язаного з антисироваткою, внаслідок чого антиген не вступив у реакцію

і не визначається в комплексі антиген - антитіло.

6. Імуноблоттинг.

Локалізовані в порах гелю біополімери недоступні для специфічних антитіл, оскільки діаметр пор матриці значно менший за розміри антитіл. У зв’язку з цим було розроблено методику, яка дозволяє вилучати розділені молекули з гелю, переносити і фіксувати їх на поверхні твердої фази у тій послідовності, в якій вони знаходились у гелі. Таким чином, досліджувані антигени, розміщуючись на поверхні нового носія (твердій фазі), стають доступними для наступних досліджень.Процес переносу біополімерів із електрофоретичного геля та імобілізація їх на поверхні пористої мембрани називається блотингом

Для проведення імуноблотингу досліджувані антигени спочатку розділяють з допомогою елетрофорезу в гелі. Одержані фракції електрофоретично ­переносять на листок нітроцелюлози (блот), який знаходиться в спеціальній камері. ­Фіксова­ні блоти обробляють специфічними до антигена антитілами, відмивають і додають ра­діо­активно мічений кон’югат для виявлення антитіл, які зв’язались з антигеном.Після повторного промивання листок нітроцелюлози розміщують в касеті з рентгенівською плівкою для радіоавтографії. На проявленій плівці появляться смуги локалізації антигена, який зв’язав мічені антитіла.

6. Приготування стафілококової аутовакцини.

АВТОВАКЦИНА— препарат бактеріального походження, виготовлений із патогенних або умовно-патогенних мікроорганізмів, виділених з організму хворого з метою його лікування.

Принцип методу одержання: на 1-му етапі, напр., гній фурункула засівають на пластинковий агар і наступної доби колонії стафілокока пересівають на скошений агар; на 2-му етапі чисту культуру стафілокока на скошеному агарі змивають ізотонічним розчином натрію хлориду, суміш прогрівають на водяній бані при температурі 70 °С протягом 1 год та відсівають на живильний агар для перевірки стерильності; на 3-му етапі за допомогою стандарту каламутності, виготовленого із пірексскла, суміш стафілокока розводять до відповідної концентрації і знову перевіряють на стерильність. А. не містять баластних речовин, що значно зменшує кількість ускладнень. Діючою субстанцією А. є мікробна клітина з антигенами, які входять до її складу. За методом одержання А. відносять до знешкоджених вакцин.

6. Діагностичні сироватки: методи отримання, сфера застосування.

Діагностичними є стандартні імунні сироватки тварин, які містять антитіла проти антигенів певних мікроорганізмів і використовуються для їх ідентифікації (серологічна ідентифікація).

Для отримання діагностичної сироватки тварини (кролики, вівці) багаторазово імунізуються такими повноцінними антигенами, як бактеріальні клітини, віруси, фрагменти мікроорганізмів, ізольовані хімічні компоненти мікробів, рекомбінантні білки або синтетичні макромолекули (пептиди).

Антигени зазвичай вводять методом гіперімунізації (певна кількість повторних введень і тривалість інтервалів між ними). Далі з крові імунізованих тварин виготовляють аглютинуючі, преципітуючі, імунофлуоресцентні та інші типи діагностичних сироваток. Для ефективного використання визначають титр сироватки, в якому сироватка взаємодіє з відповідним антигеном так, що результат цієї реакції можна розпізнати.

Застосовують для лабораторної діагностики різних інфекційних захворювань:

 для ідентифікації збудника за антигенною структурою в ході бактеріологічного методу

 для виявлення антигенів збудника в ході серологічного методу

6. Полівалентні і монорецепторні сироватки.

Полівалентні сироватки – ті, які містять антитіла до кількох антигенів.

Монорецепторні сироватки – ті, які містять антитіла до одного антигена, і не мають перехреснореагуючих антитіл. Такі сироватки дозволяють точніше визначати видову і підвидову належність збудників хвороб.

6. Поняття діагностикуми

Діагностикуми – це стандартні антигени чи препарати антитіл, які використовуються для проведення реакцій аглютинації з метою визначення наявності і концентрації у сироватці крові хворого відповідних антитіл або антигенів.

Існують антигенні і антитільні діагностикуми. Для тривалого зберігання до діагностикумів додають фенол(0,3-0,5 %), формалін(0,1-0,2%), етанол чи інші концерванти.

За наявності конкретних детермінант їх поділяють на О-діагностикуми, що містять бактерії, вбиті нагріванням, при якому зберігаються термостабільні О-антигени; Н-діагностикуми, які містять непошкоджені термолабільні Н-антигени вбитих формаліном бактерій, та Vi-діагностикуми, які складаються з термостабільного полісахаридного антигену, виділеного із капсул вірулентних штамів сальмонел черевного тифу.

6. Визначення сила антитоксичної сироватки (реакція флокуляції).

Реакція флокуляції є різновидом преципітації у рідкому середовищі. Використовується для виміру сили токсинів і анатоксинів бактерій, зокрема дифтерійного анатоксина. Для визначення специфічності взаємодії антигена і антитіла змішують у пробірках однакові об’єми цільної (або розведеної у 2 рази сироватки) і розведеного фізіологічним розчином антигена. В процесі інкубації при 45⁰С спостерігають, в якій пробірці раніше утворилися ніжні хлоп’я (ініціальна флокуляція). Кількість антитоксичних одиниць сироватки у пробірці з ініціальною флокуляцією відповідає кількості одиниць анатоксина.

6. 
   Оцінка Т-системи імунітету (методом розеткоутворення лімфоцитів з еритроцитами барана Е-РОК)
   

Тест спонтанного розеткоутворення з еритроцитами барана – застосовують для виявлення Т-лімфоцитів людини. Еритроцити барана завдяки реакції з СД2 рецепторами Т-лімфоцитів з’єднуються з Т-клітинами і утворюють так звані Е-розетки, фігури, що містять лімфоцит та приєднані до нього еритроцити. Приклад : реакція бласттрансформації лімфоцитів (РБТЛ).

6. Оцінка В-системи імунітету (кількісна оцінка вмісту В-лімфоцитів в крові методом ЕАС-РОК)

Метод ЕАС-РОК дозволяє виявляти В-лімфоцити по їх рецепторам до С3-компонента. Для цього до суспензії лімфоцитів додають систему ЕАК (еритроцити + антиеритроцитарні IgM + комплемент). За рахунок зв’язування комплемента з С3-рецепторами весь комплекс приєднується до В-лімфоцита.

6. Визначення титру і робочої дози комплементу.

(титрование комплемента и рабочая доза используются в серологической реакции связывания комплемента)

Титр комплемента — наибольшее разведение комплемента, которое вызывает полный лизис (растворение) эритроцитов в присутствии гемолитической сыворотки.

Для того, чтобы определить титр комплемента основной раствор комплемента (разведённый 1 к 10) разливают в ряд пробирок от 0,05 до 0,5 мл (имеется в виду не объём пробирок, а то сколько наливают раствора комплемента) и добавляют в каждую изотонический раствор натрия хлорида, доводя объем жидкости до 1,5 мл. Пробирки помещают в термостат при температуре 37ºС на 45 мин, затем добавляют в них гемолитическую систему и выдерживают в термостате в течение 30 мин, после чего то наибольшем разведении (то есть в той пробирке, куда больше добавляли NaCl), в котором будет происходит растворение/лизис эритроцитов – и есть титр комплемента.

Рабочей дозой комплемента называют дозу, которая больше титра на 20-30%. Для опыта берут рабочую дозу комплемента, так как любой антиген может обладать антикомплементарными свойствами, поэтому к титру делают надбавку. Например, если титр 0,4мл, то рабочая доза должна быть 0,5мл.

6. Визначити запропоновані вакцини за складом антигенів: БЦЖ, ОПВ, ІПВ, КПК, АКДС, вакцина проти гепатиту В. Вказати тип вакцин і їх призначення.

Призначення вакцин – це створення імунітету до певних антигенів.

За типом вакцини поділяються на:

• 
  Живі вакцини, в яких діючою речовиною є ослаблені патогенні мікроби, які втратили свою вірулентність (тобто здатність мікроорганізма викликати захворювання), але в них все одно збережена їх антигенна специфічність;
  
• 
  Інактивовані (вбиті) вакцини, в яких діючою речовиною є вбиті хімічним або фізичним методом культури патогених бактерій або вірусів, або вилучені з патогених мікробів комплекси, які містять захисні антигени;
  
• 
  Анатоксини (токсоїди) – це вакцини отримані таким чином: при культивуванні бактерій їх токсин у молекулярному виді роблять нетоксичною речовиною (анатоксином), але при цьому вони зберігають властиву їм специфіку антигенності (завдяки чому вони нешкідливі для організму, але при цьому організм має можливість утворювати антитіла до антигенів цих патогених мікроорганізмів);
  
• 
  Молекулярні вакцини. В них антиген знаходиться в молекулярній формі, або у вигляді фрагментів молекул, тих, що визначають специфічнічть антигенності.
  

БЦЖ містить мікробні клітини БЦЖ (палочки Коха/мікобактерії туберкульозу); за типом – жива вакцина;

ОПВ (оральна полімієлітна вакцина) – містить живі ослаблені віруси полімієліту 1, 2, 3 типів; жива вакцина.

ІПВ (інактивована полімієлітна вакцина) – містить інактивований формаліном компонент полієміліту; за типом - інактивована

КПК (кірь, паротит, краснуха) – містять ослаблені віруси корі, паротиту та краснухи; жива вакцина за типом.

АКДС (адсорбована коклюшно-дифтерійно-стовбнячна вакцина) – містить дифтерійний і стовбнячний анатоксини та інактивованиго збудника коклюшу; за типом – анатоксини.

Вакцина проти гепатиту В містить очищений поверхневий антиген вірусу гепатита В.