Микроба. микроба. Поняття інфекційний процес та інфекційне захворювання

• Название: Поняття інфекційний процес та інфекційне захворювання
• Анкор: Микроба
• Дата: 27.10.2020
• Размер: 230.39 Kb.
• Имя файла: микроба.docx
• Тип: Документы; #146196
• страница: 1 из 22

1. Поняття «інфекційний процес» та «інфекційне захворювання»

Інфекція— це процес взаємодії макроорганізму і мікроорганізму, що проник в його тканини.
Інфекційний процес – це сукупність фізіологічних захисних і патологічних, імунологічних реакцій, що відбуваються в макроорганізмі при проникненні в нього патогенних мікроорганізмів.
Інфекційне захворювання – це крайній ступінь прояву інфекційного процесу, що характеризується
клінічними симптомами, а також біохімічними, імунологічними, гістологічними та ін. змінами.
Аналогічні процеси, викликані в макроорганізмі найпростішими, називаються інвазіями.

2. 
   Форми інфекційного процесу
   

Типова інфекція, що характеризується звичайним для даного збудника перебігом інфекційного процесу. При цьому збудник проникає в організм, активно в ньому розмножується та викликає характерні для даної хвороби клінічні прояви.

Атипова форма інфекції має такі характерні риси: клінічні симптоми хвороби носять невиражений, атиповий характер. Це може бути пов’язане або зі слабкими патогенними властивостями збудника, або з високою природною резистентністю макроорганізму. Іноді атипова інфекція розвивається внаслідок антибактеріального лікування.

Вогнищева інфекція виникає локально, у певній ділянці і не розповсюджуеться по організму.

Генералізована інфекція звичайно розвивається при порушенні балансу між мікро- та макроорганізмом, збудник розповсюджується лімфатичними шляхами та кровоносними судинами. Це може призводити до бактеріємії, септицемії та сепсису.

Бактеріємія – це форма інфекції, для якої характерна присутність бактерій у крові. Бактеріємія може мати клітинні прояви, а може протікати безсимптомно. Виникає при проникненні мікроорганізмів у кров екзогенним шляхом або з вогнища інфекції. Бактеріємія частіше спостерігається у малюків та у людей похилого віку. Іноді при великих фізичних навантаженнях, стресах, дії екстремальних факторів розвивається безсимптомна бактеріємія.
Септицемія – характеризується певною клінічною картиною різного ступеня вираженості, схильністю до утворення вторинних осередків в органах і тканинах через активне розмноження мікроорганізмів у крові і їх дисимінації. Септицемія потребує проведення ефективної терапії. Бактеріємія і септицемія часто супроводжують інфекції, викликані різними збудниками. Одним з важких ускладнень септицемії є ендотоксиновий шок. Він розвивається при потраплянні у кров великої кількості ендотоксинів грамнегативних бактерій. Клінічна картина шоку включає такі симптоми: збліднення шкіряних покривів, периферійний ціаноз, гіпертермія, гіпотонія, тахікардія, тахіпное, порушення чутливості, олігурія або анурія.

Піємія – інфекція, при якій мікроорганізми розмножуються в органі не дифузно, як при бактеріємії, а окремими осередками, утворюючи в них скупчення мікробів і гній.

Латентна (безсимптомна) інфекція протікає приховано (латентно), без зовнішніх клітинних проявів. Збудник потрапляє в організм, розмножується в ньому, але не викликає відповідних імунних реакцій з боку макроорганізму. Латентна форма інфекції характерна для бруцельозу, поліомієліту, вірусних гепатитів та інших захворювань. Латентна інфекція може закінчитися одужанням та позбавленням макроорганізма від інфекційного агента.

Персистенція – хронічна особлива каталітична інфекція, яка характеризується довгим перебуванням мікробів в організмі. Спочатку розвивається активна форма хвороби, але включення захисних імунних механізмів не призводить до повного позбавлення від збудників хвороби. Вони можуть зберігатися в оргнізмі у вигляді L-форм. До виникнення останніх можуть призводити і антибіотики, які порушують синтез клітинних стінок, при цьому хронічна форма хвороби може супроводжуватися рецидивами та загостреннями, тому що L-форми здатні відновлювати клітинну стінку і повертати свої патогенні властивості.

3. Патогенність і вірулентність бактерій

Патогенність - це потенціальна здатність даного виду мікроорганізмів викликати інфекційний процес. Патогенність є специфічною ознакою, тобто даний збудник викликає тільки певне, властиве лише йому захворювання.
Ступінь або міру патогенності називають вірулентністю. Отже, вірулентність - це якісна, індивідуальна ознака даного штаму.     Вірулентність бактерій може бути посилена, послаблена і навіть зовсім втрачена. При цьому інші їх властивості не змінюються. Посилення вірулентності досягають пасажами культури через організм чутливих тварин, різними генетичними методами. Послаблення - шляхом багаторазових пересівів культури на несприятливих середовищах, дією підвищеної температури, бактеріофагів, хімічних речовин, імунних сироваток тощо. Такий підхід часто використовують при виготовленні живих вакцин та інших бактерійних препаратів.    

Для характеристики патогенних мікроорганізмів встановлені одиниці вірулентності. Одна з них - DLМ (Dosis letalis minima) - мінімальна смертельна доза. Це та найменша кількість мікробів або їх токсинів, яка при зараженні викликає загибель 90-95 % чутливих тварин. Друга одиниця - DCL (Dosis certа letalis) - найменша доза, яка викликає смерть 100 % взятих у дослід тварин. Найбільш об’єктивною, точною і прийнятою в лабораторних дослідженнях є LD50 (Dosis letalis50) - доза, що вбиває половину заражених тварин.     Вірулентні властивості патогенних мікроорганізмів визначаються такими факторами: токсиноутворення, адгезивність, інвазивність, наявність капсул, агресинів, полісахаридів, певних антигенів та ін.