Микроба. микроба. Поняття інфекційний процес та інфекційне захворювання
 Скачать 230.39 Kb.
|
Вакцини, історія вакцинопрофілактики.Вакцини – препарати, отримані з живих чи убитих мікроорганізмів (бактерій, вірусів, грибів) або їх компонентів для активної імунізації людей і тварин з метою специфічної профілактики або лікування інфекційних захворювань. Термін «вакцини» запропоновано Луї Пастером на честь Едварда Дженнера, який у 1798 році вперше в «експерименті» на людині застосував вакцину проти натуральної віспи, і довів, що щеплення захищає від захворювання на натуральну віспу. Також ще задовго до Дженнера в Х столітті в Індії та Китаї використовували щось подібне до вакцинації проти натуральної віспи – так звана «варіоляція». Тобто сухі віспяні гноячки вводили людині втираючи в шкіру чи наносячи на слизову оболонку носа. А в 1771 році Данило Самойлович використав для щеплення проти чуми матеріал із чумних бубонів (запалених поверхневих лімфатичних вузлів), який отримував від одужуючих хворих. Але саме Пастер вважається засновником наукової вакцинології (19 ст.). Його вчення полягає в тому, що кожне інфекційне захворювання можна попередити шляхом щеплень маловірулентними культурами мікроорганізмів. Класифікація вакцин.Умовно діляться на 4 покоління: І покоління – вакцини з цілих мікроорганізмів: живі (атенуйовані, дивергентні) інактивовані, отримані з цільних мікроорганізмів ІІ покоління – вакцини з очищених антигенних компонентів мікроорганізмів: хімічні (при їх виготовленні антигенні комплекси вилучаються з мікробів хімічним шляхом) субодиничні (у вірусів вилучають субодиничні вірусні білки) анатоксини (отримані з екзотоксинів збудників) ІІІ покоління – генноінженерні (рекомбінантні) вакцини: рекомбінантні антигени живі (коли потрібний ген, що відповідає за синтез певного протективного антигену, вводять у живий вектор, який розмножується у вакцинованому організмі) IVпокоління – синтетичні кон’юговані - використовуються сьогодні ліпосомальні та мікрокапсулярні мукозальні антиідіотипові рибосомальні та РНК-вакцини ДНК-вакцини із трансгендерних рослин За складом вакцини поділяють на: - моновакцини (містять лише 1 антиген, що запускає імунну відповідь проти однієї інфекції) - комплексні (суміш антигенів декількох збудників; при створенні враховують сумісність) За призначенням бувають: - для профілактики інфекційних захворювань - для лікування пухлин - алерговакцини - лікувальні вакцини - аутовакцини (для терапії хронічних інфекцій: герпес, бруцельоз, хрон. гонорея…) Живі вакцини. Суть феномена атенуації. Приклади.Належать до першого покоління. Живі вакцини являють собою препарати, що складаються з живих вакцинних штамів мікроорганізмів, вирощених на різних поживних субстратах. Для них характерні: - втрата патогенних властивостей - зберігання антигенних властивостей - здатність до розмноження в організмі Перевагою живих вакцин є введення їх природнім шляхом (перорально). Для таких вакцин характерний тривалий напружений імунітет, менша кількість введення препарату та формування загального і місцевого імунітету. Недоліки: - контамінації (змішування) з іншими мікроорганізмами - неправильне зберігання (потрібен холод) - ефективність може знижуватись при одночасному застосуванні антибіотиків та імуноглобулінів Прикладом живих вакцин є вакцини проти кору, поліомієліту, грипу, туберкульозу, сказу, висипного тифу, сибірки, епідемічного паротиту… Розрізняють живі дивергентні та атенуйовані вакцини. Дивергентними називають ті, що отримані в результаті добору мікроорганізмів з близькими антигенними властивостями (приклад – вакцина проти натуральної віспи Е. Дженнера). Атенуація – штучне зниження вірулентності (патогенності). Атенуйовані вакцини створювались шляхом тривалого відбору середовищ, умов культивування та ін. Кожна атенуйована вакцина є неповторною. Існує декілька способів атенуації, одним із них є спосіб культивування мікроорганізмів на нетипових для збудників поживних середовищах (приклад – вакцина проти туберкульозу, що отримана на середовищах з додаванням жовчі) Мікроорганізм може знизити вірулентність: - після тривалої дії на нього температурних факторів (приклад – отримання вакцини проти сибірської виразки шляхом вирощування збудника при температурі 42,5) - введенням незвичайним способом (приклад – вакцина проти сказу, отримана при внутрішньомозковому введенні) - тривала селекція вірусів в культурах клітин або курячих ембріонах (приклад – вакцини проти поліомієліту, грипу, паротиту…) |