Поняття соціального забезпечення
 Скачать 413 Kb.
|
Право на соціальне забезпечення — одне з природжених прав людини, яке визнане світовим співтовариством і одержало закріплення в міжнародно-правових актах — Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, Європейській соціальній хартії. Конституція України встановила право громадян на соціальний захист, у т. ч. й на соціальне забезпечення. Юридичний механізм забезпечення цього суб’єктивного права здійснюється за допомогою самостійної галузі права — права соціального забезпечення. Право соціального забезпечення — це система правових норм, які регулюють відносини щодо забезпечення громадян у старості, у разі непрацездатності, відносини материнства та дитинства, державної допомоги сім’ї, а також тісно пов’язані з ними процедурні та процесуальні відносини.
Основні права та свободи людини і громадянина поділяються на особисті, політичні, економічні, соціальні та культурні. Соціальні права — це можливості людини щодо забезпечення належних соціальних умов життя. їх завдання — забезпечити можливість нормального фізіологічного існування людини в суспільстві. Основні засади права на соціальний захист сформульовані у ст. 46 Конституції України і зводяться до такого: 1) усі без винятку громадяни України мають право на соціальний захист; 2) основою такого захисту є соціальне забезпечення; 3) підставами соціального забезпечення є передбачені законом соціальні випадки, зокрема, повна, часткова або тимчасова втрата працездатності, втрата годувальника, безробіття з незалежних від особи обставинах, старість, інші випадки, визначені законом; 4) гарантіями забезпечення цього права є загальнообов'язкове державне страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення і створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними; 5) пенсії, інші види соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Право на соціальне забезпечення — це визнані й гарантовані державою і міжнародним співтовариством можливості людини задовольняти на прожитковому рівні свої фізіологічні, та духовні потреби. Це право не може бути відчужене, відібране, обмежене чи подароване. Воно належить кожному з моменту народження і до смерті. Держава визнає його шляхом фіксації в Конституції та поточному законодавстві. У реальному житті людина має право не на всі види соціального забезпечення одночасно, а на якийсь один із них. Узагальнююче поняття право на соціальне забезпечення, як правило, застосовується в конституційному праві при характеристиці однойменного права людини, а в праві соціального забезпечення вживається термін право на конкретний вид соціального забезпечення. Чинне законодавство передбачає право людини на пенсійне забезпечення, забезпечення грошовими допомогами, надання пільг, компенсацій, натуральних допомог та соціальних послуг у спеціально створених для цього соціальних закладах. Для кожного виду соціального забезпечення дається перелік осіб, які мають на нього право; умови, за яких особа може реалізувати це право; розмір і терміни виплати; порядок надання соціального забезпечення.
Оскільки право соціального забезпечення взаємодіє з низкою галузей права, то виникає потреба у визначенні місця цієї галузі права у правовій системі України. Конституційне право вважається провідною галуззю права по відношенню до права соціального забезпечення. У його нормах закріплені ознаки соціальної держави та її соціальна функція, соціальна спрямованість економіки, органи, що визначають та реалізують соціальну політику держави, механізм захисту прав і свобод фізичної особи тощо. До соціальних (ст. 43—52 Конституції України) належать права, які забезпечують мінімальну можливість нормального фізичного існування людини в суспільстві. Особливе місце серед цих прав посідає право на соціальне забезпечення, яке зафіксоване у ст. 46 Основного Закону як право на соціальний захист. Конституційне право розробляє теоретичні основи права на соціальне забезпечення як природного і невідчужуваного, що належить кожному з моменту народження, і незалежного від волі конкретної держави, вказує на ті умови й засоби, які забезпечують його фактичну реалізацію та надійний захист
Адміністративне право регулює управлінські відносини і, в тому числі, у сфері соціального захисту населення. Це право визначає поняття й структуру соціальної сфери в цілому і соціального захисту населення, зокрема, адміністративно-правовий статус суб'єктів виконавчої влади у сфері соціального захисту населення Норми адміністративного права передбачають систему органів соціального захисту населення, порядок видання ними актів нормативного і ненормативного характеру, актів застосування норм права та здійснення організаційних дій. До предмета адміністративного права належать суспільні відносини, що виникають при створенні, легалізації та діяльності об'єднань інвалідів, ветеранів праці і війни, інших соціально незахищених груп населення, здійснення державного нагляду і контролю за їхньою роботою. Значна увага приділяється правовому статусу громадян як суб'єктів адміністративного права. Розкривається зміст прав і обов'язків фізичних осіб у сфері державного управління соціальним захистом населення, особливо права на звернення до органів, що займаються соціальним забезпеченням громадян. В органах соціального захисту населення введено посади державних службовців. Адміністративне право передбачає умови вступу на державну службу в ці органи, порядок її проходження в органах соціального захисту населення, правила користування службовими документами, повноваження посадових осіб щодо організації трудового процесу. Таким чином, предметом адміністративного права є суспільні відносини, що виникають між органами виконавчої влади і місцевого самоврядування Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі акумуляції, розподілу і використання коштів, тобто фінансова діяльність держави. У навчальній літературі підкреслюється, що відносини, пов'язані з акумулюванням і витрачанням коштів різних соціальних фондів, не є предметом права соціального забезпечення, а належать до фінансового права. Кошти соціального страхування формуються за рахунок трьох джерел: страхових внесків працівників, внесків роботодавців, субсидій держави. Формування й використання коштів соціальних фондів — це дві сторони однієї медалі. Зараз збирання коштів і фінансування соціальних програм зосереджується в одних руках. У літературі підкреслюють безперечний тісний зв'язок трудового права і права соціального забезпечення. Ці дві галузі близькі одна до одної і в ряді випадків переплітаються, межі між ними не завжди чітко окреслені. Наприклад, попередження нещасних випадків на виробництві — це сфера трудового права, а надання пенсій та допомог жертвам виробничих травм — сфера права соціального забезпечення Існує певний зв'язок між правом соціального забезпечення і цивільним правом. Останнє регулює майнові та особисті немайнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності її учасників. Перш за все, такий зв'язок вбачається в нормах, що регулюють соціальне страхування (право соціального забезпечення) та особисте страхування (цивільне право). Видами соціального страхування є страхування пенсій за віком, у зв'язку з інвалідністю, на випадок втрати годувальника; страхування конкретних видів допомог (ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування). Видами особистого страхування є: змішане страхування життя; страхування на випадок смерті чи втрати працездатності; страхування додаткової пенсії; страхування від нещасних випадків; індивідуальне страхування тощо. Види обов'язкового страхування зазначені у ст. 6 Закону України "Про страхування Ще однією галуззю права називають соціальне право. Термін соціальне право вживається давно. У нього вкладався і вкладається різний зміст: сукупність норм, що регулюють торговий обіг або приватне право; частина публічного права; самостійна галузь права; сукупність галузевих навчальних дисциплін тощо. Найчастіше соціальне право розглядають як сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини в галузі праці, соціального забезпечення, освіти, охорони здоров'я тощо. У цьому розумінні право соціального забезпечення є підгалуззю соціального права
Погіршення демографічної ситуації, спад економіки, труднощі ринкових перетворень негативно вплинули на чинну систему соціального забезпечення населення і змусили державу приступити до її реформування. Заплановані зміни стосуються насамперед джерел фінансування видатків на соціальне забезпечення, що здійснюються за рахунок страхових фондів, коштів державного бюджету, а також коштів підприємств, установ і організацій та фізичних осіб. До таких джерел фінансування соціальних виплат належать: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування від нещасних випадків, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального захисту інвалідів. З часом будуть створені Пенсійний фонд, Накопичувальний фонд, Фонд медичного страхування. Значні кошти на соціальне забезпечення і соціальний захист населення виділяються з державного бюджету України і місцевих бюджетів. Соціальні програми фінансуються за рахунок коштів підприємств, установ і організацій та їх об'єднань, фізичних осіб. Фінансування матеріального забезпечення громадян і їхньої соціальної підтримки здійснюється з різних джерел, і соціальна політика держави спрямована на розширення їх
Організаційно-правові форми соціального забезпечення — це способи акумуляції коштів на соціальне забезпечення з подальшим розподілом їх між відповідними категоріями населення, що потребують матеріальної підтримки з боку держави і суспільства. У більшості країн склалися три основні форми соціального забезпечення: соціальне страхування, соціальне забезпечення за рахунок державних коштів та соціальна допомога. Соціальне страхування є формою соціального захисту економічно активного населення від різноманітних ризиків, пов'язаних із втратою роботи, працездатності й доходів, що базується на колективній солідарності відшкодування шкоди. Характерною рисою соціального страхування є його фінансування зі спеціальних позабюджетних фондів, які формуються із цільових внесків роботодавців, застрахованих осіб та за фінансової підтримки держави. Це страхування базується на принципі нежорсткої еквівалентності: є певна залежність страхових виплат від величини трудового вкладу і страхового стажу, але, на відміну від приватного страхування, в соціальному страхуванні принцип еквівалентності поєднується з принципом об'єднання ризиків і колективної солідарності Фонди соціального страхування функціонують на принципах самоврядування і некомерційного господарювання Державне соціальне забезпечення спочатку стосувалося незначної кількості людей. В основному держава брала на себе обов'язок утримувати за рахунок платників податків військовослужбовців та державних службовців, список яких з часом розширився. Сьогодні ця система ефективно діє в багатьох країнах. Найдавнішою формою соціального забезпечення є соціальна допомога з боку як держави, так і недержавних утворень. Соціальна допомога полягає в наданні соціальних благ і послуг соціально вразливим групам населення, доходи яких нижчі від прожиткового мінімуму, внаслідок чого вони перебувають за межею бідності, на підставі перевірки факту нужденності. Через інститут соціальної допомоги реалізується концепція мінімального гарантованого доходу, що є складовою конституційного права на життя. Основними формами соціального забезпечення в Україні є: 1) загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) державне соціальне забезпечення за рахунок бюджетних коштів; 3) змішане соціальне забезпечення окремих категорій громадян; 4) недержавне соціальне забезпечення. Розкриємо зміст цих форм соціального забезпечення.
Соціальне страхування є формою соціального захисту економічно активного населення від різноманітних ризиків, пов'язаних із втратою роботи, працездатності й доходів, що базується на колективній солідарності відшкодування шкоди. Характерною рисою соціального страхування є його фінансування зі спеціальних позабюджетних фондів, які формують
ся із цільових внесків роботодавців, застрахованих осіб та за фінансової підтримки держави. Це страхування базується на принципі нежорсткої еквівалентності: є певна залежність страхових виплат від величини трудового вкладу і страхового стажу, але, на відміну від приватного страхування, в соціальному страхуванні принцип еквівалентності поєднується з принципом об'єднання ризиків і колективної солідарності. Фонди соціального страхування функціонують на принципах самоврядування і некомерційного господарювання. Розрізняють обов'язкове і добровільне соціальне страхування. Обов'язкове соціальне страхування поділяється на обов'язкове загальне страхування (поширюється на всіх без винятку осіб, які працюють за трудовим договором чи контрактом) і обов'язкове професійне страхування (поширюється на осіб, які зайняті на роботах, пов'язаних з підвищеним травматизмом, небезпечними і несприятливими умовами праці). У разі дефіциту коштів цих фондів держава здійснює необхідні субсидії за свій рахунок. Добровільне соціальне страхування базується на принципах колективної солідарності та взаємодопомоги без страхової підтримки з боку держави. За ринкової економіки діють різні види приватного страхування від соціальних ризиків, які є різновидами добровільного особистого страхування громадян. Воно здійснюється приватними страховими компаніями і пенсійними фондами за рахунок внесків фізичних і юридичних осіб. Тут діють принципи ринкової еквівалентності індивідуальної оцінки соціального ризику, залежності розміру відшкодування від індивідуальної платоспроможності застрахованої особи, тісного взаємозв'язку програми страхування з розміром індивідуального внеску застрахованої особи. У цій сфері працюють, в основному, комерційні страхові компанії.
Останнім часом почала складатися змішана форма соціального забезпечення, коли одні видатки повністю фінансуються за рахунок бюджетних коштів, а інші покриваються відповідними страховими фондами. Це стосується осіб, які займаються специфічною трудовою діяльністю і отримують матеріальне забезпечення відповідно до Законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про статус суддів", "Про судову експертизу", "Про державну підтримку засобів масової інформації" та ін. Особам, які мають право на призначення пенсій за окремими (спеціальними) законами, крім військовослужбовців офіцерського складу, визначається сума пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата якої здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду. Різниця між пенсією, призначеною за окремим законом, та пенсією, визначеною відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується за рахунок визначених відповідним окремим законом коштів (за рахунок державного бюджету, коштів галузі та ін.) Військовослужбовцям офіцерського складу, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом Збройних сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, Управління державної охорони України, особам начальницького складу органів внутрішніх справ України, кримінально-виконавчої системи України, особам начальницького складу податкової міліції, інших військових формувань, що утворюються відповідно до законів України, пенсії призначаються відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького, рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб
формою соціального забезпечення є державне соціальне забезпечення за рахунок бюджетних коштів. Воно стосується осіб, які отримують забезпечення у зв'язку зі специфікою їхньої суспільно корисної діяльності, в період якої вони не підлягали обов'язковому соціальному страхуванню, а також усього населення, якому надаються певні види соціального забезпечення без будь-якого зв'язку зтрудовою діяльністю. Бюджетним кодексом України (ст. 87—91) передбачені видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення за рахунок державного бюджету України і місцевих бюджетів. Так, до видатків, що здійснюються з державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення: державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу строкової служби та членам їхніх сімей; пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ; пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами); державні програми соціальної допомоги (грошову допомогу біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни; довічна стипендія учасникам бойових дій; кошти, що передаються до Фонду соціального страхування на випадок безробіття; часткове покриття витрат на виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів); державна підтримка громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських; державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї; державну підтримку молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї; державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян (п. 9 ст. 87). До видатків, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського АРК і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення, державні програми соціального забезпечення: притулки для неповнолітніх (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості дітей, які перебувають у цих закладах, формується на території відповідного міста чи району), територіальні центри і відділення соціальної допомоги вдома; державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян; державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян; районні та міські програми і заходи з реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї (п. 4 ст. 89). До видатків, що здійснюються з бюджету АРК та обласних бюджетів і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення; державні програми соціального захисту і соціального забезпечення; допомога з догляду за інвалідами І чи II групи внаслідок психічного розладу; адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям; виплати компенсації реабілітованим; дитячі будинки-інтернати; навчання і трудове влаштування інвалідів; будинки-інтернати для престарілих та інвалідів; будинки-інтернати для дітей-інвалідів; центри з нарахування і виплати пенсій та допомоги; притулки для неповнолітніх (крім притулків, визначених у підпункті "а" п. 4 ст. 89); республіканські АРК і обласні програми та заходи з реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї; інші державні соціальні програми (п. 4 ст. 90).
Кабінет Міністрів України щороку затверджує графік розмежування джерел фінансування виплат з Пенсійного фонду на відповідний рік, де чітко вказано, які видатки проводяться за рахунок бюджетних коштів. |