Поняття соціального забезпечення
 Скачать 413 Kb.
|
|
49. поняття соціального обслуговування Важливою складовою соціального забезпечення є соціальне обслуговування. Воно охоплює всі види діяльності державних органів, що спрямовані на підтримку осіб похилого віку, непрацездатних, сімей, які мають дітей, а також деяких інших категорій громадян. Соціальне обслуговування має комплексний характер і виражається у наданні різного виду соціальних послуг, спрямованих на задоволення тих потреб громадян, що зумовлені хворобою, інвалідністю, старістю, вихованням дітей та іншими соціальними ризиками. Соціальне обслуговування в Україні визначається одним із напрямів діяльності держави у сфері соціального захисту населення. Реформування системи соціального обслуговування спрямовується на вироблення нових механізмів реалізації чинних законодавчих актів, послідовне здійснення заходів щодо розвитку та зміцнення системи соціального захисту населення, вдосконалення механізму фінансування соціального обслуговування. Держава постійно дбає про забезпечення гарантій прав громадян у цій сфері. У навчальній літературі існує чимало варіантів визначення соціального обслуговування як виду соціального забезпечення. Переважно всі вони виходять із того, що це є діяльність соціальних служб, яка спрямована на соціальну підтримку та надання різного виду послуг і матеріальної допомоги, проведення соціальної адаптації і реабілітації громадян, які перебувають у важких життєвих обставинах1. У Законі України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 р.2 міститься визначення соціального обслуговування. Це — робота, спрямована на задоволення потреб, які виникають у процесі життєдіяльності, що забезпечує гармонійність та різнобічний розвиток особи шляхом надання соціальної допомоги і різноманітних соціальних послуг. Щоправда, у цьому визначенні відсутня вказівка на те, хто має здійснювати соціальне обслуговування, а також на підставу його надання. Вже у Законі України «Про соціальні послуги» соціальне обслуговування розглядається як система соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолання або пом'якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності. Цей варіант визначення соціального обслуговування може вважатися цілком прийнятним. 50. види соціальних послуг та форми їх надання Соціальні послуги - комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги (далі - особи, що потребують соціальних послуг), з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя. Види соціальних послуг та форми їх надання Основними формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування. Матеріальна допомога надається особам, що знаходяться у складній життєвій ситуації, у вигляді грошової або натуральної допомоги: продуктів харчування, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття та інших предметів першої необхідності, палива, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації. Соціальне обслуговування здійснюється шляхом надання соціальних послуг: *за місцем проживання особи (вдома); *у реабілітаційних установах та закладах; *в установах та закладах денного перебування; *в установах та закладах тимчасового або постійного перебування; *у територіальних центрах соціального обслуговування; *в інших закладах соціальної підтримки (догляду). Відповідно до Закону про соціальні послуги, вони можуть надаватися такі види соціальних послуг: 1. соціально-побутові послуги - забезпечення продуктами харчування, м'яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними послугами, засобами малої механізації, здійснення соціально-побутового патронажу, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо; 2. психологічні послуги - надання консультацій з питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем, застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад; 3. соціально-педагогічні послуги - виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, організація індивідуального навчального, виховного та корекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності тощо, а також залучення до роботи різноманітних закладів, громадських організацій, заінтересованих осіб; 4. соціально-медичні послуги - консультації щодо запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, збереження, підтримка та охорона її здоров'я, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія; 5. соціально-економічні послуги - задоволення матеріальних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, що реалізуються у формі надання натуральної чи грошової допомоги, а також допомоги у вигляді одноразових компенсацій; 6. юридичні послуги - надання консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлення правових документів, адвокатська допомога, захист прав та інтересів особи тощо); 7. послуги з працевлаштування - пошук підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштованої особи; 8. послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями - комплекс медичних, психологічних, інформаційних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для реалізації права на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, зайнятість; 9. інформаційні послуги - надання інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги); розповсюдження просвітницьких та культурно-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширення об'єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг, формування певних уявлень і ставлення суспільства до соціальних 51. джерела права соціального обслуговування під юридичними джерелами (формами) права соціального обслуговування слід розуміти – зовнішнє оформлення та вираження змісту загальнообов’язкових правил поведінки у сфері соціального обслуговування через різноманітні нормативно-правові акти, що приймаються в установленому порядку і є результатом правотворчої діяльності уповноважених на те державою органів. До джерел пізнання права соціального забезпечення входять окремі елементи правової матерії. До них належать: -історичні пам'ятки права соціального забезпечення. Право соціального забезпечення України виникло не на порожньому місці. Ухвалюючи нормативні акти у сфері соціального забезпечення, враховують і аналогічні нормативні акти, що приймались у різні часи й діяли на території України. Вони відіграли певну позитивну роль, але зі зміною соціально-економічної ситуації втратили своє значення і були скасовані. Серед них можна назвати Статут про пенсії та одноразові допомоги 1827 p., Закони від 23 червня 1912 р. "Про страхування робітників від нещасних випадків на виробництві", "Про забезпечення працівників на випадок хвороби" та ін., Положення про соціальне забезпечення 1918 p., Правила забезпечення по старості 1930 р., Закон СРСР 1956 р. "Про державні пенсії", Закон СРСР 1964 р. "Про пенсії і допомоги членам колгоспів", Закон СРСР від 11 грудня 1990 р. "Про основні засади соціальної захищеності інвалідів в СРСР" та ін.; -праці фахівців права соціального забезпечення. У попередні роки роль вчених у правотворчому процесі принижувалася, але загальновідомо, що законодавчий процес не може обходитись без наукового супроводу. Вчені працюють над структурою нормативного акта, формулюють правові дефініції, проводять правову експертизу законопроектів, розробляють проекти окремих законів тощо. Без фахових знань у певній сфері суспільних відносин жоден практичний працівник не сяде за розробку законопроекту. Так, у ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" подано визначення 34 термінів, що сформульовані науковцями. Складовими наукових досліджень є розробка рекомендацій щодо внесення змін до чинних правових актів чи щодо підготовки проектів нових; - принципи права соціального забезпечення (див гл. 3). Вони спонукають до прийняття нормативних актів, які б відповідали загальноправовим і міжгалузевим правовим принципам. Критерієм оцінки правових актів виступає не лише мораль, а й принципи права. Особливістю права соціального забезпечення є те, що в державному соціальному забезпеченні не застосовується аналогія права чи аналогія закону, тобто не можна надавати певний вид соціального забезпечення на підставі принципів права; зарубіжний досвід правотворення. При розробці проектів нормативних актів враховуються міжнародно-правові стандарти у сфері соціального захисту населення, вивчаються аналогічні правові акти інших країн, особливо країн СНД, враховуються особливості правового регулювання соціального забезпечення в країнах ЄС з метою узгодження соціального законодавства; чинні нормативні акти у сфері соціального забезпечення. При підготовці законопроектів до уваги беруться вже діючі нормативні акти. Нормативні акти вищого рівня виступають джерелом для нормативних актів нижчого рівня. Так, положення ст. 46 Конституції України відтворені у багатьох законах і підзаконних актах, а норми Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування лягли в основу законів, які регулюють окремі види загальнообов'язкового державного соціального страхування; 52. суб єкти які надають соціальні послуги Суб'єкти, що надають соціальні послуги - державні та комунальні спеціалізовані підприємства, установи та заклади соціального обслуговування, підпорядковані центральним, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - державні та комунальні суб'єкти), юридичні особи, створені відповідно до законодавства, які не мають на меті отримання прибутку (далі - недержавні суб'єкти), фізичні особи. Заходи щодо надання послуг із соціальної інтеграції та реінтеграції осіб у межах компетенції здійснюють: місцеві органи виконавчої влади; закордонні дипломатичні установи; заклади допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми. У здійсненні заходів,беруть участь органи місцевого самоврядування, а також, за згодою, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, громадські організації та окремі громадяни. 53. соціальне обслуговування фізичних осіб за місцем проживання 54. соціальне обслуговування осіб похилого віку та інвалідів у закладах інтернатного типу На сьогодні в Україні створено систему законодавства щодо соціального захисту людей старшої вікової групи. Законодавчі акти спрямовані на підтримку громадян похилого віку, повернення їх до самостійного повноцінного життя. До них належить низка законів, зокрема: “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”; “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; “Про соціальний захист дітей війни”; “Про жертви нацистських переслідувань”; “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”; “Про реабілітацію інвалідів в Україні”. Відповідно до Закону України “Про соціальні послуги” особам похилого віку держава гарантує право на отримання соціальних послуг. Соціальну допомогу громадянам похилого віку, які частково або повністю втратили здатність до самообслуговування, за їх бажанням може бути надано або у відповідній соціальній установі, де вони перебувають тимчасово чи постійно або безпосередньо за місцем проживання (територіальні центри, центри медико-соціальної реабілітації, центри соціального захисту населення, кризові центри). Стаціонарні соціальні заклади для обслуговування людей похилого віку 1 Будинки-інтернати загального профілю Стаціонарні соціально-медичні установи загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування 2 Спеціальні будинки-інтернати Стаціонарні соціально-медичні установи, призначені для постійного проживання осіб похилого віку: 1) особливо небезпечних рецидивістів 2) колишніх засуджених, які потребують побутового, медичного обслуговування і виховного впливу; 3) осіб, яких переводять з інших інтернатних установ загального типу за систематичне порушення громадського порядку, вживання алкоголю, токсичних препаратів, за бійки тощо 3 Геріатричні пансіонати Стаціонарні медико-соціальні установи для проживання осіб з вираженими віковими порушеннями психіки, підтвердженими висновком лікувально-консультативної комісії органів охорони здоров’я 4 Психоневрологічні інтернати Спеціалізовані стаціонарні медико-соціальні заклади, що забезпечують постійне проживання, догляд і медичне обслуговування людей із проблемами психічних захворювань 5 Пансіонати для ветеранів війни та праці Установи інтернатного типу підвищеної комфортності для ветеранів війни та праці 6 Спеціальні житлові будинки для одиноких ветеранів війни і праці, пенсіонерів та інвалідів Спеціалізовані установи, у складі яких діють служби соціально-побутового призначення, медичного обслуговування, створено умови для організації дозвілля; поєднують стаціонарний догляд і догляд у громаді 7 Будинки-інтернати та стаціонарні відділення з невеликою чисельністю проживаючих Стаціонарний соціальний заклад у громаді, де стаціонарні соціальні послуги наближені до звичайного місця проживання осіб похилого віку, не розриваються родинні та соціальні зв’язки, що склалися протягом життя (12-15 осіб). 8 Будинки тимчасового проживання Стаціонарний соціальний заклад для проживання осіб похилого віку (10-15 осіб), наприклад, у зимовий період 9 Хоспіси Служби медико-соціальної допомоги тяжко хворим У 2008 році мережа стаціонарних установ 320 закладів, в яких проживає майже 55 тисяч громадян, з них близько 20 тисяч осіб похилого віку та інвалідів, 7 тисяч ветеранів війни, 5 тисяч ветеранів праці. Отже, будинок-інтернат для громадян похилого віку є стаціонарною соціальномедичною установою для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування [6]. Основним завданням функціонування будинку-інтернату є забезпечення належних умов для проживання, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги громадянам похилого віку та інвалідам, які потребують стороннього догляду і допомоги [6; 7], а також створення умов, що сприяють ефективній адаптації підопічних цих закладів до нового середовища
|