Протокол 16 від 12. 03. 2020 р. Зав кафедри Бобирьова Л.Є. (підпис) (П.І. П.) Методичні вказівки для самостійної роботи студентів

• Название: Протокол 16 від 12. 03. 2020 р. Зав кафедри Бобирьова Л.Є. (підпис) (П.І. П.) Методичні вказівки для самостійної роботи студентів
• Дата: 14.09.2022
• Размер: 1.2 Mb.
• Имя файла: RNEuV8kKy2skk9l11xKsQELUucsMsztJiliCLhrX.pdf
• Тип: Протокол; #677179
• страница: 2 из 7

E
Призначити гіполіпідемічні засоби.
Еталони відповідей до задач.
1.С
2.В
3.С
4.В
5.А
6.Д
7.Д
8.Е
9.С
10.А

Міністерство охорони здоров'я України
"Українська медична стоматологічна академія"
Затверджено на засіданні кафедри ендокринології з дитячими
інфекційними хворобами
«_12_»___03_______2020
___ р.
Протокол № 16 від 12.03.2020 р.
Зав. кафедри Бобирьова Л.Є.
(підпис)
(П.І.П.)
Методичні вказівки
для самостійної роботи студентів
під час підготовки до практичного заняття
та на занятті
Навчальна дисципліна
Ендокринологія
Модуль № 2
Тема заняття
Цукровий діабет тип 1, сучасні методи терапії.
Курс
IV
Факультет
Медичний
Полтава – 2020 р.

Актуальність проблеми:
Знання клінічних проявів, діагностики та лікування цукрового діабету типу 1 дозволить зберегти життя хворому, адже захворювання починається гостро і може призвести до діабетичної кетоацидотичної коми. Інсулінотерапія дає можливість пацієнтам мати повноцінне життя, працювати, одружуватись та народжувати дітей.
У своїй практиці лікарі любих спеціальностей будуть надавати допомогу хворим на цукровий діабет типу 1.
Навчальні цілі:
 навчити студентів проводити диференційну діагностику цукрового діабету 1 з іншими типами
 ознайомити студентів з методами лікування цукрового діабету типу 1, показаннями до застосування інсулінотерапії
 навчити студентів призначати традиційну та
інтенсифіковану
інсулінотерапію
Студент повинен знати:
 критерії компенсації вуглеводного обміну у хворих на цукровий діабет типу
1;
 принципи лікування цукрового діабету типу 1;
 показання до призначення інсулінотерапії;
 класифікацію препаратів інсуліну;
 режими інсулінотерапії: традиційний та інтенсифікований;
 ускладнення інсулінотерапії.
Студент повинен вміти:
- розрахувати добову дозу інсуліну;

- проводити корекцію дози інсуліну за допомогою хлібних одиниць;
- призначати інсулінотерапію за традиційною та інтенсифікованою схемами;
- проводити корекцію інсулінотерапії, якщо не досягнуто цільових рівнів компенсації вуглеводного обміну;
Перелік практичних навичок, якими студент має оволодіти:
- оволодіти навичками введення препаратів інсуліну за допомогою шприців та шприц-ручок.
Зміст теми:
Головною метою лікування цукрового діабету є досягнення компенсації вуглеводного обміну (нормоглікемія, аглюкозурія, нормальний рівень глікованого гемоглобіну). Повна компенсація обміну речовин дає можливість забезпечити нормальний ріст та розвиток дітей, що хворіють на цукровий діабет, попередити розвиток гострих та хронічних ускладнень діабету, зберегти або відновити працездатність хворих, нормалізувати масу їх тіла.
Багато років джерелом промислового виробництва інсуліну була підшлункова залоза свиней та великої рогатої худоби. Сьогодні використовується біосинтетичний (рекомбінантний) метод виробництва людського інсуліну. Технологія генно-інженерного виробництва інсуліну передбачає використання геному людини, мавпи або кишківної палички.
З метою створення оптимального фармакокінетичного профілю введення
інсуліну, що відповідає фізіологічним ритмам секреції гормону людини, розроблені аналоги інсуліну.
В залежності від тривалості дії інсуліни поділяються на 5 груп: 1) аналоги
інсуліну ультракороткої дії (початок дії 5-15 хвилин, максимум 40 хвилин, тривалість 3-5 годин); 2) препарати інсуліну короткої дії (початок дії 30 хвилин, максимум дії -1-3 години, тривалість 6-8 годин); 3)препарати інсуліну середньої тривалості дії (початок дії 1-1,5 години, максимум дії -4-10 години, тривалість
18-20 годин); 4)препарати інсуліну тривалої дії (початок дії 3-4 години, максимум дії -8-18 годин, тривалість 24-28 годин); 5)суміші інсулінів

(препарати двохфазової дії). Згідно рекомендацій ВООЗ в клінічній практиці застосовується єдина концентрація інсуліну 100 ОД/мл.
Показання до інсулінотерапії:
1.Цукровий діабет типу 1 незалежно від віку.
2. Кетоацидоз та діабетична кома незалежно від типу цукрового діабету.
3.Цукровий діабет типу 2 за неефективності дієтотерапії та пероральних цукрознижуючих препаратів.
4.Цукровий діабет типу 2 при значній втраті маси тіла любого походження.
5.Запальні та інфекційні захворювання.
6.Вагітність, пологи, лактація.
7.Хірургічні втручання.
8.Важкі ураження печінки та нирок з порушенням функції.
Добову потребу в інсуліні розраховують на 1кг «ідеальної» ваги хворого.
Доза інсуліну коливається у межах 0,3-0,8 ОД/кг на добу. У хворих з вперше виявленим цукровим діабетом типу 1 доза інсуліну складає 0,3-0,5 ОД/кг на добу. При декомпенсації цукрового діабету у хворих з важким перебігом захворювання потреба у ньому складає 0,7-0,8 ОД/кг.
Препарати інсуліну повинні зберігатися при температурі 2-8 С в холодильнику, при кімнатній температурі термін зберігання зменшується до 6 тижнів.
У лікуванні цукрового діабету первинне значення має моніторинг глікемії.
Під ідеальним контролем цукрового діабету розуміють визначення рівня глюкози крові декілька разів на день (глікемічний профіль) та відповідну корекцію дози інсуліну. Хворий виконує це самостійно та адекватно повинен оцінити. Самоконтроль – одна з найважливіших частин лікування цукрового діабету. Експрес-визначення глюкози в крові виконується за допомогою портативних приладів – глюкометрів.
Замісна терапія у хворих на цукровий діабет повинна імітувати секрецію
інсуліну у фізіологічних умовах. Хворий за допомогою лікаря повинен підтримувати рівновагу між введеним інсуліном та потребою у ньому, яка

визначається харчуванням та фізичною активністю. Сьогодні використовують два основні режими інсулінотерапії: традиційний та інтенсифікований. При традиційній інсулінотерапії відсутня гнучка залежність дози інсуліну від рівня глюкози крові. Дієта та фізична активність підганяються під схему
інсулінотерапії. Характерні особливості традиційної інсулінотерапії:
- прийом їжі «підганяють» під піки дії інсуліну;
- кількість прийомів їжі не менше 5-6 разів на добу;
- добову дозу інсуліну вводять у 1-2 ін’єкціях.
Інтенсифікована інсулінотерапія імітує фізіологічну секрецію інсуліну протягом доби. В основу метода покладено «базис-болюсний» принцип, коли на ніч або протягом дня вводять базальну дозу пролонгованого інсуліну, а болюсні дози вводять у вигляді інсулінів короткої дії перед кожним прийомом
їжі в залежності від кількості вживаних вуглеводів. Такий режим дозволяє підтримувати стан компенсації цукрового діабету протягом тривалого часу.
Ускладнення інсулінотерапії:
1. Місцева та генералізована форму алергічної реакції. Для виявлення алергії до
інсуліну рекомендують проводити внутрішньо шкірну пробу. Для цього внутрішньо шкірно в область медіальної поверхні передпліччя вводиться 0,4
ОД інсуліну, розведеного в 0,2 мл фізіологічного розчину.
2.Ліподистрофія проявляється атрофією або гіпертрофією підшкірної клітковини в місцях введення інсуліну. Важливу роль в її розвитку грають
імунні механізми. Для профілактики ліподистрофій необхідно регулярно міняти місце ін’єкції, використовувати гострі голки, вводити інсулін глибоко під шкіру.
3. Інсулінорезистентність пов’язана з утворенням антитіл до інсуліну. Стан
інсулінорезистентності можна припускати, якщо добова доза інсуліну перевищує 1,5 ОД/кг.
4. Гіпоглікемія. Розвивається внаслідок неадекватної дози інсуліну, порушення режиму харчування та фізичних навантажень. Розвивається швидко, проявляється слабкістю, відчуттям голоду, пітливістю, судомами. Перша

допомога при гіпоглікемії – прийом вуглеводів або внутрішньовенне введення глюкози.
5. Синдром Сомоджі (синдром хронічного передозування інсуліну) характеризується підвищенням глікемії після гіпоглікемічної реакції, викликаної введення інсуліну, збільшенням кількості контрінсулярних гормонів, прибавкою у вазі. При підозрі на цей синдром необхідно вечірню дозу інсуліну зменшити на 10-20%.
6. Інсулінові набряки спостерігаються у хворих з недостатньою компенсацією цукрового діабету після початку інсулінотерапії. Головною причиною набряків
є прямий вплив інсуліну на нирки та збільшення реабсорбції натрію.
7.Інсулінова пресбіопія (порушення рефракції) обумовлено значним зниженням рівня глікемії на початку інсулінотерапії. Коливання глікемії приводить до порушення рефракції, акомодації, змінам фізичних властивостей кришталика.
Тести для контролю вихідного рівня знань та задачі для самопідготовки додаються.
Тести вихідного рівня знань:
1)У механізмі дії інсуліну лежить підвищення трансмембранного транспорту таких речовин:
A
Альбумінів;
B
Глобулінів;
C
Кальцію;
D
Глюкози
E
Натрію
2)Цукровий діабет типу 1 характеризується:
A
Інсулінодефіцитом;
B
Інсулінорезистентністю;
C
Повільним розвитком;
D
Стабільним перебігом;

E
Ожирінням
3) У хворого вперше виявлений цукровий діабет 1 типу. Кетоацидозу немає.
Яка орієнтовна добова доза інсуліну йому потрібна:
A
0,5 ОД/кг/доб;
B
0,3 ОД/кг/доб;
C
1 ОД/кг/доб;
D
<40 ОД/кг/доб;
E
>40 ОД/кг/доб
4)При яких з перерахованих станів хворим на цукровий діабет показано лікування інсуліном:
A
Вперше виявлений цукровий діабет з ожирінням;
B
Ішемічна хвороба серця за цукрового діабету;
C
Цукровий діабет у похилому віці;
D
Діабетична ретинопатія;
E
Діабетичний кетоацидоз
5)Інсулін для щоденного вжитку повинен зберігатися :
A
У морозильній камері;
B
У холодильнику;
C
При температурі тіла людини;
D
При температурі 18-25 С в темному місці;
E
При температурі 18-25 С на вікні
6)До ускладнень інсулінотерапії відносять:
A
Гіпокаліємія;
B
Гіпонатріємія;
C
Гіпоглікемія;
D
Тромбоцитопенія;

E
Лейкопенія
7)Які методи застосовуються для лікування синдрому хронічного передозування інсуліну:
A
Зменшення дози інсуліну;
B
Переведення на інший тип інсуліну;
C
Зменшення калорійності їжі;
D
Комбінація інсуліну з пероральними цукрознижуючими препаратами;
E
Переведення на пероральні цукрознижуючі препарати
8)Препаратом інсуліну короткої тривалості дії є:
A
Хумодар К 25;
B
Хумодар Б;
C
Хумодар Р;
D
Протафан НМ;
E
Хумулін НРХ
9)Препаратом інсуліну середньої тривалості дії є:
A
Хумодар Р;
A
Хумодар Б;
C
Актрапід НМ;
D
Фармасулін Н;
E
Новорапід
10)Препаратом аналогів інсуліну ультракороткої дії є:
A
Хумодар Р;
A
Хумодар Б;
C
Протафан НМ;
D
Лантус;
E
Новорапід

Клінічні задачі для самопідготовки
1)У хворого 20-ти років з»явились скарги на сухість у роті, спрагу, діурез -5-6 л/добу, значну втрату ваги. При обстеженні виявлено суху шкіру, піодермію, кровоточивість ясен, збільшення печінки на 3см нижче реберної дуги.
Глюкозурія 15-20г\л. Поставте попередній діагноз:
A
Нецукровий діабет;
B
Психогенна полідипсія;
C
Ниркова глюкозурія;
D
Цукровий діабет типу 1;
E
Порушення толерантності до глюкози
2) На прийомі у ендокринолога – хлопчик 15 років із цукровим діабетом, тип 1
із 5 років. Фізичний розвиток відповідає 10 рокам. При об’єктивному обстеженні – гепатоспленомегалія. Лабораторні показники вказують на декомпенсацію цукрового діабету. Яку рекомендацію повинен дати лікар:
A
Компенсувати цукровий діабет;
B
Визначити тиреотропний гормон;
C
Визначити кістковий вік;
D
Призначити вітамінотерапію;
E
Покращити харчування
3) Хвора, 33 років, хворіє на цукровий діабет 5 років. Останні 3 роки отримує більше 100 ОД інсуліну на добу. Маса тіла збільшилась на 10кг. Глюкоза крові натще 13 ммоль/л, в добовій сечі – 3%. Універсальна мікроангіопатія. Чим обумовлена відсутність компенсації діабету:
A
Інсулінорезистентність;
B
Синдром хронічного передозування інсуліну;
C
Недостатня доза інсуліну;
D
Прогресуюче ураження нирок;

E
Алергічна реакція на інсулін
4) Хвора на цукровий діабет 1 типу важкої форми отримує 84 ОД інсуліну на добу. Діабет в стані декомпенсації. За останній рік у хворої збільшилась маса тіла на 10кг, з’явилась пітливість, інколи нестерпне відчуття голоду. В денних аналізах сечі – ацетон, глюкоза, в нічних – глюкоза відсутня. Попередній діагноз:
A
Синдром хронічного передозування інсуліну;
B
Цукровий діабет, тип 1, середньої важкості в стані декомпенсації;
C
Цукровий діабет, тип 1, важка форма, в стані декомпенсації;
D
Цукровий діабет, тип 1, інсулінорезистентність;
E
Цукровий діабет, тип 1, клімактеричний синдром
5) Хворий, 62 років, страждає на цукровий діабет, тип 2. Діабет компенсований дієтою та глібенкламідом 5 мг 2 рази на добу. Хворому повинні зробити операцію з приводу пахової грижі. Яка має бути тактика гіпоглікемізуючої терапії:
A
Залишити попередню схему лікування;
B
Відмінити глібенкламід;
C
Призначити препарати інсуліну короткої дії;
D
Призначити препарат інсуліну тривалої дії;
E
Замінити глібенкламід метформіном
6) У хворої, 22 років, після перенесеного грипу вперше виявлений цукровий діабет. Глікемія натще – 10,2 ммоль/л, глюкозурія – 20 г/л, глікований гемоглобін – 8%. Яке лікування слід призначити:
A
Інсулінотерапію;
B
Похідні сульфонілсечовини;
C
Акарбозу;
D
Бігуаніди;

E
Тіазолідиндіони
7) Хлопчик, 10 років, поступив до лікарні зі скаргами на поліурію, полідипсію, зниження маси тіла за останні 3 місяці на 25%. При обстеженні виявлена глікемія – 16 ммоль/л, ацетон у сечі +++. Вперше встановлено діагноз цукрового діабету. Яка має бути призначена добова доза інсуліну:
A
0,1 ОД/кг в годину;
B
0,25 ОД/кг/на добу;
C
0,5 ОД/кг/добу;
D
1 ОД/кг в годину;
E
40 ОД/добу;
8) Пацієнт Н., 24 років, хворіє на цукровий діабет, тип 1, лікується інсуліном пролонгованої дії. Коливання рівня глюкози протягом доби від 15,2 ммоль/л до
22,0 ммоль/л, натщесерце – 16,0 ммоль/л. Ваша лікувальна тактика:
A
Додати препарати сульфонілсечовини;
B
Додати бігуаніди;
C
Інсулін пролонгованої дії замінити на препарат іншого виробника;
D
Збільшити добову дозу інсуліну пролонгованої дії;
E
Додати інсулін короткої дії перед кожним прийомом їжі;
9) У дитини 6 років протягом двох місяців спостерігається спрага, поліурія, підвищений апетит. При цьому відбулося зниження ваги на 3 кг. Протягом тижня приєднався енурез. При обстеженні виявлено глікемію 14 ммоль\л.
Встановлено діагноз цукрового діабету 1 типу. Який патогенез даного захворювання:
A
Нейрогенний;
B
Бактеріальний;
C
Вірусний;
D
Вірусно-бактеріальний;

E
Автоімунний
10)До центру соціально-медичної реабілітації та профорієнтації звернулася дівчина – випускниця середньої школи, 17 років. Хворіє на цукровий діабет тип
1 з 9 років має судинні ускладнення. Приймає різні за терміном дії препарати
інсуліну. Перебіг діабету лабільний, періодично протягом доби виникають гіпоглікемічні стани. Прийшли за консультацією по вибору професії. Яку спеціальність та подальшу освіту запропонувати дівчині:
A
Водій
B
Швачка-мотористка
C
Будівельниця
D
Медична-сестра
E
Кухар
Еталони відповідей до задач.
1.Д
2.А
3.В
4.А
5.С
6.А
7.С
8.Е
9.Е
10.Д

Міністерство охорони здоров'я України
"Українська медична стоматологічна академія"
Затверджено на засіданні кафедри ендокринології з дитячими
інфекційними хворобами
«_12_»___03_______2020
___ р.
Протокол № 16 від 12.03.2020 р.
Зав. кафедри Бобирьова Л.Є.
(підпис)
(П.І.П.)
Методичні вказівки
для самостійної роботи студентів
під час підготовки до практичного заняття
та на занятті
Навчальна дисципліна
Ендокринологія
Модуль № 2
Тема заняття
Цукровий діабет тип 2, сучасні методи терапії.
Курс
IV
Факультет
Медичний
Полтава – 2020 р.

Актуальність проблеми:
Цукровий діабет типу 2 є гетерогенним захворюванням. В його основі лежить інсулінорезистентність та дефект секреції інсуліну. Цукровий діабет типу 2 поряд з метаболічним синдромом є підґрунтям для розвитку серцево- судинних захворювань у цих хворих у 3 – 5 разів частіше розвивається інфаркт міокарда, у 2 – 3 рази – інсульт, значно частіше гангрена нижніх кінцівок та втрата зору.
Все вищезазначене вимагає від лікаря глибокого знання цієї патології, вміти діагностувати захворювання на ранніх стадіях та знати основні принципи лікування.
Навчальні цілі:
 навчити студентів проводити диференційну діагностику цукрового діабету 2 з іншими типами
 ознайомити студентів з методами лікування цукрового діабету типу 2
 навчити студентів призначати пероральні цукрознижуючі препарати
Студент повинен знати:
 критерії компенсації обміну речовин у хворих на цукровий діабет типу 2;
 принципи лікування цукрового діабету типу 2;
 принципи дієтотерапії;
 правила призначення дозованого фізичного навантаження;
 показання до призначення пероральних цукрознижуючих препаратів;
 класифікацію пероральних цукрознижуючих препаратів;

 показання до переведення хворих з цукровим діабетом типу 2 на
інсулінотерапію;
 методи профілактики розвитку цукрового діабету типу 2.
Студент повинен вміти:
- розрахувати добовий калораж та хлібні одиниці хворого на цукровий діабет;
- призначити пероральні цукрознижуючі препарати;
- проводити корекцію цукрознижуючої терапії, при відсутності компенсації вуглеводного обміну;
Перелік практичних навичок, якими студент має оволодіти:
- оволодіти навичками розрахунку добового калоражу та меню хворих на цукровий діабет 2 типу з нормальною вагою та ожирінням.
Зміст теми:
Критерії компенсації цукрового діабету типу 2 включають показники глікемії, глікованого гемоглобіну, загального холестерину, тригліцеридів,
індексу маси тіла, артеріального тиску. Це пов’язано з тим, що на фоні
інсулінонезалежного діабету інтенсивно розвивається атеросклероз, ішемічна хвороба серця, артеріальна гіпертензія, ожиріння. Отже, підходи до лікування цукрового діабету типу 2 повинні бути багатофакторними.
Основним методом лікування цукрового діабету є дієтотерапія. Принципи дієтотерапії наступні:
1.Фізіологічність, збалансоване співвідношення основних інградієнтів харчового раціону: білки - 16%, жири –24%, вуглеводи – 60%.
2.Енергетична цінність дієти повинна бути адекватною енергозатратам з урахуванням «ідеальної» маси тіла, статі, віку, професії.
3.Обмеження рафінованих вуглеводів.
4.Створення стабільного режиму фізичної активності та харчування.
5.Достатнє споживання харчових волокон, мікроелементів, вітамінів.
6.Обмеження жирів тваринного походження, не більше ніж 50% на добу.
Наступним методом лікування є дозоване фізичне навантаження, яке стимулює засвоєння глюкози, зменшує потребу в інсуліні, покращує

мікроциркуляцію, зменшує масу тіла у хворих з надлишковою вагою.
Систематичні фізичні вправи підвищують толерантність до вуглеводів, зменшують дозу цукрознижуючих препаратів. Якщо за допомогою дієтотерапії та фізичних вправ не вдається досягнути компенсацію вуглеводного обміну, призначаються пероральні цукрознижуючі препарати. Існує три групи цукрознижуючих препаратів:
1.Секретогоги інсуліну ( до цієї групи відносяться похідні сульфонілсечовини та постпрандальні стимулятори секреції інсуліну);
2.Сенситайзери інсуліну (бігуаніди та тіазолідиндіони);
3.Препарати, що сповільнюють всмоктування вуглеводів у кишківнику.
Препарати сульфонілсечовини. Механізм їх дії зводиться до трьох основних напрямків: панкреатичної гіпоглікемічної дії, позапанкреатичного ефекту та позапанкреатичної негіпоглікемічної дії. Панкреатична гіпоглікемічна дія направлена на стимулювання екзоцитозу
інсуліну
інсуліноцитами підшлункової залози та посилення чутливості інсуліноцитів до виділення
інсуліну у відповідь на глюкозу. Ця гіпоглікемічна дія є найголовнішою. Поза панкреатичні гіпоглікемічні ефекти препаратів сульфонілсечовини опосередковуються через збільшення кількості рецепторів до інсуліну, посилення транспорту глюкози всередину клітини, підвищення синтезу глікогену, нормалізацію спорідненості рецепторів до інсуліну, зменшення захоплення інсуліну в печінці. Показанням до застосування препаратів сульфонілсечовини є цукровий діабет типу 2 у віці понад 35 років при нормальній або підвищеній масі тіла хворого, відсутності ефекту від дієтотерапії та дозованого фізичного навантаження. Протипоказанням до призначення похідних сульфонілсечовини є цукровий діабет типу 1, кето ацидоз, прекома, кома, вагітність, лактація, хірургічні втручання, інфекційні захворювання, інфекційні захворювання, захворювання крові, захворювання печінки та нирок з порушенням їх функції, діабетична нефропатія, трофічні виразки, гангрена.

Похідні сульфонілсечовини поділяють на препарати І та ІІ генерації
(покоління). Препарати 1 покоління використовують рідко. Препарати ІІ генерації більш ефективні, малотоксичні, краще переносяться, тому більш широко використовуються в клінічній практиці.
До препаратів сульфонілсечовини ІІ покоління відносяться глібенкламід, гліпізид, гліквідон, гліклазид, глімепірид.
Постпрандіальні стимулятори секреції інсуліну. До них відносяться похідні карбамоілбензойної кислоти, аналог метиглініду – репаглінід, а також похідні фенілаланіну – натеглінід. Призначаються препарати при наявності постпрандіальної гіперглікемії. Гіпоглікемізуючий ефект нагадує механізм дії похідних сульфонілсечовини, дія є дозозалежною та глюкозозалежною.
Приймають ці препарати декілька разів на день за 1-30 хвилин до основгних прийомів їжі.
Бігуаніди. Сьогодні з бігуанідів застосовують лише препарат метформін.
Цукрознижуюча дія метформіну проявляється за рахунок зменшення
інсулінорезистентності, збільшення утилізації глюкози м»язами, печінкою та жировою тканиною, сповільнення глюконеогенеза в печінці та адсорбції глюкози та жирних кислот у кишківнику. Основним показанням для застосування бігуанідів є цукровий діабет типу 2 з ожирінням,
інсулінорезистентність. Протипоказанням є всі ті, що були перераховані для похідних сульфонілсечовини , а також гіпоксія любого ґенезу та алкоголізм.
Тіазолідиндіони. Це новий клас пероральних антидіабетичних засобів, що зменшують інсулінорезистентність шляхом покращення периферійної утилізації глюкози, підвищення чутливості тканин до інсуліну. Вони виступають як агоністик рецепторів PPARy (y-рецептори активування пероксисомальної проліферації), які відіграють важливу роль у дії інсуліну в жировій тканині, скелетних м»язах та печінці. Це призводить до збільшення поступлення глюкози у клітини та посилення секреції інсуліну. Основним показанням до призначення тіазолідиндіонів є цукровий діабет типу 2 середньої

важкості в комбінації з бігуанідами або\та похідними сульфонілсечовини для потенціювання їх дії.
Препарати, що сповільнюють всмоктування вуглеводів. Найбільш відомим препаратом цієї групи є акарбоза. Це синтетичний псевдополісахарид, який
інгібує альфа-глюкозидазу – фермент тонкого кишківника, що гідролізує олігосахариди та полісахариди під час перетравлювання їжі та сповільнює всмоктування глюкози. Конкурентне інгібування альфа-глюкозидази акарбозою призводить до зменшення постпрандіальної глікемії. Показанням до застосування акарбози є цукровий діабет типу 2 при значних коливаннях глікемії, можливе застосування у хворих на цукровий діабет типу 1 після 18 років. Протипоказаннями до призначення акарбози є захворювання кишківника з порушенням перетравлювання їжі та всмоктування, хронічна ниркова недостатність.
Тести вихідного рівня знань та задачі для самопідготовки додаються.
Тести вихідного рівня знань:
1)Цукровий діабет типу 2 характеризується: