Розділ 1 Педагогіка
 Скачать 0.52 Mb.
|
22. Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльностіДо цієї групи належить сукупність методів (словесні, наочні, практичні), спрямованих на передачу і засвоєння учнями знань, формування умінь і навичок. Словесні методи навчанняГоловна їх особливість у тому, що інформація подається учням через слово викладача, а сприймання її здійснюється у процесі слухання її. Усю їх різноманітність іноді зводять до двох методів: евристичного (запитального) — бесіда; та акроматичного (викладального) — пояснення, розповідь, лекція, інструктаж, робота з підручником.
Робота з підручникомЦя робота полягає в самостійному опрацюванні учнями друкованого тексту, що дає їм змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні. Самостійна робота учнів з підручником — один з найважливіших методів набуття систематичних, міцних і ґрунтовних знань. Вона більше, ніж будь-які інші методи, залежить від вікових особливостей дітей та рівня їхнього розвитку. Наочні методи навчанняДо наочних методів навчання належать: ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження.
Практичні методи навчанняВикористовують для безпосереднього пізнання дійсності, поглиблення знань, формування вмінь і навичок. До них належать: вправи, лабораторні, практичні, графічні й дослідні роботи.
23. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльностіДо цієї групи належать методи, спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню учнів навчальною інформацією. Їх поділяють на дві групи. 1. Методи формування пізнавальних інтересів учнів. Вони викликають позитивні дії та настрій — образність, цікавість, здивування, моральні переживання. Пізнавальний інтерес на початковій стадії формується під впливом емоційних чинників. Для створення емоційної ситуації важливими є вдало дібрані приклади з літератури, художніх фільмів, особистих переживань вчителя. Яскравість розповіді, високий пафос збуджують зацікавленість учнів, як до окремих питань теми, так і до матеріалу загалом. Найпоширенішими серед методів даної групи є:
2. Метод стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні. Передбачає показ учням суспільної та особистої значущості учіння; висунення вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку; привчання їх до виконання вимог; заохочення до сумлінного виконання обов'язків; оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потреби — вказівки на недоліки та зауваження. 24. Головною функцією цих методів є контрольно-регулювальна. Це означає, що контроль не повинен відокремлюватися від навчального процесу, а бути компонентом, який виконує навчальні, виховні, розвиваючі, спонукаючі функції. Залежно від організації контрольних зрізів, джерел інформації, способів одержання і обробки даних та ін. виокремлюють:
Метод самоконтролю. Передбачає формування в учнів уміння самостійно контролювати ступінь засвоєння навчального матеріалу, знаходити допущені помилки, неточності, визначати способи ліквідації виявлених прогалин. 25. Засіб навчання – це матеріальний або ідеальний об'єкт, який "розміщено" між учителем та учнем і використовується для засвоєння знань, формування досвіду пізнавальної та практичної діяльності. Засіб навчання суттєво впливає на якість знань учнів, їх розумовий розвиток та професійне становлення. В сучасній школі широко використовуються такі засоби навчання: 1. Об'єкти навколишнього середовища взяті в натуральному вигляді або препаровані для навчальних завдань (живі і засушені рослини, тварини і їх опудала, зразки гірських порід, фунту, мінералів, машини і їх частини, археологічні знахідки і т. ін.). 2. Діючі моделі (машин, механізмів, апаратів, споруд та ін.). 3. Макети і муляжі (рослин і їх плодів, технічних установок і споруд, організмів і окремих органів та ін.). 4. Прилади і засоби для демонстраційних експериментів. 5. Графічні засоби (картини, малюнки, географічні карти, схеми). 6. Технічні засоби навчання (діапозитиви, діафільми, навчальні кінофільми, радіо- і телепередачі, звуко- і відеозаписи та ін.). 7. Підручники і навчальні посібники. 8. Прилади для контролю знань і умінь учнів. 9. Комп'ютери. 26. Знаючи арсенал методів навчання, учитель, природно, переживає труднощі у виборі методів. Труднощі стоять як перед вивченням усього курсу в цілому, так і перед кожним конкретним уроком. У психолого-педагогічній літературі виділено чимало причин, які впливають на вибір методів навчання. На основі їх узагальнення виділяється шість загальних умов , які визначають вибір методу навчання: 1. Закономірності та принципи навчання, які витікають з них. 2. Зміст і методи певної науки взагалі та предмета теми зокрема. 3. Цілі і завдання навчання. 4. Навчальні можливості учнів(вікові, рівень підготовки, особливості класного колективу). 5. Зовнішні умови (географічні, виробниче оточення). 6. Можливості вчителів (досвід, рівень підготовки, знання типових ситуацій процесу навчання).1 Обираючи той чи інший метод навчання, учителю необхідно одночасно враховувати багато залежностей: методи, загальні умови, випадкові (невідомі) причини, величину і спрямованість впливу яких не можна передбачити завчасно. При першому наближенні до проблеми вибору методів останніми доводиться зневажати, проте слід пам'ятати, що саме наявністю непередбачених причин зумовлюється надійність прогностичних висновків. Завдання оптимізації методів формулюється однозначно: у конкретних умовах з багатьох методів слід виділити ті, які забезпечують найвищу ефективність навчання за прийнятими критеріями. 27. Форма організації навчання — зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку І в певному режимі. До організаційних форм навчання, що використовуються в середній школі будь-якого типу, належать: урок, екскурсія, семінар, факультатив, предметний гурток, консультація, домашня навчальна робота, практикум тощо. Урок —логічно закінчена, цілісна, обмежена в часі частина навчально-виховного процесу, яку проводятьзарозкладом під керівництвом учителя з постійним складом учнів. Семінарські заняття— обговорення класним колективом підготовлених учнями доповідей, рефератів, повідомлень, головних питань з основного розділу (чи кількох розділів). Практикум —форма навчального процесу, за якою учні самостійно виконують практичні та лабораторні роботи, застосовуючи знання, навички й уміння. Навчальна екскурсія(лат.excursio— прогулянка) — форма організації педагогічного процесу, спрямована на вивчення учнями поза межами школи і під керівництвом учителя явищ, процесів через безпосереднє їх сприймання. Домашня робота — самостійне виконання учнями навчальних завдань після уроків. 28. Класно-урочна система навчання — це така організація навчального процесу, при якій учні групуються по класах і основною формою навчання є урок. Зміст навчання в кожному класі визначається навчальними планами і програмами. Позитивні риси системи:ефективно використовуються знання, досвід, фізичні й духовні сили вчителя, система дає можливість охопити навчанням і вихованням велику кількість дітей; створює умови для використання колективної праці; дає змогу виховувати у колективі і через колектив; у ній наявний соціальний фон, на якому учень може порівняти себе, свої успіхи і невдачі; можна використовувати метод прикладу; надає можливість створити чітку структуру навчального процесу, зробити його організованим, упорядкованим і т.д. До характерних рис системи належать: сталий склад учнів класу; чіткий початок і кінець занять як упродовж робочого дня, так і всього року; єдина для всіх учнів класу навчальна тема, провідна роль учителя у навчально-виховному процесі. Негативні риси системи:невеликі можливості для врахування в навчальному процесі індивідуально-типологічних якостей кожного учня, його задатків і здібностей, особливостей сприймання матеріалу, рівня розвитку; дуже малі можливості для здійснення управління процесом засвоєння знань щодо кожного конкретного учня; орієнтація на "середнього" учня в просуванні його від незнання до знання, що виявляється в однакових для всіх цілях, змісті, методах і засобах навчання. Використовуються лише такі лінії взаємодії, як "учитель - клас", "учитель - учень", у той же час як інші, наприклад "учень - учень", "група - учень", "клас - учень", "група - клас" використовуються рідко, що істотно знижує ефективність навчання і виховання. Системи навчання, спрямовані на модернізацію класно-урочної системи: • Белл-ланкастерська система взаємного навчання [вчитель навчав 10 учнів, давав їм знання й методичні рекомендації, потім кожен з цих учнів брав ще 10 учнів і викладав їм те, що знав] • Дальтон-план (Олена Паркхерст) [вранці діти приходять до школи не в класи, а отримувати завдання від учителя; щодня він отримує порцію матеріалу у вигляді завдань й опрацьовує їх самостійно, отримуючи лише консультації; в кінці дня - залік, результати - в таблицях] • Бригадно-лабораторна система навчання (модифікація попередньої системи в СРСР) [діти працюють не індивідуально, а колективно; лише бригадир здавав залік в кінці дня] • План Трампа [20% навчального часу - лекції, що проводяться лиш професорами; 40% занять - заняття в групах до 15 осіб; 40% - індивідуальна робота викладача зі студентом] • Мангеймська система диференціації навч.-вих. роботи з урахуванням здібностей школярів (Зіккінгер) [поділ учнів відповідно до здібностей на 4 класи: основний (для дітей із середніми здібностями), для малоздібних дітей, для розумово відсталих, іноземних мов (для особливо обдарованих дітей); діти мають можливість пересуватись із класу в клас]. • Система неградуйованих класів [немає поняття клас - до певного викладача кожен ходить за вибором; є ті, хто вчаться поглиблено і стандартно]. Будь-яка з цих форм у чистому вигляді не збереглася. Урок як винахід людства є ознакою культури, науки й мистецтва. 29. У сучасній школі класно-урочна форма є головною (основною), її ключовим компонентом є урок. Урок — це «відрізок» навчального процесу, який є викінченим у смисловому, часовому й організаційному відношенні. Незважаючи на малу тривалість, уроки мають ті структурні компоненти, які характеризують процес навчання в цілому, зокрема: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний та оцінно-результативний. Тому від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу. Кожний урок реалізує триєдине завдання: навчити, розвинути, виховати. Урок - основна форма організації навчання, яка • Проводиться з постійним складом учнів • Проводиться у межах точно встановленого часу • Проводиться за сталим розкладом • Проводиться із чітко встановленим змістом навчання Три цілі уроку: • Дидактична • Виховна • Розвивальна Основні вимоги до уроку: • Загальні (організаційні) o Чітка структура, тощо o Матеріальне забезпечення • Дидактичні (сукупність чітко визначених знань, умінь та навичок, дотримання принципів навчання) • Розвивальні / психологічні (цілеспрямований розвиток пам’яті, мислення, уваги, уяви, обов’язкове проектування зони найближчого розвитку) • Психологічні • Гігієнічні (чергування методів, розклад уроків, провітрювання приміщення, спеціальне обладнання) 30. Типи уроків: • Ушинський o Змішані (повторення вивченого раніше, виклад нового матеріалу, його закріплення) o Усних вправ o Письмових вправ o Оцінювання (контрольні уроки) • Казанцев o Урок-бесіла o Урок-лекція o Урок-екскурсія o Кіноурок • Сорокін, Онищук, Махмутов (за дидактичною метою) o Урок засвоєння нових знань o Урок формування умінь та навичок o Урок застосування знань, умінь та навичок o Урок узагальнення і систематизації знань o Урок перевірки, оцінювання і корекції знань, умінь і навичок (урок-діагностика) o Комбінований урок 31. Підготовка вчителя до уроку складається з двох органічно пов'язаних між собою етапів: плануваннясистеми уроків з теми і конкретизації цього планування стосовно кожного уроку, осмислення і складання планів окремих уроків. Безпосередня підготовка до уроку потребує глибокого продумування кожного його структурного елемента і може відбуватися в такій послідовності: Формулювання мети і завдань уроку. Мета уроку має бути: освітня — домогтися міцного засвоєння знань, формування практичних умінь і навичок з конкретного навчального матеріалу; розвиваюча — розвивати мовлення, пам'ять, увагу, уяву мислення, спостережливість, активність і самостійність учнів, прищепити їм способи пізнавальної діяльності та ін.; виховна — сприяти формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості кожного школяра, вихованню колективу класу. Визначення обсягу і змісту навчального матеріалу.Опрацьовуючи програму, підручник і посібники, визначають провідні положення та ідеї і практичний матеріал для їх розкриття. Слід окреслити внутріпредметні та міжпредметні зв'язки, підібрати нові факти, приклади для наповнення теми новим змістом. Цей матеріал повинен мати належний виховний потенціал, сприяти формуванню навичок практичної роботи, розвивати інтереси і здібності учнів. Вибір форм організації навчання. Підібравши тип уроку, слід попрацювати над раціональною його структурою, визначити тривалість кожного її елемента. Важливо продумати можливість поєднання на уроці фронтальної, групової, парної та індивідуальної роботи. Вибір методів і прийомів навчання. Потрібно намітити, які методи використовуватимуться на кожному етапі уроку, їх поєднання, взаємодоповнення, виходячи з потреб максимальної пізнавальної діяльності учнів. При цьому слід зважати на: провідні мотиви, інтереси учнів до предмета, ставлення їх до уроків учителя; рівень сформованості вміння навчатися, працездатність, регулярність навчальної праці, виконання домашнього завдання; активність на уроках, уважність і дисциплінованість учнів; їх уміння застосовувати знання на практиці; здібності, потенційні можливості кожного. Наочно-технічне оснащення уроку. Вчитель визначає, яку наочність або технічні засоби навчання і як буде використано на уроці. Визначення змісту й методики виконання домашнього завдання. Обсяг домашнього завдання має бути таким, щоб не перевантажувати учнів. Учитель повинен продумати зміст інструктажу щодо його виконання. Складання плану-конспекту уроку. Кінцевий результат підготовки вчителя до уроку на основі тематичного плану (з урахуванням його реальності під час вивчення теми). У ньому зазначають тему, мету й завдання уроку, його тип і структуру — послідовність навчальних ситуацій під час викладання навчального матеріалу та самостійної роботи учнів, перелік і місце навчальних демонстрацій, час на кожен етап уроку, необхідне для проведення уроку обладнання та навчальні посібники. Учителі математики, фізики, хімії записують до плану розв'язки задач, які будуть запропоновані на уроці. Перевірка готовності вчителя до уроку. Визначення подумки міри володіння змістом навчального матеріалу, методами і прийомами його розкриття. Слід обов'язково передбачити труднощі, що можуть виникнути під час уроку, і способи їх подолання. Перевірка готовності учнів до уроку. Здійснюється на організаційному його етапі й під час перевірки виконання учнями домашнього завдання. 32. Самостійна робота учнів її види та особливості організації (на прикладах з практики). Метод самостійної роботи застосовується при роботі учнів з підручником, довідниковою літературою, при роботі учнів з підручником, посібником, довідниковою літературою, при розв’язуванні задач виконанні вправ, при організації спостережень, виконанні лабораторних і практичних робіт творчих завдань. Самостійна робота буває під керівництвом вчителя – за інструкцією (в класі) і поза нею (вдома). Вдома – це домашнє завдання усні і письмові вправи. За дидактичною метою самостійні роботи бувають 1) підготовчі, 2) спрямовані на засвоєння нових знань, 3) тренувальні, 4) узагальнюючі, повторюючи, 5) контрольні роботи. Самостійна робота може бути усною, письмовою, практичною, репрудоктивною, творчою (за характером діяльності), за формою – фронтальні, групові. Домашня робота направлена формування навичок самостійної роботи, вміння, застосування знання, і т. д. 33. Контроль (з фр.) - нагляд, спостереження, вимірювання. Контроль - це отримання зворотного зв’язку в навчальному процесі, встановлення і вимірювання рівня знань, умінь та навичок. Діагностика: • Контроль o Перевірка o Оцінювання • Якісне (судження) • Кількісне (бали) • Облік статистичних даних, їх аналіз • Прогнозування вчителем діяльності учнів + прогнозування вчителем власної діяльності + прогнозування тенденцій навчального процесу Мета контролю та діагностики: • Привести в систему знання, уміння, навички • Перевірити здатність практично їх застосовувати • Стимулювати навчальну діяльність учнів • Довести учня до ефективного самоконтролю • Розкрити причини неуспішності та визначити шляхи їх подолання • Оцінка — мірило соціальних відносин у житті людини Педагогічні вимоги до контролю, перевірки та оцінки успішності: • Індивідуальний характер перевірки (вчитель повинен діагностувати рівень навченості кожного конкретного учня) • Систематичність перевірки успішності (Британія - вимога ритмічності: напр., раз у тиждень) • Об’єктивність і вмотивованість оцінки (оцінка маж бути переконливою, справедливою і вмотивованою) Критерії європейських систем освіти: • Повнота знань • Глибина (учень вміє виокремлювати основне, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, робити висновки) • Рівень засвоєння (репродуктивні / реконструктивні (застосування знань за зразком) / конструктивні (перенесення знань, умінь, навичок у нові ситуації) • Єдність вимог при оцінюванні (вчителі добре знають критерії та дотримуються їх) • Диференційований характер (звертання уваги на стан здоров’я, бажання дитини учитись і виправити оцінки, звертання уваги на особливості здоров’я дитини (заїкування тощо) • Різноманітність видів, методів і форм контролю • Всебічність контролю (вчитель має подбати про перевірку різних розділів, питань теми, і знань, й умінь, і навичок учня) • Гласність контролю (вчитель вчасно повідомляє дітей про їх оцінки, в присутності всього класу - засіб стимулювання) • Етичне ставлення до школяра (вчитель має демонструвати поважне ставлення до учнів, віру в них) Такт - відчуття міри, межі у використанні педагогічних методів і засобів. 34. Види контролю ( у вітчизняні практиці): • Попередній (проводиться на початку навчального року для перевірки остаточних знань; при вивченні іноземної мови - для того, щоб визначити базовий рівень знань дитини) • Поточний (контроль, що проводиться протягом кожного уроку, зворотній зв’язок, що дозволяє вчителеві оптимально будувати кожен урок) • Тематичний (під кінець кожної теми / розділу) - обов’язковий • Підсумковий - обов’язковий • Семестровий • Річний • Державна підсумкова атестація Форми організації контролю: • Індивідуальна (індивідуальний характер контролю; в умовах сучасної школи зробити це дуже важко) • Групова (об’єднання дітей у групи для виконання певного завдання разом та звіт про нього кількох членів групи, залучаючи решту) • Фронтальна / "Ущільнене опитування" (швидке, неглибоке опитування усього класу; це швидко й зручно, прям як у МакДональдс; мінуси в тому, що не кожен учень може швидко зосередитись і опитування є неглибоким) • Парна / взаємоперевірка (Дяченко: кращий спосіб засвоїти щось - вчити інших) • Комбінована (поєднання всіх попередніх форм; напр., двоє учнів готуються відповідати біля дошки, в цей час кілька учнів виконують індивідуальні завдання на карточках, з іншими учнями вчитель працює фронтально; єдиний недолік - не всі учні одночасно беруть участь в усіх видах контролю) • Іспит / залік (іспити з’явились все через того ж Коменського (ух, прибив би…) - він придумав іспити в кінці кожної чверті; постійно вони почали застосовуватись у вищій школі, а потім - і в гімназіях, завдяки Ломоносову; іспити були 2-х видів - закриті та відкриті: закриті прийм. обов’язково вчителем і директором, відкритий - присутність на ньому всіх, кому забажається) Методи контролю: • Спостереження (умовно): ставлення дитини до предмету та процесу навчання, її уміння організовувати та виконувати навчальну діяльність • Усні • Усна відповідь • Ігрові види контролю • Усні вправи • Письмові • Диктанти • Перекази • Твори • Письмові вправи • Тестові • Лабораторно-практичні • Графічні (напр., виклад великої теми у вигляді таблиці / графіку тощо) • Програмовані (степ бай степ - здається, в попередній лекції про це було) • Комп’ютерні (спеціальні програми) • Самоконтроль 35.Оцінювання відбувається на основі Критеріїв оцінювання рівня навчальних досягнень учнів, затверджених спільним наказом Міністерства освіти і науки України та Академії педагогічних наук України від 04.09.00 № 428\48 "Про запровадження 12-бальної шкали оцінювання навчальних досягнень у системі загальної середньої освіти". |