Розділ 1 Педагогіка
 Скачать 0.52 Mb.
|
|
Зміст виховання в сім’ї обумовлений метою виховання в демократичному суспільстві і специфікою сімейного виховання. Тому його складовими компонентами є відомі напрями виховання –національне -моральне -правове -статеве -художньо-естетичне героїко–патріотичне -трудове -екологічне -фізичне -розумове. Методи сімейного виховання – способи, шляхи , за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив на свідомість і поведінку дітей членами сім’ї .Вибір методів виховання в сім’ї залежить від педагогічної культури батьків: розуміння цілі виховання, батьківської ролі, уявлення про цінності, стилю відносин, культури мовлення і т.д. Методи прямого навчання цінностей: бесіда, дискусії. Методи стимулювання позитивної поведінки: стимулювання, наказання. Рекомендації:заохочування до процесу праці, свідоме ставлення, допомага у виборі професії, допомога у трудовій діяльності,формування умінь працювати в колективі, домашня праця. 69. Із закону про освіту випливає, що сімя є головним осередком виховання дитини,. На батьків покладається відповідальність(ст..59,60) Метою виховання дітей в родині є забезпечення високого рівня вихованості та освіченості свідомого громадянина України.Своєю виховною функцією служить і собі(виховання сімянина) і суспільству(виховання громадянина). Умови успішного сімейного виховання: -авторитет батьків, -сімя має бути дружнім колективом, -інтереси членів сімї перебувають в гармонії з інтересами сусп., -повна сімя, -єдність вимог з боку батька і матері, -наявність у батьків почуття відповідальності за виховання, -дотримання правил і норм життя, -атмосфера доброзичливості, -використання порад видатних педагогів. Про відповідальність батьків, їх права і обов’язки(згідно з законом про освіту): Відповідальність батьків за розвиток дитини: 1. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. 2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Права батьків: -вибирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей - обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів - звертатися до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей - захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей. Зобов'язані: -забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання -постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей -поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв -виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей Українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України. 70. Форми спільної роботи школи і сімї: -відвідування учнів, - індивідуальна бесіда, - запрошення в школу, -листування, -консультації, -батьківські дні, дні відкритих дверей, -батьківські збори, -збори батьків(отцов), -робота з активом батьків, -бесіди та лекції, -вечір запитань та відповідей, -обмін досвідом, -ознайомлення з педагогічною літературою. Перед зборами – підготовчий етап. (7 клас) ПЕРШІ ЗБОРИ. СТАТЕВІ РОЗХОДЖЕННЯ ТА ДОЗРІВАННЯ. Задачі зборів: 1. Показати батькам значення участі батьків у статевому вихованні дітей. 2. Звернути увагу на проблеми, пов'язані зі статевим дозріванням підлітків. Питання для обговорення: -роль родини в період статевого дозрівання дитини. -фізіологія підлітка. -шляхи рішення проблем, пов'язаних зі статевим дозріванням учнів у класі (педагогічні ситуації для батьків). 71. Педагогічна майстерність – це комплекс якостей особистості, який забезпечує високий рівень самоорганізації з професійної діяльності. Великого значення встановлення педагогічної майстерності вчителя надавав Макаренко: “Талант – це рідкість і майстерність треба готувати. Майстром може стати кожний”. Сухомлинський: “Майстерність – це уміння встановлювати думки, духовні відносини з дитиною, розуміти її. Майстерність можлива лише при умові високої культурно-емоціональної сфери вчителя”. Особистісно-зорієнтований підхід у вихованні: Процес виховання розглядається як розвиток і формування особистості їз врахуванням її індивідуальних особливостей, визначених на діагностичній основі, та можливостей її розвитку і саморозвитку. Компоненти: 1) гуманістична спрямованість особистості вчителя; 2) професійні знання: предмету, методичні, психологічні; 3) уміння: – конструктивні, – організаторські, – комунікативні, – гностичні, – соц.-перспективні (вміння розуміти учнів по зовнішньому вигляду), – динамічні (впив на аудиторію), – тримати себе в руках, – оптимістичне прогнозування (бачити краще в учнях), – творити. 4) Пед. техніка – комплекс умінь, які допомагають вчителю краще, яскравіше виразити себе, зробити більш ефективним навч.-вих. роботу. Майстерність набувається з досвідом. Суть майстерності – уміння організувати життя дітей. Пед.здібності: комунікативні(доброзичливість), перцептивні(проникливість ситуацією), динамізм особистості, емоціональна стабільність(здатність володіти емоціями), оптимістичне прогнозування, креативність. Пед.техніка – вміння використовувати власний психофіз. апарат як інструмент виховного впливу. Групи пед.техніки: -техніка володіння своїм організмом, -управління емоціями, -управління увагою,уявою,соц.перцепцією –пов’язані з умінням взаємодіяти з особистістю, колективом: -техніка організації контакту, Пед техніка є зовнішня і внутрішня(створення внутр.пережівань особистості,психічне налаштування вчителя на пед. Ді-сть. Техніка спілкування – голос, дикція, темп, інтонація. 72. Внутрішня техніка вчителя: -уміння вчителя керувати своєю поведінкою;уміння керувати емоціями, настроєм для зняття зайвого психічного напруження, для збудження творчого само початку; -уміння соціальної перцепції (техніка керування увагою, уявою); -техніка мовлення (керування диханням, дикцією, темпом) Шляхи формування педтехніки: • Властивості особистості: - пед. Оптимізм; - впевненість у собі; - уміння володіти собою; - наявність вольових якостей; - вміння гальмувати хибні емоції, збудження • Створення мажору (посмішки, музикальний фон) • Бібліотерапія, музикотерапія • Психологічна гімнастика • Імітаційна гра (гра в людину, яку хочу наслідувати) • Педагогічний гумор • Регуляція м’язового напруження • Самонавіювання 73. Зовнішня техніка вчителя: - техніка організації контакту; - управління педагогічним спілкуванням; - уміння вплинути на особистість і колектив - організація колективних справ. Невербальні засоби: - статична (фізіогноміка) - запахи (природні і штучні); - артефакти; - динамічні засоби: а) кінетика (жести, міміка, хода, поза, постава) б) візуальний контакт в) просодика і екстралінгвістика (інтонація, гучність, тембр, темп, сміх, кашель) г) такесика (дотик) – рукостискання, поплескування, обійми; д) проксеміка (орієнтація в просторі) – дистанція (1м) діагональ Шляхи виховання педтехніки: - демонстрація впевненості в собі, внутр.сили (міміка, пантоміміка, постава) - спрямованість на монолог, діалог (погляд, дистанція, посмішка) - естетизація середовища спілкування 74. Професійно-педагогічне спілкування – система соц-псих. взаємодії педагога і вихованців, змістом якої є: - обмін інформацією; - виховні впливи; - організація взаємовідносин за допомогою виховних заходів (Юсупов, Кан-Калик) Функції спілкування: 1) джерело інформації, обмін нею 2) організація діяльності 3) вивчення особистості учня 4) обмін ролями, зміна ролей (я-дитина, я-батько, я-дорослий) Види: • функціонально-рольове – стандартизоване, обмежене, рольове • особистісно-рольове – емпатія, • співпереживання (вербальне і невербальне) • регулювання спільної діяльності 3 сторони спілкування: 1) комунікативна (верб. і неверб.) 2) інтерактивна (взаємодія за допомогою вчинків, дій) 3) перцептивна (усвідомлення власних станів, і як думають люди про тебе, рефлексія, емпатія, розуміння, оцінювання станів іншої людини) Стилі спілкування:індивід. типологічні особливості взаємодії, сукупність методів, прийомів, що є сталими. Стилі керівництва: 1)авторитарний - дистанція (вікова, посадова, професійна)- менторський (людина підсвідомо бере на себе роль наставника, не навчає, а повчає)- залякування (невпевнений в собі, але на цьому фоні використовує свій статус) 2) ліберальний;- загравання 3) демократичний;- спільна діяльність- дружня прихильність. 75. Педагогічне спілкування (види): 1) функціонально-рольове спілкування вчителя (суто ділове, стандартизоване, обмежене вимогами рольової позиції) – головна мета – забезпечити виконання певних дій, особисте ставлення педагога не враховується й не виявляється. 2) особистісно-орієнтоване спілкування вчителя (виконання нормативно заданих функцій з виявом особистого ставлення, почуттів) – головна мета – розвиток учнів. Риси особистісно-орієнтованого вчителя: - відкритий і доступний для кожного учня, дає їм можливість висловлювати свої думки і почуття, відвертий у своїх поглядах, демонструє учням цілковиту до них довіру, не принижує їхньої гідності; - щиро цікавиться життям учнів, не байдужий до їхніх проблем, справедливий; - виявляє емпатійне розуміння – відчуває внутрішній світ дитини - надає учням реальну допомогу Розділ 4 76. Школознавство – галузь педагогіки, яка вивчає питання управління освтою і школою, як основною ланкою в цій системі. Управління – ширше поняття, керівництво – вужче поняття, є функцією управління. Управління - прерогатива державних органів освіти, а керівництво – сфера д-сті директора школи. Управління – організована планомірна д-сть відповідних органів і окремих осіб, спрямована на впорядкування, вдосконалення і розвиток освіти, шкіл та інших навч-вих заходів. Керівництво – спрямування та координація д-сті людей щодо досягнення визначеної мети. Принципи управління освітою: 1.соціальної детермінації(розуміння головних соц. завдань, проводити держ.політику, врахування місцевого менталітету.) 2.гуманізації і психологізації(базується на повазі до кожного учня, працівника, піклування про здоровя) 3.науковості і компетентності(забезпечення високого кінцевого результату) 4.інформаційної достатності. 5.аналітичного прогнозування(на перспективу розвитку школи). 6. оперативного регулювання(корегулюються плани дій школи, усунення перешкод) 7.зворотного зв’язку(спрямування на задоволення організаційних питань, корегулювання моніторингу) 8.наступності і перспективності(здатність аналізувати минуле, шукати позитивне, зміцнювати традиції). 9.демократії і централізму(поєднання колективних форм школою з вчителями, органами громадських організацій, директор несе відповідальність). 10.стимулювання і згуртування кадрів. 11.правової пріоритетності і законності(рішення керівника мають бути правовими). 12.фінансово-економічної раціональності та ділової активності(все має мати фінансово-екон обгрунтування) 77.Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти. Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку освіти є: -особистісна орієнтація освіти;формування національних і загальнолюдських цінностей; -створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти; -постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу; -розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя; -пропаганда здорового способу життя;розширення україномовного освітнього простору; -забезпечення освітніх потреб національних меншин; -забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу; -розвиток дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти у сільській місцевості та професійно-технічної освіти; -органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки, дистанційної освіти; -запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій; -створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів; -створення ринку освітніх послуг та його науково-методичного забезпечення;інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів. 78. Сис-ма освіти – це сукупність закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, нажуково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структурно система освіти включає такі складові: -дошкільну освіту; -загальну середню освіту; -позашкільну освіту; -професійно-технічну освіту; -вищу освіту; -післядипломну освіту; -аспірантуру; -докторантуру; -самоосвіту. Основними принципами освіти в Україні є: -доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; -рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; -гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; -органічний зв'язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями; -незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; -науковий, світський характер освіти; -інтеграція з наукою і виробництвом; -взаємозв'язок з освітою інших країн; -гнучкість і прогностичність системи освіти; -єдність і наступність системи освіти; -безперервність і різноманітність освіти; -поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті. 79. Типи загальноосвітніх та інших навчальних закладів •Відповідно до освітнього рівня, який забезпечується загальноосвітнім навчальним закладом (початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта), існують різні типи загальноосвітніх навчальних закладів I, II, III ступенів. Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно. До загальноосвітніх навчальних закладів належать: 1.середня загальноосвітня школа - загальноосвітній навчальний заклад I-III ступенів (I ступінь - початкова школа, II ступінь - основна школа, III ступінь - старша школа, як правило, з профільним спрямуванням навчання); 2.спеціалізована школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад I-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів; 3.гімназія - загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю; 4.ліцей - загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою; 5.колегіум - загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілів; 6.загальноосвітня школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги; 7.спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку; 8.загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад I-III ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування; 9.школа соціальної реабілітації - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат); 10.вечірня (змінна) школа - загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання. 80. Структура освіти включає: •Дошкільна освіта і виховання здійснюються у сім’ї та дошкільних закладах освіти у взаємодії з сім’єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров’я дітей, їх всебічного розвитку, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання. ( дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсую чого Для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та інші. •Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення. • Повна загальна освіта в Україні є обов’язковою і надається у різних типах закладів освіти. Основним з-поміж них є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: І – початкова школа ( 1-4 класи), що забезпечує початкову загальну освіту, ІІ – основна школа ( 5-9 класи), що забезпечує базову загальну середню освіту, ІІІ – старша школа ( 10-11 класи), що забезпечує повну загальну середню освіту. Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи ( з поглибленим вивченням окремих предметів або початковою допрофесійною підготовкою), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об’єднань. •Позашкільна освіта та виховання спрямовуються на розвиток здібностей, талантів у дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному самовизначенні. До позашкільних закладів освіти належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади. •Професійно-технічна освіта зорієнтована на здобуття професії, перепідготовку, підвищення професійної кваліфікації. Відповідними закладами освіти є: професійно-технічні училища, професійно-художні училища, професійні училища соціальної реабілітації, училища-агрофірми, училища-заводи, вищі професійні училища, навчально-виробничі центри, центри підвищення і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсові комбінати, інші типи закладів, що надають робітничу професію. •Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Вищими закладами освіти є : технікуми (училища), коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети та інші. Для вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: І – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; ІІ – коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти; ІІІ і ІV рівні ( залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет. •Післядипломна освіта ( спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) сприяє одержанню нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглибленню професійних знань, умінь за спеціальністю, професією. До закладів післядипломної освіти належать: -академії, інститути, (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати; -підрозділи вищих закладів освіти ( філіали, факультети, відділення та інші); -професійно-технічні заклади освіти; -відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах. •Для самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян, громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіо навчальні програми тощо. |