Шляхтун П.П. Політологія. С. Г. Рябов (Над унт КиєвоМогилянська академія)
 Скачать 3.82 Mb.
|
|
395 394 Інституціоналізовані форми політики Політичні режими з демократією. Відповідно, не було потреби й у розвитку теорії демократії. Активна розробка демократичних ідей розпочалася з настанням Нового часу і пов'язана з розвит- ком капіталізму й ранніми буржуазними революціями в країнах Західної Європи. Особлива увага при цьому приділя- лась ідеям природного права й договірного походження держави. Політичні принципи Принципово важливим для теорії демо- демократії кратії було обгрунтування видатним французьким мислителем Ж.-Ж. Руссо ідеї народного суверенітету. На основі ідеї суспільного договору він доводив, що єдиним джерелом і верховним носієм влади в суспільстві є народ. Ця влада неподільна, вона здійснюється безпосередньо самим народом і не може бути передана окремій особі чи органу. Ідея народного суверенітету, тобто визнання народу єдиним джерелом і верховним носієм влади в суспільстві, стала вихідним прин- ципом теорії і практики демократії. Заперечуючи можливість передання народом влади окремим особам чи органам, Ж.-Ж. Руссо виступав за пряме народоправство. Це був елемент утопізму в його концепції демократії, оскільки постійне пряме народоправство можли- ве лише в невеликих спільнотах і нездійсненне в масштабах держав із значною чисельністю населення. Тому наступним принципом демократії стала обгрунтована, зокрема Ш.-Л. Мон- теск'є, ідея представництва, згідно з якою народ як єдине джерело і верховний носій влади в суспільстві делегує владні повноваження державним органам. Головним таким органом є загальнонаціональна представницька установа, яка форму- ється шляхом виборності. Виборність органів влади також виступає одним із принципів демократії. Обов'язковим принципом демократії є громадянський консенсус, тобто принципова згода основної маси громадян дотримуватися встановлених правових умов, у межах яких мають досягатися часткові цілі. Громадянський консенсус передбачає ще один принцип демократії — мажоритаризм, тобто правління більшості. Політичні рішення, особливо ті, що мають суспільне значення, приймаються більшістю або з її згоди. Цей принцип вимагає використання форм і процедур, які дають змогу виявити політичну більшість. Основними з них є представницьке правління та форми безпосередньої демократії. Правління більшості передбачає ще один принцип демократії — дотримання та охорону прав меншості. Перелічені принципи демократії в узагальненому вигляді формулюються як принцип участі народу у здійсненні державної влади. Ця влада має здійснюватись на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову гілки. Поділ влади та взаємна урівноваженість її гілок на основі механіз- му стримувань і противаг покликані унеможливити зосеред- ження державної влади в одному органі чи узурпацію її однією особою. Принцип поділу державної влади є одним із найважливіших принципів демократії. До основних принципів демократії належать також прин- ципи рівності і свободи. Традиційне для теорії демократії тлумачення свободи полягає в тому, що її звичайно сприй- мають як відсутність широких обмежень діяльності особи. Це не означає абсолютної свободи. Держава встановлює певні вимоги, яким має відповідати діяльність кожної особи. Межею свободи будь-якої людини є свобода інших людей. Принцип свободи деталізується у конституційне проголо- шених правах і свободах, до найважливіших з яких належать політичні: свобода слова, друку, процесій, зборів, мітингів, спілок, асоціацій, совісті, право на участь у вирішенні державних справ, на самоврядування, на посаду на держав- ній службі, виборче право тощо. Демократія передбачає надійні гарантії прав і свобод особи, у тому числі судові. Відповідно до принципу рівності визнається рівність усіх перед законом, усі громадяни наділяються однаковими правами та обов'язками. Принцип рівності означає відсут- ність закріпленої в праві дискримінації з будь-яких ознак. Ще одним принципом демократії є політичний та ідейний плюралізм, згідно з яким політичне життя має включати багато різних взаємозалежних і водночас автономних політи- чних груп, ідеї і програми яких постійно змагаються. Полі- тичний плюралізм найповніше проявляється у багатопартій- ності. Він передбачає право кожної політичної організації дотримуватися будь-яких поглядів і зобов'язує поважати інші думки. Плюралізм включає також політичне супер- ництво, наявність та офіційне визнання опозиції до влади. Розрізняють пряму, або безпосередню, і представницьку демократію. Пряма демократія передбачає безпосереднє 396 Політичні режими Інституціоналізовані форми політики волевиявлення народу з тих чи інших питань життєдіяль- ності держави, наприклад на зборах, референдумі, виборах, мітингу, демонстрації тощо. Представницька демократія передбачає, що основні рішення приймаються повноважни- ми зборами обраних народом представників: парламентами, асамблеями, радами тощо. Найважливішим засобом безпо- середньої демократії є вибори, а виборче право визнається основним політичним правом громадянина. Основні концепції Головна суперечність демократії — це демократії суперечність між ідеєю демократії як повновладдям народу і неможливістю її практичного здійснення. Відомий англійський філософ Карл Поппер (1902—1994) вважав демократію не тільки неможли- вою, а й недоцільною. Справді, демократія у прямому її розумінні (як безпосередня влада народу) неможлива навіть суто технічно, бо немає таких механізмів, які б забезпечу- вали пряме народоправство з будь-якого державного питан- ня на всіх рівнях. Більше того, таке народоправство недоцільне й з точки зору ефективності державної влади, оскільки абсолютна більшість народу некомпетентна у вирішенні конкретних справ управління державою і суспіль- ством. До того ж правляча більшість, як і народ у цілому, за певних умов може бути таким же тираном, як і одноособо- вий деспот. Різне теоретичне вирішення суперечності між ідеалом демократії та її реальністю знаходить свій вияв в існуванні багатоманітних концепцій демократії. Історично першою такою концепцією та формою її практичного втілення була класична ліберальна демократія, яка найповнішою мірою грунтується на перелічених вище принципах демократії. Головна ідея лібералізму — ідея індивідуальної свободи. Відповідно до неї ліберальна демократія на перший план ставить громадянську свободу як незалежність особистого життя індивіда від політичної влади. Забезпечення грома- дянської свободи грунтується на реалізації передусім особис- тих прав і свобод індивіда: права на життя й недоторканність особи, права на свободу і на спротив насильству, права на власність і вільну економічну діяльність, свобод приватного життя — недоторканності житла, таємниці листування, свободи пересування й вибору місця проживання тощо. А наявність в індивіда політичних прав і свобод надає йому 398 можливість брати участь у здійсненні державної влади, впли- вати на державу з метою задоволення особистих і спільних інтересів і потреб. Ліберальна демократія не заперечує безпосереднього волевиявлення народу, але віддає перевагу представницькій демократії, яка дає змогу найповнішою мірою поєднати ідеал демократії та можливості його практичного здійснення. Відповідно, демократію розуміють як відповідальне правління, уряд, здатний приймати рішення і нести за них відповідаль- ність. Основними елементами представницької демократії визначаються конституційність та обмеження політичного панування. Тому ліберальну демократію називають іще конституційною демократією, за якої воля народу проявля- ється не повною мірою і прямо, безпосередньо, а делегується представникам, котрі в процесі прийняття політичних рішень виражають цю волю самостійно і під власну відпо- відальність. Сутність ліберальної демократії в концентрованому вигляді знайшла своє відображення у запропонованій президентом США Авраамом Лінкольном формулі: §оуєгп- тепі оґ Ше реоріе, Ьу ІЬе реоріе, Гог Ше реоріе (правління народу, обране народом і для народу). Лібералізм виник і розвивався як ідеологія буржуазії. Відповідно класична ліберальна концепція демократії та її практичне втілення відбивали інтереси передусім цього суспільного класу. Притаманна лібералізму абсолютизація індивідуальної свободи спричиняє соціальну поляризацію суспільства, загострення класової боротьби, породжує полі- тичну нестабільність тощо. Подолати ці й подібні недоліки покликана концепція плюралістичної демократії (від лат. ріигаїіз — множинний) як сучасний різновид ліберальної демократії. Така демократія грунтується на врахуванні всієї множинності, багатоманітності соціальних інтересів. Основ- ною ознакою її є відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади. Прийняття органами влади тих чи інших рішень в таких умовах є результатом взаємодії і конкуренції різних політичних сил, насамперед політичних партій та багатоманітних груп інтересів. У концепції плюралістичної демократії політична система суспільства розглядається як механізм, що забезпечує баланс інтересів класових, етнічних, демографічних, професійних, « 399 Інституціоналізовані форми політики Політичні режими територіальних, релігійних і подібних груп та їх організацій. Кожна з них впливає на формування політики, проте жодна не займає монопольного становища. Відбувається дрібнення політичної влади між державними і громадськими інсти- тутами. Різноманітні соціальні інтереси, в тому числі інтере- си трудящих, таким чином якнайповніше враховуються. Якщо ж яка-небудь соціальна група вважає, що здійснювана політика не відповідає її інтересам, то вона має можливість домагатися відкритого обговорення відповідних проблем і прийняття необхідних політичних рішень. Концепція плюралістичної демократії була найвшшвові- шою і поділялась більшістю політологів у 60-ті — на початку 70-х років XX ст. На перший погляд, плюралістична демо- кратія — це демократія для всіх. Проте вона не позбавлена низки недоліків. Одним із них є те, що для задоволення інтересів і потреб певних суспільних груп, наприклад молоді, жінок чи найбідніших верств населення, створення реальних рівних можливостей для їх участі у здійсненні державної влади цим групам необхідно надавати певні пільги і привілеї. Але закріплення будь-яких привілеїв і пільг для тих чи інших соціальних груп суперечить одному з основних принципів демократії — рівності всіх громадян перед законом. Розширення фактичної рівності ставить під загрозу і такий основоположний принцип демократії, як свобода. Крім того, концепція плюралістичної демократії абсолю- тизує можливості політичного представництва соціальних інтересів через політичні партії і різноманітні організації як групи інтересів. Рядові члени партій і громадських органі- зацій реально відіграють у них другорядну роль, а основні рішення приймаються їх керівниками, причому не завжди в інтересах тих же рядових членів. Нарешті, нереальна сама установка концепції плюраліс- тичної демократії на те, що все населення буде представлене в партіях і групах інтересів, що ці об'єднання будуть рівними за своїм політичним впливом. Найбільший вплив на політи- ку в країнах з розвиненою ринковою економікою справляють різноманітні підприємницькі структури, особливо загально- національні, галузеві та міжгалузеві об'єднання підприємців. Саме вони мають найширші матеріальні й фінансові можливості для впливу на органи влади. Відчутний вплив на 400 політику мають і профспілки, які є наймасовішими організа- ціями найманих працівників. Зростання політичного впливу об'єднань підприємців і профспілок спричинило появу концепції корпоративної демократії. Корпорація (від лат. согрогаїіо — об'єднання) — це сукупність осіб, об'єднаних на основі цехових, кастових, комерційних та інших інтересів. У країнах Заходу корпора- ціями називають, зокрема, акціонерні товариства, профспіл- кові об'єднання та організації місцевої влади (муніципалітети). Згідно з концепцією корпоративної демократії політика має здійснюватись за участю держави та обмеженої кількості наймасовіших і найвпливовіших організацій, передусім об'єднань підприємців і профспілок як виразників інтересів широких верств населення. Така політика дістала назву політики соціального партнерства, або трипартизму. В багатьох країнах Заходу створені засновані на представництві підприємців, профспілок і держави спеціальні трипартист- ські органи, які визначають основні параметри соціально- економічної стратегії держави. За своїм змістом концепція корпоративної демократії близька до концепції плюралістичної демократії. Основна відмінність між ними полягає в тому, що плюралістична демократія передбачає політичне представництво всієї багатоманітності соціальних інтересів, а корпоративна демо- кратія обмежує це представництво лише найвпливовішими об'єднаннями. Якщо прихильники плюралістичної демократії вважають, що найоптимальніший вплив на державну полі- тику справляють багатоманітні конкуруючі між собою групи інтересів, то прихильники корпоративної демократії визна- ють такий вплив лише за обмеженою кількістю організацій, які не конкурують між собою, а співпрацюють під контролем держави. За таких умов корпоративні об'єднання набувають монопольного права на політичне представництво інтересів не тільки членів цих об'єднань, а й інших верств населення. Якщо врахувати, що в країнах Заходу більше половини найманих працівників не є членами профспілок, то це означає, що вони не мають власного політичного пред- ставництва в системі корпоративної демократії. Обмеженість концепцій ліберальної, плюралістичної та корпоративної демократії спонукає політологів шукати інші теоретичні моделі демократичного здійснення державної 401 6 — 2-1330 Інституціоналізовані форми політики Політичні режими влади. Однією з них є концепція партисипітарної демократії (від франц. рагіісірег — брати участь). Партисипітарна демократія — це демократія участі. Якщо ліберальна демократія обмежується формально-правовим забезпечен- ням рівності і свободи, то партисипітарна демократія спрямована на досягнення дієвої свободи й рівності, забезпечення реальної участі якомога ширших верств населення у здійсненні влади. Всупереч досить поширеним уявленням про недемокра- тичні настрої мас, здатних сприяти встановленню тира- нічного правління, прихильники партисипітарної демократії стверджують, що антидемократична позиція мас — це не іманентне притаманна їм риса, а результат їхньої недостат- ньої освіченості, низької матеріальної забезпеченості, відсутності можливостей реально впливати на політику. У зв'язку з цим ставиться завдання підвищення матеріального, освітнього й загального культурного рівня населення, особливо його нижчих прошарків, залучення їх до вирішен- ня суспільних і державних справ. А утвердженню недемокра- тичного державного правління повинні запобігати не відлучення неосвічених мас від політики, а інституціональні перешкоди. Освічена й добре інформована громадськість здатна здійснювати демократичний контроль через загальні вибори і представницький уряд. Концепція партисипітарної демократії передбачає, що широке залучення освічених громадян до участі у здійсненні влади, децентралізація політичних рішень, громадський контроль над їх прийняттям сприятимуть досягненню справжньої рівності і свободи, як найважливіших засад демократії. Зважаючи на неможливість переходу до прямої демократії, прихильники партисипітарної демократії пропо- нують змішану форму політичної організації, в якій би поєднувались елементи прямої і представницької демократії. На їхню думку, демократія участі — це пірамідальна система з прямою демократією в основі та представницькою демо- кратією вище від неї. Головною особливістю марксистського розуміння демо- кратії є розгляд її в нерозривному зв'язку з матеріальними умовами життя суспільства та його класовою структурою. Марксизм вважає, що в класовому суспільстві демократія є виявом диктатури економічно пануючого класу. В умовах експлуататорського ладу — рабовласницького, феодального і буржуазного — інститути демократії слугували і слугують тим класам, в руках яких перебували й перебувають засоби виробництва: рабовласникам, феодалам і буржуазії. Марксизм водночас вважає, що буржуазна демократія є найрозвиненішим історичним типом демократії експлуата- торського суспільства вже тому, що покінчила з абсолютиз- мом і формально проголосила найважливіші права і свободи особи. Вищим типом політичної демократії марксизм визнає соціалістичну, або пролетарську, демократію. Головна від- мінність соціалістичної демократії від буржуазної вбачається в тому, що вона є владою більшості суспільства — трудящих (диктатурою пролетаріату), спрямованою проти його експлуататорської меншості, тоді як буржуазна демократія є владою незначної меншості — власників засобів вироб- ництва. Соціалістична демократія базується на суспільній власності на засоби виробництва, яка виступає економічною основою утвердження соціальної рівності людей та їх справжньої свободи як звільнення від капіталістичної експлуатації. Вважається, що на відміну від буржуазної демократії соціалістична демократія не тільки проголошує політичні свободи й соціально-економічні права, а й надійно їх гарантує. Поряд з представницькою демократією за соціалізму використовуються різні форми безпосередньої демократії, що знаходить вияв у діяльності громадських організацій, в системі народного контролю, у практиці всенародного обговорення проектів найважливіших законів тощо. Реально ж за соціалізму встановлюється не повновладдя народу, а всевладдя однієї політичної партії, яке внаслідок недемократичної побудови самої партії переростає у всевладдя партійного керівництва. Соціалістична демократія заперечує поділ влади. Представницькі органи влади хоча й обираються населенням, але перебувають під жорстким партійним контролем. Вибори мають формальний характер вже хоча б тому, що проводяться за наявності лише однієї кандидатури на виборну посаду. Громадські організації також діють під жорстким партійним керівництвом і використовуються насамперед як засоби партійного впливу на маси. Це ж стосується і засобів масової інформації, які |