|
|
Шляхтун П.П. Політологія. С. Г. Рябов (Над унт КиєвоМогилянська академія)
370
371
24 «
Інституціоналізовані форми політики
Групи інтересів
перших належать: направлення листів та особистих звернень
до законодавців або представників виконавчої влади; підго-
товка проектів та альтернативних варіантів політичних рішень;
участь у фінансуванні підготовки законопроектів, експертиз,
висновків урядових органів; контроль за дотриманням
прийнятих законів і рішень; організація відповідної кампанії
в засобах масової інформації; проведення демонстрацій,
маршів, пікетування або інших публічних акцій; підтримка
під час обрання, призначення чи просування по службі
працівників органів державної влади тощо. До незаконних
методів лобістської діяльності належать фінансова підтримка
нелегальних об'єднань, контроль за особистим життям полі-
тиків, збирання на них компрометуючого матеріалу, а то й
прямий підкуп представників державного апарату, який
передбачає сама природа лобізму.
Лобізм є найбільш загальною і поширеною формою
прямої взаємодії груп інтересів з державою. Поряд з ним є й
інші форми такої взаємодії. В різних країнах склалися
власні, зумовлені національними особливостями, традиція-
ми, системи взаємодії держави та груп інтересів. Так, у
Великобританії при соціально-економічних відомствах
функціонують так звані спонсорські підрозділи, завданням
яких є регулярні зв'язки з галузевими асоціаціями підприєм-
ців та окремими корпораціями, вироблення спільно з ними
рекомендацій щодо прийняття міністерських та урядових
рішень. У багатьох країнах Заходу при органах виконавчої
влади діють консультативні ради або комітети, які скла-
даються з керівників цих органів, представників однієї або
декількох груп інтересів і незалежних експертів. Більшість
таких рад і комітетів діють на постійній основі, частина
створюється для пошуків тих або інших окремих рішень і
припиняє свою діяльність одразу ж після їх прийняття.
Крім вітчизняних груп інтересів, при виконавчих і
представницьких органах державної влади можуть діяти й
об'єднання, що є виразниками інтересів інших країн, світо-
вих економічних і фінансових центрів тощо і сприяють
розв'язанню різноманітних міжнародних проблем.
У механізмі взаємодії груп інтересів з державою особливе
місце посідають так звані трипартистські органи, засновані
на представництві трьох сторін — об'єднань підприємців,
профспілок і держави. Ці органи виникли й поширились у
країнах Заходу в 50—70-х роках і були спрямовані передусім
на досягнення соціального миру і стабільності. Однак їхня
роль не обмежилась лише досягненням консенсусу між
основними соціальними партнерами. В багатьох країнах —
Австралії, Австрії, ФРН, Швеції та інших вони по суті
перетворилися в органи, які визначають основні параметри
соціально-економічної стратегії держави.
За всієї багатоманітності форм і систем прямої, безпо-
середньої взаємодії груп інтересів з державою є деякі спільні
риси, властиві всім або майже всім таким системам. Це
передусім наявність спеціальних інститутів та установ, у
межах яких здійснюється діалог представників організованих
інтересів і держави, принципи комплектування і способи
діяльності таких інститутів. Практично повсюдно існує також
система неформальних зв'язків і відносин, яка нерідко
відіграє важливішу роль, ніж формалізовані зв'язки2.
Опосередковане
політичне
представництво
інтересів
До найважливіших форм опосередко-
ваної взаємодії груп інтересів з держа-
вою належить їх вплив на неї через ви-
борчі системи й політичні партії. Групи
інтересів прагнуть до налагодження
зв'язків з політичними партіями, підтримують їх на виборах,
щоб через них впливати на державу. Вони створюють
спеціальні структури, які примикають до партій. Декотрі з
найбільш масових груп інтересів створили власні політичні
партії для обрання своїх представників до центральних і
місцевих органів влади. Скажімо, в низці європейських країн
активно діють так звані партії зелених, створені впливовими
екологічними організаціями й рухами.
Буржуазні партії — ліберальні, консервативні та інші —
виступають центрами політичного тяжіння підприємницьких
об'єднань, а робітничі — соціал-демократичні, соціалістичні,
комуністичні — налагоджують тісні зв'язки з профспілками.
Форми й методи співробітництва у них різні. Зв'язки під-
приємців та близьких до них партій здійснювались і
здійснюються понині в основному у формі фінансової під-
тримки партій та окремих кандидатів, виділення коштів на
проведення виборчих кампаній. Це відкриває прямий шлях
2 Див.: Перегудов С. П. Политическое представительство интересов:
опьіт Запада й проблеми России // Полит. исследования. 1993. № 4. С. 118.
372
373
Інституціоналізовані форми політики
Групи інтересів
до використання підприємницькими колами працівників
державного апарату, навіть політиків найвищого рівня у
власних, вузькогрупових інтересах. Тому в деяких країнах
фінансування бізнесом політичних партій та їх виборчих
кампаній заборонене законом. Так, у СТА «пожертвування»
на користь партій від окремих фірм та організацій з початку
70-х років заборонені законом. Проте підприємницькі кола
знаходять для фінансування партій різні обхідні шляхи і
способи, нерідко справа доходить до відверто кримінальних
дій.
Дещо по-іншому склались і здійснюються зв'язки з полі-
тичними партіями профспілок. В ряді випадків справа тут не
обмежувалась фінансовою підтримкою відповідних партій. В
таких країнах, як Австралія, Великобританія, Швеція проф-
спілки брали активну участь у створенні соціал-демократич-
них партій, значна частина профспілкових організацій
увійшла до них як колективні члени (наприклад, профцентр
Британський конгрес тред-юніонів є колективним членом
Лейбористської партії Великобританії).
Відповідно в межах парламентських фракцій соціал-
демократичних партій функціонували впливові профспілкові
групи, які істотно впливали на законотворчий процес,
особливо в період перебування цих партій при владі. Проте
в останні роки у зв'язку з деяким заниженням ролі проф-
спілок та поправінням соціал-демократичних партій їхні
стосунки зазнали істотних змін. У країнах з системою колек-
тивного членства відбувається або її модифікація, або повна
відмова від неї. Так, Лейбористська партія Великобританії
тепер значно обмежує вплив профспілок на вироблення
партійної політики, вибори керівництва партії та висунення
кандидатів до парламенту. Соціал-демократична робітнича
партія Швеції взагалі відмовилась від колективного членства
у ній профспілок, хоча продовжує активно співробітничати з
ними.
У цілому залежність соціал-демократичних партій від
профспілок, хоча й не така жорстка, як раніше, зберігається.
Залежність ця є не тільки фінансовою, а й політичною,
оскільки члени профспілок, як і раніше, складають значну
частину електорату соціал-демократії.
Таким чином, взаємодія громадянського суспільства з
державою здійснюється як через політичні партії, так і через
багатоманітні групи інтересів. Процес прийняття державних
рішень вимагає постійної та оперативної взаємодії влади з
тими, чиї інтереси ці рішення зачіпають і хто володіє
найціннішою інформацією і знаннями. В країнах Заходу
склались різні форми політичного представництва груп
інтересів, їх взаємодії з державою. Основною опосередкова-
ною формою цієї взаємодії є кооперація груп інтересів з
політичними партіями, їхня підтримка партій через виборчі
системи. Водночас у міру розширення державного втручання
в різні сфери суспільного життя, передусім в економіку й
соціальні відносини, виникла і розвивається розгалужена
система прямих, не опосередкованих політичними партіями
і виборами, зв'язків між групами інтересів та органами
державної влади. До цієї системи належать лобізм, консуль-
тативні ради й комітети при органах державної влади, а
також інші форми прямої взаємодії груп інтересів з
державою.
Результатом такої взаємодії стало створення особливої
системи представництва, яке дістало назву функціонального.
Протягом кількох десятиліть це представництво виступає
органічною складовою структури політичного управління
країн Заходу й відіграє надзвичайно важливу роль у
механізмі взаємодії громадянського суспільства й держави.
Антонович Й. Й
Общественнне движения й проблеми власти // Социально-полит.
науки. 1991. № 4.
Афанасьев М. Н.
Клиентела в России вчера й сегодня // Полит. исследования. 1994.
№ 1.
Бакун Л. А.
ГруппьІ в политике (К истории развития американских теорий) //
Полит. исследования. 1999. № 1.
Вяткин К. С.
Лоббизм по-немецки // Полит. исследования. 1993. № 1.
Голобуцький О., Докукін Ю., Кулик В.
Сучасний профспілковий рух в Україні: Серія «Ексклюзив». Вип. 5.
К 1996.
374
375
Інституціоналізовані форми політики
Группы интересов // Полит, исследования. 1992. № 5—6.
Доган М., Пеласси Д.
Политический клиентелизм — всеобщее явление // Социально-
полит, журн. 1995. № 1.
Дюверже М.
Партийная политика и группы давления // Социально-гумани-
тарные знания. 2000. № 4.
Зубков С. А.
Лоббизм в практике менеджмента // Социально-полит, журн. 1996.
№ 5.
Зяблик Н. Г.
США: Лоббизм и политика. М., 1976.
Лепехин В.
«Группы давления»: генезис и классификация // Власть. 1993. № 3.
Массовые движения в современном обществе. М., 1990.
Нельсон Л. Д., Кузес И. Ю.
Группы интересов и политический срез российских экономических
реформ (критическая версия) // Полит, исследования. 1995. № 6.
Перегудов С. П.
Крупная российская корпорация в системе власти // Полит, иссле-
дования. 2001. № 8.
Перегудов С. П., Лапина Н. Ю., Семененко И. С.
Группы интересов и российское государство. М., 1999.
Перегудов С. П.
Политическое представительство интересов: опыт Запада и проб-
лемы России // Полит, исследования. 1993. № 4.
Шапиро И.
Переосмысливая теорию демократии в свете современной поли-
тики // Полит, исследования. 2001. № 3.
ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ
Розглянуті вище поняття «форма дер-
жавного правління» і «форма держав-
ного устрою» дають уявлення в основ-
ному про організаційну структуру держави,
зовнішній вияв державності. Реальна ж роль
тих чи інших інститутів державної влади,
дійсний стан демократії, способи владарю-
вання у тій чи іншій країні знаходять свій
вияв у понятті «політичний режим». За
одних і тих самих форм правління політичні
режими можуть бути істотно відмінними.
Оскільки у здійсненні державної влади
важливу роль відіграють політичні партії і
різноманітні групи інтересів, то політичний
режим розглядається після вивчення цих
інститутів політичної системи суспільства
як ЇЇ функціональний аспект.
ПОНЯТТЯ І СТРУКТУРА
^ш"^ політичного режиму
Поняття політичного Політичний режим (франц. ге§іте, від
режиму дат. ге§ітеп — управління) є одним із
базисних понять політології. Порівняно
з іншими категоріями, які розкривають форми держави, —
«форма державного правління» і «форма державного уст-
рою» — поняття «політичний режим» є найменш визначе-
ним. Це пов'язано значною мірою із близькістю понять, із
тим, що одні й ті самі явища і процеси політичного життя
стосовно чогось одного можуть характеризуватись як форма
державного правління, а щодо іншого — як політичний
377
Інституціоналізовані форми політики
Політичні режими
режим. Так, під президентським режимом в одних випадках
мають на увазі політичний режим, а в інших — прези-
дентсько-республіканську форму державного правління, під
парламентським режимом також розуміють і політичний
режим, і форму правління. Такий підхід, який не розмежовує
форму державного правління і політичний режим, по суті,
знімає питання про ступінь демократизму держави. Форма
правління сама по собі може нічого не говорити про
демократизм у здійсненні державної влади. Так, у сучасному
світі окремі монархії є більш демократичними державами,
ніж деякі республіки. Про ступінь демократизму у здійсненні
державної влади свідчить саме характер політичного
режиму.
Якщо виходити з того, що форма правління визначається
відносинами між центральними органами держави, то
поняттям «політичний режим» доцільно позначати характер
цих відносин, здійснення державної влади в цілому,
насамперед в аспекті демократизму цього процесу.
І Відповідно, політичний режим визначається як система
Щ методів і засобів здійснення політичної (державної)
| влади.
Поряд із поняттям «політичний режим» використовується
також поняття «державний режим» як узагальнена характе-
ристика форм і методів здійснення державної влади в тій чи
іншій країні. Хоча політичний режим і державний режим
часто визначаються практично однаково, між ними існує і
певна відмінність. Полягає вона в тому, що політичний
режим виходить за межі держави як інституту і охоплює
також інші політичні інститути. Він не може бути зведений
до методів діяльності державних органів, а стосується й
діяльності політичних партій, масових громадських об'єднань
і суспільних рухів, функціонування засобів масової інформа-
ції тощо. У цьому значенні політичний режим виступає як
функціональний аспект політичної системи суспільства в
цілому, тоді як державний режим у точному його розумінні
характеризує функціонування лише держави.
Враховуючи відмінності між політичним і державним
режимами, між політичною і державною владою, перший із
них доцільніше було б визначати як систему методів і засобів
здійснення політичної влади, а другий — державної. Однак
не буде помилковим і визначення політичного режиму через
державну владу, оскільки саме вона складає основний зміст
і сенс політичної влади.
Виходячи з того, що методи й засоби здійснення держав-
ної влади можуть істотно відрізнятися за однакових форм
державного правління, деякі науковці вважають, що категорія
«політичний режим» стосується не форми здійснення
державної влади, а її змісту, тобто що політичний режим не
є формою держави. Так, російський правознавець К. В. Ара-
новський зазначає, що «політичний режим не можна зарахо-
вувати до форм державності. Це змістовна, а не формально-
юридична характеристика»1.
Політичний режим, справді, більшою мірою стосується
змісту державної влади, ніж форма державного правління
чи форма державного устрою. Проте єдина за своєю
сутністю і змістом державна влада може здійснюватись
різними методами й засобами. Відмінності між цими
методами й засобами визначають різновиди політичних
режимів, які стосовно державної влади виступають саме
формою, а не змістом.
Структура Оскільки політичний режим виступає
політичного режиму функціональним аспектом політичної
системи суспільства, його структуру
складають ті самі елементи, що й структуру політичної
системи. Це насамперед політичні інститути — держава та її
структурні елементи, політичні партії, громадсько-політичні
організації, а також політичні відносини, політичні норми,
політична культура у їх функціональному аспекті. Стосовно
держави йдеться не просто про структуру, а про характер
відносин між її елементами, способи формування органів
державної влади, стосунки держави з громадянами, створення
нею умов для реалізації прав і свобод особи тощо. Політичні
партії виступають елементами політичного режиму не як
інститути політичної системи, а у взаємодії між собою, тобто
як певна партійна система. Громадські організації є складо-
вими політичного режиму як групи тиску. Саме таке
розуміння структури політичного режиму ми знаходимо у
відомого французького політолога М. Дюверже, котрий
визначав цей режим як «певне поєднання системи партій,
1 Арановскш К. В. Государственное право зарубежннх стран. М., 1998.
С. 235.
|
|
|
Скачать 3.82 Mb.