Шляхтун П.П. Політологія. С. Г. Рябов (Над унт КиєвоМогилянська академія)
 Скачать 3.82 Mb.
|
|
340 рівновага двох партій, які суперничають у боротьбі за владу, і значне відставання інших партій, а також наявність сильної опозиції з боку тієї партії, що зазнала поразки на виборах. Це одна з найбільш стабільних та ефективних партійних систем, якій не загрожують коаліційні кризи. Вона склалась у тих країнах, де справа не дійшла до утворення сильної революційної робітничої партії. Типовий приклад дво- партійної системи — США, де ключові позиції політичного життя зайняли дві партії — Демократична й Республі- канська. Європейським прикладом двопартійної системи може бути партійна система Великобританії, в політичному житті якої переважають Консервативна і Лейбористська партії. У деяких країнах основними є дві партії, а поряд з ними існує третя, яка, примикаючи до однієї з основних, забез- печує їй парламентську більшість і право формування уряду. Така партійна система дістала назву трипартійної, або «системи двох з половиною партій». Вона функціонувала, наприклад, у ФРН, де поряд з основними партіями — Соціал-демократичною і блоком Християнсько-демокра- тичний союз / Християнсько-соціальний союз (фактично це одна партія) — в парламенті діяла нечисленна третя пар- тія — Вільна демократична, коаліція з якою забезпечувала одній з основних партій парламентську більшість і право формування уряду. Після об'єднання Німеччини роль такої третьої партії перейшла до партії зелених. Однопартійна Однопартійна система у прямому розу- система мінні цього слова — це така система, в якій неможливе навіть номінальне існування інших партій. Правляча партія, яка є єдиною, по суті, зливається з державними структурами, підпорядковує їх собі. Такою партією була, наприклад, Комуністична партія Радянського Союзу. Проте однопартійна система не виключає існування й декількох партій. Головне, що тільки за однією з них постій- но закріплюється (фактично чи юридичне) роль правлячої партії. Існують фактично однопартійні системи, замасковані під багатопартійність. У таких системах правляча партія- гегемон визначає розвиток усього суспільного життя, регла- ментує діяльність інших партій. Фактично однопартійними були, наприклад, партійні системи в деяких колишніх 341 Інституціоналізовані форми політики Політичні партії і партійні системи соціалістичних країнах Східної Європи, де, крім правлячих комуністичних партій, існували й інші, але вони не справляли відчутного впливу на політику. Ще одним різновидом фактично однопартійної системи є система з домінуючою партією, в якій за наявності декількох незалежних одна від одної партій при владі постійно або майже постійно перебуває одна з них. Прикладом може бути партійна система Японії, де Ліберально-демократична партія була правлячою майже 40 років (до 1993 р.). Протягом десятиліть у Швеції була правлячою Соціал-демократична робітнича партія. Для системи з домінуючою партією, крім відносно довготривалого переважання однієї партії над іншими, характерні також відсутність урядових коаліцій та існування малоефективної опозиції з боку тих партій, які не беруть участі у формуванні уряду. Оскільки в такій системі домінування однієї партії є результатом згоди більшості виборців щодо здійснюваного партією курсу, то систему з домінуючою партією називають іще системою партій національної згоди. Отже, у світі існують багатоманітні партійні системи. Той чи інший її тип визначається конкретними економічними й соціально-політичними умовами кожної країни. Немає однозначно негативних чи однозначно позитивних типів партійних систем. Кожен з них має свої переваги й недоліки. Віддаючи, наприклад, перевагу багатопартійності перед однопартійністю, слід мати на увазі, що з першою пов'язана нестабільність, багато часу за цієї системи забирає прий- няття та реалізація соціально-економічних програм і полі- тичних рішень, мають місце гостра міжпартійна боротьба, політиканство, демагогія, маніпулювання свідомістю мас. Навіть стійка двопартійна система, яку називають іще досконалим біпартизмом, не може вважатися бездоганною, бо за цієї системи дві політичні партії фактично монопо- лізують представництво на державному рівні всієї багато- манітності соціальних інтересів, не дають можливості нормально розвиватись іншим партіям. Однопартійна система позбавлена багатьох недоліків багатопартійної. Однак практично в усіх країнах, незалежно від соціально-економічного й політичного режиму і ступеня демократизму, однопартійні системи виявились урешті-решт 342 нестійкими і поступилися місцем різним багатопартійним системам. У кожній країні партійна система має свої особливості, пов'язані з її соціально-економічним і політичним стано- вищем, історичним минулим, традиціями політичного життя тощо. Той чи інший тип партійної системи значною мірою залежить від чинної в країні виборчої системи і своєю чергою справляє на неї значний вплив. ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ^""^ ТА ОСНОВНІ ТИПИ СУЧАСНИХ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ | Виборча система — це сукупність правил і прийомів, які щ забезпечують участь громадян у формуванні представниць- | ких органів влади. Вона базується на виборчому праві — сукупності юри- дичних норм, які регулюють участь громадян у виборах органів влади, організацію і проведення виборів, відносини між виборцями і представницькими органами. У більшості країн світу проводяться загальнонаціональні парламентські і президентські вибори, вибори до органів місцевого самовря- дування, деяких місцевих посадових осіб — суддів, присяж- них, шерифів та ін. Ідея виборності покликана забезпечити народний суве- ренітет і представництво всіх заінтересованих соціальних спільностей і груп населення в системі влади через політичні партії. Вибори є одним з провідних інститутів легітимізації наявної політичної системи й політичного режиму. Успішне проведення виборів і визнання суспільством їх результатів є важливою ознакою здатності суспільства розв'язувати актуальні для нього проблеми мирними політичними засо- бами. Становленню сучасних виборчих систем передувала тривала боротьба громадян багатьох країн світу за надання їм виборчих прав на демократичних умовах і скасування різноманітних станових, майнових, освітніх, расово-націо- нальних обмежень — цензів. Сукупність осіб, які користують- ся виборчими правами в даній країні, складає її електорат ............. ................... ,„,,.......,,,.,,,,;,,.,,.;,.,,,,,,,,.;,., .,„,,, . ,,,.-,. О Л О її Інституціоналізовані форми політики Політичні партії і партійні системи І (від франц. еіесїеиг — виборець). Боротьба за підтримку електорату визначає стратегію і тактику політичних партій у виборчих кампаніях. Лише вигравши на виборах і завоював- ши виборні посади, партія та ЇЇ керівництво можуть використовувати владу для досягнення своїх цілей. Результати виборів, які визначають переможців і перемо- жених, значною мірою залежать від типу виборчої системи. Багатоманітність виборчих систем, за якими проводяться вибори до представницьких органів влади, може бути зведена до таких трьох типів: мажоритарна, пропорційна і змішана. Мажоритарна виборча система Найпростішою і найпоширенішою є мажоритарна виборча система. За такої системи переможцем на виборах вва- жається той кандидат, який набрав більшість голосів (звідси походить і назва: франц. та.]огі16, англ. та]огіїу — більшість). Ця більшість може бути абсолютною або відносною, залежно від чого розрізняють мажоритарні системи абсолютної і відносної більшості. За мажоритарної системи абсолютної більшості переможцем вважається той кандидат, який набрав не менше, ніж 50 відсотків плюс один голос усіх голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. У тому разі, коли жоден кандидат не набирає абсолютної більшості голосів, проводиться другий тур виборів, у якому беруть участь лише ті два кандидати, що зібрали у першому турі найбільшу кількість голосів. У другому турі переможцем вважається той кандидат, який набрав відносну більшість голосів, тобто більше, ніж його суперник. За мажоритарної системи відносної більшості перемагає той кандидат, який отримав більше голосів, ніж решта кандидатів, кожен окремо. За мажоритарною системою вибори можуть проводитись як в одномандатних, так і в багатомандатних виборчих округах. При одномандатних округах територія країни поділяється на таку кількість виборчих округів, що збігається з числом членів парламенту, яких обирають. Від кожного округу обирається по одному депутату, який отримав на виборах більшість голосів. При багатомандатних округах кількість виборчих округів збігається з кількістю адміні- стративно-територіальних одиниць країни. У цьому разі в кожному окрузі обирають кількох депутатів, а виборці в 344 різних країнах мають або один голос, або декілька. В Японії, наприклад, при виборах депутатів нижньої палати парла- менту виборець має більше одного голосу, але менше, ніж потрібно обрати депутатів. Різновидом багатомандатної системи є преференційна система (від лат. ргаеґего — волію, вважаю за краще), коли виборець виводить рейтинг усіх кандидатів. Якщо жоден з них не отримує абсолютної більшості «перших місць», то із списку кандидатів під час підрахунків поступово вилуча- ються ті, хто набрав найменше цих місць, їхні «перші місця» перерозподіляються серед інших кандидатів доти, доки необхідна кількість кандидатів не набере абсолютної більшості голосів. Ця система досить складна і на практиці використовується рідко. Той чи інший різновид мажоритар- ної виборчої системи діє у США, Канаді, Великобританії, Франції, Японії, Австралії, Новій Зеландії, Швденно- Африканській Республіці, Індії, багатьох інших країнах. Пропорційна У багатьох країнах Європи застосову- виборча система ється пропорційна виборча система, за якої місця в парламенті отримуються партіями або виборчими блоками пропорційно кількості поданих за них голосів. За цієї виборчої системи виборці голосують за політичні партії чи виборчі блоки і меншою мірою орієнтуються на конкретну особистість. Пропорційна система має декілька варіантів голосування. Одного разу виборець обирає партію чи виборчий блок, які попередньо визначають список своїх кандидатів, іншого — не тільки партію чи виборчий блок, а й зазначає, кого саме із запропонованих ними кандидатів він обирає (преферен- ційний принцип). За пропорційної системи вибори проводяться або в одному загальнодержавному окрузі, або в багатомандатних округах. Найчастіше це багатомандатні округи, що терито- ріальне збігаються з адміністративним поділом. У цьому разі кількість мандатів від кожного виборчого округу визнача- ється залежно від співвідношення кількості населення округу до загальної кількості населення або виборців країни. Після того як виборці виразили свою волю, а голоси підраховані, визначається виборчий метр, або виборча квота — найменше число голосів, яке необхідне для обрання одного депутата. Квота може визначатися як для 345 Політичні партії і партійні системи Інституціоналізовані форми політики кожного округу окремо, так І для всієї країни в цілому. Застосовуються різні способи визначення виборчого метра (квоти). Найпростіший спосіб полягає в тому, що квота визначається діленням загальної кількості поданих у даному окрузі голосів на кількість мандатів, які розподіляються. Розподіл мандатів між партіями проводиться діленням отриманих ними голосів на квоту. Скільки разів квота вкладається в кількість отриманих партією голосів, стільки мандатів вона отримує. Пропорційна виборча система сприяє становленню багатопартійності. Вона поширена у країнах з давніми парламентськими традиціями, високим рівнем політичної культури населення — Австрії, Бельгії, Данії, Італії, Люксем- бурзі, Норвегії, Швеції та ін. Змішана виборча Поширеною є також змішана виборча система система, яка поєднує елементи мажо- ритарної і пропорційної систем: одна частина парламенту обирається за мажоритарною системою, а друга частина — за пропорційною. При голосуванні виборець отримує два бюлетені, одним з яких він голосує за особу, а другим — за партію. Характерним прикладом змішаної виборчої системи є виборча система ФРН, де одна половина депутатів Бундестагу (нижньої палати парламенту) обирається за мажоритарною системою, а друга — за про- порційною згідно зі списками кандидатів, які пропонуються партіями. У деяких країнах із двопалатним парламентом одна палата обирається за мажоритарною системою, а друга — за пропорційною. В такому разі мажоритарна система найчасті- ше застосовується для формування тієї палати парламенту, яка складається з представників адміністративно-терито- ріальних одиниць, а друга палата обирається за пропорцій- ною системою. Кожна з охарактеризованих виборчих систем має свої переваги й недоліки. Так, мажоритарна виборча система досить проста і зрозуміла виборцям. Вона надає можливість обирати не тільки представників тих чи інших партій, а й конкретні особистості. Однак якщо на виборах немає значного переважання якого-небудь кандидата чи партії, то втрачається до половини й більше голосів виборців, а пере- можцем може стати той, за кого проголосувала меншість. 346 Так, у Великобританії Консервативна партія неодноразово здобувала перемогу, отримавши лише близько 40 відсотків голосів виборців, оскільки решта голосів розділялись між Лейбористською партією і ліберально-соціал-демократичною коаліцією. До недоліків цієї системи належить і її нерезуль- тативність: переможець рідко коли виявляється в першому турі, а тому вибори часто проводяться у два тури, що спричиняє додаткові значні матеріальні витрати. Мажоритарна виборча система вигідна лише великим партіям. Система відносної більшості сприяє представництву в парламенті небагатьох найвпливовіших партій. Це означає сталість парламентської більшості та її впливу на уряд. Склалась вона передусім у країнах з усталеною двопартій- ною системою — США, Великобританії. Проте вона усуває від парламентської діяльності менш впливові партії, не сприяє їх розвиткові, представництву на державному рівні всієї багатоманітності соціальних інтересів. Зазначений недолік усуває пропорційна виборча система, за якої місця в парламенті розподіляються відповідно до кількості отрима- них партіями чи виборчими блоками голосів. Ця система сприяє багатопартійності. Але її застосування породжує інший недолік: представництво в парламенті багатьох, у тому числі нечисленних за складом і невпливових, партій, коли важко визначається стійка парламентська більшість, постає проблема формування уряду й забезпечення стабільності його діяльності. З метою уникнення представництва в парламенті багатьох дрібних політичних партій, забезпечення стабільності діяльності парламенту та уряду в країнах з пропорційною та змішаною виборчими системами встановлюється загороджу- вальний бар'єр — мінімальна частка голосів виборців, яку партія має отримати для представництва в парламенті. Здебільшого цей мінімум складає 5 відсотків голосів вибор- ців, хоча є відхилення від цієї цифри як в один, так і в інший бік: від 1 відсотка в Ізраїлі до 10 відсотків у Туреччині. Іншими словами, якщо партія чи виборчий блок не подо- лали встановленого бар'єру, тобто не набрали відповідного мінімуму голосів, вони не можуть бути представлені в парламенті ні самостійно, ні в коаліції з іншими партіями. Переваги пропорційного представництва найповніше виявляються у великих багатомандатних виборчих округах. 347 1 Інституціоналізовані форми політики Політичні партії! партійні системи Ідеальним варіантом вважається той, коли вся країна висту- пає єдиним виборчим округом. Взаємозв'язок Виборча система відіграє надзвичайно форм правління, велику роль у політичному житті сус- парпиних пільства. Вона справляє значний вплив І виборчих систем , * на формування партійної системи, парламенту, уряду, його стабільність, політичну стабільність у суспільстві в цілому. Існує певна залежність між типами наявних у країні виборчої і партійної систем. Обидві системи перебувають у тісному зв'язку з прийнятою в країні формою державного правління. Залежність між типами наявних у країні виборчої і партійної систем уперше була з'ясована М. Дюверже. До- сліджуючи зв'язок між виборчими й партійними системами, він сформулював такі «три соціологічні закони» їх взаємодії: 1. Пропорційна виборча система веде до формування партійної системи з багатьма партіями, які мають досить жорстку внутрішню структуру і незалежні одна від одної. 2. Мажоритарна виборча система абсолютної більшості (з голосуванням у два тури) зумовлює появу партійної системи, яка складається з кількох партій, що прагнуть до взаємних контактів і компромісів та об'єднання в коаліції. 3. Мажоритарна виборча система відносної більшості (з голосуванням в один тур) сприяє становленню двопартійної системи. Сформульовані М. Дюверже закони свідчать, що виборча система впливає не тільки на кількість партій у країні, а й на відносини між ними. Як показує історичний досвід, двопартійна система формується здебільшого в країнах з мажоритарною виборчою системою відносної більшості. Цьому сприяє, зокрема, те, що виборець вважає за краще віддати свій голос в єдиному турі голосування за пред- ставника тієї партії, яка має найреальніші шанси на успіх, він втрачає інтерес до слабких партій. Голосування у два тури, тобто мажоритарна система абсолютної більшості, породжує політику електоральних союзів, які потім знахо- дять своє продовження у створенні єдиної парламентської фракції, формуванні парламентської більшості та утворенні урядової коаліції. Голосування в один тур, тобто мажори- тарна система відносної більшості, не спричиняє потреби в |