Шляхтун П.П. Політологія. С. Г. Рябов (Над унт КиєвоМогилянська академія)
 Скачать 3.82 Mb.
|
|
363 Групи інтересів Інституціоналізовані форми політики неї, зокрема в разі зміни правлячих сил і навіть характеру влади. Громадські організації і суспільні рухи об'єднують людей різної партійної належності, різних ідеологічних переконань для досягнення певних цілей. У цьому полягає ще одна відмінність їх від політичних партій, що об'єднують людей лише певної ідеологічної орієнтації і виключають їх членство в інших партіях. Близьким за змістом до поняття «групи інтересів» у політології є поняття «латентні політичні сили». Латентними (від лат. Іаіепз, Іаіепііз — прихований) вони називаються тому, що в звичайних умовах не виступають безпосередніми та активними суб'єктами політики (якими є, наприклад, політичні партії), але можуть раптово чи поступово, під впливом певних обставин, трансформуватися в активні політичні сили. Розрізняють структурні і кон'юнктурні латентні політичні сили. Структурні латентні сили — це елементи структури громадянського суспільства, передусім різноманітні соціаль- ні спільності людей — класи, соціальні верстви і групи, нації, народності, демографічні та професійні спільності, а також традиційні громадські організації і суспільні рухи, які виражають їхні інтереси. Кон'юнктурні латентні політичні сили виникають і діють лише за певних умов. Найчастіше ними виступають групи тиску, політичні клуби, асоціації, корпоративні об'єднання, нові альтернативні рухи тощо. Під впливом спільного інте- ресу вони декларують свої вимоги, висловлюють претензії, що безпосередньо або опосередковано зачіпають інші сфери суспільного життя. За певних умов вони здатні вийти на поверхню політичного життя вже як реальна політична сила — партія, політизований рух. До кон'юнктурних політичних сил належить також клієн- тела. Клієнтела (від лат. сііеш — слухняний) — це форма персональної залежності, зумовлена не кровнородинними зв'язками, а нерівномірним розподілом влади у суспільстві. Клієнтелістські взаємовідносини є вираженням зв'язку двох осіб з неоднаковими можливостями — патрона і клієнта — для надання взаємної підтримки і взаємного обміну послу- гами. Цю форму залежності вирізняє її особистісний, автономно-вертикальний, договірний характер. Клієнтела <»***-*«»« 364 формується і зникає під впливом певних обставин і активно підтримує особу (політичного діяча), з якою вона пов'я- зана. Таким чином, поняття «групи інтересів», «групи тиску», «лобі», «громадські організації», «суспільні рухи», «латентні політичні сили» мають багато спільного, хоча й не є тотож- ними. Вони відбивають багатоманітність наявних у грома- дянському суспільстві інтересів, але кожне з них робить це по-своєму, особливо щодо взаємодії цих інтересів з державною владою. Найбільш загальним серед них є поняття «групи інтересів», яке охоплює всю багатоманітність наявних у суспільстві соціально-політичних інтересів, наголошує на представництві цих інтересів у політичному житті і водночас указує на особливості цього представництва порівняно з представництвом суто політичних організацій — партій. Функції груп У політичній системі суспільства групи інтересів інтересів виконують певні функції, до яких належить насамперед функція ар- тикулювання інтересів, тобто перетворення соціальних прагнень, емоцій та очікувань у певні політичні вимоги. Ці вимоги доводять до владних структур побажання громадян, тим самим залучаючи останніх у політичний процес, робля- чи їх суб'єктами політики. Артикулювання інтересів вимагає їх агрегування, тобто узгодження часткових потреб, установлення між ними пев- ної ієрархії, вироблення на цій основі загальногрупових цілей. Ця функція передбачає вибір не лише політичне найбільш значущих, а й найреальніших вимог стосовно можливостей їх задоволення. Групи інтересів підтримують тих чи інших політиків на виборах до представницьких органів державної влади, впли- вають на їхню діяльність у владних структурах, на відбір кадрів для державного апарату й тим самим виконують функцію формування та оновлення правлячої еліти. Важливою функцією груп інтересів є інформаційна, яка полягає в тому, що вони доводять до органів влади інфор- мацію про стан громадської думки щодо тієї чи іншої проблеми суспільного життя. Використання цієї інформації помітно полегшує підготовку і практичне застосування зако- нодавчих актів, істотно підвищує ефективність адміністра- тивної діяльності. Володіння інформацією дає можливість Групи інтересів Інституціоналізовані форми політики державним органам знаходити відповіді на актуальні питання суспільного розвитку. ТИПОЛОГІЯ ГРУП ІНТЕРЕСІВ Багатоманітність груп інтересів зу- мовлює необхідність їх розмежуван- ня й типології, яка допомагає глибше пізнати їхню сутність та особливості, роль у політичній системі суспільства. Групи інтересів розрізняються за своєю соціальною основою, сферами діяльності, організаційною побудовою, цілями, методами й засобами діяльності, отже, можуть поділятись за різними ознаками. Німецький політолог Ульріх фон Алеман запропонував таку типологію груп інтересів залежно від п'яти різних суспільних сфер діяльності: 1. Організовані інтереси в економічній сфері та в сфері праці: підприємницькі об'єднання та об'єднання самостійних категорій працівників; профспілки; споживчі спілки. 2. Організовані інтереси в соціальній сфері: об'єднання захисту соціальних прав (на зразок товариства сліпих); об'єднання соціальних досягнень (наприклад, благодійні громадські спілки та заклади); групи самодопомоги (анонімних алкоголіків тощо). 3. Організовані інтереси у сфері дозвілля й відпочинку: спортивні спілки та об'єднання; гуртки для спілкування і реалізації хобі. 4. Організовані інтереси в сфері релігії, науки і культури: церкви, секти; наукові асоціації; загальноосвітні гуртки, клуби з мистецтва. 366 5. Організовані інтереси в суспільно-політичній сфері: духовні, етичні, правозахисні об'єднання; громадсько-політичні об'єднання (екологічні, за роззбро- єння, емансипацію жінок тощо)1. Групи інтересів — це різноманітні спільності людей, передусім соціальні. Типологія груп інтересів за їхньою соціальною основою є визначальною. Саме вона відбиває багатоманітність соціальних інтересів, допомагає визначити роль тих чи інших соціальних спільностей у політичному житті суспільства. Відповідно до основних груп соціальних спільностей виокремлюються класові, етнічні, демографічні, професійні, територіальні об'єднання (організації та рухи) як групи інтересів. Розглянемо деякі з найбільш масових, організованих і впливових у політичному житті груп інтере- сів, виокремлених за соціальною основою. Профспілки Провідне місце серед груп інтересів, виокрем- лених за соціальною основою, посідають професійні спілки — масові громадські організації найманих працівників, які засновані на спільності їхніх інтересів у процесі праці і мають за мету поліпшення умов життя і праці своїх членів. Профспілки виникли у другій половині ХУЛІ ст. у Великобританії як асоціації висококвалі- фікованих робітників, котрі об'єднувалися для захисту своїх професій- них інтересів. Перші профспілки мали локальний характер. Протягом XIX ст. вони утворюються в усіх розвинутих країнах Європи та Америки. Наприкінці XIX ст. виникають галузеві виробничі "проф- спілки, створюються національні профспілкові центри (об'єднання). Одним із найстаріших таких центрів є Британський конгрес тред- юніонів, створений 1868 р. Поступово розширювалася соціальна база профспілок: крім висококваліфікованих робітників, вони стали об'єднувати також напів- кваліфікованих і некваліфікованих робітників, а згодом і службовців. Спочатку профспілки створювались в основному в галузях матеріаль- ного виробництва, а згодом поширились на невиробничу сферу. На початку XX ст. функціонували міжнародні виробничі секретаріати — міжнародні федерації і профспілки робітників однієї галузі госпо- дарства. На першому етапі становлення профспілок відбувалось нелегально, існувало навіть кримінальне покарання за членство в «змовницьких організаціях» — так офіційні правлячі кола називали профспілки. Вперше профспілки були легалізовані у Великобританії 1824 р. Поступово вони перетворились на найбільш масові і впливові організації трудящих. На початку 90-х років XX ст. світовий проф- спілковий рух налічував, за різними оцінками, 500—600 млн чоловік, 1 Див.: ГруппьІ интересов // Полит. исследования. 1992. № 5—6. С. 166. 367 Інституціоналізовані форми політики Групи інтересів що складало 40—45 відсотків усіх найманих працівників. У багатьох країнах світу діють масові профспілкові об'єднання, до числа яких, крім уже згадуваного Британського конгресу тред-юніонів, належать також Всезагальна італійська конфедерація праці, Всезагальна конфедерація праці Франції, Об'єднання німецьких профспілок, Американська федерація праці-Конгрес виробничих профспілок (США), Генеральна рада профспілок Японії та багато інших. У кожній країні діють, як правило, декілька профцентрів. Більшість великих національних профспілкових об'єднань входять до тих чи інших міжнародних профцентрів — Всесвітньої федерації профспілок. Міжнародної конфедерації вільних профспілок, Всесвітньої конфеде- рації праці та ін. Паралельно з розвитком профспілкового руху, спрямованого на захист інтересів найманих працівників, формувались організації власників засобів виробництва, підприємців. У всіх країнах з розви- нутою ринковою економікою діють загальнонаціональні об'єднання підприємців, які виступають головним партнером профспілок на переговорах та в ході укладання угод щодо умов праці найманих трудівників. Такими об'єднаннями є, наприклад, Конфедерація бри- танської промисловості, Національна рада французьких підприємців. Федеральна спілка німецької промисловості, Національна асоціація промисловців США та ін. Саме профспілки й різноманітні об'єднання підприємців виступають основними групами тиску на органи державної влади та управління на всіх рівнях. Становлення незалежних (як від держави, так і від всеохоплюючих профспілкових центрів) профспілок та об'єднань підприємців від- бувається і в постсоціалістичних країнах. В Україні, наприклад, діють Незалежна профспілка гірників України, Незалежна профспілка гірників Донбасу, Вільні профспілки залізничників, Вільні профспілки працівників текстильної та легкої промисловості України, створено Українську спілку промисловців і підприємців, Спілку орендарів і підприємців України, Асоціацію фермерів України та інші об'єд- нання. Жіночий рух Впливовою політичною силою як у межах окремих країн, так і в міжнародному масштабі, є жіночий рух. Як демократичний рух він виник у руслі визвольних ідей епохи Просвітництва. Його першим ідейним маніфестом була «Декларація прав жінки і громадянки» (1791) французької письменниці Олімпії де Гуж, написана на противагу «Декларації прав людини і громадянина», яка проголошувала рівність усіх громадян чоловічої статі перед законом. Авторка вимагала вважати жінок повноправними громадянами. Відтоді О. де Гуж та її послідовниць почали називати «феміністками» (від франц. Гетте — жінка), а рух за рівноправ'я жінок і чоловіків у всіх сферах суспільного життя, його гасла й концепції — «жіночим рухом» або «фемінізмом». Щоправда, нині під жіночим рухом розуміють узагалі рух за рівноправ'я жінок і чоловіків, а під фемініз- мом — його окремий вияв, що охоплює радикальні, крайні гасла та концепції. Центральною в жіночому русі була й залишається ідея повно- правної, вільної жіночої особистості, настанова на її самореалізацію. Ця ідея стала складовою демократичної свідомості. Завдяки жіночому рухові XIX—XX ст. жінки домоглись рівних з чоловіками прав на освіту і працю, прав обирати та бути обраними. В наш час жіночий рух заперечує чоловічу монополію на владу в суспільстві та домагається паритетного представництва для жінок у всіх соціальних інститутах. З цією метою в окремих країнах жінки створили свої політичні партії, але найчастіше їхні інтереси виражають і захищають численні громадські організації. В Україні, наприклад, такими організаціями є Всеукраїн- ське жіноче товариство імені Олени Теліги, Союз українок, асоціація «Жінки в засобах масової інформації» та ін. При Президенті України діє Комітет у справах жінок, материнства й дитинства. Важливу роль у політичному житті суспільства відіграють різно- манітні громадські організації, утворені за віковою та національною ознаками. Це молодіжні, зокрема студентські, та ветеранські об'єд- нання, різні товариства. В Україні, наприклад, при багатьох політичних партіях діють молодіжні організації; інтереси студентської молоді відстоюють Українська студентська спілка і Спілка українського студентства. На інтереси українців як етнічної спільності орієнтуються такі громадські організації, як Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка, Український культурологічний клуб, Товариство Лева, Конгрес української інтелігенції та ін. Типологія груп інтересів може здійснюватись і за іншими ознаками. Так, суспільно-політичні рухи залежно від їхнього ставлення до існуючого суспільного порядку поділяються на революційні, реформативні й консервативні. Революційні рухи спрямовані на радикальні й всеохоплюючі зміни в сус- пільстві (наприклад, комуністичний рух). Реформативні рухи орієнтуються на поступові істотні зміни лише деяких сторін існуючого суспільного порядку зі збереженням його основ (наприклад, соціал-демократичний рух). Консервативні сус- пільно-політичні рухи виступають за збереження існуючого суспільного порядку, допускаючи лише його мінімальні зміни. За часом дії суспільно-політичні рухи поділяються на традиційні — історично довготривалі (наприклад, робітни- чий, комуністичний, соціал-демократичний, жіночий, моло- діжний рухи) та нові — в основному альтернативні рухи. Громадські організації і рухи здебільшого не є ідеоло- гічними спільностями такою мірою, як політичні партії. Проте в них може переважати та чи інша ідейна орієнтація, залежно від якої розрізняють комуністичні, соціал-демокра- тичні, ліберальні, консервативні, клерикальні, анархістські та інші організації і рухи. 368 369 24 — 2-1330 Інституціоналізовані форми політики Групи інтересів Отже, в суспільстві існують багатоманітні групи людей зі спільними інтересами. З метою вираження й задоволення своїх інтересів вони створюють різноманітні організації, згуртовуються в суспільно-політичні рухи. Ці організації та рухи тією чи іншою мірою впливають на політичну владу, державу, виступають як групи тиску на неї. Розглянемо основні елементи механізму політичного представництва груп інтересів, який утвердився в демократичних суспільствах. ПОЛІТИЧНЕ ПРЕДСТАВНИЦТВО ГРУП ІНТЕРЕСІВ Р _1_ л ^рупи інтересів є невід'ємним еле- ментом демократичного суспільства. Оскільки 'в кожному суспільстві існують різноманітні інтереси, а окремі рядові громадяни не можуть задовольняти свої інтереси поодинці, то вони змушені об'єднуватися в групи. Узагальнення і формулювання групових інтересів надзви- чайно важливе як для самих груп, так і для держави. Звуження поля дії груп інтересів, перешкоди для громадян створювати ці асоціації роблять правлячий режим більш жорстким, ізолюють правлячу еліту від народу. Представництво групових інтересів на державному рівні здійснюється як у безпосередніх, так і в опосередкованих формах. Інтєр&сів Безпосереднє Найпоширенішою формою безпосе- політичне реднього, прямого впливу груп інтере- сів на органи державної влади є лобізм, — . „ , тобто організований вплив різних сус- пільних груп, насамперед підприємниць- ких кіл, на представників законодавчої і виконавчої влади з метою домогтися від них прийняття вигідних для себе рішень. Прямий підкуп заінтересованими групами представників державного апарату спочатку ставив під сумнів легальний статус лобістської діяльності. Та згодом прийшло визнання того, що лобізм несе й позитивне навантаження. Часто, всупереч буденним уявленням, — це не тільки закулісний підкуп, а й система аргументації, механізм підготовки і прийняття найоптимальніших політичних рішень. До складу лобістських угруповань, крім політика або групи політиків, які їх очолюють, входить також численний загін експертів, консультантів, виконавців. Нерідко це колишні чиновники й державні діячі, юристи, спеціалісти з формування громад- ської думки тощо. Надаючи цінну інформацію про реальну ситуацію та про можливі наслідки політичних рішень, лобізм створює надійну базу для них, допомагає уникнути помил- кових і необачних кроків. Отже, лобізм однаково необхідний і для тих, кого безпосередньо стосуються рішення органів державної влади, і для цих останніх, оскільки він сприяє підвищенню якості державного управління. Щодо негативних сторін і наслідків лобізму — передусім схильності багатьох його учасників до задоволення вузько- групових інтересів, створення ним сприятливого середовища для можливих корупції і зловживань, — то одночасно з розширенням практики лобізму зростає й арсенал засобів обмеження такого роду негативних явищ. У числі цих засо- бів — жорстка правова регламентація лобізму, розширення кола його учасників і заохочення конкуренції між ними, підвищення професіоналізму й вимог до професійної етики державних службовців і членів представницьких органів, удосконалення самого механізму лобіювання. У США з 1946 р. лобізм реєструється й перебуває під фінансовим контролем відповідно до закону. В подальшому жорстке нормативне регулювання і контроль лобізму були встано- влені у більшості країн Західної Європи. Паралельно з уведенням і вдосконаленням правового регулювання лобізму відбувалась професіоналізація пред- ставницьких функцій лобістських угруповань. У США, наприклад, виник особливий інститут спеціально підготов- лених уповноважених, професіональних агентів-лобістів, які обстоюють інтереси відповідних груп у конгресі та інших органах державної влади. Найвпливовішими в країні є лобі військово-промислового та нафтогазового комплексів. Діють також лобі інших країн, наприклад проізраїльське, проіран- ське. Є й відкрите протистояння різних лобістських угру- повань, як, наприклад, прокитайського та протайванського. Багатоманітні методи лобістської діяльності. Вони можуть бути як легальними, законними, так і незаконними. До |