Шляхтун П.П. Політологія. С. Г. Рябов (Над унт КиєвоМогилянська академія)
 Скачать 3.82 Mb.
|
|
355 23 < Інституціоналізовані форми політики Політичні партії і партійні системи виборчої системи натомість змішаної і перехід до парла- ментського способу формування уряду, тобто зміна прези- дентсько-парламентарної форми державного правління на парламентарно-президентську чи й взагалі на суто парламентарну. Новий Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р. зберіг змішану виборчу систему, дещо вдосконаливши окремі її деталі. Це, крім усього іншого, означатиме, що 225 народних депутатів, обраних в одномандатних виборчих округах, маючи вільний мандат, і надалі не знатимуть у Верховній Раді ні партійної, ні фракційної дисципліни і обстоюватимуть там не стільки суспільні, скільки власні інтереси. Відповідно, проблематич- ним залишиться формування у Верховній Раді стабільної більшості, без якої ні вона, ні Кабінет Міністрів України не зможуть ефективно працювати. Становленню багатопартійності в Україні, підвищенню ролі партій у політичній системі суспільства сприятиме Закон України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р., який конкретизує конституційне положення про право громадян України на свободу об'єднання у політичні партії. Отже, політичні партії є важливими елементами політич- ної системи суспільства, інститутами здійснення політики. Виражаючи інтереси різних спільностей людей, вони висту- пають тією ланкою, що з'єднує громадянське суспільство з державою, забезпечує представництво на державному рівні всієї багатоманітності соціальних інтересів. Партії є важливою частиною механізму демократичного вирішення соціально-політичних конфліктів. Від рівня розвитку партій, їхнього ідейно-політичного спрямування, методів та засобів діяльності значною мірою залежить рівень соціальної злаго- ди в суспільстві, розвитку демократії. Базовкін Є., Кремень В. Партії та громадські об'єднання України. К., 1994. Бекназар-Юзбашев Т. В. Партии в буржуазних политико-правовшх ученнях. М., 1988. Білоус А. О. Політичні об'єднання України. К., 1993. Бьюзлл 3. АрхаичньІ, но адаптивньї. О политических партиях США (Сверяясь с «классическими» оценками) // Полит. исследования. 1996. № 1. Васильєв М. Й. Партии, движения, политические сильї // Полит. исследования. 1992. № 5-6. Вебер М. Политика как призвание й профессия // Избр. произведения. М., 1990. Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики. К., 2001. Вятр Е. Социология политических отношений. М., 1979. Гарань О. В. Убити дракона (3 історії Руху та нових партій України). К., 1993. Голосов В. В. ФорматьІ партийньїх систем в новьіх демократиях: институциональ- ньте факторьі неустойчивости й фрагментации // Полит. иссле- дования. 1998. № 1. Дюверже М. Политические партии. М., 2000. Евдокимов В. В. Партии в политической системе буржуазного общества. Сверд- ловск, 1990. Закон України про вибори народних депутатів України // Голос України. 1997. 25 жовт. Закон України про політичні партії в Україні // Голос України. 2001. 12 трав. Коломейцев В. Ф. Партии в зеркале западной политологии // Государство й право. 1995. № 10. 357 Інституціоналізовані форми політики Кулик А. Н. Сравнительный анализ в партологии: Проект К. Джанды // Полит. исследования. 1993. № 1. Марченко М. Н., Фарукшин М. X. Буржуазные политические партии. М., 1987. Михельс Р. Социология политической партии в условиях демократии (главы из книги) //Диалог. 1990. № 1, 3, 5, 7, 9, 11, 13, 15, 18. Надане А. Выбор избирательных систем // Полит, исследования. 1993. № 3. Острогорский М. Я. Демократия и политические партии. М., 1997. Політичні партії в Україні: Інформ.-довід, вид. К., 2001. Прозоров Ю. Б. Партии в переходных обществах (латиноамериканский опыт) // Полит, исследования. 1994. № 4. Пуфлер Е. Ф. Партійна система незалежної України: особливості формування, тенденції подальшої трансформації. К., 1997. Пушкарева Г. В. Партии и партийные системы: концепция М. Дюверже // Со- циально-полит, журн. 1993. № 9—10. Свалов А. Н. О пролетарских партиях «старого» и «нового» типа // Рабочий класс и современный мир. 1990. № 1. Таагепера Р., Шугарт М. С. Описание избирательных систем // Полит, исследования. 1997. № 3. Уоллерстайн М. Избирательные системы, партии и политическая стабильность // Полит, исследования. 1992. № 5—6. Шведа Ю. Методологічні застереження Дж. Сарторі щодо аналізу партійних систем // Нова політика. 1998. № 5. Шведа Ю. Соціологія партійних систем Моріса Дюверже // Нова політика. 1996. № 4—5. Шмачкова Т. В. Из основ политологии Запада (Характер режимов, гражданское общество и партийные системы при демократии) // Полит, исследования. 1991. № 2. ГРУПИ ІНТЕРЕСІВ Багатоманітні групи людей, об'єднані спільними рисами соціально-еконо- мічного становища, видами професій- ної і громадської діяльності, захопленнями тощо, для задоволення своїх інтересів створюють не лише політичні партії,а й різні громадські організації,які також прагнуть до представництва цих інтересів у політичній сфері суспільства, на державному рівні. Громадські об'єднання є інститутами гро- мадянського суспільства, тією ланкою, що пов'язує його з державою. Політика для них також виступає одним із засобів досягнення поставлених цілей та основних об'єктів впливу. В політології такі громадські об'єд- нання визначаються як групи інтересів. ПОНЯТТЯ І ФУНКЦІЇ ^М*^ ГРУП ІНТЕРЕСІВ Сутність групового У політології використовуються не підходу до вивчення тільки багатоманітні методи досліджен- політики ня політичних явищ і процесів, а й різні підходи до вивчення політики. Такими підходами є, наприклад, інституціональний, біхевіористський, класовий, елітаристський та ін. На початку XX ст. виник груповий підхід до вивчення політики, який називається також теорією груп тиску, теорією заінтересованих груп, теорією груп інтересів тощо. Родоначальником цієї теорії став американський соціолог і політолог Артур Фішер Бентлі (1870—1957). У праці «Процес здійснення державної влади: вивчення громадських тисків» (1908) він доводив, що 358 359 Інституціоналізовані форми політики Групи інтересів І І діяльність людей завжди визначається їхніми інтересами і спрямована на забезпечення цих інтересів. Діяльність щодо забезпечення інтересів звичайно має груповий характер. Оскільки групи не існують без об'єдную- чих їх інтересів, то група та інтерес є досить близькими поняттями. Інтереси групи проявляються не стільки на основі її усної риторики, програмних заяв про свої цілі тощо, скільки на основі практичної діяльності й поведінки членів групи. Діяльність заінтересованих груп у їх відносинах одна з одною і з державною владою, за А. Бентлі, є динамічним процесом, у ході якого здійснюється тиск інтересів цих груп на владу з метою примусити її підкоритися волі та впливу груп. У впливі груп на державну владу зазвичай домінує най- сильніша група чи сукупність груп. Ці групи підпорядко- вують своєму впливові і примушують підкоритися більш слабкі групи, а сама державна влада стає засобом уре- гулювання конфліктів між групами та груповими інтереса- ми й досягнення певної рівноваги між конкуруючими групами. Груповий підхід надає можливість представити всі вияви політики як результат діяльності заінтересованих груп. Такими групами є суспільні класи та інші соціальні спіль- ності людей, політичні партії, різноманітні громадські орга- нізації тощо. Суспільним класам А. Бентлі приділяв відносно мало уваги, вважаючи їх групами з множинними інтересами, що схильні до стабільного існування і не мають внаслідок цього великого значення при аналізі політики в динаміці. Поняття «групи інтересів» Найчастіше в політології при аналізі інституціоналізованих форм політики поняття «заінтересовані групи» або «групи інтересів» використовується для позначення добро- вільних об'єднань людей у їх стосунках із владою і співвідноситься з поняттям «громадська організація». І Відповідно групи інтересів визначаються як добровільні | об'єднання людей, створені для вираження і задоволення | їхніх інтересів у відносинах з різними політичними інсти- (I тутами, насамперед із державою. Поняття «групи інтересів» указує на політичний вимір цих груп. Різні спільності людей, їхні об'єднання прояв- ляють себе як групи інтересів тоді, коли їхні інтереси виявляються як конкретні вимоги в політичній сфері суспільства. Іншими словами, групи інтересів функціонують як політичні об'єднання тоді, коли вони або вирішують суто політичні завдання, або вступають у взаємодію з державою. Вони мають політичний вимір, але здебільшого не є суто політичними об'єднаннями. Від політичних партій групи інтересів відрізняються тим, що не прагнуть до політичної відповідальності, не ставлять собі за мету оволодіння державною владою, а обмежуються лише впливом на неї. Групи інтересів можуть мати різні назви: «клуб», «гурток», «спілка», «товариство», «рада», «об'єднання» тощо. Поняття «групи інтересів» корелюється з такими однопорядковими з ним поняттями, як «групи тиску», «лобі», «громадські організації», «суспільні рухи», «латентні політичні сили». Розглянемо зміст кожного з цих понять. У конкуренції різних суспільних груп, які активно відстоюють свій власний, передусім економічний, інтерес, значна частина організованих інтересів отримує задоволення за звичайними каналами громадянського суспільства, поза владними структурами, тобто неполітичним шляхом. Коли ж задоволення колективного інтересу учасників заінтересова- ної групи вимагає прийняття владних рішень, вона пере- творюється у групу тиску, яка за допомогою різних засобів прагне вплинути на рішення органів влади у сприятливий для себе бік. Іншими словами, група тиску — це громадське об'єднання, яке домагається задоволення власних інтересів за допомогою цілеспрямованого впливу на інститути публічної влади. Як феномен політичного життя групи тиску відомі впро- довж усієї історії. Однак найбільшого поширення вони набувають за умов ринку і зрілого громадянського суспіль- ства як породження ліберальної господарської і плюра- лістичної суспільно-політичної структури. Поява численних груп тиску невіддільна від утворення й розвитку як основних класів капіталістичного суспільства, так і особливо груп інтересів зі своїми економічними, соціальними, професій- ними та іншими запитами, які політичне забезпечують групи тиску. Через тісний зв'язок зазначених понять групи тиску нерідко ототожнюються з групами інтересів. Проте якщо поняття «групи інтересів» указує взагалі на політичний вимір 360 361 Інституціоналізовані форми політики Групи інтересів цих груп, то поняття «групи тиску» зазначає лише форму їхньої дії, метод впливу на ті чи інші політичні рішення. Терміну «групи тиску» в політичній науці і практиці передував термін «лобі», який спочатку виник у США й позначав специфічні структури для політичного представ- ництва організованих інтересів. Слово «лобі» (від. англ. ІоЬЬу — критий, прогулянковий майданчик, коридор) в середині XVI ст. вживалось для позначення прогулянкового майданчика в монастирі. Через століття так почали називати приміщення для прогулянок у Палаті Громад парламенту Англії. Політичного відтінку це слово набуло ще через два століття, причому в США, коли в 1864 р. термін «лобію- вання» став позначати купівлю за гроші голосів законодавців у коридорах конгресу. В Англії така політична практика спочатку осуджувалась, і слово «лобі» прижилось у ній лише в XX ст., а згодом поширилось в інших країнах. Отже, «лобі» як синонім «груп інтересів» — занадто вузьке поняття, оскільки наголос у ньому робиться на локальний і безпосередній вплив — на парламентське законодавство. Згодом зміст цього поняття розширився; ним стали позначати вплив заінтересованих груп узагалі на всі центри прийняття державних рішень, тобто не лише на орган законодавчої влади, а й на урядові та судові структури. Таким чином, поняття «лобі», як і поняття «групи тиску», наголошує передусім на методі впливу на політичні рішення, тоді як поняття «групи інтересів» вказує на суб'єкти цього впливу. У вітчизняній науковій і навчальній літературі широко вживається поняття «громадські організації», яке позначає добровільні та організаційно оформлені об'єднання громадян, створені для вираження й задоволення їхніх інтересів і потреб на засадах самоврядування. Спектр багатоманітності громадських організацій вели- чезний. Сюди входять професійні спілки, жіночі, молодіжні, ветеранські, дитячі організації, кооперативи, наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні об'єднання громадян, творчі спілки, земляцтва, фонди, асоціації тощо. Як групи інтересів гро- мадські організації виступають тоді, коли виконують політичні функції, взаємодіють із політичними інститутами, передусім державою. Політичні функції властиві різним 362 громадським організаціям неоднаковою мірою. В одних випадках, наприклад у профспілок, жіночих, молодіжних організацій, вони є досить виразними, в інших — наприклад у різних аматорських об'єднань, можуть проявитись лише ситуативно. Групами інтересів є й багатоманітні суспільні рухи — само- діяльні об'єднання мас, створені на основі спільності інтересів і впорядкованої діяльності. Це антивоєнні, екологічні, жіночі, молодіжні рухи тощо. Вони не є власне організаціями, бо, як правило, не мають сталих довгочасних організаційних структур, певної вну- трішньої ієрархії, керівних центрів, програмних та статутних документів, фіксованого членства, внесків, що властиво для організацій. Суспільні рухи є об'єднаннями людей, які відрізняються своїми ідейними засадами й доктринами, цілями і спо- собами їх досягнення, чисельністю учасників і роллю в політичному житті. В одних випадках вони виступають як чинники світового політичного простору, мають глобальний характер, наприклад міжнародний робітничий рух, міжна- родний комуністичний рух, міжнародний профспілковий рух, національно-визвольний рух, соціал-демократичний рух, рух неприєднання (до військово-політичних блоків) тощо. Нерідко такі рухи є об'єднаннями політичних партій і грунтуються на засадах морально-політичної, іноді — мате- ріальної солідарності. Вони можуть передбачати створення міжнародних координаційних центрів, а можуть обходитись і без них. В інших випадках суспільні рухи виступають як полі- тична сила всередині країни, складова ЇЇ політичної системи. Саме в цьому розумінні суспільні рухи виступають як групи інтересів. Критерієм належності суспільних рухів як струк- турного елементу до політичної системи є їхня участь у життєдіяльності держави, формуванні та функціонуванні державних органів, прагнення до виявлення політичних інтересів і потреб соціальних спільностей. Суспільні рухи і громадські організації не ставлять перед собою мету завоювати державну владу. На відміну від полі- тичних партій вони ніякими своїми структурами не входять до державних інститутів, проте, будучи частиною політичної системи суспільства, можуть здійснювати істотний вплив на |