Шляхтун П.П. Політологія. С. Г. Рябов (Над унт КиєвоМогилянська академія)
 Скачать 3.82 Mb.
|
|
323 21 * Інституціоналізовані форми політики Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. К., 1996. Кочетков А. П. О формировании гражданского общества // Социально-полит. нау- ки. 1992. № 1. Кравченко Й. Й. Концепция гражданского общества в философском развитии // Полит. исследования. 1991. № 5. Левин Й. Б. Гражданское общество на Западе й в России // Полит. исследова- ния. 1996. № 5. Лінецькип С. Ідея правової держави в сучасній Україні: проблеми досвіду // Нова політика. 1996. № 5. Нерсесянц В. С. Правовое государство: история й современность // Вопр. филосо- фии. 1989. № 2. Одинцова А. В. Гражданское общество: прошлое, настоящее, будущее // Социально- полит. науки. 1991. № 12. Павленко Р., Рябов С. Динаміка громадянського суспільства в Україні // Нова політика. 1996. № 5. Перегудов С. П. Гражданское общество: «трехчленная» или «одночленная» модель? // Полит. исследования. 1995. № 3. Смольков В. Г. Проблеми формирования гражданского общества // Социально- полит. науки. 1991. № 4. Тимошенко В. І. Правова держава (теоретико-історичне дослідження). К., 1994. Фергюсон А. Опьіт истории гражданского общества. М., 2000. Шабо Ж.-Л. Государственная власть: конституционньїе предели й порядок осуществления // Полит. исследования. 1993. № 3. Шапиро Й. Демократия й Гражданское общество // Полит. исследования, 1992. № 4. 324 ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ І ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ Поряд з державою важливими політич- ними інститутами, елементами полі- тичної системи суспільства є полі- тичні партії. Вони виражають інтереси соціальних спільностей і виступають голов- ною ланкою, яка пов'язує громадянське суспільство з державою, забезпечує пред- ставництво соціальних інтересів у політичній сфері суспільства. Багатоманітність соціаль- них інтересів зумовлює наявність у суспіль- стві різних політичних партій. У взаємодії — співробітництві чи боротьбі — між собою вони прагнуть до завоювання (найчастіше за допомогою виборів), утримання й використання державної влади. Перемога тієї чи іншої політичної партії на виборах створює можливість використання держав- них посад для утвердження її лінії у вирішенні економічних, соціальних і полі- тичних питань. Боротьба політичних партій і свобода виборів є важливими засадами демократичного суспільства. СУТНІСТЬ, ГЕНЕЗИС І ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ Сутність політичної Слово «партія» (лат. рагіік — частина) партії означає частину більшої спільності або цілісності. Воно використовувалося ще в античному світі для позначення політичної організації, причому в негативному значенні — як неблагородного, -<» 325 Інституціоналізовані форми політики Політичні партії і партійні системи ганебного союзу. Таке (негативне) розуміння партії як по- літичної організації збереглося в історії на тривалий час. Наукові спроби визначити сутність політичної партії, її місце в політичному житті суспільства були здійснені у XIX ст. При цьому в розумінні сутності партії виокремились такі три основних підходи: 1) партія — це ідеологічна спільність людей, їх добро- вільне об'єднання навколо якоїсь ідеології. Таке розуміння характерне, зокрема, для ліберального напряму в історії політичної думки; 2) партія — це організація певного суспільного класу чи соціальної групи. Розуміння політичної партії як суто класової організації, виразника корінних інтересів того чи іншого класу характерне для марксизму; 3) партія — це громадська організація, інститут політич- ної системи, головним завданням якого є завоювання, утримання й використання державної влади. Узагальнивши ці підходи, відомий американський по- літолог Дж. Ла Паломбара вирізнив чотири основних елементи, які конституюють політичну партію. Будь-яка партія, вважає він, по-перше, є носієм ідеології або при- наймні відбиває конкретну орієнтацію, бачення світу й людини. По-друге, партія — це організація, тобто відносно тривале в часі об'єднання людей, це інститут. По-третє, метою партії є завоювання і здійснення влади. По-четверте, кожна партія прагне забезпечити собі підтримку народу — аж до членства або активної участі в ній1. Основною ознакою політичної партії є її прагнення до завоювання і здійснення державної влади. Для досягнення цієї мети партія організаційно об'єднує прихильників певних поглядів, ідей. За цими ознаками політична партія відріз- няється, по-перше, від суспільно-політичного руху, який не має характерних для партії організаційної структури та детально розробленої політичної програми, а по-друге, від групи інтересів, що не прагне до завоювання державної влади, а обмежується лише здійсненням впливу на неї. | Отже, політична партія — це добровільне та організаційно | оформлене об'єднання громадян, яке виражає інтереси 'Див.: Шмачкова Т. В. Из основ политологии Запада (характер режи- мов, гражданское общество й партийньїе системьі при демократии) // Полит. исследования. 1991. № 2. С. 138—139. 326 | частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом | здобуття, утримання і використання державної влади. Генезис політичних Політичні партії пройшли тривалий партій шлях формування і розвитку. Вони є продуктом соціально-економічних і суспільно-політичних процесів. Зародки політичних партій у вигляді станових угруповань, які виражали інтереси різних груп пануючого класу і боролися між собою за володіння державною владою або за вплив на неї, склалися ще в рабовласницькому і феодальному суспільстві. Політичні партії в сучасному їх розумінні (як масові організації) виникли лише у другій половині XIX ст. У розвитку партій як суб'єктів політичної діяльності М. Вебер розрізняв три стадії: аристократичної котерії (угруповання), політич- ного клубу і масової партії. Щоправда, всі стадії пройшли насправді лише дві англійські партії — вігів і торі. Більшість сучасних політичних партій сформувались одразу як масові партії. В Англії міжпартійна боротьба у сучасних її формах бере свій початок з другої половини XVII ст. У центрі цієї боротьби було питання про розширення повноважень парламенту за рахунок обмеження повноважень королівської влади. Поступово аристократичні роди, які протиборствували з цього питання, оформились у більш-менш згурто- вані партійні угруповання, що дістали назву вігів і торі (пізніше їх стали називати відповідно лібералами й консерваторами). Руйнування традиційних структур влади аристократії і поступове становлення представницької форми правління ознаменували вступ наприкінці XVIII — на початку XIX ст. на політичну арену буржуазії, різко посилили ідейне й політичне протистояння в суспільстві. Це дало поштовх формуванню нового типу об'єднань — політичних клубів, які відрізнялись від аристократичних угруповань — котерій — наявністю ідеологічної доктрини й розвинутої організаційної структури. Клуби виникали й діяли як центри формування і пропаганди в основному буржуазної ідеології. В Англії політичні клуби сформувались у 30-х роках XIX ст. Торі заснували Чарльтон клаб, а віги — Реформ клаб. Ці клуби успадкували історичні традиції аристократичних котерій. Вони вели позапарла- ментську діяльність, справляючи водночас великий вплив на парла- мент. У Франції найвідомішими були Якобінський клуб і Клуб кордельєрів, які виникли в ході буржуазної революції XVIII ст. й відіграли, особливо перший, значну роль у політичному житті. Поняття «політична партія» виникло лише в XIX ст. разом із формуванням представницьких інститутів і поши- ренням виборчого права. Під політичною партією малась на увазі організація, що прагнула до завоювання посад у : 327 Інституціоналізовані форми політики Політичні партії' і партійні системи І державних органах у конкурентній боротьбі за голоси ви- борців. Введення загального виборчого права, яке ознаменувало залучення до політики широких верств населення, поклало початок формуванню сучасних масових політичних партій. Перші з нтіх з'явились в основному в результаті злиття в єдині організації місцевих виборчих комітетів, що забезпе- чували підтримку депутатам. Однак на відміну від політич- них клубів політичні партії вже не обмежувались забезпечен- ням підтримки кандидатам з боку впливових кіл суспільства та збиранням необхідних для виборчої кампанії коштів, а чимраз більше орієнтувались на вплив на маси, завоювання виборців, залучення до своїх лав якомога більшої кількості членів. Появі масових політичних партій сприяв і розвиток робітничого руху. Робітничий клас створював політичні партії для захисту своїх корінних інтересів. До кінця XIX ст. масові партії виникли в Англії (ліберали й консерватори), а також на Заході континентальної частини Європи (соціал- демократи). Першою масовою партією вважається засноване в 1861 р. Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії. В 1863 р. виникла перша масова робітнича партія — Всеза- гальна німецька робітнича спілка (нині Соціал-демокра- тична партія Німеччини). У виникненні політичних партій залежно від їхньої ідейної орієнтації є певна хронологічна послідовність. Лібе- ралізм і ліберальні партії сформувались у боротьбі проти феодальних режимів. Консервативні партії постали як противага ліберальним партіям. Робітничі партії виникли в боротьбі з капіталістичною системою, а комуністичні пар- тії — в боротьбі проти соціал-демократії. Функції політичних Головне завдання політичних партій партій полягає в тому, щоб перетворити багато- манітність інтересів окремих індивідів, різноманітних соціальних спільностей у їх сукупний полі- тичний інтерес шляхом зведення цих інтересів до єдиного знаменника. В ідеалі мета кожної партії полягає у пред- ставництві в політичній системі тих верств населення, інтереси яких вона відображає. Через представництво в політичній сфері різних соціальних спільностей за допомо- гою партій громадянське суспільство й держава об'єднуються 328 в єдине ціле. Політичні партії, отже, є важливою ланкою, що поєднує громадянське суспільство й державу, сприяючи подоланню або пом'якшенню конфліктів між ними. Завдяки партіям суспільство здійснює контроль над державою, а держава — зворотний зв'язок із суспільством. У загальному вигляді механізм керівництва розвитком суспільства з боку політичних партій такий. Відбиваючи ті чи інші соціальні інтереси, партія створює або засвоює в готовому вигляді певну ідеологію, спрямовану на захист цих інтересів. На основі обраної ідеології визначається політич- на доктрина партії, яка формулює її політичні цілі, втілювані в програму. Політична доктрина встановлює зв'язок між ідеологією та політичною практикою і є інструментом боротьби за державну владу в суспільстві. Програма партії, яка розробляється на основі ідеології і політичної доктрини, об'єднує членів партії, є основою їхніх спільних дій, схиляє людей до вступу в партію. Вона змінюється частіше, ніж ідеологія, і в різних історичних ситуаціях може мати різний зміст. Альтернативні доктрини і програми є одним із важли- вих інструментів отримання підтримки мас та утвердження партії при владі. В сучасних демократичних суспільствах головним шляхом здобуття влади є перемога на виборах. Тому партія всіляко намагається залучити на свій бік якомога більшу частину суспільства. В разі оволодіння державною владою вона тією чи іншою мірою реалізує проголошений нею політичний курс через своїх представників в органах влади. Кожна партія здійснює це в суперництві чи співробітництві з іншими політичними партіями. Конкретизувати загальне призначення політичних партій можна шляхом визначення їх функцій, тобто тих завдань, які вони виконують у політичній системі. Основними функціями політичної партії в сучасному суспільстві є: політичне представництво соціальних інтересів; соціальна інтеграція — узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій; розробка ідеології, політичних доктрин і програм; боротьба за оволодіння державною владою та участь у її здійсненні; участь у формуванні й діяльності всіх ланок державного апарату; Політичні партії і партійні системи Інституціоналізовані форми політики участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного курсу держави; політична соціалізація — сприяння засвоєнню індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, залу- ченню його до політичної системи; формування громадської думки; політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як ЇЇ членів, прихиль- ників і виборців; підготовка та висунення кадрів для апарату держави, партії, громадських організацій. Сказане про політичні партії, їхні місце і роль у політич- ній системі, суспільстві в цілому стосується головним чином теоретичної моделі, ідеалу партії. В дійсності оцінка політич- них партій не може бути однозначно позитивною. Давно помічено, що їм властиві й істотні негативні риси; вони можуть спричиняти деструктивний вплив на суспільство. До негативних рис політичної партії належить, за визна- ченням одного із засновників теорії політичних партій — партології — Р. Міхельса, тенденція до олігархізації її струк- тури й діяльності. Ця тенденція випливає з самої природи політики — єдності й боротьби загальних і часткових інтересів. Суть її полягає в тому, що в партії, як і в будь-якій іншій великій організації, влада поступово зосереджується в руках керівників, утворюється розрив і протиставлення інтересів керівників і рядових членів, відбувається зосеред- ження зусиль на реалізації проміжних, а не кінцевих цілей. «Визнання організації, — писав Р. Міхельс, — це завжди вияв тенденції до олігархізації. Сутність будь-якої організації (партії, профспілки тощо) містить глибоко аристократичні риси. Організаційна машина, яка створює масивні структури, викликає в організованих масах серйозну зміну. Відношення вождя до мас вона перетворює на свою протилежність. Організація завершує остаточний поділ будь-якої партії або профспілки на керівну меншість і керовану більшість»2. Правомірність започаткованого Р. Міхельсом ще в 1911 р. критичного ставлення до політичних партій у подальшому знайшла своє широке практичне підтвердження. І не лише щодо протиставлення інтересів керівників і рядових членів. У XX ст. різко загострилась міжпартійна боротьба, на істо- ричну арену вступили партії екстремістського спрямуван- ня — комуністичні, фашистські, які в боротьбі за владу та в процесі її здійснення зробили ставку на насильство. В результаті сформувалось критичне ставлення до самого феномену політичної партії у багатьох політологів і політи- ків. Не без підстав набула поширення думка, що партії спотворюють волю народу, роз'єднують і протиставляють різні його частини, узурпують владу й відчужують рядових громадян від політичного життя, стимулюють жадобу влади, сприяють корупції. Деякі політологи єдино прийнятним типом політичної партії стали вважати деструктуровані й децентралізовані спільності, які б виникали в процесі само- організації громадян і функціонували як центри дискусій і прямої демократії. Однак очевидно, що такі організації були б нездатні у серйозній конкурентній боротьбі завойовувати та ефективно здійснювати державну владу. Суспільство не може обійтись без політичних партій, бо вони є виразниками об'єктивно існуючих багатоманітних соціальних інтересів, урівноважують ці інтереси в боротьбі за державну владу. За допомогою політичних партій громадянське суспільство вирішує низку важливих питань свого існування: делегує до владних структур своїх представників, здійснює вибір між різними концепціями суспільного розвитку, контролює діяльність вищих державних органів. Без опори на партії неможлива робота парламенту. Партії є необхідним елементом демократичної політичної системи. Політичний режим без партій увічнює панування традиційних еліт, сформованих за ознаками походження, знатності, багатства. Такий режим робить вибори формаль- ними й нав'язує народу чужих йому керівників. Історичний досвід показує, що якщо суспільством не керують політичні партії, то ним керують клани. Конкретизації загального уявлення про політичні партії, про їхні достоїнства й недо- ліки, місце і роль у політичній системі сприяє типологія політичних партій. 2 Михельс Р. Необходимость организации (глава из книги «Социология политической партии в условиях демократки») // Диалог. 1990. № 3. С. 58. Інституціоналізовані форми політики Політичні партії і партійні системи |