Главная страница
Навигация по странице:

  • СУТНІСТЬ, ГЕНЕЗИС І ФУНКЦІЇПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ Сутність політичної

  • Функції політичних

  • Шляхтун П.П. Політологія. С. Г. Рябов (Над унт КиєвоМогилянська академія)


    Скачать 3.82 Mb.
    НазваниеС. Г. Рябов (Над унт КиєвоМогилянська академія)
    АнкорШляхтун П.П. Політологія.doc
    Дата22.02.2017
    Размер3.82 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаШляхтун П.П. Політологія.doc
    ТипДокументы
    #3008
    страница36 из 64
    1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   ...   64

    323


    21 *




    Інституціоналізовані форми політики




    Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради
    України 28 червня 1996 р. К., 1996.

    Кочетков А. П.

    О формировании гражданского общества // Социально-полит. нау-
    ки. 1992. № 1.

    Кравченко Й. Й.

    Концепция гражданского общества в философском развитии //

    Полит. исследования. 1991. № 5.

    Левин Й. Б.

    Гражданское общество на Западе й в России // Полит. исследова-
    ния. 1996. № 5.

    Лінецькип С.

    Ідея правової держави в сучасній Україні: проблеми досвіду // Нова

    політика. 1996. № 5.

    Нерсесянц В. С.

    Правовое государство: история й современность // Вопр. филосо-

    фии. 1989. № 2.

    Одинцова А. В.

    Гражданское общество: прошлое, настоящее, будущее // Социально-
    полит. науки. 1991. № 12.

    Павленко Р., Рябов С.

    Динаміка громадянського суспільства в Україні // Нова політика.

    1996. № 5.

    Перегудов С. П.

    Гражданское общество: «трехчленная» или «одночленная» модель?

    // Полит. исследования. 1995. № 3.

    Смольков В. Г.

    Проблеми формирования гражданского общества // Социально-
    полит. науки. 1991. № 4.

    Тимошенко В. І.

    Правова держава (теоретико-історичне дослідження). К., 1994.

    Фергюсон А.

    Опьіт истории гражданского общества. М., 2000.

    Шабо Ж.-Л.

    Государственная власть: конституционньїе предели й порядок

    осуществления // Полит. исследования. 1993. № 3.

    Шапиро Й.

    Демократия й Гражданское общество // Полит. исследования, 1992.

    № 4.

    324

    ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ
    І ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ


    Поряд з державою важливими політич-
    ними інститутами, елементами полі-
    тичної системи суспільства є полі-
    тичні партії. Вони виражають інтереси
    соціальних спільностей і виступають голов-
    ною ланкою, яка пов'язує громадянське
    суспільство з державою, забезпечує пред-
    ставництво соціальних інтересів у політичній
    сфері суспільства. Багатоманітність соціаль-
    них інтересів зумовлює наявність у суспіль-
    стві різних політичних партій. У взаємодії —
    співробітництві чи боротьбі — між собою
    вони прагнуть до завоювання (найчастіше
    за допомогою виборів), утримання й
    використання державної влади. Перемога
    тієї чи іншої політичної партії на виборах
    створює можливість використання держав-
    них посад для утвердження її лінії у
    вирішенні економічних, соціальних і полі-
    тичних питань. Боротьба політичних партій і
    свобода виборів є важливими засадами
    демократичного суспільства.

    СУТНІСТЬ, ГЕНЕЗИС І ФУНКЦІЇ
    ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ


    Сутність політичної Слово «партія» (лат. рагіік — частина)

    партії означає частину більшої спільності або

    цілісності. Воно використовувалося ще

    в античному світі для позначення політичної організації,

    причому в негативному значенні — як неблагородного,

    -<» 325


    Інституціоналізовані форми політики


    Політичні партії і партійні системи




    ганебного союзу. Таке (негативне) розуміння партії як по-
    літичної організації збереглося в історії на тривалий час.
    Наукові спроби визначити сутність політичної партії, її місце
    в політичному житті суспільства були здійснені у XIX ст.
    При цьому в розумінні сутності партії виокремились такі три
    основних підходи:

    1) партія — це ідеологічна спільність людей, їх добро-
    вільне об'єднання навколо якоїсь ідеології. Таке розуміння
    характерне, зокрема, для ліберального напряму в історії
    політичної думки;

    2) партія — це організація певного суспільного класу чи
    соціальної групи. Розуміння політичної партії як суто
    класової організації, виразника корінних інтересів того чи
    іншого класу характерне для марксизму;

    3) партія — це громадська організація, інститут політич-
    ної системи, головним завданням якого є завоювання,
    утримання й використання державної влади.

    Узагальнивши ці підходи, відомий американський по-
    літолог Дж. Ла Паломбара вирізнив чотири основних
    елементи, які конституюють політичну партію. Будь-яка
    партія, вважає він, по-перше, є носієм ідеології або при-
    наймні відбиває конкретну орієнтацію, бачення світу й
    людини. По-друге, партія — це організація, тобто відносно
    тривале в часі об'єднання людей, це інститут. По-третє,
    метою партії є завоювання і здійснення влади. По-четверте,
    кожна партія прагне забезпечити собі підтримку народу —
    аж до членства або активної участі в ній1.

    Основною ознакою політичної партії є її прагнення до
    завоювання і здійснення державної влади. Для досягнення
    цієї мети партія організаційно об'єднує прихильників певних
    поглядів, ідей. За цими ознаками політична партія відріз-
    няється, по-перше, від суспільно-політичного руху, який не
    має характерних для партії організаційної структури та
    детально розробленої політичної програми, а по-друге, від
    групи інтересів, що не прагне до завоювання державної
    влади, а обмежується лише здійсненням впливу на неї.

    | Отже, політична партія — це добровільне та організаційно
    | оформлене об'єднання громадян, яке виражає інтереси

    'Див.: Шмачкова Т. В. Из основ политологии Запада (характер режи-
    мов, гражданское общество й партийньїе системьі при демократии) //
    Полит. исследования. 1991. № 2. С. 138—139.

    326

    | частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом
    | здобуття, утримання і використання державної влади.


    Генезис політичних Політичні партії пройшли тривалий

    партій шлях формування і розвитку. Вони є

    продуктом соціально-економічних і

    суспільно-політичних процесів. Зародки політичних партій у

    вигляді станових угруповань, які виражали інтереси різних

    груп пануючого класу і боролися між собою за володіння

    державною владою або за вплив на неї, склалися ще в

    рабовласницькому і феодальному суспільстві. Політичні

    партії в сучасному їх розумінні (як масові організації)

    виникли лише у другій половині XIX ст.

    У розвитку партій як суб'єктів політичної діяльності М. Вебер
    розрізняв три стадії: аристократичної котерії (угруповання), політич-
    ного клубу і масової партії. Щоправда, всі стадії пройшли насправді
    лише дві англійські партії — вігів і торі. Більшість сучасних політичних
    партій сформувались одразу як масові партії.

    В Англії міжпартійна боротьба у сучасних її формах бере свій
    початок з другої половини XVII ст. У центрі цієї боротьби було питання
    про розширення повноважень парламенту за рахунок обмеження
    повноважень королівської влади. Поступово аристократичні роди, які
    протиборствували з цього питання, оформились у більш-менш згурто-
    вані партійні угруповання, що дістали назву вігів і торі (пізніше їх стали
    називати відповідно лібералами й консерваторами).

    Руйнування традиційних структур влади аристократії і поступове
    становлення представницької форми правління ознаменували вступ
    наприкінці XVIII — на початку XIX ст. на політичну арену буржуазії,
    різко посилили ідейне й політичне протистояння в суспільстві. Це дало
    поштовх формуванню нового типу об'єднань — політичних клубів, які
    відрізнялись від аристократичних угруповань — котерій — наявністю
    ідеологічної доктрини й розвинутої організаційної структури. Клуби
    виникали й діяли як центри формування і пропаганди в основному
    буржуазної ідеології.

    В Англії політичні клуби сформувались у 30-х роках XIX ст. Торі
    заснували Чарльтон клаб, а віги — Реформ клаб. Ці клуби успадкували
    історичні традиції аристократичних котерій. Вони вели позапарла-
    ментську діяльність, справляючи водночас великий вплив на парла-
    мент. У Франції найвідомішими були Якобінський клуб і Клуб
    кордельєрів, які виникли в ході буржуазної революції XVIII ст. й
    відіграли, особливо перший, значну роль у політичному житті.

    Поняття «політична партія» виникло лише в XIX ст.
    разом із формуванням представницьких інститутів і поши-
    ренням виборчого права. Під політичною партією малась на
    увазі організація, що прагнула до завоювання посад у

    : 327


    Інституціоналізовані форми політики


    Політичні партії' і партійні системи





    І

    державних органах у конкурентній боротьбі за голоси ви-
    борців.

    Введення загального виборчого права, яке ознаменувало
    залучення до політики широких верств населення, поклало
    початок формуванню сучасних масових політичних партій.
    Перші з нтіх з'явились в основному в результаті злиття в
    єдині організації місцевих виборчих комітетів, що забезпе-
    чували підтримку депутатам. Однак на відміну від політич-
    них клубів політичні партії вже не обмежувались забезпечен-
    ням підтримки кандидатам з боку впливових кіл суспільства
    та збиранням необхідних для виборчої кампанії коштів, а
    чимраз більше орієнтувались на вплив на маси, завоювання
    виборців, залучення до своїх лав якомога більшої кількості
    членів.

    Появі масових політичних партій сприяв і розвиток
    робітничого руху. Робітничий клас створював політичні
    партії для захисту своїх корінних інтересів. До кінця XIX ст.
    масові партії виникли в Англії (ліберали й консерватори), а
    також на Заході континентальної частини Європи (соціал-
    демократи). Першою масовою партією вважається засноване
    в 1861 р. Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії.
    В 1863 р. виникла перша масова робітнича партія — Всеза-
    гальна німецька робітнича спілка (нині Соціал-демокра-
    тична партія Німеччини).

    У виникненні політичних партій залежно від їхньої
    ідейної орієнтації є певна хронологічна послідовність. Лібе-
    ралізм і ліберальні партії сформувались у боротьбі проти
    феодальних режимів. Консервативні партії постали як
    противага ліберальним партіям. Робітничі партії виникли в
    боротьбі з капіталістичною системою, а комуністичні пар-
    тії — в боротьбі проти соціал-демократії.

    Функції політичних Головне завдання політичних партій
    партій полягає в тому, щоб перетворити багато-
    манітність інтересів окремих індивідів,
    різноманітних соціальних спільностей у їх сукупний полі-
    тичний інтерес шляхом зведення цих інтересів до єдиного
    знаменника. В ідеалі мета кожної партії полягає у пред-
    ставництві в політичній системі тих верств населення,
    інтереси яких вона відображає. Через представництво в
    політичній сфері різних соціальних спільностей за допомо-
    гою партій громадянське суспільство й держава об'єднуються

    328

    в єдине ціле. Політичні партії, отже, є важливою ланкою, що
    поєднує громадянське суспільство й державу, сприяючи
    подоланню або пом'якшенню конфліктів між ними. Завдяки
    партіям суспільство здійснює контроль над державою, а
    держава — зворотний зв'язок із суспільством.

    У загальному вигляді механізм керівництва розвитком
    суспільства з боку політичних партій такий. Відбиваючи ті
    чи інші соціальні інтереси, партія створює або засвоює в
    готовому вигляді певну ідеологію, спрямовану на захист цих
    інтересів. На основі обраної ідеології визначається політич-
    на доктрина партії, яка формулює її політичні цілі, втілювані
    в програму. Політична доктрина встановлює зв'язок між
    ідеологією та політичною практикою і є інструментом
    боротьби за державну владу в суспільстві. Програма партії,
    яка розробляється на основі ідеології і політичної доктрини,
    об'єднує членів партії, є основою їхніх спільних дій, схиляє
    людей до вступу в партію. Вона змінюється частіше, ніж
    ідеологія, і в різних історичних ситуаціях може мати різний
    зміст. Альтернативні доктрини і програми є одним із важли-
    вих інструментів отримання підтримки мас та утвердження
    партії при владі.

    В сучасних демократичних суспільствах головним
    шляхом здобуття влади є перемога на виборах. Тому партія
    всіляко намагається залучити на свій бік якомога більшу
    частину суспільства. В разі оволодіння державною владою
    вона тією чи іншою мірою реалізує проголошений нею
    політичний курс через своїх представників в органах влади.
    Кожна партія здійснює це в суперництві чи співробітництві
    з іншими політичними партіями.

    Конкретизувати загальне призначення політичних партій
    можна шляхом визначення їх функцій, тобто тих завдань, які
    вони виконують у політичній системі. Основними функціями
    політичної партії в сучасному суспільстві є:

    політичне представництво соціальних інтересів;

    соціальна інтеграція — узгодження соціальних інтересів
    через взаємодію політичних партій;

    розробка ідеології, політичних доктрин і програм;

    боротьба за оволодіння державною владою та участь у її
    здійсненні;

    участь у формуванні й діяльності всіх ланок державного
    апарату;


    Політичні партії і партійні системи


    Інституціоналізовані форми політики




    участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного
    курсу держави;

    політична соціалізація — сприяння засвоєнню індивідом
    певної системи політичних знань, норм і цінностей, залу-
    ченню його до політичної системи;

    формування громадської думки;

    політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії
    якомога ширших верств населення як ЇЇ членів, прихиль-
    ників і виборців;

    підготовка та висунення кадрів для апарату держави,
    партії, громадських організацій.

    Сказане про політичні партії, їхні місце і роль у політич-
    ній системі, суспільстві в цілому стосується головним чином
    теоретичної моделі, ідеалу партії. В дійсності оцінка політич-
    них партій не може бути однозначно позитивною. Давно
    помічено, що їм властиві й істотні негативні риси; вони
    можуть спричиняти деструктивний вплив на суспільство.

    До негативних рис політичної партії належить, за визна-
    ченням одного із засновників теорії політичних партій —
    партології — Р. Міхельса, тенденція до олігархізації її струк-
    тури й діяльності. Ця тенденція випливає з самої природи
    політики — єдності й боротьби загальних і часткових
    інтересів. Суть її полягає в тому, що в партії, як і в будь-якій
    іншій великій організації, влада поступово зосереджується в
    руках керівників, утворюється розрив і протиставлення
    інтересів керівників і рядових членів, відбувається зосеред-
    ження зусиль на реалізації проміжних, а не кінцевих цілей.
    «Визнання організації, — писав Р. Міхельс, — це завжди
    вияв тенденції до олігархізації. Сутність будь-якої організації
    (партії, профспілки тощо) містить глибоко аристократичні
    риси. Організаційна машина, яка створює масивні структури,
    викликає в організованих масах серйозну зміну. Відношення
    вождя до мас вона перетворює на свою протилежність.
    Організація завершує остаточний поділ будь-якої партії або
    профспілки на керівну меншість і керовану більшість»2.

    Правомірність започаткованого Р. Міхельсом ще в 1911 р.
    критичного ставлення до політичних партій у подальшому
    знайшла своє широке практичне підтвердження. І не лише

    щодо протиставлення інтересів керівників і рядових членів.
    У XX ст. різко загострилась міжпартійна боротьба, на істо-
    ричну арену вступили партії екстремістського спрямуван-
    ня — комуністичні, фашистські, які в боротьбі за владу та в
    процесі її здійснення зробили ставку на насильство. В
    результаті сформувалось критичне ставлення до самого
    феномену політичної партії у багатьох політологів і політи-
    ків. Не без підстав набула поширення думка, що партії
    спотворюють волю народу, роз'єднують і протиставляють
    різні його частини, узурпують владу й відчужують рядових
    громадян від політичного життя, стимулюють жадобу влади,
    сприяють корупції. Деякі політологи єдино прийнятним
    типом політичної партії стали вважати деструктуровані й
    децентралізовані спільності, які б виникали в процесі само-
    організації громадян і функціонували як центри дискусій і
    прямої демократії.

    Однак очевидно, що такі організації були б нездатні у
    серйозній конкурентній боротьбі завойовувати та ефективно
    здійснювати державну владу. Суспільство не може обійтись
    без політичних партій, бо вони є виразниками об'єктивно
    існуючих багатоманітних соціальних інтересів, урівноважують
    ці інтереси в боротьбі за державну владу. За допомогою
    політичних партій громадянське суспільство вирішує низку
    важливих питань свого існування: делегує до владних
    структур своїх представників, здійснює вибір між різними
    концепціями суспільного розвитку, контролює діяльність
    вищих державних органів. Без опори на партії неможлива
    робота парламенту.

    Партії є необхідним елементом демократичної політичної
    системи. Політичний режим без партій увічнює панування
    традиційних еліт, сформованих за ознаками походження,
    знатності, багатства. Такий режим робить вибори формаль-
    ними й нав'язує народу чужих йому керівників. Історичний
    досвід показує, що якщо суспільством не керують політичні
    партії, то ним керують клани. Конкретизації загального
    уявлення про політичні партії, про їхні достоїнства й недо-
    ліки, місце і роль у політичній системі сприяє типологія
    політичних партій.

    2 Михельс Р. Необходимость организации (глава из книги «Социология
    политической партии в условиях демократки») // Диалог. 1990. № 3. С. 58.


    Інституціоналізовані форми політики


    Політичні партії і партійні системи



    1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   ...   64


    написать администратору сайта