Главная страница
Навигация по странице:

  • ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВОТА ЙОГО ВЗАЄМОЗВЯЗОКЗ ДЕРЖАВОЮ Становлення

  • Структура

  • Економічною основою

  • Шляхтун П.П. Політологія. С. Г. Рябов (Над унт КиєвоМогилянська академія)


    Скачать 3.82 Mb.
    НазваниеС. Г. Рябов (Над унт КиєвоМогилянська академія)
    АнкорШляхтун П.П. Політологія.doc
    Дата22.02.2017
    Размер3.82 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаШляхтун П.П. Політологія.doc
    ТипДокументы
    #3008
    страница33 из 64
    1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   64

    298


    299




    Інституціоналізовані форми політики

    Правова держава та громадянське суспільство


    уваги. Соціалістична концепція прав людини, навпаки,
    виходить із колективістського принципу, віддаючи пріоритет
    суспільству й державі, колективу перед особою.

    Конституційно-правова теорія не тільки розмежовує
    права і свободи людини та права і свободи громадянина, а й
    проводить відмінність між правами і свободами та здійснює
    їх класифікацію за різними ознаками. Права — це забез-
    печені людині як соціальній істоті суспільством і закріплені
    в законодавстві можливості володіти, користуватися й
    розпоряджатися матеріальними, політичними, культурними
    та іншими соціальними благами і цінностями, користува-
    тися свободами в межах, визначених законом. Основні права
    громадян закріплюються в конституції держави. Це, напри-
    клад, право на власність, працю, відпочинок, житло, охорону
    здоров'я, освіту, участь в управлінні державними та громад-
    ськими справами тощо.

    Свободи — це демократичні політичні і правові норми, які
    визначають становище людини в державі, забезпечують
    громадянам держави реальну можливість безперешкодно
    користуватися матеріальними й духовними благами, всебічно
    задовольняти особисті та суспільні інтереси. Основними
    політичними свободами, які також закріплюються конститу-
    ційне, є свобода слова, друку, спілок, асоціацій, зборів,
    мітингів, демонстрацій та маніфестацій, свобода совісті
    тощо. Основний зв'язок між правами і свободами полягає в
    тому, що політичні свободи виступають інструментом напов-
    нення прав громадянина реальним змістом.

    Існують різні класифікації прав і свобод особи. Найпо-
    ширенішою є класифікація, що передбачає поділ основних
    прав і свобод на три групи: соціально-економічні, політичні
    та особисті. В основі такого поділу лежить характер від-
    носин, які виникають між індивідом і державою, а також між
    самими індивідами. Соціально-економічні права і свободи —
    на власність, працю, відпочинок, житло тощо — належать
    особі як члену громадянського суспільства. Найважливішим
    з них є право на володіння і розпорядження приватною
    власністю. Політичними правами і свободами особа наділя-
    ється як член політичної спільноти, як громадянин. Ці права
    визначають правовий статус громадянина у процесі здій-
    снення державної влади. Найважливішим з них є виборче
    право. Особистими правами і свободами індивід наділяється

    300

    як фізична особа незалежно від того, є він громадянином
    даної держави чи ні.

    Досить численні особисті права і свободи умовно поділя-
    ються на дві основних групи: права і свободи, які захищають
    індивіда від інших осіб; права і свободи, які захищають
    індивіда від свавілля з боку держави. До першої групи
    належать передусім природні права. Друга група охоплює
    свободи приватного життя — недоторканність житла, таєм-
    ницю листування, свободу пересування і вибору місця
    проживання та деякі інші.

    Конституційно-правова теорія і практика знає два
    основних способи визначення обсягу прав і свобод особи —
    позитивний (дозвільний) і негативний (заборонний). У
    більшості держав світу конституції та інші джерела консти-
    туційного права встановлюють, що громадянин може робити
    у різних сферах суспільного життя і які особисті права він
    має. Це позитивний, або дозвільний, спосіб визначення обсягу
    прав і свобод, який грунтується на принципі: «Все, що не
    дозволено, — заборонено».

    У деяких країнах застосовується негативний, або заборон-
    ний, спосіб визначення обсягу прав і свобод особи, за якого
    законодавство встановлює лише те, що особа не може
    робити. Тут діє принцип: «Усе, що не заборонено, —
    дозволено». У Великобританії, наприклад, права і свободи
    особи формулюються судами, які в ході судового розгляду
    приймають рішення (судові прецеденти), що обмежують дії
    особи. Поза цими обмеженнями перебуває сфера реалізації
    прав і свобод.

    Теорія і практика правової держави передбачає не тільки
    конституційне проголошення, а й гарантування прав і
    свобод особи. При цьому визнається, що конституційні
    гарантії можуть стати реальними лише в тому разі, якщо
    наявні в них положення конкретизуються і деталізуються у
    відповідних законах, які встановлюють механізми застосу-
    вання гарантій. За таких умов головною гарантією прав і
    свобод особи виступає суд. Право, яке неможливо захистити
    в суді, залишається лише конституційною декларацією. З
    огляду на це деякі конституціоналісти не визнають соціально-
    економічних прав за власне права, оскільки вони не можуть
    бути захищені в суді. Якщо, наприклад, людина є безробіт-

    301


    Інституціоналізовані форми політики

    Правова держава та громадянське суспільство


    ною або не має житла, то ніякий суд не забезпечить її
    роботою чи квартирою.

    Процедурна деталізація забезпечення прав людини є
    характерною рисою найбільш розвинених правових систем,
    а також, по суті, показником реальності самих прав. Деякі
    конституціоналісти вважають, що належний судовий захист
    прав і свобод людини і громадянина можливий лише в
    країнах з прецедентною системою права, де рішення вищих
    судових органів у конкретній справі є обов'язковими для
    судів у розв'язанні аналогічних справ. «Конституційні гаран-
    тії прав особи, — зазначає російський конституціоналіст
    А. О. Мішин, — дійсні лише тоді, коли вони закріплені не
    тільки (і не стільки) в тексті Основного Закону, скільки в
    розгорнутій системі стійких процедурних правил, які на
    практиці реалізують життєвість цих конституційних гарантій...
    Головною гарантією прав і свобод людини в демократичній
    державі є струнка, чітко розроблена система конституційно-
    застосовних нормативних актів усіх рівнів. Лише в країнах з
    прецедентною системою права, де суд наділений по суті
    правотворчими правами, можна назвати головною гарантією
    суд. У всіх інших країнах неповнота й суперечливість зако-
    нодавства може звести нанівець будь-яку конституційну
    норму навіть за наявності незалежного і самостійного суду»8.

    Само собою зрозуміло, що в будь-якій державі правове
    положення особи багато в чому визначається економічною
    основою держави. Без належних економічних гарантій
    соціально-економічні права і свободи, проголошені консти-
    туцією, будуть порожніми деклараціями.

    У правовій державі забезпечення прав і свобод громадян
    невід'ємне від визнання за ними певних обов'язків. Най-
    головнішим із них є обов'язок кожного громадянина не-
    ухильно дотримуватися конституції, законів та інших норма-
    тивних актів держави. До числа інших обов'язків належать,
    зокрема, обов'язки працювати, сплачувати податки, піклу-
    ватися про дітей, військова повинність тощо.

    Забезпечення верховенства правового закону, прав і
    свобод людини і громадянина можливе лише за наявності
    третьої складової теорії і практики правової держави —
    поділу державної влади на законодавчу, виконавчу й судову з

    8 Мишин А. А. Конституционное (государственное) право зарубежньїх
    стран. М., 1996. С. 56, 59.

    досконалим механізмом стримувань і противаг, який
    виключає монополізацію влади однією особою, органом або
    соціальною верствою і забезпечує відповідність усієї системи
    публічної влади вимогам права та їх послідовне дотримання.
    Кожна з гілок влади повинна мати певне місце в системі
    державної влади і відповідно до своєї природи, характеру
    функцій і призначення вести державні справи специфічними
    засобами у притаманних їм формах і межах. У правовій
    державі особливо важливу роль у системі поділу влади
    відіграє судова її гілка. Суд — це орган захисту права від
    будь-яких порушень, у тому числі з боку держави. Істотна
    частина повноважень судової влади полягає у здійсненні
    конституційно-правового контролю за нормативними
    актами законодавчої і виконавчої влади. Суд покликаний
    захищати право як від будь-яких конкретних протиправних
    дій, так і від усіх протиправних норм.

    Побудова правової держави — це довготривалий і склад-
    ний процес перетворень у всіх сферах суспільного життя.
    Конституційне проголошення держави правовою може бути
    лише початком цього процесу і саме по собі не означає
    наявності в країні правової держави.

    ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
    ТА ЙОГО ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК
    З ДЕРЖАВОЮ


    Становлення

    концепції

    громадянського

    суспільства

    В основі ідеї громадянського суспіль-
    ства лежить проблема відносин людини
    з політичною владою, суспільства з
    державою. Ця проблема завжди пере-
    бувала в центрі філософської і полі-
    тичної думки. Так, ще Платон і Арістотель, хоча й
    ототожнювали суспільство з державою, але водночас роз-
    глядали питання взаємовідносин людини і влади в контексті
    аналізу різних форм державного правління. Саме ж по-
    няття «громадянське суспільство» з'явилося лише у
    XVIII ст., зокрема у працях Г. Греція, Т. Гоббса, Дж. Локка.
    Причому в різні часи у це поняття вкладався неоднаковий
    зміст.


    303


    302




    Інституціоналізовані форми політики

    Правова держава та громадянське суспільство


    Концептуального оформлення ідея громадянського суспільства
    набула у творчості Т. Гоббса. Він одним із перших почав протиставляти
    природне й суспільно-політичне в людині. Природне в людині є
    некерованим і тому неполітичним, тоді як суспільне підпорядковується
    законам суспільства, а політичне — владі, державі. Вважаючи свободу
    природним станом, Т. Гоббс водночас обґрунтовував необхідність
    підпорядкування владі держави нічим не обмеженої свободи, яка веде
    до загальної ворожнечі й насильства. Так природному суспільству (зосі-
    еіаз паШгаїіз) було протиставлене громадянське суспільство (зосіеіаз
    сіуіііз) як сукупність членів суспільства, співгромадян, підпорядкованих
    владі держави. За Т. Гоббсом, громадянське суспільство — це одержав-
    лене суспільство, яке є результатом переходу від природного до сус-
    пільно-політичного стану. Держава творить громадянське суспільство,
    закладаючи його основи, встановлюючи порядок, цивілізуючи
    суспільство та його членів.

    Дж. Локк підтримав і розвинув ідею Т. Гоббса про одержавлене
    суспільство як суспільство громадянське. Він, зокрема, писав: «Ті, хто
    об'єднані в одне ціле і мають спільний встановлений закон і судову
    установу, куди можна звертатися і яка наділена владою вирішувати
    спори між ними й карати злочинців, ті перебувають у громадянському
    суспільстві; але ті, хто не мають такого спільного судилища, я маю на
    увазі — на землі, вони все ще перебувають у природному стані, за якого
    кожний, коли немає нікого іншого, сам є суддею і катом...»'.

    Хоча Т. Гоббс і Дж. Локк виходили з договірної теорії походження
    держави, вони зробили з неї різні висновки. Як апологет абсолютної
    монархічної влади Т. Гоббс стверджував, що, уклавши одного разу
    суспільний договір і перейшовши до громадянського стану, люди
    повинні в усьому підкорятися державі й не можуть чинити їй спротив.
    Дж. Локк, навпаки, обґрунтовував право народу на опір державі в тому
    разі, якщо вона нехтує його права та інтереси. Він доводив, що,
    уклавши суспільний договір, держава отримує від людей рівно стільки
    влади, скільки необхідно й достатньо для досягнення головної мети
    політичного співтовариства — створення умов для того, щоб усі й
    кожен могли забезпечувати свої громадянські інтереси, і не може
    зазіхати на природні права людей — на життя, свободу, власність тощо.
    Хоча Дж. Локк іще не розмежовував суспільство й державу, розріз-
    нення ним прав особи й держави мало велике значення для
    становлення концепції громадянського суспільства.

    Принципово важливий унесок у розвиток концепції громадян-
    ського суспільства зробив Г. В. Ф. Гегель. На відміну від своїх поперед-
    ників, котрі не розмежовували суспільство й державу, він розглядав їх
    як окремі утворення. На його думку, громадянське суспільство існує не
    всередині держави, а поряд з нею. У Гегеля громадянське суспільство є
    сферою матеріальних умов життя, в якій індивіди пов'язані інтересами.
    Це суспільство філософ розглядав як сукупність індивідів, котрі за

    9 Локк Дж. О государственном правлений // Избр. филос. про-
    изведения: В 2 т. М., 1960. Т. 2. С. 320.

    304

    допомогою праці задовольняють власні потреби й потреби інших,
    фундаментом громадянського суспільства є приватна власність.
    Перехід від громадянського суспільства до держави відбувається тоді,
    коли окремі члени суспільства об'єднуються в органічну цілісність,
    тобто в державу. У взаємовідносинах суспільства й держави Гегель
    віддавав перевагу останній, вважаючи, що в ній представлена загальна
    воля громадян, тоді як громадянське суспільство є сферою реалізації
    часткових, приватних інтересів окремих осіб.

    К. Маркс, як і Гегель, також вважав, що громадянське суспільство
    існує поза державою як політичним інститутом. Він розглядав це
    суспільство як сукупність сімей, суспільних станів і класів, відносин
    власності й розподілу, взагалі всіх форм і способів позадержавного
    існування та функціонування суспільства. Однак на відміну від Гегеля
    К. Маркс виходив з ідеї вторинності держави стосовно громадянського
    суспільства, а в кінцевому підсумку — стосовно його економічної
    структури. На його думку, громадянське суспільство, в якому приватній
    власності належить вирішальна роль, породжує державу. Таке суспіль-
    ство є буржуазним, держава в якому, як і будь-яка держава, є знаряддям
    класового панування. Історичний розвиток, за К. Марксом, веде до
    звільнення громадянського суспільства від держави. Не держава
    підпорядковує собі суспільство, а суспільство з його базисними еконо-
    мічними відносинами підпорядковує собі державу і в кінцевому
    підсумку розчиняє її в самоврядних структурах, держава в комуні-
    стичному суспільстві відмирає.

    Так поступово склалася концепція громадянського сус-
    пільства як сфери недержавних суспільних відносин, що так
    чи інакше співвідноситься і взаємодіє з державою як
    політичним інститутом. Під громадянським суспільством
    почали розуміти все те в суспільстві, що не є державою і
    державним.

    І Таким чином, громадянське суспільство — це сфера недер-
    | жавних суспільних інститутів і відносин.

    Концепція громадянського суспільства має сенс лише в
    межах дихотомії «громадянське суспільство — держава».
    Полягає він у тому, щоб шляхом розмежування громадян-
    ського суспільства і держави робити їх соціальними партне-
    рами, заперечувати вивищення держави над суспільством,
    Доводити, що держава є похідною від громадянського
    суспільства й повинна слугувати йому, а не навпаки, як це
    нерідко трапляється.

    Становлення громадянського суспільства як історичної
    реальності розпочалося з зародженням капіталізму, коли
    буржуазія повела боротьбу проти абсолютистського одержав-

    2-1330

    305


    Інституціоналізовані форми політики

    Правова держава та громадянське суспільство



    20*
    лення суспільного життя, жорстких меж станового феодаль-
    ного ладу, за вільну економічну діяльність, політичні права і
    свободи, демократичні форми державного правління.
    Виникнення громадянського суспільства пов'язується з
    появою громадянина як самостійного, індивідуального члена
    суспільства, який усвідомлює себе таким, наділений певним
    комплексом невідчужуваних прав і свобод і відповідає перед
    суспільством за всі свої дії. Переломним рубежем у
    становленні в країнах Західної Європи правової держави і
    громадянського суспільства була Велика французька
    революція XVIII ст., а в політико-правовому відношенні —
    прийнята під час її здійснення «Декларація прав людини і
    громадянина» (1789), яка проголошувала недоторканність
    природних прав людини і прав громадянина і була
    своєрідним маніфестом правової держави і громадянського
    суспільства.

    Відокремленість громадянського суспільства від держави
    не означає, що воно перебуває поза сферою державного
    впливу. Так чи інакше держава регулює всі суспільні відно-
    сини — від сімейних до політичних, однак це регулювання
    може здійснюватись як на основі закону, котрий у правовій
    державі є результатом суспільного консенсусу, так і шляхом
    довільної регламентації з боку різних державних структур і
    посадових осіб, нерідко всупереч суспільним інтересам.
    Громадянське суспільство перебуває поза межами такої
    довільної регламентації з боку держави. Воно повинно мати
    певну автономію щодо держави як політичного інституту.

    Конкретизації уявлень про громадянське суспільство
    сприятиме з'ясування його структури.

    Структура Громадянське суспільство має таку саму
    громадянського структуру, як і суспільство в цілому, її
    суспільства складають багатоманітні суспільні від-
    носини — економічні, соціальні, полі-
    тичні, соціокультурні тощо та їх суб'єкти, за винятком
    держави.

    Економічною основою, фундаментом громадянського сус-
    пільства є недержавна власність на засоби виробництва.
    Вона може існувати в індивідуальній і колективній формах.
    Суб'єктами різновидів індивідуальної власності виступають
    індивіди та домашні (сімейні) господарства. Колективною є
    власність акціонерних товариств, кооперативів, релігійних і
    1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   64


    написать администратору сайта