Главная страница
Навигация по странице:

  • Унітарною

  • Федерація — це союзна держава, територія якої склада-ється з державних утворень, наділених юридичною і певноюполітичною самостійністю.

  • Шляхтун П.П. Політологія. С. Г. Рябов (Над унт КиєвоМогилянська академія)


    Скачать 3.82 Mb.
    НазваниеС. Г. Рябов (Над унт КиєвоМогилянська академія)
    АнкорШляхтун П.П. Політологія.doc
    Дата22.02.2017
    Размер3.82 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаШляхтун П.П. Політологія.doc
    ТипДокументы
    #3008
    страница30 из 64
    1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   64

    275


    Інституціоналізовані форми політики

    Держава — головний інститут політичної системи суспільства


    обраного на загальних виборах і наділеного великими
    повноваженнями глави держави і, по суті, ставить суспіль-
    ство в залежність від особистих якостей однієї особи.
    Притаманний цим формам жорсткий поділ влади може
    спричинити протистояння законодавчої та виконавчої гілок
    влади, яке загострюється в періоди розділеного правління.
    Наділення президента нормотворчими повноваженнями
    породжує так зване указне право, підвищує ризик одно-
    осібного прийняття невиважених політичних рішень, які
    мають силу закону. Невиправдано велику роль у керівництві
    державою відіграє безпосереднє оточення (апарат, адміні-
    страція) президента. Не передбачаючи дієвого впливу
    політичних партій на формування й діяльність уряду, прези-
    дентська і президентсько-парламентарна форми правління
    не сприяють формуванню в країні впливових політичних
    партій, без яких неможливе демократичне здійснення
    державної влади. Недоліки президентської форми республі-
    канського правління особливо наочно проявляються у так
    званих суперпрезидентських республіках Латинської Америки
    й монократичних республіках Африки, де майже вся
    державна влада зосереджена в руках президента. Не уникли
    цих недоліків і більшість колишніх радянських республік, що
    стали незалежними державами.

    Тут постає питання про те, чому ж тоді США вдається
    уникати більшості іманентне притаманних президентсько-
    республіканській формі правління недоліків, зокрема
    авторитаризму глави держави? Відбувається це завдяки дії в
    країні низки демократичних чинників політичного життя.
    По-перше, досконала система стримувань і противаг, яка
    урівноважує різні гілки влади. По-друге, жорсткий правовий
    нагляд за діяльністю всіх ланок законодавчої і виконавчої
    влади з боку судової влади. По-третє, розвинена двопартійна
    система, яка забезпечує потужну опозицію президентові з
    боку однієї з партій. По-четверте, демократична політична
    культура американського суспільства. Це суспільство не
    знало станового поділу і сформувалося з вільних і рівних
    громадян, які не терплять найменших зазіхань на їхні права
    і свободи й не сприймають будь-якої диктатури. Опозиція
    розглядає діяльність президента, осіб з його оточення і
    навіть їхнє особисте життя, образно кажучи, крізь збільшу-
    вальне скло. Навіть найменші прорахунки президента,

    276

    відхилення від правових чи моральних норм, не кажучи вже
    про його відверті зловживання владою, негайно стають не
    лише надбанням громадськості, а й предметом судового

    розгляду.

    Парламентарна форма республіканського правління по-
    збавлена зазначених недоліків президентської форми, проте
    вона ефективна лише за наявності у країні розвиненої
    системи політичних партій і представництва в парламенті
    небагатьох із них. У разі коли в парламенті представлено
    багато політичних партій, гостро постають проблеми визна-
    чення парламентської більшості, формування на її основі
    уряду й забезпечення стабільності його діяльності. Відсут-
    ність у парламенті чітко визначеної і сталої більшості,
    слабкість і нетривалість партійних коаліцій зумовлюють
    нестабільність уряду, а у зв'язку з цим — і самого парла-
    менту, який може бути розпущений з ініціативи уряду.
    Міністерські пости стають об'єктом виснажливого й не
    завжди чесного міжпартійного торгу, іноді їх обіймають
    далекі від професіоналізму у відповідній галузі партійні
    функціонери. Внаслідок особливостей розкладу в парламенті
    партійно-політичних сил невиправдано велику роль у здій-
    сненні державної влади можуть відігравати другорядні
    політичні партії, як, наприклад, у ФРН. Наочним прикладом
    урядової нестабільності може бути Італія, де за повоєнні
    роки змінилося більш як півсотні урядів. У сприятливій
    соціально-економічній обстановці часті зміни урядів не
    викликають важких негативних наслідків, однак у кризових
    ситуаціях урядова нестабільність може спричинити дезор-
    ганізацію державного управління і руйнування владних

    структур.

    Змішана форма республіканського правління може уни-
    кати деяких із зазначених недоліків президентської і
    парламентарної республік. А може й поєднувати в собі
    недоліки обох цих форм, не використовуючи їх переваги, що
    нерідко буває, особливо в країнах з нерозвиненими демокра-
    тичними традиціями. Ідеальної форми державного правління
    немає. Стабільність політичної системи, ефективність дер-
    жавної влади залежать не стільки від форми правління,
    скільки від досконалості та узгодженості всіх елементів
    механізму здійснення державної влади аж до найдрібніших
    Деталей парламентського регламенту й виборчої системи.

    277


    Інституціоналізовані форми політики

    Держава — головний інститут політичної системи суспільства


    Форми державного 1 Форма державного устрою — це спосіб
    устрою 1 територіальної організації держави,
    що визначається принципами взаємо-
    відносин держави як цілого і її тери-
    торіальних складових.


    Якщо форма державного правління — це відносини між
    вищими органами держави, то форма державного устрою —
    це відносини між різними органами влади, що існують у
    територіальних одиницях держави, з центральними органа-
    ми державної влади.

    Хоча форми державного устрою різноманітні і в кожній
    країні мають свої особливості, розрізняють дві основних
    форми — унітарну і федеративну.

    Унітарною (франц. Ітіїаіге — єдиний, від лат. Ішіїаз —
    єдність) є така держава, територія якої складається з
    адміністративних або політико-адміністративних одиниць.

    Відмінність між адміністративними й політико-адміні-
    стративними одиницями полягає в тому, що останні мають
    ті чи інші ознаки власної державності і виступають як
    автономні утворення. За своєю юридичною природою авто-
    номія є самоврядуванням населення на частині території
    держави, що виявляється у наданні органам автономії
    законодавчих повноважень з питань місцевого значення.
    Правовий статус автономних одиниць відмінний від статусу
    звичайних адміністративно-територіальних одиниць. Най-
    частіше цей статус надається лише окремим частинам
    держави, хоча існують і такі країни, вся територія яких
    складається з автономних утворень (Іспанія, Італія).

    У кожній автономії утворюються представницькі органи,
    які виконують законодавчу функцію в межах своєї компе-
    тенції. Представницькі органи автономій формують вико-
    навчі органи, які несуть перед ними політичну відпові-
    дальність. Діяльність таких органів контролюється централь-
    ними органами державної влади. Зміст та обсяг повноважень
    органів автономій у різних країнах неоднакові.

    З урахуванням історичних і географічних чинників авто-
    номії можуть утворюватися за адміністративним та націо-
    нальним принципами. В Іспанії, наприклад, більшість
    автономних областей утворено за адміністративним принци-
    пом, а Басконію й Каталонію — за національним. Національ-

    278

    ні автономії існують також у Молдові, Узбекистані та деяких
    інших державах.

    За ознакою централізації політичної влади унітарні
    держави поділяються на децентралізовані, відносно децент-
    ралізовані і централізовані. У децентралізованих унітарних
    державах існує конституційний розподіл повноважень між
    центральною владою й територіальними одиницями вищого
    рівня. Відносно децентралізованими унітарними державами
    є такі, в яких вищі територіальні одиниці мають винятково
    або головним чином адміністративний характер, а самовряд-
    ний характер мають лише низові одиниці. У централізованих
    унітарних державах місцевої автономії немає взагалі, а
    функції влади на місцях здійснюють тільки призначені
    центральною владою адміністратори.

    З особливостями територіального устрою пов'язані інші
    ознаки унітарної держави. Це, по-перше, єдина конституція,
    норми якої застосовуються на всій території країни без будь-
    яких вилучень або обмежень. По-друге, єдина система
    вищих органів державної влади, юрисдикція яких також
    поширюється на територію всієї країни. По-третє, єдина
    система права. Місцеві органи управління зобов'язані засто-
    совувати у відповідних адміністративних і політико-адміні-
    стративних одиницях нормативні акти, які приймаються
    центральними органами державної влади, їхня власна
    нормовстановлююча діяльність має суто підлеглий характер.
    По-четверте, єдина судова система, яка здійснює правосуддя
    на всій території країни, керуючись єдиними нормами
    права; судові органи, що створюються в територіальних оди-
    ницях, є ланками єдиної централізованої судової системи.
    По-п'яте, єдине громадянство. Населення унітарної держави
    має єдину політичну належність. Ніякі адміністративно-
    територіальні одиниці власного громадянства мати не
    можуть8.

    Унітарна форма державного устрою є переважаючою у
    світі. Унітарні, зокрема, більшість держав Європи, Латин-
    ської Америки та Африки.

    Федерація — це союзна держава, територія якої склада-
    ється з державних утворень, наділених юридичною і певною
    політичною самостійністю.


    8 Див.: Мишин А. А. Конституционное (государственное) право зару-
    бежньїх стран. М., 1996. С. 92.

    279


    Інституціоналізовані форми політики

    Держава — головний інститут політичної системи суспільства


    Головна відмінність між унітарною та федеративною
    державами полягає в тому, що територія унітарної держави
    складається з тією чи іншою мірою самоврядних адміністра-
    тивних чи політико-адміністративних одиниць, які не мають
    політичної самостійності, тоді як федеративну державу
    складають державні утворення з певною політичною само-
    стійністю, а сама федеративна держава виступає як союз цих
    утворень. Тому унітарні держави називаються ще простими,
    а федеративні — складними.

    Федеративна форма державного устрою існує більш ніж у
    20 країнах: Австралії, Австрії, Аргентині, Бразилії, Венесуелі,
    Індії, Канаді, Малайзії, Мексиці, Нігерії, Росії, США, ФРН,
    Швейцарії та ін. Державні утворення, які складають федера-
    цію, є її суб'єктами і мають свої органи влади і власний
    адміністративно-територіальний поділ. Території суб'єктів
    федерації мають різні назви: штати (Австралія, Бразилія,
    Венесуела, Індія, Малайзія, Мексика, Нігерія, США), про-
    вінції (Аргентина, Канада, Пакистан), землі (Австрія, ФРН),
    республіки (Росія, Югославія), кантони (Швейцарія).

    Федеративна форма державного устрою має такі харак-
    терні ознаки:

    1. Територія федеративної держави в політико-адміні-
    стративному плані не є єдиним цілим. Вона складається з
    територій суб'єктів федерації. У деяких федераціях поряд з
    державними утвореннями наявні такі територіальні одиниці,
    які не є суб'єктами федерації і не входять до їх складу.
    Прикладом може бути федеральний округ Колумбія в США
    з розташованою у ньому столицею держави Вашингтон.

    Державні утворення, які складають федерацію, не є
    державами у повному розумінні слова, оскільки вони не
    мають такої обов'язкової ознаки держави, як суверенітет,
    тобто верховенства на своїй території і незалежності у
    зовнішніх зносинах. Верховенство на території суб'єктів
    федерації мають центральні (федеральні) органи державної
    влади. Суб'єкти федерації не можуть мати власної грошової
    одиниці, армії, виступати суб'єктом міжнародного права. У
    разі порушення загальнофедеральної конституції або
    загальнофедерального законодавства центральна влада має
    право застосування примусових заходів стосовно суб'єктів
    федерації. За суб'єктами федерації не визнається право
    одностороннього виходу (сецесії) з союзу (виняток стано-

    280

    вили лише СРСР і ЧССР, конституції яких таке право
    передбачали, проте правового механізму виходу не існувало).

    2. У більшості федеративних держав поряд із загально-
    федеральною конституцією і загальнофедеральними закона-
    ми діють конституції і закони суб'єктів федерації. При цьому
    забезпечується верховенство федеральної конституції і
    федеральних законів. Суб'єкти федерації наділяються пра-
    вом видання законодавчих актів у межах конституційно
    встановленої для них компетенції. Ці акти діють лише на
    території суб'єкта федерації й повинні відповідати федераль-
    ному законодавству.

    3. У федеративній державі поряд із федеральною систе-
    мою органів законодавчої, виконавчої та судової влади
    існують системи органів законодавчої, виконавчої та судової
    влади суб'єктів федерації. Порядок їх організації і компе-
    тенцію визначають, як правило, конституції суб'єктів феде-
    рації. Загальною закономірністю є те, що організація органів
    влади суб'єктів федерації майже завжди копіює федеральну
    форму правління.

    4. Відмінною ознакою федеративного державного устрою
    є двопалатна структура союзного парламенту. В минулому
    були однопалатні парламенти при федеративному держав-
    ному устрої. Нині двопалатна структура парламенту прийнята
    майже в усіх федеративних державах. При цьому верхня
    палата забезпечує представництво суб'єктів федерації.

    5. У більшості федерацій поряд з федеральним громадян-
    ством існує і громадянство суб'єктів федерації. Тут ідеться не
    про подвійне громадянство, а про два рівні громадянства
    однієї держави. Передумовою отримання громадянства
    суб'єкта федерації є наявність загальнофедерального грома-
    дянства. Наявність громадянства суб'єкта федерації впливає
    на зміст правового статусу громадянина всередині країни,
    але в міжнародно-правовому плані всі громадяни федератив-
    ної держави мають єдиний статус.

    Федеративна держава може утворюватися: 1) в результаті
    договору між незалежними суб'єктами про створення нового
    державного об'єднання з перетворенням учасників договору
    У суб'єктів федерації (так були утворені США); 2) шляхом
    приєднання до держави нових територій і наділення їх
    правами суб'єкта федерації (так, до США в результаті
    завоювання був приєднаний штат Техас, шляхом купівлі —

    281


    Інституціоналізовані форми політики

    Ірії Держава — головний інститут політичної системи суспільства


    штати Луїзіана та Аляска) або утворення нових суб'єктів
    федерації на частині території раніше існуючої держави
    (наприклад, утворення п'яти нових німецьких земель на
    території колишньої НДР); 3) в результаті підвищення стату-
    су регіональних утворень і перетворення їх на суб'єкти
    федерації (Бельгія); 4) шляхом еволюції конфедерації у
    федеративну державу з перетворенням колишніх незалежних
    держав у суб'єктів федерації (так були утворені Швейцарія та
    Об'єднані Арабські Емірати)9.

    Утворення конфедерації є одним з найбільш реальних
    шляхів переходу до федеративного державного устрою.

    | Конфедерація — це форма союзу держав, за якої держави
    І зберігають свій суверенітет у повному обсязі.

    Конфедерація, отже, є не особливою формою державного
    устрою, а формою об'єднання суверенних держав.

    У різний час конфедераціями були: Австро-Угорщина до
    1918 р., Швеція і Норвегія до 1905 р., США з 1781 до
    1787 р., Швейцарія з 1815 до 1848 р., Германський союз з
    1815 до 1867 р., з 1958 до 1961 р. конфедерацію Об'єднана
    Арабська Республіка складали Єгипет і Сирія, з 1982 по
    1989 р. Сенегал і Гамбія утворювали конфедерацію Сене-
    гамбія. Хоча нині Швейцарія офіційно називається конфеде-
    рацією, реально за своїм устроєм вона є федерацією.
    Своєрідною формою конфедерації в умовах монархічного
    правління є унія об'єднання двох держав під спільним
    правлінням одного монарха. У XIX ст. унія існувала між
    Нідерландами і Люксембургом, з 1814 до 1905 р. — між Шве-
    цією і Норвегією, з 1918 до 1944 р. — між Данією та Іслан-
    дією. Нині відоме тільки одне об'єднання держав з ознаками
    конфедерації — Європейський Союз, до складу якого
    входять 15 європейських держав. Деякі ознаки конфедерації
    наявні у Співдружності Незалежних Держав, хоча вона не є
    конфедеративним утворенням.

    Конфедеративна форма об'єднання держав характеризу-
    ється такими основними ознаками: 1) конфедерація утво-
    рюється на основі відповідних договорів; 2) суб'єкти
    конфедерації мають право вільного виходу з неї; 3) суверені-
    тет у конфедерації належить державам, які входять до її

    складу; 4) до предмету відання конфедерації входить невели-
    ке коло питань: війни і миру, зовнішньої політики,
    формування єдиної армії, системи комунікацій тощо; 5) у
    конфедерації утворюються тільки ті державні органи, які
    необхідні для вирішення завдань, особливо виокремлених за
    договірними актами; 6) постійно діючі державні органи
    конфедерації позбавлені владних повноважень; 7) суб'єктам
    конфедерації належить право відмови у визнанні або в
    застосуванні актів союзної влади та ін.'°

    Досвід історій конфедерацій свідчить про те, що ця
    форма є перехідною або до повного розпаду союзу, або до
    федеративної форми державного устрою. Іншими словами,
    розвиток міждержавних відносин може відбуватися у
    напрямі переходу суверенних держав спочатку до союзу
    держав (конфедерації), а потім до союзної держави (феде-
    рації), як це було у США і Швейцарії. Можливий також рух
    у зворотньому напрямі: спочатку від федерації до конфеде-
    рації, а потім до цілком незалежних держав. Нарешті,
    можливий перехід від унітарної держави до федеративної
    (Бельгія) і навпаки.

    Для ряду країн, наприклад Німеччини, США, Швейцарії,
    федерація була історично необхідною як форма подолання
    політичної роздрібненості. Становлення федеративного
    устрою було в них тривалим і поступовим процесом, а
    політико-територіальний поділ не пов'язувався з національ-
    ним складом населення. Такі федерації виявилися найбільш
    стійкими і життєздатними. Менш стійкими виявилися
    федерації, побудовані за національним принципом (СРСР,
    СФРЮ, ЧССР); вони розпалися. Протягом останніх десяти-
    літь від федеративної форми з різних причин відмовилися
    Індонезія, Камерун, Лівія та деякі інші країни. У країнах, що
    розвиваються, а також у країнах Латинської Америки
    федеративна форма державного устрою має значною мірою
    штучну природу, оскільки федерації там звичайно утворюва-
    лися за рішенням центральних органів влади. При цьому
    форму державного устрою змінювали іноді по кілька разів
    (Аргентина, Мексика). В результаті деякі з таких федерацій
    мало чим відрізняються від унітарних держав з поділом на
    автономії (Іспанія, Італія).

    'Див.: Конституционное право зарубежньїх стран / Под общ. ред.
    М. В. Баглая, Ю. Й. Лейбо, Л. М. Знтина. М., 1999. С. 131.

    282

    10Див- Большой юридический словарь / Под ред. А. Я. Сухарева,
    В. Д. Зорькина, В. Е. Крутских. М., 1998. С. 314-315.
    1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   64


    написать администратору сайта