Шляхтун П.П. Політологія. С. Г. Рябов (Над унт КиєвоМогилянська академія)
 Скачать 3.82 Mb.
|
|
тема. Цю підсистему утворює сукупність політичних норм, 'Див.: Бурлацкий Ф. М., Галкин А. А. Современньш Левиафан. С. 32— 33. 228 229 Політика як суспільне явище Системний вимір політики за допомогою яких здійснюється регулювання політичних відносин. Соціально-політичні норми є різновидом соціаль- них норм і вирізняються тим, що спрямовані на регулювання політичних відносин. Одні політичні норми безпосередньо цілеспрямовано створюються державою (правові норми), політичними партіями і громадськими організаціями (кор- поративні норми), інші складаються й розвиваються посту- пово, під впливом як політичних, так і економічних, соціальних, духовних чинників. До них належать норми моралі, звичаї і традиції. Головною складовою регулятивної підсистеми політичної системи суспільства є норми національного права. Норми права — це встановлені або санкціоновані державою і спрямовані на регулювання суспільних відносин загально- обов'язкові для всіх громадян і юридичних осіб правила поведінки. Особи, що порушують правові норми, притягу- ються до кримінальної або адміністративної відповідальності. За допомогою норм права регулюються суспільні відно- сини в цілому. Ті з відносин, які виникають у процесі або у зв'язку зі здійсненням державної влади, регламентуються нормами особливої галузі права — державним, або конститу- ційним, правом. Саме йому належить провідна роль у національній системі права. Зумовлено це тим, що в нормах державного права знаходять своє закріплення основні засади суспільства, форми, механізми і принципи здійснення дер- жавної влади, правовий статус особи. Найважливіші норми державного права містяться в конституції. Поряд із нормами права як регулятори політичних відносин діють також норми партійного життя та правила, встановлені різними громадськими організаціями. Такі норми не мають правового, загальнообов'язкового характеру. Вони обов'язкові лише для членів відповідних партій і громадських організацій. Однак програмні настанови, сформульовані партією, можуть справляти істотний вплив на політику держави, політичну систему в цілому, особливо тоді, коли партія стає правлячою. У суспільстві діють також інші правила й настанови, яким слідують люди та їхні об'єднання в політичному житті. Різновидом соціальних норм є мораль як вияв духовного життя суспільства. Норми моралі надають змогу формувати моральну свідомість і оцінювати вчинки людей, забезпечуючи __—*—»»«™^^ 230 рівновагу суспільства та орієнтуючи громадян на дотриман- ня спільних інтересів. Моральні норми не оформлені з тим ступенем урегульованості, як правові, вони більшою мірою розраховані на розвиток здатності індивіда до саморегулю- вання, на самостійність і самоконтроль. Найбільший вплив на політичну поведінку справляють норми політичної етики, які стосуються саме політичного спілкування. Істотний вплив на політичну систему країни справляють звичаї і традиції її політичного життя. Звичай — це правило, що склалося на основі постійного, одноманітного повторення даних фактичних відносин. Звичаї і норми, що передаються від покоління до покоління, є традиціями. Хоча політичні звичаї не є формалізованими і не мають юридичного значення, вони можуть справляти значний вплив на реальні дії політичних інститутів. Так, порядок, за яким уряд утворюється лідером партії чи партійної коаліції, що перемогла на парламентських виборах, застосовується і в тих країнах з парламентарною формою правління, де він законо- давством не передбачений. В останніх цей порядок утвер- дився як політичний звичай. Роль звичаїв у загальній системі регулювання оцінюється по-різному. Корисним, вигідним звичаям у необхідних випадках надається юридичне оформ- лення. Політична система суспільства є неперервно функціону- ючим соціальним утворенням. Складний і багатоплановий характер її не може бути розкритий без з'ясування основних форм і напрямів діяльності, способів і засобів впливу на суспільно-політичне життя. Конкретне вираження і вияв функціональна підсистема політичної системи знаходить у політичному процесі й політичному режимі. У загальному вигляді політичний процес визначається як «форма функціонування політичної системи суспільства, яка еволюціонує у просторі і часі»7. Конкретніше він може бути охарактеризований як сукупність дій, спрямованих на збере- ження або зміну певної політичної ситуації. Політичний процес є практичною діяльністю, метою якої виступає досягнення певного політичного результату. Найважливіший елемент політичного процесу — прийняття 7 Политология: Знциклопедический словарь / Общ. ред. й сост. КХ Й. Аверьянов. М., 1993. С. 294; Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна. К., 1997. С. 271. і»»™»™«„і,,і!>„,м„^^^ 231 Системний вимір політики Політика як суспільне явище і реалізація політико-управлінських рішень, що передбачає здійснення таких дій, як збирання й систематизація необ- хідної інформації, розробка на цій основі альтернативних пропозицій і проектів, формалізація рішення, тобто надання йому обов'язкової сили, втілення в життя і контроль за виконанням. Політичний процес, звичайно, не зводиться до прийнят- тя й виконання політичних рішень. Важливим елементом його є ставлення різних соціальних спільностей до тієї чи іншої політичної ситуації — рішення, події тощо, поведінка і дії мікро- та макрогруп і їхніх різноманітних об'єднань. Від цієї поведінки, дій або бездіяльності мас, їх підтримки або протидії багато в чому залежить можливість прийняття рішень, а ще більшою мірою — реалізація їх. Функціональна підсистема знаходить свій вияв не лише в політичному процесі, а й у політичному режимі, під яким звичайно розуміють сукупність методів і засобів здійснення політичної влади. Найважливішими показниками політич- ного режиму є рівень і ступінь демократії та реальний політико-правовий статус особи. Детальніше про політичний режим та інститути політичної системи йтиметься у наступних главах. Комунікативна підсистема політичної системи містить політичні відносини, тобто ті зв'язки між людьми та їх різноманітними спільностями, які складаються у процесі здійснення політичної влади або з її приводу. До цієї під- системи входять як формалізовані відносини, що грунту- ються на нормах права і регулюються ними, так і ті нефор- мальні зв'язки, що не закріплені у праві, але відіграють істотну роль у політичному житті. Суб'єктами політичних відносин є індивіди та їхні різно- манітні об'єднання, соціальні спільності, політичні інститути. Залежно від суб'єктного складу політичні відносини поділя- ються на три основних групи8. Передусім це відносини між соціальними спільностями — суспільними класами, соціаль- ними верствами і групами, націями, народностями тощо. Міжкласові, внутрікласові й міжнаціональні відносини скла- дають соціальну основу політичної системи і відображаються у функціонуванні відповідних політичних організацій та їхніх взаємовідносинах. "Див.: Фарукишн М. X. Политическая система общества. С. 71. Другу групу складають відносини, однією з сторін яких є політична організація. Ці так звані вертикальні відносини складаються у процесі здійснення політичної влади, впливу органів керівництва та управління на соціально-економічні, політичні й культурні процеси. Вони також мають важливе значення для характеристики сутності і функцій політичної системи, методів здійснення політичної влади. До третьої групи політичних відносин входять ті від- носини, які складаються між політичними організаціями та установами — державою, партіями, громадськими організа- ціями, органами місцевого самоврядування тощо як усере- дині них, так і між ними. Якщо відносини між соціальними спільностями виступають як первинні, то відносини між політичними інститутами, що виражають їх інтереси, є вторинними. Іноді саме ці відносини, поряд з політичними організаціями, об'єднують поняттям політичної системи суспільства. Органічні взаємозв'язки між компонентами та елемен- тами політичної системи називають системоутворюючими зв'язками. Комунікативна підсистема містить й інші взає- модії, важливе значення серед яких мають ті, що складаються між політичною системою та іншими системами — еконо- мічною, соціальною, культурною, екологічною тощо. До числа елементів політичної системи суспільства нале- жать також політична свідомість і політична культура. Вони складають духовно-ідеологічну підсистему політичної системи. Політична свідомість є відображенням політичного буття, передусім політичних відносин. Це відображення відбува- ється у формі поглядів, уявлень, ідей, теорій тощо. Під політичною культурою звичайно розуміють сукупність стійких форм політичної свідомості й поведінки. За ширшого розуміння політичної культури до таких форм додають ще й характер і способи функціонування політичних інститутів у межах певної політичної системи. За будь-якого підходу до розуміння політичної культури її невід'ємними складовими визнаються політична свідомість і політична поведінка у найпоширеніших, типових їх формах. Саме такі форми, а не вся багатоманітність виявів політичної свідомості й поведінки є елементами політичної системи. Політична культура, у тому числі й політична свідомість, відіграє надзвичайно важливу роль у функціонуванні 233 Системний вимір політики Політика як суспільне явище політичної системи. З одного боку, політична система детермінує форми і типи політичної свідомості й поведінки, а з іншого — зазнає їх відчутного зворотного впливу. По- літична культура впливає на форми і функціонування політичних інститутів, зумовлює політичну поведінку індивідів і мас. Функції політичної Структура і функціонування політичної системи системи суспільства підпорядковані її цільовому призначенню, вирішенню тих завдань, заради розв'язання яких вона створена і діє. Основні напрями діяльності політичної системи утворюють у своїй сукупності її функції, які визначають структуру, інститути та процес дії системи. Функції політичної, як і будь-якої іншої, системи не зводяться до простої суми функцій її компонентів. Держава, партії та інші інститути виконують притаманні їм функції. Сама ж політична система має власні функції, які можуть диференціюватись і деталізуватись у діяльності її підсистем та їхніх елементів. Усі функції системи тісно пов'язані між собою і певною мірою накладаються одна на одну. Стосовно суспільства в цілому політична система висту- пає як управлінська система. Загальне її призначення полягає в керівництві суспільством та управлінні суспільни- ми справами. Управлінська діяльність здійснюється як спеціалізованими державними органами, установами й по- садовими особами, так і недержавними політичними інститутами. Конкретизуючи це загальне призначення політичної системи, науковці виокремлюють її різноманітні функції, висловлюючи при цьому різні точки зору щодо кількості та змісту цих функцій, що, зрештою, зумовлюється масштабністю і багатоманітністю виявів дій політичної системи. Виходячи з призначення політичної системи в цілому та її основних підсистем, узагальнюючи наявні точки зору, можна виокремити такі найголовніші функції політичної системи: політичне цілепокладання; владно-політична інтеграція суспільства; регулювання режиму соціально- політичної діяльності. Розглянемо їх детальніше. Здійснюване політичною системою керівництво суспіль- ством передбачає передусім визначення стратегічних цілей і перспектив суспільного розвитку, в якому і знаходить свій 234 вияв функція політичного цілепокладання. Функція ціле- покладання має першорядне значення для існування й розвитку будь-якої суспільної системи. Ціль виступає як передбачуваний майбутній стан, до якого свідомо прагнуть люди та їхні організації. Політичне цілепокладання означає передусім визначення власне політичних цілей, які стосу- ються зміцнення влади, політичних інститутів, розвитку демократії, соціальних відносин тощо. Воно включає і встановлення загальних цілей розвитку інших сфер суспіль- ного життя — економічної, соціальної, духовної тощо. Закріплення цілей у політичних документах партій, консти- туціях і законах означає надання їм загального характеру. Політичне цілепокладання передбачає і ранжування цілей залежно від їхньої природи та реальних можливостей здійснення на стратегічні й тактичні, а також визначення пріоритетів у досягненні різних цілей. Для забезпечення цілісності та єдності суспільства, стабільності політичної системи необхідно, щоб вона, враховуючи інтереси всіх учасників суспільного життя та суперечності, які між ними виникають, домагалася найопти- мальнішого узгодження інтересів, координувала зусилля наявних у суспільстві соціальних спільностей та їхніх організацій. Політична система, отже, покликана інтегрувати різноманітні суспільні інтереси і таким чином забезпечити цілісність і єдність суспільства, його мобілізацію на досяг- нення суспільне значущих цілей. У цьому знаходить свій вияв її функція владно-політичної інтеграції суспільства. Важливе значення має регулятивна функція політичної системи. Вона пов'язана з потребами впорядкування й регламентації політичної поведінки та політичних відносин і полягає в утвердженні таких способів поведінки і діяльності індивідів, груп, організацій, форм їхніх взаємовідносин, які забезпечували б дотримання спільних інтересів і стійкість суспільних відносин. Здійснюється це на базі політичних норм, які впроваджують ідеали і цінності, стимули і мотиви суспільної поведінки, покликані допомогти уникненню й подоланню конфліктів та утвердженню прийнятних суспіль- них порядків. Регулятивна функція політичної системи, отже, виявляється не лише у створенні особливої підсистеми політичних норм, а й у виробленні таких стереотипів 235 Політика як суспільне явище поведінки, слідування яким визнається еталоном суспільне прийнятної і розумної поведінки. Поряд з охарактеризованими основними функціями у науковій літературі виокремлюються й деякі інші функції політичної системи. Це, зокрема, мобілізаційна функція, що забезпечує максимальне використання ресурсів суспільства відповідно до цілей і потреб суспільного розвитку, та дистрибутивна, спрямована на розподіл ресурсів і цінностей у суспільстві. До функцій політичної системи належить також легітимізація, під якою розуміють приведення реального політичного життя у відповідність до офіційних політичних і правових норм. Та хоч би яким широким не був перелік функцій полі- тичної системи, безперечним слід визнати те, що головними серед них є політичне керівництво суспільством (цілепокла- дання), інтеграція суспільства та регулювання суспільно- політичних відносин. Інші функції тією чи іншою мірою є похідними від них. Кожна функція політичної системи умовно ніби розпадається на підфункції, що виконуються політичними інститутами, на взаємопов'язані й послідовні політичні дії. Загальні функції політичної системи реалізу- ються державою та її органами, партіями, громадськими організаціями. 1 3 урахуванням найважливіших функцій у стислій формі | політична система суспільства може бути визначена як | інтегрована сукупність політичних інститутів, що здійснює | владне керівництво та управління суспільством. Закономірності функціонування політичної системи відбувається за певними закономірнос- тями. Одні з них мають загальний характер і притаманні будь-яким систе- мам, інші виявляють себе лише в політичних системах і мають, відповідно, політичний характер. Загальними закономірностями функціонування систем, у тому числі політичної, вважаються закономірності рівноваги і маятника9. З одного боку, політична система перебуває в постійному русі, у зв'язку зі змінами внутрішніх і зовнішніх чинників її функціонування. З іншого — для її нормального 9 Див.: Основи політології: У 2 ч. / Відп. ред. Б. Л. Кухта. К., 1992. Ч. 2. С. 11-14; Політологія / За ред. О. І. Семківа. Львів, 1993. С. 258-259. |