Шляхтун П.П. Політологія. С. Г. Рябов (Над унт КиєвоМогилянська академія)
 Скачать 3.82 Mb.
|
|
202 Як бачимо, запропонована таким відомим соціологом, як Е. Гід- денс, модель класової структури суспільства принципово не відрізня- ється від марксистської, що є ще одним підтвердженням правомірності класового підходу до аналізу соціальної структури і свідчить про те, що класовий і стратифікаційний підходи не виключають, а, навпаки, доповнюють один одного. За своїм соціальним складом суспільні класи не є однорідними спільностями. Так, робітничий клас склада- ється з різних галузевих, професійних, кваліфікаційних та інших верств і груп. У складі класу середніх і великих власників засобів виробництва вирізняються, наприклад, промислова, фінансова, торговельна буржуазія. Своя со- ціальна градація властива й класові дрібної буржуазії. В її складі розрізняють, наприклад, міську й сільську (селянство) дрібну буржуазію, різні галузеві групи. У тому разі, коли внутрікласові та міжкласові соціальні утворення виокремлюються на основі особливостей їх місця в системі суспільного поділу праці, ми говоримо про со- ціальні групи чи верстви. Такими групами є, наприклад, промисловий і сільськогосподарський загони робітничого класу, висококваліфіковані та некваліфіковані робітники, промислова, торговельна та фінансова буржуазія тощо. Політична суб'єктність суспільних класів найповніше проявляється у класовій боротьбі, яка відбувається в еконо- мічній, політичній та ідеологічній формах. Економічна боротьба спрямована на зміцнення й поліпшення економіч- ного становища класів. Головною метою політичної бороть- би для кожного класу є завоювання, утримання й викори- стання державної влади, встановлення політичного панування в суспільстві. Ідеологічна боротьба має на меті теоретичне обгрунтування економічних і політичних інтересів суспіль- них класів. Безпосередньо в політичній сфері боротьба класів прояв- ляється в боротьбі їхніх організацій — політичних партій, громадських об'єднань. Кожен із суспільних класів створює такі організації для захисту власних інтересів. Соціально-етнічні спільності Ще одна група соціальних суб'єктів по- літики — це соціально-етнічні спільності. Ними є племена, народності, нації. Плем'я — це тип етнічної спільності й соціальної організації докласового суспільства. 203 Політика як суспільне явище Соціальні засади політики Головна відмінна риса племені полягає в існуванні кровнородинних зв'язків між його членами, поділі на роди. Для племені характерні також наявність племінної території, певна економічна спільність, єдина племінна мова чи діалект, племінна самосвідомість і самоназва. Племінні спільності характерні головним чином для докласового суспільства. В результаті майнового розшарування племені, появи племінної знаті відбувається перехід до класового суспільства. У пережиткових формах племена можуть зберігатися на периферії рабовласницького, феодального і навіть капіталіс- тичного суспільства. В наш час родоплемінні відносини збереглись, зокрема, в багатьох країнах Африки, де вони справляють відчутний вплив на політику. В поняття «нації» в науковій літературі та політичному вжитку вкладається різний зміст. Спочатку латинське слово паїіо мало в основному етнічне забарвлення і тлумачилось як «рід», «плем'я», «народ». Етнічне розуміння цих спільностей грунтувалось на спільності таких об'єднуючих людей ознак, як мова, культура, традиції, побут, звичаї, особливості свідомості тощо. Поступово слово «нація» почало набувати також іншого — державно-політичного — сенсу. Ним стали позначати сукупність громадян тієї чи іншої держави. Особливо наочно це проявилось під час Великої французь- кої революції XVIII ст., коли терміном «нація» позначали все населення Франції. Державно-політичне значення слова «нація» відтоді стає переважним у французькій, а згодом і англійській мовах. У німецькій та російській мовах, як і в більшості мов інших східноєвропейських народів, переваж- ним залишилось первинне — етнічне значення цього слова. Отже, націю можна розуміти як етнічну і як державно- політичну спільність. Як державно-політична спільність нація — це сукупність усіх громадян держави, незалежно від їхньої етнічної приналежності. Визначення нації як етнічної спільності дав Й. В. Сталін: «Нація — це історично сформована стійка спільність людей, яка виникла на основі спільності мови, території, економічного життя та психіч- ного складу, що виявляється в спільності культури»4. Як бачимо, таке визначення поєднує низку об'єктивних ознак нації (спільність території, економічного життя) з її 4 Сталий Й. В. Марксизм й национальньїй вопрос. М., 1936. С. 6. 204 етнічними ознаками (мова, психічний склад, культура). Це визначення є домінуючим у марксизмі. Щоправда, дослід- ники доповнюють його ще й іншими ознаками, як-то: соціальна структура, самосвідомість та самоназва. Нації сформувалися в період виникнення капіталізму на базі народностей. Народність — це історично сформована мовна, терито- ріальна, економічна і культурна спільність людей, яка пере- дує нації, Вона характеризується тими самими ознаками, що й нація, але відрізняється від неї рівнем економічного й соціального розвитку. Соціальні структури націй і народ- ностей істотно відрізняються. На відміну від нації у народ- ності немає промисловості і відповідно — «свого» робітни- чого класу. Для перетворення народності в націю важливо, щоб вона з традиційно-аграрної стала аграрно-промисловою, урбанізованою. Крім того, народність, як правило, менш численна за націю. Нації формуються на базі як однієї, так і декількох народностей. Терміни «нація» і «народність» не охоплюють усіх людей однієї національної (етнічної) належності. Поряд з ком- пактно розселеною в межах певного територіально-політич- ного утворення основною масою осіб однієї національної належності звичайно наявні особи цієї ж національності, які проживають за межами даного утворення. Ці представники складають національні групи, наприклад росіяни, євреї, німці, греки та інші в Україні, етнічні українці в інших державах. Оскільки національні групи менш численні, ніж корінна нація, їх називають іще національними меншинами. Нація є головним соціальним суб'єктом державотворення. Кожна нація прагне до самовизначення та утворення власної державності. Держави можуть формуватися на базі однієї або декількох націй, відповідно вони вважаються мононаці- ональними або полінаціональними. Можливі й такі варіанти взаємодії нації і держави, коли спочатку на базі різних національних груп виникає держава, а вже потім формується нація, як це сталось, наприклад, у СІЛА. Нація, від назви якої походить назва держави, називається титульною. До представництва своїх інтересів на державному рівні прагнуть і народності. Це представництво може здійснюва- тись по-різному, наприклад у формі надання в представ- 205 Соціальні засади політики Політика як суспільне явище Соціально- демографічні спільності ницьких органах влади певної кількості місць (квоти) для тієї чи іншої народності або створення їх власної держав- ності у формі автономних областей, районів тощо. Важливу роль у політичному житті віді- грають соціально-демографічні спіль- ності. Основою їх розрізнення є статеві та вікові відмінності між людьми. За статевою ознакою розрізняються чоловіки і жінки, а за віковою — молодь, особи середнього, старшого й похилого віку. При цьому маються на увазі не суто фізіологічні, а соціальні відмінності між цими групами людей, тобто відмінності за їх становищем у суспільстві. Так, і до сьогодні залишається актуальною проблема забезпечення не лише формально-юридичної, а й фактичної рівності жінок з чоловіками, усунення дискримінації жінок в оплаті праці, наймі на роботу, доступі на високі державні посади, в політичному житті в цілому, хоча боротьба жінок за розв'я- зання цієї проблеми триває вже декілька століть. Молодь — це соціально-демографічна група, яка вирізняється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального становища та зумовлених ними соціально- психологічних властивостей. Як певний етап життєвого циклу молодість є біологічно універсальною, але її конкретні вікові межі, соціальний статус і соціально-психологічні особливості мають соціально- історичну природу й залежать від властивих тому чи іншому суспільству особливостей соціалізації. Вікові межі молодості, а значить, і приналежність до молоді як соціально-демографічної групи, визначаються в інтервалі 14—16 (вік статевого дозрівання) і 25—30 років (вік закінчення навчання й початку самостійного трудового життя). В багатьох країнах діє законодавство, яке передбачає встановлення вікових меж молодості, створення умов для соціального становлення та розвитку молоді, забезпечення правових і політичних гарантій здійснення цього процесу тощо. Це законодавство складає правову основу особливого виду політики — молодіжної. Так, в Україні прийнята Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики», діє Закон «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді». В цьому законі, зокрема, зазначається, 206 що молодь — це громадяни України віком від 15 до 28 років. Особи похилого віку — це здебільшого пенсіонери за віком, який неоднаковий в різних країнах і встановлюється в межах 55—70 років. В Україні пенсійний вік становить 55 років для жінок і 60 — для чоловіків. Пенсіонери також є об'єктом особливого різновиду політики — пенсійної. Як й інші соціальні спільності, молодь і пенсіонери теж прагнуть до представництва своїх інтересів на державному рівні. Здійснюється воно як через політичні партії, так і через численні молодіжні й ветеранські громадські орга- нізації. Молодь і пенсіонери нерідко є найактивнішими складовими електорату. Соціально- професійні спільності До числа суб'єктів політичних відно- син, соціальних суб'єктів політики належать і соціально-професійні спіль- ності. Це передусім великі професійні групи людей, які посідають особливе місце в системі суспільного поділу праці, — робітники, службовці, інтеліген- ція, селяни, підприємці. Соціально-професійні спільності відіграють значну роль в економічному, соціальному, полі- тичному, духовному житті суспільства. В країнах Заходу ці спільності є основними обліковими групами соціальної статистики. Важливо визначити соціальний склад основних професійних груп. І Інтелігенція —це соціальна група (верства) людей складної І розумової праці. Відповідно до цього визначення до інтелігенції належать не взагалі всі люди розумової праці, а лише особи складної (висококваліфікованої) праці, виконання якої передбачає наявність вищої або середньої спеціальної освіти. Через високий рівень освіти, професійної підготовки представ- ників інтелігенції називають іще спеціалістами або профе- сіоналами. Основними професіональними групами у складі інтелігенції є інженерно-технічна, наукова, педагогіч- на, медична, художня, адміністративно-управлінська, військова. Близькою до інтелігенції соціально-професійною групою є службовці — особи нефізичної праці, які трудяться за наймам. 207 Політика як суспільне явище : Т^п Й а Соціальні засади політики До службовців належать як особи простої розумової праці (в основному торгові й конторські працівники, яких нази- вають іще службовцями-неспеціалістами), так і ті представ- ники інтелігенції (спеціалісти), що трудяться за наймом. У західній соціології особи розумової праці визначаються також як «білі комірці», на відміну від «синіх комірців» — осіб ручної праці, робітників. Терміном «селянство» можуть позначатися різні спіль- ності людей: усе самодіяльне населення, зайняте в сіль- ському господарстві (наймані робітники, дрібні, середні і великі власники засобів виробництва, передусім землі), всі або лише дрібні власники засобів виробництва. І Нарешті, підприємці — це власники засобів виробництва, | котрі функціонують як його організатори. Навіть найвищі посадові особи не є підприємцями, якщо вони цими підприємствами не володіють. Водночас не є підприємцями і власники засобів виробництва, які не причетні до організації самого виробництва. На практиці власники підприємств найчастіше є і їхніми вищими посадо- вими особами. Оскільки функціонування приватних підпри- ємств передбачає використання найманої робочої сили, то їх власників-підприємців називають іще роботодавцями. СПІЛЬНОСТІ Соціальна- Багатоманітними є й соціальна-тери- теригоріальні піоріольні спільності. Це жителі окремих населених пунктів (сіл, селищ, малих, середніх і великих міст), окремих адмі- ністративно-територіальних одиниць (провінцій, штатів, земель, областей, районів тощо) і регіонів, сільське й міське населення в цілому. Часто ці спільності займають неодна- кове становище в суспільстві. Так, щодо працевлаштування, умов праці, побуту міське населення має більше можливос- тей, ніж сільське. Внаслідок нерівномірності економічного розвитку окремих регіонів тієї чи іншої країни населення цих регіонів відрізняється за умовами праці, побуту, рівнем життя тощо. Такі відмінності справляють відчутний вплив на політику. Існування різних соціальних спільностей означає наяв- ність багатоманітних соціальних інтересів, у тому числі пов'язаних з політикою, функціонуванням державної влади. Безпосередньо в політичній сфері ці інтереси представляють 208 політичні партії, різноманітні громадські організації і рухи. Так, існують політичні партії і громадські організації, які відображають інтереси різних суспільних класів. Є політичні партії і громадські організації, що орієнтуються на інтереси конкретних етнічних, демографічних чи територіальних спільностей. Взаємодія різноманітних соціальних інтересів визначає основний зміст політичного життя суспільства, а їх зіткнення породжує соціально-політичні конфлікти. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ Поняття соціальне- Конфлікт (від лат. сопШсШз — зітк- політичного нення) — це «зіткнення двох або більше конфлікту різноспрямованих сил з метою реалі- зації їхніх інтересів в умовах протидії»5. Суб'єктами конфлікту можуть виступати індивіди, малі й великі групи людей, їхні різноманітні організації. Соціальний конфлікт — це зіткнення інтересів соціальних спільностей. Виникаючи як зіткнення передусім економічних інтересів соціальних спільностей, соціальні конфлікти обов'язково охоплюють сферу реалізації політичної влади, політики; набуваючи політичного характеру, вони проявляються як соціально-політичні конфлікти. Не всяке зіткнення інтересів породжує конфлікт їх носіїв. Конфлікт виникає тоді, коли дії сторін, що конфліктують, спрямовані на досягнення несумісних цілей або таких, що взаємовиключають одна одну. При цьому кожна зі сторін прагне контролювати і спрямовувати дії іншої сторони. У соціальній і політичній структурі суспільства конфлікти характеризуються рівнем, масштабами, гостротою, сферою виникнення та іншими параметрами. В політологічному аспекті найбільш значущими з них є ті, що одночасно охоплюють усі рівні соціальної і політичної структур, зачіпають максимально можливу в конкретних умовах кіль- кість учасників, мають загальний характер. Такі конфлікти 5 Политология: Знциклопедический словарь / Общ. ред. й сост. . Й. Аверьянов. М, 1993. С. 142. 209 Політика як суспільне явище Соціальні засади політики обов'язково пов'язуються з проблемами державної влади, її зміцнення або підриву, тобто мають політичний характер. До них належать, зокрема, міжкласові, міжетнічні, демографічні та міжрегіональні конфлікти. Міжкласові Міжкласові конфлікти проявляються в конфлікти різних формах класової боротьби. Про класову боротьбу як боротьбу між бід- ними і багатими, між різними суспільними станами писали ще античні історики. Французькі вчені періоду Реставрації (О. Тьєррі, Ф. Гізо, Ф. Міньє) дійшли до розуміння класової боротьби як рушійної сили суспільного розвитку. За К. Марксом і Ф. Енгельсом, класова боротьба є основ- ним змістом і рушійною силою історії. Всю історію суспільства, починаючи з появи приватної власності на засоби виробництва, виникнення класів, вони подали як історію неперервної боротьби класів з протилежними інтере- сами — експлуатованих проти експлуататорів. Ця боротьба завжди вела до її найвищого прояву — соціальної революції, в результаті якої здійснюється перехід від однієї суспільно- економічної формації до іншої, прогресивнішої. Найбільшої гостроти класова боротьба досягає за капіталізму, коли пролетаріат веде боротьбу проти буржуазії. Розвиток цієї боротьби призводить до соціалістичної революції і встанов- лення диктатури пролетаріату як засобу знищення класів взагалі і переходу до суспільства без класів. Досвід розвитку міжкласових стосунків у XX ст., особливо у другій його половині, дає можливість зробити висновок, що марксистська теорія класової боротьби має методоло- гічне значення для пізнання закономірностей розвитку класового суспільства, формаційного суспільного розвитку взагалі. Проте вона абсолютизує конфронтаційний характер відносин між класами і роль класової боротьби як рушійної сили суспільного розвитку. Класова боротьба є рушійною силою історії на доінду- стріальних етапах суспільного розвитку. Класичний капіта- лізм створив такі важкі умови існування робітничого класу, які однозначно зумовлювали його боротьбу проти буржуазії, штовхали на повалення самого капіталізму, що, зрештою, й відбулося в низці країн. В сучасному індустріальному суспільстві соціально- економічне становище робітничого класу істотно поліпши- лось, натомість різко загострилися відносини між суспіль- ством і природою, з'явились засоби масового знищення, виникла загроза існуванню всього людства. Домінуючими в суспільному розвитку стають не класові, а загальнолюдські інтереси Це породжує об'єктивну межу для класової конфронтації, спонукає уникати найгостріших форм прояву й розв'язання міжкласових конфліктів — повстань, грома- дянських війн, революцій. На перший план висуваються завдання досягнення в суспільстві соціальної злагоди, пошук компромісних форм і засобів розв'язання міжкласових суперечностей. Рушійною силою суспільного розвитку стає солідарність усіх соціальних спільностей, а не їх конфрон- тація. Проте це не означає, що в суспільстві з ринковою еконо- мікою зникли міжкласові суперечності, а класова боротьба залишилася даниною історії. Наявність у суспільстві класів власників засобів виробництва і найманих працівників, зайнятих на підприємствах, що є приватною власністю, означає існування суперечності в їхніх інтересах. Прибуток, який є формою доходу власників, і заробітна плата як форма доходу найманих працівників перебувають в обернено пропорційній залежності: чим більша частка заробітної плати в доході підприємства, тим менша в ньому частка прибутку, і навпаки. Звідси прагнення власників до максимізації прибутку за рахунок заробітної плати і прагнен- ня найманих працівників до збільшення заробітної плати за рахунок прибутку, зіткнення їхніх інтересів. Ця суперечність є головною соціально-економічною суперечністю капіталістичного суспільства, джерелом багатьох соціально-політичних конфліктів, які в ньому відбувають- ся, — революцій, повстань, страйків тощо. Класичному капіталізму знадобилося понад століття, щоб надати проявам Цієї суперечності, соціальному протистоянню цивілізованих форм, перейти від повстань і революцій до соціального партнерства і злагоди. В розвинутих капіталістичних країнах важливим засобом розв'язання суперечностей та упередження конфліктів між інтересами найманих працівників і підпри- ємців є політика соціального партнерства, яку проводять профспілки та об'єднання підприємців. Вона передбачає, зокрема, залучення робітників до участі в управлінні підпри- ємствами, прибутках, створення сприятливих умов для |