Шляхтун П.П. Політологія. С. Г. Рябов (Над унт КиєвоМогилянська академія)
 Скачать 3.82 Mb.
|
|
163 Природа політики Політика як суспільне явище ється соціальними відносинами, то зворотний вплив політи- ки на економіку є безпосереднім. В ідеалі стосовно економіки політика має грунтуватися на свідомому використанні економічних закономірностей суспільного розвитку. У цьому разі вона сприяє економіч- ному прогресові. Однак політика може здійснюватись і всупереч таким закономірностям, а в результаті — спричи- няти руйнування економіки, зубожіння населення, соціаль- ну поляризацію суспільства та інші негативні наслідки. Рано чи пізно така політика зазнає краху й змушена буде зважати на об'єктивні економічні реалії. Нарешті, політика може в певних напрямках чинити перешкоди економічному розвит- кові й підштовхувати його в інших. За будь-яких умов вплив політики на економіку відчутний уже тому, що вона виступає засобом вирішення економічних проблем. Політика тісно пов'язана з духовною сферою суспільного життя. Так, культура суспільства визначає культурне обличчя політики, її зв'язок з історією, людиною, знанням. Необхід- ними є також моральні оцінки й настанови політики: вона може бути більш-менш моральною або ж зовсім амораль- ною. Особливо тісний зв'язок політики з ідеологією. Якщо мораль, культура чи релігія впливають на політику здебіль- шого опосередковано, то ідеологія зливається з нею безпо- середньо. Політика невіддільна від свідомості суспільства й людини, її інтересів і потреб, цілей і світогляду. Реальна політика здійснюється у зіткненні ідей партіями, які є творцями й носіями ідеології. Політичні відносини, отже, тісно пов'язані з іншими видами суспільних відносин. Найтіснішим і безпосереднім є їх зв'язок із соціальними та ідеологічними відносинами, перші з яких визначають сутність і зміст політики, а другі виступають її ідеологічним обгрунтуванням. Перебуваючи під впливом інших видів суспільних відносин, політичні відносини, політика справляють величезний зворотний вплив на ці інші відносини, значною мірою визначаючи їхній зміст і характер. Тісний зв'язок політики з іншими сферами суспільного життя породжує проблему меж політики як допустимого простору, в масштабі якого вона може доцільно впливати на ці сфери. Порушення цих меж призводить до небажаних, а 164 нерідко, у крайніх виявах, і до згубних результатів — над- мірної політизації, а у зв'язку з нею й ідеологізації, неполі- тичних і неідеологічних сфер діяльності, життя, свідомості. Наслідком будуть ідеологізовані економіка, культура, наука, мистецтво, політизоване право тощо. Обмеження регулятивного впливу будь-якої з неполітич- них і неідеологічних сфер суспільного життя призводить до надмірного проникнення у ці сфери політики та ідеології як найбільш експансивних сфер. Лише політичне нейтральні сфери, якими є культура, мораль і певною мірою наука, не можуть бути надлишковими, якщо вони проникають в інші сфери — економіку, право, політику, ідеологію тощо. У стабільних демократичних суспільствах функціональ- ний зв'язок політики з іншими сферами має сталий динамічний характер із чітко вираженою тенденцією до зниження ролі політики як регулятора суспільних відносин. Натомість зростає регулююча роль економічних, моральних, культурних та інших чинників, не пов'язаних з викори- станням влади. І навпаки, в нестабільному суспільстві, особливо перехідного типу, збільшується роль політичних методів регулювання суспільних відносин, посилюються авторитарні тенденції. Відповідно зменшується регулюючий вплив економічних, моральних і культурних чинників. види політики Знання про зв'язок політики з іншими сферами суспільного життя конкретизує виокремлення та з'ясування особливостей різних її видів. У найбільш загальному вигляді за спрямованістю політика кожної окремої держави поділяється на внутрішню і зовнішню. Внутрішня політика — це діяльність держави та інших політичних інститутів, яка охоплює різні сфери суспільного життя і спрямована на збереження, реформу- вання або докорінну зміну існуючих суспільних відносин. Основні види внутрішньої політики розрізняються залежно від найважливіших сфер суспільного життя. Такими видами є економічна, соціальна і культурна політика. Кожен із цих видів політики спрямований на регулювання певного виду суспільних відносин і, в свою чергу, складається з ряду різновидів. Так, економічну політику складають промислова, аграрна, фінансова, інвестиційна, структурна, науково- технічна, зовнішньоекономічна та інші різновиди політики. Основні різновиди соціальної політики розрізняються 165 Політика як суспільне явище Природа політики залежно від груп соціальних спільностей як її об'єктів. Такими різновидами є політика соціального партнерства, спрямована на регулювання відносин між суспільними класами, етнічна, або національна, демографічна, молодіжна, пенсійна, регіональна політика тощо. Галузевими різнови- дами соціальної політики є житлова, політика у сфері охорони здоров'я, освітня політика. Культурна політика охоплює сферу духовного життя суспільства, її різновидами є, наприклад, політика в галузі мистецтва, у сфері науки та освіти. Існують різновиди вну- трішньої політики, що певною мірою є проміжними між її основними видами. Так, податкова політика проміжна між економічною і соціальною, освітня — між соціальною і культурною. За повнотою охоплення сфер суспільного життя та впливом на суспільство можна виокремити такі різновиди політики, як оборонна, екологічна, у сфері науки. Остання за своїм технічним аспектом найближча до економіки, за гуманітарним аспектом — до соціальної і особливо духовної сфер суспільного життя. Виокремлення економічної, соціальної і культурної політики залежно від основних сфер суспільного життя ставить питання про існування та специфіку, так би мовити, «політичної політики», тобто такої, що здійснюється в політичній сфері. «Політика «політики» або політика у політичній сфері, — пише російський дослідник А. А. Бє- ляєв, — спрямована на регулювання відносин між громадя- нами і соціальними спільностями з приводу передусім державної влади. Вона також може бути поділена на політи- ку державно-адміністративного будівництва й політику громадських організацій і рухів у сфері владно-політичних відносин»15. «Політика політики» стосується насамперед організації державної влади і партійного будівництва. Основою виокремлення різних видів політики можуть бути не тільки їх об'єкти, а й суб'єкти — індивіди, різноманітні соціальні спільності та політичні організації. Головним із цих суб'єктів є держава, а тому державна політика й виступає найважливішим видом політики. Залежно від інституціональних складових держави вона може поділятися на політику уряду, глави держави, парламенту, окремих міністерств тощо. Свої особливості має 15 Политология / Под ред. Б. Й. Краснова. М., 1995. С. 132. політика політичних партій та їх різних об'єднань (виборчих блоків, урядових коаліцій тощо), громадсько-політичних організацій — профспілок, молодіжних, жіночих та інших об'єднань. Кожен із суб'єктів певною мірою самостійно визначає свою позицію щодо здійснення того чи іншого виду внутрішньої політики. Що стосується зовнішньої політики, спрямованої на регулювання відносин з іншими державами та міжнародними організаціями, то її суб'єктом у стосунках з цими державами та організаціями в цілому виступає лише держава. Жодна інша політична організація країни не може бути самостійним суб'єктом зовнішньої політики й висту- пати від імені держави в цілому. Залежно від масштабності та тривалості цілей політику можна поділити на стратегічну і тактичну, або поточну. Стратегічна політика зорієнтована на вибір найбільш значущих цілей розвитку суспільства в цілому або його окремих складових, визначення найважливіших напрямів, методів і засобів їх досягнення й розрахована на відносно довготривалий період. Тактична, або поточна, політика — це політична діяльність у кожній конкретній ситуації, спрямо- вана на реалізацію поставлених стратегічних цілей. Вона підпорядковується стратегічній політиці й передбачає гнуч- кість, оперативність у застосуванні методів і засобів. Політика як наука Говорити про політику як науку й й мистецтво мистецтво можна лише умовно, оскіль- ки сама по собі як практична діяльність вона не є ні наукою, ні мистецтвом у прямому значенні цих слів. Поширені в літературі з політології характеристики політики як науки й мистецтва пов'язані з образною оцінкою її В. І. Леніним, який писав, що «політика є наука і мистецтво, яке з неба не падає, даром не дається»16. Науковість політики, за В. І. Леніним, полягає в тому, що вона повинна здійснюватись на наукових засадах. Це вимагає, по-перше, врахування досвіду інших країн; по- Друге, врахування всіх сил, груп, партій, класів, мас, що Діють всередині даної країни, аж ніяк не визначення політики на підставі тільки бажань і поглядів, ступеня 16 Ленін В. І. Дитяча хвороба «лівизни» в комунізмі // Повне зібр. творів. Т. 41. С. 61. 166 167 Політика як суспільне явище Природа політики свідомості й готовності до боротьби однієї тільки групи або партії'7. Проти цих настанов важко щось заперечити. Будь-яка політика вимагає врахування чужого досвіду та співвідно- шення сил. Однак для науковості політики лише цього замало. Глибинною науковою засадою політики є пізнання закономірностей суспільного, особливо політичного, розвит- ку та врахування їх у практичній діяльності. Ця засада робить проблематичною науковість реальної політики, оскільки конкретні такі закономірності і навіть узагалі сама їх наявність нерідко беруться під сумнів або й заперечуються в принципі. Як уже зазначалося, позитивізм заперечує існування закономірностей суспільного розвитку, а на цій підставі — і науковий статус суспільствознавства. Проблематичною науковість політики робить і її ідеологічний характер. Політика є найбільш ідеологізованою сферою людської діяльності, оскільки безпосередньо пов'язана з соціальними інтересами, здійснюється політич- ними силами як виразниками тих чи інших соціальних інтересів і має певне ідеологічне, отже, й ціннісне, а не лише суто наукове, обгрунтування. У політиці звичайними є прагнення політичних сил монополізувати істину, намагання видати бажане за дійсне. Що сталося з одним із таких «єдино вірних вчень» — марксизмом-ленінізмом, як теоретичним обгрунтуванням комунізму, — загальновідомо. Однак не варто було б перебільшувати й науковість, істинність інших ідейно-політичних течій — лібералізму, консерватизму чи соціал-демократизму. Найефективнішою є не та політика, що послідовно грунтується на якомусь ідейно-політичному вченні, спрямо- вана на досягнення якоїсь кінцевої мети, а та, яка прагматичне зорієнтована, відповідає насущним інтересам і потребам якомога більшої частини членів суспільства. Науковість політики полягає не в її відповідності якому- небудь ідейно-політичному вченню, а у всебічному науко- вому обгрунтуванні конкретних політичних рішень, особливо у прогнозуванні наслідків їх реалізації, в межах визначеного на основі суспільного консенсусу політичного курсу з урахуванням, звичайно, об'єктивних тенденцій сус- 17 Ленін В. І. Дитяча хвороба «лівизни» в комунізмі. С. 61—62. ПІльного розвитку, співвідношення сил, чужого досвіду тощо. Політика як мистецтво має справу з суб'єктивною стороною здійснення влади. Вона пов'язана з людьми, багато в чому залежить від індивідуальних здібностей політика, його особистої ініціативи й навіть інтуїції. Полі- тика — це сфера продуманих кроків, заходів, маневрів, компромісів, угод, поступок, обходів, натисків, розрахунків тощо. Мистецтво політичного діяча виявляється в умінні вибрати найоптимальніші для даних конкретних умов форми й засоби досягнення політичних цілей. Тому політику називають іще мистецтвом можливого. Успіх у політиці значною мірою залежить від уміння політика працювати з людьми, його здатності оцінити не тільки їхні ділові, а й психологічні якості — комунікабель- ність, рішучість, відповідальність тощо. Мистецтво в політиці включає інтелектуальні, раціональні та інтуїтивні засади. За наявності відповідних знань оволодіти мистецтвом політики можна або на власному досвіді, або вивчаючи досвід інших та пропускаючи його крізь свої знання, здібності й можливості. Безумовну перевагу потрібно віддати другому шляху, бо перший — шлях спроб і помилок — обходиться суспільству надзвичай- но дорого. Помилки і прорахунки в політиці є найбільш згубними для суспільства. Вони страшніші, ніж навіть помилки в медицині, бо помилка лікаря завдає шкоди окремій людині, тоді як від помилок політиків можуть постраждати все суспільство й загинути мільйони людей. Лише органічна єдність науки, що стала надбанням політика, й мистецтво реалізації науки про політику забезпе- чують політичне керівництво та управління суспільством із найбільшою ефективністю і найменшими втратами. І навпаки, відсутність у політика наукових знань про керів- ництво та управління суспільними процесами, здійснення влади, вміння і досвіду творчого застосування їх на практиці обертається для суспільства та його окремих ланок, долі багатьох людей вкрай негативними наслідками. 168 Політика як суспільне явище Андреев С. С. Политика как социальное явление // Социально-полит, науки. 1991. № 4. Ануфриев Е. А. Субъективные основы и субъекты политики // Социально-полит, журн. 1996. № 4. Беляев А. А. Политика и ее роль в развитии общества // Социально-полит, науки. 1991. № 9. Бурлацкий Ф. М., Галкин А. А. Современный Левиафан: Очерки политической социологии капи- тализма. М., 1985. Бутенко А. П. Наука и политика // Социально-гуманитарные знания. 1999. № 2. Бутенко А. П. Наука, политика, власть: проблемы взаимоотношения и соотноше- ния // Социально-гуманитарные знания. 1999. № 3. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избр. произведения. М., 1990. Ильин М. В., Коваль Б. И. Что есть политика и что — наука о политике (Опыт нетради- ционного обзора) // Полит, исследования. 1991. № 4. Коваль Б. И., Ильин М. В. Власть уегзиз политика // Полит, исследования. 1991. № 5. Лузан А. А. Политическая жизнь общества: Вопросы теории. К., 1989. Мурадян А. А. Двуликий Янус. Введение в политологию. М., 1994. Мясников О. Г. Субъекты политики // Социально-полит, журн. 1993. № 5—6. Халипов В. Ф. Политика как наука и искусство // Социально-полит, науки. 1990. № 7. Чудинова И. М. Политическая жизнь // Социально-полит, журн. 1994. № 12. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА Як і поняття «політика», поняття «полі- тична влада» є однією з базисних категорій політології. Політика і влада органічно взаємозв'язані, вони не тільки нероздільні, а й взаємозумовлюють одна одну. Цей зв'язок настільки органічний, що в політології і філософії нерідко виникають дискусії щодо первинності однієї з них. Зміст політології як навчальної дисци- пліни може бути розкритий і як розгор- тання змісту категорії «політика», і як розгортання змісту категорії «влада». Поняття влади дає ключ до розуміння сутності та призначення політичних інсти- тутів і процесів, самої політики. Визначення цього поняття, з'ясування сутності й ха- рактеру політичної влади дає змогу ви- окремити політичні відносини з усієї сукупності суспільних відносин, має важли- ве значення для розуміння природи по- літики й держави. Про важливість поняття влади в науці свідчить, зокрема, існування особливої галузі науки — кратології (від грецьк. кгаіоз — влада і Іодоз — слово, поняття, вчення) як сукупності філософських, соціологічних, політологічних, правових та інших знань про владу. Політика як суспільне явище Політична влада ВЛАДА ЯК СУСПІЛЬНЕ ВІДНОШЕННЯ Сутність і види Влада є складним за сутністю й багато- влади манітним за формами вияву явищем суспільного життя. Існує багато різних концепцій і визначень цього поняття. За вихідне й найпрос- тіше можна взяти визначення влади як вплив однієї частини суспільства (індивіда, групи, організації тощо) на поведінку іншої у бажаному для себе напрямі. Уже з такого елемен- тарного визначення видно, що влада є відношенням, отже, передбачає наявність двох сторін. Будь-яке відношення є взаємодією його сторін. Основною особливістю владного відношення є переважний, визначальний вплив однієї його сторони на іншу. Тому сторону з переважним впливом доцільно називати суб'єктом, а сторону, яка цього впливу зазнає, — об'єктом владного відношення. Суб'єктами влади можуть бути індивіди, соціальні групи, організації тощо. Очевидно, що влада не є властивістю не тільки об'єкта, а й суб'єкта. Вона виступає саме як відношення між ними і не існує як без суб'єкта, так і без об'єкта. У науці є різні підходи до пояснення причин владних відносин. Поширеним є біологічний підхід, який визнає владу притаманною біологічній природі людини. А оскільки біологічна природа людини і тварин є спільною, то визнається наявність владних відносин не тільки в суспільстві, а й у тваринному світі. Витоки біологічного підходу до розуміння влади кореняться ще в античній філософії. Арістотель, наприклад, розглядав владу в суспільстві як продовження влади в природі. Справді, переважний вплив є і в тваринному світі. Одні тварини бувають сильнішими від інших і можуть нав'язувати їм поведінку, в середовищі ссавців поширеним явищем є наявність ватажків, яким підпорядковується стадо чи зграя. Однак між відносинами в суспільстві та у тваринному світі існує принципова відмінність. Відносини в суспільстві мають свідомий характер, тоді як у тваринному світі вони зумовлюються інстинктами і рефлексами. Владні відносини є саме свідомими відносинами. Суб'єкт влади здійснює свідомий вплив на поведінку об'єкта, спрямовуючи її в певному напрямі. Інший підхід до розуміння влади — антропологічний (від грецьк. апІЬгороз — людина) — пов'язує поняття політичної влади, а отже, й політики з суспільною природою людини і поширює його на всі соціальні, в тому числі й докласові, утворення. Прихильники цього підходу доводять наявність політичної влади на всіх етапах розвитку суспільства. На відміну від антропологічного політологічний підхід до розуміння влади, який грунтується на органічному зв'язку влади й політики, пов'язує їх існування лише з певними етапами суспільного розвитку, для яких характерною є наявність спеціальних суспільних інститутів здійснення влади, насамперед держави. Будемо виходити, отже, з того, що влада, владні відноси- ни притаманні будь-якому суспільству, але не тваринному світові, тоді як політична влада, політико-владні відносини характерні лише для певних етапів суспільного розвитку. І Оскільки влада є суто суспільним відношенням, у якому і задіяні наділені свідомістю і волею люди, а переважний І вплив одних людей на інших є вольовим відношенням між І ними, то влада може бути визначена як вольове відношення | між людьми, тобто таке відношення, за якого одні люди | можуть нав'язувати свою волю іншим. М. Вебер у зв'язку з цим зазначав: «Влада означає будь- яку можливість проводити всередині даних соціальних відносин власну волю навіть всупереч опору, незалежно від того, на чому така можливість заснована»1. Російський полі- толог Ф. М. Бурлацький також вважає, що «влада є реальною здатністю здійснювати свою волю в соціальному житті, нав'язуючи її, якщо необхідно, іншим людям»2. Специфічною ознакою влади як суспільного відношення виступає домінування владної волі, а не просто впливу. Цим влада відрізняється від останнього, який є дещо ширшим явищем. Як вольове відношення влада існує в потенціальній і реальній формах. Потенціальною є влада, що не виявила себе. Вона не менш істотна, ніж реалізована влада. Усвідом- лення наявної, хоча й не реалізованої влади, справляє на її потенціальні об'єкти сильний дисциплінуючий та організую- чий вплив, іноді не менш сильний, ніж реально діюча влада. Нав'язування одними людьми своєї волі іншим може здійснюватись із використанням різних засобів — примусу, права, авторитету тощо. Залежно від засобів здійснення влади розрізняються різні її види — економічна, соціальна, політична, духовно-інформаційна, сімейна тощо. Глибинним 1 Цит. за: Бурлацкип Ф. М., Галкин А. А. Современнмй Левиафан: Очерки политической социологии капитализма. М., 1985. С. 18. 2 Там же. С. 19. 172 173 Політична влада Політика як суспільне явище джерелом економічної влади є відмінності у відношенні людей до власності на засоби виробництва. Економічна влада — це об'єктивно зумовлені матеріальними потребами життя суспільства відносини, в яких власник засобів виробництва підпорядковує своїй волі волю інших учасників процесу виробництва. Засобами такого підпорядкування можуть бути як безпосереднє володіння власністю, так і контроль над нею, а також кошти, цінні папери, договірні зобов'язання тощо. Використовувані офіційно, ці засоби мають відповідне правове закріплення. Якщо економічна влада передбачає розподіл матеріаль- них благ, то соціальна означає розподіл благ соціальних. Вона пов'язана з визначенням статусу різних груп у структурі суспільства, посад, прав та обов'язків, наданням соціальних послуг у сфері освіти, охорони здоров'я, забезпечення житлом тощо, а також розподілом доходів, різноманітних пільг і привілеїв. Духовно-інформаційна влада — це організація духовного виробництва в усіх його формах і здійснення інформацій- ного та ідеологічного впливу. Ця влада реалізується за допомогою засобів духовно-інформаційного впливу на людей. Такими засобами можуть бути мораль, релігія, ідеологія, мистецтво, наукові знання, інформація про поточні події суспільного життя тощо. Величезну владу над людьми має, зокрема, церква. Ця влада грунтується на вірі в релігійні догмати і здебільшого не має правового закріплен- ня за винятком тих держав, де церква визнається офіційним політичним інститутом. Незаперечною є влада так званих моральних авторитетів — людей з високими моральними рисами, які присвятили своє життя служінню суспільному благу. Та й незаперечна влада кримінальних авторитетів грунтується не на праві, а на так званих поняттях — нормах, за якими живе злочинний світ. Але найбільшу духовно- інформаційну владу в сучасному суспільстві мають засоби масової інформації — преса, радіомовлення, телебачення, а останнім часом — міжнародна інформаційна комп'ютерна мережа Інтернет. Вони є головним чинником формування громадської думки і називаються ще «четвертою владою», котра за силою впливу на суспільство прирівнюється до законодавчої, виконавчої та судової влади держави. Духовно- інформаційна влада може слугувати поширенню об'єктивних 174 даних про стан суспільства, функціонування держави, її міжнародне становище тощо, а може виступати й засобом маніпулювання громадською думкою, управління свідомістю й поведінкою людей в інтересах певних політичних сил. Одним із різновидів влади в суспільстві є сімейна влада — побудований на силі авторитету вплив одного або декількох членів сім'ї на її життєдіяльність. Цей авторитет, як і будь- який авторитет узагалі, не можна створити за допомогою права чи примусу. Він є виявом поваги одних членів сім'ї до інших, результатом визнання їхнього життєвого досвіду, трудових заслуг тощо. Політична влада Політична влада є найважливішим ви- дом влади в суспільстві. Оскільки основні види влади — економічна, соціальна, духовно- інформаційна, сімейна — розрізняються залежно від засобів їх здійснення і мають специфічні особливості, то й політич- на влада мусить мати притаманні лише їй особливості й засоби здійснення. В політологічній літературі немає визна- ченості щодо особливостей політичної влади. «Політична влада, — зазначає російський дослідник В. М. Мазаєв, — усяка організована воля однієї групи людей стосовно іншої, яка здійснює підпорядкування в ім'я спільних цілей»3. Але те саме можна сказати й про інші види влади, які також є організованим вольовим підпорядкуванням одними людьми інших з метою досягнення певних спільних цілей. Б. І. Краснов дає таку характеристику політичній владі: «Політична влада як один із найважливіших проявів влади характеризується реальною здатністю класу (групи, індивіда) проводити свою волю, виражену в політиці»4. Це твердження є тавтологічним, оскільки в ньому політична влада визнача- ється через політику, котра сама є діяльністю щодо здій- снення політичної влади. За визначенням Ф.М.Бурлацького, «політична влада як один із найважливіших проявів влади характеризується реальною здатністю даного класу, групи, а також індивідів, які відображають їхні інтереси, проводити свою волю за Допомогою політики і правових норм»5. У цьому визначенні 3 Политология / Сост. й отв. ред. А. А. Радугин. М., 1997. С. 56. 4 Политология / Под ред. Б. Й. Краснова. М., 1995. С. 39. 5 Бурлсщкий Ф. М., Галкин А. А. Современньїй Левиафан. С. 19. 175 Політика як суспільне явище Політична влада також криється елемент тавтологічності, який полягає у визначенні політичної влади через політику. Однак на відміну від попередніх визначень воно вказує на найважли- віший засіб здійснення політичної влади, яким є правові норми. Реалізація інших видів влади тією чи іншою мірою може відбуватися з використанням правових норм, однак лише для політичної влади такі норми є найважливішим засобом її здійснення. Якщо економічну владу умовно можна назвати «владою грошей», духовно-інформаційну — «владою інформації», сімейну — «владою авторитету», то політичну владу — «владою права». Це зовсім не означає, що політична влада скрізь і завжди здійснюється за допомогою права, однак право є головним засобом її реалізації. Норми права — це встановлені або санкціоновані держа- вою з метою регулювання суспільних відносин загальнообо- в'язкові правила поведінки. Дотримання й виконання норм права забезпечується шляхом як переконання, так і держав- ного примусу. Держава, отже, не тільки встановлює норми права, а й виступає найважливішим гарантом їх виконання. Відповідно державна влада є найважливішою формою полі- тичної влади. «Поняття політичної влади, — зазначає Ф. М. Бурлацький, — значно ширше від поняття влади державної. Державна влада — це така форма суспільної влади, яка має класовий характер, спирається на спеціальний апарат примусу й наділена монопольним правом видавати закони та інші розпорядження, обов'язкові для всього насе- лення»6. Специфіка державної влади, отже, полягає в тому, що вона: по-перше, здійснюється спеціальним апаратом; по- друге, поширюється на всю територію країни; по-третє, наділена монополією на прийняття законів та застосування примусу. Політична влада здійснюється не тільки державою, а й іншими політичними інститутами — політичними партіями, громадсько-політичними організаціями, органами місцевого самоврядування. Відповідно можна виокремити владу політичних партій, громадських організацій, органів місце- вого самоврядування як форми політичної влади. На відміну від державної влади, яка має загальний характер і поширю- ється на всю територію країни й суспільство в цілому, влада 6 Бурлацкип Ф. М., Голкин А. А. Современньщ Левиафан. С. 19, «-"«•^^^ 176 політичних партій і громадських організацій здійснюється лише в межах цих партій та організацій. Вона грунтується як на правових нормах, установлених державою, так і на політичних нормах, які не є правовими і діють лише в межах політичних партій і громадських організацій. Такі норми закріплюються у статутах партій і громадських організацій і стосуються визначення прав та обов'язків їх членів, внутрішньопартійної діяльності тощо. А це означає, що засобами здійснення політичної влади виступають не тільки правові, а й політичні норми як такі, що діють всередині недержавних політичних організацій та у стосунках між ними. Норми права як засіб регулювання суспільних відносин і здійснення політичної влади передбачають наявність примусу щодо їх дотримання. Носієм такого примусу є лише держава. Природу державної влади характеризує передусім її здатність домагатися здійснення тих чи інших цілей за допомогою примусу. Державна влада не обов'язково засто- совує примус для виконання її настанов. Вона може домагатися своїх цілей також іншими засобами — економіч- ними, соціальними, ідеологічними тощо. Однак саме держава наділена монополією на те, щоб примусити членів суспільства до виконання її настанов. Державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу й судову і здійснюється за допомогою спеціального апарату на всій території, на яку поширюється державний суверенітет. На відміну від влади держави влада органів місцевого самоврядування поширюється лише на певну частину території держави і значною мірою здійснюється на громадських засадах. Влада органів місцевого самоврядування грунтується як на загальнодержавних правових нормах, так і на нормативних актах самих цих органів, дія яких поширю- ється лише на підпорядковану їм територію. Влада існує і функціонує не тільки в різних сферах суспільства, а й на різних рівнях його структури: суспіль- ному, асоціативному та персоналізованому. І Таким чином, політична влада — це реальна здатність одних людей проводити свою волю стосовно інших за допомогою правових і політичних норм. 177 Конкретизуючи характеристику політичної влади, можна виокремити такі ЇЇ основні особливості: верховенство, '2-2.1 Політика як суспільне явище Політична влада публічність, моноцентричність, легальність, різноманіття ресурсів. Верховенство політичної влади полягає в обов'язко- вості її рішень для інших видів влади, суспільства в цілому. Вона може обмежити вплив інших видів влади, наприклад економічної чи духовно-інформаційної, або й узагалі припинити функціонування окремих їхніх суб'єктів. Публічність (від лат. риЬНсиз — суспільний, народний) політичної влади означає її суспільний, безособовий і від- критий характер. На відміну від існуючої в невеликих групах приватної особистої влади, наприклад сімейної, політична влада реалізується від імені і в межах усього суспільства і звертається за допомогою права до всіх його членів. Моноцентричність політичної влади проявляється в наявності єдиного центру прийняття рішень, які стосуються всього суспільства. Таким центром є держава, її вищі органи. На відміну від політичної влади інші види влади (еконо- мічна, соціальна, духовно-інформаційна) є поліцентричними, вони здійснюються багатьма незалежними один від одного центрами — підприємствами, соціальними фондами, засоба- ми масової інформації тощо. В демократичному суспільстві немає такого органу, який би зосереджував у своїх руках усю повноту економічної, соціальної чи духовно-інформаційної влади. Легальність політичної влади означає її законність, зокрема щодо існування самої влади та застосування нею примусу. Детальніше про легальність політичної влади мова йтиме нижче. Нарешті, ще однією особливістю політичної влади є різноманіття її ресурсів, тобто засобів здійснення. Політична влада використовує не тільки примус, а й економічні, со- ціальні, духовно-інформаційні засоби. При цьому найважли- вішими засобами її здійснення є правові й політичні норми. Важливою особливістю влади взагалі, політичної зокрема, є її кумулятивний характер, пов'язаний з ресурсами влади. Кумуляцією (від лат. ситшаїіо — скупчення) найчастіше називають концентрацію енергії вибуху в певному напрямі, а у більш загальному плані — посилення дії того чи іншого процесу в результаті поєднання дії його складових. Виявом кумуляції є кумулятивний ефект. Стосовно влади кумулятив- ний ефект проявляється у зростаючому нагромадженні влади та значному посиленні її впливу в результаті взаємодії різних 178 видів і ресурсів влади. Так, економічна влада, засобами реалізації якої є власність на засоби виробництва, гроші, повноваження в межах керівних посад в економічних структурах, створює можливості для оволодіння владою політичною, наприклад шляхом фінансового забезпечення перемоги на виборах. Наявність економічних ресурсів від- криває доступ і до духовно-інформаційної влади. Оволодіння засобами масової інформації, у свою чергу, створює можливості для інформаційного впливу на суспільство і владу, зайняття провідних політичних позицій, отримання доходу. Але найбільші можливості створює оволодіння політичною владою, особливо державною. Політична влада відкриває доступ до економічної, соціальної і духовно- інформаційної влади, дає можливість зосереджувати в руках конкретних осіб величезні економічні, соціальні та інфор- маційні ресурси. В результаті зосередження в руках небагатьох осіб ресур- сів економічної, політичної, соціальної та духовно-інформа- ційної влади утверджується олігархічна форма державного правління (грецьк. оіщагсіїіа — правління небагатьох, від оіі- |