Види зобовязань у МПрП. 1поняття та види зобов'язань. Тема 1

• Название: Тема 1
• Анкор: Види зобовязань у МПрП
• Дата: 29.03.2022
• Размер: 136.36 Kb.
• Имя файла: 1поняття та види зобов'язань.docx
• Тип: Документы; #424858
• страница: 5 из 8

2.2. Хактеристика деліктних зобов’язань

Економічна і культурна глобалізація, міжнародний туризм і міграція населення, розширення міжнародних культурних і господарських контактів у приватній сфері, ,науково-технічний прогрес та екологічні катастрофи, що відбуваються в сучасному світі спонукають до прийняття різних зобов'язань, у тому числі й деліктних у міжнародному приватному праві.

Як зазначає Г.С. Фединяк: Деліктним зобов'язанням у міжнародному приватному праві є правові відношення з «іноземним елементом», зміст якого полягає у праві чи обов'язку потерпілої особи вимагати в межах та способами, вказаними у нормах джерел права, відновлення чи компенсації порушених прав особою, що протиправними діяннями заподіяла шкоду потерпілому (делінквентом)⁵⁷.

Аналіз джерел права правових систем свідчить про те, що умовами виникнення зобов'язань з делікту є: 1) заподіяння шкоди особі чи майну; 2) протиправність діяння; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою делінквента та заподіяною шкодою; 4) вина делінквента. Іноді відповідальність за делікт може наставати за меншої кількості умов.

Шкода - це не тільки умова виникнення деліктного зобов'язання у будь-якій правовій системі, а й міра деліктної відповідальності . За відсутності шкоди не можна говорити про виникнення зобов'язання з делікту. Але трактування шкоди не є однозначним та абсолютно визначеним у всіх правових системах. Традиційно під шкодою розуміють несприятливі, негативні наслідки, які настають із порушенням чи зменшенням належних потерпілому майнових чи особистих немайнових прав.

Для відшкодування шкоди в більшості правових систем застосовують: відновлення попереднього стану пошкодженої речі; заміну речі аналогічною; грошову компенсацію; вчинення інших дій, що свідчили б про компенсацію шкоди, яку неможливо оцінити в грошах, скажімо публікацією спростування інформації. У більшості держав шкода підлягає відшкодуванню повністю. Тобто відшкодовуються прямі збитки, упущена вигода, немайнові, моральні збитки⁵⁸.

Обмеження можуть установлюватися законом. Визначення розміру збитків часто є досить складним процесом, особливо за визначення збитків, заподіяних здоров'ю, коли іноземці залишають країну, не пройшовши відповідного медичного обстеження; за оцінки збитків, завданих автотранспорту, коли виникає питання відновлювального ремонту в межах держави, де заподіяно шкоду, чи в межах іншої держави; за обчислення у грошовому еквіваленті немайнової, в т. ч. моральної, шкоди. Водночас слід враховувати обґрунтованість вирахування суми збитків у грошах у зв'язку з постійним коливанням курсу валют. Вирішення зазначених питань переважно залежить від позиції суду⁵⁹.

У правових системах вказаної «сім'ї» моральна шкода відшкодовується й тоді, коли ушкодження здоров'я є тривалим чи сильно утруднює участь потерпілого в суспільному житті, або іншим способом погіршує життя цієї особи (ст. 354 Цивільного кодексу Угорщини). Відповідно до одного з роз'яснень Верховного суду Болгарії компенсації підлягає моральна шкода, що виразилась у стражданнях та втраті моральної підтримки близькими, родичами потерпілого внаслідок його смерті.

У «сім'ї континентального права» відшкодовують також немайнову шкоду, заподіяну внаслідок: приниження особистої гідності; зменшення ділового авторитету, престижу фірми; дифамації (поширення відомостей, які ганьблять особу, хоч і відповідають дійсності, але ця особа прагне зберегти певну таємницю особистого життя); моральних страждань, надмірних хвилювань, викликаних втратою речі - пам'ятки про близьку людину, яка померла; зменшення шансів молодої жінки вдало вийти заміж через утворення на її тілі рубців після травми чи іншого зменшення можливості досягнення успіху в майбутньому; збільшення витрат на певні цілі в разі заподіяння тілесних ушкоджень і ін.

У теорії та практиці міжнародного приватного права звичайно виділяють наступні основні підходи до визначення застосовного права деліктних зобов'язань: lex loci delicti, lex fori, proper law і lex loci damni infecti.

В американській літературі з міжнародного приватного права видатним правознавцем P.A. Лефларом висувався ще один підхід з приводу визначення застосовуваного права деліктних зобов'язань. Його концепція «найкращого права» (better law) визначається в контексті переваги одного права над іншим у світлі соціально-економічних, правових стандартів⁶⁰. Він стверджує, що суд у світлі всіх обставин не повинен дотримуватися однієї колізійної прив'язки, а повинен вибрати «найкраще право» за конкретною справою⁶¹.

Lex loci delicti. До останнього часу в Європі і США щодо деліктних зобов'язань домінуючою була колізійна прив'язка lex loci delicti (lex loci delicti commissi)⁶². В даний час вона застосовується не тільки в Європі і США, але також у Австралії⁶³, Канаді⁶⁴, Японії⁶⁵ та інших країнах. Зазвичай при виборі права за допомогою цього методу не має значення місце настання шкоди.

Перший Звід колізійного права США (Restatement of Conflict of Laws) визначав уживане право деліктних зобов'язань по колізійної прив'язки lex loci delicti. У випадку, коли події, що є причиною виникнення шкоди, мали місце не в одній, а в декількох країнах (штатах). Перший Звід США визначав, що застосовним правом буде право того місця, де був зроблений останній акт, що багато в чому виходило від праці відомого американського юриста Д.Х. Біла під назвою «Колізійне право» (1935 р.)⁶⁶.

Після шістдесятих років минулого століття визначення права, що підлягає застосуванню до деліктних зобов'язаннях, за колізійною прив'язкою lux loci delicti стало перероджуватися в багатьох країнах із застосуванням більш динамічних, але в той же час більш аморфних правил. Так, наприклад, в даний час німецьке право визначає право, що підлягає застосуванню до деліктних зобов'язань, диспозитивним способом, даючи змогу позивачу вибрати між правом місця скоєння делікту (lex loci delicti) і правом місця настання шкоди⁶⁷. Таким чином, позивач матиме можливість правильного підрахунку вибору застосовуваного права з економічної точки зору.

Англійське право при визначенні наявності підстав для позову (actionability] з приводу деліктних зобов’язань раніше визначало, що коли делікт був здійснений за межами Англії, то підстави для позову в Англії повинні бути передбачені як правом суду (lex fori) Англії, так і правом держави, де стався делікт (lex loci delicti). Дане правило було встановлено у відомій справі Philips v. Еure⁶⁸ і було принципом англійського загального права. В даний час таке правило не застосовується у зв'язку набранням чинності Закону «Про міжнародне приватне право (різноманітні положення) (Private International law (Miscellaneous Provisions) (1995 р). Закон передбачає, що загальне правило для визначення застосовуваного права до недоговірних зобов'язань є lex loci delicti⁶⁹.

В Індії позадоговірні зобов'язання в аспекті міжнародного приватного права до середини минулого століття не були врегульовані, і питання застосовного права вирішувалися на розсуд суду. З 1960 р.⁷⁰ індійське право стало застосовувати принципи англійського права з приводу визначення застосовуваного права деліктних зобов'язань по колізійних прив'язках lex loci delicti і lex fori⁷¹.

Китайське міжнародне приватне право, по суті справи, грунтується на «Принципах цивільного права», в яких можна знайти деякі аспекти, що стосуються цивільних правовідносин з участю іноземного елемента, а також на Статуті 1918 р., який був доповнений і змінений Статутом 1953 р. в Китаї позадоговірні відносини між юридичними особами за загальним принципом регулюються колізійної прив'язкою lex loci delicti⁷². Однак у науковій літературі зустрічаються і думки, що у випадках визначення відповідальності за делікт, що випливає з права місця скоєння неправомірного діяння, китайське право може застосовувати колізійну прив'язку lex forі.

При застосуванні підходу lex lod delicti дуже часто можна зіткнутися з проблемами визначення точного місця скоєння вчинку, що був причиною виникнення шкоди. Таке явище відбувається відносно деліктів за участю різних компаній транснаціональних корпорацій (ТНК), які таким чином сформовані, що головна компанія часто володіє повним контролем над прийняттям рішень дочірніх компаній. У такому випадку безпосереднім джерелом вчинення делікту часто може бути саме головна компанія.

Lex fori. Відповідно до цього підходу право, що підлягає застосуванню до деліктних зобов'язань, визначається правом місцезнаходження суду. При застосуванні колізійної прив'язки lex fori вирішальне значення буде мати вибір юрисдикції, так яким саме чином право суду буде правом, що застосовується до деліктних зобов'язань.

Застосування колізійної прив'язки lex fori по деліктних зобов'язань має німецьке походження і вперше було запропоновано відомим німецьким юристом Фрідріхом К. Савіньї серпня 1949 р.⁷³ В американській науці міжнародного приватного права яскравим прихильником такого підходу був Б. Каррі, котрий, опираючись на доктрину «аналізу державного інтересу», пропонував у всіх випадках застосовувати lex fori⁷⁴. Б. Каррі на прикладі справи Walton v. Arabian Am, Oil Co.⁷⁵ пояснював такий підхід у світлі тих обставин, коли сторони не клопочуть про застосування іноземного права, і, отже, як стверджує він, суд за своєю ініціативою не повинен пропонувати його застосування, а повинен застосовувати lex fori. Такий підхід можна обґрунтовувати також у світлі такої обставини, що суддя в країнах загального права відіграє більш пасивну роль у суді, ніж у країнах континентального права.

У відповідності зі швейцарським правом сторони делікту можуть домовитися з приводу застосування колізійної прив'язки lex fori, що вважається спільним правилом. Якщо ж такої згоди немає, то застосовується lex loci delicti, якщо сторони делікту знаходяться в різних країнах, і акт і шкода мали місце в одній і тій же країні. Якщо ж вони відбулися в різних країнах, тоді правом, що застосовується визнається право тієї країни, де настала шкода (lex loci damni infecti).

Підхід lex fori також застосовується в Луїзіані (США) (ст.3545 Цивільного кодексу Луїзіани (1991 р.)) і Австралії.

Недоцільність підходу lex fori очевидна у випадках, коли, наприклад, за місцем здійснення акту таке діяння є таким, що не карається, але відповідач визнається винним за lex fori. Більше того, при такому підході позивач буде розглядати найбільш вигідну юрисдикцію для порушення позову, що часто не виправдовується, так як в деяких країнах визначення застосоуючого права до делікту вважається питанням публічного порядку.

Proper law. Концепція визначення права, що підлягає застосуванню до деліктних зобов'язаннях, за колізійної прив'язки proper law з моменту свого походження не сприймалася однозначно. Критика цього підходу часто зводиться до того, що підкреслювалася невизначеність встановлення його критеріїв. Вперше цей підхід був висунутий професором Дж.Х. Моррісом. Він критикував позицію американського права з приводу визначення права, що застосовується до деліктних відносин за lex lod delicti, пропонуючи замінити цю колізійну прив'язку іншою прив'язкою - proper law. Аргументація професора Дж.Х. Морриса зводилася до наступного. «Якщо відносно договору застосовується така колізійна прив'язка, і вона дає можливість максимально наблизитися до справедливого вирішення визначення застосовуваного права, чому не можна застосувати такий підхід також щодо деліктів»⁷⁶. Особливо розгляду підлягали такі справи, де і позивач, і відповідач мають доміциль в одній і тій же державі (штаті), але за визначенням lex lod delicti суд повинен застосовувати право місця, де був вчинений акт, який був причиною виникнення шкоди.

У справі Auten v. Auten американський суд вперше визначив застосовуюче право не у відповідності з правилом lex loci delicti, а на основі найбільш тісного зв'язку. Далі просування в цьому напрямку було зроблено у справі Babcock v. Jackson⁷⁷, де верховний суд Нью-Йорку застосував такий самий підхід, після чого американські суди в деякому сенсі почали відрікатися від відповідних положень Першого Зводу колізійного права США⁷⁸. У зв'язку з цим було ініційовано розгляд Зводу, що в результаті привело до прийняття Другого Зводу колізійного права США (Restatement (Second) of Conflict of Laws) в 1971 р. В даний час при визначенні права, що підлягає застосуванню до деліктних відносин, Другий Звід враховує саме цей критерій - «право, яке має найбільш тісний зв'язок до події і сторін».

Незважаючи на положення Другого Зводу США, кожен штат демонструє своєрідний підхід при визначенні застосовуючого права до деліктних зобов'язань. Так, наприклад, штати Невада, Мічіган і Кентуккі застосовують правило lex forі. Це пояснюється тим, що Звід колізійного права США має лише рекомендаційний характер для судів. Він може стати імперативним, якщо вищий суд даного штату додасть йому імперативний характер, застосовуючи конкретну норму в своєму рішенні.

Вслід за американським правом у британському праві також закріплена можливість застосування колізійної прив'язки proper law.

Lex laci damni infecti. З 11 січня 2009 р. в країнах Європейського Співтовариства (ЄС) вступив в силу Регламент 864/2007 «Про право, що застосовується до недоговірних зобов'язань», так званий «Рим II». В Регламенті знайшли місце різноманітні поєднання застосування різних колізійних прив'язок щодо конкретних випадків, але загальним правилом є lex loci damni infecti. Регламент також застосовує колізійну прив'язку proper law. Так, уточнюється, що якщо за обставинами справи стає ясно, що делікт більш тісним чином пов'язаний з іншою країною, то застосовується право цієї країни⁷⁹.

Окреме застосування колізійних прив'язок lex loci delicti, lex fori, proper law або lex loa damni infecti при встановленні права, що підлягає застосуванню до недоговірних відносин, не надає можливісті точного визначення права, що застосовується. У нинішніх умовах при окремому застосуванні кожної з чотирьох колізійних прив'язок ми стикаємося з різноманітними проблемами, а саме: проблемами точного визначення місця скоєння делікту, неспівпадання відповідальності за lex fori і lex loci delicti та ін У зв'язку з розвитком транскордонних економічних відносин і складнощами точного визначення права, що застосовується до деліктних зобов'язань вважаємо доцільним застосування комплексних методів визначення застосовуючого права.

Однак обставини, що враховуються при визначенні застосовуючого права за допомогою proper law, повинні бути не абстрактні, а максимально конкретні. У такому разі законодавець може встановлювати застосування поєднання колізійних прив'язок у відповідності до сформованих правових традицій даної держави.

Присутність колізійної прив'язки proper law в комплексних методах є доцільною, тому що завжди можливі ситуації, коли позадоговірне ставлення буде більш тісно пов'язано з іншою країною, ніж з тією, право якої зазвичай визначається конкретною колізійної прив'язкою за даним випадком. Практика показує, що таке явище має місце в Європейському Союзі, де «Рим II» нещодавно вступив в силу, в США - починаючи з прийняття Другого Зводу колізійного права (1971 р.), в Британії з прийняттям Закону «Про міжнародне приватне право ( різноманітні положення) »(1995 р.) і в інших країнах, де в даний час присутні різні поєднання підходів, що використовуються замість однієї колізійної прив'язки. Не можна не помітити, що у всіх названих випадках колізійна прив'язка proper lаw використовується якщо не в якості основного, то, принаймні, в якості допоміжного методу визначення застосовуючого права у різних поєднаннях до колізійних прив'язок. Це доводить той факт, що сучасне міжнародне приватне право потребує більш динамічні підходи до визначення права,що застосовується, а особливо у сфері позадоговірних відносин.

Характеру міжнародно-правових набувають ті делікти у приватній сфері, які так чи інакше пов'язані більш як з одним правопорядком. Зобов'язання із заподіяння шкоди має зв'язок більш як з одним правопорядком, коли:

а)підстава деліктних відносин (протиправна шкода) проявляється у кількох державах;

б)принаймні один із суб'єктів деліктних відносин — іноземець;

в)дія деліктвента, що породжує обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду, поширюється на іноземну правову сферу;

г)предмет деліктних відносин (у зобов'язальних майнових відносинах) пошкоджується в умовах іноземного правопорядку;

ґ)суб'єктивне право потерпілого і юридичний обов'язок делінквента виникають в одних державах, а реалізуються в інших;

д)права третіх осіб обговорюються за законодавством іноземної держави;

е)право на відшкодування шкоди є похідним від договірних відносин сторін чи від інших преюдиціальних фактів, що обговорюються за іноземним правом (договір страхування, договір найму, угода про звільнення делінквента від обов'язку відшкодувати шкоду і т. ін.);

є)справа про відшкодування шкоди розглядається в іноземному суді;

ж)рішення про відшкодування шкоди виконується в іноземній країні.

Загальновідомо, що право кожної країни має свої особливості, у тому числі при регулюванні деліктних зобов'язань. Навіть визначення поняття «делікт» за різними правовими системами значно відрізняється. Так, за кодексом Наполеона 1804 р., протиправною визнається будь-яка дія, що спричинила шкоду іншому (ст. 1382). Таке формулювання протиправної дії дістало назву «генеральний делікт». У країнах англо-американського права зобов'язальне право для визначення протиправних діянь оперує значною кількістю категорій і встановлює цілу низку самостійних складів цивільних правопорушень. Така система має назву «сингулярні делікти». Законодавства Німеччини та Швейцарії поєднують загальне визначення делікту з описом конкретних правопорушень.

За таких умов повинні діяти правові регулятори для вирішення вказаних протиріч. Ними виступають насамперед колізійні норми у сфері деліктних зобов'язань. Вони, як і будь-які інші колізійні норми міжнародного приватного права, мають двочленну структуру: обсяг і прив'язку. Обсяг колізійної норми деліктного права – це вказівка на деліктні відносини, що регулюються даною нормою. Прикладом таких вказівок можуть бути: «Права і обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди» - ст. 1289 ЦК Вірменії; «Обов'язок відшкодування шкоди» — ст. 42 Закону Грузії про міжнародне приватне право; «Позадоговірні зобов'язання про відшкодування шкоди» — § 48 Федерального закону Австрії 1978 р. про міжнародне приватне право; «Претензії з недозволеної дії» — ст. 40 Ввідного закону 1896 р. до Німецького цивільного уложення ; «Відносини з правопорушення» — ст. 26 Цивільного кодексу Греції 1940 р.; «Позови із заподіяння шкоди» — ст. 129 Федерального закону Швейцарії 1987 р. Про міжнародне приватне право тощо⁸⁰.

Така різноманітність у визначенні обсягів колізійних норм, що регулюють деліктні зобов'язання, спричинена тим, що коло питань, які регулюються статутом деліктного зобов'язання в різних країнах значно розрізняється. Проте найчастіше це регулюється статутом деліктного зобов'язання, що стосується підстав такого зобов'язання, його обсягу, характеру відшкодування шкоди, межі деліктної відповідальності, розміру відшкодування і т. ін. На законодавчому ж рівні чітке встановлення обсягу статуту деліктних відносин зустрічається вкрай рідко. Позитивним прикладом цього може бути ст. 107 Закону Румунії 1992 р. № 105 щодо регулювання відносин міжнародного приватного права, яка фіксує вісім аспектів деліктного статуту. Це питання деліктної право- і дієздатності; умов і обсягу відповідальності; підстав обмеження відповідальності чи звільнення від неї і розподілу відповідальності між тим, хто заподіяв шкоду, і потерпілим; відповідальності довірителя за дії довіреної особи; характеру збитків, які можуть бути відшкодовані; способів і розміру відшкодування; допустимості поступки права на відшкодування; осіб, які мають право на відшкодування понесених збитків.

Прив'язки колізійних норм деліктного права безпосередньо вказують на право певної країни, за яким слід вирішувати спірні питання деліктного зобов'язання у сфері міжнародного приватного права.

Останнім часом питання позадоговірних відносин стали більш актуальні в рамках міжнародного приватного права. Це багато в чому пов'язано з ускладненням транскордонних економічних відносин і розвитком сучасних технологій. У результаті такого розвитку ми досить часто маємо справу з деліктними зобов'язаннями, пов'язаними з постачанням неякісного товару, визначенням юридичної відповідальності головного підприємства за деліктні зобов'язання своїх дочірніх компаній, відшкодуванням збитків у результаті забруднення навколишнього середовища⁸¹.