Лек. 9. Лек. Тема Доходи, їх джерела та розподіл. Зайнятість і відтворення робочої сили в перехідній економіці
 Скачать 78.1 Kb.
|
|
Форми зайнятості класифікуються за багатьма ознаками. За способом участі працівника в суспільній праці розрізняють зайнятість за наймом і самозайнятість (підприємництво). За формами власності підприємств розрізняють зайнятість на державних, колективних і приватних підприємствах. За легітимністю працевлаштування розрізняють формальну (законно зареєстровану в офіційній економіці) зайнятість на підприємствах і в організаціях реального сектору та неформальну (не зареєстровану в офіційній економіці) — вулична торгівля, домашнє виробництво, особисте підсобне господарство з реалізацією продукції без реєстрації, зайнятість на підприємствах тіньового сектору економіки і т. ін. Неформальний сектор ринку праці виникає внаслідок зростання безробіття, коли формальний сектор не може забезпечити роботою всіх бажаючих, а соціальна підтримка непрацюючих слабка. Між тим масове зубожіння населення за роки економічної кризи призвело до того, що абсолютна більшість людей не може залишатися без роботи, яка є єдиним джерелом засобів існування. Тому вони шукають роботу в межах неформального сектору. Зайнятість в неформальному секторі характеризується такими рисами:
За формами організації розрізняють стандартну зайнятість, що характеризується стабільністю трудових відносин, стаціонарністю робочого місця, повною нормою робочого часу, та нестандартну зайнятість, що характеризується протилежними ознаками: нестабільністю трудових відносин, нестаціонариістю робочого місця, неповною нормою робочого часу і виявляється як робота вдома, вторинна зайнятість (сумісництво), маятникова трудова міграція, робота за тимчасовими контрактами, випадкова робота і т. ін. Одним з різновидів нестандартної зайнятості є нетоварна зайнятість. Вона означає всі види неоплачуваної роботи, результати якої споживаються самими працівниками або членами їх сімей. Передусім це робота в особистому підсобному та домашньому господарстві, а також перенесення в сім’ю тієї роботи, яка при нормальній платоспроможності є платними послугами (наприклад, ремонт квартири, підстригання волосся, чистка чи пошиття одягу тощо). Чим нижчі грошові доходи сім’ї, тим більшу частку засобів існування вона отримує з нетоварного сектору. Проблеми зайнятості в неформальному і нетоварному секторах можна звести до таких груп: 1) порушення норм законодавства про працю, зокрема щодо її безпеки, тривалості, оплати, тяжкості і шкідливості для здоров’я, використання дитячої праці тощо; 2) соціальна незахищеність працівників на випадок втрати роботи, виробничої травми, хвороби, старості; 3) несплата податків державі. За мірою охоплення економічно активного населення розрізняють неповну зайнятість, що виявляється, з одного боку, як нестача робочих місць для всіх бажаючих працювати (безробіття), а з іншого боку, — як вимушена зайнятість неповний робочий час (неповний робочий день або тиждень, поділ робочих місць, неоплачувані відпустки з ініціативи адміністрації), та повну зайнятість. Основними видами зайнятості є повна, продуктивна, раціональна і ефективна зайнятість. Враховуючи принцип добровільності праці, повна зайнятість в ринковій економіці означає не максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства. Продуктивна зайнятість — це економічно доцільна, вигідна зайнятість. Вона означає перевищення економічних вигід, отриманих в результаті цієї зайнятості порівняно з витратами на організацію цієї роботи. Продуктивність зайнятості з погляду працівника означає отримання трудового доходу більшого, ніж мінімально необхідний для відтворення робочої сили. Продуктивність зайнятості з погляду роботодавця означає отримання прибутку від найманої праці. Раціональна зайнятість — це одночасно і економічно, і соціально доцільна зайнятість. Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу пращ; якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дає змогу працівникові досягти високої продуктивності праці і мати заробіток, який забезпечує нормальне життя, а підприємцю дає змогу досягти високої ефективності виробництва без екологічної, соціальної та іншої шкоди для суспільства. Повну зайнятість, що водночас відповідає вимогам раціональності, називають ефективною зайнятістю. Таким чином, ефективна і вільно обрана зайнятість відображає стан кількісної і якісної збалансованості між потребою населення в роботі і робочими місцями, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. Зрозуміло, що в зв'язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з науково-технічним прогресом зростають кількісні та якісні параметри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти. В економічній теорії і практиці розроблена система показників, яка відображає рівень ефективності зайнятості. Ця система включає такі групи показників. 1. Пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їхньої участі в суспільно корисній діяльності. Вони показують, на якому рівні продуктивності задовольняється потреба населення в робочих місцях і якими шляхами досягається повна зайнятість. Чим вища продуктивність праці, тим більше передумов для високих доходів працівників, для вдосконалення сфери праці, підвищення якості трудового життя та ін. Відповідно громадяни можуть мати більше вільного часу без зниження рівня життя. Тому повна зайнятість зі зростанням продуктивності праці досягається при зменшенні рівня участі працездатного населення в суспільному виробництві. 2. Рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві відображає, з одного боку, потребу громадян у оплачуваній роботі, а з іншого — потребу суспільного господарства у працівниках. Кількісно він визначається відношенням кількості населення, зайнятого професійною працею, що приносить дохід, до загальної кількості працездатного населення. В будь-якому випадку високий рівень зайнятості означає її низьку ефективність, оскільки не забезпечує достатнього рівня продуктивності праці й достойного рівня її оплати. 3. Структура розподілу працівників за галузями економіки, що по суті являє собою пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять. Сучасна галузева структура зайнятих в Україні відображає низьку ефективність зайнятості й потребує докорінних змін згідно із загальносвітовими тенденціями, для яких характерні високі темпи зростання чисельності й частки працюючих в галузях сфери послуг та науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. На жаль, в наш час для економіки України характерні прямо протилежні тенденції, що можуть назавжди відкинути країну з групи науково розвинених держав. 4. Професійно-кваліфікаційна структура працюючих показує розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційними групами і відображає міру збалансованості підготовки кадрів з потребою економіки у кваліфікованих працівниках. Сучасна професійно-кваліфікаційна структура працюючого населення України явно не ефективна і значно відрізняється від аналогічної структури в країнах з високорозвиненою економікою. Серед зайнятих висока частка працівників фізичної праці, низькокваліфікованих робітників, надзвичайно мала частка технічних виконавців тощо. Це засвідчує про збереження в нашій економіці застарілих технологій. Значно погіршує показники професійно-кваліфікаційної структури інтенсивна еміграція з України висококваліфікованих робітників, спеціалістів, науковців. Проблеми набуття якісної професійної освіти також призводять до погіршення цих показників. Вирішення цих проблем потребує особливої уваги держави. Безробітні – це ті громадяни, які здатні до праці, перебувають у працездатному віці, зареєстровані в органах державної служби зайнятості, потребують праці, активно шукають її, але з незалежних від них причин не мають відповідної роботи. Безробіття в будь-якому суспільстві належить до дуже гострих соціальних проблем, тому, щоб його постійно контролювати й визначати динаміку зміни безробіття за певний період, розраховують показник безробіття або його рівень. Рівень безробіття визначається як відношення кількості безробітних до економічно активного населення. Цей показник, як правило, вимірюється у відсотках. Рівень безробіття є одним з найбільш важливих макроекономічних показників, і кожна держава намагається звести безробіття до нульової або до незначної величини. Наприклад, людина часто звільняється за власним бажанням, бо її не влаштовує заробітна плата, відносини в колективі, умови праці або щось інше, і поки вона шукає собі відповідну роботу, вона потрапляє в безробітні. Певну частину безробітних (на сьогодні ця цифра визначається як 5-6 %) вважають природною і за наявності безробіття в цих межах говорять про повну зайнятість робочої сили в конкретній країні. Безробіття існує в певних формах. Досліджуючи це явище, К. Маркс виділяв поточне безробіття, приховане безробіття і його застійну форму. У сучасній економічній науці, по суті, існує та сама класифікація, хіба що з новою термінологією. Сьогодні економісти виділяють такі форми безробіття: фрикційне, структурне й циклічне. Фрикційне безробіття – це таке безробіття, яке виникає як наслідок добровільного припинення робітником своєї зайнятості. Часто фрикційне безробіття є наслідком сезонного характеру виробництва, що найбільш характерно для сільськогосподарського виробництва. Певним різновидом фрикційного безробіття є і те безробіття, що виникає переважно серед молоді, яка вперше шукає собі роботу. Фрикційне (за термінологією К. Маркса, поточне) безробіття є найбільш легкою (як для самих безробітних, так і для суспільства загалом) формою. Воно цілком входить до складу природного безробіття. Структурне безробіття – виникає як наслідок глибоких структурних зрушень у суспільному виробництві. Вони є наслідком суттєвих змін у технології виробництва, в усьому структурному комплексі народного господарства, у попиті на окремі товари або їх групи. Прикладом може бути перебудова вугільної промисловості в нашій державі. Із майже 270 копалень приблизно третина підлягає закриттю через нерентабельність видобутку в них вугілля. Як наслідок, звільнення значної кількості шахтарів, які вже не можуть знайти собі роботу. Отже, виникає безробіття, що подане безробітними певних професій і спеціальностей. Структурне безробіття більш тривале, ніж фрикційне, і більш складне для подолання. Проте воно є неминучим, тому його відносять до природного, хоча за великих масштабів воно буде втрачати статус природного, бо вимагатиме великих зусиль від суспільства для його подолання або ж принаймні зменшення. Циклічне безробіття являє собою таку його форму, що виникає як наслідок економічного циклу, а точніше, його кризової фази. Скорочується ВВП, зменшується попит, скорочуються робочі місця і маса робітників опиняється за воротами підприємств. І чим глибша криза – тим більшим є безробіття. Воно є найважчою формою безробіття і вважається неприродним. Безробіття дає цілу низку переважно негативних наслідків. На рівні кожного конкретного індивіда воно має чітко визначені негативні наслідки. Перш за все, вони пов’язані з тим, що, втративши роботу, людина втрачає і джерело доходів, що звужує її можливості в задоволенні власних потреб і робить цей процес менш якісним. Останнє пов’язано з тим, що людина починає економити на харчуванні, одязі, освіті тощо. Погіршується її психологічний стан, а з цим і здоров’я людини. Увесь цей комплекс негативних наслідків безробіття може набувати дуже гострих форм, і людина в цьому стані, особливо якщо безробіття продовжується довго, стає схильною до антисоціальних дій і навіть до суїциду. На рівні всього суспільства безробіття теж спричиняє негативні наслідки. Вони пов’язані, перш за все, із скороченням масштабів виробництва. Зменшується ВВП, а разом з цим і якість життя всього суспільства. Залежність між зростанням безробіття і падінням ВВП виявив американський учений А. Оукен, який вивів закон (закон Оукена), відповідно до якого зростання безробіття над його природну норму в 1 % веде до втрати у виробництві ВВП 2,5 %. Слід підкреслити і той факт, що безробіття різко зменшує ціну робочої сили, а відтак, гальмує технічний прогрес. Це пов’язано з тим, що дешева робоча сила не стимулює підприємця до впровадження складної техніки. Ризику можливих втрат від закупівлі дорогого обладнання чи технології в умовах безробіття часто можна уникнути, наймаючи в необхідній кількості дешеву робочу силу. Попутним негативним наслідком безробіття стає посилення соціального напруження в суспільстві. Страйки, демонстрації, різноманітні політичні акції збурюють великі маси населення і можуть вилитись у погроми, злочини й інші насильницькі дії. Ці прояви соціального напруження посилюються ще й тим, що безробіття, різко зменшуючи доходи населення, а часто й просто позбавляючи його засобів існування, підвищує рівень криміногенності в суспільстві. Це робить масові акції населення особливо небезпечними і погіршує життя людини загалом. Позитивні моменти безробіття. По-перше, армія безробітних завжди являє собою резервну робочу силу, яку капітал може задіяти в будь-який момент, коли кон'юнктура ринку зміниться і створяться умови для швидкого розгортання виробництва. По-друге, наявність великої маси тих, хто бажає працювати і не має роботи, позитивно впливає на тих, хто належить до категорії зайнятих. їх відповідальність, дисципліна тощо увесь час знаходяться під впливом реальної можливості бути звільненими в будь-який момент, і через це безробіття позитивно впливає на ці складові якості робочої сили. Зайнятість характеризується різними аспектами, основними з яких є її види, форми і показники. Роль держави у регулюванні зайнятості та відтворенні робочої сили Проблема безробіття, як свідчить історичний досвід, у сучасних умовах не може бути вирішеною тільки за рахунок стихійної дії ринкових сил. Теорія представників класичної школи (Д. Рікардо, Дж. Мілль та ін.), відповідно до якої безробіття є наслідком надто високої заробітної плати, яка веде до надлишкової пропозиції праці, що у свою чергу, зменшує ціну робочої сили, сьогодні явно застаріла. Без втручання держави регулювання безробіття і реальне його зменшення неможливі. При цьому держава повинна підходити у своєму втручанні в економіку на цьому напрямі комплексно, адже безробіття (принаймні природне) є моментом відтворення робочої сили. Отже, розробка і реалізація заходів зі зменшення або ліквідації безробіття повинна включати й усю сукупність дій держави щодо забезпечення всього процесу розширеного відтворення робочої сили. Державне регулювання зайнятості базується на різних теоретичних підходах. Так, деякі країни, наприклад, СІНА стоять на позиції мінімального й за характером пасивного втручання держави в регулювання ринку праці. Регулювання ринку праці у своїй основній частині перекладено на ринок і на його механізм взаємодії попиту та пропозиції робочої сили. При цьому американській моделі державної політики щодо зайнятості притаманний орієнтир на створення нових робочих місць, які не потребують високої кваліфікації, але ці місця створюються за рахунок держави в дуже обмеженій кількості. У таких країнах, як Швеція, Японія, Південна Корея і деяких інших, виходять з концепції необхідності активного втручання держави в регулювання ринку праці. Реальне втілення цього напрямку знайшло свій найбільш чіткий прояв у Швеції. Це так звана скандинавська модель. Вона базується на тому, щоб охопити максимальну кількість трудящих шляхом утворення значної кількості робочих місць з середньою кваліфікацією робітників. Перевага такого підходу полягає в забезпеченні досить масової зайнятості і відносно нескладний спосіб створення робочих місць (за рахунок держави і таких, що не потребують від працівників високого рівня кваліфікації). Недолік полягає в тому, що ця політика веде до формування відносно невеликих доходів трудящих, що певною мірою гальмує розширене відтворення робочої сили і веде до масових звільнень, якщо в державі виникає проблема з коштами (дефіцит бюджету). Існує також європейська модель. Вона побудована на тому, щоб вводити нові робочі місця, які вимагають високої кваліфікації робітників. Позитивними наслідками тут є: зростання доходів зайнятої частини населення, зростання продуктивності праці. Як негативний наслідок відбувається відносне скорочення зайнятості за рахунок найменш кваліфікованої робочої сили. Цей недолік певною мірою пом'якшується тим, що високі доходи зайнятих дозволяють сформувати потужну систему допомоги з безробіття. Державне регулювання ринку праці є завжди специфічним і залежить від тих умов і факторів, які притаманні конкретній країні. Тож розглянемо державне регулювання ринку праці на прикладі України. |