конспекты. Инфектология. Тема "Захворювання з переважно трансмісивним механізмом передачі. Загальна характеристика трансмісивних інфекцій. Висипний тиф. Хвороба Брілла. Геморагічні гарячки"
 Скачать 299 Kb.
|
|
Тактика фельдшера щодо потерпілого. Антирабічні щеплення. Відповідно Наказу № 205 від 15.04.2004 р "Про удосконалення заходів профілактики захворювань людей на сказ": 1. Надається постраждалому перша медична допомога – рана , подряпина тощо промивається під струменем води з милом, краї рани обробити 70* спиртом або 5% настойкою йоду, накласти стерильну пов'язку. Краї рани на протязі 3-х днів не висікають і не зашивають, за винятком – за життєвими показниками. 2. Направлення постраждалого до травматологічного пункту або хірургічного кабінету для призначення та проведення антирабічних щеплень. 3. Передача екстреного повідомлення (ф. № 058). 4. В травматологічному пункті (або хірургічному кабінеті) заповнюється Карта звернення за антирабічною допомогою (ф. № 045/о) у 2-х примірниках. 5. Антирабічні щеплення призначаються у відповідності з діючими інструкціями щодо застосування антирабічних щеплень, в т.ч. обов’язково в суботу, неділю та святкові дні. Використовують суху інактивовану культуральну антирабічну вакцину й антирабічний імуноглобулін. Вакцинація ефективна, якщо її починають не пізніше14-го дня від моменту укусу. При укусах тваринами без ознак сказу вакцинацію не призначають, встановлюють спостереження за тваринами протягом 10 днів. При укусах тваринами з ознаками сказу (дикими тваринами) та при тяжких укусах (голова, обличчя, шия, пальці рук) призначається комбінований курс (антирабічний імуноглобулін + вакцина). Антирабічний імуноглобулін за методом Безредки. Безумовним показанням до щеплення є укус скаженою твариною або твариною, даних про яку немає. Постраждалого обов'язково госпіталізують. Поряд з антирабічними заходами обов'язково здійснюють специфічну профілактику правця 6. Госпіталізації підлягають особи: - з комбінованим курсом (антирабічний імуноглобулін + вакцина); - які мешкають у сільській місцевості; - яким призначено повторний курс щеплень; - вагітних; - осіб, щеплених менше 2-х місяців тому, від інших інфекційних хвороб. Курс профілактичної імунізації проти сказу проводять особам, професійно пов'язаним із ризиком зараження на сказ (ветеринари, мисливці та ін.). Він складається з трьох уведень вакцини. Одноразову ревакцинацію рекомендують через 1 рік і далі кожні 3 роки, якщо особа продовжує перебувати в зоні високого ризику. Матеріали активізації студентів Задача: Пацієнт з укушеною раною за пальці рук бродячим собакою звернувся до хірурга. Дії хірурга. Питання: 1. Від чого залежить інкубаційний період при сказі? 2. Перелікуйте типові симптоми сказу. 3. Чи можна вилічити хворого на сказ? 4. Як можна попередити виникнення захворювання при укусах тваринами? 5. Назвіть показання до введення антирабічного імуноглобуліну. 6. Як треба вводити антирабічний імуноглобулін? Вперше описав сказ Цельс (І ст. н.е.) і дав хворобі назву. Создание вакцины Пастером было одним из величайших открытий в медицине. У 1884 р. вакцина была с успехом использована ученым для профилактики бешенства собак, в 1885 г. – для спасения людей. Весть о победе над бешенством распространилась по всему миру. В течение 1886 г было спасено 2500 человек. С этого времени в различных странах были открыты пастеровские станции, в т.ч. в Одессе (инициаторы – Мечников, Гамалея). Вид больного во время приступа С криком отбрасывает от себя кружку с водой, выбрасывает вперед дрожащие руки, откидывает назад голову и туловище. Шея больного вытягивается, мучительные судороги искажают лицо, которое становится синюшным и выражает ужас, глаза выпячиваются, зрачки расширяются, взгляд устремляется в одну точку. Больной задыхается, со свистом вдыхая воздух, умоляет о помощи. На высоте приступа возможна остановка сердца и дыхания. Продолжительность приступа несколько секунд, после чего спазмы мышц проходят. В последующем возможны приступы от движения воздуха (аэрофобия), громкого слова (акузофобия), действия яркого света (фотофобия) Лекція № 5 Бешиха. Правець. План 1. Бешиха. Визначення хвороби. Етіологія. Епідеміологія. 2. Патогенез. Класифікація клінічних форм, особливості клінічного перебігу. Ускладнення. 3. Діагностика. 4. Принципи лікування та профілактика захворювання. 5. Правець. Визначення хвороби. Етіологія та епідеміологія. 6. Особливості клініки правця. Ускладнення. 7. Лабораторна діагностика. 8. Основні етапи лікування хворого. Роль первинного хірургічного оброблення рани. 9. Планова і екстрена профілактика правця. Заходи в осередку. Бешиха (лат.: erysipelas ) – це інфекційно-алергічна хвороба людини, що спричинюється бета-гемолітичним стрептококом і характеризується розвитком вогнищевого запалення шкіри з гарячкою та іншими проявами інтоксикації. Актуальність. Бешиха має схильність до рецидивів та розвитку як місцевих так і загальних ускладнень. Особливої уваги слід приділити таким, як лімфостаз та слоновість. Етіологія. Збудником є численні серотипи бета-гемолітичного стрептокока – Streptococus pyogenes – групи А. Це грампозитивні мікроорганізми кулястої форми. Вони досить стійкі в довкіллі, чутливі до нагрівання і дії дезінфекційних розчинів. Епідеміологія. Джерело збудника – хворі на бешиху чи іншу стрептококову хворобу: ангіну, скарлатину, фарингіт, отит, синусит, пневмонію, стрептодермію, а також здорові бактеріоносії. Основний механізм зараження – контактний. Частіше хворіють жінки, особи похилого віку. Сприяють виникненню бешихи супровідні захворювання шкіри, розлади крово- і лімфообігу. Виявлено індивідуальну схильність до бешихи. Контагіозність незначна, однак хворі також можуть бути джерелом збудника інших стрептококових захворювань. Сезонність літньо-осінній період. Патогенез. Зараження відбувається через ушкоджену шкіру або слизові оболонки (садно, намуляне місце, подряпина, укол тощо). У хворих із хронічною стрептококовою інфекцією можливе гематогенне і лімфогенне занесення збудника, переважно при рецидивній формі бешихи. Виникненню бешихи сприяє індивідуальна схильність до цієї хвороби, підвищена чутливість організму до гемолітичного стрептокока. Хронічна бешиха зумовлена існуванням вогнища стрептококової інфекції в шкірі та інших органах, алергічною перебудовою організму. Імунітет не формується. Клінічні прояви. Інкубаційний період триває від кількох годин до 3-5 діб. Захворювання здебільшого починається гостро з ознобу і підвищення температури тіла до 38-40*С, що нерідко супроводжується блюванням, сильним болем голови. На місці майбутнього ураження шкіри виникає відчуття розпирання і болю, часто – печіння. Через 1-2 доби з'являються місцеві ураження шкіри (частіше на обличчі, нижніх кінцівках, рідше – на інших ділянках тіла). Зміни в загальному аналізі крові: нейтрофільний лейкоцитоз зі зсувом формули вліво, збільшення ШОЕ. Розрізняють первинну, повторну і рецидивну бешиху. Під первинною розуміють захворювання, що виникло вперше. Повторна бешиха спостерігається більш ніж через 2 роки після першого захворювання і з ним не пов’язана. Рецидивна бешиха характеризується повторними проявами хвороби з тим самим місцем запального процесу, що виникає в найближчі 2 роки після першого захворювання. Рецидиви властиві бешисі нижніх кінцівок. Залежно від місцевих проявів розрізняють еритематозну, бульозну, геморагічну, геморагічно-бульозну форми. При еритематозній формі на шкірі спочатку з'являється червона пляма, що швидко поширюється і перетворюється в еритему. Ураження шкіри яскраво-червоного кольору з нерівними межами (наче язики полум’я) і валиком по периферії. Уражена шкіра набрякла, напружена, гаряча на дотик, помірно болюча при пальпації (більше на периферії). Набряк поширюється за межі еритеми і найбільш виражений у місцях з розвинутою підшкірною клітковиною (повіки, губи, статеві органи). При бульозній та геморагічній формах на тлі еритеми з'являються відповідно пухирі (були) або геморагії, а при розвитку бульозно-геморагічній формі у пухирях виявляють кров’янистий вміст. Розміри бул коливаються від ледь помітних до великих; звичайно їх буває декілька. При ушкодженні чи самовільному розриві пухирів витікає ексудат і оголюється ерозивна поверхня. Характерним є розвиток місцевого лімфаденіту. При рецидивній бешисі явища інтоксикації слабко виражені або відсутні, гарячка може бути субфебрильною, коротшою. Еритема тьмяна, з незначним валиком по периферії. У період між рецидивами зберігаються залишкові явища хвороби: інфільтрація шкіри, набряк і регіональний лімфаденіт. При частих рецидивах шкіра тоншає внаслідок атрофії. Ускладнення. Частіше розвиваються у хворих похилого і старечого віку, а також в осіб з тяжкими супровідними захворюваннями, що під впливом бешихи можуть загостритися. Місцеві ускладнення – це абсцес і флегмона підлеглих тканин, некроз і виразки шкіри, гангрена, нагноєння вмісту бул, флебіт і тромбофлебіт. Загальні – нефрит, сепсис, септичний ендоміокардит, отит, синусит, гостра серцево-судинна недостатність. До наслідків бешихи відносять лімфостаз і слоновість нижніх кінцівок. Лабораторна діагностика. Діагноз підтверджується методами: імунологічним. Беруть 3-5 мл крові на наявність у сироватці стрептококового антигену та антитіл до О-стрептолізину і гіалуронідази; термографічним. Наявність на термограмах яскравих ділянок гіперемії з перепадом температури інфрачервоного випромінювання. У місцях пухирів підвищення температури може бути нижчим, ніж у сусідніх ділянках еритеми. Зміни на термограмі зберігаються значно довше, ніж відповідні клінічні прояви, що дає можливість виявити формування хронічної форми і прогнозувати рецидиви. Диференціальна діагностика. Еризипелоїд (дивись "сибірка") Флегмони і абсцеси розвиваються в підшкірній клітковині, а тому при пальпації визначається щільний інфільтрат, який поширюється вглиб. Гіперемія і болючість шкіри найсильніша в центрі, межі вогнища нечіткі. Часом визначаються розм'якшення і флуктуація. Симптоми інтоксикації і гарячки наростають поступово. При тромбофлебіті нижніх кінцівок хвороба починається з болей і набряку вздовж судин; гіперемія шкіри у вигляді плям або смуг над ураженими венами, які при пальпації щільні, болючі. Симптоми інтоксикації незначні, реґіонарний лімфаденіт відсутній. При шкірній формі сибірки виникає неболючий карбункул, для якого характерний симптом зональності. Необхідно враховувати дані епіданамнезу (контакт із тваринами, шерстю, шкірами), переважну локалізацію процесу – на голові, шиї, верхніх кінцівках. Екзема характеризується поліморфізмом ураження шкіри (еритема, пухирці, ерозії, гнійні кірочки, мокнення). Межі запалення нечіткі. Свербіж шкіри. Алергічні дерматити зумовлюються різними агентами (фізичні, хімічні, харчові, рослинні). На шкірі – поліморфні висипання з тенденцією до поширення, інколи з відчуттям паління. Висипання при оперізувальному герпесі вздовж нервових гілок. Екзантема має вигляд еритеми з подальшим висипанням на її фоні пухирців із серозним або геморагічним, рідше – гнійним вмістом. Далі на місці пухирців утворюються жовто-бурі або чорні кірочки. Необхідно враховувати інтенсивний біль і печію шкіри до початку висипань і в подальшому. Догляд і лікування. Залежно від клінічної форми і тяжкості перебігу бешихи, хворих лікують в умовах інфекційного стаціонару або вдома. Обов'язковій госпіталізації підлягають хворі з тяжким перебігом, частими рецидивами, при стійких порушеннях лімфообігу, тяжкій супровідній патології, діти та особи похилого віку. Хіміотерапія: при легких формах –нітрофуранові (фуразолідон, фура гін) по 0,1 – 0,2 г 3 рази на день. Бактрим, бісептол по 2 табл. 2 рази на день протягом 10 днів. Ефективними є антибіотики пеніцилінового ряду – ампіцилін, оксацилін. При стрептококовому сепсисі- комбінація ампіциліну і гентаміцину 7-15 днів. При рецидивній бешисі – ампіцилін, ампіокс, олететрин та антибіотики з групи цефалоспоринів (цефазолін, кефзол, клафоран по 2-4г на добу, цефтріаксон). Якщо зберігаються залишкові явища хвороби, то призначають другий курс антибіотикотерапії. При бульозній формі підрізають пухирі і накладають пов'язку з розчином риванолу, фурациліну або ектерициду. Застереження: накладати будь-які мазі на вогнище запалення не можна, бо вони подразнюють шкіру, збільшують набряк і сповільнюють процес загоєння. При вираженій інфільтрації тканин та скаргах на біль показані нестероїдні протизапальні препарати – реопірин, вольтрен, індометацин, мефенамінова кислота. У випадку млявого, затяжного перебігу – імуностимулювальні препарати, зокрема метилурацил, нуклеїнат натрію, спленін, тималін. Хворим з частими рецидивами та проявами лімфостазу на тлі антибіотикотерапії призначають преднізолон по 30 мг на добу з поступовим зниженням дози. Доцільно призначати препарати, які зменшують проникність капілярів: рутин, аскорутин, аскорбінову кислоту, кальцію глюконат, вітаміни групи В, А, нікотинову кислоту. Антигістамінні препарати –димедрол, тавегіл, супрастин. Дезінтоксикаційне лікування при вираженій інтоксикації, тяжких формах – реополіглюкін 200 мл , 5% розчин глюкози з аскорбіновою кислотою. Діуретики (фуросемід), а також ентеросорбенти (силлард П, ентеросгель та ін.) Фізіотерапевтичне лікування.У гострий період – УВЧ, УФО, лазеротерапія.У період реконвалесценції – індуктотермія, електрофорез калію йодиду, кальцію хлориду чи лідази, озокерит або парафін, радонові ванни. Диспансерне спостереження за особами, які перехворіли на первинну і повторну бешиху 3 міс, при рецидивах – не менше ніж 2 роки. Для попередження рецидивів вводять після перенесеної хвороби біцилін-5 (1,5 млн ОД) через кожні 4 тиж протягом 3-4 міс. Такий самий курс проводять при вираженій сезонності рецидивів, починаючи за 2 міс до можливого захворювання. При частих рецидивах біцилін-5 вводять щомісяця протягом 2-3 років. Запобіганню рецидивів сприяють стимулятори імунної системи (метилурацил, екстракт елеутерокока, пантокрин). Показані санація вогнищ хронічної стрептококової інфекції, лікування мікозів, профілактика переохолодження, мікротравм, тому доцільним є працевлаштування. Профілактика. Дотримання правил гігієни, захист цілості шкіри, лікування хронічного тонзиліту, загартування організму. При обробці ран, лікуванні гноячкових захворювань шкіри, медичних маніпуляціях необхідно дотримуватись правил асептики. Протиепідемічні заходи в осередку не проводять. Матеріали активізації студентів 1. Що називають первинной бешихой? повторной? рецидивною? 2. Назвіть причини виникнення захворювання. 3. Які клінічні форми бешихи вам відомі? 4. Найчастіша локалізація бешихи. 5. Назвіть принципи лікування . 6. Як можна попередити рецидиви захворювання? 7. У чому полягає профілактика захворювання? Задача: У пацієнта, який перехворів на бешиху більше 2 років знову виявлено захворювання з локалізацією на тих самих місцях, як раніше. Яка форма бешихи у пацієнта? Правець Правець (лат.: tetanus) – одна з найтяжчих інфекційних хвороб, що спричиняється анаеробним збудником – правцевою паличкою. Характеризується ураженням нервової системи з розвитком тонічних і тетанічних судом скелетної мускулатури, які призводять до асфіксії. Актуальність. Відоме з давніших часів. У Греції називали "тетанус" (оцепініння), у Пакістані – конвульсії, У Римі – хвороба, що викликана пораненням. Вперше правець описав Гіппократ. Особливо часто раніше правець реєструвався під час воєнних дій. Профілактичні щеплення в нашій країні проводяться з 1948 р. Правець найбільш поширений у тропічних та субтропічних країнах. Щорічно у світі від нього гине коло 1 млн людей, з них 80% становлять новонароджені. Зараз в Україні правець реєструється у вигляді спорадичних випадків. Однак летальність від нього, незважаючи на сучасні методи терапії, залишається високою (20-25%). Застосування специфічної сироватки для екстреної профілактики правця дозволило домогтися значного зниження захворюваності, та оскільки цей метод не впливає на поширення збудників у природі, ліквідація інфекції не можлива. В останні роки правець став частіше реєструватися в Україні і найбільш часта причина – відмова від щеплень, не своєчасне звернення після травм Етіологія. Збудник правця – Clostrіdium tetani – грампозитивні крупні палички із заокругленими кінцями. Анаероб. Важливою властивістю збудника є здатність до токсиноутворення в анаеробних умовах ( без доступу повітря) . 10 серотипів збудника за О- та Н - антигенами Спори нагадують "барабанні палички" (на кінцях палички утворюються круглі спори більшого діаметру за неї) Спори надзвичайно стійки до дії фізичних і хімічних чинників довкілля. У ґрунті висушених випорожненнях, на предметах, захищених від сонячних променів, вони залишаються життєздатними навіть десятки років. Витримують t120*С 60 хв; сухий жар t 115*C – 30 хв; у дезрозчинах – 6-12 год Спори проростають у вегетативні форми за t 37*С, достатньої вологості й відсутності кисню. Вегетативна форма малостійка в довкіллі. Продукує екзотоксин – тетанотоксин, який є однією з найсильніших біологічних отрут і за силою дії поступається лише ботулінічному токсину. Тетанотоксин складається з двох компонентів: тетаноспазміну (нейротоксину, що уражує рухові клітини ЦНС) і татанолізину ( гемолизин спричиняє гемоліз еритроцитів). |