Тдп. Залік з ТДП. Визначте відмінності двох основних видів державноправового режиму
 Скачать 100.12 Kb.
|
|
54 Предмет теорії держава та права Предметом теорії держави і права є загальні закономірності зародження, виникнення, функціонування та вдосконалення держави і права. Теорія держави і права — це система узагальнених знань про основні, загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права, їх сутність та соціальне призначення. Функції теорії держави і права — це основні напрямки її впливу на соціальні явища, насамперед право й державу, на суспільні відносини, формування і розвиток особи. • Політичний напрям дослідження і вивчення — це розробка принципів перетворення держави та права, їх установ і інститутів на основі пізнання об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, а також пізнання перспективних шляхів розвитку держави та права, державного апарату, національної правової системи та законодавства. • Ідеологічна функція полягає у напрямах світоглядного призначення науки, у діалектико-матеаріалістичному тлумаченні державно-правових явищ. • Методологічна функція є напрямом дослідження і вивчення державно-правових явищ і базується на тому загальному положенні, що метод — це теорія, яка звернена до практики дослідження. • Інтерпретаційна функція є напрямок пізнання державно-правової дійсності шляхом з'ясування їх змісту для себе і роз'яснення для інших. • Евристична — напрямок відкриття нових закономірностей, що виникають в процесі розвитку предмета дослідження, наприклад, держави та права. • Прогностична — визначає тенденції розвитку явищ, які вивчаються згідно з об'єктивними законами їхнього розвитку. • Онтологічна (констатуюча) функція — це напрямок пізнання державно-правових явищ, їх окремих інститутів, установ такими як вони є. • Системоутворююча функція — напрям, що підкреслює важливість ролі і значення теорії держави і права в системі юридичних наук, характеризує побудову теорії держави і прав як певної системи знань. • Практично-організаторська функція — це напрям пізнання, що орієнтує правоохоронні органи і інших суб'єктів юридичної діяльності про сучасні теоретичні знання в сфері правознавства і має безпосередній вихід на практику • Інформаційна функція — напрям пізнання, що інформує суб'єктів інформаційних відносин про явища державно-правової дійсності в певній країні і у світі. • Комунікативна функція — напрям дослідження і вивчення, що вирішує питання передачі нових знань із сфери загальнотеоретичних наук юридичним і навпаки та ін. Використання комплексу біосоціальних знань про людину (евтаназії, клонування, пересадка органів тощо) та нормативне урегулювання суспільних відносин у цій сфері. Методологія теорії держави і права — це система принципів, підходів і методів наукового дослідження свого предмета, теоретичні засади їх використання при вивченні державноправових явищ. На відміну від предмета дослідження, який дає відповідь на питання, які саме проблеми вивчає та чи інша наука, метод розкриває, як саме, за допомогою яких прийомів, методів і на основі яких принципів відбувається це вивчення. Філософські методи Філософські методи — засоби, до яких належать закони і категорії матеріалістичної діалектики, які і виступають методологічною основою пізнання загальних закономірностей виникнення, розвитку та сучасного функціонування державно-правових явищ. До законів діалектики належать: • Закон боротьби протилежностей — це спосіб дослідження закономірностей виникнення та розвитку державно-правових явищ через аналіз протилежностей. Наприклад, аналіз правомірної поведінки і правопорушення в межах правової поведінки. • Закон накопичення певної кількості і перехід до нової якості — це спосіб дослідження державно-правових явищ, що дає змогу проаналізувати певну кількість знань про державу та право, й на основі цього аналізу зробити нові висновки та надати рекомендації. • Закон заперечення — це спосіб дослідження держави та права, що передбачає формулювання нових знань на підставі заперечення попередніх та існуючих. Загальнонаукові методи Загальнонаукові методи — система методів, властивих юридичній науці. До них належать: • Загальносоціологічний метод — це засіб, що характеризується при вивченні і дослідженні предмета застосуванням методів матеріалістичної діалектики. • Конкретносоціологічний метод — спрямований на дослідження та вивчення причин і обставин впливу права і держави на соціальні явища. • Статистичний метод — застосовується при дослідженні і вивченні кількісних аспектів змін в державно-правовому житті і обробляє результати для наукових і практичних досліджень. • Формально-логічний метод — засіб дослідження і вивчення державно-правових явищ за допомогою основних законів формальної логіки. • Метод аналізу — за допомогою якого досліджуються і вивчаються юридичні особливості державно-правових явищ, їх класифікація, а також взаємозв'язок їх з іншими явищами суспільного життя. • Історичний метод — спосіб дослідження і вивчення державно-правових явищ в їх історичному розвитку. • Системно-функціональний метод — досліджує і вивчає державу і право за допомогою системно-функціонального підходу. • Кількісного і якісного аналізу досліджує і вивчає кількість державно-правових явищ, що дозволяє конкретизувати властивості їх якості. • Порівняльний метод — дає можливість досліджувати і вивчати державно-правові явища, порівнюючи і визначаючи їх тотожність чи різність та інше. Спеціально-наукові методи Спеціально наукові методи — система засобів, прийомів та способів, властивих саме теорії держави та права. За їх допомогою досліджуються і вивчаються закономірності виникнення та розвитку державно-правових явищ. До них належать: • Юридичний метод, де використовуються правила пізнання держави і права за допомогою юридичних засобів (аналіз структури права, тлумачення юридичних норм). • Методи юридичної статистики — використання великих чисел державно-правових явищ та формування певних рекомендацій на цій основі. • Методи юридичної логіки. • Інші методи юридичної науки. Індивідуально-наукові методи Індивідуально-наукові відносять наступні методи. Інтуїтивні — це методи прогнозування як науковий інструмент вирішення складних неформалізованих проблем дають змогу отримати прогнозну оцінку стану розвитку об'єкта в майбутньому незалежно від інформаційної забезпеченості. Їхня сутність — побудова раціональної процедури інтуїтивно-логічного мислення людини в поєднанні з кількісними методами оцінки й обробки отриманих результатів. При цьому узагальнена думка експертів приймається як вирішення проблеми. Інтуїтивні методи прогнозування застосовуються в таких випадках: • об'єкт, економічне явище не піддаються математичному опису, формалізації; • статистична вибірка нерепрезентативна; • недостатньо необхідних засобів та ресурсів для проведення формалізованих досліджень; • виникли екстремальні ситуації, які вимагають прийняття швидких рішень. За допомогою застосування методів експертних оцінок зазвичай вирішують задачі: • складання переліку можливих подій у різних галузях за певний проміжок часу; • визначення найбільш імовірних інтервалів часу здійснення багатьох подій; • визначення цілей і завдань управління з упорядкуванням їх за ступенем важливості; • розробка альтернативних варіантів вирішення завдання з оцінкою їхньої переваги; • альтернативний розподіл ресурсів для вирішення завдань з ранжируванням їхньої черговості; • альтернативні варіанти прийняття рішень у певній ситуації з оцінкою їхньої переваги. Емпіричні — це методи спостереження і дослідження конкретних явищ, експеримент, а також узагальнення, класифікація та опис результатів дослідження і експерименту, впровадження їх у практичну діяльність людей. Емпіричні дослідження використовуються для відповіді на емпіричні питання, які повинні бути точно визначені згідно з даними. Зазвичай, дослідник має певні теорії на тему, з якої ведеться дослідження. На основі цієї теорії пропонуються певні припущення або гіпотези. З цих гіпотез робляться прогнозування конкретних подій. Ці прогнозування можуть бути перевірені відповідними експериментами. Залежно від результатів експерименту, теорії, на яких гіпотези та прогнози були засновані, будуть підтверджуватися чи спростовуватися. Емпіричний цикл складається з наступних кроків: 1. Спостереження (англ. Observation) — збір та групування емпіричних фактів, формування гіпотези. 2. Індукція (англ. Induction) — розробка гіпотез. 3. Дедукція (англ. Deduction) — виведення послідовності гіпотез, які перевіряються прогнозуванням. 4. Перевірка (англ. Testing) — перевірка гіпотези з нового емпіричного матеріалу. 5. Оцінка (англ. Evaluation) — оцінка результатів перевірки. Прогностичний — це сукупність способів і прийомів мислення, що дозволяють на основі аналізу ретроспективних, екзогенних (зовнішніх) і ендогенних (внутрішніх) даних, а також їх змін у розглянутому періоді часу вивести судження певної вірогідності відносно майбутнього розвитку об'єкта. Методи прогнозування класифікуються за наступними ознаками: • ступінь формалізації; • загальний принцип дії методів прогнозування; • спосіб одержання прогнозної інформації. У більшості класифікаційних схем методи прогнозування розділяються на три основні класи: екстраполяції, експертних оцінок, моделювання. Ретроспективний — дає змогу відштовхнутись від сьогодення і поступово зануритись у архівну минувшину, виділяючи при цьому найхарактерніші риси і тенденції для кожного етапу, а також закономірності розвитку думки. Iнтроспекційний (лат. introspecto — дивлюся всередину) — метод дослідження, що полягає в спостереженні дослідника за власними почуттями, думками тобто самоспостереження. Інтроспекція — метод поглибленого дослідження і пізнання людиною моментів власної активності: окремих думок, образів, почуттів, переживань, актів мислення тощо. 55 Принцип розподілу влад : поняття та структура Розпо́діл держа́вної вла́ди — правова теорія та принцип, згідно з якими державна влада повинна бути розподілена на три незалежні одна від одної (але при необхідності контролюючі одна одну) гілки: виконавча, судова й законодавча Розподіл влади. Один з ключових принципів лібералізму, який передбачає поділ влади на три гілки — законодавчу, виконавчу та судову. Цей принцип вперше сформулював Лок, а найповніше — Монтеск'є. Найбільш довершеної форми на практиці досягнув у США. Найбільш поширеним є поділ державної влади на три гілки: Законодавча влада — це делегована народом своїм представникам у парламенті державна влада, яка має виключне право приймати закони. Вона здійснює і фінансову (право щорічного затвердження бюджету країни), і установчу (участь парламенту у формуванні вищих виконавчих і судових органів), і контрольну функції. Виконавча влада — це влада, яка володіє правом безпосереднього управління в державі. Носієм цієї влади у масштабі країни є уряд, який забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, відповідальний, підзвітний та підконтрольний їй. Виконавча влада покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядчу діяльність. Судова влада — це незалежна влада, яка охороняє право, виступає арбітром у спорах про право, здійснює правосуддя. Судова влада обмежена нормами та принципами права, здійснюється у формі судової процедури й не може залежати від суб'єктивного впливу інших гілок влади. Юрисдикція судів поширюється на всі правові відносини, що виникають у державі. Відокремленість судової гілки в системі поділу державної влади проявляється передусім у принципах незалежності судів і суддів та підпорядкування їх лише конституції і законам, безстроковості (довічності) обрання або призначення суддів та їх недоторканності. Формування суддівського корпусу відбувається з участю вищих органів законодавчої і виконавчої влади. 56. Принципи організації та функціонування апарату держави. Апарат держави — юридичне оформлена система всіх державних органів, що здійснюють безпосередню практичну роботу з управління суспільством, виконання завдань і функцій держави. Ознаки апарату держави: 1) система державних органів, що становить собою налагоджену структурну організацію, засновану на загальних принципах, єдності кінцевої мети, взаємодії та орієнтовану на забезпечення реалізації функцій держави; 2) система юридичне оформлених державних органів, тобто таких, що наділені компетенцією (повноваженнями, предметом ведення, юридичною відповідальністю) і займаються управлінням суспільством на професійній основі як носії влади; 3) система державних органів, у рамках якої діяльність державних службовців суворо відмежована від «власності», яка належить їм як суб'єктам; 4) система органів, кожний із яких має матеріально-технічні засоби для здійснення цих функцій; 5) система органів, диференційованих відповідно до принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову; 6) система органів, яка здійснює свою діяльність з управління суспільством і виконання функцій держави у формах безпосередньо управлінських і правових. Безпосередньо управлінські форми діяльності державного апарату не мають юридичного характеру. їх функції: • організаційно-регламентуюча — розробка наукових рекомендацій, підготовка проектів документів, організація виборів та ін.; • організаційно-господарська — бухгалтерський облік, статистика, постачання та ін.; • організаційно-ідеологічна — роз'яснення нормативних актів, формування громадської думки та ін. Правові форми діяльності державного апарату мають юридичний характер: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, контрольно-наглядова, установча. Правотворча діяльність — форма діяльності компетентних органів держави зі встановлення, зміни або скасування правових норм. Ця діяльність охоплює підготовку проектів нормативних юридичних актів, їх прийняття та видання. Правозастосовна діяльність — форма діяльності компетентних органів держави з реалізації правових норм. Ця діяльність охоплює організацію і контроль за додержанням правових норм. Правоохоронна діяльність — форма діяльності компетентних органів держави з попередження правопорушень і притягнення правопорушників до юридичної відповідальності. Вона здійснюється з метою охорони і захисту правових норм шляхом застосування заходів юридичного впливу до правопорушників. 57. Принципи права поняття та види. Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права. Функція права - це реалізація його соціального призначення. Соціальне призначення формується з потреб суспільного розвитку. Відповідно до потреб суспільства створюються закони, спрямовані на закріплення певних відносин, їх регулювання чи охорону. У теорії держави і права термін "принцип" традиційно використовується в етимологічному значенні, як засада, вихідне положення будь-якого явища. Отже, принципи права слід розуміти як вихідні ідеї, що визначають його характер, як найбільш важливі юридичні вимоги, що адресуються суб'єктам права. ознаки принципів права: 1. утвердження, забезпечення і захист суспільних цінностей 2. найбільш загальний, абстрактний характер 3. визначають зміст системи права та її структурних елементів, а також напрями їх подальшого розвитку 4. пріоритет над нормами права 5. відрізняються більшою стійкістю, оскільки залишаються незмінними протягом тривалого часу 6. зазвичай закріплюються у джерелах права – нормативно-правових актах, судових прецедентах та ін. Залежно від сфери дії принципів у межах системи права вони поділяються на загальні, міжгалузеві, галузеві, а також на принципи підгалузей та інститутів права. 58. Причини виникнення держави. Основні причини виникнення держави: підтримання суспільного порядку, що забезпечується за допомогою загальнообов'язкових соціальних норм; захист території та ведення війни; необхідність організовувати значні суспільні роботи. 59. Проведіть порівняльний аналіз основних видів монархії. Абсолютна монархія - монархія, що передбачає ніким і нічим необмежену владу монарха. За такої монархії влада передається у спадок або при призначенні монархом свого наступника. За абсолютної монархії всі органи влади повністю підпорядковані монарху, а воля народу офіційно може виражатися, наприклад, через дорадчий орган (нині Саудівська Аравія, ОАЕ, Оман, Катар). Конституційна монархія - монархія, за якої влада монарха обмежена конституцією, неписаним правом, іншими законами чи традиціями. Конституційна монархія може існувати у двох формах: дуалістична монархія (Австро-Угорська імперія 1867-1918 рр., Японська імперія 1889-1945 рр., Німецька імперія 1871-1918 рр., в даний час існує в Марок, деякими застереженнями, також у Монако та Ліхтенштейні) та парламентарна монархія (нині Данія, Швеція). Парламентська монархія - вид конституційної монархії, в якій монарх не має реальної влади і виконує представницькі функції. При парламентарній монархії уряд несе відповідальність перед парламентом, який має більшу владу, ніж інші органи держави (хоча в різних країнах це може відрізнятися) (приклад влади - Великобританія, Японія). Дуалістична монархія (лат. Dualis - двоїстий) - вид конституційної монархії, в якій влада монарха обмежена конституцією і парламентом у законодавчій області, але в заданих ними рамках правитель має свободу прийняття рішень (нині Марокко, Йорданія). Монарх має право призначати уряд. Теократична монархія — дуже рідкісний різновид монархії, за якої вся політична влада зосереджена в руках монарха, який, крім державної влади, здійснює ще й владу духовну (є главою Церкви). Друга умова: тісний зв'язок релігії та політики. Імператор є своєрідним намісником Бога на Землі, і всі важливі питання вирішуються за божественними вказівками, одкровеннями або законами. |