Тдп. Залік з ТДП. Визначте відмінності двох основних видів державноправового режиму
 Скачать 100.12 Kb.
|
|
40. охарактеризуйте національну поліцію як орган держави згідно критеріїв класифікації Рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції. Оцінка рівня довіри населення до поліції проводиться незалежними соціологічними службами в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. 41. охарактеризуйте президента україни як орган держави згідно критеріїв класифікації Статус Президента України визначено в розділі V Конституції України, де сформульовані права та обов'язки Президента як глави держави, порядок його обрання, а також можливість усунення з поста та припинення його повноважень. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина[6]. 42. Поняття державного апарату Апара́т держ́авний — система державних органів, які наділені державно-владними повноваженнями й реалізують завдання та функції держави. Структура державного апарату — це порядок взаємодії її складників відповідно до змісту їх функцій або характеру їх компетенції. Державний апарат передбачає систему органів — управлінських, виконавчо-розпорядних та контролю. Структурним елементом державного апарату є державний орган — структурно відокремлена ланка державного апарату, що бере участь у здійсненні функцій держави й наділена владними повноваженнями. Принципи організації та діяльності державного апарату: принцип поділу влади; принцип законності; принцип демократизму; принцип гласності; принцип централізму; принцип гуманізму; принцип національної рівноправності. Правові форми діяльності державного апарату (правотворча, правозастосовна, правоохоронна, контрольно-наглядова, установча) мають юридичний характер.. 42.Поняття державного апарату Державний апарат — центральна частина механізму держави, юридично оформлена система всіх державних органів, які здійснюють управління суспільством, виконують завдання та функції держави. 43.Поняття права то його соціальна цінність Пра́во — це обумовлена природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, що виражає свободу особистості, та якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного Цінність – це об’єктивна властивість фактів, подій, речей, відносин мати певну (позитивну) значимість для особи чи групи осіб. Отже, право є цінним в силу того, що має певне позитивне значення для суспільства. Оціночні погляди суб’єктів на правову реальність виражаються в аксіологічних орієнтаціях та настановах. Тому все те сутнісне, що дозволяє праву залишатися самим собою – це цінність у праві. Під цінністю права розуміється його здатність служити метою і засобом задоволення науково обґрунтованих, соціально справедливих загальнолюдських потреб і інтересів громадян та їх об’єднань. 44.Поняття суверенітет та його види Суверенітет держави — політико-юридична властивість державної влади, яка означає її верховенство і повноту всередині країни, незалежність і рівноправність ззовні. Або як у зошиті: (дописати) Відрізняють дві сторони державного суверенітету: внутрішню: виражає верховенство і повноту державної влади відносно до усіх інших організацій у політичній системі суспільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію усередині країни в межах усієї державної території; +зовнішню: виражає незалежність і рівноправність держави як суб'єкта міжнародного права у взаємовідносинах з іншими державами, недопустимість втручання у внутрішньодержавні справи ззовні. 45.Поняття та види форми державного устрою. Форма державного устрою є внутрішнім поділом території держави на складові частини – територіальні одиниці, автономні, культурні, політичні утворення чи навіть суверенні держави. Вона також відображає характер співвідношення держави в цілому та окремих її частин. Форма державного устрою охоплює такі складові: територіальну організацію населення; розподіл держави на основні складові частини; правове положення територіальних складових держави; принципи побудови взаємовідносин центра та регіонів 46.Поняття та види форми державно-правового режиму Державно – правовий режим– це сукупність форм і методів здійснення державної влади та рівень участі громадян в управлінні справами держави і суспільства. Розрізняють демократичний і антидемократичний державно – правові режими. Демократичний режим– це стан політичного життя суспільства, при якому державна влада здійснюється на основі принципів широкої і реальної участі громадян та їх об’єднань у формуванні державної політики, утворенні і діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини. Різновиди демократичного режиму: ліберально – демократичний, національно – демократичний, радикально – демократичний . До основних ознак демократичного режиму належать: а) рівність громадян перед законом, гарантованість державою їх прав і свобод; б) виборність представницьких органів влади населенням; в) юридично визначена строковість повноважень представницьких органів; В умовах антидемократичного державно – правового режиму при здійсненні державної влади значно звужується, а то й зовсім усуваються можливості реального впливу громадян та їх об’єднань на управляння державою, обмежуються або порушуються основні права людини, влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи. До основних ознак антидемократичного режиму належать: а) формальне закріплення в конституційних актах мінімуму прав і свобод громадян при відсутності правових механізмів та інших гарантій їх здійснення; б) надмірна централізація державної влади; в) застосування примусових методів управління; г) протиправне використання силових структур. +За формою державного режиму Україна – демократична держава. Демократичний режим в Україні порівняно з західними моделями ще не достатньо розвинутий і знаходиться на стадії якщо не становлення, то усталення, тобто завершення процесу формування. Тому в цілому демократію в Україні треба сприймати не стільки як статичний стан, скільки як рух державного режиму. 47.Поняття та види форми правління Поняття форми держави розкриває особливості організації державної влади. Складовими елементами форми держави є форма правління, форма державного устрою, форма державно-правового режиму. Тобто, форма держави — це спосіб організації та здійснення державної влади. Форма правління — це спосіб організації державної влади, порядок утворення та діяльності державних органів, компетенція і взаємозв'язок між собою, а також взаємовідносини з населенням країни (ступінь участі населення в їхньому формуванні). Відомі дві форми правління: монархія і республіка. 48.Поняття та класифікація функцій держави Функції держави — це основні напрями і сторони діяльності держави, що виражають її сутність та соціальне призначення. Функції держави класифікують за різними підставами. 1) залежно від принципу розподілу влади розрізняють законодавчу, виконавчо-розпорядчу, судову, контрольно-наглядову функції; 2) залежно від тривалості дії розрізняють постійні та тимчасові функції держави; 3) залежно від значення розрізняють головні та другорядні функції держави; 4) залежно від сфери прикладання розрізняють внутрішні та зовнішні функції держави. До внутрішніх функцій держави належать: 1) економічна функція (формування та виконання бюджету, складання та виконання програм економічного розвитку, фінансування ряду галузей, забезпечення свободи конкуренції та протидія монополізму, безпосереднє керівництво державним сектором економіки); 2) правозахисна функція, або функція захисту прав і свобод людини та громадянина (конституційне закріплення особистих, політичних і соціальних прав людини, діяльність державних органів, що захищають права людини та громадянина); 3) соціальна функція (забезпечення гідного рівня життя людини, допомога громадянам держави, які з об'єктивних причин не можуть брати участь у створенні матеріальних благ — діти, інваліди, люди похилого віку); 4) фіскальна функція (стягування податків і мита, виявлення та облік доходів виробників матеріальних та духовних благ, контроль за правильністю стягування податків та розподілу податкових коштів); 5) правоохоронна функція, або функція охорони правопорядку (забезпечення точного і повного здійснення правових розпоряджень всіма учасниками правових відносин усередині держави, залучення до юридичної відповідальності правопорушників); 6) природоохоронна, або інакше — екологічна функція (регулювання процесу використання природних ресурсів, збереження та відновлення природного середовища існування людини). 7) культурна (духовна) функція (організація науки та освіти, забезпечення збереження культурної спадщини і доступу громадян до неї); 8) інформаційна функція (організація та забезпечення системи отримання, використання, розповсюдження і зберігання інформації). До зовнішніх функцій держави належать: 1) функція забезпечення безпеки держави (захист країни від нападу ззовні, захист загальнонаціональних інтересів від деструктивних дій усередині країни); 2) функція міжнародної співпраці та інтеграції до світової спільноти (спільна діяльність держав у політичній, економічній, культурній, спортивній та інших сферах,членство та співпраця в межах міжнародних і регіональних організацій). У сучасному світі, коли суспільне життя все більше ін-тернаціоналізується, грань між зовнішніми та внутрішніми функціями поступово зникає. Практично кожна з функцій держави має як внутрішню, так і зовнішню сторони. Тому ряд вчених (наприклад, російський учений Л. І. Спіридонов) висувають ідею про існування всього лише однієї — генеральної функції держави, зміст якої полягає в забезпеченні нормального функціонування громадянського суспільства. Генеральна функція розпадається на підфункції: економічну, екологічну тощо. Проблеми, що постали перед людством у XX ст., зумовили виникнення глобальних функцій, для здійснення яких необхідне об'єднання зусиль всіх держав. Найбільшою мірою глобалізація торкнулася екологічної функції, функції захисту й охорони прав і свобод особи, функції підтримання світового порядку. 49.Поняття та ознаки держави Держава - суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус Держава - єдина політична організація, яка: 1) охоплює усе населення країни в просторових межах. Територія - матеріальна основа існування держави. Сама територія не породжує держави. Вона лише створює простір, у межах якого держава простирає свою владу на населення, що мешкає тут. Територіальна ознака породжує громадянство - юридичний зв'язок особи з даною державою, який виражається у взаємних правах і обов'язках. Громадянин держави набуває: • обов'язок підкорятися державно-владним велінням; • право на заступництво і захист держави; 2) має спеціальний апарат управління - систему державних органів, що складаються з особливого розряду осіб, професіоналів з управління; 3) має у своєму розпорядженні апарат легального примусу: збройні сили, установи і заклади примусового характеру (армія, поліція, тюремні і виправно-трудові установи); 4) в особі компетентних органів видає загальнообов'язкові юридичні норми, забезпечує їх реалізацію, тобто держава організує громадське життя на правових засадах, виступаючи, таким чином, як арбітр, що узгоджує індивідуальні, групові і суспільні інтереси. Вона забезпечує і захищає права своїх громадян, а також інших людей, що перебувають на її території. Без права, законодавства держава не в змозі ефективно керувати суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень; 5) має єдину грошову систему; 6) має офіційну систему оподаткування і фінансового контролю; 7) має суверенітет; 8) має формальні реквізити - офіційні символи: прапор, герб, гімн. 50 Поняття та ознаки права Право – це міра свободи і рівності, що встановлюється державою з метою регулювання суспільних відносин і гарантується її примусовою силою. Право характеризується такими ознаками: • 1) нормативність - полягає в тому, що право складається з норм - загальних правил поведінки. Не всяке правило поведінки є нормою. Правило поведінки, яке стосується конкретного життєвого випадку і застосовується єдиний раз, має не нормативний, а індивідуальний характер. Норми ж діють невизначену кількість разів і щодо невизначеного кола суб'єктів суспільних відносин. Саме з таких норм і складається система права. • 2) системність означає, що норми права утворюють цілісну систему, котрій притаманна внутрішня єдність, узгодженість між її елементами (окремими нормами, правовими інститутами та галузями). • 3) це норми, які мають загальнообов'язковий характер, поширюються на всіх учасників правовідносин; • 4) виражають волю держави; • 5) формулюють правила поведінки у вигляді прав і обов'язків; в) це система формально-визначених норм, зміст яких чітко визначено і формально закріплено в тексті правового документа (джерела права). • 6) право гарантовано державою, яка охороняє та забезпечує силою державного примусу. 51 Поняття та структура державного апарату України Апара́т держ́авний — система державних органів, які наділені державно-владними повноваженнями й реалізують завдання та функції держави. Структура державного апарату — це порядок взаємодії її складників відповідно до змісту їх функцій або характеру їх компетенції. 52 Поняття та характеристика форми державного устрою Форма державного устрою – це елемент форми держави, що відображає спосіб територіального устрою держави, який визначає порядок взаємодії центральної, регіональної та місцевої влад. Форма державного устрою охоплює такі складові: • територіальну організацію населення; • розподіл держави на основні складові частини; • правове положення територіальних складових держави; • принципи побудови взаємовідносин центра та регіонів. Унітарна держава – це держава, територія якої поділяється на територіальні одиниці, які не мають ознак державності. Унітарні держави є найбільш поширеною формою державного устрою. Юридичні ознаки унітарної держави такі : вона не містить відокремлених територіальних утворень, що мають ознаки держави; являє собою централізовану державу (місцеві органи підконтрольні центральній владі); у міжнародних відносинах є єдиним суверенним суб’єктом міжнародного права (адміністративно-територіальні одиниці такого права не мають); має єдину систему права та законодавства; має єдину систему державних органів; має одноканальну систему загальнодержавних податків (на відміну від федеративних держав); має єдине громадянство. Унітарними державами в сучасний період є більшість країн світу, зокрема Китай, Норвегія, Польща, Швеція, Франція, Японія та багато інших. В основу територіального устрою унітарної держави покладені принципи єдності державної території; її неподільності, недоторканності, цілісності, комплексності і керованості її частин; поєднання державних і регіональних інтересів. Розрізняють два види унітарних держав: • централізовані – це така унітарна держава, де підпорядкування регіональних органів центру здійснюється за допомогою посадових осіб, яких призначають з центру на засадах централізації (наприклад, Нідерланди, Казахстан тощо); • децентралізовані – це така унітарна держава, де регіональні органи утворюються незалежно від центру, на місцях («знизу») і, як правило, шляхом виборів (наприклад, Нова Зеландія, Японія тощо). Незважаючи на те, що унітарна держава характеризується тим, що її складові частини не мають ознак державності, проте в деяких випадках до складу унітарних держав можуть входити одна або декілька територіальних одиниць, які мають особливий статус автономій. Конфедерація – тимчасовий союз суверених держав, що об'єдналися для досягнення визначених цілей та сумісно здійснюючих ряд направлень державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, грошова-кредитна система) при збереженні в інших питаннях повної самостійності (через етап конфедерації пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація - Сенегамбія 1981-1989 рр., що об'єднує Сенегал і Гамбію). Імперія – це складна держава, яка включає суверенну державу-метрополію і підвладні їй несуверенні держави – колонії. Ця форма державного устрою нині вже відійшла в історію (Римська імперія, Російська імперія) 53 Поняття та характеристика форми правління Форма державного правління — це організація вищих органів державної влади, характер і принципи їх взаємодії з іншими орга¬нами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами. За формами правління всі держави поділяють на дві великі гру¬пи: - монархії; - республіки. Монархія — це така форма правління, при якій повноваження верховної влади належать одній особі: коро¬лю, царю, султану, шаху, імператору і т.п. При такій формі прав¬ління вся вища законодавча, виконавча і судова влада належать монарху. Влада монарха передається, як правило, у спадщину. Види федерації: 1. За способом утворення: • союзна федерація (федерація, що заснована на договорі), суб’єктами якої є суверенні держави, що зберігають за собою значний обсяг повноважень, аж до права виходу зі складу федерації; • федерація, заснована на автономії – її суб’єктами є державні утворення, що не мають суверенітету, але мають певні ознаки державності у вигляді повноважень самостійно вирішувати питання місцевого значення. 2. За характером правової основи: • конституційні – створені шляхом закріплення в конституції принципу розподілу країни на суб’єкти федерації з відповідним розподілом повноважень (наприклад, США, Канада). Водночас зміна конституції є винятковим правом федеральних органів влади; • договірні – створені на основі союзу, шляхом об’єднання раніше самостійних держав у федерацію з одночасним переданням їй частини суверенних повноважень (наприклад, Швейцарія). Республіка — це така форма правління, при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи. Республіки не мають монарха. В республіці вищі представницькі органи і їх вищі посадові особи обираються на певний строк. Вони періодично змінюються, переобираються. За свою діяльність вони звітують перед народом і несуть юридичну відповідальність (конституційну, кримінальну, цивільну, адміністративну і дис¬циплінарну). Президентська республіка характеризується тим, що президент обирається всім населенням, так як і парламент. В такій рес¬публіці президент формує і очолює уряд, є главою держави і формально не підзвітний парламенту. Наприклад, у США, Мек¬сиці, Іракці. Напівпрезидентська або змішана — це така республіка, коли президент — глава держави обирається народом, так як і парла¬мент. В такій республіці уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночас¬но президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності за його діяльність. Наприклад, Фран¬ція, Фінляндія, Україна, Російська Федерація. Парламентська республіка характеризується центральним ста¬новищем парламенту (законодавча влада), який обирає главу держави — президента і уряд — виконавчу владу. Вони підзвітні парламенту. Іноді президент не обирається, і главою держави стає прем'єр-міністр. Наприклад, Італія, ФРН. |