Етнопедагогіка XX ст. 45 Розділ III 50
 Скачать 20.37 Mb.
|
|
§ 2. Дерев’яні, металеві, шкіряні, керамічні та плетені вироби народних умільців Серед народних промислів чільне місце займають різьбярство, кушнірство, мосяжництво, гончарство та плетіння. Різьба по дереву, різьбярство розповсюджені переважно на Гуцульщині. У гірських районах Карпат, багатих на ліси з різни ми породами дерев, різьба по дереву та художнє випа лювання успішно застосовувались для оздоблення бу динків, предметів побутового та мисливського призна чення, знарядь праці та предметів господарського інвен таря. Різьбили на всіх породах дерев, але основним ма теріалом, який використовували для створення різьбле них предметів, було дерево явора. Його основні властивості відповідали вимогам різь бярів. Також використовували такі породи дерев, як клен, слива, горіх, груша, вільха, тис, кедр. Вони мають гарний природний колір і легко піддаються обробці. Столи, ліжка, мисники, посуд прикрашали візерунка ми. Вирізали їх спеціальними різцями, тому і називали таку^ прикрасу різьбою. Відібране для роботи дерево роз різали на куски, а потім кілька років сушили. Виго товлення речі починалося з попередньої обробки сухої деревини. Уже готову виточену посудину починали різь бити. Різьба є двох видів: суха, або струнка, та інкрусто вана. При сухій різьбі орнамент створюється ритмічним чергуванням заглибин і неторканих ділянок полірованої поверхні дерева. Малюнок нагадує гру світлотіней. Ті ні—це різноманітні за формою заглибини, а світло — неторкана поверхня. Оскільки найдавніший спосіб при крашання дерев’яних виробів був нескладний — контур не різьблення, тобто суха різьба, то й набір різьбярських інструментів був невеликий, складався передусім з долот. Вони відрізнялися формою і шириною вістря і на: основі цього мали відповідні назви: «рівняк», «скосак», «фасулька», «фоджак», «городничок». З кінця XIX ст. з появою інкрустації як виду деко рування виробів, тобто викладання кусочками різноко лірного дерева, перламутру, а також металом та бісе ром, майстри створили відповідні знаряддя: «писарик», «очкарик», «гребінчик», «втискач», «ямничок». Орна менти, якими прикрашали вироби, складалися з геомет ричних фігур: круга, ромба, трикутника, які між собою симетрично розміщувались. Як природний процес вічного розвитку й оновлення передається естафета поколінь. У дітей свій тембр і свої інтонації голосу, хоч інколи вони нагадують батьківські і навіть дідівські. Спадковість і водночас розквіт художніх індивіду альностей спостерігається у славній династії Шкрібляків. їхні дерев’яні вироби оздоблені віртуозною в’яззю орнаменту, котрий виявляє й підкреслює природну кра су дерева, пластику самої форми. Поширений в Україні й такий вид народних ремесел, як художнє випалювання по дереву. Найчастіше випалюванням прикрашали бондарські вироби, які виготовляли зі смереки, сосни, ялини чи бе рези. Ці породи дерев мають у собі смоляні складники. Під дією розпечених на вогні металевих песаків смоля ні складники скипаються й не дають повного обвуглю вання деревини, малюнок набуває темного соковитого тону. Скипаючись, складники одночасно фіксуються, тобто закріплюють випалений малюнок, обмежують руй нівну дію вологи, отже, роблять дерев’яний виріб довго вічним. Випалені зображення на побутових виробах не по кривають ніякими лаками. Орнаментальне опалення на носять на чисту нефарбовану поверхню дерев’яних ви робів. Білосніжна чи золотиста фактура дерева чудово контрастує із випаленим чорно-коричневим соковитим малюнком і будується на гармонійному поєднанні чор но-білих контрастів, посилюючи декоративну виразність виробу. Останнім часом художнє випалювання застосовуєть ся у настінних плакетках. Це невеликі за розміром до щечки різної форми, на яких зображено орнаментальні і сюжетні композиції. Вони використовуються для при крашання сучасних інтер’єрів. Питання про місце, зміст та організацію роботи ви хователя з різьбярством розробляється в дошкільній педагогіці, і на сьогоднішній день воно максимально на ближене до занять з аплікації та ручної праці. Апліка цію можна аналізувати з різних точок зору, в тому чис лі і з погляду значення її як підготовчої діяльності до пізнання народного ремесла: елементи, колір, просторо ве відношення структур, регіональні особливості різь би тощо. Зміст різьбярства, його задум і технологія виконан ня ретельно розглядаються і пояснюються дітям під час розгляду дерев’яних виробів побутового вжитку та деко ративного призначення (одяг, таці, шкатулки, браслети тощо). Дітям пропонуються різні варіанти розгляду різьблених речей і наочно-ілюстративного матеріалу. В одних випадках наочно-ілюстративний матеріал (листівки, фотографії, замальовки) є ніби ілюстрацією перед розглядом складних орнаментів на готових виро бах, в інших—допоміжним матеріалом для демонстра ції варіантних ускладень того чи іншого орнаменту, не доступного для безпосереднього сприймання й аналізу,» Через те дуже важливо, щоб в орнаментальних ком позиціях були елементи, доступні і легкі для виконання, які діти могли б самі компонувати, викладати на пло щині, змінювати їх за формою і кольором, наклеювати. Бажано, щоб готові елементи відповідали найулюблені шим виробам дітей, які викликають у них постійний ін терес. Іноді в аплікації на теми, пов’язані з різьбою, ді ти відтворюють враження від кількох сприйнятих візе рунків. Зрозуміло, що вони у своїх роботах надають пере вагу тим виробам, які привертають їхню увагу красою і неповторністю. Але не завжди вони доступні для ана лізу і виконання. В таких випадках бажання часто зга сає, тому від вихователя значною мірою залежить, як перетворити огляд і аналіз у діяльність. У різьбярстві, як і у вишивці, вихователь максимально створює умови і допомагає оволодіти певними навичками тим, хто до цього тяжіє. Зважаючи на те, що техніка оздоблення виробів із дерева різьбою можлива почасти лише в підготовчій до школи групі, починаючи з старшої групи педагог пла нує ознайомлення дітей з різьбярством, яке типове в да ному регіоні або особливо актуальне своєю неповтор ністю в якомусь одному регіоні України, наприклад на Гуцульщині. У старшій групі вихователь планує такі за вдання:
У підготовчій групі обсяг завдань помітно збільшує ться й ускладнюється, тому вихователю вже із старшої групи необхідно ретельно працювати над цими завдан нями. Ознайомлення з різьбленими виробами вихователь починає в повсякденному житті, звертає увагу дітей на предмети, які є в груповій кімнаті, в дитячому садку пропонує розглянути їх, розповідає сам і спонукає дітей до висловлювання вражень, думок про предмети, навчає аналізувати і порівнювати їх. Найраціональніше перші предмети вводити в сприймання дітей за такою схемою: місце виготовлення предмета; вид мистецтва чи його різ новид; матеріал, з якого виготовлений предмет; харак терні риси, які визначають його призначення в житті людини; що в ньому приваблює і є художньою цінністю. Розглядання зразків супроводжується запитаннями до дітей, їхніми висловлюваннями, розповіддю вихова теля. Нехай малі розкажуть, які вироби народних май стрів є в них удома, як вони використовуються в побуті. У подальших бесідах з дітьми вихователь розповідає про майстрів різьби по дереву, називає їх і нагадує, що готові вироби стають окрасою приміщень або подарунками-сувенірами. Нижче подано конспект заняття з аплі кації з використанням гуцульських інструкцій 1. Тема: «Таця». Завдання: Продовжувати вчити оздоблювати предмети вжитку, використовуючи рослинні та геомет ричні елементи на крузі за мотивами різьби по дереву майстрів Гуцульщини. Продовжувати вчити дітей скла дати смужку паперу гармошкою і виконувати заокруг лення на кутах. Формувати чуття колірного поєднання (синього і голубого, характерного для гуцульських мо тивів). Виховувати повагу до традицій орнаментальності у роботі гуцульських умільців Підготовча робота: Розповідь-бесіда про на родних майстрів Гуцульщини. Наклеювання на основу червоного круга (діаметром 18,5 см), жовтого круга (діаметром 17 см), вирізування червоних кружечків за трафаретом (діаметром 1,5 см). Матеріал (на одну дитину): наклеєна основа, дві смужки голубого кольору (6X9 см), дві смужки синього кольору (4X6 см), квадрат червоного кольору (2,5Х2,5 см), вісім кружечків червоного кольору. Послідовність заняття: Розглядання таці-зразка. Частковий показ складання смужки паперу гар мошкою; заокруглення кутів. Складання візерунка. Кушнірство. Багатовікові традиції та досвід поколінь дозволили майстрам винайти багато способів художньо го оздоблення шкіряних виробів. Проте найбільшого по ширення серед населення набула техніка гарячого та холодного тиснення. Крім того, народні умільці засто совували гравірування по шкірі, ажурне вирізування, аплікацію кольоровими шкірами, художнє плетцво з тон ких барвистих стрічок. В оздобі своїх виробів майстри користувалися прикрасами з металу та іншими деталя ми у вигляді геометричних фігур. Найбільшими центрами мистецької роботи з оброб ки шкіри є на Гуцульщині села Косівського, Верховин ського та Яремчанського районів. Особливо вирізнялись з-поміж них косівські, пістинські та кутські майстри, що шили кептарі. Художня обробка шкіри тісно пов’язана з обробкою металів та вишивкою, оскільки побутові речі із шкіри — сідла, ремені, упряж — прикрашалися металевими бляш ками, застібками тощо. Речі з костюмного комплексу також оздоблювалися різноманітними металевими дета лями. Мистецький хист кушнірів яскраво виявлявся в оздобленні кожухів і кептарів. Давні прості, «шиті в ру бець» кожушки були неорнаментовані. Певну художню виразність виробам такого типу надавали лінії швів, рів номірно накладені стібки на лицьових швах, обшиття хутром чи вузькою смужкою шкіри. Однією з основних і найдавніших технік була аплі кація кольоровим сап’яном або сукном; вирізані прикра си не просто прикріплювались до виробу, а по їх краях обов’язково вдали кольорову нитку і пришивали все ра зом. У XX ст. набуває більшого поширення вишивка. Тут характерним стало вишивання рослинним орнаментом — «уміртовий зір». Його вишивали на окремій смужці шкі ри, яку згодом пришивали до виробу. Оздоблення кептарів, кожухів: нитки, шнури, вовня ні гудзики. Орнамент, незалежно від характеру, творив ся з безлічі простих елементів, які в минулому висту пали як певні символи: переважали стилізовані геомет ричні узори, в основі яких були трикутники, півкруги різного геометричного трактування. Техніка в оздобленні шкіри:
Вироби із шкіри: торбинки, табівки, череси, паски, обкладинки, футляри, кожушки, кептарі. У дитячому садку дітей знайомлять з різними регіо нальними шкіряними виробами, проводять заняття з виготовлення виробів із шкіри. Наводимо для прикладу послідовність роботи із шкіряними виробами з дітьми старшого дошкільного віку: ознайомлення з виробами із шкіри; ознайомлення із шкірою як матеріалом; ознайом лення з інструментами, які потрібні для роботи зі шкі рою; виготовлення простого шкіряного кулона, звичай ної табівки, святкової табівки, гаманця, гуцульських по столів, череса. Заняття на тему: «Виготовлення із шкіри гаман ця». Завдання: Продовжувати вчити дітей користу ватися в роботі із шкірою дориками — вибивати візеру нок, скріплювати готові частини шнурівкою. Виховувати естетичний смак. Матеріал: шкіряні гаманці, шкіра, інструменти. Хід заняття: Вихователь: «Наближається свято мами. І я знаю, що кожен з вас хотів би подарувати ма мі щось незвичайне. А давайте сьогодні на занятті спро буємо зробити в дарунок гаманець із шкіри». Діти роз глядають шкіряні гаманці народних умільців. По цьому вихователь пояснює послідовність виконання роботи, «У кожного з вас є шматок шкіри прямокутної форми ї шкіряна шнурівка. Із шматка шкіри складаємо гама нець. Шматок шкіри треба перегнути так, щоб вийшла кишенька, яка зверху прикривається. (Показує.) Щоб скріпити сторони гаманця, робимо дориком дірочки і через них просовуємо шнурівку (шов через край)». На передній частині гаманця за допомогою дорика кожна дитина за своїм бажанням вибиває візерунок. Мосяжництво. Художня обробка металу (мідь, брон за, латунь, нейзильбер) на Гуцульщині — один з най старіших і найпоширеніших народних промислів. Гуцули називали його мосяжництвом, а майстрів-зброярів — мосяжниками. Вживання металу для оздоблення одягу, зброї, зна рядь праці колись на Гуцульщині мало велике значення. Найпоширенішими матеріалами для цього були латунь, мідь, срібло, мосяжна бляха, дріт. З бляхи гуцули ви робляли всілякі прикраси для одягу, кінської збруї, по суд, мисливське знаряддя, з дроту виготовляли ланцюж ки, а також оздоблювали ним дерев’яні вироби — топо рища для металевих барток, жіночі палиці, порохівниці, ложа для рушниць та колодки для ножів. Основними традиційними центрами художніх про мислів з кольорових металів на Гуцульщині були села Косівського та Верховинського районів. Тут народні майстри виготовляли з кольорових металів предмети по бутово-господарського вжитку, прикраси та інші вироби, здебільшого технікою литва за допомогою глиняної фор ми і дерев’яної моделі. Порубану на куски мідь розтоп лювали на вогні і розтоплений метал виливали у випа лені глиняні форми. Коли метал застигав, форму роз бивали, і гарячий готовий виріб опускали у воду, щоб той загартувався. Після загартування поверхню вигла джували різцем та напилком. Після шліфування присту пали до гравірування спеціальними інструментами — пунсонами — орнаменту на металевому виробі. Пунсони — це крупно- і дрібнозернисті напилки та рашпілі різних профілів — круглі, напівкруглі, тригран ні, прямокутні. Використовують для обробки металу та кож шліфувальний папір, молоток, пласкогубці, щипці, дриль. Пунсони виготовляють самі мосяжники, і кожний пунсон має своє призначення в орнаментальному деко руванні предмета. Орнаментика гуцульських виробів з металу переваж но геометрична, але багата, насичена стилізованими мо тивами з навколишньої природи. Орнаментальні мотиви надзвичайно різноманітні. Є багато назв, що перегуку ються з назвами орнаментів різьби по дереву: «зубці», «кривульки», «підківки», «павучок», «оленячі ріжки», «драбинка». Орнамент гуцульського мосяжництва тісно пов’яза ний з трудовим життям гуцулів, їх побутом, уявленнями про тваринний і рослинний світ. Орнамент виступає в двох видах — геометричному і стилізованому, рослинному. Багатство мотивів геомет ричного орнаменту величезне, проте в основі вони скла даються з таких самих елементів: ламаних ліній, трикут ників, квадратів, кіл, зигзагів, смужок, спіралей. Поєд нання окремих орнаментальних мотивів дає нові, складніші геометричні фігури. Уживані рослинні мотиви — це листочки, квіточки, трава, колоски. Орнамент на металевих виробах строгий, його мотиви відображають закінчену творчу думку, від діляють одні мотиви від інших, підпорядковуючи їх єди ному композиційному задуму. Орнамент цей розвивався переважно на ґрунті геометричних мотивів. Його краса полягає у вмілій побудові, у майстерному оволодінні спо собами використання окремих мотивів, чим гуцульські мосяжники досягли великого багатства форм. Мосяжництво на Гуцульщині було спадковим і пере давалося від покоління до покоління. Можна назвати багато імен майстрів одного роду, які зустрічаємо про тягом багатьох поколінь. У дитячому садку влаштовують виставку металевих виробів, ознайомлюють з ними дітей, розповідають про майстрів-мосяжників. |