Етнопедагогіка XX ст. 45 Розділ III 50
 Скачать 20.37 Mb.
|
|
§ 3. Ознайомлення дітей старшої групи з рідним краєм У старшій групі продовжується ознайомлення дітей з рідним краєм. Диференціації понять «рідна земля», «батьківщина», «рідний край», знаходженню відмінних рис та схожості сприяють спостереження на прогулян ках та екскурсіях. Кожне поняття вихователь повинен мотивувати, адже саме від цього залежить якість і кон кретність поставлених завдань. Спостерігаючи, вихова тель звертає увагу на яскраві і динамічні об’єкти (буду ються будинок, школа, дитячий садок, хто будує, як зво дяться стіни і т. ін.). Увага на шостому році життя характеризується до вільністю, тому вихователь може попередньо ставити пе ред дітьми завдання: звернути увагу на те, що нового з’явилося на твоїй вулиці, майдані? В нашому селі, міс ті? Логіка спостережень кожного разу буде залежати від мети і тих завдань, які конкретно намітив собі педагог, від рівня обізнаності з місцевістю. Так, ознайомлюючи з містом, вихователь називає, на березі якої річки воно розташоване, а спостереженню за нею відводить окреме заняття у формі краєзнавчої комплексної екскурсії. Наприклад, заняття на тему: «Річка, на березі якої ми живемо». Завдання: Закріпити та систематизувати знання дітей про річку Дністер; про використання й значення її вод для людей, про її охорону. Матеріал для вихователя на занятті: карта річки Дністра. Хід заняття: Дністер — третя за величиною річ ка України. Бере свій початок на Львівщині в с. Вов чому як струмок шириною до 1 м. Поступово струмок стає ширшим. (Показ картинки.) Річка звивиста, вода в ній каламутна, тече швидко. Дністер — гірська річка. В ній водяться форель, голавль, карась. (Ілюстрації.) Притоки Дністра — малі гірські річки. Дністер впадає в Чорне море. Великі кораблі по річці не плавають — вона неглибока. Вихователь розповідає про Дністер, використовуючи альбом «Річка, що тече через наше місто». У розповідях описує рослинний і тваринний світ, особливості берегів річки. Бесіда про охорону Дністра. Пояснення, як і чому потрібно оберігати Дністер, як люди використовують йо го води. У вечірні години організовують «Вечір загадок» про воду, річку, водяних рослин і тварин та розгляд ілюстра цій в альбомі «Річки України». Тема: «Ознайомлення з річкою Сіверський До нець» Завдання: Познайомити дітей із Сіверським Дін цем, рослинним і тваринним світом річки, зовнішнім виг лядом її берегів, течією; розташуванням її на карті Ук раїни. Закріпити знання про річки України. Виховувати зацікавленість та інтерес до природи рідного краю. Матеріал для вихователя: альбом і карта із зоб раженням Сіверського Дінця. Хід заняття: Сіверський Донець — це притока Дону, починається в Бєлгородській області. До цієї річки впадає 58 малих річок. Сіверський Донець — звивиста річка, по ній не плавають кораблі, вона неглибока. На Сіверському Дінці багата рослинність: рогіз, оче рет, латаття біле і жовте. В річці багато різної риби: лящ, щука, головань. Люди виловлюють рибу. Весною ловля заборонена — риба йде на нерест і є загроза винищення цінних порід. Розповідь вихователя про рибу, загадування загадок про воду, річки, риб. Запитання: Чим відрізняється ка рась від білого амура? Короп звичайний — від щуки? Який вид риб не можна виловлювати і чому? Чим не схо жі Дністер і Сіверський Донець? А чим вони схожі? Бе сіда про риб. Розповідь про зимівлю риб, водяних рослин і тварин (земноводних, членистоногих) Під товстою кригою жи вуть риби; деякі з них взимку не засипають, люди піклуються про них — прорубують ополонки. Які казки знають діти про ловлю риб, що живуть у ставку? Цікаві бувальщини, пісні за темою «Ой на став ку, на ставочку...». Під час цільової прогулянки доцільно провести спос тереження на т е м у «Як живе ставок?» 103. Завдання: Закріпити знання про водяні рослини і риб, які живуть у ставку, їх пристосування до умов жит тя, зовнішній вигляд, чим живляться? Пояснити термін «водойма», назви рослин і тварин. Виховувати любов до рідного краю, посилювати інтерес до пізнання природи. Запитання: Чим відрізняється ставок від річки? Які рос лини ви бачили у ставку? Чим вони відрізняються від річкових? Хто живиться ними? Яких ви знаєте тварин, що живуть у ставку? Пояснити назву «ставковик». Якої шкоди завдає жук-плавунець? Як відрізнити котушку від п’ятивушника, ставковика великого, малого? Чим жи виться котушка? Чим живиться ставковик? Як риби жи вуть у ставку штучному (природному)? Як доглядають люди за рибою? Чим її годують? Чому риба під загрозою винищення у ставку? Що люди роблять узимку для риби, коли ставок покривається кригою? Що ви ще бачили на ставку цікавого? Ставок, озеро як модель закритої водойми дає мож ливість очевидного пояснення дітям тих суттєвих відмін ностей, які є між річкою і морем. Демонструючи на кар ті або на глобусі моря України, педагог у підготовчій групі формує уявлення про Чорне й Азовське моря як водойми та їх особливості. Високий пізнавальний рівень педагог забезпечить то ді, коли під час екскурсії буде активно використовувати прийом порівняння. Вихователь скеровує увагу дітей на виділення найсуттєвіших ознак рослин і тварин водойми, на пошуки залежності цих ознак від швидкості течії, гли бини річки, чистоти і температури води. При цьому під тримує позитивні емоції і переживання дітей, використо вує для читання твори фольклору та авторські, загадки, прислів’я, приказки, прикмети. Для кращого розуміння дітьми таких визначень, як лівий берег, правий берег, русло, течія, можна викорис товувати різні оповідання, наприклад: І. Сенченка «Ви мок, викис, виліз, висох...», «На річці Ужолоччя», В. Б. Лизниця «Лопотиха», В. Сухомлинського «Як ріка розгнівалась на дощик». На екскурсіях вихователь дає дітям можливість самостійно уважно все розглянути, одержати певні враження про навколишнє, зорієнтува тись у ньому. Під час спостереження послідовно ставить запитання різного характеру (репродуктивного, пошуко вого або узагальнюючого). Новим для дітей старшої групи є поняття «країна»,. «Україна», «республіка», «держава», «столиця». На шос тому році життя діти повинні добре орієнтуватися в тому, що більше — місто чи село; що велике місто має цент ральну частину і райони (мікрорайони); що найбільше місто — столиця — менше, ніж держава (республіка); що кожна держава має свою назву, наша держава — Ук раїна. Вихователь повідомляє дітям, громадянами якої дер жави вони є. Розповідає також про те, яка багата наша країна на корисні копалини, яка багатонаціональна за складом; називає найбільші міста, річки, гори тощо. Про відний метод — бесіда із залученням допоміжних мето дів і прийомів. Бесіду вихователь спрямовує на розуміння зв’язків між окремими явищами (велика територія держави — багато міст і сіл і т. ін.). Постановка запитань і репро дуктивних завдань сприяє пригадуванню дітьми цікавих фактів, прикладів подій, з якими вони добре знайомі із середньої групи. Діти аналізують різноманітну природу України, вихователь підводить їх до розуміння відомос тей про відмінності кліматичних умов та залежності від них особливостей тваринного і рослинного світу. Під час бесіди використовуються літературні джерела, різні кар тини, наочні посібники, ілюстрації, ТЗН, запитання кон статуючого і проблемного характеру. Розпочати бесіду можна з читання вірша Я. Полтави «Наша Батьківщина» (вихователькою або трьома діть ми) . Складовою частиною бесіди є повідомлення назв най» більших міст України. Діти повинні запам’ятати їх, спів відносити з ними основні події та явища. Протягом року плануються два-три заняття, присвяче ні цій темі. їх основна мета — підтримати і зміцнити ін терес дітей до ознайомлення із столицею України, визна чними місцями міста, працею, побутом і відпочинком його мешканців. При наявності у дітей досить узагальнених знань ви хователь під час заключної бесіди підводить дітей до поняття «столиця» — найголовніше місто держави. Вихователь розповідає дітям про історію Києва, основні па м’ятки культури та архітектури міста, його видатних лю дей. Загальний вигляд краєвидів міста діти пам’ятають із занять у попередній групі, а от про історичні події, пов’язані із заснуванням Києва і його сьогоднішнім днем, вихователь розповідає дітям. У зміст заняття можна включити пояснення того фак ту, що Київ не випадково збудували на березі річки, яку називають Дніпро-Славутич. Доречно використати фраг менти розповіді про заснування Києва, яку вихователь знайде в «Повісті минулих літ», у творах А. Лотоцького «Історія України», «Княжа слава». Імена братів Кия, Ще- ка, Хорива і сестри Либеді полегшують значною мірою пояснення назви міста та його визначних місць сьо годні. Вихователь знайомить дітей з найбільшою і найкра сивішою вулицею столиці — Хрещатиком і пояснює його назву. На місці вулиці багато років тому простягався яр, який називали Хрещатим. Від назви цього яру централь ну вулицю міста з давніх-давен називають Хрещатиком. Добре, якщо вихователь на цьому занятті доступно, в ла конічній формі розповість дітям про те, що впродовж віків переживав Київ та його мешканці. Сьогодні сто лиця славиться багатьма пам’ятниками, але особливо виділяються серед них Софійський собор, Києво-Печер ська лавра. На занятті вихователь може використати розповідь за оповіданнями І. Франка «Наші предки», Ю. Кругляка «Три брати» та ін. Пам’ятки історії, культури та архітектури, якими ба гатий Київ і його околиці, потребують спеціального за няття. Для цього використовуються найрізноманітніші засоби: фотомонтажі, ілюстрації, картини, ТЗН, літера турні джерела. З їх допомогою розв’язують на цьому за нятті різні завдання, та найважливіше серед них — сформувати у дітей наочні образи тих пам’яток, які вони можуть безпосередньо сприймати, уточнити, збагнути й скоригувати уявлення про них. Доповнити ці враження вихователь зможе з допомогою творів І. Франка, В. Симоненка, Ю. Шкрумеляка, Ю. Кругляка. Головним у формуванні системи уявлень про Укра їну та її столицю є знання про історичне минуле нашої держави. Особливості ознайомлення дітей дошкільного віку з історією України спеціально не досліджувались. Однак психолого-педагогічні пошуки науковців свідчать, що в старшому дошкільному віці виникають реальні можли вості для опосередкованого засвоєння дітьми знань, які виходять за межі їхнього життєвого досвіду і безпосе реднього сприймання, а також є віддаленими у часі Це створює сприятливі умови для ознайомлення дітей з іс торією рідного краю, з багатонаціональним складом його народу, розселенням різних етнічних груп по всій тери торії країни, специфікою їхніх праці та побуту, особли востями мови і культури. У старшій групі вихователь упродовж трьох-чотирьох занять на матеріалі найпоширенішої етнічної групи (за лежно від специфіки району та дошкільного закладу) знайомить дітей з багатонаціональним складом населен ня України. Наприклад, перше заняття можна розпочати з розпо віді вихователя за змістом оповідання І. Франка «Наші предки» або вірша В. Терен «Не забудь». Далі педагог проводить бесіду про етнічні групи, які поширені в рід ному краї, як-от у Прикарпатті: бойки, лемки, гуцули. На кожному занятті розповідає про особливості їхньої мови, праці, культури, побуту, звичаїв і традицій, видат них людей, народних умільців. Так, діти дізнаються про найвідомішого національного героя Олексу Довбуша, видатних письменників Ю. Федьковича, В. Стефаника, Н. Кобринську, Марка Черемшину, талановитих різьбя рів братів Юрія та Івана Шкрібляків, народного худож ника В. Касіяна та ін. Розповідь про побут, народні звичаї і традиції є про довженням розмови про видатних людей. її варто про вести як екскурсію по місцевому краєзнавчому музею, а завершити цю розповідь читанням окремих творів із спадщини поетів краю, скажімо М. Підгірянки. Для бесід з дітьми вихователь використовує екскур сії, цільові прогулянки, запрошення гостей — поважних громадян краю, цікавих для дітей своєю біографією і трудовою діяльністю. На наступному занятті вихователь продовжує ознайомлення з національними особливостя ми українського народу Його мета — познайомити дітей з народними ремеслами, особливостями національних страв тощо. Дітей старшого дошкільного віку доцільно познайо мити з корисними копалинами рідного краю. Початок навчання вихователь планує в ранкові години. На першій прогулянці він проводить бесіду з дітьми про ті об’єкти природи, які вони вже добре знають, але ще не назива ють як корисні копалини (пісок, глина, крейда, камінь, мінеральна вода, сіль, сірка). Кожний матеріал уявля ється дітям через призму конкретно-прикладного значен ня: піском граються, посипають доріжки; крейдою малю ють; сіль вживають у їжу тощо. В розмові з дітьми ви хователь повідомляє про те, що всі ті речовини, які є на поверхні землі, корисні і потрібні людям. Пропонує їх ще раз розглянути, пояснює назву (копалини — від сло ва копають). Обов’язково слід говорити про те, що біль шість із них лежить на поверхні — це земні багатства. Частина копалин залягає глибоко під землею, їх добу вають спеціальними комбайнами, будують для цього шахти, це — підземні багатства. Україна дуже багата на корисні копалини. У другу половину дня вихователь планує роботу з натуральними зразками та наочно-ілюстративним мате ріалом, де пояснює конкретні назви корисних копалин, їх використання в народному господарстві та в побуті. Наводить приклади того, як використовуються вугілля, нафта, газ, торф, мінеральна вода тощо. Під час розгля ду зразків та ілюстрацій варто виділяти ті якості, власти вості та ознаки корисних копалин, які допомагають ді тям встановлювати зв’язки між зображеним на картинці і присутнім у реальному житті: вугіллям палять у печі, зігрівають житло та ін.; газом користуються в побуті — готують їжу; торфом удобрюють грунт на городі, в гор щиках з кімнатними рослинами і т. ін. У разі необхідності вихователь пояснює дітям, на приклад, чим корисна нафта — з неї виробляють пальне для літаків, автомобілів, тракторів і т. д. Важливо допов нювати розповіді або судження дітей, викликати живий інтерес їх, формувати дитячу спостережливість, допит ливість. Посилювати інтерес до ознайомлення з корисними копалинами потрібно й тоді, коли діти їдять: вода і сіль — підземні багатства України, без них неможливе наше життя. Доречно пригадати водяні рослини, значення во ди в житті людини, в житті рослин і тварин. Від чого за лежить смак чаю, супу, компоту? Корисні копалини су проводжують нас на кожному кроці, отже, їх необхідно оберігати й економно використовувати. Розкриття цієї теми передбачає використання техніч них засобів навчання — діафільмів «Про воду, пісок, гли ну», «Про пісок», «Ще раз про глину», «Звідкіля дощ прийшов», «Чорне золото», «Цілющі джерела» та багато інших, які мають бути у фільмотеці дошкільного закладу. Один-два рази у квартал вихователь планує цільову прогулянку або екскурсію до кар’єрів, в яких видобува ють корисні копалини. Екскурсію необхідно планувати як комплексну. Дидактична основа екскурсій — спосте реження за видобуванням корисних копалин. Вона також урізноманітнює, конкретизує уявлення дітей про особли вості праці дорослих краю. Наводимо опис заняття та кого типу. Тема: Бесіда про корисні копалини. Завдання: Дати дітям уявлення про те, що наша держава багата не тільки тим, що на поверхні, а й тим,, що залягає в її надрах. Ознайомити із зовнішнім вигля дом корисних копалин, способом їх використання. Вихо вувати інтерес до навколишнього, бажання його пізна вати. Матеріали: зразки корисних копалин, продукти і вироби з них, картини та ілюстрації. План-конспект: Розгляд зразків корисних ко палин та продуктів і виробів з них, які лежать на столах у груповій кімнаті (корисні копалини: пісок, глина, ка м’яне вугілля, мінеральна вода). З’ясування змісту уяв лень про них у дітей. Розповідь вихователя про вироби з глини. Опис виробів, характерних для даного регіону. Розповідь вихователя про кам’яне вугілля, його викорис тання в побуті і в промисловості. Розповідь вихователя про нафту та вироби з неї. Роз гляд зразків: дитячий одяг, взуття, побутові речі тощо. Прислів’я «Без солі, без хліба немає обіду». Розпо відь вихователя про сіль як корисну копалину. Бесіда з дітьми про її використання. Розповідь вихователя про мінеральні води рідного краю, України взагалі; дітей пригощають цілющою водою. Одночасно вихователь пла нує закріплення знань дітей про корисні копалини на заняттях з інших розділів програми, які стимулюють від повідні уявлення і знання дітей, зміцнюють інтерес. На приклад, на заняттях із зображальної діяльності уваж но розглядають традиційний одяг; з чого він виготовле ний, його оздоблення у народів різних етнічних груп побутовий і святковий посуд, із чого він зроблений (гли на, скло, дерево), його художні особливості. На заняттях з ознайомлення з природою діти дізна ються про рослини-обереги, традиційні професії, пов’я зані з рослинами і тваринами. На музичних заняттях вихователь планує поглиблене ознайомлення з піснею та дитячим ігровим фольклором певної етнічної групи. Так, у грі «Мандрівка по Дніпру» можна успішно застосовувати ліплення, малювання, бу дівельні ігри, пісенно-музичну творчість тощо. У такій грі відбувається ознайомлення з рідною країною, закріп лення вже наявних знань про неї. У забавах «Косівський ярмарок» вихователь поєднує народні ремесла (ткацтво, гончарство, різьблення по де реву), музично-пісенне мистецтво (коломийки, жартівли ві гуцульські пісні, танці), роботу з усною народною творчістю (загадки, приказки та прислів’я) тощо. § 4. Ознайомлення дітей з рідним краєм у підготовчій групі У підготовчій до школи групі ознайомлення дітей з рідним краєм набуває особливого змісту і варіантності. Краєзнавчі уявлення наповнюються не лише природни чим аспектом, а й історичним та географічним, що має надзвичайно важливе значення як для розумового, так і для морального виховання. Ознайомлення дітей з рідним містом (селом) педагог значно розширює, збільшуючи не лише обсяг інформації, а й її тематичну спрямова ність. Наприклад, ознайомлення з містом або селом слід розпочати з пояснення назви (етимології слова) і тих символічних знаків, які історично в ній закладені. Так, обов’язковими атрибутами міста як населеного пункту в традиціях минулого були герб і прапор. Кожен з них мав своє глибоко символічне і традиційне значення. Дітей слід ознайомити з гербом міста. Ознайомлюючи з вулицями і майданами населеного пункту, вихователь поглиблює уявлення дітей про людей, чиїми іменами вони названі. Обов’язковими атрибутами вулиць і майданів є пам’ятники, барельєфи, меморіальні комплекси, дошки. Якщо в старшій групі вихователь лише називає прізви ща, то в підготовчій діти вже дізнаються від педагога про заслуги відомих людей у такому обсязі, щоб зрозуміти, чим вони видатні перед народом і країною. Наприклад, розповідь про місто Львів: «Ця тиха зе лена вулиця [Вовчаницька] пам’ятає часи князя Олега, Через неї проходила дорога, що з’єднувала Львів з Киє вом та Москвою. Пізніше дорогу забули. Район цей довго не заселявся, губився в густих лісах. Про тодішній харак тер місцевості свідчить назва гори, попід якою проходить вулиця,— Вовча. Якщо уважно придивитися до тра си вулиці, то легко помітити, що це траса на схилі гори. Гора захищає її від холодних північних вітрів; водночас південні схили, що виходять до вулиці, щедро відкриті сонцю. Львів’яни використали цю особливість рельєфу, висадивши тут виноградники». Робота вихователя над цією темою передбачає прове дення з дітьми цільових прогулянок, екскурсій, зустрі чей і бесід з кращими людьми краю, розгляд наочних ілюстрацій. Діти сьомого року життя повинні добре ди ференціювати поняття «місто», «село», «держава», «рес публіка», знати назву столиці, її своєрідність, історичне минуле України. Упродовж теми «Рідний край» слід формувати у ді тей сьомого року життя історичні уявлення про Україну, основні віхи її становлення як держави, про національ них героїв українського народу — борців за його визво лення і незалежність. Педагог планує читання і розповіді дітям на тему «Початки української держави» і «Богатирі стародавньої України». Мета цієї роботи полягає в тому, щоб допо могти дошкільникам чітко диференціювати Київську Русь як історичний період у становленні Української дер жави на літературному та наочно-ілюстративному мате ріалі; пояснити дітям ті зв’язки, які існують між історич ними подіями минулого і сьогодення через ознайомлення з пам’ятками культури та архітектури (Софійський со бор, Золоті ворота, Києво-Печерська лавра, пам’ятник Володимиру Великому, Михайлівський Золотоверхий со бор; назви сучасних міст на честь князів). Розв’язуючи ці завдання, педагог використовує твори дитячої літера тури. Чільне місце посідають твори А. Лотоцького «Кня жа слава», «Володимир Великий», «Історія України», «На світанку», «Легендарні оповідання про початки Киє ва», «Княжна галиця», «Легендарне оповідання про по чатки Галича». Саме тут вихователь знайде захоплюючу і доступну дітям інформацію. А. Лотецький так подає життєписи князів і переплі тає історичні факти з легендами, що «малі історики» слухають їх з неослабленим інтересом, а завдання вихо вателя полягає в том}/, щоб уміло дібрати доступний ді тям матеріал, орієнтуючись на ці інтереси, на обсяг по передньо набутих знань. Так, читаючи твори в обсязі теми «Початки Української держави», варто пригадати дітям, що запам’яталось їм про трьох братів і сестру і з чиїми іменами пов’язане заснування Києва. Чому саме так називається столиця України? Кілька запитань про пам’ятні місця столиці і її сьогодення підготують дітей до дальшої розповіді про Кия, Щека, Хорива, Либідь. У підготовчій групі вихователь пояснює дітям назви тих історичних пам’яток, які засвідчують сьогодні поша ну і пам’ять про засновників столиці (річка Либідь, гори Декавиця, Хоревиця). А в оповіданнях «Нові прихідці» та «Дивна данина»104 подано не тільки історичні аспекти. Розповідаючи про богатирів стародавньої України, пе дагог паралельно конкретизує уявлення про відомих кня зів, чиї імена в історичних оповіданнях нероздільні з історією України. Наприклад, слухаючи розповідь про богатиря Добриню, діти більше дізнаються про князя Во лодимира Великого, його просвітницьку і виховну діяль ність, про князя, якого в народі називали Красне Сонечко за те, що він хотів миру і добра людям, дбав про їхнє майбутнє105. Великою славою овіяне в історії України ім’я князя Ярослава, якого в народі називали Мудрим. Для того щоб пояснити народне ім’я князя, вихователька читає і розповідає про його великі справи, як-от вимогу поси лати на навчання до школи всіх дітей, щоб росли розум ними, видавати книжки і навчити всіх читати, будувати церкви 3. Читаючи про княжича Данилка, вихователь особливо виділяє ті фрагменти з оповідання, з яких діти дізнаються про нього як учня, сина, товариша, брата; про історичні подвиги князя Данила, вшанування його пам’яті сьогодні в тих містах, які він збудував (Холм— нині місто в Поль щі, Львів — одне з найбільших міст України, Галич—• культурно-просвітницький центр княжої пори в західних землях), в багатьох населених пунктах, які пов’язані з його іменем. Княжа доба в історії України описана образною мо вою. Така своєрідність історичного оповідання А. Л. Лотоцького пояснюється тим, що цей період в історії нашої держави межує з дохристиянським, язичницьким. Тому своєрідність мови полягає у власних назвах, якими відрізняється дохристиянська культура від культури наступ них століть. Виховуючи справжніх патріотів України,. А. Лотоцький давав у своїх оповіданнях глибокі і все бічні знання, з особливою вимогливістю підходив до ово лодіння дітьми рідною мовою. Ще у 1936 р. у співавторстві з Н. Угри-Безгрішним він видав спеціально з цією ме тою «Коротку граматику української літературної мови». А, Лотоцький неодноразово зазначав, що незнання літе ратурної мови свідчить про нестачу освіти і національно го виховання. Тому в кожному історичному оповіданні автор подає тлумачний словник, який би допоміг дити ні краще зрозуміти і засвоїти текст. Отже, готуючись до роботи з дітьми над текстами опо відань або їх фрагментами, вихователь забезпечує не лише розуміння відповідних назв, імен. Необхідно знач ну увагу приділити аналізу етимології фраз на доступних прикладах, чим підготувати дітей до кращого сприйман ня знань з краєзнавства, природи рідного краю, народних ремесел та усної народної творчості. Через усі календарно-обрядові свята весняно-літньо го циклу проходять традиційні імена українських дівчат, які своїм походженням сягають у прадавню історію ще язичницької епохи: Росава, Любава, Забава — улюблені героїні купальської обрядовості; Калинка — персонаж у більшості творів дитячого ігрового фольклору; Мирос лава, Святослава, Ярослава — дівчатка із сюжетів ди тячих історичних оповідань. Такі імена зустрічаються і сьогодні, і педагогу важливо відмітити це. Окрему групу слів становлять назви одягу, речей по буту і повсякденного вжитку, які мають давнє походжен ня і сьогодні називаються дещо по-іншому згідно з нор мами сучасної української літературної мови. Це такі слова, як колісниця, кирея, паволока. Спеціальні пояснен ня значення цих слів полегшують розуміння і сприйман ня творів під час домашнього читання, перегляду кіно фільмів на історичну тематику, пригадування, як бабусі і дідусі сьогодні називають аналогічні речі вжитку. По яснити це необхідно на конкретних прикладах. Особливо слід виділити в роботі з дітьми ті слова, які означають власні географічні назви і поняття краєзнавчого змісту і мають давнє походження. Це назви річок, гір, морів, міст, сіл тощо. Так, з річками Дніпром, Дністром, Ся ном, Бугом, з Чорним і Азовським морями, Карпатськими горами пов’язано більшість сюжетів історичних оповідань. Єдність краєзнавчого (назви рослин, тварин) з гео графічним положенням полегшує сприймання історич ного. У такій єдності простежується і зворотний зв’язок, тому роботу слід планувати комплексно. Педагог пови нен пам’ятати, що дітям старшого дошкільного віку важ ко дається засвоєння абстрактних понять, прямого і пе реносного значення окремих слів, фраз. Тому слід щоден но збагачувати життєвий досвід дітей через безпосередні спостереження, розгляд наочності. У підготовчій групі вихователь продовжує роботу над темою «Київ — столиця України». Дальшої конкретиза ції потребують попередньо набуті уявлення, а їх розши рення і поглиблення йде шляхом ознайомлення з назва ми вулиць, майданів, пам’ятками архітектури, історич ними місцями, працею людей сьогодні, їх оточенням. Так, цільові прогулянки та екскурсії (у столиці), роботу з ТЗН та іншими наочно-ілюстративними матеріалами вихователь спрямовує на аналіз архітектурного оздоб лення споруд столиці, її національну традиційність і су часну інтерпретацію. Сучасне українське будівництво, ввібравши цілий ряд традиційних ознак, збагатилося досвідом професійної стилізованої архітектури. Однак у спорудах минулого і сучасного вихователь виявляє з дітьми деякі елементи зональної варіантності, конструктивних та декоративно- художніх прийомів оформлення, різноманітних планів і конструкцій будівель. Розвиток новітньої житлової архітектури характери зується дедалі більшим взаємозв’язком традиційного і професійного, народностилізованого напряму архітек турного модерну, і діти можуть це спостерігати під час прогулянок, розгляду наочних матеріалів. Традиційні елементи органічно входять в інтер’єр житлових і гро мадських споруд, в монументально-пластичні прийоми їх зовнішнього оформлення. На це звертається увага ді тей під час малювання, аплікації, конструювання. Зав дання вихователя полягає в тому, щоб показати дитині красу і велич столиці, виявити традиції у назвах її ву лиць, розповісти про їх історичне минуле і сьогодення. Після цього педагог називає найвизначніші споруди (з точки зору їх архітектурної цінності та призначення), історію їх спорудження. В обсязі цієї розмови діти ще раз звертаються до княжої доби в історії України, піз ніших її часів. Одночасно з наочно-ілюстративним мате ріалом вихователь планує використання творів дитячої літератури та народної творчості. У підготовчій групі дітям читають і розповідають легенди про Київ, про наз ви окремих його вулиць і майданів, про київські кашта ни. Розповідаючи про київські пам’ятки історії і куль тури, використовують поезії «Майдан Софії», «Три бра ти» Ю. Кругляка, «Київщина» Р. Завадович, «Серце Ук раїни» І. Савицької та ін. Підсумком роботи є заняття за аналогічною темою, в якій узагальнюють сформовані уявлення про те, що Ки їв — столиця України, найбільше місто держави, воно має давню історію, багато історичних пам’яток. Дітей знайомлять з працею жителів столиці, їхніми трудовими здобутками, відпочинком. З попередньої роботи діти вже знають, що водні за соби пересування в Україні мали значне поширення. Ук раїнські човни і плоти, барки і баркаси, шаланди, трембаки та інші мають місце у творах з історичної тематики, і вихователь вже неодноразово пояснював призначення їх. Розповідаючи про працю киян сьогодні, педагог може згадати про великий міст-красень ім. Є. О. Патона. Ця споруда добре всім відома. Далі вихователь може повес ти розмову про перший пароплав, як його використову вали, які пристані є сьогодні на Дніпрі, про працю річ ковиків. Від розмови про річкові пристані варто перей ти до великих міст-портів України, з якими Київ сполу чений,— це Одеса, Миколаїв, Херсон та ін. За аналогією можна ознайомити дітей з працею лю дей на залізниці, міському транспорті. Роботу за цією темою доцільно планувати у формі цільових прогулянок, екскурсій, використовуючи весь ілюстративний матеріал: картини, фотографії, діапозитиви тощо. Певне викорис тання в обсязі даної теми мають різні жанри зображаль ного мистецтва — графіка, акварель. Наступна тематика — формування уявлень про вели кі міста України. Часткові уявлення у дітей збереглися із занять у попередній групі, а в підготовчій увагу дітей слід звернути на те, у чому своєрідність і неповторність цих міст. Ознайомлення з великими містами — обласни ми центрами України — закладає елементарні основи по няття про територіально-адміністративний поділ держа ви, про зв’язки, які існують між містами (наприклад, транспортні, культурні). З формуванням елементарних географічних уявлень вихователь пов’язує краєзнавчий зміст і готує дітей до подальшої роботи над темою «Населення України». Ці кавою і змістовною може бути робота вихователя, якщо її розпочати читанням вірша М. Хоросницької «Мрії». Творчість вихователя полягає в тому, щоб вдало дібрати теми для цільових прогулянок та екскурсій, щоб сформувати уявлення про зв’язки між великими містами (залізниця, автотранспорт, аерофлот, річковий і морський транспорт). У бесіді діти дізнаються про сучасний тери торіально-адміністративний поділ держави (з цією ме тою вихователь використовує карту, макет, ілюстрації), посилається на життєвий досвід дітей. Як і кожна держава, Україна поділена на адміністра тивні частини, які називаються областями. Кожна об ласть поділена на менші одиниці — райони. Область має, в свою чергу, головне місто. Від назви обласного міста походить назва області, за винятком Волинської (Луцьк), Закарпатської (Ужгород). Розповідаючи про Львів (інші міста України), вихо ватель показує на карті, макеті або глобусі, де воно роз ташоване: на берегах яких річок (морів), біля підніжжя яких гір (на яких рівнинах) України. У зв’язку з цією роботою глибшими й усвідомленішими стають уявлення про особливості клімату, а звідси — про специфіку праці дорослих, видатних людей краю; про корисні копалини. Паралельно зі Львовом вихователь називає ще два-три міста з найближчого оточення, назви яких дітям уже добре відомі. Одночасно з цією роботою вихователь планує цілий комплекс заходів щодо зображальної діяльності, пісен но-музичної і ритмічної творчості, роботи з творами фольклору. У темі «Великі міста України» вихователь має мож ливість повернутися до розмови про населений пункт за місцем проживання дітей, враховуючи попередні уявлен ня, поглибити і конкретизувати їх у новому обсязі. Ви користовуючи різноманітні засоби, вихователь знайомить дітей з різними регіонами України і проводить три-чоти ри заняття орієнтовно з таких тем: «Краса України — Поділля», «Верховино, рідний краю», «Чорне золото Ук раїни», «Пливе Дніпро до моря синього». В обсязі кож ної теми вихователь звертається до аналізу географічних особливостей краю, характеристики рельєфу, деяких іс торичних відомостей. ІДі знання формують у дітей чіткі ші уявлення про етнічну карту України, різноманітність національностей у її складі. Засвоєння регіональних уявлень з попередніх тем дозволяють педагогу значно конкретизувати і поглибити, урізноманітнити знання з теми «Моя Батьківщина — Ук раїна». Тематично вона різнопланова і передбачає роботу з дітьми в кількох найбільш об’ємних напрямах. Ос кільки основою соціально-економічного та культурного розвитку України є її географічне положення і природні багатства, то ця тема передує іншим. Розпочати поглиб лену роботу над темою слід з історичного оповідання А. Лотоцького «Початки Української держави» Можна також прочитати вірш В. Терен «Не забудь». Сьогоднішній день України — її державність та не залежність. Отже, тема для розмови з дітьми — прапор, герб, державний гімн України. Перед тим як подати ці відомості, педагог підсумовує все, що знають діти із спо рідненої теми — герб і прапор рідного міста. Ознайомлення з гімном України пов’язане з поглиб ленням уявлень дітей. А далі розмову доречно підсилити читанням оповідання В. Скуратівського «Калина». З ньо го діти повторно дізнаються, що символізує калина в творчості нашого народу. В кінці можна пояснити при слів’я «Без верби і калини нема України». Запитання для повторення
Практичні завдання
РОЗДІЛ XII НАРОДНІ ПРОМИСЛИ ТА РЕМЕСЛА УКРАЇНИ Народні художні промисли — одна з історично зумов лених організаційних форм народного декоративного ми стецтва. Це товарне виготовлення художніх виробів при обов’язковому застосуванні ручної праці. Вони мають багатовікову історію, що знає періоди піднесення і спаду. Художні промисли, що склалися історично, і до сьогодні зберегли існуючі неперевершені центри народної твор чості. Це живі пам’ятки культури. Декоративно-прикладне мистецтво є однією з важли вих галузей художньої культури українського народу. Воно виникло в процесі трудової діяльності і нерозривно пов’язане з нею. Україна завжди славилась своїм декоративно-при кладним мистецтвом. До наших днів дійшли численні па м’ятки народного мистецтва: вишивка, одяг, декоративне ткацтво, художня кераміка, різьблення, вироби із шкіри, художня обробка металу, які вражають своїми високими художніми якостями. Першими пам’ятками народного мистецтва є знахід ки на Чернігівщині. Це прикрашені різьбленими геомет ричними малюнками вироби з іклів мамонта, орнамен товані фігурки, амулети. В епоху неоліту розвинулись керамічне, ткацьке, деревообробне ремесла, а разом з ними — різноманітна орнаментика. Багато матеріалу для вивчення творчості українсько го народу в бронзову епоху дають пам’ятки скіфів, грець ких колоній на півночі Чорноморського узбережжя, а також ранніх слов’янських племен. У докласовому суспільстві мистецтво розвивалося ду же повільно. Воно мало практичний, прикладний харак тер і було неподільне з витвором людської праці — по бутовими речами: одягом, керамікою, дерев’яними і ме талевими предметами, тканинами. Проте саме в цю пору виникли ті принципи художнього формотворення та ор наментики, які протягом довгого часу складають основу народного декоративно-прикладного мистецтва. Формування класового суспільства, утворення давньо руської держави позначились також і на розвитку всіх видів мистецтва. Значною мірою цьому сприяв процес відділення ремесла від землеробства. Ремісництво зосереджувалося в давньоруських містах з VII—VIII ст. Глибокі зміни в розвиток мистецтва внесло феодальне суспільство. На жаль, оригінальні пам’ятки народного та декоративного мистецтва часів первіснообщинного ла ду і Давньої Русі зберігалися далеко не завжди. Розви ток декоративно-прикладного мистецтва XIV—XVIII ст. можна поділити на три етапи. Перший етап — XIV — перша половина XVI ст. — період становлення і форму вання специфічних рис українського декоративно-прикладного мистецтва, в якому не досить відчутні традиції давньоруського ремесла. Другий етап — друга половина XVI — перша половина XVII ст.--відзначається розкві том ремесла і заснуванням ремісничих цехів. Третій етап — друга половина XVII—XVIII ст. — період значно го економічного і культурного піднесення України, ін тенсивного розвитку народного мистецтва і художнього ремесла, зростання мануфактур. Найменше пам’яток дійшло до нас з початкового пе ріоду і значно більше — з кінця XVII—XVIII ст. Зберег лися добротні коштовні речі, які виготовлялись руками міських цехових майстрів. Вони вкладали в них своє сві тосприйняття й високі художні почуття. Декоративно-прикладне мистецтво XIV—XVIII ст. було мистецтвом ручної праці: кожна річ — оригінальний, неповторний твір, який вражає багатством і різноманітністю форм, вигадливістю і красою оздоблення і становить цінне над бання української художньої культури. У період XVIII—XIX ст. створено видатні пам’ятки народного прикладного мистецтва в усіх його видах — в одязі, килимарстві, кераміці, вишивці, різьбленні. Після першої Галицької сільськогосподарської виставки у 1877 р., на якій один із відділів був присвячений кустар ним промислам, в Україні було створено постійну комі сію для промислових справ. Виставка сприяла відкриттю шкіл і майстерень, орга нізації товариств і об’єднань, які виробляли та збували кустарні вироби. Народні промисли користувалися загальним визнан ням. На основі старих традицій у різних районах України вже у 20—30-ті рр. створюються центри народного ре месла, творчість яких увійшла в історію вітчизняного мистецтва. Сьогодні народні промисли переживають пе ріод відродження. Багато творів декоративно-приклад ного мистецтва, втративши свою первинну побутову функ цію, набувають ще більшого художньо-естетичного зна чення. Вони входять у життя і побут дитини як художня цінність і завжди мають виховне значення. Образне сприймання природи й навколишнього жит тя у дітей багате й індивідуальне, мова їхніх фарб і пла стики нагадує мову самобутніх поетів. Твори юних мит ців свідчать, що за ними стоїть велика, різноманітна школа народного мистецтва, багатовікова культура на роду. Природа народного мистецтва, його життєвість не терпить схем, вона співзвучна з новими потребами жит тя. Тому нові часи породжують нові лінії. Сучасне ми стецтво розвивається в органічному зв’язку з потребами народу, багатого на художні цінності минулого. Завдан ня національного дошкільного закладу — прилучити ді тей до ремесел, виховувати прагнення зберегти і примно жити творчу спадщину народу. Розвиток сучасного народного мистецтва здійснюєть ся у двох основних напрямах: художні промисли та ін дивідуальна творчість майстрів. |