Етнопедагогіка XX ст. 45 Розділ III 50
 Скачать 20.37 Mb.
|
|
§ 2. Ознайомлення дітей з родиною, родоводом Рід. Родина. Родовід. Це культові поняття нашого народу, це святиня, про яку складено чимало приказок і прислів’їв: «З роду в рід», «Так на роду написано», «Який рід, такий плід», «Без роду немає народу», «Роде мій красний, роде мій прекрасний». Що ж означають для нас ці святі слова? Рід — це кілька поколінь, які походять від одного предка. Родина — група споріднених людей, яка складається з жінки, чоловіка, дітей, бабусі, дідуся, що живуть ра зом. Родовід — це рід з усіма родичами та свояками, це родинний кущ, родинне деревце, яке повинен знати й ша нувати кожний його член. Останнім часом вживається і більш широка поетизо вана назва родоводу — Берегиня. «Мамина пісня, бать кова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусіди, традиційний звичай взаємодопомоги — то лока, незамулена криниця, з якої пив воду філософ чи мандрівник, задавніла пам’ятка на околиці села чи уро чище, з котрим пов’язане наше історичне минуле, дядь кова будьонівка, що висить над ліжком, або ж прибере жені в осідлі жорна, що годували в тяжке лихоліття на родних месників та сирітських дітей, портрет на стіні найдорожчої людини, пожухлий від часу лист-трикутник, що зберігся у прискринку,— пише В. Скуратівський,— все це наша родовідна пам’ять, наші непересічні симво ли, наша історія, може, почасти й сумна, але в основі своїй велична і всестверджуюча. Не вивітрити з пам’яті, вберегти ці символи людського духу від забуття й бай дужості, зробити набутком для наших дітей і нащад ків — саме це й осимволізовує Берегиня» Берегти свій рід, свій родовід, пам’ять про нього — одне із завдань і в дошкільній педагогіці. Зацікавленість історією родоводу, повага до нього не приходять самі собою, їх потрібно виховувати, підтримувати добрими справами як у сім’ї, так і в дитячому садку. Є родини, які мають багато родичів, яких діти іноді й не знають, бо дорослі не завжди родичаються. Народ на родинна педагогіка склала чималий словник для по значення сімейно-родинних відносин та стосунків. З ними потрібно познайомити і дітей. Для цього сім’ї одного ро ду повинні спілкуватися між собою, підтримувати теплі родинні стосунки: зустрічати сімейні та народні свята, обговорювати родинні справи, допомагати одне одному, привчати і прилучати до цього й дітей ще змалку. Про це йдеться і в народних прислів’ях: «З’їжджається рід до роду на любу розмову», «Свого домагайся, роду не цурайся», «Хто роду відречеться, того й рід відрече». Скільки б не розповідали дітям про родовід, але якщо в сім’ї немає традицій, не зберігаються сімейні реліквії, листи, рушники, одяг, вони виростуть без поважного ставлення до батьків, до старших. Про це з сумом розмірковує засновник сучасного ук раїнського народознавства В. Скуратівський: «... чи в ба гатьох сучасних сім’ях знайдеш на стіні батьківські фо токартки. Зате скільки співаків, футболістів, колекцій етикеток з-під винних пляшок і цигаркових коробок! Ста рі фотокартки близьких людей припадають... пилюкою в безладно напханих альбомах, а прибраний домотканим рушником портрет батька чи мами вважається ознакою старомодності, несмаку. Еталоном комфортності, облич чям сучасної оселі стало натомість масове колекціону вання кришталю, неужиткового посуду, розкішних меб лів...» 98. Вивішені на стіні портрети родоводу — це не просто родинна традиція, це і пам’ять про тих, хто творив істо рію, з кого треба брати приклад, який би успадкували наші діти. Дехто з молодих нехтує листами від батьків, прочи тає й тут же розірве та викине. Скільки тих дорогоцін них листів чи вітальних листівок валяється на смітни ках, підвіконнях поштових відділень, у шухлядках гурто житків. Неповага до листів — це обличчя нашої культу ри, не і наше ставлення до родоводу, пам’ять про нього. Батьки, як і всі люди, смертні. Прийде час, батьків не стане, крім спогадів має бути й «речове свідоцтво» про тих, хто жив, кого мають згадувати й шанувати на щадки. Такими речовими спогадами є листи, фотографії, особисті речі. У сільській місцевості літні люди й сьогодні мають традиційні українські скрині з вишитими рушниками, а серед них — обов’язково родинний, особливо шанова ний рушник-спадкоємець, традиційний український одяг, родовідні документи та фотографії. Одним із суттєвіших прорахунків сучасної родинної педагогіки, на думку В. Скуратівського, є те, що ми на якомусь етапі знехтували окремими традиційними фор мами, свідомо чи несвідомо відмовились від усталеного й випробуваного досвіду і за це маємо розплачуватися вульгарними автографами, вишкрябаними на стінках іс торичних пам’яток, зневажливим ставленням до найсвятішого — хліба, панібратським «ти» зі старшими й батьками. Якими ж шляхами прилучати дітей до вшанування свого роду? Ефективним засобом такого родинного виховання є національні свята, звичаї, традиції, в обрядовості яких закладено шанування свого роду. Це традиційні храмові свята, на які обов’язково збирається вся родина. За стіл сідають усі: і діти, і старі, і молоді. На Святвечір перед Різдвом кожний має бути вдома, з рідними та близькими, якщо ж десь забариться, то бу де «поневірятись поміж людей цілий рік». Різдвяний Дідух-сніп — це не що інше, як символ далекого предка з надією, що цей «родоначальник працею посприяє, аби сім’я мала хліб і статки, радісне життя» !. А малечі Ді- дух приносить подарунки, ласощі, сховані батьками у святковий сніп. Був в Україні ще один нині забутий звичай. На Різдво посеред святкового столу ставили Деревце як уособлення Древа життя, родини, вічності людського роду й життя на землі. Таке родинне Деревце робили із стебел та колосся пшениці, обвішували як символ сі мейного добробуту, радісного святкового настрою. Це й Великодні традиції родинних розговин, коли після відвідування храму вся родина збиралась до батьків, старійшин роду. Та й сучасні традиції відзначати роди ною, разом з усіма родичами дні народження, хрестини, інші свята. Протягом перебування дітей у дитячому садку по трібно викликати у них інтерес до свого родоводу. Ба жано, щоб кожна дитина по закінченні перебування у дитсадку мала свій альбом — родовід чи родинне дерев це,— виготовлений своїми руками під керівництвом ви хователя. А в ньому — фотографії прадіда, прабабусі, дідуся, бабусі, батьків, братів, сестер, родичів. Нехай стануть шанованими гостями у дитячих сад ках прабатьки, дідусі, бабусі та й самі батьки. Зустрічі з ними напередодні національних свят, їхні розповіді обо в’язково викличуть у дітей інтерес до історії родоводу та всього українського народу. У кожній віковій групі доцільно провести й серію спе ціальних занять. У молодшій групі: «Чиї ми онуки?»; у середній: «Хто найстарший у сім’ї?», «Що я знаю про своїх бабусю та дідуся?»; у старшій групі: «Про що роз повідають фотографії?», «Мої прабатьки», «Батьків ська родина», «Родинне деревце», «Скільки братів, сестер, онуків, правнуків?», «Хто я, з якого роду?», «Ма тусина родина», «Чи знаєш ти своїх родичів?»; у підго товчій до школи групі: «Мій родовід», «Нашому роду нема переводу», «Батьківська спадщина». Наводимо орі єнтовні конспекти занять. Тема: «Родовід» (старша група). Завдання: Продовжувати формувати поняття про сім’ю: родину, рідню. Знайомити з ремеслами, якими займалися прародичі: вишивання, плетіння, вироби з глини, обробка дерева. Виховувати почуття гордості за людські вмілі руки. Матеріал до заняття: вишивані серветки, рушники, дерев’яні шкатулки, глиняні вироби. Сюжетні картинки із зображенням людей різних професій. Хід заняття: Вихователь читає вірш Т. Г. Шев ченка «Садок вишневий коло хати...». Діти, в цьому вірші є слова «Сім'я вечеря колб хати...». Хто з вас скаже, що значить слово «сім’я»? Хто входить до складу сім’ї? Так. Правильно. До складу сім’ї входять мама, тато, братики, сестрички, дідусі, бабусі. Все це сім’я, рід, родина. В сиву давнину кожна дитина повинна була знати, чим займаються її тато, мама, ді дусь, бабуся. А якщо хтось не знав, то це був великий сором. От і ми з вами сьогодні поговоримо про те, де працюють ваші тата, мами. Хто розповість? Підходьте до столу. Беріть картинку, яка допоможе вам краще роз повісти про роботу тата, мами, про їх професії. (Діти розповідають.)
Це родинний звичай. На початку травня селяни ви ходили «збирати росу». Як правило, вдягали святковий одяг, брали їжу і вдосвіта сходилися до одного з сусі дів. Як прокидалося сонечко, вирушали в поле, йшли попарно — чоловік і дружина, хлопчик і дівчинка. До рогою, за звичаєм, не розмовляли, а як траплялися стріч ні, то віталися лише поклоном. Біля ниви розстеляли скатертину і виставляли сніда нок. Господар з хлібом на вишитому рушнику запрошу вав усіх тричі обійти житні сходи. Потім скроплювали один одного росою, бажаючи міцного здоров’я та щастя. Дітям окремо приказували: «З роси та води вам!» То ді ж збирали у долоні росу і зливали в пляшечки, щоб вигоювати нею рани.
Діти розповідають, демонструючи вироби членів своєї родини. Аналогічно йде розповідь і про інші ви роби.
Протягом багатьох років люди навчалися спостері гати, запам’ятовувати, і буде дуже прикро, якщо ми не продовжимо цієї традиції, якщо дідусі і бабусі навічно заберуть із собою багато з тих скарбів і тієї мудрості, які жили у народі з давніх-давен. Це буде гарна пам’ятка не тільки про свій родовід, а й повага до нашої історії. Адже раніше в Україні було за честь і обов’язок знати свій родовід аж до сьомого ко ліна. Тема: «Зростай, родинне деревце!» Завдання: Викликати у дітей стійкий інтерес до найближчого соціального оточення — сім’ї та родини. На основі інтересу закріпити й узагальнити відомості про третє і, по можливості, четверте покоління родини. Діти повинні знати не лише своїх батьків (по бать кові, вік, професія), а й родичів третього покоління — дідуся і бабусі, по можливості, і четвертого — прадіду ся і прабабусі. Навчити дітей звертатися до старших членів сім’ї на «Ви» — як за національною ознакою українського наро ду. Навчити узагальнювати свої знання про родину у малюнкові-моделі «родинного деревця». Розвивати елементи логічного мислення, допитли вість, зв’язане монологічне мовлення, збагачувати і зміц нювати пам’ять, розвивати чуйність, доброзичливість, гуманізм та милосердя. Виховувати у дітей елементи народного світосприй мання, формувати соціальну активність, народні етичні норми щодо старших та молодших родичів, членів сім’ї. Матеріал до заняття: зразок «родинного де ревця» Василька Стригуна, програвач, платівка «Ой ро де наш красний», магнітофон, запис української народ ної пісні «Повів Івасько коня до води» у виконанні матері Василька, родинні реліквії сім’ї Стригунів: фар- тух-запаска, рушник, обрус, підкова, дитяча домоткана вишита сорочка, бойові нагороди, текст гри «Варена рибка», аркуші паперу, олівці, фломастери, мольберти. Хід з а н я т т я: — Діти, сьогодні у нас не зовсім звичайне заняття. Ви це могли помітити навіть з того, як розміщено ваші стільці — великим колом. У такому дружньому колі ми і проведемо наше заняття. А незви чайне воно ще й тому, що ми будемо слухати пісні, роз повідати і слухати цікаві історії, розучимо і пограємо в одну незвичайну для вас гру та ще й малюватимемо. Тому я закликаю бути уважними, відповідати змістовно на мої запитання, доповнювати мою розповідь та від повіді товаришів. І ще одна особливість сьогоднішнього заняття в тому, що мені допоможе його провести ваш товариш — Василько Стригун. А в кінці заняття я вам задам домашнє завдання. Діти, я навмисне не називаю тему нашого заняття. Це зробите ви, послухавши запис пісні «Ой роде наш красний».
З давніх-давен в українців, так само як і в інших на родів, про сім’ю, родину складено пісні, вірші, прислів’я та приказки як про найбільший скарб, який може і повин на мати кожна людина. Ось послухайте: «Нащо клад, коли в сім’ї лад», «Скрізь добре, але вдома краще», «Удома і стіни допомагають», «Хоч і по коліна в воду, аби до свого роду», «Нема в світі дорожчого, як родина». Проникливо співає Ніна Матвієнко пісню «Не цу раймося, признаваймося». От про таку щасливу родину нам сьогодні розповість Василько Стригун. Розповідь хлопчика:
Потім я розповів про них виховательці, і ми приду мали секрет для моїх мами й тата.
( ми з вами склали Дуже цікаву модель, яка допоможе нам усім побачити коріння родини, як вона росла-розросталась і де наш Василько на цій моделі. А назвали ми модель «Родинним деревом». І хоч намальоване во но могутнім, домовились ми з Васильком назвати його деревцем, адже це гілочка найдорожчих, найближчих людей Василькової сім’ї. Цю модель родинного деревця Вася подарує мамі в день 8 Березня. Васильку, давай продемонструємо дітям твоє деревце, і я розповім дітям про твою родину.
Фотографії Василькових прадідуся і прабабусі ми розмістили на нашому деревці в основі, біля самих ви токів,— там, де коріння. Бо це і справді коріння Василь кової родини. Вони вже померли, але в пам’яті Василь кових родичів залишаються живими, бо в сім’ї Стригу нів є хороша сімейна традиція: у день народження і день смерті своїх пращурів, на великі свята відвідують їхні могили, приносять квіти, стежать, щоб біля могил зав жди було чисто, прибрано, щоб росла трава, квіти. І ще дуже важливо, що Василька і його сестричок вчать го ворити хороше про померлих. Так заведено в Україні. Так шанують пам’ять своїх прабатьків і всі інші на роди. А тепер пройдемо в цю частину кімнати. Тут ми з Васильком зробили невеличку виставку. Він вам корот ко розповість про ці речі, бо це сімейні реліквії Василь кового роду. Хлопчик показує і називає речі, розповідає: «Ці речі зберігаються у нас вдома. їх бережуть мої мама і тато, бо це нам подарували бабуся і дідусь. На моєму дерев ці фотографії бабусі Ірини Степанівни і дідуся Василя Федоровича ми розмістили на стовбурі. Вони ніби ви росли з коріння своїх батьків (показує) і дали життя своїм дітям — синам та дочці. Оці три могутні гілки — це син Степан (мій батько) [демонструє дерево], син Іван та донька Наталя. А для мене вони — дядько Іван і тітка Наталя». Далі розповідь продовжує вихователька: «Вася роз повів мені багато цікавого про свою родину. Вам, діти, також треба намалювати таке родинне деревце. А для цього необхідно принести фотографії своїх рідних. Це і буде вашим домашнім завданням». Діти малюють, у кімнаті звучать притишені україн ські народні мелодії. Тема: «Свято нашого роду» (підготовча група). Завдання: Закріпити знання дітей про обереги української родини. Викликати пізнавальний інтерес до історії свого родоводу, української нації, її культури і побуту. Виховувати любов до праці, почуття гордості за майстерність родичів, близьких, бажання берегти свою національну культуру. Обладнання: предмети побуту та обереги старо винної української сім’ї; на стінах — рушники. Вистав ка виробів дорослих членів сім’ї. Грамзаписи україн ських пісень. Хід свята: До музичного залу заходять дорослі і співають пісню «Добрий вечір» (українська щедрівка), а по закінченні кажуть: «Добрий вечір тому, хто госпо дар дому!» Діти проголошують гостям вітальні слова, вивчені раніше, вручають хліб-сіль. Лунає уривок з пі сні «Ой роде наш красний» у виконанні співачки Н. Матвієнко. Вихователька: «Шановні гості, просимо вас взяти участь у нашій щирій розмові на святі нашого роду. Родина — це не тільки рідні, родичі. Це і дитячий садок, і школа, і весь народ український. Родина до ро дини — народ. Ми з вами всі український народ, який складається з родин малих і великих, дружних і працьовитих, Як мо гутня ріка бере силу з маленьких джерел, (а зруйнуй їх — і річка засохне), так і наша українська; культура збагачується маленькими родинами, сім’ями. І хочеть ся нам, щоб річка була повноводною, щоб велика роди на наша була красивою, щасливою. Потрібно вивчати, шанувати свій народ, його мову, землю свою, рідний край, бо ми — частинка всього цього, нам рідного і близького». Лунає вступ: Україно, рідна Україно, Звідки ти взяла таке ім’я? Може, знає пісня солов’їна? Може, скаже пісня солов’я? Ведуча запитує дітей, в якій державі вони живуть, як називається столиця України. Пропонує пограти в гру «Подорож по Україні». Показує картини-ілюстрації міст України, річок, морів, гір, лісів, діти їх називають.
У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим. Мати народжувала дитину, співала їй, вчила добра і любові. Діти читають вірші про матір, тата, бабусю, дідуся.
Ведуча показує велику вишиту білу українську со рочку.
Ведуча підперезує хлопчиків широким паском. Про водиться гра «Івасик і Тарасик». Під веселу музику обидві пари довільно танцюють, і виграє та пара, яка придумає кращий таночок. Ведуча: «Здавна відзначалась українська родина працелюбністю. Головною працею українців було хлібо робство. Хліб — оберіг сім’ї, він святий. Тому влітку хо дили до схід сонця в поле косарі. Ось наші хлопчики показують це в танці. (Танок «Вийшли в поле косарі».) Але бувало і так, як співається в пісні про лінивого Гриця. (Пісня-жарт «Грицю-Грицю...».) Україна — край пісенний. Через пісні до нас прихо дить історія мужнього, мудрого українського народу. Україна — край гостинний. З давніх-давен склалася в нас традиція садовити гостей на почесні місця, часту вати найкращими стравами — пампушками, галушками, варениками. До господині завітали гості. А вона вже й вареників наварила та й хоче частувати гостей. У якої господині це виходить краще, зараз ми й побачимо. (У макітрі вареники, дерев’яною ложкою треба перенести у свій полумисок два вареники.) Гра з варениками:
А що ж нам мати-піч наварила-напекла? (Виймає рогачем горщик з варениками.) В кожній хаті на Вкраїні Вареники варять нині, Це вареники знаменні, Як їх родичі — пельмені. Вас чекають у макітрі Варенички дуже ситні, Білолиці, круглолиці Із білої пшениці. Милі гості, просим сісти, Вареники будем їсти. Вареники непогані, Вареники у сметані. їжте, їжте, просим щиро, Вареники наші з сиром. Вареники непогані, Вареники у сметані. |