Етнопедагогіка XX ст. 45 Розділ III 50
 Скачать 20.37 Mb.
|
|
§ 3. Хліб —усьому голова Хліб належить до особливо шанованих символів ук раїнського народу. Недаремно в народі складено про хліб чимало прислів’їв: «Хліб — усьому голова», «Хліб житній — батько рідний, гречана каша — мати наша», «Хочеш їсти калачі, не сиди на печі», «На чорній землі білий хліб родить», «Без хліба суха бесіда», «Без хліба немає обіда», та приказок: «Аби хліб, а зуби знайдуться», «Грушка — минушка, а хліб — кожен день», «Хліб-сіль вам» та ін. Що ж означає слово хліб? «Словник української мо ви» дає такі тлумачення цього слова: хліб — це зерно, яке перемелюють на борошно; хліб — це випечений ви ріб з борошна, продукт харчування; хліб — це рослини в полі (ярові, озимі), хлібне поле; хліб — це харчі, про житок (заробляти на хліб); хліб — це заробіток, як за сіб існування (відібрали останній хліб або жити на чу жих хлібах, на утриманні когось); хліб насущний — що денні, звичайні харчі. От що значить хліб для людини. В Україні хліб-сіль на вишитому рушнику — то най вища ознака гостинності народу. А найбільшою святістю вважався хліб на столі. Хліб як кінцевий продукт харчування — рум’яна, дух мяна паляниця — потребує важкої хліборобської праці. Та й випікання хліба — то ціле дійство. В Україні є прислів’я: «Без господаря двір плаче, а без господині — хата, бо вона три вугли в ній тримає». Перший — на по куті стоїть стіл, перпендикулярно до нього — піч. А у третьому глухому кутку традиційно стояла пікна діжа. У діжі місили тісто, у печі його випікали, а на столі, прикриті рушником, лежали духмяні буханці. У народ ному прислів’ї мовиться: «Без столу, печі і діжі немає тепла і їжі». В. Скуратівський описує, як українська дітлашня у своїх іграх відображує процес випікання хліба: «Дівчатка, спорядивши на пригорбку піч, замішува ли піскове «тісто», роблячи з нього палянички. Буханці, прилаштувавши на листочках подорожника, випікали на жаркому сонці, а хлопчики, ставши в коло, розгадували загадки: «Чим хата багата?» — запитував «князь», що стояв у центрі. «Хлібом і родиною!» — відказував той, кому випала черга відповідати. «Звідки сходить сон це?» — звертався ватаг до іншого. «Із хати». — «А хліб?» — «З пікної діжі...» — «А ти скажи мені таке: в беззубого діда залишилася скоринка до обіду — як йому з’їсти її?» — запитував «князь» у найменшого. Якщо дітлах не міг одразу відповісти, його виручав сусіда: «Аби хліб, а зуби знайдуться». — «Без зубів ли хо,— додавав з гурту інший,— а без хліба ще гірше». На решті згадував приказочку й «іспитований»: «Мій діду ньо між двома хлібами вмер: старого не було, а нового не дочекався...». Якщо ж хтось не спромігся відповісти на запитання, «князь» приказував: «Грушка — минушка, а хліб — кожен день. Ото іди назбирай дровець, заміси тісто, випечи хліб і почастуй нас!» 1. Існує у народі повір’я, що хліб потрібно випікати у жіночі дні — середу чи п’ятницю, хоча в окремих роди нах. житній хліб — паляниці — пекли щодня. Якщо бо рошна до нового врожаю не вистачало, домішували тов чену картоплю, висівки, гарбузи. Вчиняли на заквасці. Пуста діжа, прикрита рушником, завжди стояла на по куті. Хоч сьогодні й не печуть самі хліб у родинах, та за бувати це ремесло негоже. Дітей дошкільного віку не обхідно ознайомити з тим, який шлях проходить зернина, аж поки вона стане хлібним виробом. Обробити ниву, висіяти, виходити, зібрати, обмолотити, змолоти, випекти — все це нелегка хліборобська праця. Від цього й ставлен ня у людини до хліба шанобливе. А чи вчимо ми дітей, як потрібно поводитися з хлі бом? Чи знають самі молоді вихователі, які виросли у місті, як потрібно поводитися з хлібом? Вдамося знову до спогадів В. Скуратівського: «Ска жімо, впала долі скибочка — а краще, якби вона не па дала,— неодмінно підніми і, поцілувавши, поклади на стіл. Або ось таке: ...хліб ріжуть тільки в руках — лівою тримаєш книшину, притискуючи до грудей, а правою но жа. Й краяти хліб треба тільки до себе... Тому, що він святий... З давніх часів батьки привчали дітей своїх традицій — берегти хліб. Ще з молоком матері усвоювалися високі пошанівні форми бережливого ставлення до святая свя тих. Паляниця... мала неодмінно лежати на столі, і ні хто, навіть діти, не насмілювалися покласти її догори... немовля разом з материним молоком уживало хліб: ...їм давали обгорнуту в полотняну тканину м’якушку-смоктунця». Та не тільки хліб випікали у сім’ях. А скільки різ них смачних хлібних виробів пекли! У неділю і свята з житнього або пшеничного борошна пекли пампушки, пиріжки з сиром, маком, картоплею, капустою, ягодами, з прісного тіста випікали коржі і млинці. жею й окрасою був хліб на різних святах і в обрядах. Та й тепер жодне весілля не обходиться без короваю, а до нього випікають шишки, калачі, дивні, лежні тощо. Частування весільних гостей належить до найпоетичніших дійств народного весілля. Пекти коровай запро шували тільки жінок, у сім’ях яких була злагода, на корж (так звану підошву) наліплювали з тіста шишки, птахів, а в найбільшу шишку втикали свічки, запалю вали їх і саджали коровай у піч. На весіллі в урочистій обстановці староста вирізав верхівку короваю й підносив на тарілці молодим, а ді тям дарували шишки. Оздоблення короваю качечками, голубками, гілочками уособлювало побажання продов ження роду, щасливого подружнього життя, достатку. З хлібом ішли на родини, поминальний обід. Обрядовим є хліб у новорічні свята й на Різдво. Обо в’язково печуть пироги, їх подають колядникам, щедрів никам, посівальникам, несуть разом з кутею родичам. На Волинському Поліссі як новорічні гостинці дітям випі кають калачики, а на Полтавщині — пряники у формі вершників, панянок. Для кожної сімейної чи громадської події пряники мали свій малюнок, свій символ. Наприклад, на весілля у селах Зіньківського району Полтавської області випі кали їх із зображенням сонця, зірок, квітів, дерев. Витиснені дошкою гіряники-медяники й нині печуть на весілля, а «баранцями» та «кониками» запрошують гостей. На Великдень обов’язково випікали круглі калачі — паски. Прикрашали їх різними фігурками, виробленими з тіста,— пташками, колосками, ріжками, косичками то що. У великодню середу на Гуцульщині жінки пекли ку куци — малі хлібчики з житньої муки. А ввечері діти ходили з цими кукуцами попід вікнами, зичили господа рям усяких Гараздів і за це одержували кукуци. З хлібом на вишитому рушнику йшли навесні огля дати поле, сіяти, жати. Найкращу жницю квітчали він ком з колосків, а потім ще сплітали вінок, урочисто нес ли його в село до двору господарів, клали вінок на хліб, з яким господині вітали женців. У день повернення птахів із теплих країв випікали «сорок», «жайворонків», давали їх дітям, а вони виходи ли у двір, підкидали пташок угору і закликали весну, вітали її прихід. На Андрія пекли калиту, балабушки. Чимало творів про хліб написано для дітей дошкіль ного віку: І. Сенченко «Хліб святий», Т. Коломієць «Хліб», В. Сухомлинського «Моя мама пахне хлібом», Н. Ромашка «Петрусева пшениця», вірші М. Рильського «Не кидайся хлібом, він святий», М. Познанської «Хлі бороби», «Свято врожаю», Н. Забіли «На золотих ланах» та багато інших. Ненав’язливо, образно описує Т. Коломієць, як же хліб прийшов до столу, в оповіданні «Хліб». Принесли хліб. На столі поклали. Пахучий, теплий ще. Із шкоринкою золотавою. Це від вогню позолота в нього. Та не тільки від вогню. Золоте зерно на борошно мо лоли. А зерно в золотому колоску на стеблині золоченій гойдалося, срібною росою вмивалося. Золоте проміння сонячне в себе увібрало. Від сонця позолота в хліба. Та чи тільки від нього? Золоті роботящі руки зерно у ріллю посіяли. Уро жай доглянули й зібрали. Роботящі руки зерно змоло ли... хліб спекли. Роботящі руки в дім його принесли, на вишивану скатертину поклали. І лежить на столі хліб, теплий, пахучий, руками робо тящими подарований. Лежить ясний, як сонечко, і ніби промовляє: «Любіть мене, шануйте, їжте та здоровими будьте». У дитячому садку крім читання художніх творів про хліб радимо провести систему занять на такі теми: «Хліб не поле», «Пшеничні колоски», «Звідкіля хліб прийшов», «Хліб святий», «Хліб — усьому голова», «Чи шануємо ми хліб». Наводимо конспект заняття для старшої групи на те му «Хліб — наше багатство». Завдання: Поглибити знання дітей про хліб і кар топлю, про страви з борошна та картоплі. Виховувати бережливе ставлення до продуктів харчування, повагу до хліборобів. Матеріал: рушник, хліб, сіль, страви з борошна і картоплі в українському національному посуді. X і д: Вихователь читає: «Виріс у полі на добрій зем лі, місце найкраще знайшов на столі».
Діти промовляють: «Де хліб і вода, там немає голода», «Коли хліб на возі, нема біди в дорозі».
Хліб не зайчик з лісу носить — Брат мій сіє, тато косить, Хліборобом хочу стати, Як мій брат і як мій тато. Прибіжить із лісу зайчик — Сам подам йому окрайчик. В. Гринько Вихователь запитує, чому треба берегти хліб, доїда ти найменші шматочки. Підсумовуючи відповідь, наголо шує:
З’ясовують, з чого випікають хліб. Вихователь показує страви на столі, діти називають: млинці, пиріжки, вареники, пригадують, чим їх начиня ють (сиром, м’ясом, капустою, картоплею).
Діти розповідають: «З мене шкуру всі деруть, мене варять, мене труть, пироги з мене печуть», «Хто ховає під кущі всі наші супи й борщі?»
Далі називаються страви з картоплі: товчена, смаже на, в кожусі, деруни та ін. Вихователь зауважує, що все це можна приготувати разом з мамою, бабусею і поча стувати гостей. Додає і про лікувальні властивості кар топлі: її використовують для зігрівальних компресів, за гоювання опіків. Потім діти пригощаються стравами, що стоять на столі. Конспект заняття для підготовчої групи на тему «Хліб святий». Завдання: Уточнити знання дітей про поводжен ня з хлібом. Виховувати шанобливе ставлення до хліба. Словник: духмяний, запашний, смачний, святий, пікна діжа. Матеріал: картина Т. Яблонської «Хліб», паля ниця, сіль, рушник, колоски, пшениця, борошно, пікна діжа; вірші, ілюстрації. Хід заняття: Ма столі хліб-сіль на вишитому рушнику, колоски, пшениця. Вихователь загадує загадку: В землю кидалося, На повітрі розгулялося, В печі гартувалося, Запахом своїм всіх приваблює. (Хліб)
«Принесла баба хліб з магазину. Катруся не голодна була. Покуштувала і ніс зморщила:
Бабуся розсердилася і почала навчати внучку:
Катруся задумалася. Потім притулилася до баби:
Бабуся поклала руку на голову внучці і пригорнула до себе.
Вихователь показує дітям ілюстрації, картини із зоб раженням людей, які орють землю, сіють зерно. Розгля дають картину Т. Яблонської «Хліб». Жнива. Зерно з поля привозять на тік. Зерно віють віялками, чисте зерно насипають у лантухи. Море зерна. Воно золотаве, па хуче. Люди радісні. Такий добрий урожай хліба! Розглядання картини супроводжується читанням уривків з віршів. Вихователь показує пікну діжу.
Доки ходив я по дрова, мати вже підмели долівку й черінь і заповзялися підмазувати піч. Скільки пам’ятаю, робили вони це з особливою ретельністю й заповзяттям: перед тим як замішувати тісто, неодмінно чепурили й світлицю, і від того оселя наряджалася в святкове ви диво. Впоравшись, мати витягували із печі макітру з теп лою водою, ретельно вимивали руки і, висушивши сві жим, щойно вийнятим зі скрині рушником, казали звичну приповідку: «Бог на поміч». Я знав без нагадування: зараз ненька йтимуть у комору по борошно, а тому пос піхом одсовую ослінчик і ставлю на нього ночви. Доки мати внесе гарнець петльованки, встигаю ще й сито Зняти з кілочка. «От молодець!» — підхвалюють вони й беруть ся пересівати й без того чисте борошно. У неньчиних руках сито ходором ходить, поплескуючись у долонях, і біла пороша настелює пухку ковдру. Зістукавши ночви, висипають борошно в пікну діжу, за тим додають кислого молока, а я дерев’яною лопаткою розмішую його... Розмісивши борошно з молоком, мати розмочують у теплій воді кавалочок тіста, що лишився од минулої випічки. Без нього, звісна річ, замішок не вчиниться, не зійде він пухким тілом. Коли ж кваснець заправлено, удвох висаджуємо діжу на окраїну печі, укутуємо куфайкою і покриваємо зверху чистим рябчун- цем, щоб «хліб не захолов і вчасно зійшов». Аж доки не ляжемо спати, мати будуть наглядати за тістом... Доки варилося снідання, мати місили тісто. Було то вельми цікаве видовисько. Неньчині обіруччя раз по раз занурювалися в діжу, од чого ослінчик аж двигтів. Тісто вимішувалося, крутішало; коли ж, нарешті, воно ставало в’язким, як гума, і вже важко було працювати руками, мати призупиняли роботу. «Вставайте, хлопці — наказу вали нам,— поїсте й розходьтеся, бо буду хліб викачу вати» 1.
Підсумовуюча розповідь вихователя. Закінчується за няття читанням уривків з вірша М. Рильського «Не ки дайся хлібом, він святий!». Сценарій свята для дітей «Обжинки». Святково прибраний зал або частина подвір’я в ди тячому садку. Посередині стоїть стіл, накритий скатертю. На столі — хліб-сіль. По обидві сторони стоять підстав ки, вкриті рушниками або серветками, призначені для принесених з поля снопа і вінка. Ведуча: Друзі, у нас сьогодні чудове свято, свято об жинків. Святкування закінчення жнив, закінчення зби рання врожаю — це давня добра традиція. А ми сьогодні продовжимо цю традицію маленьким святом у нашому дитячому садку. О земле Вкраїни, луки і долини, Заводи донбаські і гори Карпат, Цієї важкої суворої днини Ти нашому серцю миліша стократ. (Пісня «Як діждали літа».) Жнець-хлопчик: Чи упорався, Газдо, в дворі? Чи порядок є в коморі? Діставай з скрині червінці. Чуєш співи? Це йдуть женці. Газда: Все готове, добрі люди. Хто зажав сніп — платня буде. По червінцю й меду чару, А до танцю — дівча в пару. (Звертається до музикантів.) Музиченьки, в дудки дуйте, Ви ж, косарики, танцюйте! (Танець-пісня «Вийшли в поле косарі».) Дівчинка-женчик: Косарики танцювали, Дівчата — снопи в’язали. Як прийшов лану кінець, Гуртом заплели вінець. (Дівчатка тримають снопик і віночок з колосся, при крашений калиною. Дарують його господарям.) (Пісня «Ой у полі нивка».) Женчик: Ой, вижали житечко в добрий час, А тепер, господарю, частуй нас. Женчик: Ой, як будеш, господине, частувати, То не буде житечко вилягати. Женчик: Ой, як будеш, господарю, поїти, Буде тобі житечко родити. (Господар ставить жбан з медом, господиня кладе паляниці.) Господиня: Ми готові частувати, Мед солодкий наливати, Та попросим женчиків Веселої заспівати. Косарик: А що, дівчата-перепілочки, заспівайте піс ню під сопілочку. (Пісня «Женчичок-бренчичок». Господар хвалить за пісню. В цей час зчиняється шум.) Гарбуз (розштовхує дітей): Розступіться, розступіться, пани-добродії, Лежу на городі, боки вигріваю, Прислухався — на городі музиченьки грають. (Приспівує, притупує.) Гей-гоп, чуки-чуки, Вдарив гарбуз в закаблуки. (Запитує.) Що за оказія сталася тут, Що веселиться весь чесний люд? Господар: Дав Бог нам жнива щасливо почати Та й сто кіп жита в полі нажати. Господиня: Звезти в стодолу ячмінь, пшеницю, З нового врожаю спекти паляницю; Гарбуз: Гарний, господарю, маєш звичай, А ще гарніший в городі врожай! Буде смачнішим твоє частування, Як з грядки прийде капуста рання, Морква, петрушка, часник вусатий, Весь мій городній рід багатий. Господар: Клич до гурту всю родину У веселий час-годину. (Пісня «Ходить гарбуз по городу».) (Господиня запрошує всіх родичів гарбузових (овочі) сісти.) Господар: Недарма в народі кажуть: «Не той урожай, що в полі, а той, що в коморі». Господиня: Правду кажеш, газдо, бо як не насушим насіння восени, то насушим голову зимою. Женчик: Не доведеться вам, люди добрі, голову зи мою сушити, що їсти і пити, бо наші женчики працюва ли, холодку літом не шукали. Гарбуз: Правда ваша, бо осінь усьому рахунок веде. Весна красна квітами, а осінь — плодами. Послухайте про наш багатий урожай загадки:
Гра «Збирай урожай» Господар: Частуй женців, господине, бо не рання вже година. Господиня: Наливай медку у чари, бо добре пожни- вували. Роздають частування. Усі співають пісню «Дай же, Боже, в добрий час». |