Етнопедагогіка XX ст. 45 Розділ III 50
 Скачать 20.37 Mb.
|
|
Практичні завдання
РОЗДІЛ X МЕТОДИКА ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ З РОДИННИМИ СТОСУНКАМИ ТА СІМЕЙНИМИ ТРАДИЦІЯМИ В УКРАЇНІ § 1. Ознайомлення дітей із сімейними стосунками Першоосновою життя на землі є сім’я. Сім’я — це об’ єднання людей, що ґрунтується на шлюбі або кровній спорідненості, пов’язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю. Сім’я в Україні завжди розглядалась як святиня. «Без сім’ї нема щастя на землі»,— мовить ся у народному прислів’ї. Шанобливе ставлення народної педагогіки до сім’ї оспіване у піснях, де члени сім’ї, сімейна трійця образно порівнюються з красним сонцем, ясним місяцем та зі рочками на небі. Як без небесних світил неможливе життя на Землі, так неможливе воно і без сім’ї. Високо оцінював сім’ю як осередок суспільного ви ховання В. О. Сухомлинський: «У сім’ї шліфуються найтонкіші грані людини — громадянина, людини — трудів ника, людини — культурної особистості. Із сім’ї починається суспільне виховання. У сім’ї, об разно кажучи, закладаються коріння, з якого вироста ють потім і гілки, і квітки, і плоди. Сім’я — це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої дер жави» Сім’я має свої функції, чітку структуру із взаємо зв’язаними компонентами. Провідною функцією сім’ї є відтворення людського роду та виховання дітей. Сім’я є спорідненим соціальним осередком. Спорідненість — це зв’язок між людьми, зумовлений спільністю їх походження, що виникає на основі відно шень шлюбу і споріднення 93. Сьогодні в Україні поширено два типи сімей: 1) малі індивідуальні (чоловік та жінка або чоловік, жінка й ді ти); 2) складні нерозділені (прадід, прабабуся, батьки, молода сім’я, одна чи більше). На жаль, складні сім’ї існують лише в карпатському регіоні та в далеких се лах. У містах переважають сьогодні однодітні сім’ї. Започатковує сім’ю офіційна церемонія союзу чоло віка та жінки, тобто шлюб. Суспільною формою скріп лення шлюбу є весільний обряд. Кожний народ має свої весільні обряди. Має їх і український народ. Здавна за силали сватів до молодої, яка в разі згоди виносила рушник, у разі відмови — гарбуз. Звідси й примовка «на рушничок стати (одружитися), тоді не розлучить ні бать ко, ні мати». Молодята запрошували гостей на весілля: «Просили мати, просили батько, і ми вас просимо: при ходьте на хліб, на сіль, на весілля». Пекли весільний ко ровай, прибирали весільне деревце, співали весільні, об' рядові пісні, водили танок. Молодих вінчали у церкві, останніми роками закріплювали шлюб у відповідних офіційних органах. Виникало нове «родинне свояцтво» (М. Г. Стельмахович). Ідеальна сім’я створюється на основі кохання двох людей протилежної статі. Подружня пара — це вісь сім’ї. Вона започатковує виникнення нового життя, про довження роду, дітей. Хороша сім’я, коли чоловік та жінка живуть у мирі та злагоді. Про це йдеться й у ба гатьох прислів’ях. На батьків покладений обов’язок виховувати дітей. По сім’ї судять і про дітей: «який батько, такий син», «яка мама, така сама», «які самі, такі й сини». Отож, майбутнє нашої країни в руках «батьківської педагогі ки», як образно назвав її В. Сухомлинський. «Без бать ківської мудрості немає виховуючої сили сім’ї,— писав він.—Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні стосунки, побудовані на громадському обо в’язку, відповідальності, мудрій любовній й вимогливій мудрості батька й матері, самі стають величною вихо* вуючою силою. Але ця сила йде від батьків, у них — її коріння й джерело» Своєрідна етимологія слів батько й мати, які в укра* їнській мові відрізняються синонімічною різноманіт ністю. Чоловіка у шлюбній парі найчастіше називають бать ком. Це офіційна назва. Діти ж звертаються до батька ласкавими словами: няньо, неньо, нянько, тато, дядьо (дєдьо), отець, батечко, батенько, татусь, татунечко, та туньо, батейко. Від слова батько (отець) походить слово батьківщина (вітчизна), а також батьківщина — спад щина від батьків 94. Мати, матір, мама, неня, ненька, матуся, матінкаИ Цими словами звертаються до матері, жінки. «Все най- рідніше, найдорожче, наймиліше увібрало в себе це дивовижне, містке, сонячне слово, перше слово, яке з ра дісною усмішкою вимовляє дитина,— пише М. Г. Стель махович. — Походить воно від дитячого лепету «ма-ма-ма». Ідеал матері, яка виносить свою дитину під своїм серцем і призводить на світ, зігріває теплом, ласкою ! палкою любов’ю, виховує в ній доброту і світлий розум плекає чутність і доброзичливість, широко втілений В; українському фольклорі» 95. Чуваші називають матір богинею роду, у нас в Ук раїні — берегинею. Рідна мати — «перший педагог, від якого розпочався родовід, вихователь та й саме виховання, і її ніким за мінити не можна» 96. Мати любить своїх дітей особливою, материнською любов’ю, вона задля дитини віддасть ос танній шматок хліба, а в разі потреби — і життя. Це образно відбито у прислів'ях та приказках: «Любов мате рі безмежна», «Дитина плаче, а матері боляче», «у ди тини заболить пальчик, а у матері — серце». Сподвижницька любов матері до дітей, як зазначає М. Г. Стельмахович, стала вершиною гуманності в на родній педагогіці, а мадонна з маленькою дитиною на руках —святою. Усе це так, проте материнська любов, як і любов батька, не повинна бути сліпою. Дитину потрібно не тільки любити, а й виховувати, поважаючи її особис тість. Добре, коли батьки користуються авторитетом серед дітей. Справжній авторитет батьків визначається не тільки їхнім ставленням до дітей, а насамперед сто сунками між жінкою та чоловіком, їхнім ставленням один до одного та до своїх громадських обов’язків, до праці, до сусідів, до друзів. Традиційна дошкільна педагогіка зазначає, що бать ківський авторитет залежить від єдності вимог батька й матері до дітей та від уміння вдало використовувати свою батьківську владу. Батьківський авторитет має свій зворотний бік: як батьки ставляться до дітей, так і діти будуть ставитись до своїх батьків. У дітей свій обов’язок — любити й шанувати бать ків. Народ заклав ці невмирущі сентенції у прислів’ях: «Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько», «Як батька покинеш, то й сам загинеш». Невдячність дітей до батьків суворо засуджується у моральному ко дексі народної педагогіки. Шанобливе ставлення дітей до батьків та прояви їхньої невдячності з наступним осудом описано в бага тьох творах художньої літератури (В. Осєєвої «Сини», В. Сухомлинського «Сьома дочка» та ін.). Традиційною формою звернення дітей до батьків в українських сім’ях було шанобливе «Ви»: «Казали бать ко, казали мати...» До складу сім’ї входять бабуся, дідусь, сестри та бра ти. Вони теж беруть участь у вихованні дітей. Дідусь та бабуся — це супутники дитинства. Майже кожна до росла людина згадує з особливою теплотою дідусеві опо відки та перекази й бабусині казки, життєві поради, приповідки. Дідусь та бабуся вчать дитину життєвої мудрості, передають свій досвід життя. Добре, якщо у сім’ї і батьки, і дідусь та бабуся жи вуть у злагоді, шанують одне одного, виховують дітей єдиними вимогами, не перекладають цю нелегку справу один на одного. Батьки до того ж учать шанувати дідуся та бабусю. Особливе ставлення склалось у народній педагогіці до дітей-сиріт. У прислів’ях та приказках висловлюється співчуття до таких дітей: «Сироту лають і б’ють та пла кать не дають», «Сиротою жити — сльози лити», «Сироті хоч з моста та в воду», «За сиротою журба за журбою». Здавна в Україні дівчаткам-сиріткам надягали особли вий віночок з блакитними стрічками, щоб кожний чим міг допомагав цій дитині. Дітям-сиротам призначають названих батьків. На званий батько — це чоловік, який узяв на виховання чу жу дитину за свою; названа мати — це жінка, яка взя ла на виховання чужу дитину. В останні роки у рамках Дитячого фонду почали від криватися сімейні дитячі будинки, в яких названі бать ки беруть на виховання 8—10 чужих дітей, виховуючи їх разом із своїми. Звідси й поняття: названий син, на звана дочка. Брати та сестри — люди рідні по крові, вони також піклуються один про одного, допомагають меншим. Названих братів називають побратимами, а названих сестер — посестрами. Якщо вже утворилася така сім’я, то названі батьки повинні піклуватися про названих ді тей, як про своїх рідних, а названі діти — шанувати та поважати своїх батьків. На жаль, не завжди так буває в житті. Про це добре розповідається в українській народній казці «Названий батько», яку обов’язково слід прочита ти дітям, пояснюючи слова «названий батько», «назва на мати». Усі варіантні програми виховання дітей у дошкіль ному закладі передбачають ознайомлення дітей із сім’єю та її членами. Наводимо зміст ознайомлення дітей із сі мейними стосунками за програмою з народознавства 97. Мати (мама, ненька, матуся, матінка) — берегиня роду, продовжувачка роду. Мати виношує дитину під серцем, народжує на світ, зігріває теплом, ласкою, пік лується про дітей, виховує їх. Батько (тато, батечко, батенько, татусь, татунеч ко) — піклується про дітей, жінку-матір. Від слова «батько» походить слово «батьківщина» (вітчизна) або «батьківщина» (спадщина від батьків). Український народ на знак глибокої поваги дітей до своїх батьків вчить звертатися до батьків ввічливою формою «Ви» (Ви — тато, Ви — мамо). Це давня народ на українська традиція. Брати, сестри — люди, рідні по крові, піклуються одне про одного, старші допомагають батькам виховува ти молодших. Побратим, посестра — це щирі, добросердні люди, які завжди допомагають порадою, знаходяться поруч у скрутні хвилини життя. Орієнтовна тематика занять з ознайомлення дітей із сімейними стосунками. Молодша група: «Неня моя рід на», «Татусю рідненький», «Братики й сестрички», «Моя сім’я», «У сімейному мирі та злагоді». Середня група: «Хто у світі наймиліший?», «Разом з батечком», «Гостинність дідуся та бабусі», «Сестри (бра тики) мої милі», «Рідні мої, любі мої». Старша група: «Мої батьки», «У колі сім’ї», «Назва ні батьки». Підготовча до школи група: «Мати — берегиня ро ду», «Батьківські турботи», «Нічого кращого немає, як тая мати молодая...», «Навчу я маленького братуся (сестричку)...». Орієнтовні конспекти занять Тема: «Моя сім’я» (друга молодша група) Завдання: Дати дітям первинні уявлення про сім’ю як таку, про її склад. Виховувати любов і повагу до рідних. Матеріал: макет квітки, на пелюстках і всередині якої — невеличкі конвертики або розрізи, куди вклада ють зображення дорослих і дитини. Хід заняття: Вихователь організовує дітей, пові домляє, що сьогодні йтиме мова про сім’ю, читає вірш М. Підгірянки «Мама».
Вихователька викладає на одній пелюстці малюнок: мама біля дитячого ліжечка. Потім запитує дітей, хто разом з мамою створює затишок удома, у кого сильні, майстрові руки. Пропонує розглянути картинки про та тову роботу, викладає на іншій пелюстці відповідний малюнок.
Мій дідусь старенький, Як голуб сивенький, По садочку ходить І мене, малого, Онученька свого, За рученьку водить. По садочку ходить, Яблучка знаходить, Ще й дає горіхи Мій дідуньо милий, Як голубчик сивий, З ним — багато втіхи. М. Підгірянка
Діти розповідають. На пелюстці викладається малю нок: дідусь порається біля вуликів.
Іде віз з гори в долину До бабусі на гостину, Хде батько і матуся, Іде тітка Олюся, Їде Юрчик-синочок — Гостей повний візочок. А бабуся старенька Любим гостям раденька, Любих гостей вітає, Хлібом-медом приймає.
Всі вони — сім’я. (Викладає всередині квітки зображен ня дитини.) Сім’я повинна бути дружна і міцна — тоді вона гарна, як наша квітка. Тема: «Сім'я» (середня група). Завдання: Розширити знання дітей про сім’ю, її склад, взаємостосунки в сім’ї. Виховувати взаємоповагу один до одного. Словник: сім’я, тато, матуся, дідусь, бабуся, син, донька, онуки. Матеріал: фотографія родини вихователя, хутря ний одяг. Хід заняття: Вихователь садить дітей навколо себе, показує фотографії членів своєї сім’ї і говорить:
Діти мають повторити ці слова. Якщо у вихователя є діти, він показує і їхні фотографії, називаючи: це моя донька, а це — синок. Вихователь пропонує дітям гру. Звертається до будь-якої дитини і каже: «Тетянко, ти будеш начебто вихова телькою. (Називає її ім’я і по батькові.) Будеш брати ці фотографії і розповідати дітям про них так, як я».
Далі вихователь розповідає:
Ця колискова знайома дітям. Вихователь пропонує заспівати її. Фізкультхвилинку можна провести так. Вихователь говорить:
Потім вихователь знову збирає дітей біля себе й про водить бесіду:
Вихователь читає вірш В. Гринько «Мама». Пояснює слово «немовля» — це дитина, яка ще не ходить, а ле жить у колисочці. |