Етнопедагогіка XX ст. 45 Розділ III 50

• Название: Етнопедагогіка XX ст. 45 Розділ III 50
• Анкор: A_M_Bogush_N_V_LISENKO_-_UKRAYiNS_KE_NARODOZNAV.docx
• Дата: 14.04.2017
• Размер: 20.37 Mb.
• Имя файла: A_M_Bogush_N_V_LISENKO_-_UKRAYiNS_KE_NARODOZNAV.docx
• Тип: Документы; #4800
• страница: 20 из 32

§ 3. Сімейні традиції, обряди, свята, ознайомлення з ними дітей

Кожному народові, кожній нації притаманні традиційні національні сімейні свята, які складалися протягом століть і є історичним надбанням нації.

До традиційних сімейних ритуалів і святкових обрядів в Україні належать родильні, весільні, похвальні, поминальні.

Обряди, пов’язані з народженням дитини, дослідники поділяють на чотири цикли: передродові, власне родові, післяродові та соціалізуючі — прилучення новонародженого до роду, сім’ї, колективу К Цикл родильної обрядовості складався з ряду обрядів: народин, ім’я наре- чення, очищення, обрання кумів, хрестин, зорин, пострижин тощо.

Сукупність родинних обрядів український академік М. Г. Стельмахович назвав народним дитинознавством. Народне дитинознавство, як галузь етнопедагогіки, повинно зайняти вже сьогодні чільне місце в педагогічних навчальних закладах, і кожна шлюбна пара має отримати як весільний подарунок книжку з народного дитинознавства.

За традицією вже на весіллі та впродовж першого місяця молодятам не дозволялося вживати спиртних напоїв.

«Медовим» назвав народ перший шлюбний місяць, що означає відмову подружжя від спиртного. Молодята пили тільки український національний безалкогольний напій — мед, медовуху, оскільки в цей час можливе зачаття дитини.

Родильна обрядовість у ті далекі часи починалась із запросин баби-повитухи (баби, баби-бранки, баби пупової) чоловіком породіллі, який ішов до неї з хлібом. Баба також приходила до породіллі з хлібом, святою водою, зіллям. Починалися магічні дії: відчинялись усі двері, розв’язувались усі вузли, обкурювали породіллю зіллям. Бабами-повитухами ставали жінки в 45—50 років. Це мала бути чесна, порядна, добра жінка, яка любила дітей, досконало знала народну медицину, володіла повивальним мистецтвом, користувалась загальною повагою односельців. Повитуха приймала роди, а чоловік породіллі виконував усі хатні та господарські справи.

Обряд приймання родів супроводжувався різноманітними діями та примовками, які нібито полегшували роди, формували майбутній характер дитини. Так, породіллі давали пити з пригоршні воду: «Як ота вода легко сходить, так би ота дитина легко з тебе зійшла».

Пуповину хлопчика відтинали на сокирі («щоб господарем був»), а дівчинки — на гребні («щоб доброю пряхою та господинею була»). Пуповину зав’язували матіркою (лляним чи конопляним повісмом), щоб «діти велись» та «плодовитою була». Усі ці дії супроводжувались примовками: «Зав’язую тобі щастя й здоров’я, і вік довгий, і розум добрий». Пупок з ниткою ховали в скриню чи за ікону, а потім, коли дитина йшла до школи, його виймали і пропонували їй розв’язати. Вважалось, якщо дитина розв’яже, то «буде розумною», а якщо ні, то «буде мучитись».

Упоравшись з родами, повитуха з батьком дитини йшли до священика, щоб «одержати молитву», домовитись про ім’я немовляти та день хрещення.

В Україні поширений звичай називати новонароджених іменем дідуся чи бабусі або іменем святого дня церковного календаря. Якщо хлопчик народився напередодні або в день релігійного свята Івана Купайла (7 липня), йому давали ім’я Іван, на свято Миколи (19 грудня) — Миколатощо.

День появи дитини на світ теж є магічним. За народним повір’ям, найкращі роди вранці. Вночі народжена дитина — спокійна, сонлива, вдень — сердита, з добрим апетитом. Найщасливіші діти народжені в п’ятницю, у неділю — пристрасні, щасливі, у понеділок — віщуни, в четвер — багачі.

На другий чи третій день після народження виконується ритуал першої купелі. До купелі кладуть різні освячені пахучі квіти, трави, «щоб пахучою була». Традиційними для першого купання є любисток, м’ята, рута, волошки тощо.

У купіль дівчинки клали помашку («щоб рум’яна була»), калину («щоб красна була»), гілочку вишні («щоб гарна була»), любисток («щоб люб’язна була»), додавали меду чи молока.

У купіль хлопчика клали гілочку дуба («щоб міцний був, як дуб»), барвінок («щоб довго жив»), чорнобривці («щоб був чорнобривий»), хліб («щоб завжди при хлібі був»), монети («щоб при грошах був»). Після купання дитину загортають у батьківську сорочку (з якої потім роблять пелюшки), батько повинен взяти й поцілувати дитину, а потім уже передає її матері.

Наступний ритуал — родини — це частування та відвідування породіллі бабою-повитухою та найближчими жінками. До породіллі не можна було приходити з пустими руками, обов’язково потрібно було щось подарувати: пелюшки, тканину, їжу (млинці, пампушки, сушню тощо). Породіллі бажають: «їж та закладай бочки, де були сини й дочки», «Щоб дитина стояла і м’язи тримала», «Щоб дитина була багата, як земля, дужа, як вода, щоб в коморі і оборі всього було доволі». Це суто жіночий обряд. Чоловік породіллі частує бабу-повитуху, дарує їй подарунки.

У деяких регіонах нашої країни влаштовували ще й «одвідки» («одвєдкі», «провідування») — індивідуальні відвідування жінки сусідами та родичами.

Новонародженій дитині обирали кумів, запрошував їх батько з хлібом та сіллю. Відмовитись від кумівства не можна, це почесна справа.

У куми запрошували як родичів, так і сторонніх осіб, авторитетних, розсудливих, працьовитих, статечних.

Кумів обирається переважно двоє (пара), хоч у деяких регіонах може бути й дві, три або навіть чотири пари. (Чим більше кумів, тим багатше крижмо — подарунки дитині.) Куми, хрещені батьки ставали почесними, шанованими гостями у всі святкові ритуали: наречення, пострижини, повноліття, весілля.

На весіллі вони сиділи навпроти молодих за почесних батьків, їм давали й перші скибки весільного короваю.

Куми допомагали виховувати дитину, піклувалися про її здоров’я.

Хрестини — це прилучення новонародженого до «родинного вогнища», «отчого дому». В Україні цей обряд виконували з кожухом. Баба-повитуха розстилала на підлозі кожух вовною догори, клала на нього спеленату дитину («щоб був багатий, як кожух лахматий»). Куми клали на кожух дрібні монети. Усі троє брали кожух і піднімали тричі новонародженого вгору, супроводжуючи доброзичливими примовками.

Після цього дитину несли до церкви (чи до загсу).

У найближчу неділю чи свято після хрещення влаштовується обід на честь новонародженого. На обід жінки несли різні страви української кухні — вареники, завиванці, пампушки або борошно. Чоловіки йшли з хлібом.

На стіл подавали борщ, кашу, пироги, вареники, рибу, гриби, холодець, голубці, узвар і те, що принесли гості. Центральне місце обіду — частування кашею (пшоняна, гречана), рідкою чи запеченою з медовою водою. Повитуха (або куми) ставила на стіл під кінець обіду горщик з кашею. Поруч стояла тарілка (для грошей) і таця для крижма.

Хрещений батько розбивав горщик з кашею, горщик розлітався, а каша мала залишитись. Вершок каші з зібраними грошима хрещений батько передає матері дитини. Після цього кум ділить кашу між присутніми гостями. Черепки від розбитого горщика викидали на город («щоб гарбузи родили»).

Спиртне на такому обіді вживали тільки символічно.

Обід супроводжувався ще одним ритуальним дійством — врученням букетиків квітів усім присутнім. Вручає їх кум. Спочатку він дає букетик породіллі: «Нехай роділля годує, щастя та й долю готує, батькові на утіху, людям на услугу. Скільки квіточок, щоб стільки було діточок». Потім вручає квіти кумі, а по тому й усім присутнім.

Квіти готують баба-повитуха чи куми. До хрестинних букетиків входили живі чи сухі (якщо взимку) квіти: м’ята, рута, чорнобривці, барвінок, гілочка малини, колосок вівса, жита чи пшениці. До обрядових букетів додавався калач, який пекла для всіх присутніх господиня дому. Квіти та калачі забирали додому, зберігали їх, годували калачами своїх дітей. Усі дійства супроводжувались примовками побажання здоров’я, щастя, достатку.

Закінчувався обід «виганяйлом», «лепехом» — подавали узвар чи кисіль.

За сучасною традицією після урочистої реєстрації дитини у загсі влаштовують зорини — обід на честь новонародженого.

Зупинимося ще на одному традиційному ритуальному обряді, з яким потрібно ознайомити дітей уже в дошкільному віці. Це поминальні обряди, які влаштовують під час Великодніх, Зелених свят та на Спаса.

Другий тиждень після Великодня називають поминальним, або Томиним (Фоминим), тижнем. Стародавня назва Радуниця (Радовниця, Радунець), сучасна — Проводи, поминання мертвих. За стародавніми народними віруваннями, мерці радіють, коли їх поминають словом живі свояки, приходять до них на їхні могили. За тиждень до Проводів люди йдуть на «гробки» упорядковувати могили, сіють квіти (материнку, любисток, чебрець, барвінок), садять калину чи вишню. У поминальний день усі родичі йдуть на кладовище. Там «катають» крашанки на могилах рідних та свояків, а потім віддають їх жебракам. Влаштовують поминальний обід з коливом і поминальною їжею. Після всього кладуть на могилу суху їжу, співають поминальні обрядові пісні.

У зелену суботу перед Трійцею здійснюється другий поминальний обряд померлих, а на Спаса третій. Цей давній звичай наших пращурів є ознакою духовної культури народу пам’ятати свій рід, його засновників, підгримувати їхні могили у належному вигляді.

До виконання цього обряду слід обов’язково залучати дітей з раннього віку, щоб не вмерла ця традиція, щоб не поросли бур’яном могили близьких та рідних. У пригоді стануть тематичні заняття у ці дні, частування дітей перед сніданком коливом та відвідування могил близьких з батьками.

Особливістю українського національного менталітету є гостинність.

В Україні традиційними формами гостювання були відвідини родичів, друзів, сусідів, щоб поділитися 3 ШІМИ радістю, згадати минулі, спільно проведені дні, розділити смуток, пом’янути тих, кого вже немає на цій землі, а то й просто зустрітися на свято, щоб разом заспівати пісень, пожартувати.

Особливо яскраво звичай гостювання виявлявся у дні «празників-іменин» населеного пункту (храм на честь святих).

Цей іменинний святковий день припадав на глибоку осінь чи перші дні зими по закінченні всіх осінніх робіт.

На гостини у такий день з’їжджалися всі родичі, близькі та друзі цілими родинами. Не було такої сім’ї, де б не відзначали «празник».

Українські народні пісні лунали по всьому краю. Починалося свято з вітальних пісень на честь дорогих гостей:

Зелене жито, зелене,

Хорошії гості у мене...

А потім усі гості виходили на вулицю, взявшись під руки, водили хороводи, співали українських пісень.

Гостіння, за словами В. Скуратівського, є важливим засобом етичного й естетичного співжиття, колективного дозвілля й спілкування, є активною формою відпочинку. Гостини започатковували підгрунтя витокам народної творчості: пісням, танкам, приказкам, прислів’ям, переказам, поетичним формам народного шанування. «Гості, гостинність, погостіння, господиня... Які милозвучні ці слова, що походять з одного кореня! — читаємо на сторінках «Берегині». — Вдало організована гостина — це і своєрідний відпочинок, етична й естетична форма дозвілля, наш громадсько-побутовий стиль, нарешті, якщо хочете, рівень загальної культури у взаєминах та спілкуванні».

До сучасних сімейних традицій належить святкування у сім’ї дня народження дитини. Кожна сім’я відзначає цей день по-своєму, по-сімейному. Проте важливо, щоб цей день не перетворювався у пияцтво дорослих. Це дитяче свято, й запрошувати на нього потрібно дітей, однолітків. Батьки печуть іменинний пиріг чи торт, готують різні солодощі для дітей. Головне ж у цьому святі — розважальна програма для дітей: пісні, ігри, хороводи, сюрпризні моменти, жарти. Наприкінці, щоб заспокоїти дітлашню, бажано показати діафільм, кінофільм чи навіть театральну виставу.

Стало доброю традицією відзначати день іменинника і в дитячих садках один раз на місяць чи квартал. Це має бути тепле, домашнє свято. Діти повинні відчувати розкутість, одержувати естетичну насолоду від свята. Вихователька вчить дітей, як потрібно вітати іменинників, які слова побажання доцільно говорити при зустрічі, які ознаки уваги виявляти імениннику.

До такого свята готуються заздалегідь. Подарунки, вітальні сюрпризи — все це тримається дітьми у секреті, водночас підтримує радісний настрій очікування свята.

Сюрпризні моменти готують до свята й іменинники (пісні, танці, вірші, жарти, сценки тощо), виготовляють своїми руками дарунки дитячому садку (іграшку, витинанку, вишиванку, вирощену вдома квітку тощо).

Готуються до дня іменинника й батьки. Вони можуть виконати пісню, вірш, подарувати якісь вироби.

У групі в цей день панує особливий настрій. Вихователька продумує, як діти будуть зустрічати вранці кожного іменинника, як їх вітати. А в другій половині дня влаштовується загальне свято — день іменинника.

Наводимо практичний матеріал ознайомлення дітей і вихователів з народним дитинознавством та сімейними традиціями.

Сценарій дозвілля для дітей середньої та старшої груп на тему: «День іменинника в дитячому садку»⁹⁹.

Зал святково прикрашений квітами, веселими плакатами. У центрі напис: «З днем народження!».

Під веселу музику діти вбігають до залу, довільно танцюють, сідають. Ведуча запрошує іменинників сісти на спеціально відведені місця.

Ведуча відзначає, що всі в залі радісні і гарно вбрані, запитує у дітей, на яке свято вони зібрались, чий день народження відзначають сьогодні. Діти відповідають. Іменинники встають. Ведуча вітає їх і пропонує пройти під музику по залу, щоб усі гості подивились, які вони сьогодні особливо гарні.

Під веселий марш та оплески присутніх іменинники марширують по залу і повертаються на свої місця.

Діти:

А у нас сьогодні свято!

Чути музику і сміх —

Зараз будемо вітати

Іменинників своїх.

Катя, Петрик і Марина,

Шура, Павлик і Тарас

Відзначати іменини

Радо в гості кличуть нас.

Т. Мезенцева

Ведуча нагадує, що день іменинника в дитячому садку святкують щомісяця. Запитує, чий день народження відзначали минулого місяця, як називався той місяць, який зараз місяць? Говорить, що Жовтень сьогодні теж вітає всіх малят, хто народився в цьому місяці. Свої поздоровлення він надсилає на барвистих листочках, які падають з дерев, їх приносить до нас осінній вітерець. Здивовано вигукує: «Ой, та от і листочки!» (Листочки падають з картонного кола, підвішеного під люстрою, коли хтось із дорослих смикає за ниточку, прив’язану до краю кола, і воно нахиляється.)

Усі діти збирають листочки і довільно танцюють з ними під знайому музику. Потанцювавши, діти віддають листочки іменинникам, які ставлять їх у велику вазу.

Можна ввести персонаж Жовтень, роль якого виконує дорослий або дитина з підготовчої групи. Жовтень вітає іменинників, співає пісеньку, записує і розповідає про те, що людям приносить жовтень, загадує загадки про осінь, урожай, просить дітей прочитати віршики (про жовтень, осінь), проспівати пісеньку, дарує листочки (які можуть також падати з описаного пристрою), запрошує всіх до таночка. Кожному імениннику Жовтень приколює «золотий» листочок до сорочки (платтячка).

За пропозицією ведучої діти вітають іменинників, читають їм вірші, говорять про кожного добрі слова (Тетянка завжди весела, гарно танцює; Сашко дуже добрий, завжди ділиться іграшками; Наталочка працьовита, добре чергує тощо), висловлюють побажання.

Усі іменинники або соліст із старшої групи співають «Диво-пісеньку» В. Ізотова на слова В. Данька.

Вихованці підготовчої групи, які сиділи серед гостей, вітають товаришів з днем народження, дарують їм іграшки (ляльок, ведмедиків та ін.) і запрошують потанцювати разом з ними. Виконується «Полька з іграшками» Н. Вересокіної.

У двері дзвонять або стукають. Ведуча пропонує іменинникам зустрічати гостей. Вони підходять до дверей, відчиняють, запрошують. До зали входять Поштарики — три хлопчики у костюмчиках з написом «Пошта», з однаковими сумками через плече. Вони виконують «Пісеньку поштариків» В. Коваленка на слова Т. Мезенцевої. На музику вступу пританцьовують.

Перший Поштарик говорить, що він приніс вітання від спортсменів, дістає із сумки велику листівку. Ведуча зачитує побажання дітям бути сильними, сміливими, спритними і загадує загадку, яку треба відгадати, щоб одержати подарунок:

Хто такий, хто такий

По доріжці скаче?

Це дружок наш дзвінкий —

Пострибайчик м’ячик.

Діти відгадують і одержують від Поштарика два великих яскравих м’ячі. Проводиться естафетна гра «Котися, м’ячику». Діти стають у дві колони, ноги широко розставлені. З початком веселої музики капітани команд нахиляються і прокочують м’яч між ногами. Наступні гравці роблять те саме. Останній біжить з м’ячем і стає попереду колони. Коли капітан стає першим, він піднімає м’яч угору. Виграє та команда, яка раніше виконає завдання.

Другий Поштарик подає вітання від музикантів. Ведуча зачитує побажання бути веселими, любити музику, добре співати, танцювати і вчитися грати на музичних інструментах. А щоб одержати подарунки, треба впізнати їх за голосом, заплющивши очі.

Лунають звуки музичних інструментів (металофона, бубна, дзвоників). Діти називають їх і одержують у подарунок.

Вихованці старшої групи виконують на металофонах п’єсу В. Коваленка «Каруселі». Ведуча пропонує бажаючим взяти інші інструменти (шумові) і заграти п’єсу ще раз ділим «оркестром». Діти, які грають на шумових інструментах, виконують ритм чвертями.

Проводиться гра «Каруселі».

Звучить весела танцювальна музика. Діти розбігаються по всьому залу і танцюють. Зупиняються із закінченням музики, і гра повторюється знову.

Третій Поштарик виймає і показує дарунки, які приніс (пензлики, фарби, фломастери, кольорову крейду), і пропонує відгадати, від кого вони. Діти відповідають. Поштарик дістає і листівку від художників. Ведуча зачитує побажання дітям уміти бачити все прекрасне навколо і зображувати його на своїх малюнках. Проводиться гра «Намалюй із заплющеними очима». Крейдою на вертикальних дошках або фломастерами на аркушах паперу, прикріплених до дощок, кілька дітей малюють із зав’язаними очима заданий предмет, наприклад будиночок. Ведуча і решта дітей підказують, що і з якого боку малювати, жартують, сміються.

Ведуча дякує поштарикам і говорить, що в усіх дітей є чудові подарунки для іменинників.

Усі співають пісню В. Коваленка «З днем народження» і дарують іменинникам свої доробки, малюнки тощо. А ті запрошують друзів до групи пригоститися пирогом, печивом та іншими ласощами.