Відповіді з літературознавства. 1. Літературознавство як сучасна наукова дисципліна та його складові частини
 Скачать 341.38 Kb.
|
Українські дослідження[ред. • ред. код]Підвалини розуміння сугестії в українському літературознавстві закладав І. Франко («Із секретів поетичної творчості») на підставі тлумачення «верхньої» і «нижньої» свідомості, запозиченого у німецького вченого М. Дессуара. І. Франко вважав, що поет творить у непритомному стані, «задля доконання сугестії мусить розворушити цілу духовну істоту зворушити своє життя, напружити свою уяву, пережити все те, що хоче вилити в поетичному творі, пережити якнайповніше і найінтенсивніше, щоби пережите могло влитися в слова, якнайбільше відповідні дійсному переживанню». Ознаки сугестії в літературі[ред. • ред. код]Предметом зображення у сугестії, як і в медитації, є духовна сфера, внутрішні конфлікти морально-психологічного характеру. Відмінності зосереджені на цільовій настанові твору, його образній системі, які викликають алюзії на душевний стан, невловні для раціональних мовних структур, на серпанкову, чарівливу, принадну неясність, коли «напівтінь божевільної сивої кішки між черевиків блукає, немов між могил» (Наталка Білоцерківець) Сугестія походить від давньої словесної магії, зазвичай викликає різні уявлення, не називаючи їх, здатна заповнювати асоціаціямипропущені ланки експресивного мислення: «І я — мов тінь. І тінь її Я викликаю чистим словом» (Людмила Таран) Головну роль виконують багатопланові асоціативні зв'язки, хиткі інтонаційно-мовленнєві конструкції, підтримувані активізованою ритмомелодикою, емоційною аурою тексту. Водночас першорядного значення надано витонченій символіці, синтезу полісемантичного ліричного сюжету, коли образи немовби гіпнотизують, викликають сновидні картини: «В обличчя — сонце золоте, В осах відбилася блакить. І як не віриться у те, Що тінь за спиною стоїть, І навіть крапелька роси За шию Падає З коси» (Леонід Талалай) Сугестія в ліриці[ред. • ред. код]Сугестія відображена у народній творчості (замовляння, ворожіння, календарно-обрядові пісні, загадки тощо), у ліриці, зокрема у поезії романтиків (Л. Боровиковський, А. Метлинський, В. Забіла, ранній Т. Шевченко та ін.), символістів (О. Олесь, М. Вороний, Г. Чупринка, Б. Лепкий, В. Пачовський, Д. Загул,Я. Савченко та ін.), які домагалися чистого звукового образу, у творах імпресіоністів (В. Чумак, В. Еллан), сюрреалістів (Ф. Потушняк, частково Б.-І. Антонич).Д. Донцов знаходив приклади вживання сугестії у поезії Лесі Українки. Частіше сугестивні вірші з'являються у творчості поетів з інтроспективним мисленням (В. Сосюра, М. Йогансен, В. Свідзінський, Д. Павличко, М. Вінграновський, І. Драч, В. Коломієць, В. Підпалий, І. Калинець, В. Голобородько, В. Кордун, Л. Талалай, П. Мовчан, Людмила Скирда та ін.), але трапляються і в поетів-екстравертів («Зимова ніч» Б. Пастернака, «Бал в опері» Ю. Тувіма, «Гофманова ніч», «Сліпці» М. Бажана, «Осінній день, осінній день, осінній…» Ліни Костенко). У версифікаційній сугестії особливе значення надається фоніці вірша, наспіваності, ритму, інтонаційному малюнку. Через них поетові вдається зачарувати читача невловним рухом складних емоцій. У таких випадках Елеонора Соловей використовує поняття «сугестивний ліризм». Така поезія найближча до музики, її засоби виразності виходять на перший план, а семантика видається другорядною, як в одному з віршів В. Коломійця: «Самота. Се мета? Тоскно між сосен у небо струн музика осінь синьо сум […]» Сугестія у прозі та драматургії[ред. • ред. код]Сугестивні віяння притаманні також прозі (новелістика М. Коцюбинського, «Блакитний роман» Г. Михайличенка, повість «Подорож вченого доктора Леонардо та його майбутньої коханки Альчести у Слобожанську Швейцарію» М. Йогансена, романи «Майстер Корабля», «Чотири шаблі», «Вершники» Ю. Яновського, «Герострати» Емми Андієвської, «Дев'ять оповідань» Дж. Д. Селінджера, «Золоті плоди» Наталі Саррот) та особливо драматургії. Ще Арістотельнаголошував на великій силі навіювання сценічного мистецтва, що викликає ефект катарсису. Сучасні дослідники[ред. • ред. код]Сугестію досліджували літературознавці Б. Томашевський, О. Квятковський, Лідія Гінзбург, Я. Славинський, І. Шпаковський, а в Україні — А. Макаров, Ю. Тимошенко, Елеонора Соловей, Ярина Цимбал та ін. 39.Пое́зія (грец. ποίησις — «творчість» від ποιέω — «роблю», «творю») — художньо-образна словесна творчість, в якій мова використовується з естетичною чи евокативною (знаково-символічною) метою окрім або замість самої денотації. У поетичному тексті головна роль зазвичай відводиться формі висловлювання. Поезія є мовним мистецтвом, яке передбачає максимальне використання мовних засобів, а також творення нових поетичних образів, тобто нових семантичних зв'язків між мовними одиницями шляхом метафоризації чи метонімізації тексту. Термін вживається у багатьох значеннях. Поезія зазвичай протиставляється прозі. Часто поезія поєднується з іншими видами мистецтва, тоді виникають проміжні жанри на кшталт поетичного епосу, поетичної драми, поезії в прозі. 1999 року ухвалою 30-ої сесії ЮНЕСКО встановлено Всесвітній день поезії, який відзначається щороку (починаючи з 2000) 21 березня. Розмежування словесної творчості на прозову й поетичну запропонував Аристотель. Він протиставляв простий і метризований різновиди письма. У поетикахДавнього Риму це розмежування було поглиблене: віршова мова (лат. versa oratio) протиставлялася простій мові (лат. prosa oratio). До віршової мови зараховували епос, лірику і драму. До простої — оповідну, ораторську мову та філософську прозу. Термін поезія позначає насамперед мистецтво слова (включаючи й фольклор), виповнене енергією «аристократизму духу», або, як пише Ліна Костенко: Поезія — це завжди неповторність, Якийсь безсмертний дотик до душі. У вужчому розумінні поезія — ритмічно організоване мовлення, що постало на основі конкретно-історичної версифікаційної системи і є відмінним від прози. Подеколи цим поняттям означають віршовані твори певного автора, нації чи епохи. Вживається воно і в переносному значенні як чарівність, привабливість. Так можна вести мову про «поезію певного моменту», про «поетичну натуру», «поетичний фільм», маючи на увазі, що явище чи предмет, названий поетичним, виходить за рамки буденності й чинить певний вплив, що нагадує вплив поетичного тексту. У певних контекстах поезія може виступати синонімом загалом всієї художньої літератури. За Юрієм Ковалівим смислове навантаження терміна поезія конкретніше, видове у порівнянні з родовим терміном «лірика». Вони дуже близькі між собою, але не тотожні. В історії письменства траплялося, коли літературні роди — епос, драма, а не тільки лірика — містили в собі як віршовані, так і прозові твори. Так, епос на ранніх етапах розвитку літератури найчастіше був віршованим (античні епопеї, середньовічні пісні про героїчні подвиги, києво-руські билини, українські думи та ін.), так само драматичні твори Вільяма Шекспіра, Лесі Українки, Івана Кочерги та ін. мали іноді віршовану форму. |