Політологія екзамен. 1. Предмет і обєкт політології, її структура
 Скачать 225.51 Kb.
|
|
60. Світова політика та система міжнародних відносин Міжнародні відносини - це система економічних, політичних, соціальних, дипломатичних, правових, воєнних, гуманітарних зв'язків і відносин між основними суб’єктами світового співтовариства, до яких відносяться держава, народ, суспільні та громадські рухи, організації.Ведуча роль тут по праву належить державі, оскільки саме вона здійснює зовнішню політику кожної країни, тобто визначає її загальний курс в міжнародних справах і регулює її відносини з іншими державами і народами. Види міжнародних відносин:•за сферами суспільного життя - економічні, політичні, воєнно-стратегічні, культурні, ідеологічні;•на основі взаємодіючих суб’єктів - міждержавні, міжпартійні, відносини між різними неурядовими асоціаціями, приватні та ін. Міжнародні відносини здійснюються на таких рівнях, як глобальний (загально планетарний), регіональний (африканський, азіатський та ін.). З точки зору ступеня напруженості міжнародних відносин можна говорити про їхні стани - стабільності, суперництва, ворожнечі, довіри, співробітництва, війни та ін. Міжнародна політика - це система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, військових, культурних та інших зв’язків і відносин між народами, державами та групами держав, провідними соціальними, економічними і політичними силами й організаціям, що діють на світовій арені. Суб'єктами світової політики виступають держави, міжнародні об'єднання, політичні партія і рухи і т.п. Держави як і раніше залишаються основними суб'єктами світової політики. Разом з тим зростання числа міжурядових і міжнародних неурядових організацій робить правомірним твердження про формування нового світового політичного простору, в якому всі суб'єкти світової політики тісно взаємозв'язані. Цей термін відображає взаємодію всіх політичних сил в глобальному масштабі при рішенні питань забезпечення загального миру, безпеки, рівної для всіх прав і можливостей вільного розвитку і т.д. 61. Зовнішньополітичні пріоритети сучасної України Європейська інтеграція — ключовий пріоритет, який акумулює в собі цілий комплекс внутрішньо- та зовнішньополітичних зусиль України з метою наближення до Європейського Союзу та створення необхідних передумов для вступу до ЄС у майбутньому. Органічною частиною євроінтеграційного курсу України було забезпечення дипломатичної підтримки завершення процесу приєднання України до СОТ, яке відбулося 16 травня 2008 року. У 2006 р. Україні запропоновано перейти до першої стадії інтеграції з ЄС — створення зони вільної торгівлі (цього нема навіть в СНД) після вступу до СОТ. Відносини Україна — НАТО — захист безпекових інтересів України, участь у створенні євроатлантичного простору стабільності та безпеки, поступова інтеграція до НАТО. Реалізація цієї мети має бути досягнуто через використання механізмів співробітництва з НАТО, зокрема Плану дій та щорічних Цільових планів (з 2005 р. — в рамках Інтенсифікованого діалогу), а також приєднання до Плану дій щодо набуття членства.На двосторонньому рівні Україна прагне використовувати увесь потенціал стратегічного партнерства на основі взаємного інтересу та спільних підходів до розвитку відносин з США, Росією та Польщею; досягти та підтримувати добрі відносин з країнами-сусідами в атмосфері поваги до суверенітету та територіальної цілісності. Україна досягатиме мети з просування в регіоні європейських цінностей, зокрема шляхом активної участі у розв'язанні заморожених конфліктів.Україна проводить активну багатосторонню політику в рамках універсальних та регіональних міжнародних організацій. Участь в ООН спрямована перш за все на просування інтересів України у процесі прийняття найважливіших для усієї світової спільноти рішень. Діяльність у рамках ОБСЄ залишатиметься важливим чинником доповнення та розширення регіональної та загальної стабільності і безпеки в Європі. Важливим пріоритетом для забезпечення стратегічних інтересів України є економічна експансія як на традиційних, так і нових ринках для українських товарів та послуг на Близькому Сході, в Латинській Америці, Азії та Африці. Постійним пріоритетом зовнішньої політики та сферою особливої уваги дипломатичних та консульських установ України є захист громадян України за кордоном та прав української діаспори. 62. Україна в сучасному геополітичному просторі Україна хоча ще й вважається молодою державою, але вже давно посіла своє законне місце в геополітичному просторі.Із прийняттям незалежності 24 серпня 1991 року Україна є повноцінним суб’єктом міжнародних відносин. На теперішній момент Україну визнали 150 країн світу, 100 країн встановили з нею дипломатичні відносини. Наша держава входить до ООН, приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, є членом ОБСЄ, Ради Європи, МВФ, Світового банку та інших світових та європейських організацій. Розташування і розміри території України, чисельність її населення, природні ресурси в поєднанні з потенційними можливостями в науковій, економічній та інших сферах суспільного життя дають їй змогу і право мати статус великої європейської держави з відповідною геополітичною поведінкою та геостратегічною орієнтацією. Теперішня політика України базується на миролюбних засадах, ми є без'ядерною державою, це сприяє покращенню відносин з європейськими державами, але в той же час може становити певну небезпеку, якщо дії сусідів набудуть агресивних рис. Також Україна почала реалізовувати свій шанс безпосередньо прилучитися до міжнародного співтовариства як його повноправний суб'єкт. Наша країна перебуває у активних двосторонніх відносинах з багатьма державами. Зокрема, розвиває відносини на Сході, Заході, з країнами Азії, Африки, Латинської Америки. Є тісні зв'язки України з Польщею, Чехією, Словаччиною, Угорщиною. Для нашої держави, яка впродовж своєї історії перебувала в центрі геополітичних інтересів багатьох наддержав, зовнішньополітичний вибір має не тільки внутрішню, а й міжнародну вагу. На даному етапі «стратегічна мета» України – максимальна інтеграція з Європейським Союзом.Глобальні трансформації, започатковані на зламі XX—XXI століть, ще не завершилися. Врахування близьких і віддалених (як бажаних, так і небажаних) потенційно можливих змін у регіоні й поза його межами вкрай важливе для України та інших країн Європи. Тому в інтересах нашої держави й континенту є зміцнення довіри, розширення політичного діалогу і співробітництва на дво- та багатосторонній основі в межах загальноєвропейського процесу, заходи з подолання економічної кризи, дотримання загальнолюдських фундаментальних цінностей.Конструктивними в діяльності держав молодої демократії постають адаптація зовнішньополітичних засад, коригування стратегічних пріоритетів з урахуванням нових реалій, формування чітких критеріїв геополітичного й геоекономічного становища, врахування складних умов перехідного періоду Європейського континенту. Долаючи труднощі, Україна продовжує процес розширення своєї дипломатичної присутності у світі, поступово стаючи впливовою європейською та світовою державою, дедалі більше перетворюючись на реального та активного суб´єкта міжнародних відносин, який має свої національні інтереси і вирішує їх в колі європейських народів. 63. Національна безпека і національні інтереси України Національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку загальнодержавних та галузевих концепцій, програм, у політичній, економічній, соціальній та інших сферах, а вибір конкретних засобів і шляхів її забезпечення обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам. Основним механізмом реалізації вказаної політики є взаємодіюча сукупність вищих посадових осіб держави, органів державного і військового управління, інших державних і недержавних структур, які використовуючи наявний у їх розпорядженні потенціал, здійснюють взаємоузгоджену діяльність відповідно до принципів забезпечення національної безпеки та у правовому полі чинного законодавства, з метою прогнозування, своєчасного виявлення, запобігання та нейтралізації загроз національній безпеці.Об'єкти національної безпеки в Україні:-людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи;-суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;-держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність. Суб'єкти забезпечення національної безпеки в Україні:-Президент України;-Верховна Рада України;-Кабінет Міністрів України;-Рада національної безпеки і оборони України;-Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;-громадяни України, об'єднання громадян та ін. Національні інтереси — інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему відповідної держави як компроміс у поєднанні запитів кожної людини і суспільства загалом. 64. Україна в загальноєвропейському політичному процесі Для України, як і всіх держав Центральної та Східної Європи, важливим геополітичним чинником є загальноєвропейський процес, входження до європейського і світового загалу на засадах цінностей західної демократії. Цьому підпорядковані зовнішньополітичні пріоритети, налагодження принципово нових дво- та багатосторонніх відносин, а також відповідна внутрішня трансформація. Стрижнем цього процесу є положення Підсумкового акта про відсутність територіальних претензій один до одного всіх учасників Організації безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), про непорушність кордонів, що склалися історично. На відміну від деяких інших країн, Україна не висуває територіальних претензій до своїх сусідів. Україна докладає чимало зусиль для розширення відносин у межах Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ). Важливим зрушенням у цьому напрямі стало набуття нею 1996 р. статусу повноправного члена ЦЄІ, що є відчутним кроком до реалізації стратегічної мети — вступу до ЄС, інтегрування в європейський економічний простір. Особливість геополітичного становища України полягає в тому, що, будучи відкритою для інтеграції до Європи, вона, на відміну від інших країн Центральної та Східної Європи, змушена долати дві лінії поділу континенту, які виникли після Другої світової війни. Перша — межа, що розмивається і зникає, — між країнами колишнього Варшавського Договору й рештою Європи. Друга — західний кордон колишнього СРСР, що часом сприймається як межа дуже неоднорідної та аморфної СНД, яка віддаляє Україну від її природних партнерів у Центральній та Східній Європі. Україна, послідовно інтегруючись до загальноєвропейської спільноти, розглядає поглиблення інтеграційних процесів на континенті як необхідну передумову створення системи глобальної безпеки, утвердження нового геополітичного простору, що відповідатиме вимогам XXI століття. Із прийняттям її до Ради Європи, ЦЄІ та співпраці з іншими європейськими об´єднаннями з´явилися принципово нові можливості для застосування багатовікового досвіду демократичних держав Європи в практиці державного будівництва, сходження до цивілізаційного рівня розвитку. Україна зміцнила співробітництво і з такими впливовими міжнародними інституціями, як Міжнародний Валютний Фонд, Всесвітній банк і Європейський банк реконструкції та розвитку. Ініціатива НАТО «Партнерство заради миру» дала змогу Україні гнучко підійти до розвитку співробітництва з Північноатлантичним альянсом, маючи з ним такий рівень співпраці, який відповідає її індивідуальним вимогам і можливостям. 65. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення Глобальними проблемами називають ті, які мають загальнолюдський характер, зачіпають інтереси людства в цілому і кожної окремої людини практично в будь-якій точці планети. Період двадцятого сторіччя нашої ери відзначився небаченим доти науково – технічним прогресом, що дозволило назвати його початком епохи розуму. Революційний стрибок цивілізації мав на меті полегшення умов праці, розширення об’єктивних прав та свобод усіх громадян та ін., але як відомо, хибний підхід до розв’язання певної проблеми закономірно призводить до появи низки нових проблем. Повсюдний демографічний вибух утворив невідворотну потенційну небезпеку перенаселення Землі. Намагаючись задовольняти зрослі потреби зростаючого населення Планети, людство опануванням новітніх технологій перейшло від споживання ресурсів Землі до їх виснаження, інакше кажучи – до цілеспрямованого знищення потенційних можливостей земної біосфери.Численний приріст населення призвів до збільшення безробіття. Намагання вирішити цю проблему, наспіх створюючи робочі місця, призвело до стрімкого знецінення праці.Зростаюча обуреність побільшенням соціальної несправедливості зокрема призводить до суспільно – політичної дестабілізації, що у свою чергу призводить до посилення й інколи доведення до крайнощів соціальних антагонізмів, які її – ж й викликали.Занепад духовності, принципу взаємодопомоги, створюючи й посилюючи загальнолюдський борг братської любові, поряд зі збільшенням соціального утиску закономірно веде до загальної дегенерації людства. Виснаження й забруднення біосфери Землі вже починають про себе давати знати – глобальне потепління екстраполювалось з фантастики на об’єктивну реальність; загроза глобальної повені унаслідок розтоплення льодовикових масивів Планети, загроза зникнення Гольфстріму, пандемії численних хвороб пустошать селища, вимушене хронічне голодування тринадцяти відсотків й недоїдання тридцяти трьох відсотків людства попри надлишок у виробництві харчів, який майже у сім разів перевищує потреби людства – це усе закономірні наслідки неправильного підходу до розв’язання соціальних проблем.Сучасний брак морально – естетичного виховання у сім’ях призводить до повсюдного вирощування потенційних в’язнів. Оскільки усі проблеми коріняться у загальнолюдському менталітеті, вирішення усіх нагальних проблем людства слід починати саме з перевиховання людства. Ефективність праці збільшується з наближенням до натуралізації, адже головна мета праці зводиться до забезпечення сім’ї харчами, необхідним по сезону одягом, належного забезпечення комунальними послугами, підтриманню у належному стані власного будинку, тощо, адже реально людині більш нічого й не потрібно, оскільки неупереджений аналіз усіх інших потреб сучасного суспільства об’єктивно засвідчує, що усі потреби понад вищезгадані здебільшого є наслідком роботи чиєїсь розбурханої уяви, інакше кажучи, усім нам слід повернутися туди, звідки ми йшли – до натурального господарства. Проблему виснаження ресурсів біосфери вирішити легко – слід вгамувати егоїзм та жадібність грабіжників нашого загального будинку – планети Земля. Проблема голоду й недоїдання може бути вирішена шляхом рівномірного розподілу харчів й скороченням військових та інших державних витрат, котрі здебільшого й завдають удару по економіці, зумовлюючи голод. Проблему нищення родючих ґрунтів можна вирішити шляхом застосування старожитніх методів меліорації. Проблему аморальності можна вирішити лише шляхом масового перевиховання людства, досягаючи розумів й сердець пропащих людей й дбайливого морально – естетичного виховання підростаючого покоління. 66. Кризові процеси міжнародного політичного розвитку: сутність, типи, різновиди, шляхи подолання Функціонування сучасного міжнародного товариства неможливе без протистояння позицій і поглядів, притаманних певним суб'єктам. Тлумачення певних питань, наявних у практиці міжнародних відносин, отримують відмінні оцінки з боку учасників процесу. Міжнародна криза — це конфліктна ситуація, за якої: зачіпаються життєво важливі цілі діючих суб'єктів міжнародної політики; для прийняття рішення суб'єкти мають украй обмежений час; події зазвичай розвиваються непередбачувано; ситуація, однак, не переростає у збройний конфлікт.Конфлікти малої інтенсивності. Відносини між державними та недержавними суб'єктами доволі часто захмарюються дрібними сутичками на кордонах, індивідуальним або невеликим груповим насильством. Тероризм. Основна його мета — це розв'язання спору. Багато держав підтримують терористичну діяльність — Іран, Лівія, Сирія. Громадянська війна і революція — це конфлікти у самій державі між двома чи більше сторонами через розбіжності поглядів щодо майбутнього ладу цієї держави чи кланових протиріч. Війна — це великомасштабний конфлікт між державами, що прагнуть досягти своїх політичних цілей за допомогою організованої збройної боротьби. Світова війна виникає, коли у військовий конфлікт утягуються групи держав, що переслідують глобальні цілі, вона призводить до чималих людських і матеріальних втрат. Урегулюванню міжнародних конфліктів сьогодні сприяють деякі об'єктивні тенденції світового розвитку. По-перше, у світі, зокрема, й у безпосередніх учасників конфліктів, виникає розуміння беззмістовності та небезпечності військових методів вирішення спірних питань. Тому сторони, які конфліктують, зазвичай переходять до політичного діалогу на переговорах. По-друге, посилюються інтеграційні процеси, руйнуються міждержавні та міжрегіональні бар'єри, що знижує рівень конфронтації й створює умови для формування регіональних та міжнародних союзів, асоціацій, об'єднань держав, таких як Європейська співдружність тощо, що ставлять за мету координацію дій, об'єднання сил і можливостей для забезпечення більш тісної співпраці, яка зменшує вірогідність конфліктних ситуацій. Статтею 33 Статуту ООН визначено шляхи регулювання міжнародних суперечностей і конфліктів, які можуть призвести до порушення миру і спокою між народами. Цей документ зобов'язує членів ООН дотримуватися принципів справедливості та права, щоб на цій основі шляхом переговорів, всебічним вивченням проблеми, залученням різноманітних посередників та арбітрів шукати й знаходити виходи, безумовно, дотримуючись судової процедури і мирно регулюючи проблему. У процесі переговорів конфліктну ситуацію можна вирішити односторонніми або взаємними поступками, іншою прийнятною формою компромісу. Для вирішення суперечностей може бути залучено також інших зацікавлених сторін. 67. Соціальні спільності, версти та групи як суб’єкти політичної діяльності. 68. Політична соціалізація особистості в українському суспільстві. |