Політологія екзамен. 1. Предмет і обєкт політології, її структура
 Скачать 225.51 Kb.
|
|
Неспроможність судової гілки влади відігравати роль неупередженого арбітра у конфліктах між іншими гілками влади. Об’єктивними причинами цього є незавершеність судової реформи в країні, відсутність реальної незалежності судової влади від інших її гілок. Політичні сили часто розглядають судові інститути як засіб вирішення політичних спорів всупереч принципам верховенства права та неупередженості судочинства. Високий рівень патерналізму. Держава продовжує надмірно втручатися в усі сфери суспільного життя, намагаючись регулювати не лише соціально-економічні відносини, а й розвиток елементів громадянського суспільства. Це призводить до обмеження участі громадян в управлінні державою, а відтак до послаблення суспільної довіри до влади. Відсутність єдиного розуміння політичними силами змісту національних інтересів України та спільного бачення шляхів їх втілення. На жаль, ідеологія державотворення часто підміняється кон’юнктурними політичними гаслами, що неспроможні спродукувати національну ідею та консолідувати країну. З огляду на це, перспективи розвитку політичної системи України полягають у подальшому вдосконаленні усіх її елементів, зокрема шляхом реалізації нового етапу конституційної реформи. Орієнтовні напрями розвитку політичної системи сучасної України -Враховуючи реалії суспільного життя в Україні, важливо чітко визначити і здійснити такі основні напрями поступу її політичної системи: Ц подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шляхом відкриття максимального простору демократичним засадам в управ¬лінні суспільством на всіх рівнях його соціально-політичної органі¬зації, повсюдне запровадження виборів посадових осіб, зокрема глав обласних та районних державних адміністрацій; - будівництво справді демократичної, правової, соціальної держави на принципах демократії і політичного плюралізму; з ефективно діючим парламентом, авторитетним Президентом, високопрофесійним урядом, незалежними судовими органами, незалежними засобами масової інформації; - законодавче забезпечення можливості встановлення балансу політич¬них сил, яке спонукало б до рівноваги стримуючих противаг, законо¬давчої, виконавчої і судової гілок влади, їх плідного співробітництва; - законодавче забезпечення залучення представників політичної опози¬ції, засобів масової інформації до участі у діяльності владних інсти¬тутів, розробки, прийняття та реалізації важливих державних законів; - забезпечення реальної підзвітності виборчих органів влади, політичних сил, що їх утворюють, перед виборцями і створення умов, які б дозво¬ляли змінність влади, що вичерпала законодавчий термін або не ви-правдала довір'я відповідного електорату; - формування інститутів громадянського суспільства як співтовариства вільних людей і їхніх самодіяльних організацій, політичних партій, рухів, профспілок, кооперативів, асоціацій; - забезпечення дійової участі громадськості у формуванні та реалізації внутрішньої і зовнішньої політики держави; - забезпечення необхідних прав для розвитку політичної нації в цілому і кожного етносу окремо, формування і зростання національної свідо¬мості і самосвідомості, політичної культури владної еліти і кожного громадянина; - своєчасне самооновлення політичної системи України з урахуванням внутрішнього і міжнародного становища, тобто її постійна самоадап-тація. 25. Сутність політичного режиму та його ознаки. Політичний режим – це система прийомів, методів, способів здійснення політичної влади в суспільстві. Для більш широкого й конкретного уявлення про політичний режим у певній країні варто проаналізувати основні ознаки політичного режиму: • Ступінь участі народу в механізмах формування політичної влади, а також самі способи такого формування. • Співвідношення прав і свобод людини й громадянина із правами держави, гарантованість прав і свобод особи. • Співвідношення між законодавчою й виконавчою гілками влади. • Політичне і юридичне положення й роль у суспільстві «силових» структур держави (армії, поліції, органів державної безпеки і т. д). • Характер стосунків між центральними й місцевими органами влади й управління. • Місце й роль недержавних структур у політичній системі суспільства. • Положення засобів масової інформації, ступінь гласності в суспільстві й прозорості державного апарата. • Домінування певних методів (переконання, примусу й т. ін.) при здійсненні державної влади. З урахуванням усіх цих параметрів політичний режим можна визначити як певний соціальний механізм поєднання влади, суспільства і громадян, який функціонує в рамках політичної системи суспільства, переслідуючи цілі її стабілізації, відтворювання, спираючись на соціальні інтереси й використовуючи різні методи. У науці існує два підходи до трактовки режиму; юридичний, котрий робить акцент на формальні норми і правила здійснення влади інститутами держави, і соціологічний. Останній спирається на аналіз тих засобів, за допомогою яких здійснюється реальна публічна влада і котрі тією чи іншою мірою обумовлені соціально-культурними традиціями, системою розподілу праці, характером комунікацій і т. ін. Другий підхід являє собою більш адекватний засіб відображення політичного режиму. Він дозволяє в ролі агентів влади розглядати не тільки уряд і офіційні структури, але і всі соціальні сили, що реально впливають на прийняття і здійснення рішень. При характеристиці правління, з використанням такого Підходу, поряд з діяльністю уряду і офіційних структур може розглядатися і діяльність опозиції, а також інших, в тому числі анти системних, компонентів політики. Політичний режим залежить від співвідношення політичних сил у суспільному організмі, особистості загальнонаціонального лідера й особливостей правлячої еліти; історичних і соціокультурних традицій, політичної культури населення. Політичний режим формується спонтанно, внаслідок загальних зусиль багатьох суб’єктів політичного процесу й не може бути встановлений конституціями або іншими законами. Можна стверджувати, що політичний режим охоплює все суспільство, оскільки владні відносини пронизують всі його сфери. А політичний режим задає тон усім владним відносинам, визначає долю державної участі в них. Політичний режим позначає політичний елемент в економіці, соціальній сфері, культурі, міжнаціональних відносинах, особистій і груповій психології громадян, їх свідомості. Існує багато класифікацій політичних режимів. Кожна із класифікацій є умовною, оскільки «чистих» політичних режимів у політичній практиці не існує. Залежно від особливостей набору методів і засобів державного володарювання розрізняють два полярних режими: демократичний і антидемократичний. Саме до безлічі цих різновидів можна звести все різноманіття політичних режимів. Крім того, антидемократичні режими ділять, зазвичай, на тоталітарні й авторитарні. 26. Типи політичних режимів, їх риси. Поняття "політичний режим" можна визначити як систему способів і методів управління певним державно організованим суспільством або як систему способів і методів взаємодії суспільства та органів політичної влади. Найпоширенішою є класифікація, відповідно до якої всі режими поділяються на: • тоталітарні; • авторитарні; • демократичні. Тоталітаризм (лат. totalis — увесь, повний) — спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопним контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов´язковою ідеологією. Влада контролює всі сфери життєдіяльності суспільства: економіку, культуру, релігію, приватне життя громадян, включаючи мотиви їхніх учинків. У суспільстві зникає грань між політичним і неполітичним життям, усе стає політикою. оталітарний політичний режим має такі ознаки: 1) жорсткий контроль політичної влади над усіма сферами життя суспільства в цілому і кожної особи зокрема, перетворення людини на додаток до механізмів влади; 2) відсутність легальної опозиції; 3) наявність обов'язкової для всіх офіційної ідеології; 4) нетерпимість до політичного інакомислення; 5) примітивізація політичної культури, всієї сфери гума нітарних знань. Формування влади відбувається бюрократичним способом, закритими від суспільства каналами. Влада оточена "ореолом таємниці" і недоступна для контролю з боку суспільства, немає механізму її наступності. Суспільство повністю відчужене від влади, але не усвідомлює цього. У політичній свідомості формується уявлення про "злиття суспільства з владою".Лідер спирається на партію або групу. Його погляди через інститут офіційної ідеології поширюються на все суспільство. Лідер завжди харизматичний, на нього поширюється відчуття злиття з народом. Авторитарний режим (від лат. autoritas – влада, вплив) характеризується режимом особистої влади, диктаторськими методами правління. За авторитаризму в суспільстві можуть існувати інститути, притаманні демократії, але основними ознаками, що відрізняють авторитаризм від демократії, є перевага в діяльності державних органів методу адміністрування (за авторитаризму рідко застосовується компроміс із найважливіших політичних проблем); концентрація влади в руках одного чи декількох державних органів; здійснення органами виконавчої влади нормотворчих функцій; звуження сфери гласності та виборності державних органів. Загальна риса всіх авторитарних держав — сильна виконавча влада. Контроль і насильство не мають загального характеру. Контроль влади поширюється на сферу політики і частково ідеології, однак уже є сфери, не контрольовані владою: економіка (іноді частково), релігія, культура, приватне життя громадян. Як і за тоталітарного режиму, суспільство відчужене від влади. Однак воно усвідомлює і фактори насильства влади, і своє відчуження від неї. Авторитарний режим найчастіше спирається на армію, яка може втручатися в політичний процес, щоб покінчити з тривалою політичною або соціально-економічною кризою в суспільстві. За авторитаризму можлива прихована боротьба за владу конкуруючих кланів. Часто цьому режиму вдається поєднувати економічне процвітання з політичною стабільністю. Демократичний режим ( від грець. ”demos” - народ і „cratos” - влада ) - народовладдя - одна з основних форм правління. Характеризується визнанням народу вищим джерелом влади, вибірністю основних органів держави, рівноправністю громадян і, насамперед, рівністю їх виборчих прав, підпорядкуванням меншості більшості при прийнятті рішень, соціальною і політичною свободою. Спирається на принцип розподілу влади і взаємних противаг законодавчої, виконавчої, судової влади і являється їх продуктом. Демократичний режим реалізується через дві форми демократії: представницьку і безпосередню. Представницька форма - основна форма здійснення державної влади, коли через конкретних осіб і виборні органи громадяни здійснюють своє конституційне право брати участь у політичному житті суспільства. Система таких органів є народне представництво. Безпосередня форма демократії допускає пряме волевиявлення народу при виробленні і прийнятті державних рішень. Це - різного роду референдуми, опитування, народні збори, мітинги, демонстрації тощо. Основний принцип: „дозволено все, що не заборонено законом”. Найважливішими ознаками демократії є: 1. Юридичне визнання верховної влади народу. 2. Періодична виборність основних органів влади. 3. Загальне виборче право, що гарантує кожному громадянину брати участь у формуванні представницьких інститутів влади. 4. Рівність прав громадян на участь в управлінні державою, тобто кожний громадянин, має право не тільки обирати, але і бути вибраним на будь-яку виборну посаду. 5. Ухвалення рішення по більшості поданих голосів і підкорення меншини більшості. 6. Контроль представницьких органів за діяльністю виконавської влади. 7. Підзвітність виборних органів своїм виборцям. Залежно від того, як, яким чином народ здійснює право на владу можна виділити три основні способи реалізації демократії. 1. Пряма демократія - весь народ (має право голосу) безпосередньо ухвалює рішення і стежить за їх виконанням. Така форма демократії найхарактернішої є для ранніх форм демократії, наприклад, для родової общини. Пряма демократія існувала і в античні часи в Афінах. Так головним інститутом влади був Народний збір, який ухвалював рішення і нерідко міг організовувати їх негайне виконання. Подібного роду демократія існувала і в Стародавньому Римі, в середньовічному Новгороді, у Флоренції і у ряді інших міст-республік. 2. Плебісцитарна демократія - народ ухвалює рішення лише в певних випадках, наприклад, під час референдуму з якогось питання. 3. Представницька демократія - народ обирає своїх представників, і вони від його імені управляють державою або якимсь органом влади. Представницька демократія є найпоширенішою формою народовладдя. Недоліки представницької демократії полягають в тому, що народні обранці, отримавши владні повноваження, не завжди виконують волю тих, кого вони представляють. 27.Політичний режим демократії, його риси, властивості та ознаки. Демокра́тія — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано через обраних представників (представницька демократія). Найважливішими ознаками демократії є: 1. Юридичне визнання верховної влади народу. 2. Періодична виборність основних органів влади. 3. Загальне виборче право, що гарантує кожному громадянину брати участь у формуванні представницьких інститутів влади. 4. Рівність прав громадян на участь в управлінні державою, тобто кожний громадянин, має право не тільки обирати, але і бути вибраним на будь-яку виборну посаду. 5. Ухвалення рішення по більшості поданих голосів і підкорення меншини більшості. 6. Контроль представницьких органів за діяльністю виконавської влади. 7. Підзвітність виборних органів своїм виборцям. Основні різновиди демократичних режимів Розрізняють такі основні різновиди демократичних режимів Ліберальні демократії виходять з пріоритету прав особистості над правами держави. ліберальні демократії прагнуть створювати механізми, що дозволяють забезпечувати права індивіда за рахунок обмеження влади більшості. Сфера діяльності держави тут зводитися, головним чином, до охорони громадського порядку, забезпечення безпеки та юридичний захист прав громадян. Важливе значення при такій формі демократії надається поділу влади, вдосконалення механізмів їх взаємного стримування та урівноваження з метою запобігання зловживань владою, створення умов для прояву автономії особистості. Плюралістичні демократії, які характерні для більшості західноєвропейських країн, виходять з того, що головними суб'єктами політики є не індивіди і не народ, а різні групи людей.У плюралістичних демократіях основну увагу приділяється створенню такого механізму політичної взаємодії, який забезпечував би можливість усім громадянам відкрито висловлювати і відстоювати свої інтереси. Домінуюча роль в цьому механізмі відводиться незалежним групам політичного впливу. Тут діє безліч угрупувань - партій, громадських об'єднань і рухів, - прагнуть брати участь в реалізації влади чи впливати на діяльність правлячої групи. Важливе значення надається також забезпечення балансу інтересів різних соціальних груп, створення противаг узурпації влади найбільш могутніми громадськими групами або більшістю громадян. Колективістські демократії, відомі також під назвою Народні демократії, навпаки, виходять з того, що саме народ як цілість, а не окремі індивіди або групи людей володіє неподільним і невідчужуване правом встановлювати закони й визначати діяльність уряду. Колективістські демократії, так чи інакше, визнають пріоритет народу або ототожнюється з ним великого соціального суб'єкта у вираженні загальної волі і здійсненні влади. Представницькі демократії навпаки, виходять з того, що воля народу може виражатися не тільки безпосередньо ним самим під час голосувань, але і його представниками в органах влади. При такому підході демократія розуміється як компетентне й відповідальне перед народом представницьке управління. Участь громадян у прийнятті політичних рішень при цьому в цілому не відкидається, але воно обмежується дуже вузьким колом питань. Відносини між народом і його представниками будуються на основі довіри і контролю у формі періодично проведених виборів, 28. Форми демократії в демократичному режимі, основні вимоги та властивості Залежно від форм участі народу у здійсненні влади виділяють пряму і представницьку демократію. 1. Пряма демократія. У прямій демократії між волею народу і її втіленням у рішення немає опосередкованих ланок: народ сам бере участь в обговоренні і прийнятті рішень. Поширення подібної практики обмежується територіальним фактором і залежить від того, наскільки децентралізований процес прийняття рішень. Іншою формою прямої демократії є сам процес виборів, в ході яких здійснюється волевиявлення народу стосовно своїх представників в органи державної влади. Законодавство багатьох країн передбачає: безпосередні форми участі громадян у законодавстві - референдум і ініціативні рухи. Референдум, який інколи називається плебісцитом, є прямим голосуванням народу з найважливіших державних питань. Розрізняють два види референдумів. Одні з них є своєрідним опитуванням, за результатами якого закони не приймаються, але влада повинна враховувати його результати. Ініціатива - це процедура, засобом якої громадяни пропонують обговорити яке-небудь питання, безпосередньо на референдумі, або законодавчими органами. Ініціатива реалізується через збір певної кількості підписів громадян на підтримку проведення референдуму. До інших форм демократичної участі, які дозволяють громадянам впливати на владу, можна віднести демонстрації, мітинги, звернення до владних структур всіх рівнів і до ЗМІ. |