Політологія екзамен. 1. Предмет і обєкт політології, її структура
 Скачать 225.51 Kb.
|
|
Можна виділити дві основні різновиди установчої влади (за джерелом і суб'єкту): 1. Установчу владу соціальних спільнот. Вона випливає з природного права соціального суб'єкта на самоорганізацію. 2. Установчу владу органів державної влади та посадових осіб, що випливає з цілей, завдань і функцій, здійснюваних ними. Така різновид установчої влади носить похідний характер, встановлюється позитивним законом, є реалізацією закріпленого за даними органом або посадовою особою спеціального правочину. Ці різновиди установчої влади мають власний зміст, форми здійснення, відрізняються один від одного складом суб'єктів. Звичайно, вони не вичерпують всі різноманіття установчої влади. В основу її класифікації можуть бути покладені й інші критерії. Однак важливо показати складний характер установчої влади, необхідно збалансувати її різновиди позмістом, формами (способам) здійснення, враховуючи при цьому, що вона одночасно є один з елементів системи поділу державної влади. Система установчої влади представляє собою внутрішню єдність її історично розвивалися різновидів, збалансоване за їх цілям, завданням, функціям, предметів відання та повноважень. Системність установчої влади, що спирається на соціальний склад суспільства, - найважливіший показник ступеня розвиненості властеотношеній в суспільстві і державі, рівня реального здійснення народовладдя, що представляє собою, відповідно до діючої Конституції Росії, одну з основ її конституційного ладу. Складовими елементами системи державної влади є: законодавча влада, влада глави держави, виконавча (урядова), судова і контрольна влади. На відміну від установчої влади їх суб'єкти (органи державної влади) є засновує, але здійснювана ними владу щодо самостійна. Як уже зазначалося, кожна з влади являє собою дуже складне утворення і її повноцінне визначення не може зводитися до основного результату її здійснення. Так, суб'єкт законодавчої влади - парламент як орган держави, як правило, має досить складну структуру: складається з палат, комітетів, комісій, фракцій і т.п., в процесі взаємодії яких реалізуються складні технології законотворчої роботи. Крім того, в цій роботі бере участь глава держави, який має право вето і підпису законів, без якої вони не можуть вступити в дію, а також уряд і інші позапарламентські суб'єкти законодавчої ініціативи. Таким чином, законодавча влада - цескладний комплекс суб'єктів та видів діяльності щодо створення правового фундаменту (законів, що виражають право) нормативного регулювання суспільних відносин і фактично не обмежується діяльністю лише самого законодавчого органу. Основний суб'єкт виконавчої влади - уряд і підпорядковані йому органи - покликані виконувати закони,проводити їх вимоги в реальне життя. Разом з тим виконавча влада сама активно займається підзаконним нормотворчістю, досить часто виступає суб'єктом делегованого законодавства, здійснюваного за згодою або за прямим дорученням органів державної влади, є суб'єктом законодавчої ініціативи. Виконавча влада представляє собою складне комплексне освіта як за складом суб'єктів, їх взаємовідносин, так і за технологіями її здійснення. У Російській Федерації систему виконавчої влади складають федеральні органи та органи виконавчої влади суб'ектовРФ, між якими складаються, поряд з конституційними відносинами, договірні відносини з приводу розмежування предметів ведення і повноважень між названими двома рівнями організації та здійснення виконавчої влади. Судова влада представлена Конституційним Судом РФ, Верховним Судом РФ, Вищим Арбітражним Судом РФ, а також судами, що діють в суб'єктах Російської Федерації, спеціальними судами. ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ: – вироблення стратегії управління державою; – розробка та прийняття докладних рішень з основних напрямків розвитку держави; – оперативне управління та регулювання суспільними процесами; – контроль за найважливішими параметрами стабільності та спрямованості розвитку суспільства. 18. Організація та управління державною владою, їх принципи і механізми. Головними функціями будьякої держави є ті, що спрямовані на реалізацію публічної влади в суспільстві, здійснення від імені держави управлінської діяльності, і тому основним інститутом, що уособлює та представляє державу, є державний апарат. Він поклика¬ний виконувати функції держави щодо практичного здійснення дер¬жавної влади і управління суспільством, і є важливим складовим елементом держави. Апарат держави — це система державних органів, уповно¬важених здійснювати державну владу та управління по виконан¬ню завдань і функцій держави. Апарат держави характеризується наступними ознаками: створюються і функціонують на основі єдиних принципів ор¬ганізації та функціонування; наділені спеціальними державновладними повноваженнями; поділені на відокремлені ланки та підрозділи відповідно до принципу розподілу державної влади на законодавчу, вико¬навчу та судову; наявність у державному апараті державних службовців, які на професійній основі здійснюють свої повноваження від імені держави; наділені матеріальнотехнічними та організаційними засобами, що забезпечують реалізацію їх повноважень; наявність нормативно закріпленої структури та законодавчо визначених повноважень (компетенції); функціонування державних органів здійснюється у межах і в порядку, встановлених чинним законодавством, тобто в пев¬них правових формах. Єдність системи державних органів забезпечується за допомо¬гою системи принципів. Саме вони забезпечують основу організації та функціонування державного апарату, мають динамічний характер, створюються чи змінюються відповідно до потреб суспільного розви¬тку та етапу функціонування держави і, як правило, закріплюються конституційно. До основних принципів організації та діяльності державного апарату слід віднести: 1) демократизм. Цей принцип передбачає широке залучення населення до активної участі у формуванні та організації діяльності державного апарату, створення рівних умов участі громадян в управ¬лінні державою з урахуванням особистих якостей кожного; 2) гуманізм (пріоритет прав і свобод людини). Цей принцип передбачає конституційне закріплення прав і свобод людини, яка є найвищою цінністю суспільства та держави. Визначення у діяльності державних структур верховенства інтересів, прав і свобод людини. Закріплення засобів відповідальності владних структур держави та їх посадових осіб за порушення конституційно закріплених прав і свобод людини і громадянина; 3) законність. Цей принцип передбачає функціонування лише тих владних державних органів, які передбачені конституцією і у ме¬жах, визначених чинним законодавством. їх діяльність спрямована на виконання конституції, законів та єдиним застосуванням нормативноправових актів на всій території держави; 4) єдність і розподіл влади. Цей принцип зумовлює належність державної влади народу та передбачає її розподіл на законодавчу, ви¬конавчу та судову. Поділ влади має глибокий демократичний зміст, оскільки він спрямований, згідно з концепцією Ш. Монтеск'є, на не¬допущення концентрації державної влади в руках однієї людини, ор¬гану або класу, пов'язаного з цим можливого свавілля, а також на за¬безпечення політичної свободи людини і громадянина. Тобто без розподілу влади демократії бути не може. Концепція розподілу влади законодавчо закріплена у ст. 6 Кон¬ституції України. Органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Кабінет Міністрів України розглядається як вищий орган у системі органів виконавчої влади, до яких входять також центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації. Правосуддя, згідно з нормами Консти¬туції, може здійснюватися виключно судами. Реальність вказаного принципу забезпечується наявністю меха¬нізму стримувань і противаг, який протидіє сваволі, беззаконню з боку органів державного апарату, і тим самим створює певну конкуренцію між владними структурами. Так, органи законодавчої влади стриму¬ють виконавчу владу, оскільки остання не може виходити за межи прийнятих парламентом законів. Парламент формує або бере участь у формуванні вищого органу виконавчої влади — уряду, здійснює пар¬ламентський контроль за його діяльністю щодо виконання ним зако¬нів. У свою чергу вищі органи у системі виконавчої влади наділяють¬ся правом законодавчої ініціативи. За парламентськопрезидентської форми правління президент, за наявності певних, передбачених Конституцією України умов має право розпустити парламент і, навпаки, парламент теж за відповідних умов — усунути президента з посади у порядку імпічменту. Органи судової влади захищають права і свободи людини і гро¬мадянина від будьякого свавілля з боку державних органів. Окрім того, Конституційний Суд України може стримувати як законодавчу так і виконавчу владу шляхом визнання законів, прийнятих парламен¬том, і нормативноправових актів вищих органів виконавчої влади не¬конституційними у разі, якщо вони не відповідають нормам Консти-туції України; 5) верховенство права. Цей принцип передбачає його консти¬туційне закріплення та виражається у праві кожного громадянина оскаржити у судовому порядку будьяке рішення державних органів, відшкодуванні шкоди, заподіяної їм незаконними діями посадових осіб; 6) професіоналізм. Цей принцип визначає необхідність реаліза¬ції владних повноважень на професійній основі, наявність комплексу спеціальних знань суб'єктів владних відносин та можливість їх опти¬мального застосування для досягнення поставленої мети. У державних органах створюються сприятливі умови для добору і розстановки високопрофесійних службовців. Від того, якими засобами (анкетування, співбесіда, тестування, екзаменування) і відповідні до яких критеріїв здійснюється добір претендентів на посаду, залежить ефективність діяльності державного апарату. До принципів організації і діяльності державного апарату також відносять: ієрархічність; поєднання виборності і призначуваності; змінюваність; поєднання колегіальності та єдиноначальності; гласність і урахування громадської думки; рівний доступ громадян до державної служби тощо. Наявність та взаємодія зазначених принципів зумовлює і забез¬печує функціонування апарату держави як взаємопов'язаної системи органів, які забезпечують ефективне виконання владних повноважень. Поняття механізму держави розкривається через характерні риси чи якості, що дають змогу відокремити його від недержавних структур у політичній системі суспільства . По-перше, механізм держави — це система органів державної влади, заснована на єдності принципів його організації і діяльності, закріплених у конституції держави. По-друге, механізм держави характеризується складною структурою, що відображає певне місце, яке посідають у ній різні органи державної влади, їх співвідношення та взаємозв’язки. При цьому необхідно враховувати, який системовизначальний чинник структури державного механізму в відповідних історичних умовах даної держави закріплений в її конституції. Так, у ст. 6 Конституції України закріплений принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Також визначено, що Президент України є главою держави, Верховна Рада України — єдиний законодавчий орган, Кабінет Міністрів України — вищий орган виконавчої влади. По-третє, між державним механізмом і функціями держави існує тісний зв’язок. Функції сучасної держави здійснюються, одержують своє реальне втілення за допомогою державного механізму як сукупності органів державної влади та їх придатків. Разом із тим, від функцій держави залежить структура державного механізму, вони безпосередньо впливають на виникнення, розвиток і зміст діяльності тих чи інших органів держави. По-четверте, механізм держави для забезпечення покладених на нього завдань управління справами суспільства, впливу на складні соціально-економічні процеси і сфери, виконання пов’язаних з цим державних функцій має необхідні матеріальні засоби, так звані «матеріальні придатки», на які спираються у своїй діяльності окремі органи державної влади та органи місцевого самоврядування і без яких не може обходитись жодна держава. Особливість цих придатків у тому, що вони виділяються в механізмі держави не як самостійні частини (елементи), тобто не як органи державної влади, а саме як «матеріальні придатки» останніх. До них належать різні матеріальні цінності, бюджетні кошти, майно, споруди, підсобні приміщення, а також підприємства, установи, організації, що необхідні для функціонування органів державної влади. До розглянутих матеріальних засобів, «матеріальних придатків» механізму держави, не входять партії, профспілки та інші громадські об’єднання. Їх не слід змішувати. Останні співвідносяться з державним механізмом як складові елементи єдиної для даного суспільства політичної системи. Узагальнення наведених ознак дозволяє дійти такого висновку: механізм сучасної держави — це просякнута єдиними, законодавчо закріпленими принципами, заснована на розподілі влади і наявності необхідних матеріальних придатків система органів державної влади та місцевого самоврядування, яка здійснює завдання і функції держави або забезпечує їх здійснення. 19. Політичний процес, його зміст та структура. У соціально-політичній літературі поняття "політичний процес" характеризується як складне за змістом і структурою. Особливість функціонального використання його пов´язана насамперед з потребою розглядати політичну сферу суспільства як динамічну систему політичних явищ і процесів, складних політичних відносин, що формуються внаслідок різноманітної політичної діяльності суб´єктів політики і спрямовані на реалізацію їхніх політичних інтересів. Отже, зміст політичного процесу становить сукупність дій суб´єктів політики щодо реалізації їхніх політичних інтересів, і насамперед інтересів, пов´язаних із домаганням, використанням і утриманням влади. У складній структурі політичного процесу переплітаються і тісно взаємодіють об´єктивні і суб´єктивні чинники. Так, політична діяльність як активний вияв політичних орієнтацій людини, окремих соціальних груп, класів, націй чи інших суб´єктів політичного життя зумовлюється їхніми політичними інтересами, а політичні інтереси, у свою чергу, є виявом їхніх певних матеріальних і духовних потреб. Політичний процес утілює в собі взаємодію соціальних і політичних структур і зв´язків, що репрезентує взаємовідносини суб´єктів політики стосовно держави, інших політичних інститутів і політичної системи суспільства в цілому. З огляду на ці чинники в деяких виданнях політичний процес розглядається як сукупна діяльність соціальних суб´єктів, завдяки якій відбувається формування, перетворення і функціонування політичної системи. Цю характеристику політичного процесу з деякими доповненнями та уточненнями прийняли автори кількох навчальних видань. Професор В. Ю. Шпак, наприклад, акцентує увагу на тому, що "політичний процес є сукупністю видів діяльності людей, гарантованих законом і включених у динаміку практично-політичних відносин, які охоплюють усі стадії розвитку і функціонування політичної системи". Інші автори, підтримуючи цей підхід, розглядають політичний процес як сукупність дій інституційних і неінституційних суб´єктів щодо здійснювання своїх специфічних функцій (дисфункцій) у сфері влади, які ведуть врешті-решт до розвитку чи падіння політичної системи суспільства. Ці характеристики важливі для розуміння сутності політичного процесу, його змісту і основних суб´єктів. У політичному житті, особливо в тих країнах, де відбуваються складні трансформаційні процеси, спостерігаємо значний вплив діяльності громадян, яка не гарантована законом і лише з часом може визнаватися легітимною. А тому доцільно до змісту політичного процесу віднести всі різноманітні види політичної діяльності громадян. Однією з найважливіших ознак політичного процесу є його динамічний, рухливий стан і складна система детермінації внаслідок складної мотивації діяльності значної кількості суб´єктів політики, розбіжності їхніх політичних інтересів та орієнтацій. Зміст політичного процесу визначається багатьма чинниками, які характеризують рівень розвитку соціальних і економічних відносин, стан духовно-ідеологічної сфери суспільства і тих концептуальних моделей, які зосереджують у собі загальні уявлення про світові процеси, про тенденції розвитку громадської думки і пріоритет у ній певних політичних цінностей тощо. Як складна і багатогранна діяльність суб´єктів політики щодо реалізації політичних інтересів, цінностей і базових матеріальних та духовних потреб за допомогою використання влади політичний процес втілюється у формуванні, розвитку та еволюції політичної системи суспільства. Формування політичної системи суспільства чи її кардинальні зміни можна розглядати як визначні віхи в перебігу політичного процесу, оскільки вони стають можливими внаслідок складних компромісних дій суб´єктів політики чи внаслідок реальної переваги в політичному житті певної політичної сили (блоку політичних сил). Об´єктами і формами реалізації дій учасників політичного процесу можуть бути: утворення державних органів шляхом виборів їх; створення масових організацій шляхом волевиявлення громадян, об´єднаних у суспільні організації; вироблення політико-правових норм шляхом врегулювання процесу підготовки і прийняття законів, безпосереднього вияву волі громадян (референдуми, з´їзди, збори тощо); організація системи управління основними сферами державного і суспільного життя тощо. Усі ці заходи спрямовуються на визначення принципів організаційних структур, повноважень і взаємовідносин ланок управління. Крім цього, низку заходів спрямовано власне на процеси політичного розвитку, до яких належать: зміцнення соціальних основ розвитку суспільства; розвиток національних відносин; врахування інтересів національних груп і меншин; залучення громадян до управління державними і суспільними справами; вироблення довіри і підтримки політичним курсам партій, політичним інститутам; формування політичної свідомості громадян; зміцнення влади політичних інститутів; забезпечення дотримання законності та інших демократичних норм; проведення міжнародної політики. |