украинский. 1. Предмет і структура курсу Українська мова за професійним спрямуванням Зв'язок з правовими дисциплінами
 Скачать 1.09 Mb.
|
Прикметник як частина мовиПрикметником називається частина мови, що виражає ознаку предмета і відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє? Наприклад: сміливий, щаслива, зелене, сестрин, батькова, братове. Прикметники виражають: а) ознаки кольору (білий, бузковий); б) розміру (широкий, малий); в) віку (старий, юний); г) смаку (солоний, кислий); д) запаху (запашний, п'янкий); е) матеріалу (металевий, кришталевий); є) якості (твердий, гнучкий); ж) приналежності (тещин, сватів); з) зовнішні прикмети (гарний, смаглявий); и) внутрішні властивості (добрий, милосердний); і) ознаки за відношенням до місця (сільський, обласний); ї) простору (далекий близький); й) часу (вечірній, завтрашній) тощо. Ознаку предмета прикметник може виражати безпосередньо (ніжний голос, тепла хвиля, широке поле) або через відношення до інших предметів (полотняна скатертина - скатертина з полотна, бабусина казка - казка бабусі). Морфологічні ознакиПрикметник змінюється за родами, числами і відмінками, і ці його форми залежать від форм іменника, з яким прикметник узгоджується: струнк-ий юнак-0 - струнк-ого юнак-а, струнк-ої топол-і, струнк-і дівчат-а - струнк-их дівчат-0. Рід, число, відмінок і група відмінювання прикметника є його морфологічними ознаками. Синтаксична рольУ реченні прикметник виконує синтаксичну роль: 1) узгодженого означення : Тоненький струмок диму поволі піднявся над сторожкою, понад віттям дерев та й послався над ними прозорою хмаркою. Дубовий Нестор дивиться крізь пальці на білі вальси радісних беріз; 2) іменної частини складеного присудка: Яка важка у вічності хода.І все ждало. Тиша стояла якась неспокійна.Світле безмежжя здавалось крихким. 75.Нормативність уживання граматичних форм числівника, написання цифрових даних у ділових документах Здебільшого в ділових паперах не обходяться без цифрових даних, назв, що потребують особливого оформлення. Так, однозначні числа, що не мають посилань на одиниці вимірювання, у ділових паперах записують словами. Наприклад: Механікам цеху виготовити не більше двадцяти верстатів. Коли ж число супроводжується найменуванням одиниць вимірювання, його пишуть цифрами. Наприклад: До магазину терміново привезли 150 центнерів картоплі, 40 центнерів яблук. Складні чи складені числівники записують цифрами Наприклад: На історичний факультет прийнято 156 студентів. Порядкові числівники вводять у документи з відповідним відмінковим закінченням. Наприклад: На колгоспних ланах працюватимуть студенти перших курсів. Складні слова, де перша частина позначається цифрою, можуть бути написані так: 50-процентний і 50%, 100-кілометровий і 100-км. Щодо вживання займенників, то всі документи пишуть від першої особи множини, хоча сам займенник ми пропускають. Наприклад: Повідомляємо...; Просимо...; Надсилаємо... Якщо цей займенник потребує форми давального відмінка, його також не вживають. Наприклад: Повідомляємо, що одержані машини працюють нормально. У деяких документах з метою пом'якшення категоричності вимоги вводять займенник вам. Наприклад: Прошу Вас підготувати лекцію й прочитати її 12 жовтня 1998 року. Найпоширенішою частиною мови в ділових паперах є дієслово теперішнього часу першої чи третьої особи множини. Наприклад: Нагадуємо...; Запевняємо...; Повідомляємо... або Редакція звертається; Деканат просить. Недоконаний вид виражають складеними формами. Наприклад: Заняття будуть розпочинатися о 8 годині 40 хвилин. Доконаний вид частіше використовують з префіксами. Наприклад: Негайно розглянути пропозицію. Прошу завізувати цей документ. Наказовий спосіб у ділових паперах передають здебільшого з допомогою інфінітивної форми чи інших лексичних засобів. Інфінітив використовують для вираження більш категоричних ви В українській мові кількісні числівники відмінюють за відмінками. Числівник один відмінюють за родами, наприклад: один протокол, одне підприємство, одна довідка. Числівник два також має граматичне значення роду: два при зв'язку з іменниками чоловічого й середнього роду (два міста, два управління), дві у поєднанні з іменниками жіночого роду (дві установи, дві фабрики). Це значення роду виражають лише у формах називного й знахідного відмінків. Значення роду також мають числівники іншомовного походження, наприклад: нуль градусів, тисяча висловлювань. Мільйон гектарів, мільярд кілометрів, мільйон кілограмів. У реченні такі числівники можуть виступати зі своїм давнім іменниковим значенням, і тоді вони мають форму множини на відміну від числівників, які множини не мають. Наприклад: тисяча демонстрантів вийшло на площу, мільйон трудящих живе в цьому мікрорайоні. В усному мовленні числівник один може опускатися при іменнику (карбованець, літр, кілограм, метр), наприклад: не вистачає карбованця, купили кілограм цукру, зекономили тонну пального. При числівниках два (дві), три, чотири називного та знахідного відмінків у назвах неживих предметів вживають іменники у формі називного відмінка множини, хоча наголос зберігається такий, як в однині. Наприклад: дві статті, три зошити, чотири документи. Числівники п'ять, шість і т. д. у формах називного й знахідного відмінків керують іменниковою формою родового відмінка множини, наприклад: п'ять заяв, шість протоколів, двадцять доручень, двадцять п'ять угод. Кількісні числівники узгоджуют ься з іменниками у непрямих відмінках, наприклад: до двох місяців, трьома термінами, чотирма способами, у п'яти районах, на семи поверхах, у п'ятнадцяти школах. Числівники сорок, дев'яносто, сто у непрямих відмінках мають закінчення^-а, наприклад: сорока вагонів, дев'яноста карбованців, ста процентів. У числівниках від двохсот до дев'ятисот відмінюються обидві частини, наприклад: двохсот метрів, двомстам робітникам, двомастами підприємствами, на двохстах заводах. У складених числівниках відмінюються всі слова, наприклад: двохсот двадцяти, тисячі п 'ятистам, тисячею сьомастами. При складених числівниках, що закінчуються на один, одна, одне, іменник ставлять в однині, наприклад: сорок один карбованець, шістдесят одна організація. Якщо іменник стоїть у множині, то числівник один також вживають у множині, наприклад: двадцять одні двері, сто сімдесят одні окуляри. При числівниках, що закінчуються на два, три, чотири, іменники стоять у називному відмінку, наприклад: п'ятдесят два дні, тридцять дві станції, сорок чотири роки, вісімдесят три ящики. Якщо у групі підмета є слова типу більшість, меншість, решта, частина, ряд, група, безліч, багато, мало тощо, присудок вживають у формі однини. Наприклад: більшість організацій прийшла на збори, на столах лежало багато протоколів, переважна більшість справ уже розглянута. Форму множини присудка використовують, якщо підмет або присудок є однорідними членами речення. Наприклад: / вже не один, а безліч фактів підтверджували його правоту. Якщо у складі підмета вживають числівники до десяти, то присудок найчастіше має форму множини. Наприклад: п'ять підприємств виконують свої плани вчасно. Зверніть увагу: а) слова розпорядження, відрядження, виконання, завдання, найменування пишуть з двома н; б) слова ім'я, пред'явити пишуть з апострофом. Коли використовують числівники на позначення великої кількості, а також іменники сто, тисяча, мільйон, мільярд, переважає присудок у формі однини. Наприклад: чотириста двадцять інженерів підвищило свою кваліфікацію. Збірні числівники означають кількість предметів у їх єдності, наприклад: троє підприємств, четверо об'єднань. До складу збірних числівників входять також слова обоє, обидва, обидві. Наприклад: обидва директори, обидві фабрики, обоє завдань. 76.Особливості використання займенників у діловому мовленні Займенник - це самостійна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх. Займенники у мові вживаються для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба узгоджувати з родом і числом іменників, замість яких ці займенники вжито. Правильно вжиті займенники допомагають пов'язати речення в тексті .І. Вживання особових займенників у документах. 1. Займенник я вживається тільки в особових паперах і в деяких видах документів (автобіографії, дорученні, розписці, пояснювальній записці). 2. У розпорядчих документах займенник /я/ обминається. Ці документи розпочинаються дієсловами у першій особі однини (Пропоную... Наказую...). 3. Займенник /я/ в офіційно-діловому, науковому та публіцистичному стилі замінюється авторським /ми/, а також, коли є потреба пом'якшити категоричність висловленого (..ми дійшли таких висновків). 4. Займенники третьої особи (він, вона воно, вони) в орудному відмінку мають /н/ і вживаються без прийменника: задоволений ними, керувати нею. 5. Після прийменників, що вимагають давального відмінка (завдяки, всупереч, наперекір, назустріч, вслід, на противагу), займенники вживаються без /н/: завдяки їм, назустріч їй, всупереч йому). 6. Займенники він, воно у місцевому відмінку мають варіант - на ньому (а не на нім). 7. Слід уникати двозначності, що може виникнути при співвіднесеності займенників він, вона, вони з будь-яким із слів: Ми дуже вдячні за можливість ознайомитися з рекламою продукції вашої фірми. Вона (?) справила на нас приємне враження - Ми дуже вдячні за можливість ознайомитися з рекламою виробів (товарів) Вашої фірми. 10. Займенник Ви вживається в усному й писемному мовленні для підкреслення поваги, пошани, ввічливості. У документах пишеться з великої літери (заявах, запрошеннях, службових листах).11. Для показу суворого об'єктивного викладу, категоричної вимоги, займенник Вам опускається: Надсилаємо Вам для ознайомлення - Надсилаємо для ознайомлення. 12. Для пом'якшення категоричності вимоги, використання займенника Ви є доречним: пропоную з'явитися - пропоную Вам з'явитися, прошу уточнити - прошу Вас уточнити. 13. Дійова особа в реченні, виражена особовим займенником, повинна стояти у називному відмінку, а не в орудному: мною запроваджено - я запровадив, нами запропоновано - ми запропонували, ними переказано - вони переказали, вами доведено - ви довели. 14. Не слід використовувати займенники особи в присутності тих, про кого йде мова.II. Присвійні займенники в документах. 1. Присвійні прикметники в родовому і давальному відмінках мають форми: мого, твого, свого, моєму, твоєму, своєму. Форми мойого, твойого, мойому, твойому властиві розмовному стилю. 2. Присвійні займенники в місцевому відмінку мають тільки нормативні форми: на моїм - на моєму; на твоїм - на твоєму, па їхнім - на їхньому, на вашім -на вашому. 3. Для уникнення зайвого паралелізму, у діловому мовленні вживається присвійний займенник їхній, а не їх (від - вони): їх обладнання - їхнє обладнання, надійшли їх пропозиції- надійшли їхні пропозиції, реалізовано їх продукцію -реалізовано їхню продукцію. 4. Не слід зловживати займенником свій, бо він, як правило дублює вже наявне в тексті слово: Петренко І.П. не справився зі своїми обов'язками диспетчера. Він своїми руками відремонтував свою машину - Він власноруч відремонтував особисту машину. 5. Уникати двозначності при використанні присвійного займенника свій: Директор попросив присутніх прокоментувати свої пропозицій - Директор запропонував присутнім прокоментувати їхні пропозиції. III. Вживання означальних, вказівних, питальних, неозначених займенників у ділових паперах. 1. У давальному і місцевому відмінках однини слід використовувати нормативні форми займенників: у чиїм -у чийому, був відсутній якийсь час -був відсутній деякий час, сі продукти - ці продукти, цеї домовленості - цієї домовленості, казна-який звіт - невідомо який звіт, котрогось із присутніх - декого з присутніх, тая нарада - та нарада, абичим завершили - невідомо чим завершили, тії розробки - тієї розробки. Перші приклади є розмовними, діалектними. 2. Правильно використовувати близькі, але не тотожні за значенням займенники кожний, всякий, будь-який: Думаю, зможу відповісти на будь-яке (кожне, всяке) запитання. Але: Кожний відповідає за відведену ділянку роботи. Нас влаштовує будь-який квиток. 3. На означення особи перевага надається вживанню займенника який (-а, -і), а на означення предметів, дій, явищ - що: інженера-конструктора, який проживає..., економіста, який працює..., Зарубу Олега Гнатовича, який мешкає..., учасники зборів, які проголосували..., контракт, що був підписаний... 4. Слід дотримуватися варіювання у використанні питальних займенників: Звичайно ухвали складаються із вступної частини, в якій зазначається стан питання, що розглядається, і розпорядчої, яка містить перелік заходів із зазначенням термінів виконання... 5. Двозначність виникає, якщо вказівний займенник це відноситься до двох явищ: Директор звільнив Бойка з обійманої посади і призначив на його місце Остапенка. Це (?) рішення не схвалюють у колективі. Отже, використання чи невикористання займенників змінює тональність ділових текстів, може посилювати або пом'якшувати категоричність наказу, вимоги, прохання, поради тощо. 77.Нормативність уживання граматичних форм дієслова та дієслівних форм. Дієслово в діловому мовленні Дієслово - це повнозначна частина мови, яка означає дію або стан і виражає це значення в граматичних категоріях виду, стану, способу, часу, особи (роду), числа. Дієслово як частина мови має п'ять основних граматичних форм: 1. Інфінітив. 2. Власне дієслово (особово-родові форми). 3. Дієприкметник. 4. Дієприслівник. 5. Предикативні форми на -но (-єно), -то. Інфінітив - це початкова форма дієслова, яка називає дію безвідносно до діючої особи, часу, способу та стану. Формальною ознакою інфінітива є фіналь -ти (-ть), напр.: писати (писать), читати (читать), знати (знать). У системі ділового мовлення вживають, звичайно, неозначену форму дієслова із формантом -ти (паралельна форма на -ть поширена в розмовному та художньому стилях). Маючи дієслівну лексичну семантику, інфінітив функціонує у позиціях двох протиставлених одна одній частин мови - іменника та дієслова. Особливість вживання інфінітива у ролі присудка односкладного чи двоскладного речення полягає в аналітичності: інфінітив виконує роль лексичної частини дієслівного складеного присудка, а допоміжні слова (фазисні, модальні дієслова; модальні прикметники, прислівники) вказують на фази перебігу дій або їх перебування в станах, можливість чи неможливість, доцільність чи недоцільність їхнього здійснення, напр.: Економіка починає працювати стабільно; Працівники готові докласти максимум зусиль для покращення діяльності банку; Треба ліквідувати безробіття. Часто в ролі головного члена речення інфінітив виступає самостійно або в складі стійкого словосполучення, виражаючи модальне значення повинності, напр.: Провести конференцію 5 травня; Ввести в дію з часу прийняття. Форму інфінітива доконаного виду використовують в ухвальній частині ряду документів, зокрема протоколу, наказу, розпорядження тощо, для вираження наказовості, напр.: затвердити на посаді; взяти інформацію до відома: допустити до участі в конкурсі; позбавити пільг; встановити доплату в розмірі...; вважати увалу зборів трудового колективу недійсною; запропонувати ректорові кандидатуру ... для ...; вважати таким, що обраний за конкурсом. Іменну функцію інфінітив реалізує, виконуючи роль означення, додатка, підмета чи присудка двоскладного речення, напр.: Самоповага, впевненість у собі, здатність повірити в свої сили пов 'язані з бажанням досягти мети; Вміння працювати в команді є однією з вимог до банківського працівника; Звітність дає змогу оцінити результати діяльності, прогнозувати напрями підвищення ефективності; У конкурентів завжди є чому повчитися; Головне завдання - всією діяльністю заслужити та виправдати довіру клієнтів. 2. Власне дієслова - це дієвідмінювані, або особово-часові та осо-бово-способові, форми, які є основними і типовими формами дієслова і найповніше подають його граматичні ознаки. 78.Прийменники у професійному мовленні. Прийменник по у діловому мовленні. Прийменник – це службова частина мови, яка уточнює граматичне значення іменника і виражає зв'язки між словами в реченні. Сфера вживання прийменників у діловій мові необмежена. Виражаючи смислові відношення між словами не самостійно, а спільно з відмінковими закінченнями іменника або займенника, прийменник утворює прйменниково-відмінкову конструкцію: занепокоєні з приводу дій, у відповідності до, у залежності від. Часто прийменниково-відмінкові форми синонімічні безприйменниково-відмінковим: занепокоєні діями, відповідно до, залежно від. У діловому мовленні традиційно закріплені значення прийменників для передачі різних відношень: 1) просторових – в(у), на, з, від, над, перед, вздовж, при, до, край, біля, поза, крізь, навпроти: на підприємстві, при фірмі, до керівництва. 2) часових – за, з, у, до, о, об, через, над, під час, після: за звітний період (завесьчас), у звітний період (протягомчасу, заякийзвітують), о восьмій годині, під час перевірки, через тиждень, у зазначений термін; 3) причинових – від, через, з, за, у зв'язку, в силу, з нагоди, завдяки, всупереч, внаслідок: у силу обставин, з нагоди ювілею,через хворобу, за умови, у зв'язку з відсутністю, всупереч розпорядженню. 4) мети – для, на, про, заради, щодо, задля: на випадок, заради успіху, щодо покращення, для місцевих потреб, на місцеві потреби. 5) допустовості – при, всупереч, окрім, незважаючи на, відповідно до: всупереч правил, окрім роботи, незважаючи на попередження, при нагоді. У більшості випадків вибір прийменника визначається традицією: у вихідні дні, на цьому тижні, звертаємося з пропозицією, надсилаємо на адресу. Правила використання прийменників у діловому стилі1. Правильно добирати прийменникові конструкції: враження про виставку – враження від виставки; застерігати про небезпеку – застерігати від небезпеки; вітер п'ять метрів на секунду – вітер п'ять метрів за секунду. 2. При виборі прийменникової чи безприйменникової конструкції, перевага надається безприйменниковій: зрікатися від ідеалів – зрікатися ідеалів, повідомляти по телефону – телефонувати, оплатити за проїзд – оплатити проїзд. 3. У прийменникових конструкціях іменник повинен ставитися в правильному відмінку: всупереч проблем – всупереч проблемам, завдяки опитування – завдяки опитуванню, наперекір рішень – наперекір рішенням. 4. Не слід нагромаджувати в одному контексті однакуові прийменники: На наступному тижні на честь свята на сценах театрів, на відкритих майданчиках, на Центральному стадіоні відбудуться найрізноманітніші концерти, на які ми запрошуємо всіх бажаючих. 5. Пропуск прийменника створює двозначність тексту: лист організації – від організації, до організації. 6. У діловому стилі української мови є ряд особливо часто повторюваних усталених словосполучень дієслівного типу, де заміна приймененників неможлива: витрати на, відрахування на, винагорода за, покладається на, у відповідь на, у відповідності з, відповідно до, у зв'язку з, згідно з, залежно від, виходячи з.
79.Особливості українського правопису Правопис - сукупність загальновизнаних і загальнообов'язкових правил,що встановлюють способи передачі мови на письмі. Правопис охоплюєорфографію та пунктуацію. Як правило, складається історично, відбиваючидавні традиції або нові тенденції в передачі звуків, слів і форм, щовиявляються в кожній писемній мові на різних етапах її розвитку. За офіційною нумерацією редакція 1993 року є четвертим виданням; попередні датовано 1946, 1960 та 1990 роками. Тобто до війни ми офіційного правопису нібито не мали зовсім. Але ж ні: бачимо фотографії титулів дискусійних видань 1918 й 1919 років та офіційних видань 1921, 1926 (проект), 1928, 1929 (коментоване видання Олекси Синявського), 1933 та 1938 років. Просто 1960 року чергове видання оголосили "другим", редакція 1946-го автоматично стала першою, а всі попередні – Отож, чи зможе стати засобом проти нього нова редакція правопису? Перше, що шукаєш, розгорнувши Проект – абетка. Чи повернено знак м’якшення на його логічну останню позицію Передмова дослівно така сама, як передмова до УП-93, крім останніх двох абзаців із даними про те, хто нову редакцію готував. Не змінено навіть фразу "якщо брати до уваги графіку, то український правопис бере свій початок від кінця минулого тисячоліття" . Якщо 1993 року таке твердження датувало початок українського правопису кінцем десятого сторіччя, то року 2003 воно спрямовує читача до нової інтерпретації, поданої в статті проф. Русанівського, де із чотирьох періодів розвитку українського правопису, що їх розглядає проф. Німчук, реальним визнано лише останній, тобто XIX–XX сторіччя. Перший дискусійний пункт – про літеру "и" на початку слова . Пункт про правопис складних слів у Проекті йде точнісінько за УП-93, за винятком кількох загальних зауваг, проте ось доповнення: до прикладів складних слів, що дістають м’якого знака перед о, цілком переписаних з УП-93 (верхньодніпровський, середньовіччя тощо), бачимо одне нове: меншовартісний. Далі знов бачимо цікавинку: у Проекті вилучено заувагу УП-93 про написання перед голосними о та а кількісних числівників із кінцевим приголосним х; Проект її поновлює, та ще й додає і. Отже, маємо писати двобічний, двоповерховий, але двох’ярусний; чотиримісячний, але чотирьохактний. Дивімося далі, ще один надскладний пункт – про родовий відмінок іменників другої відміни (§48). Про суперечливість цього розділу УП-93 говорено вже багато. На жаль, у Проекті нічого нового не бачимо. Знову місяць і тиждень названо мірами часу (п. 1. д), тоді як це проміжки; процент взагалі не є мірою будь-чого. В п. 1. є як приклади "термінів іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини" (і повинні мати закінчення -а) бачимо атом, катод (мабуть, це конкретні предмети) та синус (а це, мабуть, геометрична фігура). Із п. 2. ж дізнаємося, однак, що закінчення -у мають "терміни іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі й ін.". Як частину площі поняттєво відрізнити від геометричної фігури чи її частини і що тут криється за й ін. – це питання, дивимося приклади. Мабуть, частинами площі тут є все, що не є процесами, отже, імпульс та фермент. Ну скільки можна тягти ці нісенітниці із видання до видання? Чому цей пункт треба було відокремлювати від пункту [пункта] 2. є, де вже фігурують назви процесів? До речі, із цього ж п. 2. є дізнаємося, що слово звук має в родовому відмінку закінчення -у, якщо воно не є терміном. Ну що тут робити? Скільки разів пояснювати шановним мовознавцям, що звук є фізичним терміном завжди, його досліджує, зокрема, акустика, тоді як узагальнене поняття звуку фігурує в багатьох розділах фізики. Ця примітка прирікає авторів фізичних і технічних статей на безглузді суперечки з редакторами журналів. Нарешті, подивімося розділ про правопис слів чужомовного походження, найважливіший під кутом зору термінознавства. Як їх тлумачить Проект? З літерою "і" все ясно: її в іншомовні слова не допущено, крім кількох екзотичних транслітерацій. Дозволено, правда, "варіантну вимову" у власних назвах, проте якщо читач уперше бачить власну назву транслітерованою, звідки йому знати, де там в оригіналі "g", а де "h"? Буквосполуку "th" в словах грецького походження маємо передавати "залежно від узвичаєного засвоєння", тобто за приписами УП-33 та пізніших поправок згідно з запозиченням відповідних слів у російській мові. Приклади відомі, нічого нового. Всі суперечності збережено. Отже, §91, п. 3. Читаємо: "Подвоєні приголосні, як правило, зберігаються у власних назвах, а також здебільшого в утворених від них похідних словах". Добре, будемо подвоювати – нема ради. Принаймні, попри як правило та здебільшого, менш-більш чітке формулювання. І можна не порушувати всесвітню традицію й однаково писати терміни та прізвища науковців, що від них ці терміни дістали назву. Далі все так само. Всі суперечності збережено з подиву гідною послідовністю. Маємо матерія, але матеріал. Знову бачимо Дізель – дизель (а як з іншими подібними термінами?). Треба писати Фрейд (Freud), тоді як в усіх українських перекладах цього автора бачимо лише Фройд. Але до чого тут українські переклади й українські традиції. . Проект нічого нового порівняно з УП-93 не містить і жодних проблем не розв’язує. 80. Орфоепічні норми Орфоепічні норми - це норми вимови. Літературній ви-мові притаманні деякі стилістичні особливості. Своєрідність їх залежить від змісту мовлення, його призначення та умов. Є стилі вимови в монолозі і діалозі, у мовленні ораторському й побутовому, поетичному і прозовому. Основні правила української вимови такі: 1. Усі голосні звуки української мови під наголосом вимов-ляються чітко: [ве'ч'ір], [го'лос], [ти'хо]. 2. Повнозвучно і ясно (відповідно до написання) вимовля-ються [а], [у], [і] в різних позиціях: [грама'т^ка], [в'і'с'т'і], [кучугу'ра]. 3. Українській літературній мові не властиве "акання", як і для більшості українських говорів. Наприклад, у словах дорого, болото, молоко звук о в усіх складах однаковий. Під наголосом він тільки довший від ненаголошених, напр.: [до'ро-го], [боло'то], [молоко']. 4. Ненаголошений [е] наближається певною мірою до [и]. Голосний [и] в ненаголошених позиціях має вимову, наближе-ну до [е]: [cеило'], [ве'леитеинь]. 6. Губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф] вимовляються твердо майже в усіх випадках: [го'луб], [степ], [с'ім]. 7. Твердо вимовляються в українській мові і шиплячі приголосні [ж], [ч], [ш], [дж]: [чеика'ти], [шо'стиj], [бджола'], [же'реиб], а в позиції перед [і] вони напівпом'якшуються: [ж'і'нка], [ш'і'с'т'], [ч'і'л'ниj]. 8. Приголосний [р] вимовляється послідовно твердо в кінці складів і слів: [коса'р], [г'ірки'j]; якщо після [р] стоять і, я, ю, є, ь, то [р] вимовляється м'яко: [рґа'сно], [рґідки'j], [трґох]. 9. Два однакових приголосних звуки на межі префікса і кореня або кореня і суфікса вимовляються як один довгий звук: віддячити [в’ідґ:а'чиети], туманний [тума'н:иj]. 10. Українській мові характерне явище уподібнення звуків, яке відбувається у таких групах приголосних: а) [с] + [ш], [з] + [ш] = [ш:], [жш]: принісши [приен’і'ш:и], зшити [сши'ти] - [ш:и'ти], привізши [приев’і'жши]. б) групи [ш] + [сґ], [ж] + [сґ], [ч] + [сґ] змінюються на : [с’:], [з’сґ], [ц’сґ ]: радишся [ра'диесґ:а], зважся [зва'з’сґа]. 11. Буквосполучення ст, нт перед суфіксами -ськ, -ств і перед ц у давальному і місцевому відмінках однини іменників жіночого роду спрощуються у вимові: аспірантський [асп’іра'н’сґкий], студентство [студе'нство], артистці [арти'с’цґі]. Окремо слід зупинитися на звукові [ґ]. В українській мові цей звук вимовляється у невеликій частині звуконаслідуваль-них слів та у запозиченнях з інших мов. Це слова: ґава, ґазда, ґанок, ґвалтівник, ґелґотати, ґедзатися, ґедзь, геґзаметр, ґе-лґати, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт, ґоґоль-моґоль, ґрати (тюрем-ні), ґречний, джиґун, дзиґлик, ґудзик, ґуля, аґрус. Спрощення у групах приголосних Звукосполучення (-ждн-, -здн-, -стн-, -лнц-, -рдц-, -стл-, -сткл- тощо) значно ускладнює вимову, тому такі нагромадження звуків зазнали спрощення. Наприклад: проїзд - проїзний (а не проїздний), потиск - по-тиснути (а не потискнути), щастя - щасливий (а не щастливий), тиждень - тижневий (а не тиждневий), сердечний - серце (а не сердце). Як бачимо, спрощення в українській мові, на відміну від російської, закріплено й орфографічно, адже російською пишеться сердце, проездной тощо. Однак у словах студентство, студентський, шістнадцять під час вимови т випадає, а на письмі спрощення не відбувається. А в словах пестливий, хвастливий, кістлявий, форпостний, контрас-тний, компостний тощо т зберігається як під час вимови, так і на письмі. Українською щасливий пісний скло чесний проїзний совісний радісний Але: туристський президентський парламентський депутатський Чергування голосних Наголошені звуки вимовляються чітко, а отже, у написанні труднощів не викликають, проте ненаголошені голосні е, и, о, у такої виразності в звучанні не мають і, щоб не помилитися під час уживання ш, потрібно змінити слово так, щоб невиразний звук став наголоше-ним: селом - села, перлинка - перли, стилістичний - стилі - стилі'стика, крутобережжя – круто. При словозміні о, е у відкритих складах чергуються з і у закритих: міст - моста (і мосту), стіл - стола (столу), похід - походу, зріст - зрос-ту, сіл - села, ніс - нести, беріг - берегти, але: місток - містка, місточок - місточка, слідець - слідця, вітерець - вітерця (бо зменш. - пестлива форма) тощо, але: дрівця - дровець (і дрівець), слівце - словечко. Чергування при словотворенні: роздоріжжя - дорога, бджільництво -бджола, ремісник - ремесло. О, є не чергуються з і: - коли ці звуки випадні чи вставні: марка - марок, мозок - мозку, садок - садка, гривня - гривень, човен - човна; - між приголосними у корені слова, у звукосполученнях -ер-, -ор-, -ов-: зерно - зерна (і зерен), сорт - сорту, ковдра - ковдри, ловкач - ловкача, але при словотворенні наявні відхилення: прорвати - прірва; - у звукосполученнях -оро-, -ере-, -оло-, -еле-: ворона, воротар; берег, череда, Черемош, черемха;золото, голос; велет, зеленавість, пеленгатор. Але порівняйте: пелена - пелени - пеленонька; солома - соломи - соломка і череда - череди та черідка; дорога - доріг - доріженька; (ВИНЯТКИ: моріг, оберіг, поріг, просторінь, сморід чергування відбувається). - у наголошених словотворчих частках -вод, -воз, -пос, -роб, -ход: екскурсовод, електровоз, виконроб. Але порівняйте: газопровід, тихохід, вивіз, У словотворчій частині -хід завжди виступає -і: захід, винахід, винахід; Чергування е - о після шиплячих, дж та й Е: вживається перед м'якими приголосними й перед складами з е або и: женьшень, щеміти, щеня, кошеня, печеніг, вечеря, жерех; О - перед твердими приголосними та перед складом з а, о, у, и: щовечора, йоржик, йод, бережок, чорнобривці, учорашній, шокува-ти, чотири. Ці правила іноді порушуються під дією аналогії. У словах типу чашечка, ложечка, смужечка після шиплячих пишеться е, бо ч після складів із шиплячими в давнину був м'яким. Чергування у з в, і з й чи та (та й) Для культури мовлення (особливо писемного) велике значення має правильне вживання у - в, і - й, та - та й: у хвилях Дніпра (а не в хвилях Дніпра); в Олега (а не у Олега) тощо. Щоб не помилитись під час добору цих звуків, звукосполучень, запам'ятаймо правила чергування їх. У вживається: У заголовках: «У розкрите вікно сад вечірній заглядає...» (Сос). «У не-ділю рано зілля копала...» (Коб.). «У неділеньку у святую...» (Шевч.). «У чорну хмару зібралася туга моя» (Укр.). «Українські казки» (3 газ.). «У рідному куточку» (Чех.). На початку речення перед приголосним. Порівняйте з реченням, у якому після прийменника слово починається на голосний звук: У ранковому лісі линув солов'їний спів. В Оленки карі очі. Після розділових знаків перед приголосним. В пишеться: Перед голосним - незалежно від позиції та від попередньої літери: Була в осінньому пальті (Гонч. ). В осінньому пальті вже холодно. Сергій був в осінньому пальті. Між голосними: Говорилося в офіцерському клубі традиційне: про чисте новорічне небо, про мир над планетою, про офіцерські зірки, що лягають на мужні плечі. Після голосного звука перед приголосним: квіти в дарунок; яблуня в садку, хата в зелені; небо в зорях; поле в зеленому збіжжі; шукає успіх свій причал і в щирості, щедрості, сумлінності. У з в не чергуються: Перед будь-яким звуком, якщо чергування змінює значення сло-ва. Порівняйте: враження (уявлення) й ураження (пошкодження, травма); уставний (від устав) і вставний, уставний (від вставляти); уряд (держав-ний орган) й уряд та вряд (прислівник). У словах іншомовного походження: вексель, Візантія, ультра, Уельс, узбек, уніфікатор, Урарту, урати, урду, устрій. Якщо слово без в чи без у не вживається: васильки, верба, вдячний, водограй, весілля, вишня, віття, Віта, вітчизна, волошки; Урал, ураган, учень, усвідомлювати, університет, універмаг, Улан-Уде, урок. І пишеться: У заголовках, рубриках, назвах видань та при зіставленні понять: війна і мир; батьки і діти; графіка і орфографія (чи графіка та орфогра-фія); село і люди; брат і сестра; брати і сестри; українська мова і культу-ра мовлення (чи українська мова та культура мовлення). На початку речення перед приголосним: І ніхто-ніхто їх не визво-лить і вже не врятує, і ніхто навіть нічого не знатиме й не почує про них. Ніч. Чорна безмежна ніч (Багр.). Після розділових знаків перед приголосним: Утікають назад і лі-си, і пустелі, і пасма гір, і безліч рік та тьмяних озер (Багр.). Він глянув - і все зрозумів. Дивилася на свого Йванка й гукала: «Іванку, сину, іди-но мерщій - батько кличе!» (Тер.). Ба, яке небо низьке й сіре!.. І Петрові на-раз уявилося все одразу: і колектив, і дитячий будинок, і майстри, і на-чальники дільниць, начальники всіх рангів... Перед словами, що починаються на й, я, є, ю, ї: Жанна глянула на молоді стрункі берези, і її вуста мимохіть проказали: «Як біло й гарно... Ніби сьогодні якесь велике свято!» (З жури.). Між приголосними: Не раз на листі верб, осик і кленів вечірній блиск зорі поволі гас, де над Дінцем задумано-зеленим я плакав од гармонії не. раз (Сос). Й уживається: Після голосного перед приголосним: Хто вміє шанувати батька й матір, той не зрадить свій народ, не зрадить Батьківщину (3 газ.). Між голосними: Отже, віднесення «всього» Т. Шевченка до романтиз-му має свою традицію, і Д. Чижевський нібито ніяких відкрить у цьому випадку не робив. Насправді ж були й відкриття та ще й із згадуваними «натяжками» (Наєн.). І з й не чергуються: 1. Якщо слово без і не вживається: Ігор, інтуїція, ідеал, ізумруд. 2. Коли слово без й не вживається: йоржик, Йорданія, йота, йод. Однак у поетичних творах уживання звуків у чи в, і чи й можна вважати авторським, адже у віршах рима, ритміка особлива. Та (та й) уживаються для увиразнення тексту, уникнення однотипних мовних одиниць, для милозвучності фрази. Сповнений гіркоти, страждання, батько мовчав. Та й що він міг сказа-ти?.. (Тер.). Передачу «Від суботи до суботи» вели Наталя Лотоцька та Олег Комаров. Не наважувався глянути на Людмилу та й Орися ж була тут... (З журн.] 81.Систематизація правил орфографії |