украинский. 1. Предмет і структура курсу Українська мова за професійним спрямуванням Зв'язок з правовими дисциплінами
 Скачать 1.09 Mb.
|
Орфографія (від гр. orthos - прямий, правильний, рівний і grapho - пишу) - це правопис. Орфографія містить кілька розділів, кожен з яких є сукупністю правил, що базуються на певних принципах.Головний розділ орфографії- це розділ про позначення звуків мови буквами. Окремий розділ орфографії складають правила написання слів разом, окремо чи через дефіс, що залежить від змісту та поєднання з іншими словами (нарешті ми з вами зустрілися! - на решті теріторії люди також неодноразово стикалися з цим загадковим явищем). Правопис регламентує вживання великої літери при написанні власних назв (Конотоп, Париж, Всесвіт). Інші розділи орфографії регламентуютьзакономірності переносу частин слів з одного рядка на інший, правопис запозичених слів, правила графічних скорочень слів, особливості вживання апострофа та інші правила передачі усної мови на письмі. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОЇ ОРФОГРАФІЇ Українська орфографія побудована на фонетичному, морфологічному, історичному (традиційному) та дифиренційному принципах:
82. Правопис призвіщ, імен та по-батькові в українській мові Українські прізвища вимовляються і пишуться за правилами вимови та за загальними нормами українського правопису. Наприклад: Литвиненко, Гапоненко, Писаренко Шевченко, Марченко, Муляр, Кравченко, Назар, Удовенко, Пугач, Солов'яненко, Тимошенко, Юрчук. Ряд прізвищ слов'янського походження в українській мові мають деякі особливості: 1) у російських прізвищах ё передається сполученням йо на початку слова та в середині після голосних, а також після твердих приголосних, якщо ё у вимові відповідає сполученню йо. Наприклад: Йотов, Йоржик, Майоров, Водойомов, Мурав-йов, Соловйов, Воробйов; 2) якщо ё означає звук о після м'якого приголосного, то тоді пишеться сполучення ьо. Наприклад: Синьов, Дегтярьов, Пушкарьов, Лавреньов, Треньов; 3) під наголосом після шиплячих ж, ч, ш, щ та ц завжди пишеться о. Наприклад: Чижов, Свящов, Балашов, Лихачов, Лобачов, Кольцов. У ненаголошеній позиції пишеться е. Наприклад: Горячеє, Чебишев, Коришев, Солнцев, Кривенцев, Плющев, Лещев; 4) російська літера е після приголосних передається в українській мові літерою е. Наприклад: Мельник, Вербицький, Ааександров, Демидов, Шевцов, Кобзаревич, Леонов, Мошек, Сапек, Гашек, Луспекаєв, Білевич. Але звук е в російських прізвищах, що відповідає українському і, передається буквою є. Наприклад: Бєлкін, Бєляєв, Сєдіна, Пєшковський, Лєтов, Мєстківський; 5) російська літера и в основах прізвищ на початку слова та після приголосних передається літерою і. Наприклад: Іва-щенко, Івко, Ісаченко, Ісаєв, Іллєнко, Нікітін, Ніколаєв, Фірсова, Бірюков, Лісний, Ліненко. Після шиплячих ж, ч, ш, щ завжди пишеться и. Наприклад: Живков, Жиловенко, Жигалюк, Кочигін, Чигрін, Чирва, Шиша-рова, Шишацький, Щиглов, Щипачов; 6) російська літера и у середині слів після голосних, апострофа та м'якого знака передається через ї. Наприклад: Руїн, Воїнович, Мар'їн, Захар 7нов, Ільїн, Переїденко; 7) російська літера ы завжди передається через и. Напиклад: Фортали, Черниш, Малишевський, Цимбал, Циганенко, Цвелих, Білих, Куцих; 8) літера и завжди пишеться в прізвищах, утворених від імен та коренів, спільних для української і російської мов. Наприклад: Мироненко, Сидоров, Тихонов, Максимов, Данилов, Григорчук, Вшоградов, Винокур; 9) російський суфікс -ев, -еев передається через є після всіх приголосних, крім шиплячих та ц. Наприклад; Матвєев, Андрєєв, Федосєєв, Євсєєв, Патрікєєв, Веденєєв; Лаптєв, Мед-ведєв, Пахарєв, Каменєв, Гундарєв, Жухарєв; Малишев, Баришев, Зайцев, Мальцев, Хомічев, Мариничев, Онищев, Костищев; 10) у префіксі при- завжди пишеться и. Наприклад: При-ходько, Присяжнюк, Прилуцький, Пригорілов, Прибережний, Привалов, Придніпровський, Приймаков, Прийденко, Придорожній; 11) у суфіксах -ич, -ик пишеться и. Наприклад: Пашкевич, Зінкевич, Мазуркевич, Базилевич, Зозулевич; Перепелятник, Рудик, Цилюрик, Дудник, Малик, Антосик, Бендрик; 12) слов'янські прізвища, незалежно від походження, пишуться з ь у суфіксах -ськ, -цьк, -зьк. Наприклад: Вишне-вецький, Новицький, Липовицький, Іваницький, Жванецький, Корецький, Саврицький, Квітницький, Хмельницький, Купецький, Пінаєвський, Залюбовський, Завадовський, Зелінський, Пет-ровський, Тройський, Міщерський, Добровольський, Печерський, Матусовський, Броварський. ІМЕНА ПО БАТЬКОВІ При творенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси -ович, -йович. Наприклад: Русланович, Сергійович, Іванович, Ігорович, Юрійович, Максимович, Євгенович, Богданович, Андрійович, Маркіянович, Васильович, Семенович. При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), після голосних -ївн(а). Наприклад: Миколаївна, Іванівна, Юліанівна, Лук'янівна, Ярославівна, Артемівна, Владиславівна, Василівна, Бориславівна, Романівна, Олександрівна, Сергіївна. Деякі з імен по батькові випадають з цих загальних правил. їх слід пам'ятати. Григорій — Григорович, Григорівна Сава — Савич (-ович), Савівна Ілля—Ілліч, Іллівна Микита —Микитович, Микитівна Яків — Якович (-левич), Яківна (-лівна) Лука —Лукич, Луківна. У родовому відмінку жіночі імена по батькові мають лише закінчення -івн(и), -ївн(и), у давальному - -івн(і), -ївн(і). Наприклад: Р. в. Людмили Тимофіївни (неправильно: Тимофі-ївної) Вікторії Володимирівни (неправильно: Володи-мирівної) Д. в. Людмилі Тимофіївні (неправильно: Тимофі-ївній) Вікторії Володимирівні (неправильно: Володими-рівній). 83. Правопис складних іменників та прикметників Складні іменники пишуть разом або через дефіс. Разом пишуть: а) іменники, утворені за допомогою сполучної голосної двох чи кількох основ (одна з яких — дієслівного походження) •*- самохід, звуковловлювач, садовод, газомір, паровоз, пароплав, вертоліт, буряковод, сталевар, рукопис, мовознавець, водомір; б) іменники, утворені поєднанням основ прикметника та іменника за допомогою сполучної голосної — чорнозем, білосніжний, молодогвардієць, чорнороб, суходіл, Краснодон, кривоніжка; в)іменники, утворені за допомогою голосної від дв"ох іменникових основ, синтаксично і семантичне рівноправних — залізобетон, газопровідник, трудодень, шлакоблок, лісостеп, верболіз (але людино-день); г) іменники, утворені поєднанням дієслова у другій особі однини наказового способу з іменником — горицвіт, зірвиголова, держиморда, перекотиполе; Тягнирядно, Підопригора, Вернигора; д) іменники, утворені поєднанням числівникової основи з іменниковою — двокрапка, тритомник, сторіччя, двозначність, трикутник, двобій, двадцятиріччя; е) іменники з першою частиною пів-, а другою їх частиною є загальна назва — півжиття, півстола, півколо, півмісяць, піввідра, півозера, півхустки; є) іменники, пов'язані з інтернаціональною лексикою й термінологією, в яких другою складовою частиною є елементи -граф, -графія, -лог, -логія, -ман, -метр — фотограф, філолог, лексикограф, діалектологія, геометрія, фотографія, філологія, наркоман, геометр; ж) іменники, утворені з трьох і більше іменникових основ — ав-томотогурток, веломотоспорт. Через дефіс пишуть: а) іменники, що означають близькі за змістом поняття — бать-ко-мати, хліб-сіль; 6) іменники, що означають державні посади, військові звання — прем'єр-міністр, генерал-лейтенант; в) іменники, що означають складні одиниці вимірювання — кіловат-година, грам-атом, тонна-кілометр; г) іменники на позначення казкових персонажів — Зайчик-Побі-гайчик, Лисичка-Сестричка, Вовчик-Братик; д) іменники, в яких перше слово підкреслює прикмету чи особливість предмета, що передається другим словом — жар-птиця, козир-дівка, стоп-кран; е) іменники (складні назви), що означають науковий ступінь, спеціальність, професію — член-кореспондент, інженер-еконо-міст, лікар-педіатр; є) іменники (складні географічні назви) — Гусь-Хрустальний, Ростов-на-Дону, Переяслав-Хмельницький, Кам'янець-Подільсь-кий; ж) слова, до складу яких входять іншомовні елементи віце-, екс-, лейб-, обер-, унтер-, штаб-(штабс-) — віце-адмірал, екс-чемпіон, обер-лейтенант, штаб-квартира; з) складні прізвища — Гулак-Артемовський, Римський-Корса-ков, Мамін-Сибіряк, Нечуй-Левицький, Салтиков-Щедрін; й) іменники з першою частиною пів- перед власною назвою — пів-Києва, пів-Америки, пів-Москви; і) словосполучення, що означають назви рослин — мати-мачу-ха, люби-мене, іван-чай. Прикметники, які утворилися складанням двох і трьох основ, називають складними. Наприклад: яснозорий, життєрадісний, темно-зелений, лексико-граматичний, сіро-буро-малиновий, напів-грубововняний та ін. Елементи складних прикметників з'єднуються сурядним або підрядним способом. При сурядному способі зв'язку основи, в яких утворюються складні прикметники, сполучаються як рівноправні: хіміко-біологіч-ний, робітничо-селянський. При підрядному способі зв'язку одна основа синтаксично залежить від. іншої: великопанельний, малопоживний, густонаселений, свіжоскошений, малосольний. У складних прикметниках при обох способах поєднання основ (сурядному і підрядному) використовують сполучні голосні о, е, є. Якщо першою частиною складного прикметника є числівник, прислівник чи прийменникове сполучення, то складові елементи з'єднуються без сполучних голосних, наприклад: повсякчасний, двоповерховий, багатообіцяючий, вічнозелений. Разом пишуть: 1. Прикметники, утворені сполученням основ прикметника й іменника — сизокрилий, рудоволосий, зовнішньополітичний. 2. Прикметники, утворені сполученням основ іменника й прикметника — паровозоремонтний, трактороскладальний, вагонопро-катний. 3. Прикметники, утворені сполученням основ прислівника й прикметника — вічнозелений, малописьменний. 4. Прикметники, утворені сполученням основ числівника й іменника — п'ятипроцентний, шестиповерховий, семитонний, стокілометровий. 5. Прикметники, утворені сполученням основ іменника і дієслова — водолікувальний, грязелікувальний, сталеплавильний, нафтопереробний, овочесушильний, овочезбиральний. 6. Складні прикметники, що означають терміни, утворені з двох і більше неоднорідних прикметників — складнопідрядний, поперечношліфувальний, новогрецький, геологорозвідувальний, староцерковнослов'янський та ін. Через дефіс пишуть: 1. Складні прикметники, утворені: а) від сполучення складних іменників, які пишуть через дефіс — нью-йоркський, бурят-мон-гольський, північно-східний; б) сполученн ям імен та прізвищ — лев-толстовський, ромен-ролланівський, вальтер-скоттівський. 2. Складні прикметники, утворені від двох або трьох прикметникових основ — робітничо-селянський, українсько-англійський, мовно-літературний, опукло-ввігнутий, блідо-рожевий, синьо-біло-червоний. 3. Складні прикметники, що означають: а) якість з додатковим відтінком — кисло-солодкий, добродушно-хитрий, крикливо-яскравий, гіркувато-солоний; б) відтінки й поєднання кольорів — чорно-білий, яскраво-ліловий, блідо-рожевий, жовтувато-чорний, фіолетово-сірий, смарагдово-зелений, біло-блакитний (але жовтогарячий — один колір). 4. Складні прикметники, що входять до складу географічних та адміністративних назв — Східно-Сибірське плоскогір'я, Південно-Африканський Союз, Східно-Китайське море. 5. Складні прикметники, утворені сполученням прикметника та іменника, але з перестановкою елементів — літературно-художній (художня література), науково-медичний (медична наука). 6. Складні прикметники, перша основа яких утворена від слів іншомовного походження — діалектико-матеріалістичний, хімі-ко-технологічний, медико-хірургічний. 84. Правопис прислівників
85.Написання слів з великої літери У сучасному українському алфавіті розрізняються малі й великі букви. Великі букви вперше з'явилися в XVI ст. і згодом стали регулярно використовуватися в оформленні тексту та написанні власних назв. В оформленні тексту велика буква вживається на початку певних його частин. З великої букви пишеться перше слово в реченні, а також (не обов'язково) перше слово кожного рядка у віршах: Для нас у ріднім краю навіть дим Солодкий та коханий. (Леся Українка) Після трьох крапок, які не закінчують речення, а лише вказують на переривчатість чи схвильованість мови, перше слово пишеться з малої букви: Ніч... а човен — як срібний птах!.. (Є. Плужник). Мала буква пишеться також після знака питання й знака оклику, якщо вони не закінчують речення: О люди!люди небораки! Нащо здалися вам царі? (Т. Шевченко). В щирім серці, в чесних грудях — вірю, знаю! — квіти є! (В. Симо-ненко). Годинник бив — що з ним? — зовсім не ту годину (І. Жиленко). Якщо звертання закінчується знаком оклику, то перше слово після нього пишеться з великої букви: Велшиповажана і Ольго Федорівно! Вибачайте, що відповідаю на лист, не до писаний (Леся Українка). У ремарках-фразах та посиланнях, узятих у дужки, перше слово пишеться з великої букви: Україна ніколи більше не піде в московське ярмо (Бурхливі тривалі оплески) (3 газети). Перші слова в рубриках звичайно пишуться з малої букви: Виважений і обґрунтований шлях до ринку, на мою думку, має включати такі етапи: прийняття Верховною Радою України пакету законів, що чітко регламентуватимуть ринок землі; підготовку Кабінетом Міністрів нормативних актів, які забезпечать реальну вартісну оцінку сільськогосподарських угідь; формування розгалуженої сучасної інфраструктури ринку землі... (З газети). Проте якщо кожна рубрика закінчується крапкою, то пер-ші слова в рубриках пишуться з великої букви: Виходячи з інтересів Української держави, українського народу, висуваємо перед Президентом України, законодавчою та виконавчою владою держави такі вимоги: Забезпечити безумовне виконання волі українського народу, висловленої на Референдумі 1991 року, до побудови незалежної Української держави. Розробити й послідовно впроваджувати ідеологію державотворення, концептуальним ядром якої є українська національна ідея... (З газети). У протоколі з великої букви пишуться перші слова та поля записів після слів «Слухали», «Виступили», «Ухвалили»: Порядок денний: Про укладання колективного договору з адміністрацією заводу. Вибори делегата на районну конференцію працівників легкої промисловості. І. Слухали: Голова профкому Черниш Г. В. проінформував про наслідки переговорів з адміністрацією. Виступили: Маховик В. С, Петренко І. Д., які підтримали позицію голови профкому. І. Ухвалили: Текст колективного договору з адміністрацією схвалити. У договір внести пункт про переобладнання вентиляції в усіх цехах згідно з державними нормативами... З великої букви пишеться перше слово цитати, якщо її оформлено як пряму мову: / не пом 'яне батько з сином, не скаже синові; «Молись. Молися, сину: за Вкраїну його замучили колись» (Т. Шевченко). Наш видатний сучасник Олесь Гончар застерігав; «Той, хто зневажливо ставиться до мови рідного народу, не може й сам викликати поваги до себе» (3 газети). Якшо цитата вводиться в речення як його частина, то її перше слово пишеться з малої букви: Пробудження національної душі розпочинається з рідної мови і з плекання національної духовності, бо, як писав молодий український інтелектуал Трохим Зіньківський наприкінці XIX cm., «людина без національного почування нездатна до розумного духовного життя» (М. Жулинський). Велика буква вживається для виділення власних назв. З великої букви пишуться всі слова (крім загальних назв на зразок громадянин, добродій, пан, письменник, депутат, країна, область, місто, село, вулиця, море, планета, зірка і под.): а) в іменах, прізвищах, прізвиськах, псевдонімах людей: громадянин Григорій Петрович Куценко, письменник Іван Семенович Нечуй-Левицький, Леся Українка, Каменяр (про Івана Франка), князь Ярослав Мудрий. З великої букви пишуться також присвійні прикметники, утворені від власних назв людей: Шевченків «Заповіт», Франкові «Каменярі», Михайлова книжка, Ольжин брат; б) у власних назвах міфологічних істот, персонажів творів: бог Перун, Дажбог, Зевс, Юпітер, Антей, Дід Мороз, Баба Яга Кістяна Нога, Червона Шапочка, Вовк, Мальований Стовп, Мавка, Лісовик, Перелесник, Доля; але якшо назви персонажів із казок не виступають дійовими особами твору, а використовуються як загальні, то вони пишуться з малої букви: баба-яга, дід-мороз, іван-покиван; в) у кличках тварин: кінь Орлик, корова Ряба, собака Буян, собака Білий Бім Чорне Вухо, кіт Жовте Око; г) у власних астрономічних, географічних і топонімічних назвах: сузір 'я Велика Ведмедиця (народна назва: Великий Віз), галактика Молочний Шлях (народна назва: Чумацький Шлях), галактика Велика Магелланова Хмара, Полярна зірка, Море Спокою (на поверхні Місяця), Європа, Волине-Подільська височина, гори Карпати, Лиса гора, Чорне море, Причорномор 'я, Зміїний острів, озеро Світязь, місцевість Пуща-Водиця, заповідник Біловезька Пуща, Голосіївський ліс; г) у назвах держав, територій, населених пунктів, вулиць, будівель тошо: Україна, Українська Народна Республіка, Сполучені Штати Америки, Республіка Польща, Російська Федерація, Далекий Схід, Зелений Клин, Київська область, Ставищенський район, місто Біла Церква, село Гостра Могила, село Нове Село, майдан Незалежності, Софійська площа, вулиця Ярославів Вал, вулиця Добрий Шлях, бульвар Академіка Вернадського, Кловський узвіз, житловий масив Микільська Слобідка, Золоті ворота, Андріївська церква, Марийський палац. Слова Батьківщина, Вітчизна пишуть із великої букви, якшо ці назви рівнозначні слову Україна; д) у назвах найвищих державних установ України та міжнародних організацій: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Центральна Рада, Організація Об'єднаних Націй, Рада Безпеки; є) у назвах релігійних понять та богослужбових книг: Бог, Божа Мати, Син Божий, Святий Дух, Біблія, Євангелія, Псалтир, Коран. 3 великої букви пишеться тільки перше слово: а) у назвах різних установ, закладів, громадських і політичних організацій: Міністерство освіти і науки України, Національний банк України, Національна академія наук України, Міністерство зовнішніх економічних зв’язків України, Державна телерадіомовна компанія України, Київська міська державна адміністрація, Національна спілка письменників України, Київський академічний український драматичний театр їм. І. Франка, Національна опера України, Київська середня школа № 189, Центральний комітет профспілки працівників освіти та А науки України, Українська республіканська партія, Федерація товариств зв 'язків із зарубіжними країнами; б) у назвах найвищих державних посад України та міжнародних посад: Президент України, Голова Верховної Ради України, Генеральний прокурор України, Генеральний секретар ООН. З великої букви для підкреслення поваги можуть писатися й назви інших посад: Міністр освіти і науки України, Посол Франції, Директор Інституту української мови; в) у назвах історичних подій, епох, війн, свят, знаменних дат, постів тощо: Велика французька революція, епоха Відродження, Хмельниччина, Руїна, Семирічна війна, Друга світова війна, День незалежності України, День злуки, Великдень, Різдво, Покрова, Зелені свята, Великий піст, Спасівка, Масниця тощо; г) у назвах конгресів, конференцій, договорів, найважливіших документів тощо: Акт проголошення незалежності України, Конституція України, Декларація прав людини, Версальський мир, Ялтинська конференція; г) у назвах, що беруться в лапки: повість «Тіні забутих предків», кінофільм «Камінний хрест», газета «Українська газета», літопис «Повість врем 'яних літ», збірник законів «Руська правда», медаль «За бойові заслуги», станція метро «Контрактова площа», готель «Золотий колос», вино «Перлина степу», цукерки «Пташине молоко», компанія «Дженерал моторе», торговий дім «Зимовий сад». У подвійних назвах із великої букви пишеться також перше слово другої назви: повість «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє — тьма», газета «Дейлі телеграф енд Морнінг пост». Однак із малої букви пишуться: а) частки в прізвищах, іменах, географічних назвах іншомовного походження: Шарль де Голль, Ульріх фон Гуттен, Hyp єн Дін, Па-де-Кале, Фон-дю-Лак, Сен-е-Уаз, Франкфурт-на-Майні; б) імена, прізвища людей, географічні назви, що вживаються як загальні назви: меценат, рентген, дизель, макінтош, галіфе, донжуан, йоркшир, бостон, свалява; в) присвійні прикметники у фразеологізмах та наукових термінах: аріаднина нитка, ахіллесова п 'ята, дамоклів меч, прокрустове ложе, архімедова спіраль, базедова хвороба, бертолетова сіль; 0 прикметники на -ський, утворені від власних назв, якщо вони не входять до складу іншої власної назви: шевченківські традиції (але: Шевченківська премія), шекспірівський стиль, езопівська мова, київські вулиці (але: Київська область), петриківський розпис, опішнянська декоративна кераміка. 86. Особливості доречного слововживання Доречність мовлення це така організація язикових засобів, що найбільше підходить для ситуації висловлення, відповідає завданням і цілям спілкування, сприяє встановленню контакту між мовцем (пишучим) і слухаючої (читаючим). Мовлення це зв’язне ціле, і кожне слово в ній, будь-яка конструкція повинні бути цілеспрямовані, стилістично доречні. «Кожний з ораторів, відзначав В.Т. Бєлінський, говорить сообразуясь із предметом свого мовлення, з характером слухаючої його юрби, з обставинами теперішньої хвилини». ДОРЕЧНІСТЬ мовлення - це добір мовних засобів відповідно до цілей і мети спілкування. Так, слова, що створюють специфіку офіційно-ділового стилю (канцеляризми), не повинні фігурувати в публіцистичній чи розмовній мові, звичайна сфера використання термінів - науково-технічний, спеціальний текст, усна мова спеціаліста, неприпустимим є вживання емоційно-експресивної лексики у документі чи підручнику тощо. Висловлюючи думку, необхідно дбати про обґрунтоване використання мовного матеріалу. Доречності як необхідній якості гарного мовлення приділялося більше часу в ораторському мистецтві стародавніх греків і римлян, у теорії й практиці судового й політичного красномовства, доречність є одним із центральних понять у сучасній функціональній стилістиці. Аристотель в «Риториці», говорячи про якості стилю публічного виступу, наполегливо звертає увагу читача на те, що недоречно в ораторському мовленні він уважає «уживання епітетів або довгих, або недоречних, або в занадто великому числі», недоречність використання поетичних зворотів Аристотель показав розходження письмового й усного мовлення («…для кожного роду мовлення придатний особливий стиль, тому що не той самий стиль у мовлення письмової й у мовлення під час суперечки, у мовлення політичної й у мовлення судової») з погляду доречності органічності використання в них певних прийомів виразності, сполучення слів. Марко Туллий Цицерон писав: «Як у житті, так і в мовленні немає нічого сутужніше, як бачити, що доречно. Не для всякого суспільного становища, не для всякого ступеня впливу людини, не для всякого віку, так само як не для всякого місця й моменту й слухача, підходить той самий стиль, але в кожній частині мови, так само як і в житті, треба завжди мати через, що доречно, це залежить і від істоти справи, про яке говоритися, і від осіб, і мовців, і слухаючих». Доречність мовлення якість особливе в ряді таких, як точність, чистота, виразність і ін. Без обліку конкретних умов спілкування неповні наші знання про багатство й виразність мовлення. Більше того, та або інша комунікативна якість мовлення, наприклад точність, виразність, може втратити свою необхідність без опори на устность. Саме по собі поняття гарного мовлення відносно, носить функціональний характер і залежить, зокрема, від доречності тих або інших язикових одиниць, прийомів їхньої організації, особливостей уживання в даному конкретному акті спілкування або типовий язиковой ситуації стилі Дотримання доречності мовлення припускає знання стилів літературної мови, закономірностей слововживання, властивих їм, знання стилістичної системи мови. Доречність вимагає гнучкості у визначенні прийнятності тих або інших якостей мовлення, язикових засобів, мовного акту в цілому. Напевно вперше функціональне розуміння доречності мовлення було сформульовано Пушкіним: «Щирий смак складається не в беззвітному відкиданні той^-те-таке-те слова, такого-то звороту, а в почутті домірності й згідності». Доречність мовлення захоплює різні рівні мови й формулюється вживанням слів, словосполучень, грам-матических категорій і форм, синтаксичних конструкцій, нарешті, цілих композиційно-мовних систем. Їхня доречність може розглядатися й оцінюватися з різних точок зору. І у зв’язку із цим доцільно було б розрізняти такі аспекти доречності мовлення: | |||||||||||||||||||||||||||||