украинский. 1. Предмет і структура курсу Українська мова за професійним спрямуванням Зв'язок з правовими дисциплінами
 Скачать 1.09 Mb.
|
|
Телефонна розмова — це надзвичайно поширений вид усного невізуального спілкування. Співрозмовники не бачать один одного (відеотелефон ще не набув значного поширення), і тому з усіх не-вербальних засобів спілкування тут у розпорядженні мовця є лише неканонічні фонетичні знаки, паузи і мовчання. З огляду на відсутність підтримки мовлення жестами, поглядами, мімікою тощо воно істотно відрізняється від контактного усного спілкування. Ділова розмова по телефону - це найшвидший діловий контакт і особливе вміння. Значення телефонного спілкування важко переоцінити, тому що це самий простий спосіб встановлення контакту; телекси, телетайпи, факси, лише доповнюють його. Уміння ділових людей вести телефонні комунікації впливає на їх особистий авторитет і на реноме фірми, організації яку вони представляють. Телефон надає принаймні шість переваг порівняно з письмовими засобами комунікації (телеграма, телекс, поштова кореспонденція): — швидкість передачі інформації (виграш у часі); — зв’язок із абонентом установлюється негайно (виграш у часі); — безпосередній обмін інформацією (перевага діалогу); — персональний зв’язок (перевага контакту); — скорочення документообігу (менші витрати праці); — економія грошей (зниження вартісних витрат).. За змістом інформації службові телефонні розмови поділяються на розмови: а) до прийняття рішення; б) після прийняття рішення. У телефонній розмові беруть участь ініціатор розмови та його абонент. Репліки їхнього діалогу містять повідомлення, запитання, спонукання. Існує кілька спеціальних правил, що дозволяють інтенсифікува-ти процес телефонного спілкування, не знижуючи його якості: — одне з основних правил телефонного спілкування — розмову з партнером потрібно вести у позитивному емоційному тоні. Ос-кільки часто доводиться розмовляти по телефону з незнайо-мими людьми, треба, щоб перше враження від організації, яку ми представляємо, було позитивним; — загальним правилом будь-якої телефонної розмови є максимальна її насиченість інформацією. Дотримання цього принципу дещо суперечить змістові першого, але треба знаходити розумний компроміс між ними; — треба завжди пам’ятати, що телефонна розмова має вестись у формі діалогу, а тому, якщо партнер довго пояснює, не слід мовчати. Своє ставлення до сказаного треба виявляти прина-гідними репліками, інакше може скластися враження, що зв’я-зок перерваний; — якщо сталося роз’єднання з технічних причин, відновлює зв’я-зок той, хто телефонував; — закінчує розмову той, хто її почав. Іноді партнери — чоловіки віддають у цьому перевагу жінці, якщо вона — їхній співроз-мовник. Структура телефонної розмови: — взаємне представлення — 20 ± 5 с.; — ознайомлення партнера з проблемою — 40 ± 5 с.; — обговорення ситуації — 100 ± 15 с.; — прикінцеве слово — 20 ± 5 с. 25.Психологічні особливості та основи ефективності професійного спілкування юристів. Кожен вид діяльності передбачає особливості спілкування при її здійсненні. Ці особливості визначаються специфікою цілей діяльності. Ясно, що педагог при спілкуванні керується іншими цілями, ніж інженер, а лікар переслідує цілі, відмінні від цілей співробітника ОВС. Слід відзначити також, що є види діяльності, де питома вид спілкування дуже значний і діяльність співробітників ОВС відноситься саме до такого роду діяльності. Тут, як ніде, важлива значимість об'єктивно надходить інформації про оперативну обстановку, скоєних злочинах і т.д. Від того, наскільки ефективно вміють спілкуватися співробітники ОВС, наскільки володіють технікою спілкування, залежить і ефективність діяльності ОВС. Практика ж показує, що навичками правильного спілкування 60-62% співробітників опановують самостійно, 10-12% - під керівництвом своїх керівників, а інші, спілкуючись з колегами. За часом 15% співробітників навчаються ефективно спілкуватися протягом першого року практичної роботи, 75% - протягом двох років служби і 10% - у термін від 3 до 4 років. Все це свідчить про незадовільний стан навичок спілкування співробітників ОВС. Ставлення до спілкування, вмінню встановити психологічний контакт, побудувати довірчі відносини, вибрати правильну лінію поведінки з урахуванням індивідуально-психологічних, вікових, професійних, національних та інших особливостей громадян вкрай не відповідає вимогам часу. Особливостями професійного спілкування працівників ОВС є те, що воно носить, як правило, офіційний характер, досить чітко регламентований законами та підзаконними актами порядок спілкування (формалізація спілкування), а в силу цього є часто примусовим як у відношенні громадян, так і самих працівників. Співробітникові не доводиться вибирати спілкуватися чи не спілкуватися, незалежно від того приємно чи неприємно йому це спілкування, це ж відноситься і до громадян. Співробітнику необхідно виконувати свої функціональні обов'язки, вирішувати оперативно-службові завдання незалежно від його психологічного стану, настрою, емоцій. Співробітник наділена законом владними повноваженнями, які дозволяють йому диктувати умови цього офіційного спілкування, найчастіше вибираючи місце, час і спосіб спілкування. У результаті цього він має психологічну перевагу. За характером вирішуваних завдань спілкування співробітників з громадянами є діловим, їх мета - отримати необхідну для справи інформацію. Специфіка професійного спілкування співробітників правоохоронних органів визначається також: - Специфічністю приводів для вступу до спілкування (ця обставина обмежує коло учасників спілкування, визначає його зміст і цілі); - Наявністю множинності цілей в кожному акті спілкування, крім отримання інформації про правопорушення; - Конфліктний характер спілкування у зв'язку зі специфікою приводів вступу до спілкування, тому що цілі учасників спілкування нерідко або не збігаються, або не розуміються в повній мірі; - Специфікою психічних станів учасників спілкування, для яких характерні підвищене нервове напруження у зв'язку з високою відповідальністю за результати спілкування і домінування негативних емоційних станів; - Особливе значення психологічного контакту для оптимізації процесу спілкування. Аналіз структури професійного спілкування працівників органів правопорядку і його динаміки дозволяє виділити чотири основних етапи: 1 / психологічне "читання" особливостей поведінки, зовнішнього вигляду, використання наявної інформації про конкретну людину і складання первинного психологічного портрета взаємодіє особи; 2 / пошук психологічних передумов ефективності спілкування і створення сприятливих умов для міжособистісного контакту; 3 / вплив у процесі професійного спілкування на інших осіб з боку співробітника ОВС з метою вирішення оперативно-службових завдань; 4 / оцінка результатів конкретного акту спілкування і планування змісту і процесу подальших контактів з певними особами / правопорушниками, громадянами, співробітниками правоохоронних органів, керівниками, підлеглими /. Перший етап професійного спілкування орієнтований на пізнання і складання первинного психологічного портрета взаємодіє з працівником органів правопорядку людини. Слід зазначити, що психологічна інформація про іншу людину залежить від конкретної ситуації спілкування і відображення його особистісних властивостей, ступеня знайомства з ним, наявності певних відомостей про нього в характеристиках, обліках, кримінальних та оперативно-пошукових справах, оповіданнях про нього інших працівників тощо п. При безпосередньому спостереженні за людиною предметом психічного "читання" є його вербальні і невербальні акти поведінки: - Мова, її зміст, спрямованість, логічність, тривалість, експресивність, особливості лексики, граматики, фонетики; - Виразні рухи, міміка і пантоміміка, жести, експресія обличчя, очей, тіла; - Руху, переміщення і пози людини, дистанція між людьми, зближення, зіткнення; - Фізичний вплив на іншу людину / дотик, поплескування, погладжування, підтримка, спільні дії, відштовхування, поштовхи, удари і т.п. /. 26.Основи комунікативної лінгвістики Комунікати́вна лінгві́стика — розділ мовознавства, предметом якого є процеси спілкування людей з використанням живої природної мови, а також з урахуванням усіх наявних складових комунікації (фізичних, фізіологічних, психологічних, соціальних, контекстних, ситуативних та ін.). Предметом комунікативної лінгвістики є вивчення мови в реальних процесах спілкування. Основні питання комунікативної лінгвістики
Базові категорії комунікативної лінгвістики Комунікативна лінгвістика оперує такими поняттями та категоріями: комунікація, спілкування, інтеракція, трансакція, комунікативна дія, комунікативний акт, комунікативна діяльність, мовлення, мовленнєва діяльність, інформація, значення, комунікативна ситуація, комунікативна невдача, мова, мовний код, вербальні та невербальні засоби засоби спілкування, комунікативна інтенція, повідомлення, іллокутивна сила, перформатив, констатив, асерція, пресупозиція, комунікативний шум, комунікативний паспорт мовця тощо. [2] Взаємозв'язки з іншими галузями знання Комунікативна лінгвістика пов'язана з філософією, логікою, семіотикою, соціологією, комунікативістикою, інформатикою, кібернетикою, психологією, культурологією, етнологією, етнографією, риторикою, когнітологією, теорією штучного інтелекту, а також з усіма розділами традиційного мовознавства та новітніми лінгвістичними напрямами. [3] Методи комунікативної лінгвістики Семіотичний аналіз полягає в дослідженні різновидів комунікації з опертям на знакову (семіотичну) природу складників спілкування. Особливістю семіотичного аналізу є використання інструментарію, відпрацьованого лінгвістикою: намагання знайти сталі одиниці коду — знаки, зрозуміти особливості їхнього поєднання в одиниці вищого рівня, дослідити особливості їх використання людиною. Прагматичний аналіз полягає у вивченні людських вимірів комунікації, пов'язаності їх з мовними структурами. У центрі уваги прагматичного аналізу перебувають такі важливі поняття комунікації, як стратегії й тактики спілкування, оцінні аспекти людської взаємодії, закони, правила й конвенції спілкування тощо. Структурний аналіз полягає в дослідженні елементів кожного явища та їхніх зв'язків. Мета структурного аналізу — вивчення певного явища як цілісної функціональної системи, елементи і частини якої співвіднесені й пов'язані строгими зв'язками. Пропагандистський аналіз застосовується для дослідження масової комунікації (газети, радіо, телебачення, реклама). Він акцентує на тому, коли і як подавати споживачам негативну і позитивну інформацію, як ці типи інформації сполучати, «дозувати» тощо. Методики пропагандистського аналізу спрямовані на вивчення групових норм, оскільки людина може чинити так, як чинить група, навіть якщо це суперечить її поглядам. Активно вивчається вплив візуальних засобів на споживачів інформації та ін. Дискурс-аналіз — це метод дослідження комунікації, який має за мету вияв соціального контексту, що стоїть за усним чи писемним мовленням, дослідження взаємозв'язку між мовним кодом у спілкуванні та соціальними, психічними, психологічними, культурними процесами. Контент-аналіз — це сукупність методик і прийомів об'єктивного і кількісного опису змісту і правил комунікації. Контент-аналіз охоплює статистичну семантику і техніку «висновування» змісту повідомлень, спираючись на їхні об'єктивні й системні характеристики в спілкуванні. Найчастіше цей метод застосовується у дослідженні формування і функціонування соціальних оцінок, пропаганди, журналістики, психології комунікації, психоаналітичних дослідженнях міжособистісного спілкування. Трансакційний аналіз — аналіз міжособистісних стосунків з опертям на засоби мовного і паралінгвального (жести, міміка, постави тіла тощо) кодів. Метод передбачає врахування психологічних ігор, в яких виявляються «его-стани» мовців, та «сценаріїв», відповідно до яких часто підсвідомо діють учасники спілкування. [4] 27.НЛП як мистецтво комунікації. Абревіатура НЛП розшифровується, як нейро-лінгвістичне програмування З погляду звичайної людини, НЛП це набір «інструментів» - технік, що дозволяють проводити швидкі зміни в мисленні людей, ефективно лікувати психологічні проблеми, а так само розвивати здібності свого розуму. НЛП - річ практична. Це набір моделей, умінь і технологій для того, щоб мислити і діяти ефективно в цьому світі. Мета НЛП - бути корисним, показати вам, що у медалі не дві сторони, а набагато більше, що виборів може бути нескінченна множина і кожний з них кращий для особи в даний момент. Є певні уявлення про те, як потрібно вивчати НЛП, в якій послідовності розкривати людям його техніки і елементи, як правильно занурюватися в його глибини, з чого почати, ніж продовжити і де поставити багатокрапку, тому що крапки у вивченні НЛП (як і будь-якої іншої науки) ставити не прийнято. Нейро-Лінгвістичне Програмування - це самостійна область знань, яка розглядає структуру суб'єктивного досвіду людей, їх розумові і поведінкові стратегії, моделювання і навчання успішним стратегіям. Цей сучасний напрям практичної психології (і не тільки) з'явився на початку 70-х років двадцятого сторіччя в США. В його основі лежать поведінкові моделі найбільших психотерапевтів того часу: Фріца Перлза, Вірджинії Сатір і Мілтона Еріксона. Втім, засновники НЛП (і їх перші учні і послідовники) також стали широко відомі: це Джон Гріндер, Річард Бендлер, Леслі Камерон, Джудіт Делозье, Роберт Ділтс і Девід Гордон. З перших же кроків творцям НЛП вдавалося досягнути результатів, значно вищих за результати інших численних учнів цих майстрів. По визнанню самих корифеїв психотерапії моделі створені за допомогою НЛП допомогли їм краще розібратися у власному таланті. Кожна подальша модель давалася НЛПерам все легше і легше. Адже знайдені закономірності однієї моделі продовжували працювати і для наступної. Вичленувавши інструмент з однієї моделі, вже можна їм користуватися і при подальшому моделюванні. Суть методу, а також наукові корені НЛП відображає саму назву - Нейро-Лінгвістичне Програмування. Це неврологія, лінгвістика (трансформаційна граматика) і кібернетика (теорія систем). Нейрологічна частина назви відображає той факт, що всі психологічні процеси пов'язані з нашою нервовою системою. Лінгвістична - демонструє важливість мови у впорядковуванні і структуризації нашого досвіду. Слово "програмування" указує на взаємозв'язок і взаємовплив нейрологічної і лінгвістичної складової нашого досвіду, а також всіх життєвих процесів. 28.Загальні засади психолінгвістики. Відомо, що спілкування, складається з постійних процесів породження мовлення, які, відповідно, передбачають його сприйняття. Розуміння декодування та декодування інформації (породження - сприйняття мовлення) буде більш плідним, якщо детальніше розглянути роботу мовленнєвої пам'яті. Мовленнєва пам'ять є складовою частиною мовленнєвої свідомості та пов'язана з поняттям мовленнєвої здібності, яке ввів Л.В.Щерба. Мовленнєва здібність існує в свідомості кожного носія мови. Знання фіксуються в мозку в двох формах: вербальній та невербальній. Відповідно, мислення має змішаний характер. Цей процес досліджували професор Л.С.Виготський та його учні. Будь-який мовленнєвий знак, що фіксується у мозку, є своєрідним нервовим кодом. Все, що пізнається, - відображення властивостей предметів і явищ довкілля у вигляді нервового коду. Діяльність мозку забезпечує встановлення зв'язків між кодами, що називаються асоціативними комплексами. Сліди у нервово-мозковій тканині називаються енграмами (або патернами). Енграми є пакетами електрохвиль, тобто послідовностями електроімпульсів, які створюються завдяки активності певної маси нейронів, розташованих в різних місцях мозку. Зрозуміло, що процес запам'ятовування є постійним і змінним, але й пам'ять - постійна діяльність, рух, активність. Фонд енграм накопичується та зберігається за системним принципом. Ілюстрацією може слугувати такий приклад: ми краще сприймаємо та запам'ятовуємо інформацію з тієї галузі, в якій ми краще обізнані, до якої більш схильні у фіксований період комунікації. Якщо сьогодні ви вивчаєте мовознавство або психологію, то скоріше запам'ятовуватимете лінгвістичну або психологічну інформацію, ніж географічну або економічну. Одні структури перекодовуються в інші, завдяки чому можливе не лише відображення отриманих знань, але й творчість. Будь-яка реальна ситуація краще запам'ятовується, якщо вона супроводжується якими-небудь висловленнями. Для того, щоб певна подія, факт не були швидко забуті, доречно дати їм назву - певний ярлик, що може складатися зі слова або речення. Якщо, виходячи з дому, ви сказали собі, що вимкнули світло, газ, то ця інформація буде зафіксована. Таким чином, вербальна пам'ять є більш надійною. Мовленнєва пам'ять має дві форми: довготривалу та короткочасну. |