Економіка Відповіді. 1. Предмет, методи та функції економічної теорії r Економічна теорія

• Название: 1. Предмет, методи та функції економічної теорії r Економічна теорія
• Дата: 17.12.2021
• Размер: 0.73 Mb.
• Имя файла: Економіка Відповіді.doc
• Тип: Закон; #307422
• страница: 17 из 17

Крива Лаффера

Між доходом бюджету, величиною податкової ставки і податком та частиною національного продукту (податковою базою) існує кореляційна залежність, яку вперше встановив американський економіст А. Лаффер.

Він дійшов висновку, що підвищення податкової ставки до певного критичного рівня сприяє зростанню доходів бюджету і не пригнічує підприємницький стимул.

Вище цього рівня розміщена так звана «заборонена зона» шкали оподаткування.

Податки, стягнені відповідно до цієї частини шкали, стримують економічну ініціативу, призводять до скорочення інвестицій, внаслідок чого знижуються доходи (рис. 1):



Рис. 1

Сп — ставка податку; Н — надходження податків до бюджету; М —

оптимальний розмір податкової ставки; 1,2 — відповідно нормальна і заборонена зони шкали.
Слід зазначити, що зростання виробничої активності тотожне поняттю розширеного відтворення на основі нагромадження. Останнє, як відомо, означає використання прибутку для збільшення основних фондів та оборотних засобів.

Податки впливають на розміри норми нагромадження, тобто на відношення фонду нагромадження до національного доходу (в масштабі країни) або прибутку, що нагромаджується, до чистого доходу підприємств (у масштабах окремого підприємства).

Існує певна межа норм нагромадження, нижче якої не забезпечується зростання виробництва, а також збільшення виробничого нагромадження.

Отже, при встановленні податкових ставок слід ураховувати їх критичний рівень і не порушувати «заборонену зону». За цієї умови бюджетні доходи не зменшуватимуться, а податки не будуть негативно впливати на підприємницьку діяльність, зменшувати капітальні вкладення, гальмувати науково-технічний прогрес, уповільнювати економічне зростання.

75. Прямі та непрямі податки.

За принципами встановлення податки поділяють на прямі та непрямі.

• 
  Прямі податки стягують із доходів або майна юридичних і
  

Фізичних осіб. До них належать податок на прибуток підприємств або організацій, прибутковий податок із громадян, податок на нерухоме майно.

• 
  Непрямі податки — це надбавки до ціни товару або тарифу на послуги.
  

де НП - непрямі податки. Національний дохід показує ті чисті доходи, що отримані на фактори виробництва в національній економіці.

Розрізняють два їх види: трудові, одержані від використання праці, та доходи на власність, які надходять від використання власності на матеріальні фактори виробництва.

До перших належать заробітна плата (основна і додаткова), до других - рентні доходи, відсотки, доходи корпорацій і некорпоратизованих власників.

Отже, національний дохід - це зароблений дохід, бо він означає лише ту нову ринкову вартість, на величину якої зростає багатство, а отже, і добробут населення даної країни. Розрізняють створений і використаний національний дохід.

76. Бюджетна політика і державний бюджет.

Державний бюджет — це основний фінансовий план створення і використання фонду грошових коштів держави.

У державному бюджеті зосереджується значна частина національного доходу країни.

Україна, відповідно до положень Конституції України, є унітарною державою; "територіальний устрій якої грунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій".

Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Бюджетна система нашої країни була сформована на основі закону "Про бюджетну систему України" і мала три рівні відповідно до системи адміністративно-територіальної підпорядкованості:

• 
  центральний,
  
• 
  обласний
  
• 
  районний з містами обласного значення.
  

Оформлення бюджетного законодавства в форматі Кодексу у червні 2001 р. спричинило фундаментальні зміни у функціонуванні бюджетної системи, а саме:

• 
  - встановлено принципи побудови бюджетної системи;
  
• 
  - розроблено бюджетну класифікацію за міжнародними стандартами;
  
• 
  - здійснено впорядкування бюджетного устрою;
  
• 
  - регламентовано стадії бюджетного процесу;
  
• 
  - закладено підвалини функціонування місцевих бюджетів;
  
• 
  - закріплено засади казначейської системи обслуговування бюджетів;
  
• 
  - визначено основи бюджетного контролю.
  

Бюджетна система України- це сукупність державного бюджету і місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв та врегульована нормами права.

До місцевих бюджетів належать:

• 
  бюджет Автономної Республіки Крим,
  
• 
  обласні,
  
• 
  районні бюджети,
  
• 
  бюджети районів у містах,
  
• 
  бюджети місцевого самоврядування.
  

77. Бюджетний дефіцит країни. Способи його подолання.

Для України бюджетний дефіцит – це явище, яке переслідує її з років утвердження незалежності і тому відчуває постійний брак фінансових ресурсів. На рис.1 показана динаміка зміни рівня дефіциту бюджету України протягом 2004-2018 роки. 2004 рік як базовий обраний так, тому що саме у цьому році була визначена національна валюта України.

Стан бюджету відображає як економічний так і соціальний стан держави. Кожна країна має бути зацікавленою у  нарощенні бюджетного потенціалу, що дозволить їй повністю виконувати свої функції та покращувати рівень життя населення в Україні.

Проблема дефіциту державного бюджету – є однією з найнагальніших.  Згідно до даних державної статистики України, протягом 1991р і по цей час спостерігався постійний брак фінансових ресурсів у бюджеті, а в останні роки ця проблема є найбільш актуальною.

Виникнення бюджетного дефіциту обумовлюється багатьма  причинами, серед яких можна виділити такі, як спад суспільного виробництва, завищені витрати на реалізацію соціальних програм, значні витрати на оборону, зростання «тіньового» сектору економіки, зростання граничних витрат суспільного виробництва, неефективний бюджетний механізм, який дозволить державі використовувати його як стимул розвитку економіки.

78. Державний борг. Структура державного боргу.

Держа́вний борг Украї́ни — загальна сума заборгованості України, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань.

Термін «Державний борг України» є усним скороченням офіційного найменування Державного боргу та гарантованого державою боргу України.
До Державного боргу та гарантованого державою боргу України входять:

державний борг — загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення;

гарантований державою борг — загальна сума боргових зобов'язань суб'єктів господарювання — резидентів України щодо повернення отриманих та непогашених станом на звітну дату кредитів (позик), виконання яких забезпечено державними гарантіями;

Структурно Державний борг України складається з внутрішнього і зовнішнього. У 1992 році прийнято Закон «Про державний внутрішній борг України», яким визначено, що:

Державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання уряду України у грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

Державний зовнішній борг — це боргові зобов'язання держави перед нерезидентами щодо повернення позичених коштів (основна сума боргу) та відсотків за ними.

Залежно від отримувача кредитних ресурсів державний борг може бути прямий та умовний (гарантований).

Прямий державний борг — це борг, що відображає обсяги позичених ресурсів, які надійшли в розпорядження уряду країни.

Умовний (гарантований) державний борг — це зобов'язання держави як гаранта повернення ресурсів кредитору в разі неплатоспроможності позичальника.

Також державний борг за ознакою валюти зобов'язань поділяється на борг в іноземній валюті і борг в національній валюті; за ознакою відсоткової ставки — на борг з фіксованою ставкою і борг з плаваючими ставками.

79. Види грошових реформ.

Тривалі й глибокі кризові явища в економіці, особливо в грошовому обігу країни обумовлюють необхідність розробки й здійснення заходів, спрямованих на зміну ситуації й поліпшення стану грошового обігу та в економіці загалом.

Ці заходи можуть набувати форми часткових та подовжених у часі дій націлених на кардинальні зміни.

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення й впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи.

Грошова реформа являє собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей та поліпшення механізму регулювання грошового обороту стосовно нових соціально-економічних умов чи одне і друге одночасно.

Грошові реформи, яким би змістом вони не відзначались, завжди спрямовані на зміцнення грошової одиниці й суттєве поліпшеній всієї сфери грошового обігу. Це, так би мовити, обов'язкові тактичні завдання будь-якої грошової реформи, якими вона, безумовно, не обмежується, тому що передбачає і наявність певної стратегії, яка пов'язана зі створенням відповідних умов для поліпшення всього процесу суспільного відтворення.

Безперечно, що досягнення як стратегічних, так і тактичних цілей передбачає певний механізм реалізації грошової реформи, конкретні методи її здійснення.

Втім, головною функцією грошової реформи є стабілізація грошового обігу.

Розрізняють грошові реформи у вузькому й широкому розумінні.

У вузькому розумінні – це реформи, спрямовані на те, щоб змінити грошову систему без докорінної зміни самої системи.

Грошові реформи у вузькому розумінні поділяють на такі типи:
1) Грошові реформи формального типу зводяться до впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує.

2) Грошові реформи з деномінацією грошового обігу. Головна мета – заміна через обмін грошових купюр існуючого масштабу цін.

3) Грошові реформи конфіскаційного типу (з деномінацією грошового обігу або без нього). Під час її проведення використовують диференційовану шкалу обміну старих грошей на нові.

Грошові реформи в широкому розумінні передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й структурну перебудову чинної системи грошово-валютних і кредитних відносин. Проведення структурної грошової реформи у широкому розумінні цього поняття передбачає також перехід від грошей адміністративно-командної економіки до грошей ринкової економіки.
Грошові реформи в широкому розумінні, в зв'язку з масштабністю й різноплановістю структурних змін та інституційних перетворень, є тривалими у часовому вимірі. Вони проводяться, зазвичай, декілька років.

Ефективність проведення грошової реформи, багато в чому, залежить від того на скільки тісно вона пов'язана зі структурною перебудовою економіки, формуванням й розвитком ринкової інфраструктури, удосконаленням нормативно-правові бази щодо функціонування суспільного виробництва, розвитком системи, розробкою ринкових механізмів регулювання грошової сфери, удосконалення організації використання різноманітних фінансових інструментів тощо.

80. Сутність і форми кредиту

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Щодо цього він поступається хіба що тільки категорії грошей. Тому в економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо питань, пов'язаних із сутністю та роллю кредиту. Ці дискусії тривають і досі.

Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

• 
  ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;
  
• 
  ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає. Він покладений в основу висвітлення сутності кредиту і в цьому підручнику.
  

За своєю сутністю кредит - це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію - кредит.

Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

• 
  учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Без цього вони не зможуть набути статусу ні кредитора, ні позичальника. Щоб стати кредитором, економічний суб'єкт повинен накопичити у власності певну суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати позичальником, суб'єкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу;
  
• 
  кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній. Інакше ці відносини будуть згасати і розриватися, тобто втратять здатність до розвитку. Економічна самостійність суб'єктів, добровільність, рівноправність та взаємна вигода роблять кредитні відносини внутрішньо адекватними ринковим відносинам, зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;
  
• 
  кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника. Якщо такий захист не забезпечується правовими засобами, то кредитні відносини втрачають свої визначальні ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит. У цьому зв'язку інтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж інтереси позичальника;
  
• 
  кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються назад у висхідне положення. Можливість їх неповернення робить позицію кредитора у цих відносинах досить вразливою, ризикованою'. Для захисту своїх позицій кредитори повинні мати переважні права при визначенні доцільності кредитування та розміру плати за кредит;