Економіка Відповіді. 1. Предмет, методи та функції економічної теорії r Економічна теорія
 Скачать 0.73 Mb.
|
63. Інфляція. Її види та причини.Інфляція — це зростання загального рівня цін унаслідок перевищення кількості грошей в обігу порівняно із сумою товарних цін. Інфляція є грошовим явищем, що виявляється у: - безперервному зростанні цін; - зниженні купівельної спроможності грошей; - тривалій загальній не рівновазі ринків на користь попиту. Дезінфляція — це зменшення темпів інфляції. Причини інфляціїЗ'ясування причин інфляції має велике значення для розробки антиінфляційної політики. Коріння інфляції слід шукати насамперед у порушеннях грошового обігу. Вона спостерігається тоді, коли центральний банк, що представляє державу, здійснює політику наповнення каналів обігу надлишковою грошовою масою, яка не забезпечується товаром та послугами. Наприклад, коли він надає уряду позики для покриття дефіциту державного бюджету. Отже, будь-яка причина, що породжує дефіцит бюджету (збільшення державного апарату та зростання виплат на нього, збільшення рівня заробітної плати, підвищення розміру пенсій і стипендій, збільшення штату поліції та армії, мілітаризація економіки, екологічні та соціальні програми тощо), спричиняє інфляцію. Інфляція, в основі якої лежить зростання сукупного попиту, що не супроводжується відповідним зростанням виробництва, товарного обігу і відповідно доходів держави від реального сектору економіки, має монетарний характер. У випадку, коли державна політика спрямована на зростання швидкості грошового обігу без відповідної динаміки товарного виробництва, має місце інфляція попиту. Вона починається у секторі споживання, а згодом охоплює всі галузі економіки. Крім того, існують ще причини немонетарного характеру. В Україні це особливості національної структури виробництва, диспропорції, що склалися між засобами виробництва та предметами споживання і послугами. До немонетарних причин інфляції в умовах перехідної економіки належать високий монополізм і низький рівень конкуренції. Монополії протидіють появі на своїх ринках нових виробників, зменшуючи обсяги виробництва, вони підвищують ціни, одержуючи при цьому надприбутки. Яскравим прикладом цього є формування вітчизняних тарифів на електроенергію. До споживачів вона надходить від генеруючих корпорацій по мережах компаній-постачальників, які надмірно завищують ціни. Як результат — відношення вітчизняних електротарифів до середньої заробітної плати у промисловості вдвічі-втричі перевищує аналогічні показники економіки США. В Україні практику неконкурентного ціноутворення можна спостерігати у більшості галузей. Ще однією з немонетарних причин інфляції в Україні є неможливість у короткий термін збільшити обсяги виробництва у відповідь на зростаючий попит. Так, неможливо відразу відновити базу тваринництва, яка значно скоротилася порівняно з 1990 р. 64. Показники вимірювання інфляції.Інфляція вимірюється індексами цін. Індекс цін — це відсоткове співвідношення середньозважених цін конкретного періоду до середньозважених цін базового періоду. У світовій практиці застосовують такі види індексів: оптових цін, роздрібних (споживчих) цін, цін промислової продукції, реалізації сільгосппродукції, цін інвестицій в основний капітал, цін на будівельно-монтажні роботи, експортних та імпортних цін, цін — ВНП-дефляторів. Індекс оптових цін розраховується для трьох груп товарів: - товарів, готових для використання, проте ще не проданих споживачам; - проміжних товарів; - сировини, готової для подальшої переробки. Він відображує зміни середнього рівня цін, які встановлюються промисловими та будівельними підприємствами і компаніями, а також цін продукції фірм. Індекс споживчих (роздрібних) цін (ІСЦ) є показником вартості кошика споживчих товарів та послуг, які задовольняють повсякденні потреби. До його складу входять ціни на продовольчі товари, одяг, житло, паливо, транспорт, медичні послуги, плата за навчання тощо. ІСЦ розраховується практично в усіх країнах світу. Загальні вимоги щодо цього визначені ст. 12 Конвенції Міжнародної організації праці (МОТ) за № 160 (1985) «Про статистику праці» та іншими документами МОТ. Для розрахунків інфляції потрібні два масиви даних: Перший — щодо середніх змін цін по кожному з товарів та платних послуг, які входять до складу споживчого кошика. Другий — щодо частки витрат на цей вид товарів або послуг у загальній сумі грошових споживчих витрат населення. В Україні спостереженнями за зміною цін постійно займаються кілька сотень статистиків у 550 містах, зокрема у районних центрах. 65. Банківська система країни. Види банків. Їх функції. Банківська система - це сукупність взаємопов'язаних фінансово-кредитних установ (банків), які функціонують в межах єдиного фінансового механізму певної країни у визначений історичний період. Банківська система є підсистемою фінансової системи конкретної держави. Загалом у світовій практиці виділяють два основних типи побудови банківської системи: - однорівнева банківська система; — дворівнева банківська система. Однорівнева банківська система притаманна, як правило, економічно слаборозвиненим і тоталітарним країнам. За такої побудови передбачається наявність тільки горизонтальних зв'язків між банками, універсалізація їх операцій і функцій, тобто вся мережа банківських установ держави перебуває на одному ієрархічному рівні, виконуючи при цьому приблизно однакові функції та надаючи однаковий спектр банківських послуг. Дворівнева банківська система є більш застосовною у світовій практиці фінансового будівництва, вона існує в більшості країн світу, і складається з таких рівнів: Верхній рівень представлений центральним банком, який є емісійним, кредитним, розрахунковим та касовим центром держави (наприклад, в США - Федеральна резервна система, в Україні - Національний банк України). Нижній рівень включає систему комерційних банків, які функціонують для здійснення кредитних, депозитних, розрахункових та інших операцій за дорученням своїх клієнтів - фізичних та юридичних осіб. У дворівневій банківській системі взаємовідносини між банками будуються у вертикальному та горизонтальному напрямку: Вертикаль уособлює відносини між центральним банком, як керівним органом усієї банківської системи, та підпорядкованими йому комерційними банками. Горизонталь, в свою чергу, визначає відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками. Регулювання банківської системи країни покладено на центральний банк, який є в більшості випадків державним органом і відповідає за монетарну (грошово-кредитну) та валютну політику держави або спільноти держав (Європейський центральний банк). Види: Спеціалізовані банки - це банки, які мають понад 50 % однотипних активів і зосереджуються на здійсненні однієї чи кількох банківських операцій або обслуговують обмежене коло клієнтів. Функціональна спеціалізація комерційних банків є найбільш вираженою, оскільки принципово впливає на характер їх діяльності, визначає специфічні особливості формування активів і пасивів установи, а також специфіку організації роботи з споживачами фінансових послуг. Інвестиційні банки - це спеціалізовані кредитні установи, що залучають довготерміновий позиковий капітал і надають його в розпорядження позичальникам (підприємцям і державі) через випуск облігацій та інших видів боргових зобов'язань. Основними функціями інвестиційного банку є з'ясування характеру і розміру фінансових потреб позичальників, узгодження умов позички, вибір виду цінних паперів, визначення термінів їх емісії та розміщення серед інвесторів. Інвестиційний банк є не просто посередником між інвестором і позичальником, а й гарантом емісії та організатором ринку капіталів. Інноваційні банки - це різновид комерційних банківських установ, що спеціалізуються на фінансуванні та кредитуванні інноваційних проектів, тобто різних науково-технічних розробок, починаючи від проектування чи створення дослідного зразка до масового впровадження. Кредитування такими банками забезпечується шляхом придбання відповідних акції, а також розміщення облігаційних позик. Діяльність інноваційних банків характеризується високим ступенем ризиковості і прибутковості здійснюваних операцій. Облікові банки - це кредитні установи, що історично спеціалізуються на здійсненні короткострокових позикових операцій (у середньому 3-6 міс.), головним чином - на обліку комерційних векселів. Ощадні банки - це комерційні установи, які спеціалізуються на обслуговуванні населення, залучаючи грошові заощадження громадян і надаючи кредитні, розрахункові та інші банківські послуги. Основна функція ощадного банку - прийом вкладів від населення, ефективна організація ощадної справи, забезпечення впровадження прогресивних форм розрахунково-кредитного та касового обслуговування населення, розширення безготівкових розрахунків, розповсюдження та погашення цінних паперів, кредитування, обслуговування населення, надання інших послуг. Гарантом виконання зобов'язань по операціям цих банків виступає держава. Іпотечні банки - це фінансові установи, що спеціалізується на наданні довготермінових кредитів під заставу нерухомості (будівель, землі тощо) та випуску заставних листів, забезпечених нерухомістю. Особливістю таких банків є наявність служб, які у разі неплатоспроможності клієнта оцінюють та продають нерухоме майно, отримане в заставу. |