1. Проаналізуйте теорії періодизації історії України та історичну схему М. Грушевського
 Скачать 86.02 Kb.
|
|
Сталінградська битва (липень 1942 року — лютий 1943 року) стала не тільки початком корінного перелому в Другій світовій війні, а й початком визволення території України. Успішний наступ Червоної армії на широкому фронті продовжувався аж до лютого 1943 р. За цей час було визволено значну частину Донбасу і Харківщини. Влітку 1943 р. Німеччина, здійснивши тотальну мобілізацію, вирішила взяти реванш за Сталінград новим наступом на Курськ. Битва на Курській дузі тривала майже 2 місяці. За 50 днів боїв ворог втратив понад півмільйона своїх воїнів. Розвиваючи успіх, війська визволили Донецьк, Маріуполь таСуми. Перемога в битві за Дніпро стала завершенням корінного перелому в Другій світовій війні. У зміцненні обороноздатності СРСР вагомим був внесок евакуйованих з України на Схід великих підприємств та галузей промисловості. Більша частина з них почала випускати продукцію. Обладнання становило майже половину всіх потужностей, введених у дію в східних районах СРСР. Плідно працювала на оборону й Академія наук УРСР- було запропоновано нову технологію виплавки броньованої сталі; швидкісна зварка. У січні 1944 р. Червона армія розпочала визволення Правобережної України та Криму. У липні 1944 року було розгромлено нацистську дивізію СС «Галичина» під Бродами. Зазнавши поразки під Сталінградом, керівництво Третього рейху розробило проект створення українського збройного формування, яке складалось би з населення Галичини. Цей проект піддавався жорсткій критиці ОУН Бандери. ОУН-Б категорично заявила, що українська кров може бути пролита тільки за Українську державу. Однак ці аргументи не переконали лідера Українського Центрального Комітету, до якого німецьке командування звернулося з пропозицією про створення української дивізії. Він та його прихильники після тривалих суперечок погодилися сприяти цьому процесові. Формування дивізії розпочалося у квітні 1943 р. У липні 1944 р. під Бродами дивізію оточили радянські війська і розгромили. На початку жовтня 1944 р. територія України була повністю визволена від окупантів, а наприкінці того ж місяця війська Українського фронту вибили ворога із Закарпаття. У сер 1945 року між СРСР і Чехословаччиною підписано угоду про возз'єднання Закарпаття з УРСР. У травні 1945 року капітулювала Німеччина, а 2 вересня — Японія. Друга світова війна фактично закінчилася. Отже, визволення України було важливою частиною процесу розгрому фашистських загарбників. Перемога стала можливою завдяки значному напруженню сил народу, мужності та відданості борців з окупантами, плідній співпраці фронту і тилу. Війна зумовила кардинальні зрушення в суспільному житті України. 32. Проаналізуйте окупаційний режим в Україні. Розгортання Руху Опору Захопивши Україну, Німеччина встановлює окупаційний режим, так званий «новий порядок». Адміністративно-територіальний поділ земель України у контексті „нового порядку”:Дистрикт Галичина, Рейхскомісаріат „Україна” , території у підпорядкуванні командування вермахту, Трансністрія, Закарпаття. В 1940 р. Німеччиною розроблено довгостроковий стратегічний план «Ост», який складався з двох частин: • програми мінімум : у ході війни максимально використовувати економічні і трудові ресурси України і Кавказу. • програми максимум: у повоєнний час забезпечити домінування німецької нації на окупованих територіях. З перших днів окупації загарбниками розпочато реалізацію програми експлуатації матеріальних та людських ресурсів України. Вивозу підлягали: устаткування фабрик і заводів, сільськогосподарська продукція ін. На початку 1942 року Берліном видано наказ про вивіз українців до Німеччини. На окупованій території гітлерівці розгорнули кривавий терор у відношенні до населення України. Одним з найбільш постраждалих від фашизму народів були євреї. Проти них нацисти здійснювали політику „голокосту” - винищення єврейського населення, яке залишилось на окупованих територіях. Незважаючи на все окупантам не вдалося зламати волю українського народу. Лише невелика частина населення активно, усвідомлено співпрацювала з окупантами - колабораціоністами. Переважаюча більшість населення України боролася з ворогом. Український антифашистський Рух Опору представлений двома течіями: • радянський рух опору, метою було визволення від гітлерівських загарбників та відновлення радянської влади; • націоналістичний: ОУН, УПА, метою також було визволення від гітлерівських загарбників та відродження незалежної української держави ; Складовою частиною Руху Опору у фашистському тилу з 1942 р. стали дії Організації українських націоналістів (ОУН) та Української повстанської армії (УПА). Після нападу Німеччини на Радянський Союз ОУН розгорнула диверсійно-підривні та розвідувальні дії в тилу радянських військ. Коли оунівці наочно переконалися у справжніх цілях нацизму та відчули вже на собі репресивний „новий порядок”, активніше стали вести боротьбу і проти нацистів. В 1943 керівник ОУН(б) М. Лебедь дав наказ назвати ці збройні формування Українською повстанською армією (УПА). Повстанські загони протидіяли вивозу робочої сили і продовольства до Німеччини, нападали на великі німецькі військові гарнізони. Німецьке командування не зуміло ліквідувати УПА, яка нарощувала свої сили. Історія антигітлерівського націоналістичного Руху Опору (ОУН-УПА) неоднозначна . Декілька разів на найвищому державному рівні в Україні розглядалося питання про політичну оцінку діяльності ОУН і УПА. 33. Розкрийте проблему українського питання у політиці інших держав напередодні Другої світової війни. Початок Другої світової війни та її хід Українське питання - це питання про умови і механізм возз’єднання українських земель та створення власної української державності. Напередодні Другої світової війни чітко визначилися три групи країн зацікавлених у вирішенні “українського питання”. Перша група – СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина – країни, до складу яких входили українські землі. Їх основна мета – втримати вже підвладні землі та приєднати нові. Друга група – Англія, Франція і частково США – своїм втручанням у вирішення українського питання задовольняли свої геополітичні інтереси. Третя група – Німеччина, яка боролася за “життєвий простір, претендувала на українські землі та Угорщина, домагалася повернення Закарпатської України. Драматизм ситуації полягав у тому, що багатомільйонний український народ самостійно не міг вирішити “українського питання”. Все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих, держав і від співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити. Подальші зміни у вирішенні „українського питання” були пов’язані з підписанням 23 серпня 1939 року радянсько-німецького договору про ненапад, таємного протоколу до нього. Досягнуті домовленості увійшли в історію під назвою пакт Молотова-Ріббентропа. Укладаючи даний договір, Німеччина та Радянський Союз мали різні цілі. А.Гітлер, готуючись до нападу на Польщу, усвідомлював, що цей договір виключить для Німеччини загрозу війни на два фронти в Європі, оскільки Й.Сталін, за його розрахунками, зацікавлений в захопленні територій колишньої Російської імперії, буде прагнути отримати таку можливість завдяки договору з Німеччиною. Й.Сталін розглядав договір як шанс здійснити свої агресивні наміри; уникнувши збройного конфлікту, отримати можливість готуватися до воєнних дій. 1 вересня 1939 року нападом Німеччини на Польшу розпочалася Друга світова війна. 28 вересня 1939 року Німеччина та СРСР підписали „Договір про дружбу та кордони”, у відповідності до якого до складу СРСР увійшла і більшість територій Західної України. До РС також відійшли Литва, Латвія та Естонія. У червні 1940 РС заявив претензії Румунії щодо Бессарабії, згодом до скл РС було включено Бессарабію. На 1940р укр. землі опинилися в складі однієї держави. 34. Проаналізуйте політику «перебудови» М. Горбачова. Спроби реформування суспільства на засадах демократії та гласності У березні 1985 року обрано Генеральним секретарем ЦК КПРС обрано М.Горбачова. З ініціативи М.С.Горбачова в середині 80-х років розпочалися зміни в соціальній практиці, що обрали на себе назву „перебудови”. Перебудова – термін, який означав курс на реформування тоталітарної системи в СРСР. Політику перетворень спрямовано на оновлення життя країни: подолання застійних процесів та демократизації політичної системи, створення механізму прискорення соціально-економічного розвитку суспільства. Процес перебудови суспільно-політичного життя розпочато оголошенням Пленумом ЦК КПРС курсу на „прискорення соціально-економічного прогресу”. Ставилося завдання: за рахунок підвищення в 2,5 рази продуктивності праці забезпечити подвоєння національного доходу. Задля реалізації поставлених завдань започатковано процес формування законодавчо-правової бази перебудовчих процесів: прийнято Закон СРСР положення якого санкціонували підприємницьку діяльність та створення кооперативів; прийнято постанову якою ініційовано перехід від адміністративних методів господарювання до нового господарського механізму, який враховував би економічні інтереси виробника; прийнято нове положення про колгоспи, у відповідності до якого допускалася можливість існування селянських фермерських господарств. Що до результатів то темпи приросту промислової продукції Укр становили майже 5%. Зросла на 10% середня зарплатня робітників. Спроби партійно-державного керівництва ліквідувати економічний застій початку 80-х років виявилися недієвими. Замість послаблення продовольчої, житлової та товарної криз відбулося подальше їх загострення. Аварія (1986 р.) на Чорнобильській атомній електростанції стала найбільшою екологічною катастрофою ХХ ст. Наслідки аварії негативно позначилися як на економіці УРСР, так і на здоров’ї населення. Усі спроби економічних перетворень, що тривали протягом 1985-1990 років, виявилися неефективними. В країні росла інфляція, тривав спад економічного виробництва, знижувався життєвий рівень населення. Початок політичній реформі поклало проголошення курсу на демократизацію суспільства та гласність. Головними досягненнями політики гласності стали: ліквідація „білих плям” в історії СРС, послаблення цензури, реабілітація імен багатьох репресованих політичних і культурних діячів; дозвіл на друк і демонстрацію заборонених у 30-70-ті роки ХХ ст. літературних творів, кінофільмів, наукових та публіцистичних праць. 35. Проаналізуйте становлення та розвиток дисидентського руху в Україні У 60-70-ті роки ХХ ст. у радянському суспільстві виникає нова форма духовної опозиції – дисидентство. Дисидент - „інакомислячий”. Термін, що застосовувався відносно радянських громадян-правозахисників, які відкрито протистояли діям влади або виявляли іншу суспільну активність, що була не санкціонована владою. Дисидентський рух в Україні зародився як протест проти бездержавності, панування партійно-державної бюрократії, утисків національно-культурного життя, зростаючої русифікації. Дисидентський рух 60-80-х рр. в УРСР можна поділити на три основних течії: Правозахисна течія, представники якої (В.Чорновіл, В.Стус, С.Хмара та ін.) вимагали дотримання в СРСР основних прав і свобод людини, , вільного обміну інформацією та ідеями, викривали злочини тоталітарної системи. Національна течія, представники якої (В.Мороз, Л.Лук’яненко та ін.) виступали за відновлення незалежності України та відокремлення її від СРСР, засуджували політику русифікації. Релігійна течія, преставники якої (Й.Тереля, В.Романюк та ін.) вимагали дотримання свободи віросповідання, відновлення заборонених Української греко-католицької церкви, протестантських релігійних громад та ін. Ядро українського дисидентсва склали „шістдесятники” –Л.Костенко, В.Симоненко, І.Дзюба, І.Світличний, художниця А.Горська та ін. Своєрідним протестом проти проведення у 1965 році арештів українських дисидентів стала праця І.Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація?”. Влада оголосила «Інтернаціоналізм чи русифікацію?» антирадянським твором, а його поширення, зберігання чи навіть просто читання — кримінальним злочином. Іван Дзюба втратив роботу, був виключений зі Спілки письменників України. У січні-травні 1972 року в Україні розпочалися масові арешти. Їх жертвами стали такі відомі дисиденти як В.Чорновіл, І.Світличний, І.Дзюба, В.Стус та ін. Отже, Протягом 60-х-першої половини 80-х років ХХ ст. в Україні активізується опозиційний рух. Він стає помітним чинником суспільно-політичного життя, хоча широкої підтримки серед громадян не набув. Проте завдяки діяльності українських дисидентів визрівала ідея утворення власної незалежної держави та необхідність кардинальних перетворень в усіх сферах життя. 36. Проаналізуйте зміст економічних і політичних реформ 1960-1980-х рр. ХХ ст., їх суперечливий та непослідовний характер Після відсторонення від влади М.Хрущова, головою Ради Міністрів СРСР став О.Косигін, який користувався авторитетом у суспільстві та серед господарників. Друга половина 60-х років характеризується зниженням приросту промислової продукції, тому у 1965 р. О.Косигін започаткував програму реформування економіки з метою прискорення науково-технічного прогресу та інтенсифікації розвитку народного господарства СРСР. У 1965 року пленум ЦК КПРС прийняв постанову „Про заходи подальшого розвитку сільського господарства СРСР”. У сільському господарстві відбулися деякі зміни. Було взято курс на інтенсифікацію та перерозподіл національного доходу на користь сільського господарства. Замість щорічного, встановлювався, розрахований на шість років, стабільний план заготівель сільськогосподарської продукції. План продажу державі зерна та продукції тваринництва зменшився, тоді як закупівельні ціни підвищувалися. Запроваджувалися надбавки за надпланову продукцію. Такі заходи принесли деякі позитивні результати. Зросла валова продукція на 16% , впроваджувалися високоурожайні сорти зернових і технічних культур. Однак ефективність колгоспно-радгоспної системи залишалася низькою. Рядовий колгоспник, як і в минулому, був мало зацікавлений у результатах своєї праці. Процес реформування промисловості вересневою 1965 року постановою ЦК КПРС мав на меті – забезпечення процесу подолання таких негативних явищ в економіці як збільшення капіталовкладень, незавершеність будівництв, масовий випуск товарів, що не користувалися попитом. Для досягнення означених цілей реформи у промисловості передбачалося створити на підприємствах фонди матеріального стимулювання, фінансувати промислове виробництво шляхом кредитування, оцінювати діяльність підприємств за рентабельністю та прибутком. На першому етапі проведення реформи забезпечено досить високі темпи розвитку промисловості. Восьма п’ятирічка стала найуспішнішою серед усіх радянських п’ятирічок. Виробництво промислової продукції в УРСР зросло на 50%, продуктивність праці у промисловості – приблизно на 30%, національний прибуток – на 30%. Отже, позитивні зрушення відбувалися переважно у важкій промисловості: металургії, енергетиці, промисловому машинобудуванні. Виробництво предметів споживання й надалі відставало від потреб населення. Низькою була їх якість. Широкого розмаху набували приписи на виробництві, казнокрадство, хабарництво. Все це призводило до уповільнення темпів соціального поступу УРСР та наростання кризових явищ. 37. Проаналізуйте застійні тенденції в економічному та соціально-політичному житті України. Розкрийте діяльність державних діячів України (П. Шелест, В. Щербицький) Після усунення Хрущова суть курсу нового керівництва визначається одним словом — «стабілізація. Проте досягти цієї мети одразу було неможливо, адже система втратила два важливих стимули розвитку економіки: зі смертю Сталіна — страх перед репресіями, з усуненням Хрущова — романтичну віру. В Україні загострились важкі економ процеси а саме: 1.Несприятлива демографічна ситуація — зниження приросту населення, міграційні процеси, переселення із сіл у міста. 2.Криза організації праці 3.Катастрофічна екологічна ситуація. Катастрофічні екологічні процеси посилили гостроту демографічних проблем, оскільки питома вага населення республіки, зайнятого у галузях із шкідливими для здоров’я умовами праці, становила в Україні 53% 4.значна зношеність основних виробничих фондів. 5.Хронічне відставання за принциповими економічними показниками. Після приходу до влади Л.Брежнєва лідером КПУ ще майже вісім років залишався ставленик Хрущова Петро Юхимович Шелест. Активно і постійно відстоював економічні інтереси УРСР. Критикував центральні (союзні) управлінські (господарські) структури. Підтримував розвиток українського народного мистецтва, зокрема ансамбль Вірського. Не придушував розвиток інших мистецтв. Підтримував і захищав провідних українських кінорежисерів С. Параджанова і Ю. Іллєнка. Усупереч забороні Москви збудував у Києві Палац «Україна». Повністю підтримував жорсткий антизахідний курс брежнєвського керівництва. Став ініціатором запровадження Шевченківської премії як найвищої нагороди республіки, яка присуджується лише один раз у житті - Боровся з дисидентським рухом. Щербицький Володимир Васильович після усунення Петра Шелеста став першим секретарем ЦК КПУ. З ім'ям Щербицького пов'язане посилення русифікації України, суворе переслідування діячів українського дисиденства. Цілковито підтримував політичний курс Л. Брежнєва. Не противився обмеженню прав України. Не підтримав перебудову, започатковану М. Горбачовим. Дозволив будівництво в УРСР низки атомних електростанцій, зокрема Чорнобильської. Під час аварії на останній у перші дні намагався приховати трагедію. Сприяв докорінній технічній модернізації легкої і харчової промисловості УРСР . Підтримував розвиток спорту, особливо футбольний клуб «Динамо». 38. Проаналізуйте процес боротьби України за незалежність. В чому полягає історичне значення Декларації про державний суверенітет та Акту проголошення незалежності України 1990 р. в Україні розпочався перший етап державотворення - після виборів до Верховної Ради УРСР у березні цього року остання стала працювати у парламентському режимі. Після того, як Російська Федерація прийняла декларацію про державний суверенітет Росії, 16 липня 1990 р. ВР УРСР прийняла перший законодавчий акт, виходячи з якого розпочалося будівництво незалежної української держави - Декларацію про державний суверенітет України. У ній було проголошено наміри народу України самостійно вирішувати свою долю й закріплено три види суверенітету - державний, народний і національний.. День прийняття Декларації був оголошений святковим і вихідним на території України Одним з головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України. Документ проголосив національний суверенітет - невід'ємне право української нації на самовизначення; народний суверенітет - народ України та громадяни всіх національностей, які проживають в Україні визнано єдиним джерелом державної влади. Декларація складається з 10 розділів. 19-23 серпня 1991р. відбувся Серпневий Путч у Москві, но котрому само визначений Держ комітет з надзвичайного стану намагався усунути від влади президента СРСР М.Горбачова. Після поразки Путчу відбулась позачергова сесія ВР УРСР, яка ухвалила Акт прогол незал Укр. 1 грудня 1991р відбувся всеукр референдум, у якому понад 90% громадян проголосували за незалежність Укр, підтвердивши своє бажання жити у вільній незалежній державі. Того ж дня було обрано През Укр – Л.Кравчука. |