Ответы на тесты по мед биологии. Мед.био 2019. 1. Прокаріотичні організми. Клітини прокаріот
 Скачать 1.14 Mb.
|
|
Профілактика: 1. особиста не пити некип'ячену воду з відкритих водойм, добре мити овочі та городину; 2. громадська: виявлення і лікування хворих, санітарно-просвітня робота, захист тварин від зараження, санітарний контроль за водопостачанням. 150. Балантидій кишковий – паразит людини. Балантидій (Balantidium coli) – збудник балантидіазу. Географічне поширення: повсюдно. Локалізація: товстий кишечник. Життєвий цикл балантидій паразитує в основному у свиней, рідше у людини. Людина заражається при контакті з хворими тваринами через руки, а також забруднену воду і їжу. Інвазійна форма – циста. При несприятливих для людини умовах балантидії проникають в стінки кишечника, активно розмножуються і утворюють кровоточиві виразки. Патогенна дія: у людини спостерігається слабкість, головний біль, біль у животі, діарея зі слизом і кров'ю. Діагностика: виявлення вегетативних форм в мазку фекалій. Профілактика: – особиста дотримання правил особистої гігієни. – громадська: утримання в чистоті свиноферм, обстеження працівників свиноферм, м'ясокомбінатів. 151. Малярійні плазмодії – паразити людини. Малярійні плазмодії – збудники малярії рептилій, птахів, ссавців. Для людини патогенні 5 видів малярійного плазмодія: Plasmodium vivax– збудник триденної малярії; Plasmodium ovale– збудник малярії типу триденної; Plasmodium malariae– збудник чотириденної малярії; Plasmodium falciparum – збудник тропічної малярії; Plasmodium кnowlesi збудник щоденної малярії. Географічне поширення малярії: країни з тропічним і субтропічним кліматом. Pl. vivax повсюдно до Полярного кола. Остаточний хазяїн: самка малярійного комара роду Anopheles (специфічний переносник). Проміжний хазяїн: людина. Локалізація: клітини печінки, еритроцити. Життєвий цикл складний, зі зміною хазяїнів і чергуванням безстатевого і статевого розмноження. Зараження людини відбувається при укусі самкою комара роду Anopheles. Інвазійна стадія – спорозоїт. Зі слиною комара спорозоїти потрапляють у кров людини і через 30-40 хв. – у клітини печінки. Там проходить безстатеве розмноження паразита – тканинна шизогонія. Вона відповідає основній частині інкубаційного (прихованого) періоду хвороби. У клітинах печінки розвивається стадія тканинних шизонтів. З кожного шизонта у результаті шизогонії виникає велика кількість (від 1000 до 5000) тканинних мерозоїтів. Цей процес у Pl. falciparum триває близько 6 діб, ау від 8 діб до декількох місяців. Позаеритроцитарний цикл проходить один раз Тканинні мерозоїти потрапляють у еритроцити і починається еритроцитарна шизогонія. У еритроцитах трофозоїт живиться гемоглобіном і послідовно проходить стадії кільцеподібного, амебоподібного і зрілого трофозоїта, шизонта і мерозоїта. Згодом оболонка еритроцита розривається, мерозоїти і токсичні продукти життєдіяльності плазмодіїв потрапляють у кров. З цим процесом співпадають напади малярії. Мерозоїти знову проникають у еритроцити, цикл повторюється. Це відбувається багаторазово. Цикл еритроцитарної шизогонії у Pl. vivax, Pl. ovale і Pl. falciparum триває 48 годин, Р. malariae – 72 години. Після декількох циклів еритроцитарної шизогонї в еритроцитах розпочинається гаметогонія. Частина мерозоїтів, потрапивши у еритроцити, розвивається не у шизонти, а в гаметоцити (незрілі статеві особини). Розрізняють жіночі клітини – макрогаметоцити і чоловічі – мікрогаметоцити. Подальший їх розвиток можливий лише у тілі комара роду Anopheles. Гаметоцити разом із кров’ю хворої людини потрапляють до шлунку комара і зріють. Утворюється макро- і мікрогамети. Вони зливаються, утворюючи зиготу, яка через 18-24 години стає рухливою і утворює оокінету. Оокінета проходить через епітелій шлунку комара і перетворюється в ооцисту. Всередині ооцисти проходить спорогонія процес утворення великої кількості (кілька тисяч) спорозоїтів. Оболонка ооцисти розривається, і з гемолімфою спорозоїти потрапляють у всі органи самки комара. Найбільше їх скупчуються в слинних залозах. Розвиток плазмодія в організмі комара триває 7-45 днів і залежить від температури навколишнього середовища. Це і визначає географічне поширення паразита. Патогенна дія: малярія – тяжке захворювання, яке супроводжується періодичними нападами (лихоманка і підвищення температури до 40 С. Плазмодії руйнують велику кількість еритроцитів, що може привести до анемії і навіть смерті. Діагностика: знаходження еритроцитарних трофозоїтів, мерозоїтів, гаметоцитів у мазку або «товстій» краплі крові. Кров рекомендується брати під час нападу або одразу після нього. Профілактика: − особиста захист від укусів комарів, профілактичний прийом протималярійних препаратів. − громадська: протималярійні заходи здійснюються у двох напрямках: 1) виявлення і лікування усіх хворих на малярію (ліквідація джерел інвазії); 2) знищення комарів (ліквідація переносника). Загалом малярія розповсюджена в 106 країнах, в яких проживає майже половина населення планети. Щорічно вона уражує близько 250 млн. людей і біля 1 млн. з них помирає. 152. Токсоплазма – паразит людини. Токсоплазма (Toxoplasma gondii) – збудник токсоплазмозу. Географічне поширення: повсюдно. Остаточні хазяї: ссавці родини Котячі. Проміжні хазяї:ссавці (у тому числі людина), птахи. Морфологія: в організмі людини токсоплазма (внутрішньоклітинний паразит) існує у вигляді вегетативної форми (ендозоїд), справжньої цисти і псевдоцисти. Ендозоїд має форму часточки апельсина. Один кінець загострений, а інший закруглений. На загостреному кінці є присоска (коноїд). У центрі знаходиться ядро. Псевдоцисти – це скупчення ендозоїдів під мембраною клітин хазяїна. Справжні цисти – це скупчення декількох сотень ендозоїдів, покритих товстою оболонкою. В організмі кішки токсоплазма існує у вигляді ендозоїду, мікро- і макрогаметоциту, з яких утворюються мікро- і макрогамети і зиготи (ооцисти). Локалізація: клітини головного мозку, печінки, селезінки, лімфатичних вузлів, м'язів та інших органів людини. Життєвий цикл складний, зі зміною хазяїв і чергуванням безстатевого і статевого розмноження. Людина може заразитися токсоплазмозом через брудні руки, немиті фрукти та овочі, шерсть кішок. Інвазійна стадія – ооциста. • пошкоджену шкіру при обробці мяса хворих тварин, лабораторних дослідженнях крові хворих. Інвазійна стадія – ендозоїд і справжні цисти (у тому числі повітряно-крапельним шляхом плаценту. Інвазійні стадії – ендозоїд і справжні цисти. • при вживанні в їжу погано просмаженого мяса і некипяченого молока, сирих яєць, від хворих тварин. Інвазійна стадія – ендозоїд і справжні цисти. В організмі людини відбувається безстатеве розмноження паразита. Через кишечник ендозоїди потрапляють в лімфатичну систему, а потім в клітини внутрішніх органів. У них ендозоїди розмножуються поділом надвоє або ендогонією (внутрішнє брунькування). Утворюються псевдоцисти. Клітинна мембрана розривається, ендозоїди виходять і проникають в сусідні клітини. Коли посилюється імунна реакція організму, токсоплазми утворюють справжні цисти. Вони зберігаються в організмі хазяїна все життя. В організм кішки токсоплазма потрапляє з мясом хворих тварин. У внутрішніх органах кішки відбувається безстатеве розмноження паразита, а в епітелії тонкого кишечника – статеве. З ендозоїдів утворюються макро- і мікрогаметоцити, аз них макро- і мікрогамети. Вони з'єднуються і утворюється зигота, яка покривається товстою оболонкою (ооциста). Ооциста виділяється із фекаліями у зовнішнє середовище, в ній формуються спори зі спорозоїтами. Ооциста зберігається роками. Патогенна дія: у більшості людей токсоплазмоз перебігає безсимптомно (набутий хронічний токсоплазмоз. При порушенні імунітету у людини може бути температура, висип, збільшення лімфатичних вузлів. Вражається нервова система, очі, серце, селезінка (набутий гострий токсоплазмоз. Дуже небезпечний хронічний токсоплазмоз для вагітних жінок, тому що токсоплазми проникають через плаценту в організм плоду і викликають його загибель або каліцтва (вроджений токсоплазмоз). Діагностика: для лабораторних досліджень беруть кров для імунної діагностики. Профілактика: кип'ятіння молока, термічна обробка мяса, особиста гігієна. Діагностика та лікування вагітних жінок з хронічним токсоплазмозом. Лікування домашніх кішок. 153. Лямбліоз. Географічне поширення, локалізація, морфологія, життєвий цикл, патогенна дія, діагностика та профілактика захворювання. Лямблії (Lamblia intestinalis) – збудник лямбліозу. Географічне поширення: повсюдно. Локалізація: тонкий кишечник, особливо в дванадцятипалій кишці. Морфологія: існує у двох формах вегетативна і циста. Тіло грушоподібне, розділене двома аксостилями, має присмоктувальні диски для фіксації. Живлення осмотичне. Розмноження шляхом поздовжнього поділу. Життєвий цикл паразитує тільки у людини, інвазіонна форма − циста. Зараження відбувається через брудні руки, їжу і воду. Патогенна дія: запалення слизової оболонки кишки, порушення травлення і всмоктування, токсико-алергічні процеси. Діагностика: виявлення вегетативних форм і цисту фекаліях, а також виявлення вегетативних форму дуоденальному вмісті. Профілактика: 4. особиста необхідно дотримуватися правил особистої гігієни, кип'ятити воду, мити овочі, фрукти. 5. громадська: виявлення та лікування хворих та цистоносіїв, знищення мух і тарганів, санітарно-просвітня робота. Трихомоноз. Географічне поширення, локалізація, морфологія, життєвий цикл, патогенна дія, діагностика та профілактика захворювання. Трихомонада піхвова (Trichomonas і) – збудник урогенітального трихомонозу. Географічне поширення: повсюдно. Локалізація: сечостатеві шляхи чоловіків та жінок. Морфологія: існує тільки у вигляді вегетативної форми, цист не утворює. Форма тіла грушоподібна, має 4 джгутики, ундулюючу мембрану і аксостиль, який закінчується шипом. Має одне ядро. Життєвий цикл паразитує тільки у людини, інвазійна форма – вегетативна джгутикова. Зараження відбувається при статевих контактах, через вологі рушники, через гінекологічні та урологічні інструменти. Патогенна дія: запалення слизової оболонки сечостатевих шляхів. Діагностика: виявлення вегетативних форму мазках з піхви та уретри. Профілактика: − особиста користуватися засобами індивідуального захисту при статевих контактах, не користуватися чужими предметами гігієни; − громадська: виявлення і лікування хворих, стерилізація гінекологічних і урологічних інструментів, санітарно-просвітня робота. Збудник американського трипаносомозу. Географічне поширення, локалізація, морфологія, життєвий цикл, патогенна дія, діагностика та профілактика захворювання. Trypanosoma cruzi – збудник американського трипаносомозу хвороби Чагаса. Географічне поширення: Південна і Центральна Америка Локалізація і морфологія: такі ж, яку попередніх видів. Життєвий цикл трипаносомоз – трансмісійне природно-осередкове захворювання, антропозооноз. Специфічний переносник– тріатомовий (поцілунковий) клоп Triatoma infestans. Основний резервуар – броненосці, опосуми, мурахоїди, мавпи. Цей вид трипаносом може паразитувати у людини та домашніх тварин. Патогенна дія: цей вид трипаносом більш патогенний, хвороба триває 3-7 місяців і зазвичай закінчується смертю. Найбільш гостра форма хвороби спостерігається у дітей до 5 років. Діагностика: мікроскопія мазка або товстої краплі крові, пунктатів лімфатичних вузлів, спинномозкової рідини, імунологічні реакції. Профілактика: • особиста захист від укусів клопів. • громадська: виявлення і лікування хворих (ліквідація джерел інвазії), знищення переносників за допомогою інсектицидів, санітарно-просвітня робота. Збудники африканського трипаносомозу. Географічне поширення, локалізація, морфологія, життєвий цикл, патогенна дія, діагностика та профілактика захворювання. Trypanosoma brucei gambiense – збудник гамбійського трипаносомозу. Географічне поширення: Центральна і Західна Африка. Локалізація: плазма крові, лімфа, лімфатичні вузли, спинномозкова рідина, тканини спинного та головного мозку. Морфологія: тіло плоске, звужене на кінцях, має один джгутик та ундулюючу мембрану. Розмноження безстатеве. Життєвий цикл трипаносомоз – трансмісивне захворювання, антропоноз. Специфічний переносник – муха цеце (Glossina palpalis). Основний резервуар людина. Розвиток відбувається зі зміною хазяїв. • Перша частина циклу проходить в травній системі мухи цеце. Муха п'є кров хворої людини і трипаносоми потрапляють в її шлунок. У шлунку вони розмножуються і розвиваються. Це триває близько 20 днів. • Друга частина циклу проходить у людини і деяких ссавців (корови, свині, вівці, собаки. Заражена муха кусає здорову людину та заражає її трипаносомозом. Через 2-3 тижні трипаносома проникає в усі органи і тканини. Патогенна дія: у людини спостерігається м'язова слабкість, виснаження, депресія, сонливість. Хворобливий стан триває 7-10 років (хронічна форма. Без лікування людина помирає. Діагностика: виявлення вегетативних форм паразита в крові, пунктатах лімфатичних вузлів, спинномозкової рідини, імунологічні реакції. Профілактика: • особиста захист від укусів мухи цеце за допомогою репелентів, профілактичний прийом лікарських препаратів. • громадська: виявлення і лікування хворих (ліквідація джерел інвазії), санітарно- просвітня робота, знищення переносників за допомогою інсектицидів. Trypanosoma brucei rhodesiense – збудник родезійського трипаносомозу. Географічне поширення: Південно-Східна Африка. Локалізація і морфологія: такі ж, яку попереднього виду. Життєвий цикл трипаносомоз – трансмісійне, природно-осередкове захворювання, антропозооноз. Специфічний переносник – муха цеце (Glossina morsitans). Основний резервуар дикі антилопи. Патогенна дія: цей вид трипаносом більш патогенний, хвороба в гострій формі триває 3- 7 місяців і зазвичай закінчується смертю. Діагностика та профілактика: такі ж, яку попереднього виду. Амеба дизентерійна. Географічне поширення, локалізація, морфологія, життєвий цикл, патогенна дія, діагностика та профілактика амебіазу. Амеба дизентерійна (Entamoeba histolytica) – збудник амебіазу. Локалізація: просвіт товстої кишки людини, печінка, легені, головний мозок. Географічне поширення: повсюдно, частіше у Індії, Північній та Центральній Африці, Південній Америці. Морфологія: існує у трьох формах велика вегетативна (тканинна) форма (forma magna); • мала вегетативна форма (forma minuta); • циста – покрита товстою оболонкою та містить 4 ядра. Життєвий цикл: У організм людини амеба потрапляє на стадії цисти, через немиті руки, овочі, фрукти, некип’ячену воду. Механічними переносниками можуть бути мухи і таргани. У кишках, під дією ферментів оболонка цисти розчиняється. У просвіт кишок виходять малі вегетативні форми, які живуть в просвіті товстої кишки. Для людини вони непатогенні, живляться бактеріями та вмістом кишечника. Після розмноження малі вегетативні форми інцистуються і виводяться у зовнішнє середовище (цистоносійство). Амебіаз виникає, якщо є дві умови: а) послаблена імунна система організму; б) порушення кишкової мікрофлори. У цих умовах мала вегетативна форма перетворюється у тканинну. Дизентерійна амеба збільшується у розмірах і виділяє протеолітичні ферменти. За допомогою цих ферментів велика вегетативна форма руйнує епітелій кишок, проникає у стінки кишок. Патогенна дія: у кишках утворюються виразки, руйнуються кровоносні судини. Спостерігаються часті кров'яні випорожнення, біль у області кишечнику. З кров'ю амеби можуть потрапити до печінки, головного мозку, селезінки, викликаючи там виразки та абсцеси. Діагностика: виявлення forma magna у мазках фекалій, імунні реакції. Якщо виявлені тільки forma minuta і циста – неможливо поставити діагноз. Це цистоносійство. Профілактика: • особиста необхідно дотримуватися правил особистої гігієни, кип’ятити воду, мити овочі, фрукти. • громадська: виявлення та лікування хворих і цистоносіїв, знищення мух і тарганів, санітарно-просвітня робота. Природно-осередкові захворювання. Трансмісивні захворювання. Трансмісивні хвороби – це хвороби, які передаються кровосисними членистоногими. Розрізняють: 13. облігатно-трансмісивні хвороби. Передаються лише специфічними переносниками. Наприклад: малярією можна заразитися тільки через укус малярійного комара. факультативно-трансмісивні хвороби. Передаються не тільки через переносника, ай іншими шляхами. Наприклад: чума може передаватися через укус бліх, через забруднену воду і їжу, а також при знятті шкурок з гризунів і при контакті з хворою людиною. Залежно від зв'язків між збудником і хазяїном, виділяють наступні групи паразитарних захворювань: 4. антропонози – це хвороби, збудники яких уражають тільки людину. Наприклад: трихомоноз. антропозоонози – це хвороби, збудники яких уражають організм тварини і людини. Наприклад: лейшманіоз, чума Російський вчений Є. М. Павловський виділив особливу групу хвороб, які пов’язані з комплексом природних умов. Це – природно-осередкові хвороби. Вони мають такі особливості: o Існують у певних біогеоценозах незалежно від людини. o Резервуар – дикі тварини. Компоненти природного осередку: ▪ Збудник хвороби ▪ Природний резервуар збудника хвороби ▪ Переносник збудника хвороби. Наприклад: сільський шкірний лейшманіоз зустрічається в країнах з тропічним і субтропічним кліматом. Збудник – лейшманія; природний резервуар – дрібні гризуни (піщанки); облігатний переносник – москіт. Вчення про природну осередковість хвороб сформулював Є.Н. Павловський у 1939 році, але з того часу відбувся значний розвиток уявлень про структурну, функціональну та екосистемну організацію природніх осередків. Спочатку із числа обов’язкових ознак цих осередків випав переносник, а потім – теплокровний носій. Єдиним та специфічним компонентом природного осередку залишається популяція збудника хвороб. Таким чином, природним осередком заразних хвороб вважається кожна природна екосистема, компонентом якої є популяція збудника, яка завжди неоднорідна та дискретна, а її окремі частини можуть існувати в різному середовищі. Загалом розрізняють три таких частини: гостальну (в організмі теплокровних), векторну (в організмі членистоногих переносників) і «позаорганізмову» (в ґрунті, водоймах, рослинах). 159. Життєві цикли паразитів. Чергування поколінь та феномен зміни хазяїв. Типи хазяїв. Життєві цикли паразитів включають личинкові стадії і статевозрілі форми. Частину життєвого циклу з певними стадіями розвитку паразит проходить у тілі одних хазяїв, а другу – у нових хазяїв. В залежності від цього хазяї бувають: 15. остаточні або дефінітивні. В них паразит досягає статевої зрілості і розмножується статевим шляхом. проміжні. В них проходить розвиток личинок, безстатеве або партеногенетичне розмноження паразита. додаткові. Проміжних хазяїнів може бути більше одного. резервуарні. Вони не обов’язкові у життєвому циклі паразитів, але можуть накопичувати інвазійні стадії розвитку паразита і сприяти їх передачі до остаточного хазяїна. У резервуарному хазяїні паразит не розвивається. 160. Паразитизм. Класифікація паразитів. Паразити бувають: 19. Облігатні. Це організми, які не можуть вільно жити в природі. Вони завжди паразитують. 20. Факультативні. Це організми, які вільно живуть в природі, але, випадково потрапивши в організм іншого виду (хазяїна), починають паразитувати. Наприклад: деякі круглі черви, хижі п'явки. Класифікація паразитів: 1) Залежно від терміну паразитування: 21. тимчасові – живуть поза організмом хазяїна і нападають на нього лише для живлення кров'ю (кліщі, блохи, комарі, москіти). Паразитують від тридцяти секунд до декількох днів. 22. постійні – живуть на тілі хазяїна або всередині нього і не можуть існувати у зовнішньому середовищі (гострик, коростяний свербун). 2) Залежно від місця локалізації: 23. ектопаразити: а) зовнішні – живуть на зовнішніх покривах хазяїна. Наприклад: воші, блохи, комарі. б) шкіряні – живуть всередині шкіряного покрову і частково на його поверхні. Наприклад: коростяний свербун. 24. ендопаразити: а) порожнинні – живуть у порожнинах тіла або внутрішніх органах. Наприклад: аскарида, гострик. б) тканинні – живуть ум язовій, нервовій та інших тканинах. Наприклад: трихінела. в) внутрішньоклітинні – живуть у клітинах. Наприклад: малярійний плазмодій, деякі джгутикові. |