Ответы на тесты по мед биологии. Мед.био 2019. 1. Прокаріотичні організми. Клітини прокаріот
 Скачать 1.14 Mb.
|
|
Мокреці (родина Ceratopogonidae) Найдрібніші кровосисні комахи, довжина тіла 1-2,5 мм. Самки нападають на людину і тварин вранці і ввечері. Розвиток їх проходить у вологому ґрунті. Мокреці – переносники збудників туляремії, проміжні хазяї нематод. Ґедзі (родина Tabanidae) За зовнішнім виглядом нагадують великих мух. Самці живляться рослинними соками, самкам для розвитку яєць необхідна кров. Нападають на людину вдень. Яйця відкладають на листках прибережної рослинності, личинки розвиваються у воді. Укуси болючі, слина ґедзів токсична. Ґедзі являються переносниками збудників туляремії і сибірської виразки, проміжні хазяї філярій (лоаоз). 124. Медичне значення представників родини Мухи. Родина мухи (Muscidae) Ротовий апарат лижучо-сисний. Яйця, личинки (3 стадії) і нерухомі лялечки, які розвиваються на субстраті, на якому є органічні речовини. На голові крупні фасетні очі. На лапках липкі подушечки для пересування на будь-якій поверхні. Муха хатня (Musca domestica) Механічний переносник кишкових інфекцій, цист найпростіших, яєць гельмінтів. Живляться їжею людини, різноманітними органічними речовинами. Яйця відкладають (за один раз 100-150 яєць) у гниючі речовини (харчові відходи, фекалії людини і тварин). З яєць при температурі + 25 С через 1-2 доби виходить личинка (І стадія), яка потім розвивається при температурі + 40-45 С. Личинка ІІІ стадії переповзає в місця де температура + 25 С і перетворюється на нерухому лялечку, покриту товстою оболонкою. Лялечка перетворюється на імаго. Живе муха місяць, відкладає яйця 5-6 разів. Боротьба з мухами Закритий доступ до харчових відходів. Зберігання продуктів у місцях, недоступних для мух. Знищення мух на всіх стадіях інсектицидами. Осіння жигалка (Stomoxys calcitrans) Переносник збудників сибірської виразки і сепсису. Поширена повсюдно. І самки і самці живляться кров'ю людини і тварин. Будова і цикл розвитку яку хатньої мухи. Має хоботок з хітиновими зубчиками, якими руйнує епідерміс і живиться кров'ю. У кров вводить отруйну слину, яка викликає сильне подразнення. Вольфартова муха (Wohlfartia Личинки викликають захворювання міаз. Дорослі мухи живляться нектаром квітів. Мухи відкладають живих личинок у відкриті порожнини: очі, ніс, вуха, ранки на тілі тварин, або людей. що сплять. Личинки виїдають тканини, аж до кістки, руйнують кровоносні судини. Це призводить до тяжких захворювань. Ураження очей може викликати сліпоту. Лялечки розвиваються у землі. Муха цеце (Glossina palpallis, G. morsitans) Крупні комахи, розміром більше 10 мм. Являються облігатними переносниками трипаносом – збудників африканського трипаносомозу. Живуть у заростях кущів на берегах річок і озер, поблизу житла людей. Муха цеце живиться кров'ю людини і тварин, живородні. Розвиток личинок і лялечок проходить в ґрунті. Тривалість життя 3-6 місяців. 125. Амеби – паразити людини. Характеристика, медичне значення. Підцарство Protozoa Середовище існування: моря, океани, прісні водойми, ґрунт, деякі найпростіші – паразити інших організмів. Морфологія: одноклітинні. Тіло складається з цитоплазми, одного або декількох ядер, клітинної мембрани. У цитоплазмі розрізняють зовнішній більш щільний шар – ектоплазму і внутрішній – ендоплазму. В ендоплазмі знаходяться органели загального та спеціального значення, так як клітина виконує функції цілого організму. 1) Органели загального значення характерні для будь-яких клітин (мітохондрії, рибосоми, апарат Гольджі і т.д.). 2) Органели спеціального значення: − травні вакуолі; − скоротливі вакуолі. Функція – осморегуляція, виділення, дихання; − органоїди руху (псевдоподії, війки, джгутики) та ін.; Живлення: − гетеротрофне фагоцитоз, піноцитоз або осмотично). Наприклад: амеба, лейшманія, балантидій; − міксотрофне. Наприклад: евглена зелена. Розмноження: − безстатеве (мітотичний поділ, множинний поділ); − статеве (кон'югація, копуляція). За несприятливих умов більшість найпростіших утворюють цисти. Вони перестають живитися, рухатися і покриваються товстою оболонкою. Класифікація: Підцарство Найпростіші (Protozoa) включає типи: Тип Саркомастігофори (Тип Апікомплексні (Тип Війчасті (Ciliophora) Саркодові розповсюджені у морях, прісних водоймах, ґрунті. Деякі види перейшли до паразитичного способу життя. Серед них зустрічаються як непатогенні, так і патогенні для людини форми амеб. Саркодові мають просту будову: клітина має мембрану, цитоплазму з органоїдами, одне або декілька ядер. Пелікула відсутня, тому форма тіла у амеб непостійна. Прісноводні форми мають скоротливі вакуолі. Саркодові можуть утворювати псевдоподії для захоплення їжі (фагоцитоз) і пересування. Багато видів мають зовнішній і внутрішній скелет. Живляться саркодові бактеріями, водоростями, найпростішими. Патогенні й непатогенні амеби можуть знаходитися у вегетативній формі та цисті. Розмноження безстатеве (мітоз, брунькування) і статеве (копуляція). 126. Представники ряду Блохи. Характеристика, медичне значення. Ряд блохи (Блохи розповсюджені по всій земній кулі. Особливості будови: тіло сплюснуте з боків, ротовий апарат колючо-сисного типу, живиться кров’ю. Задня пара ніг довша за інші та використовується при стрибках. Крила відсутні, тіло вкрите волосками, щетинками, зубчиками. Розвиток проходить з повним метаморфозом. Яйця відкладаються на хазяїні або у сухому смітті, щілинах підлоги, норах гризунів. Червоподібна личинка живиться випорожненнями дорослих бліх або гниючими органічними речовинами. Личинка перетворюється у нерухому лялечку, лялечка у імаго. У людської блохи при оптимальній температурі мінімальний термін розвитку 19 днів. При загибелі хазяїна вони можуть переходити на тварин інших видів. Епідеміологічне значення має людська блоха (Pulex irritans) та щуряча блоха (Xenopsylla cheopis). Вони є переносниками чумних бактерій. Зараження може відбутися як контамінацією, так і при укусах бліх. Джерелом зараження чумними бактеріями для бліх є гризуни. Блохи можуть переносити збудників висипнотифозних лихоманок та туляремії. Профілактика та міри боротьби: дотримання чистоти у приміщеннях, вологе прибирання, ліквідація щілин у підлозі, стінах. Знищення нір гризунів. Для знищення бліх у приміщенні і одязі застосовують інсектициди. 127. Представники ряду Воші. Медичне значення. Ряд воші (Anoplura) Воші – постійні специфічні ектопаразити ссавців, в тому числі людини. Дрібні, вториннобезкрилі комахи. Ротовий апарат колючо-сисний. Розвиток з неповним метаморфозом. Кров’ю живляться імаго і личинки. У людини паразитують два види вошей: • головна воша (Pediculus humanus capitis) • одежна воша (Pediculus humanus corporis) • лобкова воша (Phthirus pubis). Головна воша сірого кольору. З боків черевця глибокі вирізки, вусики на голові короткі і товсті. Довжина самця мм, самки мм. Задній кінець самця закруглений, самки – роздвоєний. Поселяються на волосистих ділянках тіла, здебільшого на голові. Життєвий цикл Зріле яйце – гнида прикріплюється на волосину за допомогою клейкої речовини, яку виділяє самка. За своє життя самка воші відкладає до 300 яєць. З яйця виходить личинка, яка живиться кров’ю, линяє і перетворюється в імаго. Розвиток триває 2-3 тижні. Тривалість життя воші 27-38 днів. Медичне значення: викликає педикульоз; переносить спірохет – збудників однієї із форм поворотного тифу. Зараження відбувається при роздавлюванні воші на тілі людини і втиранні спірохет під час розчісування шкіри контамінацією. Одежна воша білого кольору. Вусики тонкі і довгі, бічні вирізки на черевці більші, ніж у головної воші. Довжина самця 2,1-3,75 мм, самки 2,2-4,75 мм. Одежна воша живе у складах одягу та білизни, яйця прикріплює до їхньої поверхні. Тривалість життєвого циклу 16 днів. Живе до 48 днів. Медичне значення: викликає педикульоз і переносить збудників поворотного тифу і збудників висипного тифу (рикетсій). Зараження відбувається при втиранні в рани і подряпини випорожнень і гемолімфи роздавленої воші. Лобкова воша має коротке і широке тіло. Межа між черевцем і грудьми виражена нечітко. Поселяється на всіх волосистих ділянках шкіри людини, крім голови. Зараження відбувається контактно-побутовим шляхом. Самці довжиною близько мм, самка мм, тривалість життя 17-26 днів, відкладає протягом життя 50 яєць. Медичне значення: збудник фтіріозу, ектопаразит, інфекційних хвороб не переносить. Профілактика і заходи боротьби. Дотримання тіла і білизни в чистоті. Дотримання санітарного режиму в готелях, вокзалах, поїздах. Застосування спеціальних засобів для знищення імаго і личинок. 128. Представники ряду Клопи. Медичне значення. Ряд клопи (Heterоptera) Представники цього ряду мають дві пари крил, колючо-сисний ротовий апарат. Живляться соками рослин або кров'ю ссавців і птахів. Розвиток з неповним метаморфозом. Постільний клоп блощиця (Cimex lectularius) перейшов до паразитичного способу життя, живиться кров'ю теплокровних тварин. Слина постільного клопа містить отруйну речовину, тому укуси його болючі. Збудників хвороб не переносить. Мешкає в оселях людини, гніздах птахів. Для боротьби з постільними клопами використовують інсектициди. Клоп поцілунковий (Triatoma infestans) переносник хвороби Чагаса або американського трипаносомозу. Зустрічаються триатомові клопи в Південній Америці. Живуть у щілинах підлоги, тріщинах стін, норах гризунів і ведуть нічний спосіб життя. Живляться кров'ю диких і домашніх тварин, людини. Людину кусають біля очей і в губи. Урану потрапляють трипаносоми з кишечника клопа. Захист - москітні сітки, репеленти. 129. Ряд Тарганові. Чорний та рудий тарган. Ряд Тарганові Blattoidea Таргани мають дві пари крил. Ротовий апарат гризучого типу, розвиток з неповним метаморфозом. Активні вночі. Медичне значення мають чорний тарган (Blatta orientallis) і рудий тарган або прусак (Blattella germanica). Чорний тарган має 20-26 мм в довжину. У самця крила розвинені, у самки - укорочені. Яйця відкладають в коконах. Розвиток від яйця до імаго йде кілька місяців і залежить від температури. Рудий тарган. Розміри 8-12 мм, крила добре розвинені у самок і самців. Яйця відкладають в коконах у вологих і теплих місцях. Цикл розвитку проходить за 170-180 днів. Таргани живляться залишками їжі, нечистотами і виділеннями людей. Тому, можуть стати механічними переносниками цист найпростіших, яєць гельмінтів, збудників харчових інфекцій (черевного тифу, дизентерії та ін.). Для боротьби з тарганами використовують інсектициди. 130. Аргасові кліщі. Представники, характеристика. Аргасові кліщі (Argasidae) Кліщ селищний (Ornithodorus papillipes). Розповсюджені у країнах з тропічним і теплим кліматом. Тіло у аргасових кліщів овальне, хоботок знаходиться на черевці, спинний щиток відсутній. Мешканці нір, печер, жилих приміщень. Живляться кров’ю всіх наземних хребетних тварин. Кровоссання триває від 3 до 6 хвилин. Після їжі самка відкладає до 300 яєць за одну кладку. Кладок може бути декілька. З яєць виходять личинки, з личинок утворюється німфальна стадія (2-8 німф). Щоб одна стадія перейшла до іншої необхідно кровоссання, тобто кожна стадія повинна напитися крові. При сприятливій температурі і своєчасному живленні цикл розвитку триває 128-287 днів. Так як аргасові кліщі можуть довго голодувати (до 10 років), то тривалість циклу розвитку може досягати 25 років. Аргасові кліщі є тимчасовими ектопаразитами людей і тварин. Вони є переносниками кліщового поворотного тифу. Профілактика: − особиста – використання комбінезонів, репелентів при обстеженні старих будівель, нічліг на відкритій місцевості; − громадська – знищення гризунів, сухого сміття, старих глиняних будівель. 131. Іксодові кліщі. Представники, характеристика. Іксодові кліщі (родина Ixodidae) Поширені у лісовій, лісостеповій (рід Ixodes) та степовій зоні (рід Dermacentor). Довжина тіла голодних кліщів до 6-8 мм, сита самка досягає 2-3 см. Спинний щиток у самок, личинок і німф покриває тільки передню частину спини; у самців спинна частина покрита повністю. Середня кишка у самок має велику кількість виростів, які закінчуються сліпо і є резервуарами для випитої крові. На кінцях лапок є пара кігтиків і присосок. Паразитують іксодові кліщі на великих і дрібних наземних теплокровних хребетних. Жертву знаходять за допомогою термо-, вібро- і хеморецепторів. Тривалість кровоссання: у самок від декількох годин до ох тижнів, у самця менше. Сита самка відкладає у тріщини кори, у щілини землі до 17 тис. яєць і помирає. За 2-4 тижні з яєць виходять личинки розміром мм, які мають 3 пари ніг. У них відсутні дихальна і статева системи. Вони живляться кров’ю 2-4 дні і перетворюються в німфу. Німфи після 3-5 днів кровоссання перетворюються у статевозрілі форми. Загальна тривалість життя іксодових кліщів 3-6 років, можуть голодувати до 2-3 років. Медичне значення: тимчасові паразити людей і тварин. Переносники збудників інфекційних захворювань. Тайговий кліщ (Ixodes persulcatus) – переносник збудника тайгового кліщового енцефаліту. Собачий кліщ (I. ricinus) – переносник збудника туляремії, весняно-літнього енцефаліту, шотландського енцефаліту, омської геморагічної лихоманки. Кліщі роду Dermacentor (Dermacentor pictus, D. marginalis, D. nuttali) – переносники збудників бруцельозу, туляремії, кліщового висипного тифу 132. Синдром larva migrans. Характеристика. Личинки деяких червів, які паразитують у тварин, можуть мігрувати і в тілі людини. Але в тілі людини вони проходять лише ранні стадії розвитку і можуть утворювати капсули в тканинах і органах людини. Цей синдром називається larva migrans. Людина може заразитися гельмінтами тварин такими шляхами – личинки активно проникають через шкіру; – через укус комах (проміжні хазяї); – яйця або личинки проковтуються із забрудненою водою, їжею або через брудні руки при вживанні в їжу мяса тварин. Розрізняють дві форми захворювання: шкірну і вісцеральну. Шкірна форма викликається личинками трематод, нематод (найчастіше анкілостоміди собак) і дирофіляріями. Личинки роблять ходи в шкірі людини. Щодня вони просуваються на 1-5 см. У людини спостерігаються висипання, запалення шкіри і свербіж. Вісцеральна форма викликається личинками нематод і цестод. Личинки мігрують у внутрішні органи і ушкоджують їх. Потім вони проникають в підшкірну клітковину і шкіру, де викликають запальні процеси. Важкі форми захворювання можуть закінчуватися смертю. Діагностика: імунологічні реакції, дуже ускладнена. Профілактика: – особиста дотримання правил особистої гігієни; – громадська: обстеження і лікування тварин від гельмінтів. 133. Основні методи овогельмінтоскопії. 1. Основним методом овогельмінтоскопії є метод флотації (спливання). Полягає він у наступному: в стакан або баночку ємністю 150-200 мл поміщають близько 10 гр. фекалій, набраних з різних місць фекальної маси хворого. Ретельно помішуючи скляною паличкою, потроху додають 10-20-кратну кількість насиченого розчину нітрату натрію. Частинки спливають відразу і видимі простим оком, видаляють паличкою на стінки посудини. Після цього суміш залишають відстоюватися на 45-60 хв. За цей час наявні яйця глистів спливають і концентруються в поверхневому шарі (крім яєць стьожака і сисунів, що мають значну питому вагу. Після відстоювання, поверхнева плівка досліджується мікроскопічно. Проби плівки беруть тонкою дротяною гельмінтоскопічною петлею переносять на предметне скло і досліджують. Повторюють 2 рази. 2. Макроскопічна діагностика калу. Гельмінтоскопія. Фекалії досліджують невеликими порціями в чашках Петрі під лупою. Так можна виявити гостриків, аскарид, членики стьожака широкого і тенеїд. При теніаринхозі і теніозі цей метод служить основним при діагностиці. 3. Метод періанального зіскобу застосовується для виявлення яєць гострики дитячого та ціп'яка бичачого. Беруть вузький маленький шпатель або гладку плоску паличку з туго натягнутим ватним тампоном, змоченим 50% водним розчином гліцерину, і роблять зіскоб з періанальних складок. Потім зчищають зішкріб на предметне скло і мікроскопують. 4. Дослідження жовчі і дуоденального вмісту. Матеріал переглядають відразу після доставки в лабораторію. У ньому можуть бути виявлені яйця сисунів, анкілостомід, вугриці кишкової. 5. Дослідження мокротиння. З мокротиння готують мазок на склі і мікроскопують. Можна виявити яйця парагоніма, рідко личинки аскарид, некатора і елементи ехінококового міхура. 6. Дослідження сечі. Добову порцію сечі центрифугують, осад переносять на предметне скло і мікроскопують. Можна виявити яйця гельмінтів (шистосоми урогенітальної). 7. Дослідження мазків крові. Для діагностики філяріатозів (вухереріоз, лоаоз), проводять мікроскопію мазків крові, пофарбованих за Романовським. Слід враховувати, що личинки (мікрофілярії) в крові виявляються при вухереріозі частіше вночі або навпаки – вдень (існує два штами паразита, при лоаозі – вдень. Тому забір крові беруть двічі – вдень і вночі. 8. Імунологічні методи. Для діагностики цистицеркозу, ехінококозу, альвеококозу, трихінельозу, застосовують серологічні та алергічні реакції. Проводяться реакції непрямої імунофлюоресценції, іммуноферментативний аналіз, методики з використанням магнітно- ядерного резонансу. 134. Філярії. |