1. Розклад родоплемінного ладу та формування держави і права у країнах Стародавнього Сходу
 Скачать 188.81 Kb.
|
|
40.Саксонське і швабське зерцала. Кароліна Сповільнені темпи розвитку феодалізму на німецьких землях зумовили тривале збереження там пережитків звичаєвого права, що відповідало інтересам землевласників. Безліч князівств заважала встановленню єдиних норм права. Майже у кожній частині країни діяли свої правові звичаї, з яких панівний стан намагався закріпити ті, що оберігали їхні приві-леї. У XІІ – XVІ ст. у правотворчості велику роль відігравали шефени – члени феодальних судів. Вони зобов’язані були не тільки з’ясовувати фактичну сторону справи, усвідомлювати й оцінювати докази, а й у разі потреби “відшукувати права”. Тому навіть коли випадки були однаковими, шефени могли виносити найрізноманітніші вердикти, враховуючи інтереси феодалів. У XІІІ ст. з’явились приватні записи права, такі як “Саксонське зерцало” і “Швабське зерцало”. Джерелами їх були норми звичаєвого і канонічного права, а також норми, запо-зичені з кодексу Юстиніана. Автором “Саксонського зерцала” вважають одного з магдебурзьких шефенів Ейке фон Репхофа. Уже з першої статті збірника видно прагнення відтіснити служителів церкви від розгляду громадських прав і право-порушень. Як будь-яка пам’ятка феодального права, “Саксонське зерцало” дає суворий поділ жителів на залежних і вільних. Були й проміжні групи напіввільних осіб, які виконували різ-ні повинності. Дрібні рицарі й заможні селяни вважались ше-фенським станом. Зерцало складається з двох частин. Перша містить норми земського права, яке поширювалось на вільних шефенського стану і відображало головним чином практику судів. Друга – ленне право, яке діяло лише серед шляхетних панів, вищої знаті. Воно визначало порядок успадкування зе-мельних наділів, регулювало відносини між сеньйорами і ва-салами. За об’єктом регульованих правовідносин земське право було ширше, ніж ленне. Його джерелом були норми звичаєвого права, укази короля, приписи князів. “Саксонське зерцало” передбачало дуже суворі покарання за скоєні злочини. Замість штрафів, навіть за дрібні кра-діжки, передбачалась смертна кара. Різниця між нічним і денним злодіями полягала лише у визначенні виду покаран-ня. Першого належало повісити, другому – відрубати голову. Пограбування млина, церкви, цвинтаря каралось колесуван-ням. За чаклунство винного спалювали на вогнищі (книга 2, ст.13). Серед покарань згадуються також виривання язика, відрубування голови. Будь-який виступ проти імператорської влади карався смертною карою (заколюванням). Пізніше, деякі положення “Саксонського зерцала” були використані в Магдебурзькому праві – збірнику норм міського права початку XІV ст. На відміну від зерцала, магдебурзькі закони детальніше визначали норми регулювання товарно-грошових відносин, чого майже не знали попередні правові звичаї. З часом стали з’являтись збірники норм міського права. Судді могли виносити рішення, виходячи із судових рішень, але прецедентне право в Німеччині не розвивалось. Звичаєве право, що діяло в Німеччині тривалий час, умовно можна розділити на три частини: право феодалів, се-лянське право і міське. Партикуляризм ленного, земського і міського права, відсутність єдиного зводу імперських законів змушували суддів дедалі частіше звертатись до дигестів і кодексу Юстиніана. Наприкінці XV ст. звід римського права був офіційно визнаний імператором як діюче джерело цивільного права. Це положення зберігалось майже чотири століття. Щодо най-складніших казусів шефенам дозволялось брати консультації в університетах. Свої висновки професори права давали у фо-рмі проекту рішення, інколи обов’язкового для суду. Вони також визначали межі використання римського права, давали свої коментарі. Рецепцію римського права можна було пояснити, насамперед, тим, що воно містило норми, які можна було застосовувати щодо всіх майнових відносин, що ґрунтувалися на приватній власності. Позначився також вплив церкви. Відомо, що канонічне право увібрало в себе багато норм римського права. Рецепція римського права пояснюється й тим, що суд шефенів не міг винести задовільного рішення в усіх скла-дних майнових суперечках. Незабаром після Великої селянської війни був розроблений і у 1532 р. затверджений рейхстагом звід законів, на-званий Кароліною, на честь імператора Карла V, який правив у той час. З 219 статей кримінального уложення 142 статті містять норми кримінального процесу, решта – кримінального права. У зв’язку з тим, що окремі землі виступали проти прийняття загальноімперського законодавства, у вступній частині до Кароліни було сказано: “Але ми хочемо при цьому сказати, що старі, встановлені законні і добрі звичаї курфюрстів, князів і станів ні в чому не повинні заперечуватись”. Таким чином, за кожною землею було збережено її особливе кримінальне право, Кароліна призначалась лише для за-повнення прогалин у місцевих законах. Вона передбачає багаточисельне коло злочинів: державні (зрада, повстання, порушення земського миру та ін.); проти особи (вбивство, наклеп та ін.); проти моралі (кровозмішування, зґвалтування, двоєженство, подружня зрада та ін.); проти власності (підпал, грабіж, крадіжка, присвоєння), а та-кож деякі інші види злочинних діянь. У Кароліні одержали фактично вірні визначення не тільки окремі злочини, а й деякі загальні поняття кримінального права: посягання, співучасть (наприклад, пособництво), необережність, необхідна оборона та ін. Кароліна встановила дуже жорстокі покарання: значна кількість злочинів каралась смертною карою, причому були передбачені кваліфіковані види цієї кари: колесування, четвертування, закопування живим у землю, спалювання тощо. Значне місце займали тілесні покарання. Часто застосовувалось виривання язика і відрубування руки. При незначних проступках застосовувалось позбавлення честі, при цьому за-судженого виставляли до ганебного стовпа або в нашийнику на публічне осміювання. Звертає на себе увагу встановлення жорстоких покарань за посягання на імператорську владу і на власність. Більша частина статей Кароліни стосувалася правил су-дочинства. Кароліна зберегла деякі риси обвинувального процесу. Потерпілий або інший позивач міг подати кримінальний позов, а обвинувачений – оскаржити і довести його безпідставність. Сторони мали право пред’являти документи, вдаватись до запрошення свідків, користуватись послугами юристів. Якщо обвинувачення не підтверджувалось, позивач повинен був “відшкодувати збитки, безчестя і оплатити судові витрати”. У цілому ж, основною формою розгляду кримінальних справ у Кароліні є інквізиційний процес. Обвинувачення пред’являлось суддею від імені держави. Слідство велося за ініціативою суду і не було обмежене строками. Широко застосовувались засоби фізичного впливу на підозрюваного, наприклад, допит, який проводився під час катування. При цьо-му Кароліна детально регламентує умови застосування кату-вання. Для визнання доказів достатніми для застосування до-питу з катуванням потрібні були свідчення двох “добрих” свідків (ст. 23). Головна подія, доведена одним свідком, вважалась напівдоказом. Ряд статей визначають порядок доведення злочину позивачем, якщо обвинувачений не зізнається. Остаточний вирок виносився на підставі особистого зізнання або свідчення винного (ст. 22). Процес поділявся на три етапи: дізнання, загальне розслідування і спеціальне розслідування. Дізнання складалось з встановлення факту здійснення злочину і особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. Загальне розслідування містило короткий допит арештованого з метою встановлення деяких даних про злочин та об-ставини справи. Спеціальне розслідування – детальний допит обвинуваченого і свідків, збір доказів для остаточного доведення вини злочинця та його засудження. Покарання могли застосовувати на підставі не лише за-кону, а й таких “розмитих” понять, як “добрі звичаї”, “вказівки доброго і досвідченого у праві судді”. Процес вели таємно і письмово. Ця пам’ятка феодального права діяла в деяких частинах Німеччини до початку XІX ст. У 1794 р. було створено Прусський земський кодекс. Якщо у праві Франції, Англії, Голландії цієї епохи дістали широкого відображення інтереси буржуазії, то Прусський кодекс майже повністю зберігав норми феодального права навіть відносно нерухомого майна. Отже, обмежувався доступ буржуазії до придбання землі. Зберігався поділ жителів на панів і слуг, тобто становий уклад. У кодексі згадувалось про захист особи та власності під-даних. Відмінялись катування. Це був певний прогрес, хоч і після прийняття кодексу обмежувалось право зборів. Права церкви у сфері шлюбно-сімейних відносин були розширені. Кодекс складається з двох частин. Перша частина присвячена нормам цивільного права, друга – правовому становищу станів, шкіл, церков, кримінальному праву. Дуже вели-ке місце у кодексі відведено особі короля і державній службі. Розмірковування про захист особи і майна підданих в умовах поліцейського режиму мали символічний характер. Проте сам факт часткового визнання інституту буржуазної власності як основи суспільних відносин був кроком уперед. 41. Німеччина в першій половині XIX ст. Після розгрому наполеонівської армії рішенням Віденського конгресу 1815 р. було створено Німецький союз До нього входили 35 суверенних монархій і "вільні міста" Гамбург, Бремен, Любек і Франкфурт-на-Майні. Представницький орган союзу - Бундестаг - складався з посланців держав і працював у Франкфурті-на-Майні. Його рішення не були обов'язковими для окремих членів союзу, найсильнішими серед яких були Австрія та Пруссія. Всі найважливіші рішення Бундестагу приймалися після попереднього обговорення саме ними. Фактично Німецький союз був конфедерацією лише формально самостійних держав: він не мав спільних армії, дипломатичного представництва, фінансів, законодавства. У країні був відсутній національний ринок, феодальні порядки на селі гальмували створення ринку вільної робочої сили. Пруссія першою із членів союзу ліквідувала внутрішні митні перепони і запровадила єдиний митний податок для всіх провінцій, а згодом усунула митні бар'єри. Наслідком цього було створення Німецького митного союзу, що об'єднував 18 держав. Пруссії належала у ньому провідна роль. Уперше в історії німецького народу завдяки митному союзу утворився національний внутрішній ринок. У 30-ті - 40-ві рр. у німецьких державах відбувся промисловий переворот: споруджувалися залізниці, розвивалися металургія та машинобудування. Велика промисловість була сконцентрована насамперед у Вестфалії та Сілезії, а також у Саксонському королівстві. Наприкінці 40-х рр. значним промисловим центром стала столиця Пруссії - Берлін. Із 400 тис. населення Берліна близько 70 тис. були найманими робітниками, які працювали на мануфактурах, великих фабриках і заводах, зокрема машинобудівному заводі, що випускав потяги. Проте до середини XIX ст. Німеччина залишалася аграрною країною: понад 70% населення працювало у сільському господарстві. У Німеччині не було кріпаків, але значна частина селян сплачувала поміщикам грошові повинності. На відміну від Франції та Англії, де буржуазія посіла провідні позиції у суспільстві та економіці, у Німеччині панувало дворянство. Поміщикам Пруссії належало 60% усієї землі. Капіталізм тут розвивався "прусським шляхом": феодальні відносини не було ліквідовано остаточно, тому тривалий час зберігалися напівфеодальні риси. За рівнем промислового розвитку Німеччина до кінця 40-х рр. відставала від Англії, а за багатьма показниками і від Франції. Пруссія і загалом Німецький союз наприкінці 40-х рр. видобували менше залізної руди і виробляли в 2-3 рази менше чавуну, ніж Франція. Німеччина випереджала Францію за потужністю парових двигунів, видобутком вугілля. Крім того, якщо Англія, Франція, Росія і США сформувалися як єдині національні держави, Німеччина була політично роздробленою. Розвиток капіталізму в Німеччині зумовив збільшення чисельності робітництва, що почало виступати на захист своїх інтересів. Так, у 1844 р. ткачі Сілезії організували повстання. Німецькі ремісники і робітники у Парижі створили товариство "Союз справедливих", що перебувало під впливом ідей французьких соціалістів, 1847 р. на основі "Союзу справедливих" зусиллями Карла Маркса та Фрідріха Енгельса засновано Союз комуністів. Його програмою став "Маніфест комуністичної партії", написаний Марксом і Енгельсом 1848 р. Наприкінці 40 х рр. у німецьких державах посилилось прагнення до об'єднання Німеччини і створення єдиної німецької держави, ліквідації рештків феодалізму, прийняття Конституції. 42. Конституція Пруссії 1850 року Конституційна хартія Пруссії 31 січня 1850 року V другій половині XIX століття Пруссія перетворилася на найбільшу німецьку державу яка відіграла виключну роль у процесі об'єднання раніше розрізнених німецьких земель у єдину німецьку імперію. Одним з чинників політичного підвищення Пруссії став розвиток у її політичній системі принципів конституціоналізму, чому сприяла революція 1848 року. Незважаючи на поразку революційно-демократичних сил, у всіх сферах життя прусського суспільства намітилася демократизація. Підприємці тепер могли користуватися відносно ліберальними законами про концесії і гірничу промисловість, особливо при створенні акціонерних товариств. Було ухвалено аграрні закони, які або скасовували феодальні повинності, або переводили їх до розряду капіталістичної ренти. У 1850 році прусський король Фридрих-Вільгельм IV Конституційну хартію, яка стала основним законом Прусського королівства. Вона установила в Пруссії лад конституційної монархії з виборним народним представництвом. Але Хартія мала консервативний характер, передбачаючи мінімум цивільних і політичних прав. Главою держави залишався прусський король, якому надавалися значні законодавчі, виконавчі, адміністративні та судові повноваження. Він володів і правом законодавчої ініціативи, і правом абсолютного вето на рішення парламенту. Принцип поділу влади не було реалізовано у політичній практиці Пруссії. Уряд у разі необхідності збереження суспільної безпеки мав право видавати закони, які не суперечать Хартії. Судова влада здійснювалася від імені короля, він же призначав суддів. Формально призначені королем судді мали довічно виконувати свої обов'язки, хоча існували й формальні можливості для їхнього усунення. Представницький орган - Ландтаг одержував за конституцією право ухвалювати закони, які потім затверджувалися королем. Ландтаг складався з двох палат. Верхня палата називалася першою палатою, або палатою панів. Вона наполовину була вибірною і наполовину такою, яка призначалася короною. З 1853 року всі члени цієї палати стали призначатися королем. їхня посада ставала довічною і спадковою (статті 65-68 Хартії). Друга палата, або палата депутатів, обиралася виборцями від населення на п'ять років (стаття 73). Палати парламенту скликалися і розпускалися королем (стаття 51). Формально Хартія встановлювала (тільки для чоловіків) всезагальне виборче право, але фактично воно не було рівним і здійснювалося за куріальною системою. Виборці поділялися на три курії. Кожна курія одержувала третину місць у нижній палаті. Курії формувалися з таким розрахунком, аби вони сплачували рівні суми податків. Але через те, що до першої курії входили заможні виборці, до другої - виборці середнього достатку, а до третьої - малоспроможні, то перша курія на меншу кількість виборців одержувала стільки ж місць, скільки і найчисленніша третя курія. Отже, багаті виборці отримували певні переваги. Конституційна хартія скасувала старий становий лад, проголосивши громадянську рівність і скасування привілеїв. Титулом II Хартії громадянам Пруссії гарантувалися свобода особистості і релігії, недоторканність власності й житла, свобода слова, зборів та спілок. Встановлювалася загальна військова повинність. Особлива увага приділялася розвиткові шкільної освіти. Хартія проголосила свободу науки і викладання (стаття 20). У статті 22 Хартії проголошувалося: "Право викладати, засновувати і керувати навчальними закладами є вільним для кожного, якщо він доведе підпорядковуючим державним установам свою моральну, наукову і технічну спроможність". Гарантувалося безкоштовне навчання в публічних народних школах (стаття 25). Разом з тим вимагався і суворий державний нагляд за освітнім процесом (стаття 23). У разі виникнення загрози громадському спокою чи війни передбачалася можливість призупинення дії статей щодо цивільних прав і свобод. Конституційна хартія 1850 року оформила в Пруссії конституційну монархію з сильною владою короля і вторинним статусом Ландтаг у. |