1. Українська мова національна мова українського народу. Питання періодизації. Поняття літературної мови. Мовна норма та її соціальне значення

• Название: 1. Українська мова національна мова українського народу. Питання періодизації. Поняття літературної мови. Мовна норма та її соціальне значення
• Анкор: ukrmova.docx
• Дата: 25.03.2018
• Размер: 175.61 Kb.
• Имя файла: ukrmova.docx
• Тип: Документы; #17176
• страница: 10 из 10

86.                Класифікації фразеологізмів (класифікація В.В.Виноградова, генетична класифікація, морфологічна тощо)
Фразеологізм – це словосполучення (речення), яке за значенням дорівнює одному слову. Наприклад, пекти раків – червоніти. До того ж значення власне фразеологізму не співпадає із значенням окремих слів, що входять до його складу. «Пекти» в значенні «обробляти вогнем» і «рак» - в значенні «тварина, що належить до виду безхребетних» нічого спільного не мають із почервонінням шкіри обличчя людини через хвилювання чи сором.

                Фразеологізми роблять мовлення виразнішим. Влучнішим, дотепнішим. Єдина з ними біда – фразеологізми не мають правил, їх можна вивчити лише один по одному.

                У лінгвістиці існує проблема складу фразеології. Одні мовознавці до неї відносять лише номінативні форми, тобто словосполучення. Інші, котрі дотримуються широкого розуміння фразеології, сюди відносять й комунікативні форми – крилаті вирази у формі речень.

                Є різні класифікації фразеологічних одиниць – на семантичному, функціональному, граматичному (морфологічному і синтаксичному), історичному рівнях.  Широке визнання здобула семантична класифікація В.В.Виноградова : до уваги береться ступінь з’єднаності (злютованості) складових частин і співвіднесеність значення усього вислову з семантикою його окремих складників

                За цим критерієм В.В.Виноградов виділяє три типи фразеологізмів: фразеологічні зрощення, фразео¬логічні єдності і фразеологічні сполучення (

                Фразеологічні зрощення  -   це неподільні, нерозклад¬ні фразеологізми, цілісне значення яких не збігається зі значен¬ням окремих слів, які входять до їх складу, наприклад: дати дра¬ла — втекти, замилювати очі – обманювати,  розбити глек — посваритися, свиню підкласти – підвести когось, смалити халявки — залицятися, пекти раків — червоніти від сорому, на руку ковінька — вигідно і т. ін. До фразеологічних зрощень  також належать мовні звороти, які містять застарілі граматичні форми, наприклад: притча во язицех — предмет багатьох розмов, звичайно з осудом; нічтоже сумняшеся— не роздумую¬чи, без сумнівів, глас вопіющого в пустині – даремні думки, марні заклики та ін.,  та застарілі слова:  бити байдики, бити баглаї  — ледарювати , дати кучми -  побити, збити з пантелику – заважати правильному рішенню.

                 Фразеологічні зрощення називають ще ідіомами ( від гр. idioma   «самобутній зворот») під якими розуміють фразеологізми з повною втратою внутрішньої форми. Пояснити, як склалося значення ідіом,  - складна етимологічна проблема.  Вислів  з’їв собаку означає  «досвідчений у якійсь справі». Вловити якийсь безпосередній зв'язок між значенням  фразеологізму і словами не можна.

                Ідіоми неможливо дослівно перекласти на іншу мову – можна лише відшукати ідіому відповідник , якщо така є, або перекласти її одним словом чи вільним словосполученням.

                Фразеологічні єдності — це стійкі, неподільні слово¬сполучення, загальне значення яких певною мірою пов'язане зі значенням слів, що входять до їх складу. Фразеологічні єдності ширші за обсягом і різноманітніші за будовою, ніж фразеологічні зрощення, й характеризуються образністю та емоційно-експре¬сивним забарвленням. Наприклад: тримати язик за зубами (мовчати), набивати кишені (наживатися),  заливатися слізьми (безу¬тішно, плакати), скалити зуби (сміятися), дивитися крізь пальці (навмисне не помічати чогось) та ін. До фразеологічних єдностей належать каламбурні вислови, прислів'я і приказки, влучні вира¬зи з літературних джерел, або крилаті слова, яким властиві лако¬нізм і афористичність висловленої думки, наприклад: звичка — друга натура; житейське море; прикусити язика; кров з моло¬ком; вивести на чисту воду; наче води в рот набрати; тиха вода греблі рве; вік живи — вік учись; вчитися ніколи не пізно; сім п'ятниць на тиждень; тринди-ринди — коржі з маком та ін.

                Фразеологічні сполучення— стійкі мовні звороти, яким властива певна самостійність складових частин. У таких зворотах одне слово центральне, інші — залежні від нього і мо¬жуть сполучатися з іншими словами, наприклад: сміх бере, зло бере, нетерплячка бере, страх бере (але не можна радість бере, задоволення бере); порушити питання, пору¬шити справу; чиста душа, чиста совість, чисте поле тощо. За будовою фразеологічні сполучення складаються з двох (справа честі, храм науки, плід натхнення, глухий кут) і більше компонен¬тів (людина великої душі, людина світлого розуму) та ін.

                 М.М. Шанський виділив ще четвертий тип – фразеологічні вирази, до яких відніс стійкі за складом і вживанням звороти, що складаються із слів з вільним значенням. Це:

а) прислів’я -  влучний образний вислів, часто ритмічний за будовою, синтаксично завершений, має повчальний зміст ( Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує. Вік живи, вік учись.);

б) приказки – образний вислів, нерідко римований, близький до прислів’я, але без повчального змісту ( Як рукою зняло. І стіни вуха мають);

в) народні примовки –жартівливі, переважно римовані вислови, що вставляються в розмову відповідно до ситуації або у відповідний контекст (Здорові будьте !  Яким вітром ?  Хліб та сіль !  Ні пуху ні пера !  Кіно й німці.)

г) крилаті вислови – поширені й загальновідомі влучні звороти, джерело яких може бути встановлене ( Всякому городу нрав і права (Г. Сковорода), А все-таки вона крутиться (Галілео Галілей);

д) афоризми  відомих політиків, письменників, діячів науки і культури – узагальнена закінчена думка і глибока думка певного автора, висловлена у відточеній, відшліфованій формі. Характерними рисами є влучність, виразність, несподіваність судження, здатність до самостійного існування. (Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив (Леся Українка)

е) сентенція – афоризм, що має повчальний зміст( Учіться у всіх, не наслідуйте нікого (М.Горький);

є) максима – афоризм, у якому в короткій формі виражене певне моральне правило, принцип ( Коли хочеш бути щасливим, будь ним

 (Дж. Вашингтон);

ж) парадокс   - думка, що різко розходиться з усталеними поглядами і спочатку ніби суперечить собі ( Не говори своєму другові того, що не повинен знати твій ворог (А. Шопенгауер);

з) літературна цитата – фрагмент іншого тексту, що в художньому творі використовується для надання експресії (Могутній голос говорить стиха:»Нічого, брате, я не зрікаюсь, караюсь, мучусь, але не каюсь»

 (А. Малишко).

                Окрему групу фразеологізмів становлять складені терміни на зразок : неозначена форма дієслова, атомна енергія, Далекий Схід, волоський горіх, коротке замикання та ін. Такі словосполучення від інших фразеологізмів відрізняються тим, що вони не мають емоційно-експресивних відтінків.

                Інші класифікації.

                 Л.А.Булаховський здійснив класифікацію фразеологізмів за джерелами їх походження : 1) прислів’я і приказки; 2) професіоналізми; 3) усталені вислови з анекдотів, жартів тощо; 4) цитати з Біблії; 5) переклади іншомовних висловів; 6) крилаті вирази письменників; 7) влучні вирази видатних людей.

                Л.Г.Скрипник пропонує генетичну класифікацію, за якою виділяє фразеологізми двох груп:

1) фразеологізми, організовані за моделлю словосполучення (рідше – речення), які за семантикою і структурою співвідносяться з окремим словом (функціонують як один член речення): танцювати під чужу дудку, без задніх ніг;

2) фразеологічні одиниці – фрази, що мають організацію простих або складних речень: Далеко куцому до зайця. Приший кобилі хвіст.
87.                Джерела фразеології. Споконвічно українські фразеологічні одиниці, запозичені фразеологічні одиниці, кальки.

Основні джерела фразеології: запозичені слова, нові терміни і поняття, поетичні неологізми, морфологічним способом додавання префіксів, слова з іншими значеннями.

Фразеологія укр.-ої мови за своїм походженням – неоднорідна. Найбільше в ній фразеологічних одиниць народного походження: прислів’я та приказки(Під лежачий камінь вода не тече), жартівливі вирази(Буває, що і слон літає).

Але, крім того, в українській літературній мові поширена фразеологія й з інших джерел, а саме:

а)  Вирази виробничо-професійного походження: Сім раз приміряй, а раз одріж; по всіх швах (з мови кравців); виконувати завдання на відмінно (з мови учителів та учнів.

б) Переклади влучних виразів політичних діячів і вчених: Релігія — опіум для народу (К. Маркс). Всерйоз і надовго (В. І. Ленін). Чиста краса, чисте мистецтво (І. Кант).

в) Крилаті вирази українських письменників: Наша пісня, наша дума не вмре, не загине (Т. Г. Шевченко). Борітеся — поборете (Т. Г. Шевченко). Нехай не забувають люди, що дурень всюди дурнем буде (Л. І. Глібов).

г)  Переклади крилатих виразів російських письменників: Сидіння між двома стільцями (М. Є. Салтиков-Щедрін). Герой нашого часу (М. Ю. Лєрмонтов), Нам спокій тільки сниться (О. Блок).

д) Переклади крилатих виразів зарубіжних письменників: Бути чи не бути (Шексцір). Останній із могікан (Ф. Купер).

є) Переклади російських та іншомовних фразеологічних зворотів: І носа не покажуть (з російської мови). Бути не в своїй тарілці (з французької). Тут   собака  зарита   (з німецької).

є) Переклади античних ходячих висловів: Розрубати гордіїв вузол (рішуче розв'язати заплутане і складне питання). Прокрустове ложе (штучна мірка, під яку щось підганяють). Альфа і омега (початок і кінець).

ж) Окремі біблійні і євангельські вислови, засвоєні з церковнослов'янської мови: Берегти, як зіницю ока. Содом і Гоморра. Вавілонське стовпотворіння. Заблудша вівця.
88.                Українська лексикографія, її історичні витоки та тенденції розвитку

Лексикографія – розділ млвознавства, який займається теорією і практикою укладання словників.

Це наука, яка має практичне застосування. Словники необхідні для вивчення рідної таіноземної мов, для піднесення культури усної та писемної мови і загалом інтелекту людини.

Розрізняють теоретичну і практичну лексикографію.

Теоретична лексикографія опрацьовує загальну теорію словників: розробляє принципи відбору лексики, розташування слів і словникових статей, типи словникових визначень, типи ілюстрацій, подача фразеологізмів, співвідношення лінгвістичної і нелінгвістичної інформації.

Практична лексикографія забезпечує навчання мови – як радної, так і іноземної, описує й нормалізує рідну мову, дає матеріал для наукового вивчення лексики.

Для сучасної лексикографії характерні: розуміння лексики як системи; діалектичний погляд на значення; визначення тісного зв’язку лексики з граматикою. Опрацьовуються різні типи словників в залежності від того, кому вони адресовані. Є словники академічні, в яких інформація про слово найповніша, і навчальні, які мають на меті навчити людину, що вивчає мову, правильно використовувати слово. Є також словники для широкого використання і словники-довідники, адресовані представникам певної професії

Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос, тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописів книг.

Староукраїнська лексикографія. До часів Київ. Русі належать невеликі рукописні словники: «О именЂхъ и глЮемыхъ жидовьскымь эазыкъмь», «РЂчь жидовьскаго эазыка, преложена на роускоую» та ін., у яких тлумачаться переважно бібл. особові імена й топоніми, окремі старослов'ян. слова: «Тълкъ о неразоумны(х) словесе(х) псалтырных» та ін., розкривається символ, або алегор. зміст деяких слів у Псалтирі: «Тълкованиіє неоудобь познаваэємомь въ писаныхъ рЂчемь», де перекладено малозрозумілі старослов'ян. лексеми. На Русі перекладали також греко-візант. тлумачення власних назв. Активно розвивається в Україні глосографія впродовж 14 -- 17 ст. Перший церковнослов'ян. укр. словник невід. автора «Лексисъ съ толкованіємъ словенскихъ словъ просто» (не раніше 50-х pp. 16 ст., залишився в рукописі) складено із заг. церковнослов'ян. слів, небагатьох антропонімів і топонімів, налічує 896 вокабул (при 127 словах немає перекладів). У словнику зібрано глоси з різних джерел, використано й попередні лексикогр. праці. Вокабули розміщено за алфавітом (проте внутр. абеткування не витримано), імена введено у формі наз. в. одн., дієслова -- в 1-й ос. одн. теп. ч. Багато слів подано не в вихідних формах. Матеріали «Лексиса...» згодом використали Лаврентій Зизаній та Памво Беринда.

Серед основних проблем, вирішення яких наразі стоїть перед вітчизняною лексикографію, потрібно виділити наступні.

1.  Переважні більшість перекладів неслов'янської літератури нині робиться з російських видань – через незнання інших мов, відсутність перекладацького досвіду, брак часу тощо. За таких умов іноземно-українські словники й довідники не мають значного попиту, і їх часто замінюють російськомовні. На цьому тлі розквітло буйним квітом україно-російське словникарство.

2.  Якщо до набуття незалежності головне право на видання лексикографічної літератури мало видавництво «Наукова думка», то в наш час до справи докладають рук всі, кому не лінь. А через відсутність належного контролю за якістю виданого матеріалу та законодавчих норм про авторські права, на полицях книжкових магазинів з'являються численні видання сумнівної кості та майже неприкриті передруковки із вдалих праць попередників.

3.  Попри порівняно велику кількість назв сучасних словників, що їх видають найрізноманітніші видавництва, їхні тиражі зазвичай недостатні для забезпечення нагальних потреб, а їх лексична база нерідко значно відстає від стрімкого розвитку мови з радянських часів (а саме радянські словники найчастіше слугують фундаментом для нових видань).