1. Українська мова національна мова українського народу. Питання періодизації. Поняття літературної мови. Мовна норма та її соціальне значення
 Скачать 175.61 Kb.
|
|
72. Складнопідрядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складнопідрядних речень Складнопідрядним називається таке складне речення. В якому одне просте речення за змістом граматично залежить від іншого і з’єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова. Наприклад: Люблю народ, якого силу ніхто не зломить у віках. Складнопідрядне речення складається з головного речення і одного або кількох підрядних, що пояснюють головне в цілому або один з його членів. Від головного речення до підрядного в більшості випадків можна поставити питання. Наприклад: 1. В небі ластівка мріє далека (яка?), що на крилах весну принесла. У цьому складнопідрядному реченні перше просте речення є головним, а друге — підрядним, що приєднується до головного сполучним словом що. Підрядне речення пояснює в головному підмет ластівка. Підрядне речення може стояти перед головним, після нього і в середині нього.Підрядні сполучники служать для зв'язку підрядного речення з головним і не бувають членами речення. За будовою вони, як відомо, поділяються на прості (що, як, щоб, якщо, якби, хоч, ніж, мов,чи та ін.) і складені (через те що, тому що, у зв'язку з тим що, дарма що та ін.).Сполучні слова є повнозначними словами, вони виступають членами підрядного речення. Наприклад: 1. А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою. Означальні – який і т.п. хто саме, що саме.Підрядні означальні речення з’єднуються з головним з допомогою сполучних слів (займенників і прислівників) який, котрий, чий, де, куди, звідки, коли і підрядних сполучників що, що, ніби, наче, як.Для виділення іменника і залежного від нього підрядного речення використовуються вказівні слова такий, той, кожний, весь та ін. Наприклад: Ті пісні любі, що несуть радість межи люди. До підрядних означальних близькі займанниково-означальні підрядні, що відносяться до члена речення. Вираженого займенником, вони відповідаю на питання хто саме? Що саме? Наприклад: То й дає раду, хто знає правду. 2. Що посієш, те й пожнеш. (нар. Творчість). Підрядні з’ясувальні речення відповідають на питання непрямих відмінків уточнюють зміст тих слів у головному реченні, які означають різні вияви сприйняття, мислення (міркувати, згадувати, вирішувати), мовлення (говорити, відповідати, просити, запитувати), почуття (радіти, бажати, щасливий, шкода). Наприклад: 1. І снилось (що?), як гаряче дихають дні. Підрядні з’ясувальні речення з’єднуються з головними сполучниками що, щоб, ніби, мов, як сполучниками словами хто, який, чий, де, куди як, часткою чи, вжитою в значенні сполучника. Підрядні речення ступеня і способу дії уточнюють спосіб дії або ступінь дії, про яку говориться в головному реченні, і відповідають на питання як? Яким способом? У якій мірі? Наскільки? Ці підрядні речення приєднуються до певного слова або сполучення слів у головним у реченні за допомогою сполучників як, що, щоб, ніби, мов, чим – тим та сполучних слів як скільки, наскільки. Якщо в головному реченні є вказівні слова настільки, так, такий, до того, то підрядне відноситься до них. Наприклад: 1. Здіймаючись над ніччю, заграви багряніли попереду (як?), як здиблене в небо нерухоме багряне море. Підрядні порівняльні речення не слід плутати з порівняльними зворотами, які не мають присудків і є членами простого речення. Наприклад: Час летів, немов на крилах, і, мов сон, життя минало. Підрядні речення місця вказують на місце дії, про яке говориться в головному реченні, і відповідають на питання де? куди? звідки? З головним реченням вони з’єднуються сполучними словами де, куди, звідки. У головному реченні сполучним словам відповідають вказівні слова там, скрізь, звідти, туди. Наприклад, Забудь усе й лети, куди життя несе в огні труда. Підрядні речення часу уточнюють час дії, про яку говориться в головному реченні, і відповідають на питання коли? З якого часу? До якого часу? Як довго? Підрядні речення часу з’єднуються з головним до допомогою сполучників і сполучних слів коли, як тільки, поки, доки, ледве, в той час як, в міру того як. У головному реченні деякими з названих сполучників і сполучних слів відповідають вказівні слова тоді, відтоді, доти. Наприклад: Ти нікуди не підеш звідси доти, доки не гратимеш вправи як слід. Умовні – за якої умови, при якій умові. Допустові – незважаючи на що. Причини – чому, з якої причини, через що. Кома – одночасність або часова послідовність. Крапка з комою – поширені і менш зв’язані між собою за змістом. Двокрапка – 2-е розкриває, доповнює зміст 1-го; 2-е вказує на причину в 1-ому. Тире – Зміст обох реч протиставляється або зіставляється; 1-е вказує на час або умову в 2-ому; 2-е виражає наслідок, результат, висновок з дії 1-го. 73. Безсполучникові складні речення. Класифікація безсполучникових речень Складне речення, частини якого поєднані між собою лише за допомогою інтонації — без сполучників і сполучних слів, називається складним безсполучниковим.У складному безсполучниковому реченні немає головного й залежного речень, і все-таки між його частинами можуть бути різні смислові зв'язки. Залежно від цього складні безсполучникові речення поділяють на: речення з відносно рівноправними, незалежними одна від одної частинами: На білу гречку впали роси, веселі бджо ли одгули, замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли; між такими частинами існує зв'язок, близький до сурядного; вони, як і складносурядні речен ня, можуть мати спільний член: При світлі волі всі краї хороші, всі води гідні відбивати небо, усі гаї подібні до Едему!; речення з відносно залежними частинами, одна з яких по яснює, доповнює іншу: Будеш сіяти з сумом — вродить печаль; між такими частинами існує зв'я зок, близький до підрядного; їх, щоправда не завжди, мож на перетворювати на складнопідрядні речення: Якщо будеш сіяти з сумом, то вродить печаль. Складні безсполучникові речення з відносно рів ноправними частинами можуть виражати: а) одночасність подій: Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе (Нар. творчість); такі речення становлять незамкнений ряд, предикативні частини в них можна переставляти місцями; б) послідовність подій: Все море зараз спузирило, водою мов в ключі забило, Еней тут крикнув як на пуп (І. Котляревський). Пригріло сонечко, обсохла земля, потягло ора ча в поле; такі речення так само становлять незамкнений ряд, але предикативні частини в них не можна переставляти місцями; в) рівнозначність подій (у поетичному мовленні): Літа орел, літа сизий попід небесами, гуля Максим, гуля батько степами, лісами (Т. Шевченко). Не зозуля в лузі затужила, не пташина в тузі голосила, то сестричка лист писала, на сторону посилала (Ю. Федькович); такі ре чення, як правило, мають однотипну, паралельну побудову і становлять замкнений ряд. Складні безсполучникові речення з відносно за лежними частинами об'єднують по дві предикативні частини і, таким чином, становлять замкнений ряд. Вони найчастіше виражають: а) причиново-наслідкові відношення: Не кидай іскру в солому, і сама згорить, і село спалить. Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне. б) умовно-часові відношення: Минали дні — брат не по вертався. Прийде осінь — у засіках буде хліб золотий . в) з'ясувально-доповнювальні відношення: Наука — не пиво: в рот не наллєш. Всім же ясно, навіть дітям: земля велика . г) зіставно-протиставні відношення: Не русалонька блукає — то дівчина ходить. Складні безсполучникові речення емоційніші, інтонаційно багатші, ніж складносурядні й складнопідрядні. Тому вони частіше вживаються в розмовному та художньому стилях, ніж у науковому й діловому.У складних безсполучникових реченнях важливу роль відіграє інтонація — саме завдяки їй передаються різні відтінки зв'язку між окремими частинами складного речення. На письмі інтонація відображається за допомогою розділових знаків: коми, крапки з комою, двокрапки, тире. 74. Пряма мова. Непряма мова Пряма мова — це чуже мовлення, передане дослівно, без змін: Хтось із дитям удвох. бродить різдвяним садком. Каже дитятко: "Я — Бог", трусить сніжком. Пряма мова супроводжується словами автора, що вказують, кому належить пряма мова, за яких обставин вона висловлена тощо. Тому речення з прямою мовою складаються з двох частин: слів автора і прямої мови. Ці частини об'єднуються за змістом та інтонаційно без допомоги сполучників.Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, всередині прямої мови, після неї, а також включати в себе пряму мову. Пряма мова завжди береться в лапки. Вживання інших розділових знаків залежить від місця прямої мови і слів автора в реченні. Після слів автора перед прямою мовою ставиться двокрапка: Він має повернутися. В хатину, де на порозі — сивий чоловік. Той сивий старець прошепоче: "Сину..." Старий і сивий, як двадцятий вік. Після прямої мови перед словами автора ставиться кома і тире або, якщо пряма мова є питальним чи окличним реченням, знак питання (знак оклику) і тире: "Не клопочися дарма, жінко", — хитали сивими бородами діди. Якщо слова автора стоять у середині прямої мови, то можливі такі варіанти розстановки знаків: 1. слова автора всередині прямої мови з обох боків виділяються комою і тире: "У вигляді мови, — сказав Олесь Гончар, — дано людині великий дар" (А. Бортняк). 2. слова автора містяться в середині прямої мови, що складається з двох речень. У такому разі перед другим реченням прямої мови ставиться крапка і тире: "Чому це ви радієте? — запитує Тетянка. — Сонця ж нема. Хмарно" . Якщо слова автора, які містяться всередині прямої мови, вказують на те, що пряма мова буде продовжуватись, то після них вживається двокрапка і тире: "Писанка ще мало досліджена, — говорить учений і додає: — Але є переконливі докази, що вона була відома ще задовго до нашої ери" (За Скуратівським). Непряма мова — це чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання. На письмі непряма мова не береться в лапки. Речення з непрямою мовою е складнопідрядним із підрядним з'ясувальним, яке приєднується за допомогою сполучників що, ніби, щоб, чи і сполучних слів де, куди, коли, як тощо. Вибір засобу зв'язку залежить від таких умов: якщо чуже висловлювання, передане непрямою мовою, було звичайним розповідним реченням, вживається сполучник що: Василь Касіян розповідає, що в основу його малюнка покладено епізод із життя Тараса Шевченка . якщо мовець, що передає зміст чужого висловлювання, хоче виразити сумнів у його достовірності, вживається сполучник ніби; Ліхтар розхвастався, ніби він міг би засліпити сонце. якщо висловлювання було спонукальним реченням, вживається сполучник щоб: Софія Петрівна благала Аркадія, щоби він заспокоївся. якщо висловлювання було питальним реченням без питальних займенників або прислівників, вживається сполучник чи: Маруся питає, чи дружу я з Тимком Степурою . 75. Багатозначність слова. Типи лексичних значень. Лексичне значення – історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явмщем дійсності. Це зв’язок певного звучання з певним поняттям, почуттям, волевиявленням тощо. Ядром лексичного значення є концептуальне значення. Так, наприклад, слово обличч має концептуальне значення «передня частина голови людини». Крім концептуального значення, слово може мати конотативне значення, тобто емоційні, експресивні, стилістичні додатки до основного значення. Наприклад: морда, пика, фізіономія – обличчя. Контекстуальні значення – виникають у певних контекстах. Так словами котик, лапочка пестливо називають дітей чи близьких, однак таке значення в цих словах не фіксується словниками. Денотативне значення – віднесеність слова до предмета. Сигніфікативне значення – віднесеність слова до поняття. Структурне значення – співвідношення слова з іншими словами в лексичній системі мови. Пряме значення безпосередньо називають явища дійсності: красиве обличчя. Переносне значення є вторинним, тобто похідним від прямих, й опосередковано через прямі значення називають явища дійсності: обличчя театру. Вільні значення. Вживання цих значень не має жодних, крім логічних, обмежень. Так, зокрема, номінативне значення є вільним, бо воно може вільно поєднуватися з певним колом слів. Фразеологічно зв’язані значення – значення слова, які реалізуються лише в певних сполученнях: біла ворона “який виділяється чимсь незвичайним”. Синтаксично зумовлені значення – значення, які реалізуються тільки в певній синтаксичній позиції. Так, наприклад, значення “безхарактерна людина, телепень” у слові шляпа реалізується тільки в тому випадку, коли це слово виступає присудком. Конструктивно зумовлені значення – це такі значення, які реалізуються лише в певних конструкціях: грати в футбол “брати участь у грі”. БАГАТОЗНАЧНІСТЬ СЛІВ Слова можуть мати не одне, а кілька значень. Цю їх властивість і називають багатозначністю. Багатозначність закладена в самій природі слова, що узагальнює певну ознаку, яка може бути властива також іншим предметам чи явищам. Наприклад, слово дзвоник це і «1. Невеличкийпредмет у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, в середині якоїпідвішено ударник, серце», і «2. Прилад для подавання звукових сигналів,що нагадують звуки цього предмета (електричний дзвоник)», і «3. Самі звукові сигнали, певні характерні звуки», і «4. Рослина з кольоровими квітками, що своєю формою нагадують маленькі дзвони». Як правило, найбільш багатозначними є слова, що здавна існують у мові.Помічено також, що багатозначність слова залежить від частоти вживанняслова в мові. Багатозначними є, наприклад, слова давати, держати, дерти,діставати, добрий, дорога, дрібний, другий, дух і под. Багатозначність слів здебільшого не заважає взаєморозумінню між людьми, оскільки слова при мовному спілкуванні завжди виступають у мовленні в певному контексті, в словесному оточенні і в конкретній мовленнєвій ситуації. 76. Види переносу значень (метафора, метонімія, синекдоха). Метафора – це тип переносного вживання слова, що грунтується на подібності тих або інших ознак, властивостей предметів на істоти або навпаки. Метафора може бути побудована на: Подібності форми: Помережав вечір кучерявий льодяними гратами вікно; Подібності кольору: Сонце хилилось уже на захід і кривавим блиском обливадо сніжні полонини. Подібності властивості: Відомо, що за людина з Невкипілого – кремінь. Подібності вияву почуття: Думки, спогади краяли серце Костомарова. Схожості поведінки, способу дії: Втома крадеться тихо, але він втомі взяти себе не дає. На основі метафоричного перенесення значень у художньому мовленні створюються мовні образи, наприклад: «грім оплесків», «хмара думок». Метоні́мія – це перенесення назви з одного класу предметів або назви одного предмета на інший, які межують між собою, перебувають в органічному зв’язку. Назва може переноситися: 1) з умістища на вміст або об'єм вмісту «блюдо» - «велика тарілка», «склянка» - «посудина для пиття» і «міра рідких та сипучих мас»; 2) з матеріалу на виріб з нього, наприклад, «мідь» як метал і як «мідні гроші»; 3) з місця населеного пункту на сукупність його жителів або пов'язану з ним подію, наприклад: «З нього сміялося все село»; 4) з форми вираження змісту на сам зміст, наприклад: «товста книга» стосується предмета, а «цікава книга» - змісту; 5) з галузі знань, науки на предмет науки і навпаки, наприклад «граматика» як будова мови і як розділ мовознавства, що її вивчає; 6) з соціального заходу на його учасників, наприклад: «Конференція відбудеться в травні» і «Конференція прийняла важливе рішення»; 7) з соціальної організації на сукупність її співробітників та приміщення, порівняйте: «ремонтувати фабрику» і «фабрика страйкує»; 8) з цілого на частину і навпаки, наприклад: «груша» як дерево і як плід; 9) з емоційного стану на його причину, наприклад: «жах», «страх» і «жахлива подія»; 10) ім'я автора може використовуватися для позначення його творів або створеної ним моделі, стилю: «читати, видавати Толстого». Синекдоха – тип перенесення назви частини на назву цілого, і навпаки. Як і метонімія, синекдоха грунтується на понятті суміжності, але специфічним для неї є те, що ця суміжність кількісного характеру – загальніша і конкретніша назви: Він скрізь руку має, а ми що? Стара, необачна голово! Схаменись! 77. Зміни обсягу вторинного значення (розширення, звуження, зсув значення). 78. Лексичні омоніми в українській мові. Полісемія та омонімія. Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення.Їхні значення нічим не пов'язані між собою: коса «запле тене волосся», коса «знаряддя для косіння», коса «вузька смуга суходолу в морі, річці». Зовнішньо омонімія подібна до полісемії (багатозначності). Проте за своїм змістом і походженням це різні явища.Кожне переносне значення багатозначного слова обов'яз ково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням: вогнище — 1) «купа дров, що горить»; 2) «місце, де розкладали вогонь»; 3) «своя оселя, родина»;4) «центр, зосередження чогось».Омоніми семантичної спільності не мають: бал «оцін ка», бал «вечір із танцями»; стан «корпус людини», стан «становище», стан «стоянка», стан «машина». Лексичні омоніми поділяють на повні (абсолютні) і неповні (часткові). Повні омоніми збігаються в усіх граматичних формах: бал ка1 «дерев'яний чи металевий брус», балка2 «яр» (обидва іменники в усіх відмінках однини й множини мають однакові форми). Неповні омоніми збігаються лише в частині граматичних форм: баранці «молоді барани» (має всі форми однини Й множини), баранці «піна на гребенях хвиль» (має тільки форми множини). До омонімічних явиш у мові належать також: омофони — при однаковій вимові мають різне написання: '' кленок — клинок, греби — гриби, мене — мине, Роман — ро ман, Мороз — мороз; сюди слід віднести й синтаксичні омо німи — однакові звукові комплекси, один з яких є сло вом, другий — поєднанням слів: сонце — сон це, цеглина — це глина, доволі — до волі, потри — по три, згори — з гори; омографи — при однаковому написанні мають різну вимо ву (різний наголос): замок і замок, дорога і дороги, обід і обід; омоформи — мають однаковий звуковий склад тільки в певній граматичній формі: шию (від шити) і шию (від шия); поле «лан» і поле (від полоти); варта «сторожа» і варта (від вартий). У мові омоніми найчастіше з'являються внаслідок запози чень. Полісемія – наявність різних лексичних значень у одного й того ж слова відповідно до різних контекстів. |